Кр ЗЛОЧИНИ, ПОВ ЯЗАНІ З УМИСНИМ ЗАПОДІЯННЯМ ТІЛЕСНИХ УШКОДЖЕНЬ

Контрольна робота
з дисципліни
"Організація розкриття та розслідування окремих видів злочинів"
на тему:
ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗКРИТТЯ ТА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ З УМИСНИМ ЗАПОДІЯННЯМ ТІЛЕСНИХ УШКОДЖЕНЬ

ПЛАН

Вступ 3
1. Поняття тілесного ушкодження 5
2. Криміналістична характеристика заподіяння тілесних ушкоджень 9
3. Планування розслідування. Початкові слідчі дії 10
4. Наступні слідчі дії 12
5. Розслідування заподіяння шкоди здоров'ю при виняткових обставинах 13
6. Порядок проведення судово-медичної експертизи з метою
встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень 15
Висновки 18
Список використаної літератури 19

ВСТУП
Розвиток демократії в Україні, побудова на її основі правової держави передбачає всебічну охорону широкого кола особистих прав та інтересів громадян України.
Так, стаття З Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю: "Життя є одним з основних природних благ людини. Без нього всі інші блага, права та свободи практично втрачають свій сенс". Цим стверджується, що усі люди є вільні й рівні у своїй гідності та правах.
На захисті життя та здоров'я людини постає і кримінальний закон. В розділі ІІ Особливої частини КК України ("Злочини проти життя та здоров'я особи") встановлена їх кримінально-правова охорона від злочинних посягань.
До числа умисних злочинів належать:
– умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України);
– умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК України);
– умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК України);
– умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання (ст. 123 КК України);
– заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 124 КК України);
– побої і мордування (ст. 126 КК України).
Об'єктом усіх злочинів проти здоров'я є здоров'я іншої особи незалежно від його стану та наявних аномалій. Кримінально-правова охорона здоров'я має універсальний характер. Вона не залежить від суспільних ознак особи потерпілого (віку, громадянства, посадового стану тощо). Кримінальний закон однаковою мірою охороняє здоров'я як юнака, так і безнадійно хворої людини похилого віку, як героя, так і завзятого негідника.

1. ПОНЯТТЯ ТІЛЕСНОГО УШКОДЖЕННЯ
Найпоширенішими злочинами проти здоров'я є тілесні ушкодження.
Тілесним ушкодженням є передбачене кримінальним законом винне діяння, що посягає на здоров'я іншої людини і заподіює йому шкоду шляхом порушення анатомічної цілості або фізіологічної функції тканин чи органів людського тіла.
Особливість тілесних ушкоджень полягає в тому, що вони мають зовнішні прояви заподіяної здоров'ю шкоди (рани, переломи кісток, розриви шкіри і тканин, кровотечу) і ця шкода може бути певно визначена.
Залежно від ступеня тяжкості КК України розрізняє тілесні ушкодження трьох видів: тяжкі, середньої тяжкості та легкі, які, своєю чергою, поділяються на два підвиди – з короткочасним розладом здоров'я або короткочасною втратою працездатності та при відсутності цих ознак.
Основні ознаки тілесних ушкоджень за ступенем їх тяжкості наведені в ст.ст. 121, 122 та 125 КК України, їх конкретизація – в Правилах судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17.01.1995 р. № 6 і зареєстрованих Міністерством юстиції України 26.08.1995 р. за № 255/791 (надалі – Правила).
Відповідно до ст. 76 КПК України для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень обов'язково призначається експертиза. Правила передбачають, що судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться згідно з КПК України й самими Правилами (п. 1.1).
Ступінь тяжкості та характер тілесних ушкоджень визначається з використанням трьох критеріїв:
1) патолого-анатомічного (медичного), який є головним.
Береться до уваги ступінь прояву та характер негативних змін в організмі потерпілого, а саме – наявність чи відсутність небезпеки для його життя, розлад здоров'я, що може мати постійний або тимчасовий характер;
2) економічного (додаткового), який характеризує ступінь втрати працездатності;
3) естетичного (додаткового), пов'язаного із наявністю чи відсутністю знівечення обличчя потерпілого. Він враховується лише при вирішенні питання про наявність тяжкого тілесного ушкодження.
Відповідно до частини 1 ст. 121 КК України тяжкими тілесними ушкодженнями визнаються такі з них, які були небезпечними для життя в момент їх заподіяння або спричинили втрату будь-якого органа чи його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.
Небезпечними для життя визнаються такі ушкодження життєво важливих органів людини, які самі по собі загрожують життю потерпілого в момент заподіяння їх чи при звичайному перебігу закінчуються смертю.
Заподіяння душевної хвороби визнається тяжким тілесним ушкодженням у всіх випадках, коли потерпілий внаслідок посягання на його здоров'я захворів на тимчасову чи хронічну душевну хворобу, коли таке посягання спричинило розлад його психічної діяльності.
Психічне захворювання може статися внаслідок тяжкої травми голови, мозку або в результаті переляку, сильного психічного струсу (хвилювання). Будь-яка за характером і тяжкістю душевна хвороба є ознакою тяжкого ушкодження. Не визнається тяжким тілесним ушкодженням нервова хвороба, що виникла внаслідок посягання.
Ознакою тяжкого тілесного ушкодження визнається стійка втрата працездатності не менше ніж на одну третину (не менш як 33%). При цьому йдеться не про професійну, а про загальну працездатність.
Втрата працездатності вважається стійкою, якщо її не можна поновити, або якщо її можна поновити лише частково, або якщо для її поновлення потрібен тривалий строк.
Тілесне ушкодження вважається тяжким, якщо воно викликало переривання вагітності. Строк вагітності при цьому значення не має. Не впливають на відповідальність за таке посягання на здоров'я потерпілої її стосунки з винним. Це може бути власна дружина і зовсім незнайома жінка.
Тілесне ушкодження визнається тяжким, якщо воно невиправно знівечило обличчя. Знівеченим обличчя вважається тоді, коли воно має неприємний, огидний зовнішній вигляд (наприклад, відсутність носа або губ). Тяжкість шкоди при знівеченні обличчя зумовлена не тільки й не стільки фізичною шкодою, скільки психічною травмою, оскільки ця обставина принижує потерпілого, викликає у нього тяжкі душевні переживання тощо.
Умисні тілесні ушкодження середньої тяжкості мають такі ознаки:
– у момент їх заподіяння вони не є небезпечними для життя потерпілого;
– не мають наслідків, передбачених ст. 121 КК України;
– спричиняють тривале порушення функцій будь-якого органа;
– призводять до іншого тривалого розладу здоров'я.
Порушенням функцій будь-якого органа Правила називають ослаблення функцій органів людини (мови, зору, слуху, рук, ніг та ін.). Це можуть бути й випадки повної, але тимчасової втрати органом його функцій.
До іншого тривалого розладу здоров'я належать випадки заподіяння шкоди здоров'ю, якщо вона не була пов'язана з порушенням функцій будь-якого органа, але спричинила втрату працездатності менше ніж на одну третину (наприклад, зараження якоюсь хворобою).
Тривалим вважається таке порушення функцій органів чи інший розлад здоров'я, для відновлення яких необхідно більше як 3 тижні (більше як 21 день).
Згідно з Правилами тривалими визнаються й такі тілесні ушкодження, які зумовили тимчасову втрату працездатності на строк, більший за 21 день, або постійну втрату працездатності менше ніж на одну третину (від 10 до 33%).
Ознаки легкого тілесного ушкодження:
1) короткочасний розлад здоров'я;
2) незначна стійка втрата працездатності.
Легке тілесне ушкодження може бути таким, що:
– спричинило короткочасний розлад здоров'я чи незначну стійку втрату працездатності;
– не спричинило зазначених наслідків.
Короткочасним належить вважати розлад здоров'я тривалістю понад шести днів, але не більше як три тижні (21 день).
Під незначною стійкою втратою працездатності належить розуміти втрату загальної працездатності до 10%.
Легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності, – це ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більш як шість днів.

2. КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАПОДІЯННЯ ТІЛЕСНИХ УШКОДЖЕНЬ
Криміналістична характеристика злочинів цього роду відзначає, що кримінальна справа порушується переважно за заявою потерпілих, їх родичів і знайомих, рідше – свідків-очевидців; за повідомленнями медичних установ про поранених, травмованих, іноді – за повідомленнями страхових організацій, куди потерпілий може звернутися за страховою винагородою.
Справи про умисне заподіяння легкої шкоди здоров'ю порушуються лише за скаргою потерпілого, якому роз'яснюється, що справа може бути припинена за примиренням сторін.
У виняткових випадках такі справи можуть бути порушені прокурором, і тоді вони припиненню за примиренням сторін не підлягають і в загальному порядку розглядаються судом.
Найбільш частими мотивами вчинення злочинів, що розглядаються, є хуліганські спонукання, національна, расова чи релігійна ненависть, ворожнеча, користь та ін.
Ознаки, що дають підставу порушити справу, крім заяви потерпілого, можуть випливати із наданих ним медичних (історія хвороби, довідка лікаря) та інших документів, що викривають винного, у тому числі магнітофонних записів телефонних переговорів, які проводились потерпілим зі своєї ініціативи.
У справах цієї категорії повинні бути встановлені:
1) щодо суб'єкта – хто вчинив злочин, його співучасники і пособники;
2) щодо суб'єктивної сторони злочину – мотиви і мета злочину, форми вини, зокрема, характер умислу – прямий чи непрямий;
3) щодо об'єкта злочину – хто є потерпілим, в яких відносинах з винним він перебував, чи було йому відомо про намір винного завдати шкоду його здоров'ю;
4) щодо об'єктивній стороні – як, у який спосіб, коли і де була завдана шкода здоров'ю потерпілого; які наслідки злочину; у чому полягає і якою є ступінь завданої шкоди здоров'ю.
Практика свідчить, що злочини, пов'язані із заподіянням тілесних ушкоджень, найчастіше трапляються на побутовому грунті, в стані алкогольного сп'яніння, нерідко ці злочини вчинюються з особливою жорстокістю і знущанням над потерпілим.
Більша частина злочинів, пов'язаних із заподіянням тілесних ушкоджень, вчинюється молодими людьми у віці 16-20 років з хуліганських спонукань.
3. ПЛАНУВАННЯ РОЗСЛІДУВАННЯ. ПОЧАТКОВІ СЛІДЧІ ДІЇ
Планування розслідування на початковому етапі повинно передбачати обов'язкове проведення таких слідчих дій, як допит і судово-медичний огляд потерпілого, при необхідності – огляд місця події; затримання, загальний огляд і огляд одягу підозрюваного; можливе проведення обшуку його житла, огляд знарядь злочину, якщо вони виявлені; детальний допит підозрюваного.
Особливу увагу потрібно приділяти висуванню версії про суб'єктивну сторону злочину й виведенню з неї всіх можливих припущень.
Розслідування починається, як правило, з допиту потерпілого, якщо він може давати показання.
При допиті з'ясовується:
1) за яких обставин і ким йому була заподіяна шкода;
2) чи знайомий він з винним, якщо так, то в яких відносинах з ним перебував;
3) що могло стати приводом до заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого;
4) якими мотивами, на думку потерпілого, міг керуватися винний;
5) чи були у винного співучасники, якщо так, то хто саме.
Якщо винний не відомий потерпілому, під час допиту треба з'ясувати ознаки його зовнішності та одягу; у чому полягала роль інших учасників злочинної групи; як вони зверталися один до одного та ін.
Якщо про надходження потерпілого повідомили з медичної установи, слідчий, прибувши туди, встановлює в медичного персоналу обставини доставки потерпілого, допитує його. Під час допиту чергового прийомного відділення і лікуючого лікаря з'ясовується стан потерпілого.
На початковому етапі призначається судово-медична експертиза потерпілого. На вирішення експерта ставляться такі питання:
1) яка ступінь тяжкості заподіяних потерпілому ушкоджень, шкоди, заподіяної його здоров'ю;
2) яка давність ушкоджень і яким знаряддям вони могли бути заподіяні;
3) чи маються ознаки кількаразового заподіяння шкоди і які тимчасові інтервали між ними;
4) чи небезпечний спосіб заподіяння шкоди для інших (багатьох) осіб;
5) чи не знаходився потерпілий у момент посягання в безпорадному стані й чи міг він надати опір.
Якщо особистість винного відома потерпілому або якщо він затриманий "по гарячмх слідах", то проводиться його допит, у ході якого з'ясовуються обставини заподіяння шкоди і детально досліджуються мотиви злочину.
Потому проводяться огляд одягу підозрюваного і його судово-медичний огляд з метою відшукати ознаки злочину, сліди опору потерпілого; оглядаються наявні знаряддя злочину.
Якщо виникає необхідність, проводиться обшук житла підозрюваного, основні цілі якого – знайти знаряддя злочину й встановити дані, що дозволяють з'ясувати мотиви злочинця (щоденники, листи та ін.).
При огляді місця події слід шукати предмети, що служили знаряддям злочину, сліди боротьби, сліди заподіяних потерпілому ушкоджень – плями крові, обривки одягу, частини предметів, що належать потерпілому (уламки парасолек, тростин, відірвані ручки сумок та ін.).
На цьому ж етапі допитуються наявні свідки. Їх можна поділити на дві категорії:
1) очевидці, що допитуються переважно про обставини злочину;
2) особи, що свідчать про стосунки потерпілого й підозрюваного, і можуть повідомити про розвиток і перебіг конфлікту між ними, про висловлені на адресу потерпілого погрози, про можливі мотиви злочину і про особистість винного, коли він не встановлений.
Основні цілі оперативно-розшукових заходів на цьому етапі – встановити і затримати підозрюваного, якщо його особистість невідома, встановити мотиви злочину.
4. НАСТУПНІ СЛІДЧІ ДІЇ
Наступні дії проводяться залежно від того, чи встановлена особистість винного за показаннями потерпілого або в ході цього етапу розслідування. У першому випадку продовжується пошук і допит свідків, з'ясування обставин і мотивів злочину; у другому – здійснюються ті слідчі дії з підозрюваним, які буди названі вище.
Від того, чи відомий потерпілому винний, залежить і коло свідків, і характер допиту.
При вчиненні посягання групою осіб у свідків варто з'ясувати усе, що може характеризувати цю групу, розподіл ролей між учасниками злочинної події, їх прикмети, особливості спілкування один з одним і з потерпілим та ін.
Далі перед слідчим постає завдання з'ясувати, чи мала місце попередня змова співучасників, чи не є група організованим злочинним угрупованням, чи не вчинювалися нею раніше аналогічні чи інші злочини. З цією метою, крім допиту затриманих, необхідно зробити перевірку за обліками органів внутрішніх справ, ознайомитися з орієнтуваннями про нерозкриті злочини аналогічного або схожого характеру, із призупиненими або припиненими кримінальними справами.
5. РОЗСЛІДУВАННЯ ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ ЗДОРОВ'Ю ПРИ ВИНЯТКОВИХ ОБСТАВИНАХ
Розслідування заподіяння шкоди здоров'ю при виняткових обставинах:
1) у стані афекту;
2) при перевищенні меж необхідної оборони;
3) при перевищенні мір, необхідних для затримання особи, що скоїла злочин.
Основне завдання розслідування в першій ситуації – встановити стан афекту в момент вчинення злочину.
Афект, тобто раптове сильне душевне хвилювання, може виникнути внаслідок насильства, знущання, тяжкої образи з боку потерпілого, інших його протиправних або аморальних дій (бездіяльності) або створюваної ним тривалої психотравмуючої ситуації. Встановлюють ці обставини, а також стан афекту шляхом допиту особи, яка заподіяна шкоду здоров'ю, свідків і потерпілого; для визначення афекту призначається судово-психіатрична експертиза.
Коли розслідується заподіяння шкоди здоров'ю при перевищенні меж необхідної оборони, основні завдання слідчого, крім перелічених, – встановити:
1) реальність й інтенсивність нападу;
2) припустимі межі необхідної оборони, достатні, щоб відбити напад;
3) у чому полягало перевищення меж необхідної оборони, чи усвідомлювала особа, що оборонялася, те, що перевищує ці межі, тобто чи діяла вона умисно або необережно.
Якщо мова йде про перевищення необхідних для затримання злочинця мір, то з'ясовується:
1) особистість злочинця, його здатність і можливості вчинити опір;
2) у чому виражався опір з боку злочинця, чи був він озброєний і чим саме, що свідчило про його намір застосувати зброю (інше знаряддя);
3) у чому полягали дії щодо затримання злочинця, чим вони були викликані, чи можна вважати їх такими, що відповідали діям злочинця;
4) чи можна було затримати злочинця, не перевищуючи необхідних для цього мір.
В усіх трьох випадках обов'язково проводиться судово-медичний огляд потерпілого; крім цього, у першому випадку може бути проведені судово-психіатрична або судово-психологічна експертизи підозрюваного для відповіді на питання, чи не є порушень у його психіці, чи не схильний він до насильства та ін.
При наявності обгрунтованих припущень перед психіатричною експертизою може бути поставлене питання про осудність підозрюваного.

6. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ З МЕТОЮ ВСТАНОВЛЕННЯ СТУПЕНЯ ТЯЖКОСТІ ТІЛЕСНИХ УШКОДЖЕНЬ
Судово-медична експертиза з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться судово-медичним експертом шляхом медичного обстеження потерпілих. Проведення цієї експертизи тільки за медичними документами (історії хвороби, індивідуальній карті амбулаторного хворого тощо) допускається у виняткових випадках і лише за наявності справжніх повноцінних документів, що містять вичерпні дані про характер ушкоджень, їх клінічний перебіг та інші необхідні відомості.
Судово-медичний експерт встановлює особу обстежуваного за паспортом чи іншим документом, що його замінює, з'ясовує у нього обставини заподіяння ушкоджень, скарги та, за потребою, інші відомості; ознайомлюється з матеріалами справи і наявними медичними документами. Всі отримані відомості фіксуються у висновку експерта (акті судово-медичного обстеження).
Якщо необхідні медичні документи експерту не подані, він заявляє особі чи органу, що призначив експертизу, клопотання про надання відповідних документів.
Судово-медичний експерт, оцінюючи строки порушення анатомічної цілості тканини і органів та їх функцій, виходить із звичайної їх тривалості, навіть у тих випадках, коли потерпілий не звертався за медичною допомогою. Якщо тривалість цього порушення, що зазначена в наявних медичних документах, не відповідає характеру тілесного ушкодження і не підтверджується об'єктивними відомостями, судово-медичний експерт відзначає цю обставину й встановлює ступінь тяжкості, виходячи із звичних термінів.
Загострення попередніх захворювань після заподіяння тілесного ушкодження, а також інші наслідки ушкодження, що обумовлені не власне характером цього ушкодження, а випадковими обставинами (наприклад, алкогольним сп'янінням), індивідуальними особливостями організму (наприклад, гемофілією), дефектами надання медичної допомоги тощо не повинні враховуватися при оцінці ступеня тяжкості.
В таких випадках експерт зобов'язаний вказувати характер причинно-наслідкових зв'язків між ушкодженням і такими наслідками.
При експертизі тілесних ушкоджень у висновках експерта (акті) повинні бути відображені:
– характер ушкоджень з медичної точки зору (садно, синець, рана, перелом кістки тощо), їх локалізація і властивості;
– вид знаряддя чи засобу, яким могли бути спричинені ушкодження;
– механізм виникнення ушкоджень;
– давність (строк) спричинення ушкоджень;
– ступінь тяжкості тілесних ушкоджень із зазначенням кваліфікаційної ознаки – небезпека для життя, розлад здоров'я, стійка втрата загальної працездатності тощо.
Підсумки у висновку експерта (акті) повинні бути результатом аналізу відомостей, що встановлені при проведенні експертизи. Вони повинні бути детальними й науково обгрунтованими.
Складання так званих попередніх висновків, що містять згадане твердження про ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, неприпустиме.
У випадках встановлення за об'єктивними медичними відомостями, що тілесне ушкодження було небезпечним для життя чи коли наслідки і кінець ушкодження, що не було небезпечним для життя, не викликає сумнівів, судово-медичний експерт визначає ступінь тяжкості тілесного ушкодження, не очікуючи його кінця.
При наявності ушкоджень різного ступеня тяжкості експерт не має права визначити цей ступінь "у сукупності" за найбільш тяжким ушкодженням. В таких випадках можливе лише об'єднання однакових за ступенем тяжкості ушкоджень.
Судово-медичному експерту належить утриматись від встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у випадках:
– невизначеності клінічної картини чи недостатнього клінічного і лабораторного обстеження потерпілого;
– невизначеного кінця ушкодження, що не було небезпечним для життя;
– відмови обстежуваного від додаткового огляду чи явки його на повторне обстеження, якщо це позбавляє експерта можливості правильно оцінити характер ушкодження, його клінічний перебіг і кінець.
Висновок експерта видається на руки особі, що призначила експертизу, чи за його вказівкою надсилається поштою. У випадках, коли акт судово-медичного обстеження не був отриманий, він надсилається поштою не пізніше місяця після його укладення.
Видача документа на руки обстеженому допустима лише за письмовим дозволом слідчо-судових органів.
Заміна висновку експерта (акта) випискою чи іншими документами забороняється.

ВИСНОВКИ
Отже, об'єктивність, повнота і швидкість розслідування злочинів, пов'язаних із заподіянням тілесних ушкоджень, у значному ступені залежать від правильної організації й цілеспрямованості діяльності слідчого. Істотне значення має певний порядок проведення початкових слідчих і оперативно-розшукових дій у справі.
На початковому етапі слідчим повинно бути передбачено обов'язкове проведення таких слідчих дій, як допит і судово-медичний огляд потерпілого, при необхідності – огляд місця події; затримання, загальний огляд і огляд одягу підозрюваного; можливе проведення обшуку його житла, огляд знарядь злочину, якщо вони виявлені; детальний допит підозрюваного.
Наступні дії проводяться залежно від того, чи встановлена особистість винного за показаннями потерпілого або в ході цього етапу розслідування. У першому випадку продовжується пошук і допит свідків, з'ясування обставин і мотивів злочину; у другому – здійснюються ті слідчі дії з підозрюваним, що проводяться й на початковому етапі.
Проте, у кожному конкретному випадку методика розслідування заподіяння тілесного ушкодження буде мати специфічні особливості, отже, порядок проведення окремих слідчих і оперативно-розшукових дій буде різним.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 14.01.2009 р.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.
№ 1001-05 в ред. від 14.01.2009 р.
3. Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджені наказом МОЗ України від 17.01.1995 р.
4. Вандышев В. В. Связь "жертва – преступник" и ее использование в раскрытии и расследовании умышленных тяжких телесных повреждений. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1987. – 174 с.
5. Когутич І.І. Криміналістика: Особливості методики розслідування окремих видив злочинів: Тексти лекцій. – Львів: Тріада плюс, 2006. – 456 с.
6. Колесниченко А. Н. Общие положения методики расследования отдельных видов преступлений. – Харьков: Изд-во ХЮИ, 1976. – 288 с.
7. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 728 с.
8. Крюков В. Н. Судебно-медицинская экспертиза живых лиц. – СПб.: Питер, 1996. – 384 с.
9. Навроцький В. О. Злочини проти здоров'я: Лекції. – Львів: Світ, 1997. – 270 с.
10. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному вигляді): Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 588 с.
11. Судебно-медицинская экспертиза: Справочник для юристов. – М.: ИНФРА-М, 2005. – 502 с.