Кр ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ОСОБИ з погрозою

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальне право"
на тему:
ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ОСОБИ, СПОСОБОМ ВЧИНЕННЯ ЯКИХ Є ПОГРОЗА (ст.ст. 115-156 КК України)

ПЛАН

1. Злочини проти особи, способом вчинення яких є погроза
(ст.ст. 115-156 КК України) 3
2. Задача № 1 11
2. Задача № 2 13
Список використаних джерел 16

1. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ОСОБИ, СПОСОБОМ ВЧИНЕННЯ ЯКИХ
Є ПОГРОЗА (ст.ст. 115-156 КК України)
Важливе значення для характеристики злочину має спосіб його вчинення, що являє собою сукупність прийомів і методів, які використовуються при вчиненні злочину. Ці способи різноманітні. Зазвичай зустрічаються: фізичне насильство, психічне насильство (погроза насильством), обман, зловживання довірою та ін. Усі вони значною мірою визначають форму і зміст певної дії, її інтенсивність і шкідливість.
Психічне насильство (погроза насильством) – це вимога вчинити чи не вчинити дії, котрі у певній ситуації має бути вчинено, під загрозою застосування фізичного насильства, заподіяння матеріальної чи моральної шкоди. У разі психічного насильства (примусу) має місце погроза або залякування особи, яка йому піддалася, для того, щоб примусити її діяти або не діяти в напрямі, потрібному для того, хто примушує.
Безперечно, воля особи, яка піддалася примусу, до певної міри обмежена, внаслідок чого вона відчуває труднощі у виборі того чи іншого варіанта поведінки. Втім, таке обмеження не має абсолютного характеру навіть за умови, що психічний примус підтримується фізичним насильством. У такому разі воля особи, щодо якої застосовується психічний примус, цілком не паралізована і вона все ж має можливість обрати той чи інший варіант поведінки на свій розсуд. Ось чому суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), вчинене внаслідок психічного примусу (погрози), за загальним правилом, не виключає кримінальної відповідальності.
1. Доведення до самогубства (ст. 120 КК України).
Об'єктивна сторона (ч. 1 ст. 120 КК України) цього злочину полягає в доведенні особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності.
Примус до протиправних дій у даному випадку розглядається як загроза фізичним насильством, залякування, заподіяння побоїв з метою примусити потерпілого, наприклад, брати участь у злочині.
Стаття 120 КК України застосовується лише при настанні самогубства або замаху на самогубство. Між вказаною у ст. 120 КК України поведінкою винного і самогубством потерпілого чи замахом на нього має бути причинний зв'язок.
Суб'єктивна сторона злочину, який розглядається, може полягати як в умислі, так і в необережності.
Оскільки самогубство або замах на нього кримінальної відповідальності не тягне, підбурювання до самогубства і пособництво в самогубстві не караються законом. Підбурювання до самогубства або пособництво в самогубстві особи, яка через вік або стан психіки не могла усвідомлювати свої дії чи керувати ними, кваліфікується як умисне вбивство за умови, що самогубство мало місце.
2. Погроза вбивством (ст. 129 КК України).
Погрожуючи посягнути на життя, винний викликає у людини почуття тривоги і неспокою, заважає її нормальній роботі та відпочинку.
З об'єктивної сторони під погрозою вчинити вбивство слід розуміти виявлений зовні намір позбавити іншу людину життя. Це може бути вчинено словесно, письмово, за допомогою різного роду дій (жестів, міміки, демонстрації зброї тощо).
Погроза має бути реальною, тобто сприйматися потерпілим як така, що може здійснитися. Реальність її встановлюється судом у кожному окремому випадку, виходячи з конкретних обставин справи. При цьому необхідно враховувати як суб'єктивний (сприйняття потерпілим), так і об'єктивний (спосіб та інтенсивність вираження, особа винного, характер відносин між ним і потерпілим тощо) критерії. Погроза має бути звернена до конкретної особи і висловлена особисто потерпілому або через третіх осіб.
Злочин вважається закінченим із моменту, коли погрозу було доведено до відома потерпілого.
Суб'єктивна сторона злочину, який розглядається, – прямий умисел. При цьому не має значення, чи збирався винний реалізувати свою погрозу, достатньо того, щоб у потерпілого були реальні підстави побоюватися її виконання.
Суб'єктом злочину може бути особа, яка досягла 16-річного віку.
У випадку, коли винний, не обмежившись погрозою, здійснює дії, які створюють умови для вбивства або безпосередньо спрямовані на його здійснення, відповідальність настає за приготування до вбивства чи замах на нього.
Якщо погроза вбивством є ознакою іншого, більш тяжкого злочину, ст. 129 КК України не застосовується.
У частині 2 ст. 129 КК України передбачено відповідальність за погрозу вбивством, вчинену членом організованої групи.
3. Насильницьке донорство (ст. 144 КК України).
Донорство – це спеціальний вид трансплантації, оскільки кров є особливою тканиною людського організму.
З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 144 КК України, полягає у насильницькому або шляхом обману вилученні крові у людини з метою використання її як донора. Насильство може бути фізичним (наприклад, побої, зв'язування та ін.) або психічним (загроза побити тощо). Обман – це будь-які дії, що вводять особу в оману для використання її як донора.
У частині 2 ст. 144 КК України встановлено відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього або особи, яка перебувала в безпорадному стані чи в матеріальній залежності від винного, а в ч. З – за вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб або з метою продажу.
4. Захоплення заручників (ст. 147 КК України).
Цю статтю включено до КК України відповідно до міжнародної конвенції, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН у 1979 р., до якої приєдналася й Україна.
Об'єктом злочину є не тільки особиста воля, а й особиста безпека особи, яку захоплено як заручника.
З об'єктивної сторони захоплення заручника – це його викрадення, яке може бути таємним або відкритим, вчиненим шляхом обману, з насильством, в тому числі із застосуванням зброї або без такого насильства.
Тримання заручника – це, як правило, логічний наслідок його захоплення, хоча тримання і може здійснюватися особою, яка не бере участі у захопленні. Тримання – це позбавлення заручника волі.
Захоплення і тримання заручника відрізняються від злочину, передбаченого ст. 146 КК України, особливою метою, яку переслідує суб'єкт злочину. Діючи з прямим умислом, винний має на меті спонукання родичів заручника, державної або іншої установи, підприємства або організації, фізичної, юридичної або службової особи до здійснення, або, навпаки, утримання від здійснення будь-якої дії як умови звільнення заручника.
Інакше кажучи, злочинець пов'язує звільнення заручника із задоволенням його вимог, які він висуває вказаним вище особам і органам держави (це, наприклад, вимога викупу, звільнення особи (осіб), яка відбуває покарання, надання транспортних засобів, іноземної валюти, зброї тощо).
Злочин вважається закінченим із моменту захоплення або тримання заручника. Подальші насильницькі дії щодо заручника, якщо вони утворюють самостійні злочини, кваліфікуються додатково за іншими статтями Особливої частини КК України.
Суб'єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.
У частині 2 ст. 147 КК України передбачено такі кваліфікуючі ознаки злочину: здійснення цього злочину щодо неповнолітнього або організованою групою, або якщо вчинені дії, були поєднані з погрозою знищення людей (наприклад, винний загрожує висадити будівлю, в якій він перебуває із заручником тощо), або якщо дії спричинили тяжкі наслідки (наприклад, смерть заручника, його самогубство, заподіяння йому тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, значної матеріальної шкоди). Тяжкими наслідками слід також вважати смерть або заподіяння тілесних ушкоджень близьким родичам заручника, особам, які брали участь у звільненні заручника. При вбивстві заручника або інших осіб дії винного додатково кваліфікуються за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК України.
5. Згвалтування (ст. 152 КК України).
Цей злочин визначається законом як статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Безпосереднім об'єктом згвалтування є статева свобода, а якщо потерпіла особа не досягла статевої зрілості – її статева недоторканність. Причому ні моральні якості потерпілої особи, ні ганебний спосіб життя, ні аморальна поведінка, ні характер відносин із тим, хто притягується до відповідальності за її згвалтування (подружні стосунки, наявність попереднього згвалтування або добровільного статевого зв'язку тощо) не виключають, за доведеності інших ознак складу цього злочину, відповідальності за ст. 152 КК України.
З об'єктивної сторони згвалтування полягає у статевих зносинах із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Тобто статеві зносини при згвалтуванні відбуваються всупереч волі потерпілої особи. Внаслідок застосування фізичного насильства або погрози ним воля потерпілої особи пригнічується, а при використанні безпорадного стану така воля ігнорується.
Застосування погрози фізичним насильством як ознака об'єктивної сторони згвалтування являє собою різного роду психічне насильство, що застосовується до потерпілої особи для того, щоб зламати її опір.
У статті 152 КК України при окресленні згвалтування застосування погрози фізичним насильством поставлено в один ряд із застосуванням фізичного насильства, і в цьому відношенні ця погроза є рівнозначною фізичному насильству, тобто є безпосередньою і може бути негайно виконана суб'єктом злочину. Цей характер погрози і можливість її негайного виконання ставлять потерпілу особу в безвихідний стан, змушують поступитися домаганням насильника.
За своїм змістом погроза при згвалтуванні полягає в негайному застосуванні лише фізичного насильства (наприклад погроза вбити, покалічити). Погроза може виражатися в словах ("вб'ю", "заріжу", "покалічу" тощо), демонстрації зброї або інших предметів, якими можна заподіяти тілесні ушкодження, може випливати з обстановки, що створилася, якщо, наприклад, група насильників оточує жінку в безлюдному місці, вимагаючи підкоритися їхнім домаганням. Погроза може мати невизначений характер (наприклад, "мовчи, а то гірше буде").
З суб'єктивної сторони згвалтування відбувається лише з прямим умислом, за якого винний усвідомлює, що застосовує насильство, погрозу або використовує безпорадний стан потерпілої особи для вступу з нею в статеві зносини та бажає цього. Мотив згвалтування виявляється в прагненні задовольнити статеву пристрасть, тобто це мотив сексуальний. Він може поєднуватися з іншими побічними мотивами – хуліганськими спонуканнями, бажанням принизити потерпілу особу, помстою тощо. Проте домінують у цьому злочині сексуальні спонукання.
6. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК України).
Цей злочин може полягати:
1) у неприродних статевих зносинах із жінкою, тобто зносини per os або per anum;
2) в мужолозтві, тобто педерастії чи інших видах чоловічого гомосексуалізму;
3) в лесбіянстві, тобто зносинах жінки з жінкою;
4) в інших сексуальних діях, спрямованих на задоволення статевої пристрасті.
Неприродні статеві зносини або інші сексуальні дії мають обов'язково супроводжуватися фізичним насильством або погрозою його застосування, або вчинюються з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Природні статеві зносини за цих обставин утворять собою згвалтування і кваліфікуватимуться за ст. 152 КК України.
7. Примушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154 КК України).
Під примушуванням розуміють протиправний вплив на жінку чи чоловіка для того, щоб примусити їх всупереч власній волі вступити в природний або неприродний статевий зв'язок. Це, наприклад, погроза звільненням, переведенням на нижчеоплачувану роботу, позбавленням премії, матеріальної підтримки чи можливості користуватися житловою площею тощо. Примушування може бути спрямовано як на те, щоб схилити потерпілу особу вступити в статевий зв'язок як із тим, хто примушує, так і з третьою особою.
Злочин вважається закінченим із моменту самого примушування до вступу в статевий зв'язок. Потерпілими є жінка чи чоловік, які перебувають у матеріальній або службовій залежності від винного.
Із суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим умислом.
Суб'єкт злочину спеціальний – це особа, щодо якої потерпіла особа є матеріально або службово залежною. Цим суб'єктом може бути жінка чи чоловік, які примушують до вступу в статевий зв'язок, як із тим, хто примушує, так і з третіми особами.
Частина 2 ст. 154 КК України передбачає такі кваліфікуючі ознаки цього злочину: це примушування, поєднане з погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або розголошування відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів.


2. ЗАДАЧА № 1
Франчук збирався таємно викрасти велосипед і попросив Цушка сховати велосипед після крадіжки. Той погодився і після крадіжки велосипед сховав.
Дії Франчука було кваліфіковано за ч. 1 ст. 185 КК України (крадіжка).
Кваліфікуйте дії Цушка.

Розв'язання:
На мій погляд, дії Франчука і Цушка необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 185 КК України – таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Об'єктивна сторона крадіжки виражається в дії – таємному незаконному, безоплатному, поза волею власника викраденні чужого майна. Таємне викрадення означає, що майно вилучається непомітно, за відсутності власника чи інших осіб, або в їх присутності, але за умови, що потерпілий або інші особи не здатні усвідомлювати факт викрадення. Таємним вважається і викрадення в присутності осіб, які усвідомлюють, що вчинюється крадіжка, але суб'єкт знає, що ці особи йому не перешкоджатимуть: він упевнений в їх мовчазній згоді, невтручання тощо.
З суб'єктивної сторони крадіжка передбачає прямий умисел, за якого винний усвідомлює, що вилучає чуже майно таємно. І це психічне ставлення винного має вирішальне значення для кваліфікації вчиненого як крадіжки. Тому, якщо злочинець помиляється, вважаючи свої дії непомітними, а за ним фактично хтось спостерігає та усвідомлює, що ці дії є незаконними, все вчинене залишається крадіжкою.
Закінченою крадіжка визнається з моменту вилучення майна та отримання винним можливості хоча б початкового розпорядження вилученим (сховати, передати, викинути тощо).
Франчук викрав велосипед, який хотів використовувати, і за співучастю Цушка приховав його. Отже, крадіжка, яка розглядається, є закінченою.
Крадіжка, вчинена за попередньою змовою групою осіб (що має місце у випадку, який розглядається), передбачає вчинення її спільно кількома особами (двома й більше), які заздалегідь, тобто до початку вчинення крадіжки, домовилися про спільне її вчинення (ч. 2 ст. 28 КК України). При цьому не має значення, яку конкретно роль виконував кожний із них при вчиненні крадіжки.


3. ЗАДАЧА № 2
К., маючи умисел заволодіти майном шляхом вбивства потерпілої з користі, у лісосмузі напав на Г. іззаду, вихопив з її рук господарську сумку й заволодів останньою, заподіявши при цьому потерпілій ударами металевої труби по голові, обличчю і грудях перелом кісток черепа, забиття головного мозку, численні рани голови. Крім того, К. повалив потерпілу на землю, розірвав на ній спідницю та нижню білизну, намагаючись згвалтувати, проте не зміг цього зробити, оскільки його дії було припинено Т. і А.
Дайте правову оцінку діям К.

Розв'язання:
К. мав умисел заволодіти індивідуальним майном Г. шляхом вбивства потерпілої з користі, що й вчинив. Отже, ці його дії кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України – умисне вбивство з корисливих мотивів.
У лісосмузі К. іззаду напав на Г., заподіявши при цьому потерпілій ударами металевої труби по голові, обличчю і грудях перелом кісток черепа, забиття головного мозку, численні рани голови. Є всі підстави вважати, що Г. вчинив також умисне вбивство з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 К України).
Крім того, К. повалив потерпілу на землю, розірвав на ній спідницю та нижню білизну, намагаючись згвалтувати, проте не зміг цього зробити, оскільки його дії було припинено Т. і А. Ці дії Г. кваліфікуються, як замах на згвалтування, пов'язаний із вбивством, – п. 10 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 152 КК України.
Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України) вчинюється з мотивів, спрямованих на отримання будь-яких матеріальних благ для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, майном тощо), одержання чи збереження певних майнових прав, уникнення матеріальних витрат чи обов'язків або досягнення іншої матеріальної вигоди.
К. мав умисел заволодіти індивідуальним майном Г. шляхом вбивства потерпілої.
Для кваліфікації злочину за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України не має значення, чи вдалося винному реалізувати корисливий мотив. Необхідно лише, щоб корисливі мотиви виникли до вчинення вбивства чи під час вчинення цього злочину. Тому не може бути основою для кваліфікації вбивства за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України заволодіння майном вбитого в тих випадках, якщо користь не була мотивом вбивства. У випадку, що розглядається, мотив є очевидним.
Можна говорити й про особливу жорстокість злочину, вчиненого Г.
У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" зазначається, що умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України), якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень), страждань.
Встановлення особливої жорстокості вбивства не належить до компетенції судово-медичної експертизи, оскільки поняття "жорстокість" не є медичним. Вирішення цього питання є прерогативою органів досудового слідства і суду. Експерт лише дає висновок, чи зазнав потерпілий особливо сильних страждань.
Г. бив потерпілу металевою трубою по голові, обличчю і грудях, завдавши їй у такий спосіб перелом кісток черепа, забиття головного мозку, численні рани голови.
Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч. 2 ст. 15 КК України).
Саме це має місце стосовно Г., який, намагаючись згвалувати Г., повалив потерпілу на землю, розірвав на ній спідницю та нижню білизну, проте не зміг цього зробити, оскільки його дії було припинено Т. і А.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 04.02.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
2. Кримінальний кодекс України від 05.01.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 05.07.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
3. Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. № 2 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
4. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2007. – 690 с.
5. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник. – К.: Де Юре, 2010. – 870 с.
6. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
7. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України /
За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: Атіка, 2005. – 1064 с.