Кр Злочини проти правосуддя, що вчинюються шляхом бездіяльності

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з курсу кримінального права

ПЛАН

1. Злочини проти правосуддя, що вчинюються шляхом
бездіяльності 3
2. Задача № 1 14
2. Задача № 2 16
Список використаних джерел 18

1. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ, ЩО ВЧИНЮЮТЬСЯ ШЛЯХОМ БЕЗДІЯЛЬНОСТІ
Бездіяльність – це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити у конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона є суспільно небезпечною і протиправною, свідомим і вольовим актом поведінки людини.
Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. За бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за певних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам. На практиці злочинна бездіяльність зустрічається значно рідше, ніж дія.
Злочинна бездіяльність характеризується тим, що вона є пасивною формою поведінки людини. Проте ця характеристика стосується не будь-якої поведінки особи у момент вчинення злочину, а тих конкретних дій, що ця особа повинна була і могла вчинити в певних конкретних умовах. Звідси випливає, що обов'язковою умовою кримінальної відповідальності особи за бездіяльність с наявність у неї обов'язку діяти певним чином і наявність в певних конкретних умовах реальної можливості діяти к такий спосіб.
Обов'язок вчинити певні дії (повинність) може випливати з різних підстав:
1) із закону;
2) із професійних або службових функцій;
3) із договору;
4) із родинних відносин;
5) із попередньої поведінки особи, якщо вона своїми діями створює небезпеку для іншої особи і внаслідок цього зобов'язана надати їй допомогу.
Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа у певній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії та запобігти тим самим злочинним наслідкам.
Таким чином, кримінальна відповідальність за злочинну бездіяльність настає лише за таких умов:
1) на особу був покладений спеціальний обов'язок вчинити активні дії, якими було б відвернено настання суспільно небезпечного наслідку;
2) у особи була реальна можливість у певній конкретній ситуації вчинити відповідні активні дії та запобігти заподіянню суспільно небезпечних наслідків.
Шляхом бездіяльності скоюються такі злочини проти правосуддя.
Порушення права на захист (ст. 374 КК України).
Основним безпосереднім об'єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення конституційного права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист. Додатковим факультативним об'єктом може виступати свобода та недоторканність зазначених осіб, їх здоров'я, майнові блага чи інші права або законні інтереси. Потерпілими від цього злочину можуть бути підозрюваний, обвинувачений або підсудний.
Підозрюваний – це особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину, або особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого; обвинувачений – особа, щодо якої слідчим винесено постанову про притягнення як обвинуваченого, а підсудний – особа, щодо якої винесено постанову про віддання до суду.
Об'єктивна сторона злочину полягає у:
1) недопущенні чи ненаданні своєчасно захисника;
2) іншому грубому порушенні права потерпілого на захист.
Право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного на захист включає право захищатися від підозри та обвинувачення, а також право захищати свої особисті й майнові інтереси. Форми реалізації права на захист підозрюваного, обвинуваченого і підсудного передбачені кримінально-процесуальним законодавством. Підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право захищатися від підозри та обвинувачення, а також обстоювати свої законні інтереси особисто або за допомогою захисника. КПК передбачає випадки, коли участь захисника є обов'язковою.
Захисником є особа, яка в порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі.
Недопущення захисника має місце у випадках невиконання особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею вимог КПК України про допуск захисника до участі у справі в будь-якій стадії процесу, коли захисник запрошується підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним. Неподання своєчасно захисника має місце при невиконанні встановленого порядку призначення захисника у випадках, передбачених КПК України.
Інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист може мати місце, наприклад, у випадку впливу на потерпілого з тим, щоб останній відмовився від запрошеного чи призначеного захисника, непризначення захисника у випадках, передбачених законом, тощо.

Невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист (ст. 380
КК України).
З об'єктивної сторони злочин полягає у вчиненні хоча б одного з таких діянь:
1) неприйняття рішення про заходи безпеки (захисту);
2) несвоєчасне прийняття такого рішення;
3) прийняття недостатньо обгрунтованого рішення;
4) незастосування достатніх заходів захисту;
5) несвоєчасне застосування таких заходів.
Злочин визнається закінченим за умови, якщо зазначені діяння спричинили тяжкі наслідки (вбивство особи, взятої під захист, спричинення їй тяжких тілесних ушкоджень, загибель її близьких, викрадення дитини, знищення цінного майна тощо).
Зазначені вище наслідки мають перебувати у причинному зв'язку з діянням винного.
До заходів безпеки (захисту), які можуть застосовуватися, належать, наприклад, особиста охорона чи охорона житла, майна, видача зброї чи інших засобів індивідуального захисту, візуальне спостереження, прослуховування телефонних розмов, переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переїзд до іншої місцевості тощо.
Суб'єктивна сторона злочину – умисел чи необережність щодо діяння (неприйняття або вживання недостатніх заходів захисту) і тільки необережна форма вини щодо наслідків
Суб'єкт злочину спеціальний – службова особа, яка зобов'язана або приймати рішення про застосування заходів безпеки (наприклад, голова суду, керівник органу внутрішніх справ, прокурор), або здійснювати (фактично застосовувати) ці заходи (наприклад співробітник оперативно-розшукового органу).
Невиконання судового рішення (ст. 382 КК України).
Відповідно до Конституції України (ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. З ст. 129) одним з основних принципів судочинства є обов'язковість рішень суду, тому судові акти (рішення, вироки, ухвали, постанови) є обов'язковими для виконання на всій території України.
З об'єктивної сторони злочин полягає у вчиненні дії або бездіяльності та визнається закінченим при невиконанні (бездіяльність) у встановлений для цього строк судового акта або при перешкоджанні (дія) його виконанню (наприклад, керівник установи допускає до роботи особу, яка за вироком суду позбавлена права обіймати певні посади, чи всупереч рішенню суду перешкоджає поновленню на роботі працівника, якого було незаконно звільнено).
Для складу злочину не має значення, який судовий акт не виконаний суб'єктом злочину: той, яким закінчено провадження за справою (вирок, рішення), чи той, якого було прийнято під час судового розгляду (постанова або ухвала про накладення арешту на майно, про обрання чи припинення запобіжного заходу тощо).
За частиною 2 ст. 382 КК України караються ті самі діяння, вчинені службовою особою, яка посідає відповідальне чи особливо відповідальне становище (п. 2 примітки до ст. 368 КК України) або особою, раніше судимою (рецидив) за цей злочин (ст. 34 КК України), або якщо вони заподіяли істотну шкоду (п. З примітки до ст. 364 КК України) охоронюваним законом правам, свободам та інтересам фізичних чи юридичних осіб, державним або громадським інтересам (наприклад, через невиконання судового рішення особа не була поновлена на роботі протягом тривалого часу або внаслідок цього була спричинена значна матеріальної шкоди підприємству).
За частиною 3 ст. 382 КК України карається невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини.
Відповідальність за це діяння зумовлено тим, що Законом України від 17 липня 1997 р. було ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 р. та Протокол № 11 до цієї Конвенції, відповідно до якого Україна взяла на себе зобов'язання виконувати рішення Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, за якою наша держава є однією зі сторін.
Суб'єктивна сторона злочину – прямий умисел, оскільки винний усвідомлює, що рішення суду відбулося, але свідомо не виконує його (чи перешкоджає його виконанню) і бажає цього.
Психічне ставлення до наслідків, зазначених у ч. 2 ст. 382 КК України, може бути як умисним, так і необережним.
Суб'єкт злочину спеціальний – службова особа, яка зобов'язана виконати судове рішення.
Відмова свідка віддавання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків (ст. 385 КК України).
Об'єктом злочину є правосуддя у частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі.
Об'єктивна сторона злочину полягає у відмові свідка від давання показань або відмові експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків.
Відмова передбачає відкритий прояв небажання свідка давати показання, а експерта чи перекладача – виконувати покладені на них обов'язки за відсутності поважних причин. Форми відмови можуть бути різними – усна, письмова тощо. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків може бути як повна, так і часткова.
Відмова свідка від давання показань повинна бути незаконною. Тому кримінальна відповідальність виключається за наявності законної підстави для такої відмови (наприклад, відмова адвоката давати показання про обставини справи, які стали йому відомі у зв'язку з виконання своїх професійних обов'язків) або поважної причини для експерта (наприклад, нерозголошення відомостей, що становлять державну таємницю).
Злісне ухилення свідка, експерта чи перекладача від з'явлення в суд. органи досудового слідства чи органи дізнання, яке не має на меті відмовитись від виконання юридичного обов'язку щодо давання показань чи виконання обов'язків експерта або перекладача, не утворює складу цього злочину і тягне адміністративну відповідальність за ст.ст. 185-3 і 185-4 КУпАП.
Злочин вважається закінченим з моменту доведення відмови до відома суду, органів досудового слідства, тимчасової слідчої або тимчасової спеціальної комісії ВР чи дізнання.
Суб'єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути тільки свідок, експерт або перекладач.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Відповідно до частини 2 ст. 385 КК України особа не підлягає кримінальній відповідальності за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо:
1) себе;
2) членів своєї сім'ї;
3) своїх близьких родичів.
Ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (ст. 389 КК Укпаїни).
Об'єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення виконання покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.
Об'єктивна сторона злочину полягає в:
1) ухиленні від:
а) сплати штрафу;
б) позбавлення права обіймати певну посаду чи займатися певною діяльністю (ч. 1 ст. 389 КК України);
2) ухиленні від відбування:
а) громадських робіт;
б) виправних робіт (ч. 2 ст. 389 КК України).
Ухилення від сплати штрафу – це невиконання особою, яка засуджена до цього виду покарання, обов'язку сплатити штраф.
Ухилення від позбавлення права обіймати певну посаду чи займатися певною діяльністю – це невиконання особою, яка засуджена до. цього виду покарання, обов'язку утриматись від обіймання певної посади чи заняття певною діяльністю протягом строку, визначеного вироком суду. Таке ухилення може мати місце шляхом подальшого заняття видом діяльності, яким заборонено займатись, перебування на посаді, обіймати яку заборонено судом, влаштування на таку посаду в іншому підприємстві, установі чи організації тощо.
Ухилення від відбування громадських робіт – це невиконання особою, яка засуджена до цього виду покарання, обов'язку у вільний від роботи чи навчання час безоплатно виконувати суспільно корисні роботи, вид яких визначено органами місцевого самоврядування, протягом строку, вказаного у вироку суду. Ухилення у цьому випадку може полягати у нез'явленні для виконання таких робіт, у безпосередній відмові виконувати визначену для засудженого роботу тощо.
Ухилення від відбування виправних робіт – це невиконання особою, яка засуджена до цього виду покарання, обов'язку працювати за своїм місцем роботи протягом строку, визначеного вироком суду. Таке ухилення може мати місце шляхом звільнення з роботи, переїзду в іншу місцевість тощо.
Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може тільки особа, засуджена до відповідних видів покарань.
Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.
Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі (ст. 390 КК України).
Об'єктом злочину є правосуддя у частині забезпечення виконання покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі.
Об'єктивна сторона злочину характеризується діями або бездіяльністю і проявляється у таких формах:
1) самовільне залишення місця обмеження волі:
2) злісне ухилення від робіт особою, засудженою до обмеження волі;
3) систематичне порушення громадського порядку або встановлених правил проживання особою, засудженою до обмеження волі (ч. 1 ст. 390 КК України);
4) неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду (ч. 2 ст. 390 КК України);
5) неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до позбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду (ч. З ст. 390 КК України).
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є місце. Ним у перших чотирьох формах злочину є місце обмеження волі – територія кримінально-виконавчої установи відкритого типу, яка визначається на місцевості відповідно до кримінально-виконавчого законодавства України, і кордони якої оголошуються засудженим під розписку, а у п'ятій формі – місце позбавлення волі, тобто відповідна кримінально-виконавча установа закритого типу.
Порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395 КК України).
Адміністративний нагляд – це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ. Він встановлюється судом з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення воді, і здійснення виховного впливу на них. Адміністративний нагляд здійснюється міліцією.
Правила адміністративного нагляду – це сукупність встановлених законом обов'язків та обмежень дій осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд (піднаглядних).
Стаття 395 КК України встановлює відповідальність за порушення не всіх правил адміністративного нагляду, а лише тих. які регламентують перебування піднаглядного в місці проживання та прибуття його до такого місця після звільнення з місць позбавлення волі. Порушення інших правил адміністративного нагляду тягне за собою адміністративну відповідальність за ст. 187 КУпАП.
Порушення правил адміністративного нагляду є кримінально караним лише за умови, що такий нагляд було встановлено щодо особи за наявності передбачених законом підстав і в установленому ним порядку. При цьому слід враховувати, що піднаглядний може бути притягнутий до відповідальності за ст. 395 КК України тільки за порушення, допущені після оголошення йому постанови про встановлення чи продовження адміністративного нагляду.
Слід також мати на увазі, що під час здійснення адміністративного нагляду суд за поданням начальника органу внутрішніх справ з урахуванням особи піднаглядного, його способу життя і поведінки може змінювати (зменшувати або збільшувати) обсяг встановлених стосовно нього обмежень.
Неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд у разі звільнення з місць позбавлення волі, є порушенням зазначеною особою обов'язку прибути у визначений кримінально-виконавчою установою термін в обране нею місце проживання і зареєструватися в органі внутрішніх справ.
Поважними причинами, які виключають відповідальність такої особи за вчинення вказаних дій за ст. 395 КК України можуть бути будь-які життєві обставини, природні явища тощо, які не дали їй змоги вчасно прибути в обране нею місце проживання (відсутність коштів на проїзд; хвороба; затримання міліцією за вчинення правопорушення: стихійне лихо тощо).
Нереєстрація в органі внутрішніх справ особи, яка прибула у визначений строк до обраного місця проживання, не охоплюється змістом цієї форми порушення правил адміністративного нагляду і не утворює складу злочину,передбаченого ст. 395 КК України.
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є час його вчинення. Цей злочин може бути вчинено лише протягом терміну, на який встановлено адміністративний нагляд. Адміністративний нагляд встановлюється терміном від одного до двох років


ЗАДАЧА № 1
Іщенко, з метою викрадення запасного колеса в приватному таксі, на ходу викинув із автомобіля водія Шустика, в результаті чого останньому були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що не потягли за собою короткочасний розлад здоров'я. Проїхавши 200 метрів, Іщенко зупинився і викрав із автомашини запасне колесо вартістю 500 гривень.
Дайте правову оцінку діям винного.

Розв'язання:

Іщенко відкрито викрав із автомобіля, власником якого був Шустик, запасне колесо вартістю 500 грн.
Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, своєю чергою, усвідомлює цю обставину. Такими особами можуть бути особи, у власності, володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке вчинюється посягання, очевидці. У випадку, що розглядається, такою особою є власник таксі Шустик.
При насильницькому грабежі винний не лише докладає певних зусиль для того, щоб безпосередньо вилучити чуже майно, а ще й вдається до насильницького впливу на потерпілого. При цьому насильство застосовується як засіб протиправного вилучення або утримання такого майна.
Іщенко з метою викрадення запасного колеса у приватному таксі заподіяв водію Шустику легкі тілесні ушкодження, які не потягли за собою короткочасного розладу здоров'я останнього.
Як зазначається у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про злочини проти власності" від 06.11.2009 р. № 10, під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого при грабежі, слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (завдання удару, побоїв, незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння. Такі насильницькі дії, вчинені під час грабежу, повністю охоплюються ч. 2 ст. 186 КК України і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.
Запасне колесо, яким заволодів Іщенко, коштує 500 грн. Таким чином, матеріальна шкода у наданому разі є незначною – менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (примітка 2 до ст. 185 КК України).
Отже, Іщенко вчинив злочин, відповідальність за який передбачена ч. 2 ст. 186 КК України, – грабіж, поєднаний із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.


ЗАДАЧА № 2
Пилипенко, Дронь та Скубій на належній останньому автомашині "Москвич" виїхали в ліс на полювання. Невдале полювання закінчилось випивкою. По дорозі додому Скубій задовольнив прохання Дроня, дозволив керувати машиною. Дронь не справився з керуванням, машина наїхала на стовпище огородження, внаслідок чого всі мисливці одержали легкі тілесні ушкодження.
Кваліфікуйте дії винних.

Розв’язання:

Внаслідок дій Дроня, який керував автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, мисливцям було завдано легких тілесних ушкоджень.
Статтею 125 КК України передбачена кримінальна відповідальність за вчинення умисного легкого тілесного ушкодження, проте в діях Дроня умислу немає: в них чітко простежується злочинна самовпевненість (ч. 2 ст. 25 КК України), тобто Дронь передбачав можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховував на їх ненастання.
Чинним КК України відповідальність за завдання необережного легкого тілесного ушкодження не передбачена.
Отже, на мій погляд, у наданому випадку Дронь відповідає за ч. 2 ст. 126 КУпАП – керування транспортним засобом особою, які не мала права керувати цим засобом, що спричинило пошкодження чужого майна, і ч. 1 ст. 130 КУпАП – за керування транспортним засобом в стані сп'яніння.
Скубій також підлягає адміністративній відповідальності – за передачу керування транспортним засобом особі, яка не має права керування, що спричинило пошкодження чужого майна (ч. 2 ст. 126 КУпАП) і за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані сп'яніння (ч. 1 ст. 130 КУпАП).


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 04.02.2011 р.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 80732-X в ред. від 07.12.1984 р. 17.07.2011 р.
3. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341 в ред. від 05.07.2011 р.
4. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. № 1001-25 в ред. від 10.07.2011 р.
5. Про судову практику у справах про злочини проти власності: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 10.
6. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів. – 2-е вид. – К.: Атіка, 2002. – 642 с.
7. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / За ред. М.І. Мельника, В. А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2007. – 690 с.
8. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник. – К.:
Де Юре, 2010. – 870 с.
9. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
10. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України /
За заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. – 2-ге вид., перероб. та доп. – К.: Дакор, 2008. – 1428 с.
11. Научно-методические основы квалификации преступлений: Учеб.-практ. пособие / Отв. ред. М. К. Кислицын. – М.: Изд-во Междунар. ин-та управления, 2001. – 148 с.