Р ОСОБИСТІСТЬ ПОТЕРПІЛОГО ТА ЙОГО РОЛЬ У ВЧИНЕННІ ЗЛОЧИНУ

РЕФЕРАТ
на тему:
ОСОБИСТІСТЬ ПОТЕРПІЛОГО ТА ЙОГО РОЛЬ У ВЧИНЕННІ ЗЛОЧИНУ

ПЛАН

Вступ 3
1. Особливості особистості потерпілого. Поняття жертви злочину.
Зв'язок "злочинець – жертва" 4
2. Класифікація жертв злочинів 7
3. Віктимність та віктимізація 9
4. Віктимна поведінка жертви злочину 11
Список використаної літератури 13
Висновки 15

ВСТУП
Тривалий час у вітчизняній правовій теорії і практиці, центральною фігурою виступала особа злочинця. Проте у злочинах, завжди є контрагент, інакше кажучи, – потерпілий, без участі якого немає кримінального конфлікту в широкому розумінні цього слова. У багатьох випадках його розвиток і кульмінація певною мірою підготовлені віктимною поведінкою потенційного потерпілого.
Отже, вивчення злочинності, особливо насильницької, без оцінки тієї ролі в генезі злочинної дії, яку відіграє потерпілий, є однобічним.
Можна стверджувати, що проблеми віктимної поведінки потерпілих в умовах загальної ескалації насильства в сучасному українському суспільстві набувають особливого значення, відрізняючись підвищеною актуальністю.


1. ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ ПОТЕРПІЛОГО. ПОНЯТТЯ ЖЕРТВИ ЗЛОЧИНУ. ЗВ'ЯЗОК "ЗЛОЧИНЕЦЬ – ЖЕРТВА"
Потерпілий від злочину (ст. 49 КПК України) – особа, котрій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну чи майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим, особа, що проводить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд – ухвалу.
Методи вивчення особистості потерпілого зазвичай розглядаються в двох аспектах:
1) "статична галузь" – до неї включають вік, стать, національність, службове і сімейне становище та ін.;
2) "динамічна галузь" – поведінка потерпілого до, під час і після вчинення злочину, зв'язок цієї поведінки з поведінкою злочинця [9, с. 8].
Відомо, що нерідко злочинні дії обвинуваченого провокуються легковажними й, навіть, неправомірними діями потерпілого; мають місце випадки, коли злочинні дії обвинуваченого є крайньою формою протесту проти морального тиску (залякування, шантажу, приниження тощо) з боку потерпілого чи виникли внаслідок необхідної оборони.
Таким чином, поведінка потерпілого, яка відноситься до об'єктивних ознак складу злочину, може значно впливати на обвинуваченого.
До спеціальних методів дослідження особистості й поведінки потерпілого належить аналіз слідчої і судової практики, статистики матеріалів судово-психологічної і судово-психіатричної експертиз, спеціальної статистики про потерпілих, соціально-психологічні й судово-психологічні дослідження конфліктних ситуацій та ін.
Як і будь-яка поведінка людини, поведінка потерпілого у момент вчинення злочину залежить від таких факторів:
– впливу зовнішнього середовища (у даному випадку злочинного нападу);
– індивідуальних особливостей особистості (швидкість реакції, перехід до активного нападу на злочинця та ін.) [10, c. 115].
Ці особливості залежать від типу вищої нервової діяльності потерпілого, рис його характеру, життєвого досвіду, придбаних вмінь і навичок, власної правосвідомості тощо.
Останнім часом значна увага в криміналістичних дослідженнях приділяється ролі потерпілого в розслідуванні і розкритті самого злочину, оскільки існує взаємозв'язок і взаємобумовленість негативної поведінки потерпілого до злочину і динаміки психологічного механізму розвитку особистості.
У процесі психологічного дослідження потерпілого важливим є аналіз його ціннісних орієнтацій – одного з основних структурних утворень зрілої особистості. Ціннісні орієнтації обумовлюють спрямованість особистості, визначають позицію людини тощо.
Важливим є той факт, що у кримінологічній віктимології термін "потерпілий" – не єдиний. Цілком припустимо вживання понять "жертва", "рецидивна жертва", "потенційна жертва", що значно розширює сферу досліджень і передбачає систему профілактичних заходів.
Наприклад, у додатку до Декларації ООН "Основні принципи правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою" зазначено, що під терміном "жертва" слід розуміти, осіб, яким індивідуально чи колективно злочином була заподіяна шкода, включаючи тілесні ушкодження або моральну шкоду, емоційні страждання, матеріальну шкоду чи істотно ущемлені їх основні права.
Згідно із цією Декларацією особа може вважатися "жертвою" незалежно від того, чи був встановлений, арештований, відданий до суду або засуджений правопорушник, а також незалежно від родинних відносин між правопорушником і потерпілим.
Отже, жертва у віктимології – це особа або певна спільнота людей, котрій прямо чи опосередковано завдано будь-якої шкоди від злочинного посягання [7, c. 133].
Варто зауважити, що замало дати визначення поняття жертви злочину. Для того, щоб робити прогнози, розробляти ефективні заходи профілактики насильницької злочинності проти життя та здоров'я особи і, щоб ці заходи були дієвими, важливе значення мають знання про існування видів жертв злочинів.
Виходячи з положень філософії, вітчизняні кримінологи, насамперед, вказують на об'єктивні та суб'єктивні зв'язки між злочинцем і жертвою.
Об'єктивний зв'язок існує між жертвами та злочинцями незалежно від того, знають вони одне одного чи ні. Їх об'єднує час і місце вчинення злочину. У деяких випадках злочинних посягань об'єктивний зв'язок між різними незнайомими людьми перетворює їх на співпотерпілих (потенційних або реальних) і часто зумовлює їх поведінку та спільні дії [4, с. 320].
Суб'єктивний зв'язок "злочинець – жертва" наявний за умови, що вони знають одне одного. Зв'язок "злочинець – жертва" у віктимології розглядається не лише як відношення, але й як тривала подія, що існує в певному просторі та часі, зміст якої визначає поведінку потерпілих, їх взаємодію зі злочинцями до, під час, а інколи й після скоєння злочину [4, с. 321].
Зв'язок "злочинець – жертва" може розглядатись і як певний стан, коли в одній особі "уживаються" злочинець і жертва одночасно чи почергово.
Важливе значення має також ситуація вчинення злочину. Злочинець, як і потерпілий, діє не лише відповідно до реальної ситуації, але й так, як вона сприймається й інтерпретується ним. У процесі взаємодії злочинця та потерпілого виникає віктимо-криміногенна ситуація, в якій і скоюється злочин.
2. КЛАСИФІКАЦІЯ ЖЕРТВ ЗЛОЧИНІВ
У кримінології існує кілька наукових підходів до класифікації жертв злочинів.
Так, Юрченко О. Ю. пропонує доволі детальну класифікацію за такими критеріями [13, с. 5].
1. За характером взаємовідносин між потерпілим і злочинцем, що передували злочину:
– ситуаційні жертви.
Вчинення злочину відбувається під впливом конкретної ситуації, а вибір жертви є випадковим. Це характерно, наприклад, для вбивства або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень з хуліганських мотивів;
– імовірні жертви.
Злочинний наслідок за таких обставин є випадковим щодо певної жертви. До прикладу, у ході бійки мають значення фізичні особливості людини: сила, спритність тощо. Тому теоретично для учасників конфлікту існує рівна імовірність стати як злочинцем, так і потерпілим;
– заздалегідь визначені жертви.
Шкоди зазнають особи, пов'язані зі злочинцем родинними, дружніми, інтимними та іншими близькими стосунками. Зазвичай злочин є результатом несприятливої ситуації, що склалася ще задовго до його вчинення, напружених стосунків між учасниками конфлікту.
2. За роллю потерпілого в механізмі вчинення злочину:
– байдужа жертва, поведінка якої має нейтральний характер і вчинення злочину відбувається незалежно від її дій;
– інверсійна жертва, яка водночас і зазнає шкоди, і спричиняє її;
– провокуюча жертва, яка викликає рішучість злочинця здійснити стосовно неї злочинні дії. Наприклад, убивство у стані афекту.
Особливої уваги заслуговує класифікація потерпілих від насильницьких проти життя та здоров'я особи злочинів, вчинених неповнолітніми:
– потерпілі внаслідок своїх вікових особливостей (особи, які в силу свого віку не спроможні чинити опір і відповідно є найбільш "легкою здобиччю" для неповнолітнього злочинця);
– потерпілі за статевою ознакою (особи жіночої статті, які за своїми фізичними та психологічними характеристиками є вразливими і безпомічними перед насильством);
– потерпілі на побутовому грунті (особи, які були знайомі з неповнолітнім злочинцем до вчинення злочину і внаслідок конфлікту стали його жертвою);
– потерпілі внаслідок власної соціально-негативної та провокуючої поведінки (особи, поведінка яких характеризується неповагою до етичних і моральних норм суспільства, особи, які зловживають алкоголем та наркотичними засобами, а також особи поведінка яких містить ознаки злочину);
– потерпілі внаслідок криміногенної ситуації, що склалась (особи, які стали жертвою злочину із причин власної необережності та необачливості) [13, с. 6].
Туляков А. В. пропонує своє бачення цього питання. Зокрема, він вважає, що існує п'ять видів жертв злочинів:
– імпульсивна жертва, яка характеризується переважаючим несвідомим почуттям страху, пригніченими реакціями на напади злочинців (феномен Авеля);
– жертва з утилітарно-ситуативною активністю. Це, так звані, добровільні потерпілі. Мова іде про рецидивних жертв, які постійно потрапляють у кримінальні події у силу свого статусу та необережності поводження у тих чи інших ситуаціях;
– агресивна жертва (так звана "ходяча вибухівка", яка постійно провокує злочинців на вчинення злочинів);
– раціональна жертва. Це жертва-провокатор, яка сама створює ситуацію для вчинення злочину;
– жертва із ретретистською активністю. Це пасивні провокатори, які своїм зовнішнім виглядом, способом життя штовхають злочинців на вчинення злочинів [11, с. 23].
Отже, підходи до класифікації жертв злочинів є різноманітними.
Деталізоване уявлення про види жертв злочинів дає змогу більш якісно оволодіти інформацією про майбутній стан злочинності й у такий спосіб зробити вірогідний кримінологічний прогноз.
Крім того, така інформація полегшує здійснення прогнозування індивідуальної поведінки жертв злочинів, що дозволяє своєчасно зупинити їх та попередити вчинення злочину.
Наведене вище дозволяє вести боротьбу зі злочинністю одночасно подвійним шляхом: зменшення злочинців та зменшення кількості осіб, які внаслідок індивідуальних особливостей можуть стати жертвами злочинних посягань.
3. ВІКТИМНІСТЬ ТА ВІКТИМІЗАЦІЯ
Віктимність – це така соціально-психологічна сукупність рис особи, що зумовлює високу її імовірність стати об'єктом злочинного посягання [8, с. 99].
Треба зауважити, що віктимність – це якісний показник: чим вища віктимність особи, тим більша імовірність того, що вона стане жертвою злочину.
Віктимність конкретної особи (індивідуальна віктимність) – це об'єктивно притаманна людині (реалізована злочинним актом або залишена як потенційна) здатність, схильність стати за певних обставин жертвою злочину.
Залежно від особистісних рис і поведінки конкретного індивіда ступінь його вразливості може перевищувати середній (підвищена віктимність) або бути нижчим від середнього (мінімізована віктимність).
Індивід не придбає віктимність у процесі життєдіяльності, а є віктимним з моменту народження та до смерті: він не може не бути віктимним, оскільки живе в суспільстві, де не ліквідована злочинність, отже, існує об'єктивна можливість стати жертвою злочину [10, c. 121].
Віктимізація – це процес перетворення особи чи групи осіб на реальну жертву, а також результат такого процесу. Віктимізувати означає перетворити когось на жертву злочину. Девіктимізація – зворотний процес явища [8, с. 105].
Віктимна ситуація – життєва ситуація, що складається у зв'язку з характеристиками особи чи поведінкою потенційної жертви, коли виникає реальна можливість заподіяння їй шкоди.
Позиція жертви – це особливості стосунків між жертвою та злочинцем, між свідками злочину, між "співпотерпілими", й між третіми особами тощо.
Роль жертви – це поведінка потенційної жертви перед вчиненням злочину та в момент вчинення злочину. Адже її поведінка може так вплинути на розвиток конфлікту, що перетворить її з об'єкта злочину на його суб'єкт (наприклад, при сімейно-побутових конфліктах).

4. ВІКТИМНА ПОВЕДІНКА ЖЕРТВИ ЗЛОЧИНУ
Під віктимною (віктимогенною) розуміють таку поведінку, при якій жертва певним чином сприяє скоєнню злочину, свідомо чи несвідомо створює об'єктивні та суб'єктивні умови для криміналізації, зневажаючи запобіжними заходами [10, с. 127].
З огляду на це положення, слід зауважити, що віктимна (або така, що їй сприяє) поведінка повинна досліджуватися в двох аспектах: вузькому та широкому.
У вузькому розумінні віктимною поведінкою вважаються конкретні діяння (дії або бездіяльність), їх сукупність у конкретній ситуації, внаслідок застосування яких людина стає жертвою.
В широкому розумінні віктимна поведінка – це складна система взаємодії між потенційною жертвою і оточенням. Саме внаслідок такої взаємодії людина за певних умов і стає жертвою.
Матеріали досліджень і дані кримінально-правової статистики свідчать, що значна кількість протиправних діянь зумовлені поведінкою самої жертви злочину, а саме:
– особливостями ситуаційного стану (сп'яніння), станом здоров'я (дефекти органів сприйняття), особливим психічним настроєм, пов'язаним з неадекватними діями у звичайній ситуації;
– недбалим ставленням до безпеки своєї особистості, честі, гідності та збереження майна;
– небажанням повідомити правоохоронним органам про злочинні дії, що вже мали місце стосовно неї;
– легковажним ставленням до правил, які покликані охороняти суспільний порядок і безпеку;
– участю в незаконній угоді;
– провокуючою поведінкою [13, с. 8].
Провокуюча поведінка – це така поведінка з боку жертви злочину, що створює реальну можливість, сприяє реалізації злочинного наміру (характером, тривалістю та інтенсивністю).
Така поведінка стає причиною вчинення злочинного акту або сприятливо впливає на формування злочинного наміру. Провокуючу поведінку іноді називають негативною.
Провокуюча поведінка жертви сприяє виникненню у злочинця негативних емоційних станів (агресивність, гнів, озлоблення та ін.), що зумовлюють вчинення вбивств, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень тощо. Так, систематичні приниження та образи можуть викликати гнів, унаслідок чого кривднику можуть бути заподіяні тілесні ушкодження.
Провокуючою поведінкою є легковажні або аморальні дії потерпілої (розпусність стосунків, демонстрація сексуальної приступності та ін.) при згвалтуваннях.
Жертві може бути завдано шкоди й у результаті її необачливих дій, неправильної оцінки ситуації, а через це й неправильної поведінки.
До ситуацій, коли в результаті поведінки жертви створюється об'єктивна можливість вчинення злочину, належать також відсутність необхідної реакції на злочинні чи інші негативні дії, невчинення опору діям злочинця.
Віктимологічно значущою може бути також позитивна поведінка жертви, якщо вона полягатиме в здійсненні захисту будь-якої особи від злочинних посягань, при виконанні службових або громадських обов'язків. У таких випадках, якби жертва не діяла певним способом, вона б не викликала відповідної насильницької реакції з боку злочинця.

ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладене, доходимо таких висновків:
1. Потерпілий від злочину – особа, котрій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну чи майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим, особа, що проводить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд – ухвалу.
2. У кримінологічній віктимології термін "потерпілий" – не єдиний. Цілком припустимо вживання понять "жертва", "рецидивна жертва", "потенційна жертва". Жертва у віктимології – це особа або певна спільнота людей, котрій прямо чи опосередковано завдано будь-якої шкоди від злочинного посягання.
3. Роль жертви – це поведінка потенційної жертви перед вчиненням злочину та в момент вчинення злочину. Адже її поведінка може так вплинути на розвиток конфлікту, що перетворить її з об'єкта злочину на його суб'єкт (наприклад, при сімейно-побутових конфліктах).
4. Віктимність – це така соціально-психологічна сукупність рис особи, що зумовлює високу її імовірність стати об'єктом злочинного посягання. Віктимність – це якісний показник: чим вища віктимність особи, тим більша імовірність того, що вона стане жертвою злочину. Віктимність конкретної особи (індивідуальна віктимність) – це об'єктивно притаманна людині (реалізована злочинним актом або залишена як потенційна) здатність, схильність стати за певних обставин жертвою злочину. Залежно від особистісних рис і поведінки конкретного індивіда ступінь його вразливості може перевищувати середній (підвищена віктимність) або бути нижчим від середнього (мінімізована віктимність).
5. Віктимізація – це процес перетворення особи чи групи осіб на реальну жертву, а також результат такого процесу. Віктимізувати означає перетворити когось на жертву злочину. Девіктимізація – зворотний процес явища.
6. Під віктимною (віктимогенною) розуміють таку поведінку, при якій жертва певним чином сприяє скоєнню злочину, свідомо чи несвідомо створює об'єктивні та суб'єктивні умови для криміналізації, зневажаючи запобіжними заходами.
7. Віктимна (або така, що їй сприяє) поведінка повинна досліджуватися в двох аспектах: вузькому та широкому. У вузькому розумінні віктимною поведінкою вважаються конкретні діяння (дії або бездіяльність), їх сукупність у конкретній ситуації, внаслідок застосування яких людина стає жертвою. В широкому розумінні віктимна поведінка – це складна система взаємодії між потенційною жертвою і оточенням. Саме внаслідок такої взаємодії людина за певних умов і стає жертвою.
8. Віктимна поведінка потенційної чи актуалізованої жертви, як предмет віктимології, потребує ретельного всебічного дослідження для виявлення причин та умов віктимізації і пошуку шляхів зниження рівня віктимності населення (у тому числі й латентної).
9. Як інтегрований науковий напрям, віктимологія синтезує кримінологічні, криміналістичні, соціологічні та інші знання про постраждалих (жертв), серед яких центральне місце мають посідати знання психологічні.
10. Саме дослідження віктимної поведінки як психологічної проблеми дозволяє вирішити найбільшу низку проблем особистісної девіктимізації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 30.09.2009 р.
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 16.02.2010 р.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. № 1001-05 в ред. від 30.03.2010 р.
4. Васильев В. Л. Юридическая психология. – СПб.: Питер, 2007. – 538 с.
5. Гошовський М.І., Кучинська О. П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – К.: Либідь, 1998. – 196 с.
6. Даньшин І. М. Кримінологія. Загальна та Особлива частини. – Харків: Консум, 2003. – 352 с.
7. Джужа О. М. Віктимологія на захисті прав і законних інтересів жертви злочину // Право України. – 2002. – № 2. – С. 133 – 135.
8. Кримінологічна віктимологія: Навч. посібник / Моісеєв Є. М., Джужа О. М., Василевич В. В. та ін.; За заг. ред. О. М. Джужі. – К.: Атіка, 2006. – 352 с.
9. Осипкин В. Н. Потерпевший. – СПб.: Питер, 1998. – 306 с.
10. Ривман Д. В. Криминальная виктимология. – СПб.: Питер, 2002. – 304 с.
11. Туляков В. О. Віктимологія (соціальні та кримінологічні проблеми). – Одеса: Юридична література. – 2000. – 256 с.
12. Филимонов В. Д. Детерминирующие связи в системе элементов состава преступления // Государство и право. – 2005. – № 2. – С. 35 – 37.
13. Юрченко О. Ю. Роль віктимної поведінки потерпілих при вчинення тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров'я особи: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Х.: НЮАУ
ім. Я. Мудрого, 2004. – 18 с.