Злочини проти авторитету органів державної влади з насильством

Ознакою яких злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян є застосування насильства?

Суспільна небезпека злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян полягає в тому, що вони протидіють нормальній управлінській діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, призводять або можуть призвести до послаблення їх авторитету, спричиняють або можуть спричинити шкоду здоров'ю, гідності чи власності громадян й іншим об'єктам, що охороняються законом.
Родовим об'єктом цих злочинів є відносини між органами управління – з одного боку, і громадянами – з другого, які виникають у зв'язку із здійсненням адміністративно-розпорядчих функцій в межах взаємних прав та обов'язків і забезпечують нормальну діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян при реалізації державного будівництва.
Безпосереднім об'єктом – можуть бути відносини, що забезпечують: авторитет суспільного і державного ладу України, нормальну діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських організацій, службових осіб та представників громадськості, дійсність і збереженість документів, штампів, печаток, інформації та носіїв інформації автоматизованих систем тощо.
Деякі із злочинів цієї категорії посягають також на особу представника влади або громадськості чи працівника правоохоронного органу, на їх життя, здоров'я, гідність, власність або на інші відносини, що охороняються законом.
Застосування насильства є ознакою яких злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян:
1) незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, якщо це діяння було вчинене службовою особою або із застосуванням фізичного насильства (ч. 1 ст. 340 КК України);
2) захоплення будівель чи споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, з метою незаконного користування ними або перешкоджання нормальній роботі підприємств, установ, організацій (ст. 341 КК України);
3) опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві, поєднаний із примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій (ч. 3 ст. 342 КК України);
4) втручання в діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343 КК України);
5) погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу (ст. 345 КК України);
6) погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча (ст. 346 КК України);
7) погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 350 КК України);
8) примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань (ст. 355 КК України).
Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, якщо це діяння було вчинене службовою особою або із застосуванням фізичного насильства (ч. 1 ст. 340 КК України).
Відповідно до статті 39 Основного Закону в Україні встановлено реєстраційний, а не дозвільний порядок проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій, а їх проведення може бути обмежене лише за рішенням суду та виключно у випадках, визначених безпосередньо Конституцією України.
Такі обмеження можуть встановлюватися судом відповідно до закону і в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою:
– запобігання заворушенням чи злочинам;
– для охорони здоров'я населення;
– для захисту прав і свобод інших людей.
Крім того, сам зміст права, що розглядається, містить певні обмеження, адже Конституція України дозволяє збиратися лише мирно, без зброї. Певні тимчасові обмеження права громадян на мирні збори можуть встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Таким чином, збори, мітинги, вуличні походи і демонстрації здійснюються на законних підставах, коли вони відповідають сукупності таких умов:
– місце зборів та мітингів, маршрут проходження демонстрацій і походів були визначені їх організаторами, про що останні своєчасно сповістили виконавчі органи сільських, селищних, міських рад;
– вказані заходи є мирними і провадяться без зброї;
– вони провадяться поза межами воєнного або надзвичайного стану, або хоча і в умовах воєнного або надзвичайного стану, але відповідні обмеження на їх проведення встановлено не були;
– їх організація та проведення не заборонені судовим рішенням, яке набрало чинності і не скасоване.
З об'єктивної сторони злочин, що розглядається, проявляється у незаконному перешкоджанні організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, і може бути вчинений:
а) службовою особою – із застосуванням насильства або без такого;
б) службовою або іншою особою – із застосуванням насильства.
Перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій означає створення перепон, недопущення організації або проведення вказаних мирних заходів.
Способами його можуть бути винесення рішення про заборону їх проведення, погроза застосування до їх організаторів чи учасників насильства або фактичне його застосування, спроба підкупу організаторів відповідного заходу чи їх обман тощо.
Якщо такі дії були пов'язані із вчиненням іншого злочину, це вимагає самостійної правової оцінки і кваліфікації за сукупністю із ст. 340 КК України.
Поняттям "фізичне насильство", передбаченим ст. 340 КК Україи, повністю охоплюється заподіяння побоїв, мордування, завдання легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Умисне заподіяння особі тілесних ушкоджень середньої тяжкості, вчинене з метою залякування потерпілого або його родичів чи з метою примусу до відмови від організації відповідного мирного заходу або участі у ньому, а так само заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження або його вбивство кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ст. 340 і, відповідно, ч. 2 ст. 122, ст. 121 або 115 КК України.
Захоплення будівель чи споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, з метою незаконного користування ними або перешкоджання нормальній роботі підприємств, установ, організацій (ст. 341 КК України).
При вчиненні даного злочину може бути застосовано насильство проте осіб, які перешкоджають захопленню, чи до будь-яких інших осіб, знищення чи пошкодження майна у захоплених будівлях чи спорудах, проте вони потребують самостійної кримінально-правової оцінки.
Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві, поєднаний із примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій (ч. 3 ст. 342 КК України).
Під насильством у складі злочину, передбаченого ч. З ст. 342 КК України, розуміється будь-яке фізичне насильство – тілесні ушкодження, незаконне позбавлення волі, зв'язування або інші насильницькі дії.
Заподіяння потерпілому при вчиненні опору тяжкого тілесного ушкодження або смерті за наявності підстав потребує додаткової кваліфікації залежно від виду потерпілого та тяжкості наслідків, що настали, відповідно, за ч. З ст. 345, ч. З ст. 350, ст. 348 чи п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України.
Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343 КК України).
Якщо вплив на працівника правоохоронного органу здійснюється шляхом погрози вбивством, насильством, погрози знищенням чи пошкодженням майна щодо самого працівника правоохоронного органу або його близьких родичів, або шляхом застосування насильства, то вчинене підлягає додатковій кримінально-правовій оцінці за відповідними статтями Особливої частини КК України (зокрема, за ст. 345 КК України).
Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу (ст. 345 КК України).
Об'єктивна сторона злочину може бути виражена у:
а) погрозі (ч. 1 ст. 345 КК України);
б) заподіянні побоїв, а також тілесних ушкоджень – легких, середньої тяжкості (ч. 2 ст. 345 КК України) або тяжких (ч. З ст. 345 КК України).
Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча (ст. 346 КК України).
Об'єктивна сторона злочину полягає у:
а) погрозі (ч. 1 ст. 346 КК України);
б) заподіянні тілесних ушкоджень – легких, середньої тяжкості (ч. 2 ст. 346 КК України) або тяжких (ч. З ст. 346 КК України);
в) нанесенні побоїв (ч. 2 ст. 346 КК України);
г) вчиненні інших насильницьких дій (ч. 2 ст. 346 КК України).
Під іншими насильницькими діями розуміється застосування будь-якого насильства, яке не охоплюється поняттям тілесних ушкоджень і побоїв. Це, зокрема: незаконне позбавлення волі, викрадення, зв'язування, насильницьке застосування наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин, електроструму тощо.
Погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 350 КК України).
З об'єктивної сторони злочин виражається у:
а) погрозі вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом щодо службової особи чи її близьких або щодо громадянина, який виконує громадський обов'язок (ч. 1 ст. 350 КК України);
б) нанесенні побоїв або заподіянні легкого, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких (ч.ч. 2 і 3 ст. 350 КК України).
Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань (ст. 355 КК України).
З об'єктивної сторони злочин вчиняється у формі примушування потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань. Зміст такого примушування складають дві взаємопов'язані дії:
а) вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання;
б) погроза застосувати насильство, пошкодити чи знищити майно.
Кваліфікуючими ознаками примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань є вчинення його: повторно; за попередньою змовою групою осіб; із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; у поєднанні з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я; у поєднанні з пошкодженням чи знищенням майна (ч. 2 ст. 355 КК України), а особливо кваліфікуючими – вчинення його:
1) організованою групою;
2) у поєднанні з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я;
3) завдання ним великої шкоди чи спричинення інших тяжких наслідків (ч. З ст. 355 КК України).