Кр 1. Поняття і предмет кримінології 2. Зв'язок суїциду зі злочинністю. 3. Проблеми попередження проституції

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Кримінологія"
ПЛАН

1. Поняття і предмет кримінології 3
2. Зв'язок суїциду зі злочинністю.
Механізм суїцидальної поведінки 8
3. Проблеми попередження проституції 12
Список використаної літератури 19

1. ПОНЯТТЯ І ПРЕДМЕТ КРИМІНОЛОГІЇ
У науковий обіг термін "кримінологія" був введений у 1885 р., коли італійський вчений Р. Гарофало опублікував книгу про так звані "природні" і "штучні" злочини, назвавши її "Кримінологія". Згодом у зв'язку з розвитком кримінологічних знань і відокремленням їх у системі наук даний термін одержав більш широке значення і вживається наразі у значенні "наука про злочинність".
До завдання кримінології належать:
1) філософське, соціологічне, психологічне осмислення злочинності, її природи, самої її сутності тощо;
2) комплексний аналіз процесів і явищ, з якими пов'язані існування і відтворення злочинності;
3) поглиблене вивчення особи злочинця;
4) розробка відповідних рекомендацій (заходів), спрямованих на попередження окремих видів і груп злочинів [7, С. 6].
У кримінології значна увага приділяється конкретним життєвим фактам і спостереженням. Проте не менше місце відводиться в ній теоретичним побудовам філософського, соціологічного і правового характеру. Отже, кримінологія є одночасно і практичною, і академічною наукою [10, С. 38].
Оскільки злочинність і окремі злочини являють собою соціальні і разом з тим кримінально-правові поняття, кримінологія знаходиться на стику правових, суспільних і психологічних наук: права, соціології та прикладних галузей психології. В цьому зв'язку виникає питання про природу кримінології.
Допускалися й наразі допускаються твердження, що кримінологія - це наука суто юридична. Існують уявлення щодо неї як про науку соціологічну, так звану соціологію злочинності (особливо це характерно для американських учених та їх прибічників). Крім того, одержала значне поширення думка, згідно з якою кримінологія є наукою комплексною. Вона для обгрунтування власних положень і розроблення практичних рекомендацій широко використовує статистичну методику, емпіричну соціологію та соціальну екологію, а також психологічні знання.
З першою думкою погодитися не можна, оскільки такі явища, що вивчаються кримінологією, як фактори злочинності, механізм одиничної злочинної поведінки, загально-соціальні та спеціально-кримінологічні заходи попередження злочинності, окремих злочинів і низка інших явищ, не вміщуються повністю в межі правових, зокрема кримінально-правових, відносин.
Якщо визнати, що кримінологія - наука соціологічна, то тоді вона буде штучно ізольована від юридичних наук - кримінального, адміністративного права та інших галузей права, які роблять свій істотний внесок у вирішення проблем злочинності. Більш того, при такому підході виникають неясність, невизначеність у встановленні предмета, меж і обсягів кримінологічних досліджень.
Тому напрошується єдино вірний висновок, що кримінологія за своєю природою - наука комплексна. У ній наведені і юридичний, і соціологічний, і психологічний, й інші пласти теоретичних положень, а також практичної інформації. Причому соціолого-емпіричний і психолого-прикладний матеріал описується, аналізується, осмислюється з позицій права [9, С. 29].
Крім того, привносячи в право певні соціологічні, психологічні, педагогічні, економічні знання і знання інших суспільних наук, кримінологія розширює свої можливості у вивченні всієї системи злочинності і проблем її попередження.
Отже, кримінологія являє собою комплексну науку про закономірності злочинності та її конкретних проявів, особу злочинця, фактори, причини і умови, що породжують та визначають злочинність і окремі злочинні посягання, а також про форми і методи соціального і нормативного впливу на них з метою контролю за цими негативними явищами [9, С. 31].
До предмета кримінології належить низка взаємопов'язаних проблем, із яких одні є головними, центральними, а інші - допоміжними, похідними і, проте, такими, що мають істотне значення для глибокого і всебічного пізнання змісту цієї науки.
До числа головних проблем, що створюють серцевину предмета кримінології, належать:
1) злочинність;
2) окремі злочини як конкретні прояви злочинності;
3) особа злочинця;
4) фактори злочинності, причини і умови окремих злочинів;
5) попередження злочинності і окремих злочинів.
Злочинність - це соціально-правове явище. Соціальним воно є тому, що має місце в людському суспільстві. Проявляється злочинність в особливій формі соціальної поведінки людей, яка має відносно масове поширення і становить підвищену небезпечність для суспільства. Фактори цього явища носять соціальний характер. Одночасно злочинність визнається і правовим явищем, оскільки обсяг, межі злочинної поведінки визначаються кримінальним законом, який встановлює норми-заборони, поділяє вчинки людей на дозволені і заборонені. Злочинність, отже, відрізняється від інших соціальних явищ суспільною небезпечністю і протиправністю.
Злочин - окремий злочинний акт поведінки, що розглядається в кримінології як форма прояву злочинності.
Особа злочинця в кримінологічному розумінні цього поняття означає певну цілісність своєрідних властивостей, якостей і станів особи, сукупність її відносно стійких соціальних і психологічних характеристик, які в поєднанні з певними об'єктивними обставинами зумовлюють вибір нею злочинного варіанта поведінки.
Фактори злочинності, причини і умови окремих злочинів покликані відповісти на питання про те, що породжує, зумовлює злочинність та її конкретні фактичні прояви.
Заходи попередження злочинності - це особлива галузь соціально-правового регулювання, специфічний аспект управління суспільством, зорієнтований прямо або побічно на її подолання. Даним поняттям охоплюються будь-які форми і засоби впливу на злочинність та її елементи. Сюди належать взаємопов'язані різнохарактерні за своїм змістом заходи, що розробляються і реалізуються державними органами, підприємницькими структурами, громадськими об'єднаннями.
Головне завдання і кінцева мета заходів попередження злочинності і окремих злочинів полягає в тому, щоб створити в державі таке становище, такий міцний правопорядок, які гарантували б істотне зниження рівня злочинності до того мінімального рівня, який доступний даному суспільству з урахуванням економічних, соціальних, суспільно-психологічних та інших умов його існування в певний період його розвитку.
Компонентами предмета кримінології поряд з її головними, центральними є й такі похідні від них, уточнюючі, як: "фонові" явища злочинності, віктимна поведінка громадян і прогнозування злочинності.
До "фонових" явищ злочинності належать деякі форми дозлочинної (передзлочинної) антисуспільної поведінки, які за своєю сутністю є поживним грунтом злочинності. Це систематичне пияцтво, алкоголізм, окремі форми моральної розбещеності, шкідливі порушення правил співжиття, громадського порядку і суспільної безпеки, дитяча бездоглядність, а також інші адміністративно карані проступки.
Кримінологія повинна вивчати "фонові" явища в межах необхідних для пояснення причин і умов окремих видів (груп) злочинів, опису характерних рис особи злочинців і, головним чином, для розробки ранньої профілактики цих злочинів.
Віктимна поведінка тієї чи іншої особи означає її можливість стати потерпілою від злочину. Мається на увазі її підвищена віктимність - "здатність" стати жертвою злочину в обстановці, коли такий наслідок міг бути реально відвернений.
Зазвичай до віктимізації приводить спосіб життя потерпілого (надмірна безтурботність і довірливість у спілкуванні з незнайомими людьми, тривале холостяцьке життя, часте перебування в стані сильного алкогольного сп'яніння, прояв особистої ініціативи у створенні конфліктних ситуацій та ін.), його професія, пов'язана з підвищеним ризиком (сторож, інкасатор тощо), його безпорадний стан (незрячий, глибока старість) тощо.
Кримінологічне прогнозування, тобто науковий прогноз про еволюцію (розвиток) злочинності взагалі та окремих видів (груп) злочинів на найближчі і віддалені роки в масштабі держави або окремого її регіону, має важливе прикладне і теоретичне значення. Його мета зводиться до передбачення майбутніх змін у рівні, структурі та динаміці злочинності, передбачення можливої злочинно-рецидивної поведінки осіб, засуджених раніше за вчинення злочину, визначення можливих наслідків кримінолого-запобіжних заходів, що розробляються, та під час їх подальшої реалізації.


2. ЗВ'ЯЗОК СУЇЦИДУ ЗІ ЗЛОЧИННІСТЮ. МЕХАНІЗМ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ
Всі фактори злочинності поділяються на об'єктивні й суб'єктивні.
Об'єктивні фактори існують незалежно від волі людини. До них належать стан екології, економіки, соціальний устрій, спадковість, клімат та ін.
Суб'єктивні фактори охоплюють все особистісне, що залежить від волі людей: свідомість, звички, нахили, ціннісні орієнтири, мораль, право, політичні погляди, традиції та ін. До суб'єктивної детермінанти поведінки обов'язково належать також несвідомі елементи психіки людини, її психічне здоров'я, в тому числі схильність до суїциду.
Термін "суїцидальна поведінка", який поширився останніми роками, поєднує всі прояви суїцидальної активності - думки, наміри, висловлення, погрози, спроби, замахи [17, С. 95].
Суїцидальна поведінка - це в основному проблема "прикордонної психіатрії", тобто галузі вивчення психопатії і непсихотичних реактивних станів на тлі акцентуацій характеру. Лише 5% суїцидів і спроб самогубства припадає на психози, у той час як на психопатії - 20-30% [16, С. 27].
Суїцид є наслідком соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах пережитого мікросоціального конфлікту [17, С. 98].
Суїцидальна спрямованість формується всередині особистості у такий спосіб.
Власне суїцидальна поведінка - будь-які внутрішні й зовнішні форми психічних актів, що спрямовуються уявленнями про позбавлення себе життя.
Внутрішня суїцидальна поведінка містить у собі суїцидальні думки, уявлення, переживання, а також суїцидальні тенденції, серед яких можна виділити задуми й наміри.
Пасивні суїцидальні думки характеризуються уявленнями, фантазіями на тему своєї смерті, але не на тему свідомого позбавлення себе життя ("добре б умерти", "заснути й не прокинутися" тощо).
Суїцидальні задуми - це активна форма прояву суїцидальності, тобто тенденція до самогубства, глибина якої зростає із розробкою плану її реалізації. Продумуються способи, час і місце самогубства.
Суїцидальні наміри припускають приєднання до задумів рішення і вольового компонента, що спонукають до безпосереднього переходу в зовнішню поведінку.
Період від виникнення суїцидальних думок до спроб їх реалізації традиційно називається пресуїцидальним (пресуїцидом). Тривалість його може обчислюватися хвилинами (гострий пресуїцид) або місяцями (хронічний пресуїцид). При гострих пресуїцидах можна спостерігати появу суїцидальних задумів і намірів відразу ж.
Зовнішні форми суїцидальної поведінки містять в собі суїцидальні спроби й завершені суїциди.
Суїцидальна спроба - це цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, що не закінчилося смертю.
Відповідно до викладеного вище суїцид можна розглядати як дію, що має конкретну мету - позбавити себе життя.
Соціологічні дослідження, проведені в різних країнах, свідчать, що такі серйозні стресові ситуації, як хвороба, економічні негаразди, смерть близької людини або сімейні проблеми часто перевершують можливості захисних механізмів людини. В результаті життєвої кризи виникають розчарування й безпорадність [18, С. 26].
Таким чином, ситуаційні фактори часто призводять до суїцидальної реакції. Можна виявити такі ситуаційні фактори, що сприяють суїцидові:
1. Ризик суїциду високий у людей з хронічною прогресуючою хворобою, наприклад, розсіяним склерозом або СНІДом. Фактор прогресування захворювання є більш значущим для суїцидального ризику, ніж його тяжкість або втрата працездатності. Хвороба, що змушує людину постійно пристосовуватися до нових несприятливих змін, призводить до більш глибокого стресу: в таких умовах деякі хворі вирішують, що краще вчинити самогубство, ніж дозволити хворобі "поставити останню крапку".
2. Економічні негаразди, з якими зіштовхується людина, торкаються більш гострих проблем, ніж просто гаманець, адже при цьому викликає сумніви в компетентності осіб, що опинились у скрутному фінансовому становищі. Вони відчувають себе невдахами, життя яких не склалося. Майбутнє уявляється їм вкрай невизначеним, а самогубство розглядається як вирішення ситуаційної дилеми.
3. Ще одна позиція - зі смертю коханої людини життя не повинно продовжуватися. Руйнується звичний стереотип сімейного життя. Можливому суїцидові, як правило, передує затяжне інтенсивне горе. Протягом багатьох місяців після похорону спостерігаються заперечення виниклої реальності, соматичні дисфункції, панічні розлади, зростаюче почуття вини, ідеалізація втрати, апатія, а також вороже ставлення до готових допомогти друзів і родичів. В таких умовах суїцид може розглядатися як звільнення від нестерпного психічного болю або способом з'єднання з тим, хто назавжди пішов.
4. Глибокий психотравмуючий вплив чинять сімейні проблеми. Дослідження свідчать, що багато людей які, в решті-решт, позбавляють себе життя, виховувалися в неповній сім'ї.
Отже, причини суїциду можна класифікувати таким чином:
1) особисто-сімейні конфлікти, у тому числі розлучення, смерть близьких, самітність, невдала любов, образи з боку оточуючих, статева неспроможність тощо;
2) стан здоров'я (психічні захворювання, соматичні захворювання, каліцтво та ін.);
3) конфлікти, пов'язані із роботою або навчанням;
4) матеріально-побутові труднощі.
Найбільш важливими для розуміння суїциду є соціальні, соціально-психологічні й психологічні причини, яки руйнують особистість людини, її "Я".


3. ПРОБЛЕМИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПРОСТИТУЦІЇ
Основи правового поняття проституції визначені в Міжнародній Конвенції по боротьбі з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами від 21.03.1950 р. Відповідно до цієї Конвенції проституцією є задоволення похоті однієї особи іншою за плату [5, C. C.2].
Виходячи з логічного тлумачення Конвенції, проституція являє собою різновид торгівлі людьми, тобто в звичайному життєвому розумінні торгівлю "тілом".
Проституція також є:
1) засобом для отримання прибутків експлуататорами цього явища соціального характеру (порнобізнес, торгівля людьми з метою їх сексуальної експлуатації, сутенерство тощо);
2) об'єктом попиту з боку "споживачів" цієї сфери;
3) формою протиправної діяльності для отримання незаконного прибутку (заняття проституцією);
4) сприятливим мікрокліматом для злочинності (утримування місць розпусти, розповсюдження венеричних та інших захворювань, що передаються через статевий контакт);
5) складовою інфраструктури організованої кримінальної злочинності, що поступово трансформується у злочинність економічну (створення різноманітних стриптиз-барів, топлес-шоу балетів, масажно-оздоровчих кабінетів та ін.) [13, С. 6].
У сучасному суспільстві проституція вважається аморальною поведінкою. Що ж до її визнання правопорушенням існують різні погляди: від визнання її злочином (частина мусульманських країн) до дозволу при дотриманні певних правил зайняття проституцією (так звана регламентація). В Україні систематичне зайняття проституцією вважається злочином (ст. 303 КК України).
Проституція є одним з найтісніше пов'язаних із злочинністю фонових явищ. Вони у значному ступені зумовлюють одне одного.
По-перше, проституцію як засіб наживи широко використовує злочинність, яка на її основі створює систему секс-бізнесу зі звідниками, утримувачами будинків розпусти, сутенерами й охоронцями.
По-друге, проституток (повій) широко використовують як співучасниць крадії, грабіжники, вимагачі, шахраї.
По-третє, повії самі вчинюють багато злочинів, передусім крадіжок у клієнтів.
По-четверте, для того щоб мати можливість платити повіям і їх господарям, вчинюється багато корисливих злочинів.
По-п'яте, повії є найактивнішими поширювачами венеричних хвороб і СНІДу.
По-шосте, проститутки часто самі стають потерпілими від корисливих і насильницьких злочинів або гинуть під впливом алкоголю чи наркотиків.
Основним негативним чинником поширення проституції є значне зниження моралі суспільства. Це означає, що суспільство погоджується з аморалізмом і це безпосередньо негативно впливає на підлітків і молодь. На жаль, наразі спостерігається тенденція до збільшення кількості повій і підвищення попиту на них, а наступальної боротьби з цим явищем достатньою мірою не ведеться.
Рівень проституції, що, як і злочинність, є постійним супутником цивілізації, багато в чому залежить від морального стану суспільства. Це спотворені погляди на поняття честі, гідності, на ставлення суспільства до себе і своєї "професії", коли для жінки стає привабливішим заробляння грошей у такий спосіб. Значну частину повій їх спосіб життя засмоктує й робить психічно залежними так само, як алкоголь або наркотики.
Зазвичай, проституцію стимулюють також розшарування суспільства, поява чоловіків, які здатні витрачати на повій великі гроші; недостатня боротьба з цим явищем правоохоронних органів; можливість для повії дивитись на жінок, які чесно працюють, як на людей жалюгідних, не здатних "проявити" себе у вирі життя.
Безумовно, профілактика проституції з боку жінок буде ефективною лише тоді, коли жіноча доля, жіночі проблеми стануть головними в державі й суспільстві. Нагально потрібно розробити і втілити в життя дійові програми допомоги сім'ї, материнству й дитинству. Втім, скрутний економічний стан, соціальна напруженість не дають фактичної змоги реалізувати в Україні такі програми, хоча певні кроки щодо цього робляться. В основу таких програм повинні закладатися загально-соціальні заходи.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" від 08.09.2005 р. держава повинна забезпечувати рівні права та можливості жінок і чоловіків. Це досягається шляхом:
1) утвердження гендерної рівності;
2) недопущення дискримінації за ознакою статі;
3) застосування позитивних дій;
4) забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень;
5) забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов'язків;
6) підтримки сім'ї, формування відповідального материнства і батьківства;
7) виховання й пропаганди серед населення України культури гендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері.
У лютому 2006 р. українські соціологи обнародували неприємну статистику. З декількох десятків тисяч українських жінок, що займаються проституцією, майже половина - у віці від 10 до 20 років. 70% з них штовхнув на вулицю нестаток - заробити на їжу для себе і своєї сім'ї. Ще одна страшна цифра - майже третина з них регулярно приймають наркотики й нічого не роблять, щоб захиститися від СНІДу. Фахівці стверджують: з'ясувати, скільки українських путан ВІЛ-інфіковані, неможливо. Соціальні служби лише зітхають: іншого способу боротьби зі СНІДом, крім роздачі презервативів, шприців і психологічних консультацій вони запропонувати не можуть [18].
Існує декілька варіантів регулювання проституції. Порівнюючи національне законодавство держав світу щодо секс-індустрії, фахівці розрізняють три основні моделі підходів до вирішення цих проблем, розуміючи при цьому умовність такого їх розмежування.
1. Декримінаційна модель. У цьому випадку секс-індустрія набуває легального характеру. До цієї групи належать Нідерланди, Німеччина, Австралія, Греція, Швейцарія, Ізраїль, Туреччина, Перу, Еквадор.
Запровадивши цю систему, держава намагається реєструвати секс-робітниць, зобов'язуючи їх постійно мати медичні довідки про стан здоров'я. Зауважимо, що від клієнтів такі довідки не вимагаються.
Широкий спектр секс-пропозицій розміщується на веб-сторінках, відповідних телеканалах, рекламних сторінках ЗМІ, в туристичних довідниках, що не вважається порушенням вимог даної законодавчої моделі.
2. Модель обмеженої легалізації. Відповідно до цієї системи проституція не вважається злочином, але за законом караються дії, спрямовані на втягування жінок до проституції, а також власники будинків розпусти, звідництво, оренда приміщень з метою організації секс-бізнесу. Таке законодавство запроваджене у Великій Британії, Бельгії, Канаді, Індії, Угорщині.
Отримання прибутку від проституції інших, звідництво, експлуатація проституції, утримання місць розпусти, або надання приміщень для проституції та втягнення в проституцію, розглядаються як кримінальні злочини.
3. Аболіціоністська модель. Головною особливістю цієї моделі є положення, що власне проституція злочином не вважається, а передбачається кримінальна відповідальність за будь-яку "експлуатацію проституції іншої особи", що означає будь-яке залучення третіх сторін. Забороняється вербування для втягнення в проституцію, пособництво, утримання місць розпусти, надання приміщень для проституції, звідництво, сутенерство та отримання прибутку від проституції інших. Оскільки проститутки розглядаються як жертви, для них кримінальне покарання не передбачається.
Остання система запроваджена в Болгарії, Бірмі, В'єтнамі, ОАЕ, Шрі-Ланці, Непалі, Таїланді, Уганді, Ісландії, Іспанії, Мальті, Польщі, Словенії, Китаї, Румунії, США (крім штату Невада), Чехії, Фінляндії, Франції, на Філіппінах, в Японії.
Незважаючи на умовність цієї класифікації, можна з певністю зробити висновок, що світове співтовариство залишається полярно-розмежованим у законодавчих механізмах щодо секс-індустрії. Необхідно також відзначити, що, незважаючи на те, яка саме з цих систем запроваджена тими чи іншими державами, більшість проблем, пов'язаних з секс-індустрією, залишаються в цілому невирішеними.
Що може дати легалізація проституції в Україні?
Ті, хто виступає за такий не пуританський крок, вважають, що в першу чергу це посприяє призупиненню зростанню венеричних захворювань в Україні, яке спостерігається останніми роками, а також зможе зупинити "дев'ятий вал" СНІДу, що вже піднявся над країною.
Багато українських експертів вважають, що легалізація проституції в нашій країні не буде такою ефективною, як у країнах Західної Європи. Зокрема, прийняття закону про боротьбу з проституцією в Україні у певному ступені дало б спрямування, в якому напрямку треба вести боротьбу з цим явищем.
Проте, на нашу думку, декриміналізація проституції - це своєрідний "подарунок" сутенерам і проституткам, оскільки кримінальна відповідальність за систематичне заняття проституцією виступала, так би мовити, стримуючим фактором втягнення нових осіб у секс-бізнес.
Наприкінці необхідно зауважити, що без оголошення рішучої боротьби з аморалізмом, пропагандою вседозволяючої сексуальності й насильства, які у значному ступені панують наразі в духовній сфері суспільства, не може бути й мови про нормальне виховання підростаючого покоління. Потрібний чіткий і розумний розподіл форм, методів і кінцевої мети виховання хлопчиків і дівчат. Властиві їм від природи особливості фізичної та психічної структури мають не нівелюватись, а повністю використовуватися для досягнення мети виховання.
Розвіювання образу повії як привабливого для жінки - важливе завдання засобів масової інформації, усіх, хто займається вихованням. Сьогодні ж спостерігається відсторонений погляд на цю проблему, а подекуди відбувається приховане милування "найстародавнішою професією". Достатньо згадати серіал "Проклятий рай", який нещодавно був показаний по каналу "1+1". Все, що стосувалось подій, які відбувались в елітному клубі, під дахом якого надавались секс-послуги, було "геніальним", красиво поданим, інтригуючим. "Праведна" ж сторона - правоохоронні органи, прокуратура - показані безпомічними, продажними й смішними. Навіть важко собі уявити, скільки дівчин після цього фільму захопляться цим "багатим, красивим життям", вважаючи що страшні наслідки їх обминуть.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. в ред. від 01.01.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 15.06.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.
№ 1001-05 в ред. від 01.07.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: Закон України від 08.09.2005 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Конвенция о борьбе с торговлей людьми и эксплуатацией проституцией третьими лицами от 21 марта 1949 г. // Україна в міжнародно-правових відносинах: Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога. - Кн. 1. - К.: Юрінком Інтер, 1996. -
С. 144 - 154.
6. Алексеев А. И. Криминология: (Курс лекций). - М.: Щит-М,
1999. - 340 с.
7. Бородин С. В., Михлин А. С. Мотивы и причины самоубийств: Комплексные исследования в суицидологии. - М.: Наука,
1986. - 365 с.
8. Даньшина И. Н. Введение в криминологическую науку. - Харьков: Право, 1998. - 144 с.
9. Криминология: Учебник / Под ред. В. Н. Кудрявцева,
В. Е. Эминова. - М.: Юрист, 2005. - 590 с.
10. Криминология: Учеб. пособие / Под ред. И. Ф. Кузнецовой. - М.: Зерцало, 2004. - 260 с.
11. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: Підручник / За ред. І. М. Даньшина. - Харків: Право, 2003. - 352 с.
12. Лебеденко В. І. Проституція: поняття, характеристика і правові засади профілактики ї розповсюдження: Навч. посібник. - К.: Українська академія внутрішніх справ, 1994. - 32 с.
13. Проституция и преступность. - М.: Юристъ, 2001. - 304 с.
14. Секс-бізнес в Україні: спроба соціального аналізу /
О. М. Балакірєва, Т. В. Бондар, Ю. М. Галустян. - К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2001. - 160 с.
15. Смедович С. Г. Самоубийство в зеркале статистики // Социс. - 2005. - № 4. - С. 26 - 28.
16. Суицидология: Прошлое и настоящее: Проблемы самоубийства в трудах философов, социологов, психотерапевтов и в художественных текстах. - М.: Когито-Центр, 2006. - 570 с.
17. http:// www.molbuk.cv.ua