Кр 1.Попередження злочинності 2.Насильницькі злочини і хуліганства

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Кримінологія"

ЗМІСТ

Завдання 1. Попередження злочинності 3
1.1 Поняття попередження злочинності 3
1.2 Об'єкти, рівні й форми профілактики злочинності 4
1.3 Суб'єкти попереджувальної діяльності та їх класифікація 8
1.4 Заходи попередження злочинності та їх класифікація 9
Завдання 2. Кримінологічна характеристика тяжких насильницьких злочинів і хуліганства 12
2.1 Кримінологічна характеристика тяжких насильницьких злочинів 12
2.2 Кримінологічна характеристика хуліганства 18
Список використаної літератури 24

ЗАВДАННЯ 1. ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ
1.1 Поняття попередження злочинності
Проблеми попередження злочинності багато років становлять інтерес для урядів усіх держав незалежно від їх устрою й широкого кола громадськості.
Думку про те, що попередження злочинності повинно мати пріоритет перед каральної політикою держави, висловив ще Платон у ІV ст. до н.е., але її практичне втілення відбулося порівняно недавно. Ця думка дістала правову аргументацію у працях юристів класичної школи кримінального права у XVІІІ ст., які заклали основу нової політики в боротьбі зі злочинністю. Сутність цієї політики полягає в такій формулі: "мудрий законодавець попередить злочин, щоб не бути змушеним карати за нього".
Подальшого теоретичного обгрунтування попередження злочинності дістало в межах кримінології, яка стала альтернативою науці кримінального права щодо формулювання основних цілей, завдань і заходів боротьби зі злочинністю в сучасних умовах. Наразі попередження злочинності є основним напрямом діяльності держави й суспільства в боротьбі із цим соціально негативним явищем.
Попередження злочинності – це спрямована проти злочинності діяльність держави й суспільства з метою утримання її на мінімальному рівні шляхом усунення або нейтралізації її причин.
Здійснення політики у сфері попередження злочинності повинно грунтуватися на певних принципах. До основних принципів попередження злочинності належать гуманізм, наукова обгрунтованість, законність і економічна доцільність.
Принцип гуманізму полягає в тому, що профілактика як особливий вид діяльності, як правило, пов'язана із завданням конкретним особам позбавлень та правообмежень і спрямована на попередження з боку конкретних осіб.
Профілактична діяльність неможлива без кримінологічних досліджень, за допомогою яких вивчаються стан і тенденції злочинності, причини й умови, що впливають на її територіальні особливості, тощо. За допомогою таких досліджень конкретизуються завдання й об'єкти профілактики, основні напрями й засоби попереджувального впливу, коло суб'єктів. У цьому виявляється принцип наукової обгрунтованості.
Важливе значення для ефективної попереджувальної діяльності має принцип законності. Правові основи профілактики повинні регламентувати її основні напрями й форми, компетенцію суб'єктів, підстави для застосування заходів індивідуально-профілактичного впливу, а також передбачати гарантії захисту прав і законних інтересів осіб, стосовно яких вони здійснюються.
Принцип економічної доцільності полягає в тому, що при плануванні профілактичної діяльності необхідно враховувати майбутні витрати на плановані заходи, оскільки вони можуть залишитися невиконаними через надмірну вартість.
1.2 Об'єкти, рівні й форми профілактики злочинності
До об'єктів попередження злочинності належать процеси і явища різного порядку.
По-перше, це економічні, політичні, психологічні та інші фактори, що зумовлюють стан і динаміку злочинності. Ступінь зв'язку цих факторів із злочинністю може бути різний. Його пізнання за допомогою кримінологічного аналізу визначає масштаби профілактичної діяльності та її ефективність.
По-друге, до об'єктів попереджувальної діяльності можна зарахувати діяльність людей, що повинна відповідати нормам права й соціальної взаємодії. Характер діяльності при цьому може бути різноманітний: професійний, адміністративний, технологічний тощо.
По-третє, це особа злочинця.
Залежно від ієрархії причин і умов злочинності розрізняють три основних рівня її попередження: загально-соціальний, соціально-кримінологічний та індивідуальний.
Загально-соціальний рівень попередження злочинності (загальна профілактика) охоплює діяльність держави, суспільства та їх інститутів, що спрямована на розв'язання суперечностей в галузі економіки, соціального життя, у моральній сфері тощо. Цю діяльність здійснюють різні органи державної влади й управління, громадські формування, для яких функція попередження злочинності не є основною або професійною. Профілактичний ефект досягається завдяки ефективній соціально-економічній політиці загалом.
Спеціально-кримінологічний рівень (кримінологічна профілактика) полягає в цілеспрямованому впливі на криміногенні фактори, пов'язані з окремими видами й групами злочинної поведінки, наприклад насильницькою або економічною злочинністю. Такі комплекси специфічних причин і умов злочинної поведінки усуваються або нейтралізуються у процесі діяльності відповідних суб'єктів, для яких профілактична функція є виконанням їх основних професійних завдань.
Індивідуальний рівень попередження злочинності (індивідуальна профілактика злочинів – ІПЗ) охоплює діяльність щодо конкретних осіб, поведінка яких вступає в конфлікт з правовими нормами. Залежно від стадії генезису особи злочинця ІПЗ поділяється на чотири види.
Перший вид ІПЗ стосується об'єктів, які перебувають на початковому етапі криміналізації особи. У цей період вони вчиняють різні правопорушення незлочинного характеру, які утворюють загалом певний вид антигромадської діяльності. Умовно цей вид ІПЗ називають ранньою індивідуальною профілактикою злочинів.
Другий вид ІПЗ стосується осіб, які вчинили або вчиняють злочини. Суб'єктами цього виду профілактики можуть бути слідчі, оперативні та інші працівники органів внутрішніх справ, судді. Профілактична робота полягає в тому, щоб схилити особу до відмови від вчинення злочину, припинити його на стадії підготовки, а в разі вчинення злочину сприяти формуванню у особи почуття каяття, бажання сприяти розкриттю злочину. Умовно цей вид профілактики називають судово-слідчим.
Третій вид ІПЗ охоплює осіб, які вчинили злочини і стосовно них суд прийняв рішення про застосування різних заходів кримінально-правового впливу. Цей вид профілактики по-перше, реалізується в діяльності установ виконання покарань, завдання яких полягає у виправленні та ресоціалізації засудженого, по-друге, здійснюється відповідними державними та громадськими організаціями при звільненні особи від реального виконання кримінального покарання (умовне засудження, відстрочка виконання вироку, примусові заходи виховного характеру). Цей вид профілактики умовно називають пенітенціарним.
Четвертий вид ІПЗ стосується осіб, що відбули кримінальне покарання, але підлягають нагляду з метою запобігання рецидиву. Умовно цей вид профілактики називають постпенітенціарним.
Підхід до попередження злочинності з урахуванням рівнів профілактики відбивається в побудові структури органів і організацій, що здійснюють цю діяльність. Від правильного вибору рівня профілактики залежить її ефективність.
Профілактична діяльність втілюється у відповідних формах, характер яких залежить від рівня попередження злочинності та практики відповідних суб'єктів.
Загально-соціальна профілактика реалізується за допомогою державних планів економічного та соціального розвитку. Такі плани складаються як на державному, так і на регіональному рівні. Профілактичне значення такого плану полягає в тому, що він передбачає стратегію і тактику соціально-економічного розвитку країни (регіону) з урахуванням можливих криміногенних наслідків від реалізації закладених у нього заходів. За допомогою такого плану досягається єдність впливу на загально-соціальні причини злочинності всіх попереджувальних заходів: економічних, соціальних, ідеологічних, культурологічних, технологічних та ін.
Спеціально-кримінологічна профілактика здійснюється у формі відомчих і міжвідомчих планів або програм підсилення боротьби зі злочинністю. У них передбачається система заходів, спрямованих на профілактику конкретних видів і груп злочинності, злочинності взагалі, на певній території (держава, регіон).
Індивідуальна профілактика реалізується, як правило, у двох формах.
Якщо йдеться про усунення причин і умов, які сприяли вчиненню конкретних злочинів, що були виявлені у процесі діяльності спеціальних суб'єктів, то це вимоги про вжиття заходів організаційно-управлінського, економіко-технологічного й ідеологічного характеру, які втілюються в особливому процесуальному акті – приписі прокурора, поданні слідчого, окремій ухвалі суду.
Якщо йдеться про особу конкретного злочинця, то застосовують програми індивідуального коригування правопорушуючої поведінки. У програмі відбиваються детальний портрет особи, характеристика основних факторів мікросередовища формування її негативних рис, передбачаються диференційовані заходи профілактичного впливу і критерії ефективності їх застосування.
1.3 Суб'єкти попереджувальної діяльності та їх класифікація
Суб'єктами діяльності з попередження злочинності є юридичні й фізичні особи, які здійснюють таку діяльність. До них належать органи виконавчої влади, адміністрація державних, колективних та приватних підприємств, установ, організацій, громадські організації й утворення, приватні особи, приватні розшукові та охоронні установи.
Суб'єктів попередження злочинності поділяють на три основні групи.
До першої групи належать суб'єкти загально-соціальної профілактики – державні, регіональні та місцеві органи влади й управління, а також громадські формування, які не виконують безпосередньо правоохоронних завдань (міністерства, департаменти, органи місцевого самоврядування, партії, профспілки, церква та ін.).
До другої групи належать суб'єкти спеціально-кримінологічної профілактики:
– державні органи, що виконують правоохоронні функції (Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України – СБУ, прокуратура, Державна податкова адміністрація, Державний департамент з питань виконання покарань, суд та ін.);
– державно-громадські органи, що виконують правоохоронні функції (служби у справах неповнолітніх, комісії у справах молоді, спостережні, адміністративні комісії та ін.);
– приватні й громадські структури та організації, що сприяють виконанню правоохоронних завдань (загони самооборони, добровільні народні дружини, товариські суди, приватні розшукові й охоронні підприємства).
Третя група об'єднує суб'єктів, які здійснюють індивідуальну профілактику – працівники державних правоохоронних органів (дільничні інспектори міліції, оперуповноважені служб карного розшуку, державної служби боротьби з економічною злочинністю, кримінальної міліції у справах неповнолітніх та ін.) та інших державних установ і організацій (наприклад, спеціальних навчальних закладів для неповнолітніх правопорушників), а також окремі громадяни (громадські інспектори державної автоінспекції та ін.).
Запропонований розподіл суб'єктів на групи за рівнем профілактики умовний, оскільки окремі аспекти індивідуальної, спеціально-кримінологічної та загально-соціальної профілактики стосуються в діяльності кожної із зазначених груп. Крім того, перелічені суб'єкти перебувають у взаємодії.
1.4 Заходи попередження злочинності та їх класифікація
За характером соціальної детермінації злочинності заходи профілактичного впливу поділяють на загальні та спеціальні (кримінологічні). Відмінність між ними полягає в тому, що загальні заходи спрямовані на позитивний розвиток соціально-економічної системи загалом і цим сприяють зниженню рівня злочинності, а спеціальні (кримінологічні) безпосередньо впливають на причини й умови наявного стану злочинності та її окремих видів з метою їх усунення, нейтралізації або обмеження.
За конкретним змістом розрізняють такі заходи профілактики: економічні, соціальні, ідеологічні, технічні, організаційні, правові.
Економічні заходи попередження злочинності спрямовані на нейтралізацію криміногенних наслідків функціонування економічної сфери і мають велике значення як на макрорівні (наприклад, оздоровлення економіки країни загалом, економічний захист найменш забезпечених верств населення шляхом введення науково обгрунтованого рівня прожиткового мінімуму), так і на мікрорівні (наприклад, пільги і допомога конкретним особам, які перебувають у критичній ситуації).
Соціальні заходи профілактики позитивно впливають на різні соціальні інститути (сім'ю, колективи, громадські організації та ін.). Наприклад, значний профілактичний потенціал містять заходи, що сприяють створенню культу сім'ї, розвитку громадських засад місцевого самоврядування.
Ідеологічні заходи профілактики повинні формувати у членів суспільства моральну свідомість на основі суспільних цінностей; обмежувати негативний вплив на поведінку осіб стандартів масової культури (обмеження часу показу фільмів з еротичним змістом і сценами насилля); виправляти моральні деформації у осіб з правопорушуючою поведінкою за допомогою індивідуально-виховної роботи (психолого-педагогічні та правообмежувальні заходи).
До технічних заходів профілактики належать різні технології, правила, засоби і пристосування, що перешкоджають суспільно небезпечним наслідкам у процесі соціальної діяльності людей, а також вчиненню злочинів та інших правопорушень (наприклад, технології, що виключають аварійність на виробництві; правила дорожнього руху; засоби охоронної та пожежної сигналізації; запираючі пристрої).
Організаційні заходи попередження злочинності повинні сприяти нейтралізації або мінімізації криміногенних наслідків від непрофесійної організаційно-управлінської діяльності (наприклад, заходи удосконалення процесів керованої міграції населення; відпрацювання дієвого механізму забезпечення соціальної адаптації осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі; формування критеріїв ефективності діяльності правоохоронних органів).
Правові заходи попередження злочинності за змістом поділяють на такі:
– що сприяють нейтралізації умов, які полегшують вчинення злочинів (норми різних галузей законодавства, що обмежують дієздатність алкоголіків, позбавляють батьківських прав, регламентують порядок придбання і зберігання вогнепальної зброї та ін.);
– що стимулюють до дій, які перешкоджають або припиняють вчинення злочинів (норми кримінального права про добровільну відмову від злочину, необхідну оборону, затримання злочинця);
– що регламентують процес попередження злочинів.
Існує також ще один критерій класифікації заходів попередження злочинності – масштаб їх здійснення:
– серед населення країни;
– у межах певного відомства або стосовно певних прошарків населення (наприклад, серед неповнолітніх, безробітних; силами працівників органів внутрішніх справ, прокуратури, Державного департаменту України з питань виконання покарань);
– у малих соціальних групах (на підприємствах, в установах, організаціях, сім'ях, неформальних групах);
– стосовно окремих осіб.


ЗАВДАННЯ 2. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЯЖКИХ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ І ХУЛІГАНСТВА
2.1 Кримінологічна характеристика тяжких насильницьких злочинів
Під насиллям у кримінальному праві розуміють фізичний або психічний вплив особи на іншу людину, який порушує її право на особисту недоторканість, з метою досягнення певного злочинного результату.
Згідно зі статтею З Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Насильницькі злочини поділяються на три групи:
1) некорисливі;
2) корисливі;
3) які посягають на основи національної або громадської безпеки, а також на авторитет органів державної влади і місцевого самоврядування.
Насильницькі некорисливі злочини (суто насильницькі) кульмінацією мають безпосередньо насильство, вчинивши яке, злочинець вважає, що досяг своєї мети. Мотивами цих злочинів можуть бути помста, ревнощі, заздрість, хуліганські спонукання, гіпертрофований статевий інстинкт, садистські нахили тощо.
Проте завжди в основі механізму злочинної поведінки виявляється агресивно-зневажливе, цинічне ставлення до особи, її життя, фізичного і психічного здоров'я, честі й гідності. Злочинне діяння може бути спрямоване як на конкретну особу, так і невизначене коло осіб.
Насильницька злочинність проти життя і здоров'я – це сукупність умисних посягань, спрямованих на втручання у фізичну і психічну цілісність жертви злочину з метою заподіяння їй смерті або тілесного ушкодження. Крім вбивств і тілесних ушкоджень до насильницької злочинності часто відносять і розглядають їх разом ще й хуліганство і згвалтування.
Результати вивчення умисних убивств і тілесних ушкоджень свідчать як про певну стабільність їх основних структурних показників в Україні за багато років, так і про серйозні несприятливі тенденції у розвитку даних злочинів (наприклад, виникли нові різновиди цих злочинів – убивства на замовлення, убивства заручників та ін.).
Загальна кількість зареєстрованих умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень в Україні, починаючи з 2000 р., зросла більш ніж у 3,5 разів і дорівнює в середньому за рік відповідно понад 4,5 і близько 7,0 тис. злочинів [10, с. 42].
Найбільша кількість злочинів вчиняється під час сварок, які переходять у взаємні образи і бійки. При цьому основою криміногенної поведінки і злочинця, і потерпілого є побутові взаємостосунки, оскільки переважну більшість вбивств і тілесних ушкоджень, мордувань вчинено у квартирі, будинку, дворі, гуртожитку тощо. Сімейно-побутові і ситуаційні насильницькі злочини, як правило, вчиняються в умовах конфліктної ситуації (часто алкоголізованої). Нерідко такі злочини вчинюються імпульсивно, тобто у стані сильного душевного хвилювання, коли винний діє без більш-менш зрозумілої мети.
Посилюється тенденція до підвищення ступеня суспільної небезпечності насильницьких злочинів, зростання тяжкості їх наслідків, зухвалості та невиправданої жорстокості. Більш професійним стає спосіб вчинення вбивств на замовлення. Змінюється не тільки динаміка цих вбивств, а й контингент жертв. Якщо раніше вбивць наймали для знищення осіб з мотивів ревнощів, користі, помсти, які виникають на грунті побутових стосунків, то сьогодні – це замовлення з метою усунення конкурентів, впливових бізнесменів, керівників злочинних угруповань тощо.
Почастішали випадки "багатосерійних" вбивств, вчинених вбивцями-маніяками. Збільшується кількість групової насильницької злочинності проти особи.
При загальній кримінологічній характеристиці насильницьких злочинів треба враховувати регіональні, демографічні, сезонні і часові коливання та особливості.
Дослідження свідчать про те, що поширення насильницьких злочинів у містах і сільській місцевості має відмінність, але незначну. Влітку їх реєструється більше, ніж узимку.
Переважна частина тяжких насильницьких злочинів вчиняється чоловіками. Але спостерігається тенденція до постійного зростання жіночої насильницької злочинності.
Кримінальна активність має і вікові особливості: по умисних вбивствах за обтяжуючих обставинах вона припадає на 19-25, 30-40 років; по умисних вбивствах – 30-40, 41-50 років; по тяжких тілесних ушкодженнях – 26-40 років. Для вікової групи 30-40 років характерні алкогольне обтяження, сімейно-побутові свари, судимість за аналогічні злочини тощо [10, с. 44].
Зростає кількість неповнолітніх, які вчиняють вбивства і заподіюють тяжкі тілесні ушкодження.
В останні роки констатується значне підвищення освіти злочинців. Переважна більшість з них мають середню або середню спеціальну освіту. Отже, низька культура і прогалини в інтелектуальному розвитку злочинців пов'язані не стільки з їх освітою, скільки з загальною проблемою виховання людей.
Соціальний портрет злочинців "домальовують" відомості про їх сімейний стан. Особи, які вчиняють кваліфіковані вбивства, здебільшого не мають сім'ї, серед осіб, засуджених за тяжкі тілесні ушкодження, близько 50% неодружених. Значна частина злочинців розлучена.
За соціальним станом і видом заняття серед винних виділяються група робітників і працівників сільського господарства, працівники некваліфікованої праці. Їх частка у структурі злочинців становить близько 40% [10, с. 45].
У структурі насильницьких злочинців спостерігається підвищення частки осіб без певного місця проживання і заняття. У зв'язку з переходом до ринкових відносин і появою в країні безробітних ця негативна тенденція зберігатиметься.
Заслуговує на увагу і така соціально-демографічна ознака злочинців, як етнічна належність. Зараз проблема "закордонної" злочинності набуває в Україні тривожного характеру. "Гастролери" із інших регіонів вчиняють багато злочинів, у тому числі вбивства і тяжкі тілесні ушкодження.
Серед морально-психологічних рис особи злочинців помітні такі: алкогольне обтяження, імпульсивність, психопатичність, примітивність потреб, різні психічні аномалії, які мають соціальне і біопсихологічне походження.
Криміногенні фактори, які детермінують умисні вбивства і тілесні ушкодження, включають криміногенні явища широкого діапазону: від явищ, які породжуються глибинними соціально-економічними і політичними суперечностями (погіршення психологічного стану суспільства, зниження інтелектуального прошарку населення, руйнування духовності і законності, підвищення міжособистісної і міжгрупової конфліктності, агресивності та ін.), до патологічних рис і неусвідомлених установок особи.
Залежно від набору криміногенних явищ, а також структури і процесів, що лежать в основі міжособистісних криміногенних конфліктів, умисні вбивства і тілесні ушкодження з цих кримінологічних класифікаційних підстав можна об'єднати у чотири групи:
1) сімейно-побутові;
2) ситуаційні;
3) ті, що заздалегідь плануються;
4) патологічні.
До першої групи входять насильницькі злочини проти життя і здоров'я особи, головним типом мотиву яких є тривала побутова і сімейно-побутова конфліктність між злочинцем і жертвою.
Другу групу злочинів становлять ситуативні криміногенні конфлікти, тобто, як правило, одноразові сутички між злочинцем і потерпілим, які вичерпуються часовими рамками ситуації.
Третя група злочинів є різноманітною за своїми мотивами та детермінуючими їх криміногенними факторами. До цієї групи злочинів належать: умисні вбивства і тяжкі тілесні ушкодження, заподіяні з корисливою метою; вчинені у зв'язку з виконанням потерпілим посадового або громадського обов'язку; вчинені з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, а також поєднані із згвалтуванням, помстою, ревнощами; подружні вбивства, вбивства на замовлення.
Четверту групу злочинів становлять умисні вбивства і тілесні ушкодження, що вчиняються особами, які мають аномалії психіки, що не виключають їх осудності (хронічний алкоголізм, психопатія, залишкові явища черепно-мозкової травми, органічні захворювання центральної нервової системи, наркоманія, сексуальна патологія, хромосомні аномалії, деякі психічні захворювання, деякі акцентуації особи тощо).
Можна запропонувати такі основні напрями діяльності щодо спеціально-кримінологічного попередження умисних вбивств і тілесних ушкоджень: кримінологічна профілактика, запобігання злочинам і їх припинення.
Кримінологічна профілактика – діяльність різних суб'єктів боротьби з насильницькою злочинністю, спрямована на своєчасне відвернення виникнення криміногенно небезпечних явищ, їх обмеження, а якщо можливо, то й їх усунення та створення достатнього захисту і безпеки особи від злочинних насильницьких посягань. Найважливішими профілактичними комплексами є:
– втручання у кризові ситуації;
– зменшення практичних можливостей вчинення насильницьких злочинів;
– виховна та інформаційна робота серед населення; залучення громадськості до попередження насильницьких злочинів;
– надання допомоги жертвам цих злочинів.
Запобігання насильницьким злочинам проти життя і здоров'я особи переноситься на ту стадію злочинної поведінки, яка характеризується виникненням злочинного наміру вчинити злочин або коли поведінка деяких осіб здатна його викликати.
Основними запобіжними комплексами заходів є такі:
– переорієнтація антисуспільних установок осіб (підвищення рівня інформаційного забезпечення суб'єктів запобігання насильницьким злочинам; зміна стереотипу поведінки, тобто цілеспрямований запобіжний вплив на осіб, які здатні до вчинення насильницьких злочинів або їх рецидиву; примирення конфліктуючих сторін та ін.);
– активні контрзаходи, які використовуються здебільшого на рівні індивідуального запобігання насильницьким злочинам проти особи (оперативне втручання у процес розвитку злочинної поведінки; створення умов, які усували б або утруднювали розвиток злочинної поведінки і схиляли особу до добровільної відмови від її продовження, тощо).
У системі спеціально-кримінологічного попередження злочинів особливе місце посідає припинення розпочатих насильницьких злочинів на стадіях готування до злочину і замаху на злочин.
Залежно від характеру злочинних дій і криміногенної обстановки розрізняються такі комплекси заходів припинення насильницьких злочинів проти життя і здоров'я особи:
– організаційно-превентивний напрям припинення насильницьких злочинів (наприклад, створення спеціалізованих підрозділів, груп в органах внутрішніх справ по боротьбі саме з тяжкою насильницькою злочинністю);
– спонукальний напрям об'єднує різні заходи примушування осіб, які готуються до вчинення злочинів, до добровільної відмови від підготовки до вчинення злочину і замаху на нього, від продовження злочинної поведінки і взагалі кримінальної діяльності;
– активна протидія розвитку злочинної діяльності (наприклад, постійний і ефективний контроль за особами, які реально готуються до вчинення злочину проти життя і здоров'я особи).
2.2 Кримінологічна характеристика хуліганства
Відповідно до частини 1 ст. 296 КК України хуліганство – це грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
Хуліганству притаманні основний і додатковий (факультативний) об'єкти. Як основний постійний об'єкт виступає громадський порядок внаслідок того, що проти нього в першу чергу спрямоване хуліганське посягання і він переважно охороняється кримінальним законом. Додатковим об'єктом є особистість, оскільки хуліганські посягання проявляються в насильницьких діях щодо потерпілих (у заподіянні тілесних ушкоджень, побоїв, у вчиненні психічного насильства тощо).
Хуліганським діям з об'єктивної сторони притаманні дві обов'язкові ознаки: по-перше, вони грубо порушують громадський порядок; по-друге, в них міститься явна неповага до суспільства.
Під грубим порушенням громадського порядку розуміється вчинення таких небезпечних антигромадських дій, що завдають або можуть завдати значної, серйозної, істотної шкоди правопорядку, правам і інтересам громадян. Ці дії є водночас зухвалими, цинічними, такими, що глибоко ображають суспільну мораль, різко суперечать суспільним інтересам, правилам людського співіснування, що викликає справедливе обурення морального почуття громадян.
Прояв явної неповаги до суспільства має місце тоді, коли винний відкрито висловлює неповажне ставлення до суспільства, встановленого в ньому порядку і суспільної моральності.
Хуліганство може бути вчинене не лише в громадському місці у вузькому значенні слова (вулиця, парк, стадіон, метро та ін.), а й у будь-якому іншому, де повинен підтримуватися громадський порядок. Вирішальне значення для даного складу злочину має не місце, а люди, суспільство, яким хуліган кидає виклик своєю поведінкою.
Хуліганство щодо дій, які порушують громадський порядок, характеризується умисною виною. Вина відносно до шкідливих наслідків при вчиненні хуліганських дій, що посягають на особу або майно (поряд з посяганням на громадський порядок), може бути різною – умисною (непрямий умисел) і необережною.
Для хуліганства характерна наявність специфічного мотиву. Це обов'язкова ознака суб'єктивної сторони даного складу злочину. Причому внутрішня спонукаюча сила, яка штовхає до вчинення хуліганських дій, зводиться не до одного якого-небудь мотиву, а до безлічі їх, що прийнято називати хуліганськими спонуканнями.
Такими спонуканнями можуть бути: прагнення відкрито показати свою зневагу до оточуючих, суспільства; явно протиставити свою поведінку громадському порядку; показати зневагу до особистої гідності людини, результатів її праці, а також до правил людського співіснування; прагнення виявити кримінальне каране бешкетування, хвастовство, п'яну хвацькість, свою "сміливість" і таким чином познущатися над беззахисним, задовольнитися неспроможністю слабкого і хоча б на короткий час виявити свою "перевагу" над іншими законослухняними громадянами, а також інші негідні прояви.
Кримінальній відповідальності за вчинення хуліганства підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося чотирнадцять років (ч. 2
ст. 22 КК України).
Хуліганство було одним із поширених злочинів за часів існування Радянського Союзу. В середині 60-х р. р. XX ст. воно складало більше третини у структурі всієї злочинності. Потім почалось падіння його рівня. В період з 2004 до 2007 р. частка хуліганства в загальній масі злочинності становила 9,8%. В останні роки вона коливається в межах 4% [10, с. 46].
Вивчення демографічних даних про хуліганів свідчить, що домінуючу роль серед них відіграють чоловіки, однак питома вага жінок протягом останніх двадцяти років зросла з 2,8% до 5,9%. Майже половина хуліганських посягань вчиняється особами у віці від 14 до 24 років. Хуліганам даної вікової групи властивий потяг об'єднуватися в групи для реалізації своїх хуліганських намірів [10, с. 46].
Розподіл осіб, які вчинили хуліганство, за загальноосвітнім рівнем такий: особи із середньою і неповною середньою освітою – 86,4%, з вищою і незакінченою вищою – 13,6%.
Як правило, хуліганські дії вчиняються у нетверезому стані (більш ніж 90%). За даними вибіркових досліджень, 15% винних у хуліганстві страждали на психічні захворювання (хронічний алкоголізм, психопатичні аномалії, десоціалізація) [10, с. 47].
З хуліганських мотивів вчиняється значна кількість вбивств і умисних тілесних ушкоджень. Тому КК України спеціально передбачає відповідальність за умисне вбивство за наявності такої обтяжуючої обставини, як вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України).
Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження з хуліганських мотивів утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 296 КК України, та залежно від наслідків ушкодження – відповідною частиною ст. 121 КК України.
Морально-психологічні якості хулігана характеризуються зневагою до суспільства і порядку, встановленого в ньому, побутовою розбещеністю, невитриманістю, домінуванням духовно збіднених, соціально збочених потреб, порушенням рівноваги між різними видами потреб і засобами їх задоволення.
Хулігани характеризуються явною антигромадською установкою. Залежно від глибини і стійкості антигромадської установки осіб, які вчинили хуліганські дії, їх поділяють на дві групи:
– особи зі стійкою хуліганською установкою;
– особи із ситуативною хуліганською установкою, що призводить до хуліганських дій лише при виникненні конфліктної ситуації.
У свою чергу, залежно від наявності або відсутності стану сп'яніння в момент вчинення злочину, тобто залежно від механізму прояву установки, обидві названі групи поділяються ще на дві підгрупи:
– особи, в яких стан сп'яніння є необхідною умовою прояву хуліганської установки (стійкої або ситуативної);
– особи, в яких хуліганська установка проявляється незалежно від стану сп'яніння.
Все це накладає відбиток на мотивацію поведінки хуліганів, яку можна поділити на три основні види: анархічно-індивідуалістична мотивація, егоїстична мотивація, насильницька мотивація.
Для першої характерні такі риси, як протиставлення хуліганом своєї поведінки громадському порядку, правилам людського співіснування та ін.
Егоїстична мотивація виражається у проявленні хуліганом протесту проти громадської дисципліни, в зневазі до особистої гідності людини та результатів її праці, до інших благ і інтересів, що охороняються правом.
Насильницька мотивація полягає у безчинстві, прояві грубої сили, жорстокості, особливо зухвалій поведінці, яка пов'язана з насильством над особою (побої, заподіяння тілесних ушкоджень тощо).
У конкретних хуліганських діях можливі різноманітні поєднання трьох названих мотивацій, тобто вони іноді проявляються не в чистому вигляді, а в певному поєднанні.
Основними причинами існування і поновлення хуліганства як одного з видів злочинів у сучасний період є загострення економічної, соціальної і суспільно-моральної обстановки в країні.
Безпосередніми причинами і умовами вчинення одиничних (конкретних) хуліганських дій є:
– несприятливі обставини морального формування тієї чи іншої особи;
– недоліки і недогляди у діяльності державних органів і громадських об'єднань, що забезпечують процеси нормальної соціалізації населення;
– незадовільна робота правоохоронних органів по зміцненню громадського порядку.
Передумовами для поступового подолання злочинності, в тому числі й хуліганства, є проведення у країні докорінних економічних, соціальних та інших перетворень, що назріли, їх реалізація на загально-соціальному рівні, спрямована на вдосконалення всіх сторін життя суспільства.
Стосовно цього виду злочинності слід особливо виділити такі загально-соціальні заходи:
– підвищення і відносне зближення життєвого рівня основних прошарків населення;
– гарантування загальної трудової зайнятості та своєчасної оплати адекватної винагороди за затрачену працю;
– створення нормальних умов побуту і змістовного дозвілля людей;
– зниження конфліктності у суспільстві і послаблення його дезорганізації;
– впровадження в свідомість громадян основних моральних принципів, підвищення їх культурного рівня.
Успішне виконання перелічених заходів підвищить повагу до людської особистості, захистить її недоторканність, сприятиме засудженню суспільством різних форм насильства над нею, проявів грубості і цинізму.
У попередженні хуліганства особливе значення мають виховні і масово-роз'яснювальні заходи. Поряд із моральним вихованням має здійснюватися і результативне правове навчання населення, стан якого в окремих соціальних групах є незадовільним. Необхідно відновити і підняти якість системи педагогічного навчання батьків та інших вихователів підростаючого покоління. Повинна наполегливо проводитися робота з протидії пияцтву і наркотизму, які дуже часто провокують хуліганські посягання.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 27.11.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 09.04.2009 р. //http://zakon.rada/gov.ua
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.
№ 1001-05 в ред. від 25.02.2009 р. //http://zakon.rada/gov.ua
4. Алексеев А. И. Криминология: (Курс лекций). – М.: Щит-М,
1999. – 340 с.
5. Голоднюк М. Н., Зубкова В. И. Предупреждение преступности. – М.: Юрид. лит., 1990. – 210 с.
6. Даньшина И. Н. Введение в криминологическую науку. – Харьков: Право, 1998. – 144 с.
7. Криминология: Учебник / Под ред. В. Н. Кудрявцева,
В. Е. Эминова. – М.: Юрист, 2005. – 590 с.
8. Криминология: Учеб. пособие / Под ред. И. Ф. Кузнецовой. – М.: Зерцало, 2004. – 260 с.
9. Кримінологія. Загальна та Особлива час