Кр 1. Роль кримінологічних досліджень у боротьбі зі злочинністю 2. Основні заходи запобігання “торгівлі” жінками

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Кримінологія"

ПЛАН

1. Роль кримінологічних досліджень у боротьбі зі злочинністю 3
2. Основні заходи запобігання "торгівлі" жінками 12
3. Задача 17
Список використаної літератури 18

1. РОЛЬ КРИМІНОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У БОРОТЬБІ
ЗІ ЗЛОЧИННІСТЮ
Наукове дослідження у кримінології є процесом отримання нових знань про злочинність, її причини, умови, що сприяють їй, особу злочинця з метою розробки й реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності діяльності, пов'язаної з попередженням злочинних проявів [12, С. 6].
Вирізняють три основних завдання кримінологічного дослідження. Перше полягає у вивченні кількісних та якісних показників злочинності (стан, рівень, структура, динаміка, характер, географія злочинності). Розв'язання першого завдання уможливлює розв'язання другого - вивчення причин злочинності. Третє завдання полягає в дослідженні системи заходів, що вживаються у боротьбі зі злочинністю з метою встановлення ефективності діяльності правоохоронних органів у сфері попередження злочинів, виправлення та ресоціалізації злочинців [10, С. 115].
Основне завдання кримінологічного дослідження полягає в отриманні репрезентативного (представницького) за обсягом, глибокого за інформаційним змістом матеріалу, який грунтується не лише на фіксації кримінологічно значущих ознак, а й на виявленні глибоких системних зв'язків між ними [6, С. 54].
Наукове дослідження у кримінології виконує чотири основні функції: описову, пояснювальну, прогностичну, регулятивну.
Описова функція передбачає повну та об'єктивну фіксацію характеристик об'єктів дослідження й існуючих між ними зв'язків та відносин.
Пояснювальна функція полягає в теоретичному аналізі причинно-наслідкових зв'язків, виявленні закономірностей виникнення, розвитку та функціонування певних явищ злочинності.
Прогностична функція - це наукове прогнозування розвитку явищ злочинності у майбутньому, визначення тенденцій і закономірностей цього розвитку.
Регулятивна функція полягає в розробці та реалізації рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення практики боротьби зі злочинністю на підставі конкретного емпіричного матеріалу, отриманого при здійсненні кримінологічного дослідження.
У вивченні злочинності беруть участь об'єкти і суб'єкти кримінологічного дослідження.
Об'єктами кримінологічного дослідження вважають такі, які вивчають у процесі кримінологічного дослідження. До найзагальніших об'єктів кримінологічних досліджень належать злочинність, особа злочинця, причини та умови вчинення злочинів, заходи, які вживають державні та громадські органи щодо запобігання злочинам.
До суб'єктів кримінологічного дослідження належать науковці та практичні працівники правоохоронних й інших органів, установ і організацій, що здійснюють кримінологічні дослідження.
Процедура кримінологічного дослідження означає послідовність дій дослідження або колективу дослідників, певні етапи (стадії) процесу кримінологічного вивчення проблем злочинності, яких необхідно дотримуватися для того, щоб якнайефективніше виконати завдання дослідження і досягти його мети.
Загалом процедура кримінологічного дослідження зводиться до таких етапів (стадій):
1) підготовчий - визначення і вивчення проблеми, ознайомлення з літературними джерелами тематики, визначення наукової гіпотези і напряму дослідження;
2) розробка програми (проекту) дослідження, що складається з методологічного та процедурного розділів.
У першому визначають мету й завдання дослідження, об'єкт і предмети дослідження, уточнюють основні поняття, якими оперуватимуть, а також джерела інформації з проблеми, що вивчається.
Другий розділ охоплює загальний план дослідження, опис конкретних методів (методики), які використовуватимуться для збирання інформації та її аналізу, можливих висновків, рекомендацій, поетапний план і терміни дослідження, склад учасників, матеріально-технічне забезпечення;
2) визначення емпіричних об'єктів дослідження;
3) розробка методики конкретного дослідження;
4) апробація методик (пілотаж) і їх доопрацювання;
5) збирання первинної інформації;
6) кількісна та логічна обробка отриманих даних;
7) інтерпретація результатів, обгрунтування висновків, рекомендацій і пропозицій.
Для збирання і оброблення кримінологічної інформації практикується застосування різних методів. Серед них виділяються: статистичні, соціологічні (конкретно-соціологічні), психологічні та математичні методи.
Злочинність являє собою масове соціальне явище. У зв'язку з цим її закономірності не можуть бути розкриті на прикладі одиничного факту, окремого злочину. Тут потрібна велика кількість спостережень, треба брати всю масу злочинів або їх велику сукупність.
Статистичне спостереження може бути суцільним і вибірковим (несуцільним).
При суцільному спостереженні береться вся маса фактів, елементів, які належать до явища, що вивчається, наприклад, всі кримінальні справи про злочини в країні взагалі або в окремому її регіоні за певний проміжок часу, або всі злочинці, або вся система спеціально-запобіжних засобів тощо.
При вибірковому спостереженні дослідник вивчає лише частину фактів, елементів явища або процесу, що цікавить його.
В кримінології використовуються різноманітні конкретно-соціологічні методи, а саме: масові опитування; спостереження; вивчення документів; соціальний експеримент; експертні оцінки. Без певного набору тих чи інших названих методів не обходиться практично жодне серйозне кримінологічне дослідження.
Масові опитування - це методи одержання інформації про об'єктивні факти з життя людей (події минулого і сьогодення, форми і характер поведінки, наслідки вчинків тощо), а також про їх суб'єктивний світ (схильності, інтереси, мотиви, особливості сприйняття явищ і процесів та ін.).
Все різноманіття методів опитування, що застосовуються в кримінологічних дослідженнях, можна звести до двох видів: інтерв'ю і анкетування.
Інтерв'ю являє собою звичайну бесіду, яка передбачає прямий контакт дослідника (інтерв'юера) і опитуваного (респондента). Особливість цього методу полягає в тому, що опитуваний і опитуючий стикаються віч-на-віч. Від характеру їх спілкування, міцності контактів і ступеня взаємопорозуміння багато в чому залежать успіх інтерв'ю, повнота і якість одержаної інформації. Запис відповідей на порушені питання проводиться інтерв'юером (його асистентом) або закріплюється механічним шляхом на плівці.
Існують декілька різновидів інтерв'ю. За способом організації вони поділяються на індивідуальні та групові. У другому випадку опитується не кожна людина окремо, а група осіб; при цьому фіксується думка групи взагалі за ступенем переважання тих чи інших відповідей. За частотою проведення інтерв'ю можуть бути одноразовими і повторними щодо одних і тих же осіб через певні відрізки часу. Залежно від особливостей процедури їх проведення виділяють інтерв'ю широкі та різнобічні, а також сфокусовані (тематичні), спрямовані на збирання інформації з конкретного вузького питання. За ступенем зростання формалізації виділяють вільне (неформалізоване) і стандартизоване (формалізоване) інтерв'ю. При вільному інтерв'ю допускається довільна зміна кількості, змісту питань і порядку їх постановки залежно від ходу бесіди. Стандартизоване інтерв'ю проводиться за детально розробленим запитальником.
Анкетування являє собою збирання кримінологічної інформації шляхом письмового заповнення заздалегідь розроблених анкет. Анкета - це впорядкований за формою і змістом набір питань у вигляді опитувального листа. Анкети розрізняються між собою залежно від предмета і мети досліджень, які вони покликані обслуговувати.
Спостереження - метод емпіричного дослідження, який полягає у безпосередньому сприйнятті дослідником соціальної дійсності, прямій реєстрації певних подій і ситуацій. Він є очевидцем цих подій, тому черпає інформацію про ті чи інші факти і обставини не з чужих джерел, а з особистих спостережень за цими фактами і обставинами. Спостереження дають безпосереднє уявлення про середовище, що вивчається, допомагають точніше зрозуміти вчинки людей та дії соціальних груп. За процедурою проведення метод спостереження є складним, трудомістким і тривалим. Усі дані спостереження фіксуються в щоденниках і протоколах за певною системою.
Вивчення документів у багатьох випадках також є одним із джерел одержання необхідної кримінологічної інформації. Досліднику-кримінологу доводиться стикатися з різного роду офіційними і неофіційними документами. Як правило, це матеріали кримінальних справ взагалі або окремі процесуальні документи, відказні матеріали, спостережні провадження, узагальнення судово-слідчої практики, висновки різного роду експертиз, матеріали контролюючих органів, статистичні звіти і відомості, листи, заяви і скарги громадян з приводу вчинених злочинів, інші документи правоохоронних органів, повідомлення засобів масової інформації, виступи народних депутатів тощо.
Соціальний експеримент - різновид експериментального методу, пов'язаний зі штучною зміною умов і форм суспільного життя, а звідси і з вивченням людської поведінки в цих умовах, що змінилися. Він дозволяє виявити нові або уточнити раніше відомі факти, перевірити ту чи іншу гіпотезу або нововведення, а також слугує джерелом одержання фактичного матеріалу.
Використання методу експертних оцінок в кримінології полягає в урахуванні думки фахівців, провідних в окремих галузях знань експертів з різних питань, що стосуються злочинності та заходів боротьби з нею. На практиці він використовується при прогнозуванні злочинності і окремих видів злочинів, визначенні рівня їх латентності, вирішенні інших кримінологічних проблем.
В кримінології не можна обійтися без застосування психологічних методів. Їх використання додає глибини і всебічності кримінологічним дослідженням, оскільки сучасна психологія дозволяє і психологу-практику, і фахівцю-суміжнику (соціологу, педагогу, кримінологу) вдосконалювати свою роботу з людьми.
Тестування - найбільш поширений психологічний метод. Тест - це прийом вимірювання і оцінки різних психологічних якостей і станів індивіда, а також вимірювання сукупності властивостей і психічних станів осіб, які входять до складу малих соціальних груп. При тестуванні використовуються стандартизовані питання і завдання (тести), що мають певну шкалу значень. Застосування тестологічних процедур обумовлюється необхідністю зіставлення (порівняння, диференціації, ранжування) індивідів за рівнем їх розвитку або ступенем вираженості різних психологічних якостей (інтелект, здібності, темперамент, емоції, особистісні риси та ін.)
У кримінологічних дослідженнях застосовуються і такі методи, як психологічні опитування, вивчення документів самоспостереження. Психологічні опитування зустрічаються у вигляді анкетного опитування та інтерв'ю. Їх призначення полягає в тому, щоб зібрати біографічні дані про опитуваних, виявити їх ціннісні орієнтації, соціальні установки, особистісні риси і властивості. Цьому ж слугує і вивчення документів самоспостереження (щоденників, автобіографій, листів та ін.)
Внаслідок складності і відповідальності психологічних методів юристи-кримінологи при їх застосуванні зобов'язані тісно співпрацювати з фахівцями-психологами.
Зараз суспільні науки, що вивчають соціальні явища і процеси, використовують кількісні методи сучасної математики. Кримінологія в цьому відношенні не є винятком.
Для використання математичних методів у кримінологічних дослідженнях є як можливість, так і необхідність. Можливість випливає з того, що об'єкти кримінологічних досліджень являють собою масові явища, яким властиві статистичні закономірності, і їх кількісний бік може бути з успіхом підданий математичному аналізу. Необхідність зумовлена тим, що під час кримінологічних досліджень масив зібраного емпіричного матеріалу сягає величезних обсягів. Його оброблення, аналіз і вивчення вимагають залучення точних кількісних методів, заснованих на математичній логіці, математичній статистиці і теорії ймовірності.
Математичні методи здатні не лише давати кількісну характеристику явищам, що вивчаються, а й дозволяють з урахуванням її параметрів судити про якісний стан цих явищ, враховувати їх якісний бік.
Кримінологічні дослідження здійснюються відповідно до певних науково-прикладних процедур, які передбачають загальну систему дій і спосіб організації всього дослідження. У зв'язку з цим можна говорити про етапи кримінологічних досліджень. Зазвичай будь-яке кримінологічне дослідження складається із семи етапів.
Перший етап полягає у виборі предмета (теми) і об'єкта дослідження. Ініціатива при цьому належить науковим установам, практичним органам і окремим вченим-дослідникам. На цьому етапі вивчаються літературні джерела і результати колишніх досліджень за обраною темою.
На другому етапі складається план-програма майбутнього дослідження, яка повинна сприяти його повноті і об'єктивності. На цьому етапі проводиться вибір методів дослідження і технічних прийомів їх реалізації.
Третій етап полягає у виготовленні інструментарію дослідження: анкет, запитальників, тестів, завдань для експертів, підготовці оргтехніки тощо.
Четвертий етап передбачає створення груп респондентів і обслідувачів, груп експертів, безпосередніх виконавців, ознайомлення їх із завданнями дослідження, проведення з ними інструктажу.
П'ятий етап включає збирання різної кримінологічної інформації. Практикою встановлено, що від якості зібраного емпіричного матеріалу багато в чому залежать повнота, достовірність та цінність висновків дослідження.
На шостому етапі дослідження узагальнюється і аналізується зібрана інформація, а також формулюються висновки дослідження, відповідні наукові положення, що випливають з них, та практичні пропозиції і рекомендації.
Останній, сьомий етап полягає в реалізації наукових висновків і положень, практичних пропозицій і рекомендацій проведеного дослідження, що використовуються як у практиці діяльності державних органів, так і в кримінологічній науці.


2. ОСНОВНІ ЗАХОДИ ЗАПОБІГАННЯ "ТОРГІВЛІ" ЖІНКАМИ
Серед найболючіших порушень прав людини в сучасному світі актуальним є злочин, який має багато назв та облич - "біле рабство", "торгівля людьми", "контрабанда людьми". Він має довге історичне коріння. Втім, наприкінці XX ст. з ним зіткнулася й незалежна Україна.
Україна - це країна, з якої здійснюється експорт жінок на світові ринки інтимного бізнесу - в Туреччину, Італію, Іспанію, Німеччину, країни колишньої Югославії, Угорщину, Чехію, Грецію, Росію, Об'єднані Арабські Емірати, Ізраїль, Сполучені Штати Америки та інші країни. В міжнародній системі Україна ідентифікована як країна-постачальниця жінок на ці ринки. Саме громадяни України наразі складають значну частину живого "товару" на відкритих та таємних ринках Європи та Азії [7, С. 5].
Боротьба з цим злочином, видом рабства, порушенням прав людини та проявом дискримінації жінки в сучасному світі вимагає об'єднання зусиль міжнародної спільноти та громадськості кожної країни.
На Міжнародному рівні протягом XX ст. була прийнята ціла низка конвенцій, спрямованих на боротьбу та запобігання цьому явищу. В останні роки відбулися представницькі Конференції, прийняті Декларації та Комюніке, започатковане формування міжнаціональних та національних програм боротьби з цим явищем.
Розпочалися відповідні процеси і в Україні: активізувалася діяльність неурядових організацій, започатковане формування національної програми запобігання торгівлю жінками.
24-26 квітня 1997 р. за ініціативою Нідерландського керівництва в
м. Гаага (Нідерланди) відбулася Європейська Міністерська конференція, яка проходила під керівництвом ЄС. Там була прийнята Гаазька Міністерська Декларація європейських рекомендацій щодо ефективних заходів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації.
Гаазька Міністерська Декларація визначає торгівлю жінками як "будь-які дії, спрямовані на легальний або нелегальний ввіз, провіз, перебування або вивіз з території країни жінок з метою їх прибуткової сексуальної експлуатації, з використанням примусу, зокрема насильства, погроз або обману зловживання службовим становищем або іншого тиску, в наслідок якого особа не має ніякого реального та задовільного вибору як тільки скоритися цьому тиску або вчиненим протиправним діям" [7, С. 8].
Серед причин поширення торгівлі жінками в Україні є як внутрішні, так і зовнішні чинники.
На першому місці постає скрутне економічне становище, практична неможливість для жінок отримати роботу в Україні. За державними статистичними даними близько 80% офіційно зареєстрованих в Україні безробітних - це жінки [7, С. 17].
Фемінізація бідності сприяє пошуку будь-якої праці і засобів покращення свого матеріального стану, навіть без врахування можливих наслідків. Ситуація ускладнюється не лише кризовим станом української економіки, але й тим, що процес міграції криміналізується, оскільки дешева робоча сила українських громадян складає основи надприбутків посередників як в Україні, так і за її межами.
Низький рівень життя та високий рівень безробіття серед жінок штовхає їх до пошуку роботи за межами держави. Недивно, що
з досліджень, які були проведені в фокус-групах, виявилося, що 80% опитаних жінок висловили бажання працювати за кордоном [7, С. 18].
До внутрішніх чинників належать також правові: перш за все, відсутність регламентації сексуального бізнесу в Україні та незахищеність потерпілих.
Важливими, але мало дослідженими є психологічні чинники: кризовий етап, в якому знаходяться наші громадяни, призвів також до зменшення самозахисту, погіршення психологічного стану жінок. За принципом "вже гірше не буде", жінки погоджуються на різні авантюрні пропозиції, навіть не думаючи про їх наслідки.
Серед зовнішніх чинників слід відзначити:
а) "позитивні", а саме:
- відкриття кордонів та падіння залізної завіси;
- спрощення можливості для українських громадян подорожувати по світу як в пошуках розваг, так і праці;
б) "негативні":
- інтернаціоналізація тіньової економіки;
- формування міжнародних кримінальних об'єднань;
- корумпованість працівників державних органів;
- лояльне законодавство до занять проституцією в багатьох країнах світу.
Зазначені чинники надають широке поле діяльності звідникам і сутенерам для вербування молодих жінок на зарубіжні роботи та до сексуального бізнесу.
Програмою запобігання торгівлі жінками та дітьми, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 25.09.1999 р. № 1768 в ред. від 25.05.2006 р. визначено такі заходи запобігання "торгівлі" жінками:
- аналіз відповідності законодавства України з питань захисту прав та інтересів жінок нормам міжнародного права;
- визначення додаткових заходів щодо запобігання зростанню безробіття серед жінок у рамках реалізації програм зайнятості населення;
- вивчення та узагальнення міжнародного досвіду запобігання і боротьби з торгівлею жінками, надання допомоги жертвам таких дій;
- організація здобуття безробітними жінками професій, що користуються попитом на ринку праці;
- створення банку даних стосовно фізичних та юридичних осіб, які внаслідок проведення оперативно-розшукових заходів, досудового слідства, судового розгляду чи перевірки інформації, що надійшла каналами Інтерполу з інших країн, потрапили в поле зору правоохоронних органів як причетні до торгівлі жінками і до поширення проституції;
- запровадження страховими компаніями обов'язкового страхування життя і здоров'я осіб, які наймаються (направляються) на роботу за кордоном, за рахунок підприємств та організацій, що забезпечують їх працевлаштування;
- підвищення відповідальності підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що організують виїзд та працевлаштування громадян за кордоном, у зв'язку з нещасними випадками, у тому числі тими, що призвели до смерті зазначених громадян під час виконання ними обов'язків за укладеними контрактами (договорами) на працевлаштування, а також у період слідування цих громадян до місця працевлаштування, визначеного роботодавцем;
- ведення обліку громадян України, які, перебуваючи за кордоном, опинились у полі зору або були затримані правоохоронними чи іншими органами країн перебування за зайняття проституцією;
- розробка методики розслідування злочинів, пов'язаних з торгівлею жінками, створення у складі правоохоронних органів спеціальних служб, які б займалися боротьбою з такими злочинами, організацією взаємодії з правоохоронними органами інших країн;
- посилення вимог та контроль за діяльністю юридичних осіб, які мають ліцензії на посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном;
- вжиття заходів до подальшого спрощення вирішення питань повернення в Україну громадян, які стали жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею жінками, сексуальною та іншою експлуатацією, а також фінансування консульських установ на ці цілі;
- вжиття заходів до залучення позабюджетних коштів для кредитування малого бізнесу і підтримки підприємницької діяльності жінок;
- сприяння створенню реабілітаційно-кризових центрів і притулків для жінок, які потерпіли від насильства чи стали жертвами торгівлі людьми;
- створення на базі центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді постійно діючих "гарячих ліній" зв'язку, "телефонів довіри", соціально-правових консультацій для жінок, які потерпіли від насильства чи стали жертвами торгівлі людьми;
- забезпечення у загальноосвітніх навчальних закладах професійну орієнтацію дівчат з подальшим працевлаштуванням за обраною спеціальністю;
- розробка програм та запровадження у вищих навчальних закладах викладання спецкурсів, проведення навчально-практичних семінарів, роз'яснювальної роботи з питань запобігання насильству над жінками;
- проведення інформаційно-просвітницьких кампаній запобігання торгівлі жінками;
- забезпечення випуску та розповсюдження спеціальних видань (інформаційні бюлетені, брошури, пам'ятки тощо), спрямованих проти насильства і торгівлі жінками.


Задача
Вивчається динаміка організованої злочинності на території України за 3 роки.

2001 р. 2002 р. 2003 р.
Кількість виявлених злочинів, скоєних організованими групами 7100 6800 6200

Визначить тенденцію розвитку організованої злочинності на території України за допомогою базисного методу.

Розв'язання:
Починаючи з 2001 р., динаміка розвитку організованої злочинності на території України має спадну тенденцію:
1) у 2002 р. порівняно з 2001 р. вона зменшилася на:
6800 - 7100 = 300 злочинів або на 4,2%;
2) у 2003 р. порівняно з 2003 р. зменшення склало:
6200 - 6800 = 400 злочинів або 5,8%.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. в ред. від 01.01.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 15.06.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.
№ 1001-05 в ред. від 01.07.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Програма запобігання торгівлі жінками та дітьми: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.09.1999 р. № 1768
в ред. від 25.05.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Аванесов Г. А. Криминология. - М.: Юрид. лит., 1984. - 438 с.
6. Алексеев А. И. Криминология: (Курс лекций). - М.: Щит-М, 1999. - 340 с.
7. Запобігання контрабанди жінок з України: українська інформаційна кампанія. - К.: Міжнародна Організація з Міграції, 2004. - 162 с.
8. Зелинский А. Ф. Криминология. - Харьков: Консум, 2000. - 490 с.
9. Иншаков С. М. Криминология: Учебник. - М.: Юристъ, 2006. - 576 с.
10. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: Підручник / За ред. І. М. Даньшина. - Харків: Право, 2003. - 352 с.
11. Курс кримінології: Загальна частина: Підручник: У 2-х кн. Кн. 1. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 352 с.
12. Методологические основы криминологических исследований. - М.: Юрид. лит., 1983. - 410 с.