Кр економічна злочинность

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Кримінологія"

ПЛАН

1. Особа злочинця 3
.1 Поняття особистості злочинця 3
1.2 Структура особистості злочинця 4
1.3 Типологія злочинців 8
2. Кримінологічна характеристика економічної злочинності 11
2.1 Поняття економічної злочинності 11
2.2 Кримінологічна класифікація економічних злочинів 13
2.3 Кримінологічна характеристика осіб,
що вчиняють економічні злочини 16
2.4 Детермінанти економічної злочинності 19
2.5 Попередження злочинів у сфері економіки 22
Список використаної літератури 25


1. ОСОБА ЗЛОЧИНЦЯ
1.1 Поняття особистості злочинця
Особистість злочинця - це особистість людини, яка виновно скоїла суспільно небезпечне діяння, заборонене законом під погрозою кримінальної відповідальності. Факт вчинення злочину характеризує дану особистість як антисуспільну, але він не вичерпує і не пояснює усього її змісту [6, С. 16].
Особистість злочинця, як і будь-яка людська особистість, включає в себе певну систему морально-психологічних властивостей. Психологія особистості, у тому числі і ті її особливості, що у кожній конкретній ситуації впливають на вчинення особою забороненого законом злочинного посягання, формуються під впливом соціальних умов залежно від тих конкретних соціальних зв'язків, в яких дана особистість виступала і виступає. У той же час соціальні умови і конкретні зовнішні впливи опосередковуються індивідом через його психіку та її особливості, лише в такий спосіб проявляючись у поведінці.
Розглядаючи злочин як результат складної взаємодії багатьох обставин, серед яких важливу роль відіграє сама особистість, кримінологи виходять з того, що немає таких рис особистості, які заздалегідь і з неминучістю визначали б вчинення особою злочину [8, С. 102].
Особливості особистості, які обумовлюють антисуспільну поведінку, є результатом певних умов життя, виховання, впливу, зв'язків та ін.; вони приводять до вчинення злочину не автоматично й фатально, а під впливом зовнішніх умов і обставин, конкретної ситуації, при участі свідомості і волі особи, яка має можливість вибрати різні варіанти своєї поведінки.
Іншими словами, особистість злочинця не може розумітися як деяка "злочинна особистість", внутрішньо приречена на таку соціальну роль, так само як і сама злочинність - явище, за природою своєю соціальне, не може пояснюватися індивідуальними особливостями такої особистості.
1.2 Структура особистості злочинця
При розгляді структури особистості злочинця виникають такі питання [3, C. 17]:
- із чого складається особистість злочинця;
- які характеризуючі правопорушника ознаки, властивості, зв'язки утворюють у своїй сукупності це поняття;
- як групуються, співвідносяться і класифікуються ознаки, що утворюють особистість злочинця.
Все це важливо для побудови правильної наукової концепції даної проблеми, для розробки і реалізації системи практичних заходів, покликаних виправити осіб, що скоїли злочин, попереджати злочини [5, C. 30].
Особистість злочинця як різновид людської особистості містить у собі насамперед загальні ознаки останньої. При цьому для кримінолога ці загальні ознаки важливі остільки, оскільки в структурі особистості злочинця вони набувають особливого змісту і значення, виявляються так чи інакше пов'язаними з антисуспільною поведінкою індивіда.
До структури особистості злочинця відносяться далі ознаки, специфічні саме для наданої особистості, які визначають і виражають її суспільну небезпеку, характер і ступінь останньої. Якісне розходження між особистістю злочинця і незлочинця визначають не окремі ознаки (наприклад, низький освітній рівень, обмеженість інтересів, недобросовісне ставлення до праці, пристрасть до алкоголю тощо). Адже не всі злочинці характеризуються цими ознаками і в той же час деякі з таких ознак властиві часом і незлочинцям. Важливою є їх певна сукупність.
Таким чином, кримінологічна характеристика особистості злочинця являє собою систему рис, що у своїй сукупності характеризують особу, яка вчинює той чи інший злочин, різні сторони і прояви її суспільного існування і життєвої практики і які прямо чи побічно пов'язані з такою антисуспільною поведінкою людини, обумовлюють або полегшують вчинення злочину або допомагають зрозуміти причини його вчинення [1, С. 150].
При цьому структура особистості злочинця відображує не лише розмаїтість утворюючих її ознак, їх різний характер, але і різну їх роль в етіології злочинного поводження й у той же час їх взаємозв'язок і взаємодію.
У літературі були висловлені різні розуміння щодо структури особистості злочинця. На даної стадії розробки цієї проблеми найбільш обгрунтованою представляється така схема кримінологічної її характеристики [4, С. 280]:
1) соціально-демографічні і кримінально-правові ознаки;
2) соціальні прояви в різних сферах суспільного життя;
3) моральні властивості;
4) психологічні особливості.
До соціально-демографічних ознак відносяться: стать, вік, освіта, соціальний стан і рід занять, сімейний стан, приналежність до міського або сільського населення і деякі інші дані (матеріальне становище, житлові умови та ін.).
Зазначені ознаки можуть характеризувати кожну людину, будь-яку групу людей і все населення в цілому, однак взяті у статистичному вираженні стосовно до осіб, що вчинили злочини, вони вказують на істотні зрушення в характеристиці саме цього контингенту, тобто дають кримінологічну інформацію, яка має важливе наукове і практичне значення.
Так, дані про статевий склад злочинців характеризують "питому вагу" у злочинності чоловіків і жінок, показуючи значне і притім стійке переваження перших, сигналізують про коливання, що відбуваються, у цьому співвідношенні, вказують злочини, в яких частка жінок відносно більше, тощо. Знання таких даних допомагатиме виявити причини й умови, які впливають на небажані явища в стані і динаміці злочинності, і вжити заходів до їх усунення.
Вікова характеристика злочинців дозволяє судити про криміногенну активність різних вікових груп, про особливості антигромадської поведінки людей різного віку, про специфіку вікового складу різних категорій злочинців.
Все це допомагає підвищити конкретність і ефективність попереджувальної роботи серед різних вікових груп населення - неповнолітніх, молоді, людей зрілого і літнього віку, з огляду на вікові особливості психології, соціальних ролей, виробничо-побутових умов життя та ін.
Дані про освіту злочинців стійко свідчать про залежність антигромадської поведінки від рівня освіти й інтелектуального розвитку, які впливають на коло інтересів і потреб, проведення часу та ін. Все це також допомагає більш глибше розуміти причини антисуспільної поведінки і водночас вказує на один з важливих шляхів його попередження.
Істотними є дані про соціальний стан і рід занять осіб, які вчинюють злочини. Ці дані свідчать, в яких соціальних верствах і групах, в яких сферах громадського життя і виробництва більш поширені ті чи інші злочини; орієнтують на пошук і виявлення криміногенних чинників, специфічних для різних професійних й інших груп населення, для різних галузей господарства, видів виробництва та ін.
Аналогічне значення мають дані про місце проживання злочинців (місто, село, робоче селище тощо), їх міграційну рухливість, сімейний стан, матеріальне забезпечення та ін.
Кримінально-правові ознаки особистості злочинця - це дані про характер скоєного злочину, його спрямованість і мотивацію, одноособовий або груповий характер злочинної діяльності, рядової або організаторської ролі в ній, про минулу судимість або фактичний рецидив (повторність) злочину тощо. [6, С. 33].
Зазначені ознаки є найважливішим критерієм для судження про особистість злочинця, ступінь його суспільної небезпеки. Водночас було б серйозною помилкою абсолютизувати значення злочину при оцінці особистості злочинця, будувати цю оцінку лише на даних про злочин.
Вчинений злочин, його мотиви (наприклад, користь, помста) й інші ознаки (наприклад, жорстокість) можуть відповідати стійким моральним властивостям особистості винного, її спрямованості, ціннісної орієнтації тощо, а можуть розходитися з ними, бути для даної особистості нехарактерними, випадковими проявами, обумовленими особливими зовнішніми обставинами.
Дослідження особистості злочинця сприяють, таким чином, правильному визначенню причин вчиненого злочину і належної індивідуалізації відповідальності.
Для характеристики особистості злочинця є істотними також особливості її інтелектуальних, емоційних і вольових властивостей.
До інтелектуальних властивостей відносяться: рівень розумового розвитку, обсяг знань, життєвий досвід, широта чи вузькість поглядів, зміст і розмаїтість інтересів тощо.
Емоційні властивості особистості складають: сила, врівноваженість або рухливість нервових процесів (темперамент); динамічність почуттів, ступінь емоційної збудливості, сила і темп реакції на різні подразники і ситуації, стійкість або мінливість переживань та ін.
Вольові властивості особистості включають уміння регулювати свою діяльність, спроможність приймати і здійснювати прийняті рішення, домагатися поставленої мети. Це виявляється в таких якостях, як цілеспрямованість, послідовність, ініціативність, активність, спритність, твердість, стійкість, наполегливість, витримка, самовладання, впертість, рішучість, енергійність, і в інших аналогічних, а також протилежних їм рисах і властивостях особистості.
Показником і критерієм моральних властивостей особистості є поведінка індивіда, уся його життєва соціальна практика. Це означає, що в основі судження про особистість злочинця повинні лежати не просто думки й оцінки опитуваних у таких випадках осіб (родичів, колег по службі, знайомих), а конкретні факти поведінки досліджуваної особи, оцінювані в сукупності.
Розглянуті вище ознаки, що характеризують особистість злочинця, знаходяться у певній залежності і взаємозв'язку.
Так, конкретні умови життя індивіда і, зокрема, то, що ми визначили як соціально-демографічні ознаки (вік, освіта, рід занять, місце проживання тощо), у певному ступені визначають його становище у різних сферах суспільного життя і разом з останнім є вирішальними чинниками у формуванні і розвитку моральних властивостей особистості. У свою чергу, морально-психологічні властивості, безсумнівно, відбиваються на тому, як складаються соціальні умови життя індивіда, яким впливам він піддається, які соціальні ролі відіграє.
Ця взаємодія всіх сторін особистості достатньо чітко виявляється й у випадках злочинної поведінки. Людина виявляється злочинцем під впливом несприятливих зовнішніх умов і впливів (які іноді вона сама створює або "знаходить" у силу своїх морально-психологічних особливостей), сприйнятих і переломлених нею відповідно до властивих їй моральних уявлень, інтелектуальних, емоційних і вольових властивостей.
Таким чином, ми маємо справу не з простою сукупністю ознак, а з певною системою, яка створює структуру особистості злочинця і вимагає виявлення й урахування існуючих зв'язків і залежностей їх елементів.
1.3 Типологія злочинців
Типологія є глибшим розподілом злочинців на категорії за ознаками, які причинно пов'язані зі злочинною поведінкою. У науковій літературі зазначається, що типологія передбачає вищий рівень пізнання. При цьому умовно виділяють ознаки-прояви та ознаки-причини, які забезпечують змістовний характер розподілу. В основі типології обов'язково лежать істотні ознаки явищ [2, С. 102].
У межах одного типу мають бути однорідними ознаки-прояви та ознаки-причини; вони повинні відображати певні функціональні закономірності й детермінаційні зв'язки, виявлені у кримінологічних дослідженнях. Так, вчинення крадіжок як ознака-прояв базується на ознаках-причинах стійкої орієнтації особи на незаконні способи забезпечення свого добробуту, її безкарності після вчинення попередніх злочинів, певному злочинному досвіді тощо. Комплекс цих ознак вказує на тип професійного злочинця. Для здійснення типології злочинців треба з'ясувати внутрішню сутність осіб, які групуються, їх глибинну антисуспільну спрямованість і цільову визначеність на певний вид злочинної діяльності. Тип злочинця виражає якісну однорідність істотних характеристик багатьох злочинців.
Кримінологічна типологія злочинців, як правило, будується на двох підставах: характері антисуспільної спрямованості особи і глибині та стійкості її асоціальності. Виходячи з першого критерію злочинців можна поділити на такі типи:
- з агресивно-зневажливим ставленням до людини та її найважливіших благ (життя, здоров'я, честі, гідності тощо);
- з корисливо-егоїстичною мотивацією, пов'язаною з ігноруванням принципу соціальної справедливості і чесної праці;
- з індивідуалістично-анархічним ставленням до різних соціальних інститутів, своїх громадських, службових, сімейних та інших обов'язків;
- з легковажно-безвідповідальним ставленням до виконання різних правил техніки безпеки, що проявляється у вчиненні необережних злочинів.
Серед злочинців можна виділити також такі типи, як послідовно-криміногенний, ситуативно-криміногенний і ситуативний. Критерієм їх розмежування є характер взаємодії соціальної ситуації та особи (що переважає у такій взаємодії - ситуація чи особа).
Послідовно-криміногенний тип формується у мікросередовищі, де норми моралі і права систематично порушуються; злочин випливає зі звичного стилю поведінки й обумовлюється стійкими антисуспільними поглядами, установками й орієнтаціями суб'єкта. Як правило, ситуація, що сприяє вчиненню злочину, активно створюється самими особами, їх кримінальна поведінка є автономною від зовнішніх обставин.
Ситуативно-криміногенний тип характеризується порушенням моральних норм і вчиненням правопорушень незлочинного характеру, формується і діє в суперечливому мікросередовищі; злочин значною мірою обумовлений ситуацією, несприятливою із соціально-економічної, моральної і правової точок зору. До злочину таку особу призводять його мікросередовище і весь попередній антисуспільний спосіб життя.
Ситуативний тип: аморальні елементи у поведінці такої особи та в її мікросередовищі якщо і є, то виражені слабо. Представниками цього типу злочин вчиняється під вирішальним впливом ситуації, що виникла не з їх вини. Водночас така особа (на відміну від випадкового злочинця) може виправдовувати в даних ситуаціях свою і чужу злочинну поведінку або не знати правомірних способів вирішення конфліктів. Так, серед цього типу розкрадачів в основному є люди, які беруть те, що "погано лежить".
Отже, типологія фіксує не просто те, що найчастіше трапляється, а закономірне, що є логічним результатом соціального розвитку особи. Вона поглиблює наші знання про злочинців, що сприяє вирішенню загальних завдань боротьби зі злочинністю, зокрема підвищенню ефективності індивідуальної профілактики злочинів та ресоціалізації засуджених.


2. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІЧНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ
2.1 Поняття економічної злочинності
У вітчизняній кримінологічній літературі питання про економічну злочинність було поставлене на початку 70-х рр. XX ст. Тоді почали застосовуватися такі терміни, як "злочини у сфері економіки", "економічні злочини"", "економічний саботаж", "безгосподарність", "марнотратство", "корупція", "відмивання "брудних" грошей" тощо. Серйозних досліджень економічної злочинності в той період не проводилося.
Поняття "економічні злочини" і "злочини в сфері економіки" найчастіше розглядаються як тотожні. Так, О. М. Яковлев зазначає, що "економічні злочини" (розкрадання, крадіжки, хабарництво, приписки тощо) - це злочини корисливі, майнові і, разом з тим, це злочини у сфері економіки. Економічна злочинність визначається ним як сукупність корисливих помягань на власність, порядок управління народним господарством, що вчинюються особами, які займають певні соціальні позиції в структурі економіки та виконують повноваження, пов'язані з цими позиціями [9, С. 50].
Поняття економічної злочинності є не лише кримінально-правовим, але й кримінологічним. Підставою для поєднання названих злочинів є їх зв'язок із конкретними особливостями економічного та господарського механізму.
В Україні набули поширення такі види економічних злочинів:
- ухилення від погашення заборгованості за отримані під гарантію Уряду України іноземні кредити;
- коли з метою ухилення від оподаткування використовуються фірми, зареєстровані на підставних осіб;
- зловживання у сфері приватизації;
- заподіяння збитків державі незаконними торговельними операціями, що здійснюються через підставні фірми;
- шахрайство з фінансовими ресурсами;
- злочини у сфері зовнішньоекономічної діяльності;
- контрабанда, особливо на українсько-російській та українсько-молдовській ділянках кордону;
- розкрадання зерна з державного резерву;
- випуск фальсифікованої лікеро-горілчаної продукції.
Тривалий час вважалося, що економічна злочинність - це злочинність без фізичних жертв, оскільки вона не має насильницького характеру. Але дослідження показали, що одним із масових видів економічної злочинності є свідоме порушення техніки безпеки та законів про охорону здоров'я й навколишнього середовища. За оцінками вчених, наслідки таких порушень в кілька разів перевищують смертність від насильницької злочинності. Отже, крім матеріальної, економічною злочинністю завдається значна фізична шкода, підрахувати яку зараз важко.
Західні кримінологи вказують і на велику моральну шкоду від економічної злочинності, що руйнує існуючу систему соціальних цінностей, віру в справедливість державних інституцій та підприємницьких структур.
Отже, можна констатувати, що економічна злочинність:
- охоплює різні зловживання суб'єктів господарювання, що посягають на порядок управління економікою;
- реалізується у процесі професійної діяльності суб'єктів господарювання;
- спричиняє істотну матеріальну, фізичну і моральну шкоду суспільству та окремим громадянам;
- складається із множинності епізодів злочинів;
- вчиняється як фізичними, так і юридичними особами;
- створює складність персональної ідентифікації як злочинця, так і жертв економічних злочинів.
Підсумовуючи вищевикладене, можна дати розширене тлумачення економічної злочинності. Економічна злочинність - це явище, що:
- властиве будь-якій державі та виникає в результаті високоінтелектуальної злочинної діяльності осіб з метою незаконного спрямування частини економічних ресурсів на свою користь. У країнах з низьким рівнем ринкових відносин їй додатково сприяє невідповідність законодавчої бази економічним реаліям;
- виникає у сфері управління державним чи приватним майном і пов'язана з використанням службового становища з корисливими намірами;
- стримує розвиток ринкових відносин, вільної конкуренції, а у кінцевому підсумку - підриває основи економічної безпеки держави;
- стимулює "тіньовий" капітал, корупцію та організовану злочинність;
- викликає соціальну нестабільність, зневіру законослухняних громадян у спроможність держави захистити їх інтереси.
2.2 Кримінологічна класифікація економічних злочинів
Питання економічної злочинності піднімались на конгресах ООН із запобігання злочинності і поводження з правопорушниками. В одній із резолюцій Сьомий конгрес ООН відніс економічні злочини до особливо небезпечних і вказав на посилення боротьби з ними. Спрощена схема економічних злочинів була представлена такими складами: монопольні злочини; шахрайство (підкуп, зловживання довірою, обман покупців); цифрові шахрайства; фіктивні організації; фальсифікації бухгалтерських документів; порушення ергономічних вимог і стандартів; навмисна неточність в описі товарів; нечесна конкуренція; фінансові порушення і ухилення від сплати податків; митні порушення; біржові та банківські порушення; порушення, що завдають шкоду навколишньому середовищу; "відмивання" грошей і власності, нажитих злочинним шляхом.
У публікаціях західних кримінологів економічні злочини класифікуються або на законодавчій основі, тобто за найменуванням порушених норм кримінального закону, або за видом об'єкта посягання. Іноді таке згрупування дається у вигляді переліку економічних діянь.
Заслуговує уваги і така класифікація економічних злочинів, запропонована А. М. Медведєвим:
- злочини, пов'язані зі зловживаннями капіталовкладеннями та нанесенням збитків компаньйонам, акціонерам, інвесторам (незаконні операції з бухгалтерськими документами, акціями, інвестиціями);
- злочини, які проявляються у зловживаннях з депозитним капіталом і наносять збитки кредиторам, гарантам (фіктивне банкрутство, шахрайство у галузі страхування, маніпуляції із субсидіями);
- злочини, пов'язані з порушенням правил вільної конкуренції (промислове шпигунство, штучне завищення або заниження цін, змова про фіксування цін, фіктивна реклама);
- злочини, що порушують права споживачів (випуск недоброякісної продукції, шахрайства, що спричиняє збитки споживачам);
- злочини проти довкілля (забруднення водойм, атмосфери, порушення правил будівництва тощо);
- злочини, що посягають на фінансову систему держави (шахрайство з фінансовими ресурсами, ухилення від сплати податків, порушення правил торгівлі тощо);
- злочини, пов'язані зі зловживаннями у галузі соціального страхування і пенсійного забезпечення;
- злочини, пов'язані з навмисним порушенням правил техніки безпеки, що заподіює матеріальну і фізичну шкоду працівникам;
- комерційні хабарі;
- комп'ютерні злочини [7, С. 79]
Залежно від суб'єктів та засобів вчинення, економічні злочини слід розподілити на три групи:
1) розкрадання майна, незалежно від форми власності, шляхом привласнення, розтрати, зловживання службовим становищем, а також крадіжки з використанням легального доступу до вкраденого;
2) корисливі злочини, що вчиняються шляхом зловживання посадовим становищем без ознак розкрадання (ухилення від сплати податків, шахрайство з фінансовими ресурсами тощо);
3) корисливі злочини в сфері торгівлі, послуг та інших сферах приватного бізнесу без використання по садового становища і без ознак розкрадання (фальшивомонетництво, контрабанда тощо).
Якщо виходити з кримінально-правової класифікації економічних злочинів, то вона матиме наступний вигляд:
1) злочини у сфері, відносин власності, пов'язані зі службовою діяльністю: розкрадання державного або колективного майна шляхом шахрайства, присвоєння, розтрати або зловживання посадовим становищем;
2) злочини у сфері використання бюджету, порушення законодавства про бюджетну систему України; видання нормативних актів, що змінюють прибутки і витрати бюджету всупереч визначеному законом порядку;
3) злочини у сфері фінансових відносин, виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів; незаконні операції з валютними цінностями; приховування валютної виручки; ухилення від сплати податків; порушення порядку випуску (емісії) та обороту цінних паперів; підробка знаків поштової оплати і проїзних квитків; незаконне виготовлення, підробка, використання або збут незаконно виготовлених і одержаних чи підроблених марок акцизного збору;
4) злочини у сфері підприємництва, заняття забороненими видами підприємницької діяльності; порушення порядку її заняттям; фіктивне підприємництво; шахрайство з фінансовими ресурсами; виготовлення спиртних напоїв і торгівля ними; незаконна торговельна діяльність; протидія законній підприємницькій діяльності; приховування банкрутства; фіктивне банкрутство;
5) злочини у сфері захисту від монополізму і несумлінної конкуренції, незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять собою комерційну таємницю; розголошення комерційної таємниці; штучне підвищення і підтримання високих цін на товари народного споживання та послуги населенню; змова про фіксування цін; примушування до виконання або невиконання цивільно-правових зобов'язань;
6) злочини у сфері обслуговування населення, випуск або реалізація недоброякісної продукції; обман покупців; обман замовників; одержання незаконної винагороди від громадян за виконання робіт, пов'язаних з обслуговуванням населення; порушення правил торгівлі;
7) злочини у сфері митного регулювання - контрабанда.
Кожна з наведених вище класифікацій економічних злочинів має право на існування, оскільки сприяє їх систематизації та аналізу.
2.3 Кримінологічна характеристика осіб, що вчиняють
економічні злочини
Для характеристики осіб, що вчинили економічні злочини, велике значення мають дані про структуру їх особи, яка включає в себе соціально-демографічні і кримінально-правові ознаки, соціальні ролі та позиції, моральні властивості, психологічні особливості.
Всі ці ознаки особи можна звести до трьох груп:
- по-перше, відношення до різноманітних соціальних цінностей, трудових обов'язків, ставлення до власності в умовах формування нових економічних відносин;
- по-друге, характер і соціальна значимість потреб особи, інтересів, установок та засобів їх задоволення (легальні, неправомірні, кримінальні);
- по-третє, самовиправдання того, що злочинна діяльність є корисною для інтересів бізнесу та суспільства.
Вітчизняними кримінологами проводилися деякі дослідження суб'єктів посадових розкрадань, вчинених на підприємствах харчової, м'ясної та молочної галузей, промисловості, торгівлі та громадського харчування. Зокрема, було встановлено, що 37% злочинів припадає на матеріально відповідальних осіб, 11% - на посадових осіб. При цьому такі розкрадання здійснювалися за заздалегідь відпрацьованим планом [2, С. 75-76].
Економічних злочинців можна класифікувати залежно від сфер, у яких вони скоюють злочини. Наприклад, у податковій; кредитно-фінансовій; осіб, які займаються підприємницькою діяльністю; бюджетній сфері; у сфері торгівлі, побутових і комунальних послуг тощо.
Окрему групу економічних злочинців становлять особи, які займаються: виготовленням або збутом підроблених грошей чи цінних паперів; виготовленням з метою збуту, збутом або використанням іншим шляхом підроблених недержавних цінних паперів; підробкою знаків поштової оплати; незаконним виготовленням, підробкою, використанням або збутом підроблених марок акцизного збору. Особи, які вчиняють названі злочини, за своєю кримінологічною характеристикою відносяться до загальнокримінального типу шахрайської спрямованості.
При характеристиці осіб, причетних до зазіхань на об'єкти приватизації, слід мати на увазі, що в ході цього процесу з'являється можливість легалізації "тіньових" капіталів. Керівники приватних структур намагаються скупити державне майно, заволодіти контрольним пакетом акцій приватизованих підприємств. З метою заниження продажної ціни об'єктів, що виставляються на аукціон, злочинці використовують корумповані зв'язки й нейтралізують конкурентів шляхом примушування до відмови від участі в торгах. Така ситуація призводить до створення кримінальне орієнтованих структур, формування особливого типу їх керівників, які деструктивне впливають на нормальний розвиток ринку товарів і послуг.
Типовим економічним злочином в сільському господарстві є розкрадання врожаю. Понад 60% таких розкрадань припадає на працівників сільського господарства й осіб, зайнятих збиранням, перевезенням та складуванням врожаю. Серед них становлять: водії автомобілів - 25%, посадові особи - 10%, трактористи - 8,7%, комбайнери - 5,8%, робітники токів - 4,5% [2, С. 77].
Якщо ж характеризувати особу розкрадачів загалом, то не можна не відзначити приблизно рівне співвідношення чоловіків та жінок відповідно 60:40%, тоді як їх пропорція у злочинності в цілому становить в середньому 8:2. Це пояснюється тим, що жінки частіше чоловіків обіймають посади, пов'язані з виконанням облікових функцій, обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей у сфері торгівлі та надання побутових послуг. Проте серед керівних працівників, які в організованих розкраданнях досягають 1/З всіх засуджених, навпаки, домінують особи чоловічої статі. Ще вищий відсоток чоловіків серед осіб, засуджених за хабарництво (70%) [2, С. 77].
За даними кримінологічних досліджень, кожні двоє із трьох засуджених за економічні злочини мають середню та вищу освіту. Кожне п'яте розкрадання, вчинене з використанням посадового становища, є груповим. Останнім часом простежується стійка тенденція до зростання організованої економічної злочинності, що являє собою новий якісний рівень групової професійної злочинності. Організовані злочинні угруповання в сфері економіки характеризуються високим ступенем згуртованості кримінальних осіб у межах регіону, країни з розподілом на ієрархічні рівні, з виділенням лідерів, які не беруть участі у конкретних злочинах, а здійснюють організаторські, управлінські, ідеологічні функції, тісно пов'язані з корупцією. Вони втягують у економічну злочинність державних чиновників, у тому числі працівників правоохоронних органів, для прикриття їх злочинної діяльності та усунення конкурентів по бізнесу. Відбувається зрощування економічних злочинців із представниками загальнокримінальної злочинності, з одного боку, тіньової економіки з другого.
Спонукальними мотивами заняття злочинною діяльністю у сфері економіки виступають користь, жадоба до непомірного збагачення, володіння престижними речами, недоступними для пересічних громадян, зайняття високого становища у владних та інших структурах. В організованих злочинних угрупованнях значна частина незаконно здобутих коштів перерозподіляється у вигляді хабарів "потрібним людям".
2.4 Детермінанти економічної злочинності
Аналізуючи це явище, слід приділити увагу не тільки короткостроковим (поточним) чинникам, але й довгостроковим і середньостроковим, що визначають тенденції розвитку економічної злочинності. Короткострокові чинники діють, як правило, протягом перехідних процесів у суспільстві, які тривають від кількох місяців до кількох років. Середньострокові чинники діють протягом певного етапу трансформації суспільства. Довгострокові чинники існування економічної злочинності коріняться у соціально-економічних суперечностях розвитку суспільства, у змінах форм власності, проблемах інтеграції країни у світовий ринок, традиціях економічного життя, правовій та інформаційній забезпеченості підприємницької діяльності тощо.
Так, величезний сектор тіньової економіки в Україні пов'язаний з невирішеною проблемою інтеграції приватної власності в економічну систему, її офіційним виштовхуванням з неї і водночас досить широким нелегальним використанням інституту приватної власності у реальному господарюванні. Сюди можна додати відсутність традицій існування приватної власності, громадянського суспільства, демократії, розвинутої системи громадського контролю за органами влади, відносну економічну ізольованість України тощо.
На економічну злочинність впливають не лише економічні, але й інші види суспільних відносин політичні, правові, культурні, психологічні. Так, протистояння між гілками влади в Україні не лише знищує саму можливість єдиної державної політики щодо реформування економіки, але й створює певний вакуум влади, розподіл економіко-політичного простору на окремі шматки, якими намагаються скористатися олігархічні кланові угруповання всупереч загальнодержавним інтересам. Феноменом української дійсності є антиринкова психологія населення, його ментальність, несприйняття ним ділового успіху особи, бажання бачити за цим лише кримінальне підгрунтя.
Виходячи зі сказаного, можна окреслити основні детермінанти економічної злочинності в Україні на сучасному етапі з урахуванням її довгострокових, середньострокових і короткострокових чинників.
Довгострокові фактори:
- недосконалість господарського механізму щодо використання різних форм власності, виштовхування приватної власності за межі офіційної системи господарювання;
- відсутність цивілізованих ринкових відносин, добросовісної конкуренції, наявність численних диспропорцій (цінових, галузевих тощо);
- інформаційний вакуум щодо більшості соціально-економічних процесів, управлінських рішень та контролю за їх виконанням;
- відсутність в народі демократичних традицій (як економічних, так і політичних), низька правова культура, що призводить до невиконання своїх обов'язків перед державою у вигляді повноти сплати податків;
- протиріччя між командно-адміністративною системою господарювання, від якої Україна відійшла, і ринковою економікою, до якої вона ще не дійшла.
Середньострокові фактори:
- надмірна монополізація економіки (навіть порівняно з іншими республіками колишнього СРСР), наявність могутнього, але анти ринкового військово-промислового комплексу;
- сировинна спеціалізація виробництва і експорту, що продукує відсталість і антиринкове спрямування економіки, проведення Україною демпінгової політики на світовому ринку;
- надмірне адміністративне втручання в економіку, обмеження ділової ініціативи і націленості на ефективність виробництва, великі витрати на утримання управлінського апарату, надання численних пільг окремим юридичним і фізичним особам;
- високий рівень корупції в системі органів державної влади і управління та тінізації економіки.
Короткострокові фактори:
- відсутність морально-психологічної єдності суспільства, узгодженості дій щодо основних напрямів реформування політичної та економічної систем;
- надлишковий податковий тиск на суб'єктів господарювання, який заганяє їх у тінь;
- відставання правового забезпечення протидії економічній злочинності від швидкості її зростання та необхідності посилення боротьби з нею;
- нерозвиненість ринкової інфраструктури української економіки, її нездатність забезпечити нормальний рух інвестицій, капіталів, товарів, робочої сили, неефективність державного контролю у цій сфері;
- низька платоспроможність більшості громадян, пауперизація широких верств населення, що ставить їх за межу бідності;
- правова незахищеність суб'єктів господарювання від зловживань, утисків та вимагань з боку чиновників державного апарату на всіх його рівнях.
Звичайно, це далеко не всі детермінанти сучасної економічної злочинності в Україні.
2.5 Попередження злочинів у сфері економіки
Проблемам попередження економічних злочинів приділялась значна увага у вітчизняній кримінологічній літературі. Зокрема, відмічалося, що ефективність протидії економічній злочинності пов'язана насамперед з удосконаленням податкового законодавства, наскільки воно буде виконувати стимулюючу функцію і не душитиме виробника. Це ліквідує підгрунтя економічної злочинності тіньову економіку. Це завдання має виконати законодавча і виконавча влада, щоб уникнути генеруючих імпульсів суспільної напруженості. Крім того, у правотворчій діяльності слід запровадити кримінологічну експертизу законопроектів. Без неї Верховна Рада продовжуватиме приймати закони не на користь громадянам і суб'єктам приватного бізнесу.
Не менш значущим у запобіганні економічним злочинам має стати поліпшення діяльності всіх правоохоронних органів, громадських організацій, які задіяні у цій справі. Майже всі автори приходять до висновку, що треба виділити три напрямки їх профілактичної роботи:
1) виявлення й усунення (нейтралізація) криміногенних факторів, що обумовлюють ці злочини (загальна профілактика);
2) виявлення та недопущення злочинів, вчинення яких готується (спеціальна профілактика);
3) встановлення осіб, від яких з високим ступенем вірогідності можна очікувати вчинення злочинів, та вжиття до них заходів виховного характеру (індивідуальна профілактика).
У зв'язку з тим, що процес боротьби з економічною злочинністю досить складний, необхідно залучати до цієї справи науковий потенціал держави з метою внесення конкретних пропозицій щодо удосконалення діяльності усіх суб'єктів профілактики злочинів т