Кр Кримінологія та профілактика злочинів (2)

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Кримінологія та профілактика злочинів"

ПЛАН

1. Поняття професійної злочинності та її структура.
Стисла характеристика основних злочинних спеціалізацій
в сучасній Україні 3
2. Основні заходи попередження торгівлі людьми на державному,
регіональному та індивідуальному рівнях 12
3. План кримінологічного дослідження щодо виявлення
фактів корупції у діяльності установ місцевих органів
виконавчої влади 18
Список використаної літератури 19

1. ПОНЯТТЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ЇЇ СТРУКТУРА. СТИСЛА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ЗЛОЧИННИХ СПЕЦІАЛІЗАЦІЙ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
Здавна в злочинному світі багатьох країн помітно проявляли себе особи, які неодноразово вчиняли крадіжки, шахрайство та інші корисливі злочини, досягаючи певної майстерності. При цьому вони виявляли небажання відмовлятися від такої поведінки, оскільки вона була для них джерелом засобів існування. Спираючись на свій багаторічний кримінальний досвід, вони розраховували на безкарність. Таких людей називали то стійкими, то хронічними і невиправними злочинцями. Наприкінці XІX ст. у кримінологічній літературі для їх позначення закріпився термін "професійні злочинці". Цей термін умовний. Його застосування можна пояснити тим, що стійка злочинна поведінка зовні схожа з будь-якою іншою професійною діяльністю [9, С. 305].
Відповідно до загальноприйнятого вжитку під професією розуміють вид трудової діяльності, що вимагає певної підготовки і дає матеріальний прибуток. Професіонал у будь-який галузі діяльності досягає певних необхідних навичок і вміння у своєї роботі, завдяки чому й виділяється з числа інших працівників.
Наведене вище притаманне й кримінальному професіоналу. Він впродовж багатьох років оволодіває злочинними навичками, вдосконалює той чи інший спосіб вчинення злочинів, що дає йому матеріальне збагачення, а іноді - і певний вид задоволення.
Втім, якщо в соціальному аспекті професія означає корисне і офіційно дозволене заняття, то професія злочинця, який займається злочинним промислом, позбавлена суспільної корисності, вона має негативний, протизаконний характер [9, С. 306].
У царській Росії в XІX ст. серед кримінальних професіоналів у значній кількості почали виділятися групи вуличних злочинців ("шпана"), кишенькові злодії ("марвіхери", "йорші"), зламники сейфів ("шніфери", "ведмежатники"), шахраї ("фармазонщики"), грабіжники ("громили") тощо.
В колишньому СРСР (20-ті р.р. минулого століття) в умовах економічної розрухи і соціальної нестабільності професійна злочинність набула подальшого розмаху, поповнилася новими різновидами, що часто мали насильницьке забарвлення. Серед рецидивістів стали складатися угруповання "злодіїв у законі". Цей контингент характеризувався беззаперечним додержанням злочинних (злодійських) правил поведінки, встановленням у місцях позбавлення волі своєї повної влади, демонстративним ухиленням від корисної трудової діяльності, беззастережним визнанням кастових "законів" і "блатних" санкцій тощо. Це була найбільш деградована частина злочинного світу.
У 30-ті р.р. радянські правоохоронні органи досягли певних успіхів у боротьбі з професійною злочинністю. Проте удар по ній був нанесений лише силою репресії, що не могло остаточно вирішити такої складної проблеми.
Професійну злочинність не можна ототожнювати з рецидивною. Зазвичай, вони мають багато спільних ознак, проте необхідно зважати на таке:
- професійним злочинцем може бути й не рецидивіст (тобто особа, що не має правових ознак попередніх судимостей). Професійний злочинець може не мати судимості (особливо часто це спостерігається серед кишенькових злодіїв, шахраїв, карточних шулерів, злочинців у сфері економіки);
- навпаки, рецидивіст може не бути професіоналом, що часто й спостерігається на практиці (особливо це стосується ситуативних рецидивістів, які вчинюють злочини "широкого профілю". Не може взагалі йтися про злочинний професіоналізм рецидивістів-хуліганів, гвалтівників, тобто осіб, які вчинюють некорисливі злочини) [10, С. 420].
Професійній злочинності властиві такі ознаки.
1. Вона має постійний і стійкий характер. Професійні злочинці впродовж тривалого часу неодноразово вчиняють злочини. Це формує у них певну звичку, яка переростає потім у норму поведінки. В їх середовищі є значна кількість осіб, які систематично вчиняють злочини у виді промислу, але викриваються лише через декілька років. Відбувши покарання, такі злочинці знову повертаються до цього заняття.
Отже, кримінальний професіоналізм являє собою різновид свідомо продуманого і в усіх деталях заздалегідь підготовленого соціального паразитизму [11, С. 190].
2. Професійним злочинцям притаманна відповідна спеціалізація. Ця ознака проявляється в тому, що у кожного з них є чітка установка на певний вид злочинних занять, на вчинення тотожніх або однорідних злочинів.
Професійний злочинний контингент різноманітний. Одні займаються квартирними крадіжками, інші - викраденням автомобілів, треті - контрабандою і реалізацією наркотиків, четверті - шахрайством тощо.
Сучасний кримінальний професіоналізм проявляє тенденції до різнобічності й універсальності злочинних дій, коли той чи інший злочинець не лише має одну спеціалізацію, а й перекваліфіковується ще й на іншу, засвоює додатковий вид злочинних занять. Наприклад, кишеньковий злодій - він же гравець у карти; рекетир у необхідних випадках може бути кілером; злодій-домушник - водночас грабіжник або розбійник. Ця обставина визначає підвищений екстремізм і жорстокість сучасної професійної злочинності [6, C. 218].
Становлення злочинців-професіоналів відбувається під впливом досвідчених організаторів злочинів, але особливо зловісну роль у їх формуванні відіграють злочинні групи, що існують у місцях позбавлення волі. Саме тут значною мірою формується злочинний світ, відбувається консолідація і спеціалізація злочинців.
В умовах волі вони швидко знаходять один одного, створюють злочинні угруповання за "інтересами" зі своєю ієрархією, підпорядкованістю і дисципліною.
3. Заняття професійною злочинною діяльністю передбачає наявність у її суб'єктів відповідної кримінальної "кваліфікації", тобто необхідних знань, навичок і вмінь, що забезпечують підготовку, вчинення і приховування злочинів. За їх допомогою забезпечується впевнене досягнення мети при найменшому ризику бути викритим.
Кримінальна "кваліфікація" відпрацьовується на власному досвіді, а також у процесі постійного спілкування з професіоналами, які мають великий злочинний стаж. Зрештою названі навички і знання доводяться буквально до автоматизму. Такі особи стають професіоналами своєї справи. Іноді вони використовують як співучасників людей, які мають некримінальні знання і досвід, навіть й наукові пізнання, адже окремі види злочинів взагалі не можуть бути вчинені без використання спеціальних прийомів.
Кримінальні професіонали мають на своєму озброєнні відповідний злочинний інструментарій:
- універсальний набір ключів, спеціально розроблені відмички, які, на відміну від колишніх "фомок", є більш ефективними;
- сконструйовані особливим способом електродрилі, пристрої для злому і вибивання дверей і дверних коробок;
- краплені карти;
- верстати для виготовлення різноманітних фальсифікованих документів, бланків, печаток тощо.
4. Професійні злочинні заняття для їх учасників є джерелом здобування засобів до існування або додаткового прибутку у вигляді грошей чи матеріальних цінностей.
Як свідчить практика, протиправний прибуток професійних злочинців наразі є значним. Найбільш "процвітаючі" кримінальні авторитети за рік-два одержують великі прибутки. У зв'язку з цим можна стверджувати, що злочинним промислом вони не лише забезпечують повсякденне існування, а й накопичують первісний капітал [8, С. 254].
Злочинці-професіонали приховують свою антисуспільну діяльність від сторонніх осіб і, маскуючись під законослухняних громадян, створюють видимість трудової діяльності - влаштовуються на тимчасову роботу, на роботу з неповним робочим днем (охоронець, підсобний робітник тощо) та на інші посади, що не вимагають великих витрат часу. Йдуть вони і на інші хитрощі, наприклад, симулюють будь-яке захворювання, що дає право на оформлення інвалідності.
Типовий злочинець-професіонал взагалі вважає офіційну роботу заняттям ганебним. Він використовує її як прикриття. Власне, питання щодо офіційної роботи в умовах ринкової системи, поширення приватнокомерційної діяльності, безробіття часто взагалі не постає.
Деякі з професійних злочинців перебувають на нелегальному становищі та "гастролюють" по регіонах країни і ближнього зарубіжжя, вчиняючи злочини.
5. Для злочинців-професіоналів характерним є прагнення підтримувати зв'язки з антисоціальним середовищем, близьким до їх власної орієнтації і установок. Найбільш тривкі контакти вони встановлюють здебільшого зі злочинцями однієї й тієї ж спеціалізації.
Побічним підтвердженням наведеного вище є те, що нові засуджені, прибуваючи до виправно-трудових установ, при розподілі по виробничих бригадах намагаються потрапити в ті бригади, де утримуються особи, що відбувають покарання за аналогічні злочини.
Систематичне ведення антисуспільного способу життя викликає у особи природну психологічну потребу в повсякденному спілкуванні зі своїми кримінальними однодумцями. Вони практикують проведення спільних зборищ ("сходки", "правиловки", "розборки"), на яких вирішують питання, що становлять загальний інтерес (наприклад, про організацію спільних дій, оскільки деякі злочинні посягання вимагають групового способу їх вчинення), або розв'язують конфліктні ситуації.
6. У середовищі професійних злочинців існує специфічна субкультура - притаманні лише їм традиції, звичаї, різні неформальні норми поведінки, що не відповідають загальноприйнятим у суспільстві нормам.
Кримінальна субкультура відіграє істотну роль у встановленні, підтриманні й відтворенні професійної злочинності. Дія багатьох таких норм поширюється на всі регіони країни, інші мають внутрішньогрупове застосування, деякі залежать від місця їх дії (в місцях позбавлення волі або на "волі"), виду кримінальної поведінки, національного складу злочинних угруповань тощо [7, С. 60].
У злочинному світі поширений свій жаргон. Особи, які тривалий час займалися злочинним промислом, мають прізвиська, призначені для приховування імен і прізвищ з метою забезпечення конспірації. Вони залишаються за злочинцями навіть і тоді, коли особи змінили своє прізвище і перейшли на нелегальне становище.
Злочинні клани мають спільні грошові фонди ("общаки"), порядок накопичення яких добре відпрацьований. Вони складаються із внесків ("долянка", "лавешки") від традиційного злочинного промислу, коштів від наркобізнесу, надходжень від азартних ігор у казино і гральних будинках, від прибутків фінансово-комерційних структур, взятих під контроль злочинних угруповань, тощо.
Частина "общакових" грошей спрямовується на надання допомоги засудженим членам таких угруповань, їх сім'ям; певні суми вкладаються в нелегальний і легальний (на підставних осіб) бізнес, витрачаються на підкуп потрібних посадових осіб.
Для повної характеристики професійної злочинності необхідно навести ще три положення [9, С. 255].
По-перше, вона своїм корінням входить в загальнокримінальну корисливу й корисливо-насильницьку злочинність, а її сучасне зростання, низький рівень розкриття і висока латентність прискорюють, генерують кримінальний професіоналізм.
По-друге, дослідники обгрунтовано відзначають взаємопроникнення професійної і організованої злочинності, їх взаємодетермінацію.
По-третє, професійна злочинність є незаконною злочинною діяльністю - не злочинною поведінкою, а саме злочинною діяльністю.
З огляду на названі ознаки професійної злочинності її поняття можна сформулювати так. Професійна злочинність - це відносно самостійний вид стійкої систематичної злочинної діяльності, суб'єкти якої, володіючи відповідними спеціальними злочинними навичками, знаннями і вміннями, займаються кримінальним промислом щодо здобування основного або додаткового доходу, підтримуючи при цьому зв'язок з антисуспільним середовищем, близьким до їх власної орієнтації, установок і субкультури [13, С. 211].
У кримінологічній літературі розглядається спірне питання: чи є підстави визнавати професійними злочинцями осіб, які, тривалий час обіймаючи певні посади на підприємствах, в організаціях та установах, у процесі виконання своїх безпосередніх обов'язків і трудових функцій, зловживаючи ними, постійно вчиняють злочини за місцем роботи? Чи існують професіонали-розкрадачі, професіонали-хабарники, професіонали-несуни (які систематично викрадають матеріальні цінності на виробництві)?
На наш погляд, у таких випадках може йтися про злочинність "білих комірців", дисфункції соціальних інститутів і господарсько-управлінських ланок, а не про професійну злочинність, оскільки дисфункційна і корупційна поведінка не створює психологічного і соціального відчуження від суспільства, що характерно для злочинців-професіоналів з їх специфічною кримінальною спеціалізацією і кваліфікацією, специфічним антисоціальним середовищем і субкультурою тощо.
Традиційними проявами професійної злочинності є кишенькові і квартирні крадіжки, шахрайство, фальшивомонетництво, контрабанда, пограбування і розбої.
В останні роки вона поповнилася новими формами, а саме:
- викрадення предметів культури і мистецтва;
- злочинність у сфері наркобізнесу, нелегального виготовлення і збуту спиртних напоїв;
- крадіжки автомобілів;
- вимагання (рекет), крадіжки грошей і цінностей із сейфів і приміщень з електронною системою охорони;
- вбивства на замовлення (кілерство);
- викрадення вантажів із рухомого складу залізничного транспорту;
- розкрадання і продаж зброї (вибухових речовин).
Зросла злочинність і у сфері так званих кримінальних послуг, які сприяють професіоналам: скуповування і збут викраденого, наводчики, інформатори, утримувачі кубел ("малин") тощо.
В умовах економічної і соціальної нестабільності кримінологи-аналітики відзначають подальшу професіоналізацію злочинності в країні.
Розрізняють такі формування професійних злочинців:
1) злочинна група - це дві й більше осіб, які заздалегідь домовляються про спільне вчинення злочину (або кількох злочинів);
2) організована злочинна група - це три і більше осіб, які беруть участь у підготовці чи вчиненні злочину, попередньо зорганізувавшись у стійке об'єднання для вчинення злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій між учасниками групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи;
3) злочинна організація - це стійке ієрархічне об'єднання кількох осіб (три і більше), члени якого або структурні складові якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (ст. 28 КК України).
Різновидом злочинної організації є банда (ст. 257 КК України), яку можна визначити як замкнене формування тісно взаємопов'язаних тяжкими й особливо тяжкими злочинами членів, озброєних вогнепальною зброєю, в основі злочинної діяльності яких лежать напади на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб і здебільшого супроводжуються вбивствами, нанесенням тяжких тілесних ушкоджень, катуванням потерпілих.


2. ОСНОВНІ ЗАХОДИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ НА ДЕРЖАВНОМУ, РЕГІОНАЛЬНОМУ ТА ІНДИВІДУАЛЬНОМУ РІВНЯХ
У світі щороку від двох до чотирьох мільйонів осіб стають жертвами торгівлі людьми. Особливо це стосується жінок та дітей. Торгівля людьми становить значну суспільну небезпеку. В останні роки спостерігається поширення такого явища, як торгівля дітьми, з метою їх використання для примусової праці, жебракування, сексуальної експлуатації, поширення наркотиків та інших форм злочинної діяльності.
Торгівля людьми в Україні з'явилася як наслідок зростання безробіття, зменшення асигнувань на програми соціального захисту, зубожіння населення. Низький рівень доходів штовхає громадян України на пошуки роботи за кордоном навіть без знання мови і правових знань, без кваліфікації, на нелегальних умовах, що водночас зумовлює їх перехід до груп ризику.
Аналіз результатів виконання Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки показав, що економічні проблеми, незадовільний стан справ на ринку праці, високий рівень безробіття і низька якість життя населення і далі змушують громадян шукати роботу за кордоном.
Легально за кордоном щороку працевлаштовується близько 50-60 тис. осіб. За неофіційними даними, майже 4 млн. громадян України працюють за кордоном нелегально, більшість з яких виїжджає за туристичними чи приватними візами, працює без необхідних документів, що негативно впливає на їх правовий захист і стає причиною потрапляння у сферу інтересів торговців людьми. Тому завданням загальнодержавного значення є боротьба з цим явищем, захист українських громадян за кордоном.
Заходи з протидії торгівлі людьми досі були спрямовані переважно на боротьбу з міжнародною торгівлею жінками з метою запобігання їх сексуальній експлуатації. Проте недостатньо уваги приділялося проблемам торгівлі дітьми як на міжнародному рівні, так і всередині країни. Робота спрямовувалася головним чином на вилучення із сексуального рабства дівчат-підлітків і дорослих жінок, однак не охоплювала малолітніх дітей, юнаків та чоловіків.
Зважаючи на гостроту проблеми, виникла потреба консолідувати зусилля центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також міжнародних та громадських організацій у здійсненні комплексу заходів, спрямованих на її розв'язання.
В Україні прийнято Концепцію Державної програми протидії торгівлі людьми на 2006-2010 роки, схвалену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.04.2006 р. № 188 (надалі - Програма).
Метою Програми є зменшення масштабів торгівлі людьми та пов'язаної з нею злочинної діяльності шляхом скорочення груп ризику, підвищення ефективності роботи з виявлення злочинців, розв'язання проблем реінтеграції осіб, що постраждали від торгівлі людьми.
Зниження рівня безробіття та створення привабливого ринку праці в Україні є одним з можливих варіантів розв'язання проблеми торгівлі людьми. Це дасть змогу майже повністю ліквідувати причини, що призводять до її виникнення. Однак підвищення добробуту населення, ліквідація бідності, створення належних умов для самореалізації, навчання і духовного розвитку є занадто повільним шляхом з огляду на сучасний стан справ.
Розроблення нової Програми на основі комплексного підходу до розв'язання проблеми в цілому вважається найбільш оптимальним варіантом.
Оскільки проблема надзвичайно складна і багатогранна, у Програмі передбачаються заходи з протидії торгівлі людьми, запобігання здійсненню інших незаконних угод, об'єктом яких є людина.
Відповідальними за виконання Програми є центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування. До її виконання залучаються також міжнародні та громадські організації, діяльність яких спрямована на запобігання і протидію торгівлі людьми, надання допомоги особам, що стали її жертвами.
Для розв'язання проблеми торгівлі людьми необхідно вирішити такі питання:
- забезпечення правового захисту жертв торгівлі людьми;
- здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей;
- запровадження в практику діяльності правоохоронних органів новітніх методів ведення оперативно-розшукової роботи у сфері протидії торгівлі людьми та пов'язаних з нею злочинів;
- укладення міжнародних договорів у сфері протидії торгівлі людьми та пов'язаних з нею злочинів;
- проведення постійного моніторингу та аналізу стану справ з торгівлі людьми та пов'язаних з нею злочинів;
- удосконалення нормативного регулювання у сфері туризму і модельного бізнесу, а також посередницької діяльності з працевлаштування за кордоном;
- створення єдиної загальнодержавної системи обліку осіб, що вчинили злочини, пов'язані з торгівлею людьми;
- включення питань щодо запобігання торгівлі людьми до освітніх програм для дітей та молоді;
- проведення у засобах масової інформації роз'яснювальної роботи з питань протидії торгівлі людьми та пов'язаних з нею злочинів;
- забезпечення діяльності центрів реабілітації для осіб, що постраждали від торгівлі людьми;
- підвищення якості надання соціальних послуг потерпілим від торгівлі людьми.
Виконання Програми дасть змогу сформувати систему профілактичної роботи серед населення, особливо серед неповнолітніх та молоді, стосовно міграції та ризику, пов'язаного з виїздом за кордон у пошуках роботи, зменшити масштаби торгівлі людьми, підвищити ефективність розслідування злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, та посилити соціальну, правову, медичну та психологічну підтримку, допомогу і захист жертв торгівлі людьми тощо.
Серед основних заходів попередження торгівлі людьми на державному, регіональному та індивідуальному рівнях, передбачених в Програмі, можна назвати такі:
- проводити моніторинг актів національного законодавства щодо їх відповідності нормам міжнародного права з питань протидії торгівлі людьми та своєчасно подавати Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо внесення до них змін;
- утворити та забезпечити діяльність робочих експертних груп при регіональних постійно діючих комісіях з питань обміну інформацією про запобігання торгівлі людьми та координації зусиль у боротьбі з нею;
- забезпечувати проведення щорічних регіональних і міжгалузевих нарад-семінарів з питань координації зусиль, проведення аналізу та уточнення стратегії запобігання торгівлі людьми та боротьби з нею;
- організовувати навчання державних службовців з питань протидії торгівлі дітьми, викоренення найгірших форм дитячої праці;
- забезпечувати підготовку та навчання працівників дипломатичної служби з питань протидії торгівлі людьми, налагодити міжнародне співробітництво у цій сфері, а також у сфері захисту осіб, що постраждали від такого злочину;
- розробити та впровадити програми соціальної та психологічної реабілітації дітей, що постраждали від торгівлі людьми;
- включити до програм підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації педагогічних працівників інститутів післядипломної педагогічної освіти навчальні курси, лекції та практичні заняття з питань протидії торгівлі людьми;
- продовжити видання інформаційно-освітніх матеріалів з питань профілактики торгівлі людьми та проблем соціального захисту дітей і молоді;
- підвищувати рівень інформованості населення щодо засобів і методів, які використовуються торговцями людьми, шляхом організації та здійснення інформаційно-просвітницьких заходів;
- запровадити навчальний курс з питань трудової міграції та протидії торгівлі людьми для працівників Державної служби зайнятості на базі Інституту підвищення кваліфікації державної служби зайнятості;
- включити заходи з протидії торгівлі людьми до Єдиної технології обслуговування незайнятого населення;
- забезпечувати проведення інформаційно-роз'яснювальної роботи з питань зайнятості населення;
- забезпечити інформування громадян про вакансії за кордоном (у рамках двосторонніх угод);
- створити цикл тематичних теле- та радіопередач, запровадити в електронних та друкованих засобах масової інформації окремі рубрики для розміщення інформаційних матеріалів про професії, що користуються попитом на вітчизняному ринку праці, а також про наслідки нелегального виїзду за кордон з метою працевлаштування;
- залучати громадські організації до створення спільних медіа-проектів, спрямованих на підвищення рівня інформованості громадян щодо запобігання і протидії торгівлі людьми;
- сприяти працевлаштуванню та професійному навчанню громадян України, що постраждали від торгівлі людьми;
- проводити моніторинг та узагальнення досвіду діяльності центрів реабілітації для осіб, які постраждали від торгівлі людьми, та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей;
- висвітлювати у засобах масової інформації заходи із запобігання і протидії торгівлі людьми та надання допомоги особам, що постраждали від такого злочину;
- розвивати співробітництво з громадськими та міжнародними організаціями і фондами, широко використовувати міжнародний досвід у запобіганні та протидії торгівлі людьми, захисті прав осіб, що постраждали від таких злочинів, розшуку осіб, які зникли за кордоном, поверненні додому та реабілітації осіб, що постраждали від торгівлі людьми.


3. ПЛАН КРИМІНОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ЩОДО ВИЯВЛЕННЯ ФАКТІВ КОРУПЦІЇ У ДІЯЛЬНОСТІ УСТАНОВ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
Робочий план дослідження щодо виявлення фактів корупції у Державній податковій адміністрації Шевченківського району
м. Запоріжжя.
І. Розробити методологічний розділ програми:
1) сформулювати проблемну ситуацію;
2) визначити обсяг та предмет дослідження;
3) визначити цілі й завдання дослідження;
4) визначити та інтерпретувати основні поняття, які будуть використані у дослідженні;
5) висунути гіпотези дослідження.
Термін виконання: 3-8 грудня 2007 р.
ІІ. Розробити методичний (процедурний) розділ програми:
1) визначити та обгрунтувати вибірку дослідження;
2) розробити методи збору інформації;
3) описати методи і схеми аналізу інформації.
Термін виконання: 10-14 грудня 2007 р.
ІІІ. Проведення кримінологічного дослідження щодо виявлення фактів корупції у Державній податковій адміністрації Шевченківського району м. Запоріжжя.
Термін виконання: 17-21 грудня 2007 р.
ІV. Обробка результатів та визначення можливих напрямків практичного використання результатів.
Термін виконання: 24-28 грудня 2007 р.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 01.01.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 01.10.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 05.10.1995 р.
№ 356/95-ВР в ред. від 11.03.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Концепція Державної програми протидії торгівлі людьми на 2006-2010 роки: Схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.04.2006 р. № 188 //http://zakon.rada.gov.ua
5. Програма запобігання торгівлі жінками та дітьми: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.09.1999 р. № 1768 в ред. від 25.05.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Алексеев А. И. Криминология: (Курс лекций). - М.: Щит-М, 1999. - 340 с.
7. Даньшин И. Н. Введение в криминологическую науку. - Харьков: Право, 1998. - 144 с.
8. Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Василевич В. В. Криміналогія: Спеціалізований курс лекцій / За заг. ред. О. М. Джужі. - К.: Атіка, 2001. - 368 с.
9. Зелинский А. Ф. Криминология. - Харьков: Консум, 2000. - 490 с.
10. Иншаков С. М. Криминология: Учебник. - М.: Юристъ, 2006. - 576 с.
11. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: Підручник / За ред.
І. М. Даньшина. - Харків: Право, 2003. - 352 с.
12. Курс кримінології: Загальна частина: Підручник: У 2-х кн. Кн. 1. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 352 с.
13. Литвак О. В. Злочинність, її причини та профілактика. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - 290 с.
14. Методологические основы криминологических исследований. - М.: Юрид. лит., 1983. - 410 с.