Кр Кримінологія та профілактика злочинів

Контрольна робота
з дисципліни "Кримінологія та профілактика злочинів"

ПЛАН

1. Кримінологічна характеристика особистості агресивно-насильницького злочинця 3
2. Аналіз основних напрямків державної політики України
та нормативно-правових актів щодо протидії
розповсюдження наркоманії 8
3. Характеристика ступеня розповсюдженості основних видів
загально-кримінальної корисливої злочинності
на базі статистичних даних МВС України у період з 2001 р. 15
Список використаної літератури 18

1. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТОСТІ АГРЕСИВНО-НАСИЛЬНИЦЬКОГО ЗЛОЧИНЦЯ
Під насиллям у кримінальному праві розуміють фізичний або психічний вплив особи на іншу людину, який порушує її право на особисту недоторканість, з метою досягнення певного злочинного результату.
Згідно зі ст. З Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Насильницькі злочини поділяються на три групи:
1) некорисливі;
2) корисливі;
3) які посягають на основи національної або громадської безпеки, а також на авторитет органів державної влади і місцевого самоврядування.
Насильницькі злочини зазвичай пов'язані із агресією. Тому їх часто іменують також агресивно-насильницькими злочинами.
Насильницькі некорисливі злочини (суто насильницькі) кульмінацією мають безпосередньо насильство, вчинивши яке, злочинець вважає, що досяг своєї мети. Мотивами цих злочинів можуть бути помста, ревнощі, заздрість, хуліганські спонукання, гіпертрофований статевий інстинкт, садистські нахили тощо [11, с. 158].
Проте завжди в основі механізму злочинної поведінки виявляється агресивно-зневажливе, цинічне ставлення до особи, її життя, фізичного і психічного здоров'я, честі й гідності. Злочинне діяння може бути спрямоване як на конкретну особу, так і на невизначене коло осіб [14, с. 203].
Насильницька злочинність проти життя і здоров'я - це сукупність умисних посягань, спрямованих на втручання у фізичну і психічну ціліс-ність жертви злочину з метою заподіяння їй смерті або тілесного ушко-дження. Крім вбивств і тілесних ушкоджень до насильницької зло-чинності часто відносять ще й хуліганство і згвалтування [11, с. 159].
Результати вивчення умисних вбивств і тілесних ушкоджень свідчать як про певну стабільність їх основних структурних показників в Україні за багато років, так і про серйозні несприятливі тенденції у розвитку даних злочинів (наприклад, виникли нові різновиди цих злочинів - вбивства на замовлення, вбивства заручників та ін.).
Загальна кількість зареєстрованих умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень в Україні, починаючи з 1972 р., зросла більш ніж у 3,5 разів і дорівнює в середньому за рік відповідно понад 4,5 і близько 7,0 тис. злочинів [13, с. 143].
Найбільша кількість злочинів вчиняється під час сварок, які переходять у взаємні образи і бійки. При цьому основою криміногенної поведінки і злочинця, і потерпілого є побутові взаємостосунки, оскільки переважну більшість вбивств і тілесних ушкоджень, мордувань вчинено у квартирах, будинках, дворах, гуртожитках тощо. Сімейно-побутові і ситуаційні насильницькі злочини, як правило, вчиняються в умовах конфліктної ситуації (часто алкоголізованої). Часто такі злочини скоюються імпульсивно, тобто у стані сильного душевного хвилювання, коли винний діє без більш-менш зрозумілої мети [14, с. 204].
Посилюється тенденція до підвищення ступеня суспільної небезпеч-ності насильницьких злочинів, зростання тяжкості їх наслідків, зухвалості та невиправданої жорстокості. Більш професійним стає спосіб вчинення вбивств на замовлення. Змінюється не лише динаміка цих вбивств, а й контингент жертв. Якщо раніше вбивць наймали для знищення осіб з мотивів ревнощів, користі, помсти, які виникають на грунті побутових стосунків, то наразі - це замовлення з метою усунення конкурентів, впливових бізнесменів, керівників злочинних угруповань тощо [10, с. 30].
Разом з тим різко зростають злочини, мотивом яких все більше стає користь: вбивають заради декількох гривень, речей, майна, автомашин, приватизованих квартир тощо. Зростає також кількість неадекватних і навіть зовні безглуздих злочинів, мотив яких пов'язаний, на думку фахівців, із внутрішньою готовністю до злочину [13, с. 144].
Почастішали випадки "багатосерійних" вбивств, вчинених вбивцями-маніяками. Збільшується кількість групової насильницької злочинності проти особи.
Переважна частина агресивних насильницьких злочинів вчиняється чоловіками. Проте спостерігається тенденція до постійного зростання жіночої насильницької злочинності.
При цьому необхідно вказати на певну особливість: якщо у вчиненні вбивств за обтяжуючих обставин жінка відіграє роль організатора, підбурювача або пособника, то при вчиненні вбивств за пом'якшуючих обставин і тяжких тілесних ушкоджень вона є виконавцем злочину. Як правило, дії жінок - це реакція у відповідь на протиправну або віктимну поведінку потерпілих - чоловіків (бійки, аморальність, антисуспільна поведінка, приниження гідності тощо) [20, с. 36].
Кримінальна активність має й вікові особливості: по умисних вбивствах за обтяжуючих обставинах вона припадає на 19-25, 30-40 років; по умисних вбивствах - 30-40, 41-50 років; по тяжких тілесних ушкодженнях - 26-40 років [13, с. 145].
Висока кримінологічна активність зазначених вікових груп по вбивствах за обтяжуючих обставин пояснюється мотивами вчинення злочину в молодому віці: корисливість, хуліганські мотиви, вчинення інших злочинів і протиправних діянь.
Для вікової групи 30-40 років характерні алкогольне обтяження, сі-мейно-побутові свари, судимість за аналогічні злочини тощо.
Що ж стосується характеристики іншої категорії вбивць, то тут кримінальна активність охоплює в основному вікові групи від 30 до 50 років, взаємостосунки яких з середовищем, де вони проживають, характеризуються сталою криміногенністю, хронічним алкоголізмом, психопатіями тощо.
Зростає кількість неповнолітніх, які вчиняють вбивства і заподіюють тяжкі тілесні ушкодження.
Існувала думка, що у злочинців-насильників освітній рівень невисо-кий. Це підтверджувалося кримінологічними дослідженнями спеціалістів, що проводилися у 70-80-х р.р. XX ст. Втім, у наступні роки констатується значне підвищення освіти цієї категорії злочинців. Переважна більшість з них мають середню або середню спеціальну освіту. Є думка, що низька культура і прогалини в інтелектуальному розвитку злочинців-насильників пов'язані не стільки з їх освітою, скільки із загальною проблемою виховання людей [7, с. 80].
Соціальний портрет злочинців-насильників "домальовують" відомості про їх сімейний стан. Особи, які вчиняють кваліфіковані вбивства, здебільшого не мають сім'ї, серед осіб, засуджених за тяжкі тілесні ушкодження, близько 50% неодружених. Значна частина злочинців розлучена.
Соціальний стан осіб до вчинення злочину також має певне значення у причинному ланцюгу. Понад 50% агресивно-насильницьких злочинців на день вчинення злочину не працювали і не вчилися. Це особи молодого і середнього віку, які зловживають спиртними напоями, негативно себе поводять, не мають будь-якої професії, постійно створюють криміногенні ситуації [14, с. 206].
За видом заняття серед винних виділяються група робітників некваліфікованої праці. Їх частка у структурі агресивно-насильницьких злочинців становить близько 40%. Істотне зниження цього рівня (раніше було до 80%) пояснюється тим, що багато осіб молодого віку, в минулому зайнятих некваліфікованою працею, наразі частково перейшли до категорії службовців різних фірм, малих підприємств, кооперативів, об'єднань тощо [13, с. 145].
У структурі насильницьких злочинців спостерігається підвищення частки осіб без певного місця проживання і заняття. У зв'язку з переходом до ринкових відносин і появою в країні безробітних ця негативна тенденція зберігатиметься.
Заслуговує на увагу і така соціально-демографічна ознака агресивно-насильницьких злочинців, як етнічна належність. Наразі проблема "закордонної" злочинності набуває в Україні тривожного характеру. "Гастролери" із інших регіонів вчиняють багато злочинів, у тому числі вбивства і тяжкі тілесні ушкодження.
Серед морально-психологічних рис особистості агресивно-насильницьких злочинців можна назвати такі: алкогольне обтяження (70-90%), імпульсивність, психопатичність, примітивність потреб, різні психічні аномалії, які мають соціальне й біопсихологічне походження.
Так, за деякими даними судово-психіатричних експертиз у криміна-льних справах, більш як третина злочинців-вбивць мали травми голови, наслідком чого стали відхилення психіки (агресивність, мстивість, надмірна підозрілість, грубість, брутальність тощо). Не виключено, що ці явища мають своїм джерелом хронічний алкоголізм, наркотизм, неодноразову судимість та ін. [12, с. 233].
Наприкінці треба зауважити, що криміногенні фактори, які детермінують особистість агресивно-насильницького злочинця, включають явища широкого діапазону: від таких, що породжуються глибинними соціально-економічними і політичними суперечностями (погіршення психологічного стану суспільства, зниження інтелектуального прошарку населення, руйнування духовності й законності, підвищення міжособистісної і міжгрупової конфліктності, агресивності та ін.), до патологічних рис і неусвідомлених установок особи.
2. АНАЛІЗ ОСНОВНИХ НАПРЯМКІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ
ЩОДО ПРОТИДІЇ РОЗПОВСЮДЖЕННЯ НАРКОМАНІЇ
Документи, опубліковані в енциклопедичній, довідковій, наркологічній, кримінологічній та кримінально-правовій літературі, свідчать, що наркотичні речовини, які полегшують страждання і змінюють настрій, були відомі людству і застосовувались ним протягом усієї його писаної історії [16, с. 25].
Дуалізм цих речовин (їх незамінність там, де необхідно зняти біль і полегшити страждання, і водночас здатність негативно впливати на центральну нервову систему, викликати стан ейфорії і хворобливу при-страсть до них - наркоманію - в результаті зловживання ними) змусив суспільство з давніх-давен обмежувати використання таких речовин. Заходи, що вживались для цього протягом століть, перешкоджали масовому зловживанню наркотиками та їх нелегальному обігу [8, с. 63].
Втім, у XІX ст. ситуація у сфері обігу наркотичних речовин різко змінилася. Зловживання ними, особливо опіофагія та опіокуріння, почало набувати масового характеру.
Через відсутність правових основ контролю за їх обігом, наркотичні засоби виготовлялись у необмеженій кількості й безперешкодно надходили у сферу торгівлі та споживання. Надмірне застосування у фармакотерапії названих медикаментів призвело до того, що наприкінці XІX ст. у багатьох країнах почало інтенсивно поширюватися зловживання морфіном, героїном та кокаїном [18, с. 112].
Тенденції та масштаби зловживання лікарськими наркотичними засобами викликали велику занепокоєність з боку прогресивної громадськості, особливо психіатрів, лікарів інших спеціальностей, юристів і політиків.
Перше зусилля щодо створення правових основ протидії розповсюдженню наркоманії було зроблено на міжнародному рівні підписанням Гаазької конвенції з опію 1912 р. Вона передбачала розробку сторонами внутрішньодержавних заходів для скорочення і ліквідації виробництва та вживання курильного опію, а також заборону його експорту та імпорту. Що ж до морфіну, кодеїну, героїну та кокаїну, то Гаазька конвенція лише вказала на необхідність їх використання у медичних та інших розумних цілях (ст. 91З), а також здійснення контролю за виробництвом цих засобів та торгівлею ними. Відповідно до Гаазької конвенції Росія прийняла у 1912 р. Закон щодо опію.
В радянські часи, незважаючи на поширення наркоманії на території України та інших союзних республік, вона не була криміналізована, що негативно позначалося на боротьбі з нелегальним обігом наркотичних засобів у республіці. Така позиція пояснювалась тим, що кількість морфіністів в Україні порівняно з числом опіоманів та гашишоманів у Середній Азії та інших регіонах СРСР була значно меншою. А тому ця проблема не вважалась актуальною.
У 60-70-х р.р. XX ст. спостерігається дальше поширення морфінізму, а також з'являються у нелегальному обігу кустарні наркотики, зокрема гашиш (анаша), ацетильований та екстракційний опій, що супроводжується так званим "розколом" між особами, які зловживали кустарними наркотиками, та ділками, котрі займалися підпільною торгівлею наркотичними лікарськими засобами.
У КК УРСР передбачалася відповідальність лише за контрабанду (ст. 70), виготовлення, придбання, зберігання з метою збуту та збут наркотичних речовин (ч. 1 ст. 229), посів опійного маку та індійських конопель (ст. 230), порушення встановлених правил виготовлення, зберігання, від пуску, обліку, перевезення, пересилання наркотичних речовин (ч. 2 ст. 229).
Правозастосовна практика свідчила, що боротьба з незаконним обігом наркотичних речовин та зловживанням ними без уніфікації антинаркотичного законодавства ставала вкрай важкою. Втім, загальносоюзний законодавець в цьому аспекті нічого не робив. Про проблему боротьби з наркотизмом та незаконним обігом наркотиків воліли не говорити вголос, обмежувалися заходами в рамках діяльності окремих відомств [9, с. 24].
Важливе значення для регулювання обігу наркотичних лікарських засобів мав наказ Міністерства охорони здоров'я СРСР від 03.07.1968 р. № 523 "Про порядок зберігання, обліку, прописування, відпуску і застосування отруйних, наркотичних та сильнодіючих лікарських засобів". Цим нормативним документом були запроваджені правила поводження з цими засобами у лікувально-профілактичних установах, госпрозрахункових аптеках, контрольно-аналітичних лабораторіях, аптечних управліннях, науково-дослідних інститутах, лабораторіях і навчальних закладах системи охорони здоров'я, на аптечних складах, базах, фармацевтичних виробничих підприємствах.
У 1969 р. Президія Верховної Ради УРСР видала Указ "Про примусове лікування і трудове перевиховання хворих на наркоманію". Цим нормативним актом до системи антинаркотичного законодавства вперше було введено медико-правову норму.
З прийняттям Указу Президії Верховної Ради СРСР від 25.04.1974 р. "Про посилення боротьби з наркоманією" було встановлено єдині підстави кримінальної відповідальності за участь у наркотизації та незаконному обігові наркотичних речовин, у тому числі й санкції за вчинене. Це був систематизований акт, який включав у себе низку кримінально-правових та адміністративних норм. Він передбачав відповідальність за виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту наркотичних речовин, а так само за їх збут.
Кінець 80-х - початок 90-х рр. XX ст. був позначений кризовими явищами у суспільстві та елементами соціальної корозії, пов'язаними з протекціонізмом, корупцією, хабарництвом, бюрократизмом, розкраданнями, окозамилюванням, розривом між словом і ділом, які породжували у населення споживацькі настрої, соціальну пасивність і бездуховність. Внаслідок вищезазначених причин і умов наркотизм та нелегальний обіг наркотичних засобів і психотропних речовин набули широкого поширення в Україні, особливо у Донецькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Кримській, Одеській областях.
У 1990 р. на обліку в наркологічних установах перебувало близько 25 тис. споживачів наркотиків, у тому числі 2,8 тис. неповнолітніх. Причому 60,3% цих осіб мали діагноз "наркоманія"; 19,5% складали жінки, з яких 15,4% були неповнолітніми. За соціальним станом особи цієї категорії розподілялися таким чином: робітники - 69,1%, ті, хто не працював і не навчався, - 16,5%, учні шкіл, ПТУ, технікумів - 10,8%, службовці - 2,3%, колгоспники - 1,3% [19, с. 73].
У нелегальному обігу перебували в основному наркотики кустарного виготовлення з опійного маку (53,2%), конопель (36,3%), а також наркотичні медикаменти (10,5%). Характерно, що серед підлітків і молоді популярністю користувався гашиш (67,6%). Проте з формуванням наркотичної залежності та дорослішанням переважна більшість з них (82,3%) переключалися на вживання наркотиків опійної групи, що виготовлялися з опійного маку [19, с. 75].
Україна у зв'язку з припиненням культивування в СРСР опійного маку почала перетворюватися на наркотичну сировинну базу й постачальника гашишу та макової соломи до республік Середньої Азії і Закавказзя. На цей період припадає прийняття постанови Ради Міністрів СРСР від 12.06.1987 р. № 695 "Про заборону посівів і вирощування громадянами опійного маку".
Сучасне антинаркотичне законодавство в Україні представлено двома законами.
Перший - Закон України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" від 15.02.1995 р. в ред. від 01.08.2003 р., який з урахуванням міжнародних зобов'язань України регулює суспільні відносини в сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, визначає повноваження органів виконавчої влади, права та обов'язки юридичних осіб і громадян, які беруть участь у такому обігу на території України.
Другий - Закон України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів і зловживання ними" від 15.02.1995 р. в ред. від 09.08.2003 р.
В Україні створено Національну координаційну раду боротьби з наркоманією, яка діє на підставі Положення про нього, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 343 від 13.05.1993 р. в ред. від 08.12.2006 р.
Основними завданнями Національної координаційної ради є:
- розроблення заходів щодо забезпечення реалізації державної політики та контролю за вживанням наркотиків в Україні;
- координація діяльності заінтересованих міністерств, інших органів виконавчої влади та громадських організацій з питань протидії зловживанням наркотичними засобами та їх незаконному обігу;
- організація підготовки та виконання програм запобігання незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, вживання яких перебуває під міжнародним та національним контролем;
- вироблення на основі міжурядових та міжвідомчих угод і домовленостей пропозицій про участь представників України в міжнародних організаціях, симпозіумах, конференціях тощо та вжиття заходів щодо міжнародного співробітництва у питаннях контролю за вживанням наркотиків;
- організація підготовки та внесення в установленому порядку пропозицій про вдосконалення законодавчих та інших нормативних актів, спрямованих на протидію зловживанням наркотичними засобами та їх незаконному обігу;
- подання звітів Кабінетові Міністрів України і відповідним міжнародним організаціям про стан, пов'язаний з обігом наркотичних засобів в Україні, та вжиття заходів, спрямованих на припинення зловживань наркотичними засобами та їх незаконного обігу.
В 1999-2000 р.р. в Україні діяла Програма профілактики СНІДу та наркоманії на 1999-2000 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 341 від 09.03.1999 р.
Зокрема, в ній передбачалися такі заходи:
- удосконалення законодавства у сфері профілактики наркоманії;
- створення банку даних вітчизняних і зарубіжних програм профілактики наркоманії серед різних верств населення для подальшого використання досягнень у цій галузі фахівцями закладів охорони здоров'я, освіти, правоохоронних органів, соціальних працівників;
- розробка і впровадження системи підготовки соціальних працівників для роботи в наркологічних закладах, центрах соціальної служби для молоді з числа осіб, які успішно пройшли курс лікування від наркоманії, та волонтерів;
- забезпечення реалізації цільових профілактичних заходів, спрямованих на профілактику поширення наркоманії серед неповнолітніх та молоді, в регіонах з найвищими темпами зростання немедичного вживання наркотичних засобів;
- запровадження в практику роботи закладів охорони здоров'я сучасних лікувально-реабілітаційних програм для хворих на наркоманію, методів медикаментозної та немедикаментозної профілактики рецидивів наркоманії;
- розробка сучасних програм обов'язкового лікування правопорушників-наркоманів в установах виконання покарань та закладах охорони здоров'я.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів і зловживання ними" боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів здійснюють у межах наданих їм повноважень відповідні органи МВС України, СБУ, Генеральної прокуратури України, Державної митної служби України, Державного комітету зі справ охорони державного кордону України, а заходи протидії зловживання ними - Міністерство охорони здоров'я України та інші відповідні органи й установи.
Цим Законом визначені такі заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів: контрольоване постачання; оперативна закупівля; конфіскація; запити правоохоронних органів про розміщення засобів, отриманих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; огляд транспортних засобів, вантажів і особистих речей громадян; здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі.
Передбачено заходи для призупинення або припинення діяльності об'єктів масового перебування громадян (ресторани, кафе, барів, казино, відеотек, дискотек та ін.) у випадку встановлення фактів використання їх для систематичного вживання або збуту наркотичних засобів або психотропних речовин. За наданням відповідних правоохоронних органів такі заходи вживаються відповідно до рішень органів державної виконавчої влади.
Отже, чинне законодавство містить значний комплекс правових норм щодо боротьби з наркоманією. Ці норми відносяться до різних галузей українського права і знаходяться в оптимальному співвідношенні. Крім перерахованих правових актів, в Україні діє низка відомчих і територіальних наказів, інструкцій і положень, регламентуючих порядок обігу наркотичних засобів, лікування наркоманів та ін.
3. ХАРАКТЕРИСТИКА СТУПЕНЯ РОЗПОВСЮДЖЕНОСТІ ОСНОВНИХ ВИДІВ ЗАГАЛЬНО-КРИМІНАЛЬНОЇ КОРИСЛИВОЇ ЗЛОЧИННОСТІ НА БАЗІ СТАТИСТИЧНИХ ДАНИХ
МВС УКРАЇНИ У ПЕРІОД з 2001 р.
Таблиця 1
2001 2002 2003 2004 2005 2006
Крадіжка 245586 195951 264904 231632 8956 8127
у т.ч. із квартир 54491 49234 66040 60946 2597 2128
Грабіж 23251 21066 36484 40785 3081 2852
Розбій 5674 5191 5702 5538 363 492
Вимагання 2079 2076 1897 1319 59 76
Шахрайство 16516 15192 16027 15233 1077 1044

У завданні пропонується проаналізувати ступень розповсюдженості основних видів загально-кримінальної корисливої злочинності, тобто її динаміку.
Динаміка злочинності - показник, який відображає її рух у часі. Оскільки злочинність зазнає безперервних змін, остільки дослідникам (практикам і вченим) необхідно знати не лише рівень і структуру злочинності на конкретну дату, а й рух названих показників протягом певного часу. Досягається це шляхом встановлення відношення рівня і структури злочинності теперішнього часу або іншого періоду до її рівнів і структури за попередні періоди. Тому даний показник є комплексним. Він характеризує злочинність з кількісного і якісного боків.
Для обчислення показників динаміки основних видів загально-кримінальної корисливої злочинності, використаємо базисний і ланцюговий прийоми.
Базисний спосіб полягає в тому, що дані за будь-який початковий період приймаються за 100%. Показники подальших періодів у відсотках визначаються щодо цієї постійної (нерухомої) бази.
Отже, порівняно з початковим періодом - 2001 р. (100%) - на території України було вчинено:
1) крадіжок: у 2002 р. - на 20% менше (80% - 100%); у 2003 р. - на 8% більше (108% - 100%); у 2004 р. - на 6% менше (94% - 100%); у 2005 р. - на 64% менше (36% - 100%); у 2006 р. - на 67% менше (33% - 100%);
2) грабежів: у 2002 р. - на 9% менше; у 2003 р. - на 57% більше; у 2004 р. - на 75% більше; у 2005 р. - на 87% менше; у 2006 р. - на 88% менше;
3) розбоїв: у 2002 р. - на 9% менше; у 2003 р. - на 1% більше; у 2004 р. - на 2% менше; у 2005 р. - на 93% менше; у 2006 р. - на 91% менше;
4) вимагань: у 2002 р. - на 0,2% менше; у 2003 р. - на 9% менше; у 2004 р. - на 7% менше; у 2005 р. - на 97% менше; у 2006 р. - на 96% менше;
5) шахрайств: у 2002 р. - на 8% менше; у 2003 р. - на 3% менше; у 2004 р. - на 8% менше; у 2005 р. - на 93% менше; у 2006 р. - на 94% менше.
Аналіз наведених вище даних свідчить, що помітне зменшення кіль-кості вчинених злочинів корисливої спрямованості припадає на 2005-2006 р.р. Це може бути результатом ефективної правоохоронної і правозастосовної діяльності, активності органів кримінальної юстиції тощо.
Ланцюговий спосіб полягає в тому, що кожний показник порівнюється не з однією постійною величиною, а зі своєю попередньою, тобто за базу (100%) приймається цифра попереднього періоду. При цьому показники динаміки злочинності утворюють як би їх ланцюг.
У таблиці 2 наводяться показники динаміки загально-кримінальної корисливої злочинності, розраховані ланцюговим способом.
При аналізі динамічних рядів злочинності за тривалі проміжки часу розкриваються закономірності й тенденції її розвитку. Висновки такого аналізу використовуються при кримінологічному прогнозуванні і плануванні боротьби зі злочинністю.

Таблиця 2
2001 2002 2003 2004 2005 2006
Крадіжка - -20% +35% -13% -96% -9%
у т.ч. із квартир - -10% +34% -8% -96% -18%
Грабіж - -9% +73% +12% -92% -7%
Розбій - -9% +9% -3% -93% +36%
Вимагання - -0,2% -9% -30% -96% +29%
Шахрайство - -8% +0,5% -5% -93% -3%

На динаміку злочинності впливає низка соціальних і правових факторів, а саме:
- зміна соціально-економічних умов життя суспільства;
- стан і характер тих соціальних явищ і процесів, які детермінують злочинність;
- демографічна ситуація, що складається в країні та окремих її регіонах (зростання народжуваності і смертності населення, зміна його вікової структури, активізація міграції громадян з інших місць, наприклад, під впливом інтенсивного промислового засвоєння регіону та ін.);
- зміни кримінального законодавства (криміналізація - введення в КК України нових складів злочинів або декриміналізація - скасування складів, що вже є, або часткова зміна їх конструкцій);
- стан і заходи ефективності правоохоронної і правозастосовної дія-льності (підвищення і зниження активності органів кримінальної юстиції, помилки і коливання в застосуванні правових норм, недосконалість реєстрації злочинів тощо).


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 01.01.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 01.10.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів і зловживання ними: Закон України від 15.02.1995 р. в ред. від 09.08.2003 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів: Закон України від 15.02.1995 р. в ред. від 01.08.2003 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Положення про Національну координаційну раду боротьби з наркоманією: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 343 від 13.05.1993 р. в ред. від 08.12.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Алексеев А. И. Криминология: (Курс лекций). - М.: Щит-М, 1999. - 340 с.
7. Антонян Ю. М. Преступник как предмет криминологического изу-чения // Вопросы борьбы с преступностью. - М.: Юрид. лит. 1981. - Вып. 34. - С. 78 - 85.
8. Бабоян Д. И. Путевка в ад. - М.: Юрид. лит., 1977. - 188 с.
9. Боголюбова Т. А., Толпенкин К. А. Наркотизм и наркомания: ос-новные направления и профилактика // Государство и право. - 2006. - № 1. -
С. 23 - 25.
10. Галаган В. Вбивства на замовлення // Економіка, фінанси, право. - 2001. - № 8. - С. 29 - 31.
11. Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Василевич В. В. Криміналогія: Спеціалізований курс лекцій / За заг. ред. О. М. Джужі. - К.: Атіка, 2001. - 368 с.
12. Игошев К. Е. Типология личности преступника и мотивация преступ-ного поведения. - Горький: Изд-во Горьковского ун-та, 1984. - 346 с.
13. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: Підручник / За ред.
І. М. Даньшина. - Харків: Право, 2003. - 352 с.
14. Криминология: Учебник / Под ред. В. Н. Кудрявцева, В. Е. Эминова. - М.: Юрист, 2005. - 512 с.
15. Криминология: Учебник / Под общ. ред. А. И. Долговой. - М.: ИНФРА-М, 2002. - 780 с.
16. Майский А. И., Чистяков В. В. Биологические аспекты наркоманий. - М.: Наука, 1989. - 230 с.
17. Орлов В. И. Борьба с незаконныи оборотом наркотических средств и роль органов внутренних дел в ее осуществление. - К.: МВС України, 2005. - 140 с.
18. Пятницкая И. Н. Клиническая наркология. - М.: Медицина, 2005. - 570 с.
19. Селіванов М. П., Хруппа М. С. Антинаркотичне законодавство України: Історія. Теорія. Коментар. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 290 с.
20. Серебрякова В. А. Преступность среди женщин как объект криминалогического изучения // Вопросы борьбы с преступностью. - Вып. 22. - М.: Юрид. лит., 1975. - С. 30 - 38.