Кр Поняття і характеристика злочинності

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Кримінологія"

ПЛАН

1. Поняття і характеристика злочинності 3
1.1 Поняття злочинності та її ознаки 3
1.2 Злочинність та її вимірювання 7
1.2.1 Кількісно-якісні показники злочинності 8
1.2.2 Латентна злочинність 14
2. Кримінологічна характеристика професійної злочинності 18
Список використаної літератури 23

1. ПОНЯТТЯ І ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИННОСТІ
1.1 Поняття злочинності та її ознаки

Оскільки злочинність є одним із центральних об'єктів дослідження науки кримінології, важливого й актуального значення набуває питання про визначення поняття "злочинність" у кримінології. Серед вчених-кримінологів як України, так і Росії не існує єдиної думки щодо визначення цього поняття.
До 90-х рр. XX ст. за часів існування СРСР тривалий час у радянській кримінології панувало таке визначення поняття злочинності: це соціально-правове явище, яке змінюється й охоплює сукупність злочинів, що вчинені в суспільстві за певний період і характеризуються певними кількісними та якісними показниками [12, с. 28].
Піддаючи критиці наведене визначення, А. Зелінський обгрунтовує свою думку у такий спосіб [7, с. 52].
1. У наведеному формулюванні визначення злочинності як соціально-правового явища є "логічним монстром", оскільки словосполучення "соціально-правове явище" позбавлене сенсу через те, що все правове, тобто те, що регулюється правом, є соціальним, оскільки правова норма є різновидом соціальних норм. Водночас усі аномалії в житті суспільства набувають соціального значення і можуть вважатися соціальними явищами.
2. Точнішим буде визначення злочинності не як "сукупності злочинів", а як системи, що підпорядковується статистичним закономірностям, тобто імовірнісної системи.
3. Наведене формулювання не розкриває змісту поняття злочинності.
4. Кримінальну злочинність, що складається з діянь, які каралися в усі часи і в усіх країнах, не можна не визнати найнебезпечнішим проявом деструктивних сил людини.
5. Злочинність, що складається з великої кількості різних злочинів, вчинених у суспільстві, є не механічною сумою антисуспільних вчинків, а множиною, якій притаманні ознаки імовірнісної системи, - певна цілісність, сталість параметрів, взаємодія підсистем, що є складовими цієї множини.
6. Як загальне поняття злочинність існує через окреме, тобто через конкретні вчинки винних осіб. У кожному конкретному випадку виявляються ознаки, що притаманні злочинності, тобто загальному. До цих ознак належать злісність, протиправність, винність, караність. Водночас кожний окремий злочин за змістом має багато ознак, що перебувають за межею загального поняття злочинності. Окремий злочин - подія завжди випадкова, а злочинність є закономірною і неминучою.
На підставі наведених аргументів А. Зелінський пропонує таке визначення злочинності: це масовий прояв деструктивності в поведінці людей, що виявляється в системі передбачених кримінальним законом діянь, які вчинені на конкретній території або серед членів певних соціальних груп протягом одного року або певної його частини [7, с. 56].
Відомий російський вчений-кримінолог Н. Ф. Кузнецова запропонувала свого часу інше визначення злочинності: це соціальне і кримінально-правове явище, що змінюється історично й становить систему злочинів [9, с. 11].
Це визначення грунтується на таких основних положеннях.
1. Історична змінюваність злочинності адекватно простежується у кримінальному законодавстві різних соціально-економічних формацій і режимів. Так, в Росії (і в Україні) протягом XX ст. кримінальне законодавство кардинально змінювалося відповідно до політичних та соціально-економічних революцій, а також режимів влади, щонайменше п'ять разів: у період військового комунізму, нової економічної політики, державно-партійного монополізму й тоталітаризму, початку демократизації суспільства у 50-х рр. і в пострадянський період.
2. Злочинність - це не механічна множина конкретних злочинів, які входять у неї, а соціальне явище, що як підсистема входить у систему відповідного суспільства і світової спільноти загалом. Злочинність є соціальною за походженням, суб'єктами злочинів, потерпілими громадянами, суспільством і державою, причинами й умовами тощо.
3. Система злочинів як первинних елементів злочинності зумовлює її кримінально-правовий характер і системну взаємодію всередині кримінальної системи між злочинами (наприклад, між хуліганством і насильницькими діяннями, між кримінальним обігом зброї і насиллям та ін.).
4. Кримінально-правова властивість злочинності перешкоджає заміні поняття і явища злочинності на поняття "відхилення у поведінці", яке часто застосовують у зарубіжній кримінології. Виключно кримінальний закон визначає, що є злочинним. Не існує "власне кримінологічних" понять злочинів, і тому спроби внести кримінологічні категорії у Кримінальний кодекс не мають перспективи.
Поширене серед кримінологів і таке визначення злочинності: це соціально-правове, відносно стійке антагоністичне явище, що самодетермінується й охоплює сукупність злочинів, вчинених у конкретному суспільстві в певний період, що характеризуються кількісними та якісними показниками [4, с. 78].
Розглянемо детальніше зміст останнього із запропонованих визначень поняття злочинності.
1. Згідно з першою соціологічною ознакою злочинність є соціальним явищем, наслідком причин і умов, що мають соціальний характер.
Позиція соціального детермінізму у кримінології зумовлює важливі висновки, основний з яких полягає в тому, що неможливо вплинути на злочинність, не змінивши соціальних умов, які породжують її.
Другою соціологічною ознакою є специфічний спосіб посягання на встановлений у суспільстві соціальний порядок. Він охоплює лише ті дії, що об'єктивно порушують чи можуть порушити домінуючі суспільні зв'язки.
Третя соціологічна ознака розкриває особливості суб'єкта суспільно небезпечного діяння.
Отже, злочинність є наслідком конфліктів у суспільстві, соціальних відносин, взаємовідносин людей.
2. Злочинність має також правову характеристику, оскільки коло злочинів, з яких вона складається, визначається чинним кримінальним законодавством. Отже, криміналізація або декриміналізація тих чи інших діянь суттєво впливає на всі показники злочинності.
3. Злочинність виявляється в сукупності злочинних діянь, вчинених на конкретній території за певний період. Зміна хоча б одного з аспектів злочинності неминуче позначиться на зміні інших її аспектів і, відповідно, злочинності взагалі.
4. Злочинність як соціальне явище характеризується відносною самостійністю, що виявляється насамперед в її походженні.
5. Стан злочинності залежить від загальних закономірностей розвитку суспільства. Однак ця залежність не позбавляє злочинність елементів стихійності та сталості.
6. На відміну від окремого злочину злочинності притаманна самодетермінація, тобто самовідтворення, що особливо характерно для злочинності з боку неповнолітніх і рецидивістів.
7. Відносна масовість злочинності означає, що вона виявляється не в окремих ексцесах, а у множині діянь (сукупності), кількість яких постійно змінюється. Тому одиничні ексцеси не можна вважати злочинністю.
8. Сталість як ознака злочинності полягає в тому, що не можна очікувати різкої зміни структури і стану злочинності через невеликі проміжки часу (місяць, квартал, рік). Такі відносні явища не можуть змінюватися дуже швидко. Коливання деяких показників злочинності з великою вірогідністю може свідчити про недоліки в обліку злочинів, ніж про реальні зміни у злочинності.
З наведеного аналізу випливає, що запропоновані найпоширеніші визначення поняття злочинності та аргументи, що їх обгрунтовують, мають багато спільних рис і ознак, проте водночас і суттєві розбіжності.

1.2 Злочинність та її вимірювання

Всебічне вивчення і аналіз злочинності передбачають її постійне вимірювання в масштабах усієї країни і в межах окремих регіонів. Ця робота має поточний і перспективний характер, що дає можливість відбити не лише минулий та існуючий стан злочинності, але й є передумовою для її прогнозування.
Первинна, початкова інформація про обсяг, характеристики і внутрішній зміст злочинності здобувається з даних офіційної кримінально-правової статистики, а у деяких випадках - із результатів вибіркових досліджень, заснованих на загальних положеннях загальної статистики.
Отже, кількісно-якісне вимірювання злочинності проводиться шляхом виявлення таких основних статистичних показників, як: рівень злочинності, коефіцієнти злочинності, структура злочинності, динаміка злочинності. При поглиблених кримінологічних дослідженнях застосовуються додаткові показники: "ціна" злочинності, латентність злочинності та ін.

1.2.1 Кількісно-якісні показники злочинності

Стан злочинності характеризують кількісні та якісні показники.
Кількісні показники стану злочинності визначаються кількістю злочинів, зареєстрованих на певній території за певний час, і кількістю виявлених осіб, які вчинили злочини на певній території за певний час. Ці кількісні показники є абсолютними й іноді їх ще називають показниками рівня злочинності.
Рівень злочинності - це загальна кількість вчинених злочинів і осіб, які їх вчинили, за певний проміжок часу в країні або в її окремому регіоні (області, районі, місті тощо).
Даний показник характеризує злочинність з кількісного боку, визначає її міру, розмір. Він виражається в абсолютних цифрах. На відміну від відносних величин абсолютні величини свідчать про фактичні розміри, обсяги тих чи інших соціальних явищ (злочинів), що аналізуються в певних умовах місця і часу. Вони встановлюються внаслідок зведення їх воєдино, шляхом підсумування первинного матеріалу.
Рівень злочинності - це просторово-часова властивість злочинності. У кримінологічній літературі її іноді називають станом злочинності.
При визначенні рівня злочинності беруться два об'єкти обліку:
1) кількість злочинів;
2) кількість осіб, що вчинили ці злочини.
Залежно від обсягу обліку злочинності, відрізка часу вчинення злочинів і територіальних масштабів, на яких вони мали місце, встановлюється або рівень злочинності взагалі, або рівень її окремих видів (груп); за поточний рік або за декілька попередніх років; в масштабі району, міста, області чи країни.
Коефіцієнти злочинності являють собою співвідношення кількості злочинів і осіб, які їх вчинили, до чисельності населення країни або її відповідного регіону з розрахунку на заздалегідь обумовлену кількість населення - на 100 тис., 10 тис., 1 тис. осіб. У статистиці цей показник називається ще індексом і розглядається як відносна величина, що відображає рівень певного соціального явища залежно від заданих параметрів (обставин).
Розрізняють два види коефіцієнтів злочинності: коефіцієнт інтенсивності злочинності і коефіцієнт злочинної активності населення.
Коефіцієнт інтенсивності злочинності визначається за формулою:

Кз
Кіз = ––– * ЗОЧН,
Чн

де Кз - кількість злочинів;
Чн - чисельність населення регіону;
ЗОЧН - заздалегідь обумовлена чисельність населення, з розрахунку на яку визначається коефіцієнт.

Коефіцієнт злочинної активності населення може бути виведений за формулою:

Кзл
Кзан = –––– * ЗОЧН,
Чн

де Кзл - кількість злочинців;
Чн - чисельність населення регіону;
ЗОЧН - заздалегідь обумовлена чисельність населення, з розрахунку на яку визначається коефіцієнт.

Структура злочинності є її якісним показником. Структура злочинності означає відношення окремого виду або групи злочинів до всієї маси злочинності в тому чи іншому регіоні за конкретний період. Вона визначає частку (питому вагу) виділених за певними підставами різних категорій злочинності. Завдяки цьому показнику виявляються будова злочинності, її внутрішній склад тощо.
При визначенні структури злочинності вся злочинність (3) береться за 100%, вид (група) злочинів (Вз), що цікавить нас, приймається за ікс (х). Звідси шуканий показник виводиться за формулою:

В
Сз = ––– * 100.
З

Структура злочинності може бути побудована за соціально-демографічними, кримінально-правовими і кримінологічними групованими підставами.
Серед соціально-демографічних ознак, які становлять інтерес при визначенні структури злочинності, насамперед необхідно назвати такі ознаки особи злочинців, як стать, вік, освіта, сімейний стан, рід занять, види населених пунктів, де вони постійно проживають, ступінь пристрасті до спиртного, наркотиків тощо.
Кримінально-правові груповані ознаки - це співвідношення злочинів за об'єктом злочинного посягання, ступенем їх суспільної небезпечності, формами вини і мотивами злочинної діяльності; питома вага групової і рецидивної злочинності; частка найбільш поширених злочинів та ін.
Структура злочинності можлива і за такими кримінологічними групованими ознаками: за різними галузями господарської діяльності, де вчинені злочини; характером міжособистісних стосунків (у сфері службових, сімейних, побутових відносин); окремими регіонами країни (таким шляхом визначається так звана "географія" злочинності); домінуючою антисоціальною мотиваційною спрямованістю особи злочинців (насильницькі, корисливі злочини); місцем і часом вчинення злочинів; характером взаємостосунків винних і потерпілих та ін.
Географія злочинності - це поширеність злочинності на певній території, що характеризується кількісними та якісними (структурними) показниками злочинності в різних регіонах. Географія злочинності може зумовлюватись економічними, історичними, етнічними особливостями регіонів, концентрацією міського населення й іншими особливостями (наприклад, наявність транспортних вузлів, безпосереднє розташування поблизу державного кордону).
Динаміка злочинності - показник, який відображає її рух у часі. Оскільки злочинність зазнає безперервних змін, остільки дослідникам необхідно знати не тільки рівень і структуру злочинності на конкретну дату, а й рух названих показників протягом певного часу. Досягається це шляхом встановлення відношення рівня і структури злочинності теперішнього часу або іншого періоду до її рівнів і структури за попередні періоди. Тому даний показник є комплексним - він характеризує злочинність з кількісного і якісного боків.
Залежно від завдань дослідження динаміка злочинності розраховується за станом за рік, п'ятирічку, десятиріччя і більш тривалі строки. Слід відмітити, що визначення динаміки злочинності в межах кварталу, півроку, одного-двох років не є показовим; її наукова достовірність надто низька. Вона має поточний характер, слугує практичним оперативно-організаційним цілям. При такому підході не усувається вплив на стан злочинності випадкових факторів.
При аналізі ж динамічних рядів злочинності за тривалі проміжки часу розкриваються закономірності і тенденції її розвитку. Висновки такого аналізу використовуються при кримінологічному прогнозуванні і плануванні боротьби зі злочинністю.
На динаміку злочинності впливає низка соціальних і правових факторів, а саме:
- зміна соціально-економічних умов життя суспільства;
- стан і характер тих соціальних явищ і процесів, які детермінують злочинність;
- демографічна ситуація, що складається в країні і окремих її регіонах (зростання народжуваності і смертності населення, зміна його вікової структури, активізація міграції громадян з інших місць, наприклад, під впливом інтенсивного промислового засвоєння регіону та ін.);
- зміни кримінального законодавства (криміналізація - введення в КК нових складів злочинів або декриміналізація - скасування складів, що вже є, або часткова зміна їх конструкцій);
- стан і заходи ефективності правоохоронної і правозастосовної діяльності (підвищення і зниження активності органів кримінальної юстиції, помилки і коливання в застосуванні правових норм, недосконалість реєстрації злочинів та ін.).
У зв'язку з цим вивчення і аналіз динаміки злочинності повинні проводиться з урахуванням перелічених соціальних і правових факторів, інакше неминучі помилки в оцінці тенденцій її розвитку.
Для обчислення показника динаміки злочинності застосовуються різні способи, прийоми: базисний, ланцюговий і укрупнення періодів (інтервалів).
Базисний спосіб полягає в тому, що дані за будь-який початковий період приймаються за 100%. Показники подальших періодів у відсотках визначаються щодо цієї постійної (нерухомої) бази.
Ланцюговий спосіб полягає в тому, що кожний показник порівнюється не з однією постійною величиною, а зі своєю попередньою, тобто за базу (100%) приймається цифра попереднього періоду. При цьому показники динаміки злочинності утворюють як би їх ланцюг.
Для виявлення більш глибоких закономірностей злочинності вдаються до так званого укрупнення періодів (інтервалів) - підсумування даних за більш тривалі відрізки часу, які потім порівнюються між собою.
"Ціна" злочинності дає уявлення про обсяг і характер прямого і непрямого збитку, який завдає злочинність суспільству.
Прямий збиток майнового (матеріального) характеру обчислюється в грошовому виразі. Збиток, заподіяний, наприклад, насильницькими злочинами, включає в себе кількість летальних наслідків, настання інвалідності потерпілих, виплати їм за лікарняними листами, додаткові витрати на їх лікування.
До непрямого збитку від злочинності належать кошти, що витрачаються державою на боротьбу зі злочинністю, і вартісний вираз її негативних соціальних наслідків (дезорганізація сім'ї, зниження продуктивності праці, додаткове навантаження на інститути соціалізації і ресоціалізації тощо).
Наукова і практична значущість показника, що розглядається, не викликає сумнівів. Суспільству і державі необхідно знати, яку частину національного продукту прямо чи непрямо поглинає злочинність. Однак, на жаль, методики вимірювання реальної ціни злочинності поки що розроблені недостатньо. Але ця обставина вже зараз не виключає необхідності і можливості оцінки деяких параметрів збитків, які заподіюються злочинністю.
1.2.2 Латентна злочинність

Реальний рівень латентної злочинності визначається кількістю злочинів, що залишилася поза сферою застосування кримінального закону, і кількістю злочинців, яких не було притягнуто до кримінальної відповідальності.
Латентна злочинність - це сукупність злочинів, що не увійшли в процесі аналізу злочинності до статистичних даних через відсутність до певного моменту інформації про них.
Про ознаки, поняття і визначення латентної злочинності в юридичній літературі єдності думок немає.
Іноді вважають, що до числа латентних належать злочини, приховані від одного з органів, яким згідно із законом надане право розслідувати або розглядати справи про вчинення суспільно небезпечних діянь. Проте одного факту приховування злочину від відповідного правоохоронного органу недостатньо, щоб відносити його до числа латентних. Тут необхідна інша, причому вирішальна, ознака, а саме: чи потрапив даний злочин до офіційного державного обліку про вчинені злочини.
Отже, більш правильно розглядати латентну злочинність як сукупність фактично вчинених злочинів, які, втім, не були виявлені або внаслідок інших обставин не стали відомими правоохоронним і судовим органам, відомості про які в зв'язку з цим не знаходять відображення в офіційній кримінально-правовій статистиці.
Наведене визначення побудоване на базі двох ознак: "невідомості" і "неврахованості", тобто невідомості про факт вчинення злочину і неврахованості цього факту в статистичній звітності.
Латентну злочинність розраховують за формулою:

Зл = Зф - Зз,

де Зф, 3з - злочинність відповідно фактична і зареєстрована.

Рівень латентної злочинності визначають так:

Рл = Зз / Зф.

Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівня латентності:
1) низький - очевидно вчинені тяжкі злочини, інформація про які швидко поширюється (вбивства, розбійні напади, пограбування тощо);
2) середній - злочини, вчинення яких не є таким очевидним, як при низькому рівні латентності. Потерпілі з різних причин не звертаються за захистом до правоохоронних органів, хоча й не приховують факт вчиненого злочину (незначна шкода, завдана злочином; відсутність віри у можливість розкриття злочину правоохоронними органами; злочини проти особи тощо);
3) високий - злочини, про вчинення яких в більшості випадків відомо лише злочинцю й потерпілому, причому останній зацікавлений у приховуванні факту злочину з різних мотивів (сором'язливість, наявність хвороби, корисливі мотиви - шахрайство, хабарництво, статеві злочини тощо).
Остання категорія злочинів через їх неочевидність і практично "нульову" активність з боку потерпілого має найменшу інформативність і найвищу латентність.
В юридичній літературі розрізняють три види латентності: природну (об'єктивну); граничних ситуацій; штучну (приховану).
Природна латентність - це сукупність випадків, коли правоохоронним органам не були відомі факти вчинення злочинів (неповідомлення потерпілими та іншими особами про вчинений злочин).
Латентність граничних ситуацій - це випадки, коли факт злочину виявляється певною особою, але з різних причин не сприймається нею як злочин (пожежі, кишенькові крадіжки).
Штучна латентність - це сукупність випадків, коли правоохоронний орган, маючи інформацію про вчинений злочин, не реєструє його і не ставить на облік з будь-яких причин.
Наявність латентної злочинності визначається низкою причин і умов. Це, зокрема:
- специфіка окремих видів злочинів, які за способом вчинення передбачають підвищену прихованість, що породжує труднощі їх виявлення;
- наявність у суспільстві професійної та організованої злочинності, суб'єкти (учасники) яких ретельно маскують свою злочинну поведінку, злочинну діяльність, максимально додають їм видимості правомірних;
- низький стан правосвідомості значних верств населення;
- ухилення їх від своєчасного повідомлення правоохоронних органів про вчинені злочини;
- порушення принципів і порядку ведення статистичного обліку;
- слабка матеріально-технічна база реєстраційних служб правоохоронної системи;
- недотримання режиму законності в діяльності правоохоронних органів та ін.
Взагалі існування латентної злочинності має характер серйозної соціальної проблеми. Наявність латентної злочинності є одним із закономірних проявів феномена злочинності. Вона є супутником самої злочинності. Тенденція до латентності так само властива злочинності взагалі, як і прагнення приховати вчинений злочин властиве окремому злочинцю.
Повністю ліквідувати латентну злочинність можна лише разом із самою злочинністю, якщо припустити, що таке б трапилося.


2. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЙНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ

Впродовж усієї історії людства існував певний прошарок людей, які з тих чи інших причин способом свого життя обирали незаконне (злочинне) посягання на чужу власність в усіх її видах. Для того щоб не бути спійманими і засудженими, вони завжди відточували свою злочинну майстерність. Що вищий був рівень злочинної майстерності, то довше злочинець уникав розплати і водночас більші прибутки отримував від своєї "діяльності", що ставала основним або єдиним джерелом його існування. Іншими словами, людина ставала професіоналом злочинної справи, а отже, найнебезпечнішим злочинцем.
Поняття професійної злочинності фактично не має нормативного визначення, існують різні погляди на її сутність.
Втім професійну злочинність не можна ототожнювати з рецидивною. Зазвичай, вони мають багато спільних ознак, проте необхідно зважати на таке:
- професійним злочинцем може бути й особа, що не має правових ознак попередніх судимостей;
- навпаки, рецидивіст може не бути професіоналом, що часто й спостерігається на практиці (особливо це стосується ситуативних рецидивістів, які вчиняють злочини "широкого профілю").
Основні характеристики професійного злочинця (за відомим російським кримінологом О.І. Гуровим) такі [5, с. 118].
1. Стійкий вид злочинної діяльності (спеціалізація), що зумовлюється систематичним вчиненням однорідних злочинів. У результаті в злочинця формуються певні звички, які стають нормами його поведінки з чіткою установкою на вибрану злочинну діяльність.
2. Необхідні знання і практичні навички (кваліфікація). Вони особливо важливі в епоху технічного прогресу, досягнення якого використовуються як злочинцями, так і у сфері захисту від злочинних посягань. Під кваліфікацією маються на увазі:
- спеціальні прийоми злочинної діяльності, що потребують як теоретичних знань, так і практичних, відпрацьованих до автоматизму навичок (наприклад, використання "ляльки" шахраями);
- поділ злочинної "праці" (внутрішньовидова спеціалізація), що сприяє вчиненню злочинів, які потребують різних знань, навичок, умінь; гарантує вищий рівень ефективності і знижує рівень ризику викриття (наприклад, розподіл обов'язків у "бригадах" викрадачів автотранспорту).
3. Вчинення злочинів як засіб існування (як правило, основний), причому безбідного, яке не можна порівнювати із забезпеченістю людей, що живуть за рахунок найманої праці.
4. Постійний зв'язок з кримінальним середовищем (кооперація). Професійний злочинець потребує більш-менш професійних контактів з колегами, оскільки в цьому разі триває і поглиблюється його криміналізація, плануються і відпрацьовуються нові злочини, відбувається обмін досвідом, підбираються співучасники; злочинець почуває себе у відносній безпеці.
Для успішного протистояння діяльності правоохоронних органів, які ведуть боротьбу із злочинністю, представники професійної злочинності виробили особливі кримінальні норми відносин (на волі й у місцях позбавлення волі), які є не просто даниною традиціям і звичаям злочинного світу, а найраціональнішою відповіддю у боротьбі за виживання кожного злочинця і всіх злочинців разом.
До таких норм можна віднести безперечний авторитет злочинних ватажків, скликання злодійських сходок ("хевра", "стрілка") для вирішення питань поділу території і об'єктів прикладання "діяльності" окремих формувань, "розборок" із зрадниками, створення своєрідної каси взаємодопомоги ("общак") для надання допомоги на перших порах злочинцям, які повернулись з місць позбавлення волі або перебувають там, а також їх сім'ям, наявність системи конспіративного зв'язку з вказаними місцями ("підігрів") та ін.
Поглибленню криміналізації, забезпеченню безпеки і проведенню відпочинку сприяє й особлива кримінальна субкультура, тобто блатна атрибутика: спеціальний жаргон, кримінальні прізвиська, татуювання різних частин тіла, кримінальний фольклор, "блатне" дозвілля (так зване вузьке розуміння кримінальної субкультури). Усе це напрацьовувалося роками, постійно модернізуючись. Особливі зміни спостерігаються останнім часом.
Отже, злочинець-професіонал - це особливий тип злочинця, для якого вчинення злочинів є засобом існування і який у процесі злочинної діяльності здобув необхідні знання, сформував навички, що забезпечують йому максимальний успіх при мінімальному ризику, постійно контактує із злочинним середовищем і вважає себе його невіддільною часткою. Професійна злочинність є окремим видом злочинності, що становить сукупність злочинів, які вчиняють злочинці-професіонали.
Особи, які стали на шлях злочинного промислу, відмовляються від загальноприйнятих позитивних соціальних норм і набувають нових, властивих для певної антисоціальної групи. Саме ними вони керуються в задоволенні природної психологічної потреби в міжособистісному спілкуванні. У зв'язку з цим становлять певний інтерес морально-психологічні особливості професійних злочинців. Вони віддають перевагу злочинній діяльності перед будь-якою іншою; поділяють учасників міжособистісного спілкування на "своїх" і "чужих"; проявляють відчуження і ворожість до оточуючих осіб з правомірною поведінкою; демонструють постійну готовність до створення або використання сприятливої ситуації для вчинення чергового злочину; проявляють постійну турботу про підтримання і підвищення злочинної "форми" як гарантії успіху в своєму промислі.
Професійна злочинність поділяється на корисливу і корисливо-агресивну.
До професійних злочинців зараховують здебільшого крадіїв, розбійників, шахраїв, фальшивомонетників і розкрадачів.
Раніше професійні злочинці найчастіше вчиняли конкретні злочини поодинці, докладаючись на свої сили і вміння. Професіонали "нової хвилі" віддають перевагу діям у складі групи з чітким розподілом ролей. У таких групах зустрічаються особи, які мають військову, спортивну, економічну освіту. Вони іноді безпосередньо вчиняють злочини, а трапляється - виступають у ролі консультантів, додають у ті чи інші методи і способи вчинення злочинів певної новизни. Наприклад, деякі з грабіжників і розбійників служили свого часу в спецпідрозділах силових відомств; зустрічаються шахраї, які працювали в державній фінансово-банківській системі.
Розрізняють такі формування професійних злочинців (згідно з термінологією КК України):
1) злочинна група - це дві й більше осіб, які заздалегідь домовляються про спільне вчинення злочину (або кількох злочинів);
2) організована злочинна група - це три і більше осіб, які беруть участь у підготовці чи вчиненні злочину, попередньо зорганізувавшись у стійке об'єднання для вчинення злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій між учасниками групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи;
3) злочинна організація - це стійке ієрархічне об'єднання кількох осіб (три і більше), члени якого або структурні складові якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (ст. 28 КК України).
Різновидом злочинної організації є банда (ст. 257 КК України), яку можна визначити як замкнене формування тісно взаємопов'язаних тяжкими й особливо тяжкими злочинами членів, озброєних вогнепальною зброєю, в основі злочинної діяльності яких лежать напади на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб і здебільшого супроводжуються вбивствами, нанесенням тяжких тілесних ушкоджень, катуванням потерпілих.
Злочинна організація відноситься й до структур організованої злочинності (за наявності деяких інших ознак).
Отже, професійна злочинність існувала завжди. Наразі на її основі виникла і сформувалася організована злочинність, яка, спираючись на вікові "досягнення" професійної злочинності, використовуючи форми і методи її діяльності, водночас проникає в ринкову економіку та стає її неодмінним продовженням і часткою.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 01.01.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 01.10.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Александров Ю. В., Гель А. П., Семаков Г. С. Кримінологія: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2002. - 296 с.
4. Алексеев А. И. Криминология: (Курс лекций). - М.: Щит-М,
1999. - 340 с.
5. Гуров А. И. Профессиональная преступность: прошлое и современность. - М.: Юрид. лит., 1990. - 252 с.
6. Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Василевич В. В. Криміналогія: Спеціалізований курс лекцій / За заг. ред. О. М. Джужі. - К.: Атіка, 2001. - 368 с.
7. Зелинский А. Ф. Криминология. - Харьков: Консум, 2000. - 490 с.
8. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: Підручник / За ред. І. М. Даньшина. - Харків: Право, 2003. - 352 с.
9. Кузнецова Н. Ф. Преступление и преступность. - М.: Юрид. лит., 1969. - 210 с.
10. Латентная преступность: Познание, политика, статегия. - М.: БЕК, 2003. - 296 с.
11. Правовая статистика: Учебник / Под ред. И. А. Осетрова. - М.: Юрид. лит., 1980. - 360 с.
12. Токарев А. Ф. Основные понятия криминологии. - М.: Юрид. лит., 1989. - 480 с.