Р особа злочинця

РЕФЕРАТ
на тему:
ПОНЯТТЯ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ


ПЛАН

Вступ 3
1. Підходи до визначення поняття особи злочинця 5
2. Структура особи злочинця 7
3. Типологія злочинців 13
Висновки 18
Список використаних джерел 19

ВСТУП
Жоден кримінолог незалежно від того, представником якої наукової школи він є, не може обминути проблеми, пов'язаної із визначенням поняття особи злочинця та характеристикою даного феномену у кримінологічній науці.
Індивідуальні особливості особи мають істотне значення в кримінології, а також в кримінальному судочинстві. Особові особливості індивіда мають важливе значення в розкритті мотиву вчиненого злочину, тому в процесі досудового слідства і судового розгляду справи дається докладна характеристика обвинуваченого і підсудного.
Означена проблематика набуває особливої актуальності, оскільки, як показує вивчення наукової літератури, наразі наукових праць, у яких би вивчалась та розв'язувалась дана проблематика, не так вже й багато.
Вивчення наукової літератури засвідчує, що питаннями злочинності, у тому числі дослідженням проблем визначення поняття особи злочинця та типології злочинців у кримінології в різні часи займалося чимало вчених.
Значний внесок у розв'язання цього питання зробили Ю. М. Антонян, B. C. Батиргареєва, А. Б. Блага, Н. А. Волошина, В. В. Голіна,
М. М. Голоднюк, І. М. Даныиин, О. М. Джужа, А.І. Долгова,
Г.І. Забрянський, А. П. Закалюк, О. М. Костенко, 1.1. Карпець,
В. М. Кудрявцев, Н. Ф. Кузнецова, В. В. Лунєєв, О. Ю. Морозов,
В. О. Меркулова, С. В. Нікітенко, Б. Д. Овчинников, В. В. Орехов,
Г. С. Семаков, В. А. Серебрякова, Д. В. Синьков, І. Б. Степанова, В. О. Туляков, В. В. Федусик, Л. В. Франк , Т. М. Явчуновськата ін. Разом з тим, сучасних розробок з урахуванням стану, динаміки та тенденцій розвитку злочинності, недостатньою, що й обумовило вибір даної теми дослідження.
Метою роботи виступає аналіз наукової літератури, думок провідних науковців щодо проблеми визначення поняття та змісту особи злочинця в кримінології.
Для досягнення поставленої мети в роботі вирішувались такі завдання:
– розглянути підходи до визначення поняття особи злочинця;
– визначити структуру особи злочинця;
– з'ясувати типологію злочинців.


1. ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ
У науці кримінології існує багато визначень поняття особи злочинця, у кожному з яких даний феномен трактується по-різному.
В одному випадку особу злочинця визначають як таку, що вчинила суспільно небезпечне діяння, заборонене кримінальним законом, і злочинців об'єднує лише те, що вони вчинили злочин [6, с. 102].
Необхідно погодитися з А. Ф. Зелінським, що особа злочинця – альфа й омега кримінальної психології, її наріжний камінь [3, с. 9].
На думку інших кримінологів, при визначенні даного поняття необхідно зважати на якісні відмінності особи злочинця від особи не злочинця [9, с. 84].
Проте найбільш вдало до визначення даного поняття підійшли колектив вчених (В.І. Курило, О.Є. Михайлов, О. С. Яра), які вважають, що особа злочинця являє собою цілісну систему соціальних і психічних властивостей, що утворюють її суспільну небезпечність, яка детермінує вчинення злочину [12, с. 83].
Як вважають деякі кримінологи (Ю. Ф. Іванов, О. М. Джужа), варто розрізняти суспільну небезпечність типів осіб злочинців і конкретних злочинців.
На їх думку, з якою варто погодитися, суспільна небезпечність особи визначається не лише характером вчиненого, але й місцем, що обіймає злочинна поведінка та його мотивація в усій системі особливих рис і поведінки суб'єкта загалом, співвідношенням між соціально значущими негативними та позитивними характеристиками особистості. Так, вчені визначають поняття "особа злочинця" як сукупність соціально значущих характеристик, ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами й обставинами, що впливають на її злочинну поведінку. Стосовно ж "особи, що вчинила злочин", то вона не має системи негативних ознак [9, с. 84].
Дещо іншим є визначення поняття особи злочинця, запропоноване І. М. Даньшиним, В. В. Голіною, М. Ю. Валуйською. Особа злочинця, на їх переконання, – це сукупність істотних і стійких соціальних властивостей і ознак, соціально значущих біопсихологічних особливостей індивіда, які, об'єктивно реалізуючись у конкретному вчиненому злочині, надають вчиненому діянню характеру суспільної небезпечності, а винній у ньому особі – властивості суспільної небезпечності, у зв'язку з чим вона і притягається до відповідальності, передбаченої кримінальним законом [11, с. 37].
Неоднозначним є твердження, що про особу злочинця можна говорити лише стосовно особи, винної у злочинній діяльності, тобто особи, що вчинила систему умисних цілеспрямованих дій, передбачених кримінальним законом, спрямованих на реалізацію загального для них мотиву. Інакше можна було б говорити лише про осіб, які вчинили злочини.
Варто визнати умовність пропонованого розподілу на злочинців і осіб, які вчинили злочини. Він логічно небездоганний, оскільки злочинна діяльність нерідко кваліфікується як один злочин і, отже, злочинці – це різновид людей, винних у злочинах.
Як вважають Ю. Ф. Іванов, та 0. М. Джужа, поодиноке одноактне діяння, вчинене з необережності чи навіть умисно (при збігові тяжких обставин у житті особи), не формує особи злочинця [9, с. 84].
З цього приводу правильним видається міркування А. Ф. Зелінського, який вважає, що деформація та десоціалізація при цьому відбувається в результаті відбування покарання в місцях позбавлення волі, тобто під впливом діяльності та спілкування в екстремальних умовах [4, с. 56].
На думку Ю. А. Вороніна, під особою злочинця необхідно розуміти сукупність соціальних і психологічних ознак і властивостей індивіда, які мають антисоціальну спрямованість, що втілилась у скоєнні злочину [1, с. 6].
На думку К.Є. Ігошева, "поняття особи злочинця як соціально-психологічного явища типологічного порядку виділяє зі всього різноманіття духовного світу індивідів лише безпосередньо пов'язані зі злочинною поведінкою риси і якості " [5, с. 79].
Отже, поняття особи злочинця не може розглядатися окремо від поняття особи людини, сутність якої переважно формується суспільством. Головним у характеристиці особи є соціальне. Проте це не означає заперечення її біологічної природи, яка разом із соціальною стороною буття є компонентом життя індивіда. Біологічне в людині має розглядатися як підгрунтя її розвитку, а не як вже готові психічні властивості і якості людини.
Особа злочинця – сукупність стійких соціально значущих характеристик, ознак і властивостей індивіда, які характеризують винну у порушенні кримінального закону особу та, об'єктивно реалізуючись у конкретно вчиненому злочині, надають особі та вчиненому нею діянню характеру суспільної небезпечності, у зв'язку з чим дана особа притягається до кримінальної відповідальності.
Особливості особи, які обумовлюють антисуспільну поведінку, є результатом певних умов життя, виховання, впливу, зв'язків та ін.; вони призводять до вчинення злочину не автоматично й фатально, а під впливом зовнішніх умов і обставин, конкретної ситуації, при участі свідомості і волі особи, яка має можливість вибрати різні варіанти поведінки.
2. СТРУКТУРА ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ
При розгляді структури особи злочинця виникають такі питання:
1) із чого складається особа злочинця;
2) які ознаки, властивості й зв'язки, що характеризують особу злочинця, утворюють у своїй сукупності це поняття;
3) як групуються, співвідносяться і класифікуються ознаки, що утворюють особу злочинця.
Все це важливо для побудови правильної наукової концепції даної проблеми, для розробки і реалізації системи практичних заходів, покликаних виправити осіб, що скоїли злочин, попереджати злочини тощо.
Особа злочинця як різновид людської особи містить у собі насамперед загальні ознаки останньої.
До структури особи злочинця належать далі ознаки, специфічні саме для цієї особи, які визначають і відбивають її суспільну небезпеку, характер і ступінь останньої. Необхідно підкреслити, що якісне розходження між особою злочинця і не злочинця визначають не окремі ознаки (наприклад, низький освітній рівень, обмеженість інтересів, несумлінне ставлення до праці, пристрасть до алкоголю тощо). Адже не всі злочинці характеризуються цими ознаками і в той же час деякі з таких ознак властиві часом і не злочинцям. Важлива певна їх сукупність.
Таким чином, характеристика особи злочинця являє собою систему рис, що у своїй сукупності характеризують особу, яка вчинює той чи інший злочин, різні сторони і прояви її суспільного існування і життєвої практики та які прямо або побічно пов'язані із антисуспільною поведінкою людини, обумовлюють або полегшують вчинення злочину чи допомагають зрозуміти причини його вчинення. При цьому структура особи злочинця відбиває не лише розмаїтість утворюючих її ознак, їх різний характер, але й різну їх роль в етіології злочинної поведінки та у той же час їх взаємозв'язок і взаємодію.
У науковій літературі були висловлені різні розуміння щодо структури особи злочинця. На даної стадії розробки цієї проблеми найбільш обгрунтованою виявляється така схема її характеристики:
1) соціально-демографічні й кримінально-правові ознаки;
2) соціальні прояви в різних сферах суспільного життя;
3) моральні властивості;
4) психологічні особливості.
До соціально-демографічних ознак належать: стать, вік, освіта, соціальний стан і рід занять, сімейний стан, приналежність до міського або сільського населення й деякі інші дані (матеріальне становище, житлові умови та ін.).
Перелічені ознаки характеризують кожну людину, будь-яку групу людей і все населення у цілому, проте узяті в статистичному вираженні стосовно до осіб, котрі вчинили злочини, вказують на істотні зрушення у характеристиці саме цього контингенту, тобто дають кримінологічну інформацію, яка має важливе наукове й практичне значення.
Так, дані про статевий склад злочинців характеризують питому вагу у злочинності чоловіків і жінок, демонструючи значне й стійке переваження перших, сигналізують про коливання, що відбуваються у цьому співвідношенні, вказують злочини, в яких частка жінок відносно більше, та ін. Знання таких даних допомагають виявляти причини й умови, які впливають на небажані явища в динаміці злочинності, і вжити заходів до їх усунення.
Вікова характеристика злочинців дозволяє судити про криміногенну активність різних вікових груп, про особливості антигромадської поведінки людей різного віку, про специфіку вікового складу різних категорій злочинців.
Все це допомагає підвищити конкретність і ефективність попереджувальної діяльності серед різних вікових груп населення – неповнолітніх, молоді, людей зрілого і літнього віку з огляду на вікові особливості психології, соціальних ролей, виробничо-побутових умов життя та ін.
Дані про освіту злочинців свідчать про залежність антигромадської поведінки від рівня освіти й інтелектуального розвитку, які впливають на коло інтересів і потреб, проведення вільного часу тощо. Все це також допомагає глибше зрозуміти причини антисуспільної поведінки і водночас вказує на один із важливих шляхів його попередження.
Істотними є й дані про соціальний стан і рід занять осіб, які вчинюють злочини. Ці дані показують, у яких соціальних верствах і групах, у яких сферах громадського життя і виробництва більш поширені ті чи інші злочини; орієнтують на пошук і виявлення криміногенних чинників, специфічних для різних професійних й інших груп населення, для різних галузей господарства, видів виробництва та ін.
Аналогічне значення мають дані про місце проживання злочинців (місто, селище), їх міграційну рухливість, сімейний стан, матеріальне забезпечення тощо.
Кримінально-правові ознаки особи злочинця – це дані про характер скоєного злочину, його спрямованість і мотивацію, одноособовий або груповий характер злочинної діяльності, рядової або організаторської ролі в ній, про минулу судимість або фактичний рецидив (повторність) злочину та ін.
Такі ознаки є важливим критерієм для судження про особу злочинця, ступень його суспільної небезпеки. Водночас було б серйозною помилкою абсолютизувати значення злочину при оцінці особи злочинця, будувати цю оцінку лише на даних про злочин.
Вчинений злочин, його мотиви (наприклад, користь, помста) й інші ознаки (наприклад, жорстокість) можуть відповідати стійким моральним властивостям особи винного, її спрямованості, ціннісної орієнтації, а можуть розходитися з ними, бути для даної особи не характерними, випадковими проявами, обумовленими особливими привхідними обставинами.
Дослідження особи злочинця сприяє, таким чином, правильному визначенню причин вчиненого злочину і належної індивідуалізації відповідальності.
Для характеристики особи злочинця є вельми істотними її прояви в різних сферах суспільного життя. Мова йде, зокрема, про положення індивіда в системі існуючих суспільних відносин, про приналежність до певних соціальних груп, його взаємовідносинах і взаємодіях з іншими людьми, установами й організаціями, у сімейній, виробничій (навчальній), суспільно-політичній, побутовій сферах людської практики.
Функціонування в будь-якій сфері людської практики зв'язано із певним статусом людини, її обов'язками і правами. Суспільство в цілому і безпосереднє оточення (сім'я, виробничий колектив, побутове середовище тощо) встановлюють розпорядження певної поведінки, які вони очікують від індивіда стосовно до сфери прояву і ситуації. Такі розпорядження детермінують становище індивіда, але іноді суперечать його власним устремлінням і бажанням.
Іншим джерелом конфлікту, який часто призводить до злочину, є розрив між фактичним становищем і можливостями особи і її домаганнями, тобто тим, на що вона претендує, чого хоче досягти. Такий конфлікт неминучий, коли рівень домагань не відповідає об'єктивним можливостям і суб'єктивним спроможностям індивіда, внаслідок чого вони не можуть бути задоволені суспільством.
Соціально-демографічні ознаки і прояви в різних сферах громадського життя не дають повного уявлення про особу злочинця, оскільки характеризують таку особу переважно із зовнішнього боку, не розкриваючи її внутрішнього змісту.
Такий зміст у найбільшому ступені виявляється в моральних властивостях і психологічних особливостях особи.
У цьому плані особливе значення мають моральні й світоглядні риси і властивості людини: погляди, переконання, оцінки, життєві очікування і прагнення, ціннісні орієнтації тощо. Все різноманіття цих якостей особи можна в остаточному підсумку звести до таких двох моментів.
По-перше, сталі відношення до різних соціальних і моральних цінностей і різних сторін дійсності, трудових зобов'язань як головній сфері діяльності людини, до сім'ї, дітей, до сторонніх осіб і власної персони та ін.
По-друге, рівень, характер і соціальна значущість особистих потреб і домагань (соціально корисні й виправдані або соціально шкідливі, невиправдані) і способів їх задоволення, які обираються (легальні, неправомірні, суспільно небезпечні).
Для характеристики особи злочинця істотні також особливості її інтелектуальних, емоційних і вольових властивостей.
До інтелектуальних властивостей належать: рівень розумового розвитку, обсяг знань, життєвий досвід, широта або вузькість поглядів, зміст і розмаїтість інтересів та ін.
Емоційні властивості особистості складають: сила, врівноваженість або рухливість нервових процесів (темперамент); динамічність почуттів, ступінь емоційної збудженості, сила і темп реакцій на різні подразники і ситуації, сталість або мінливість переживань тощо.
Вольові властивості особистості включають уміння регулювати свою діяльність, спроможність приймати і виконувати прийняті рішення, досягати наміченої мети. Це виявляється в таких якостях, як цілеспрямованість, послідовність, ініціативність, активність, стійкість, наполегливість, витримка, рішучість, енергійність та ін.
Показником і критерієм моральних властивостей особи є її поведінка, уся її життєва соціальна практика. Це означає, що в основі судження про особу злочинця повинні лежати не просто думки й оцінки опитуваних у таких випадках осіб (родичів, колег по службі, знайомих), а конкретні факти поведінки досліджуваної особи, як оцінюються в сукупності.
Розглянуті вище ознаки, що характеризують особу злочинця, перебувають у певній залежності і взаємозв'язку. Так, конкретні умо ви життя індивіда і, зокрема, то, що ми визначили як соціально-демографічні ознаки (вік, освіта, рід занять, місце проживання та ін.), у певному стуені визначають його становище в різних сферах суспільного життя і разом з останнім є вирішальними чинниками у формуванні й розвитку моральних властивостей особи.
Своєю чергою, морально-психологічні властивості відбиваються на тому, як складаються соціальні умови життя індивіда, яким впливам він піддається, які соціальні ролі відіграє.
Ця взаємодія всіх сторін особи доволі чітко виявляється й у випадках злочинної поведінки. Людина може стати злочинцем під впливом несприятливих зовнішніх умов (які іноді вона сама створює або "знаходить" в силу своїх морально-психологічних особливостей), сприйнятих і засвоєних нею відповідно до властивих їй моральних уявлень, інтелектуальних, емоційних і вольових властивостей.
Таким чином, ми маємо справу не із простою сукупністю ознак, а з певною системою, яка створює структуру особи злочинця і вимагає виявлення й урахування існуючих зв'язків і залежностей їх елементів.
3. ТИПОЛОГІЯ ЗЛОЧИНЦІВ
Як свідчить вивчення наукових джерел, в історії кримінології існували різні типології злочинців.
У зв'язку із цим В. В. Голіна зазначає, що типологія являє собою прийом (процедуру) наукового мислення і емпіричного пізнання. Вона полягає у розподілі явищ на окремі елементи (типи) за найбільш істотними критеріями і у виявленні відмінності між ними [11, с. 40].
Кримінологія як наука сформувала загальні вимоги до типології особи злочинців:
– типологія не повинна бути відірвана від конкретних соціальних умов;
– має розкривати істотні риси характеру людей, що об'єднують їх в єдину групу.
Значна більшість кримінологів вважають, що підставами (критеріями) побудови типології особи злочинців повинні бути:
1) характер антисуспільної спрямованості особи злочинців;
2) ступінь глибини цієї антисуспільної спрямованості [9, с. 95; 11, с. 40].
Названі два типологічні критерії, доповнюючи один одного, становлять підгрунтя типології особи злочинців.
На думку колективу вчених-кримінологів (І. М. Даныиин, В. В. Голіна, М. Ю. Валуйська), за першим критерієм усіх злочинців слід поділити на такі чотири типи.
Перший тип – це насильницький тип особи злочинця. Для нього характерне явне негативно-зневажливе ставлення до іншої особи та її найважливіших благ: до життя, здоров'я, тілесної та статевої недоторканності, суспільного спокою. До цього типу належать злочинці, які вчиняють злочини проти особи та інші злочини, пов'язані з посяганням на особу (наприклад, вбивство, згвалтування, бандитизм).
Другий тип – це так званий корисливий тип злочинця, у поведінці якого виявляються корисливі, з метою наживи, тенденції, неповага до всіх форм власності, ігнорування встановлених у державі правил розподілу матеріальних цінностей (майна, капіталів, прибутків).
Третій тип – злісний соціально дезорганізований тип злочинця, якому притаманне індивідуалістично-зневажливе ставлення до різних соціальних настанов і вимог, свого громадянського обов'язку, а також до будь-якого роду інших заборон (наприклад, порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою; хуліганство тощо).
Четвертий тип – необережні злочинці. Злочини з їх боку є наслідком прояву легковажно-безвідповідального і недбалого ставлення до своїх обов'язків і можливих наслідків своєї поведінки. До цієї групи належать усі злочини, вчинені з необережності [11, с. 41].
За другим типологічним критерієм, тобто залежно від ступеня глибини антисуспільної спрямованості особи злочинців у перелічених вище трьох перших типах слід виділити:
1) випадкових злочинців – осіб, які вперше вчинили злочин внаслідок випадкового збігу обставин всупереч із загальною позитивною характеристикою їх попередньої поведінки;
2) ситуаційних злочинців – осіб, які вперше вчинили злочин, не встоявши перед впливом несприятливих зовнішніх умов формування і життєдіяльності особи, однак взагалі характеризуються більш позитивно, ніж негативно;
3) нестійких злочинців – осіб, які скоїли злочин вперше, але допускали раніше правопорушення (притягалися до будь-якого виду відповідальності, крім кримінальної) і в цілому характеризуються негативно;
4) злісних злочинців – осіб, що скоїли декілька злочинів і які перебувають у стійкій опозиції до суспільства;
5) особливо злісних злочинців – осіб, які вчиняють тяжкі й особливо тяжкі злочини (передусім ті, що вчиняють злочини у складі організованих груп і злочинних організацій) [11, с. 41].
Крім цього, зазначені вчені у своїй попередній роботі за даним типологічним критерієм виділяли патологічний тип злочинця, що характеризує особу, яка вчиняє серію однакових злочинів і може позитивно характеризуватися [10, с. 48].
Дещо схожою видається типологізація осіб злочинів, проведена іншою групою кримінологів ( В.І. Курило, О.Є. Михайлов, О. С. Яра), які пропонують за ступенем суспільної небезпеки злочинців групувати на: випадкових, ситуаційних, хитливих, злісних, особливо злісних.
За характером суспільної небезпеки, виходячи з домінуючої мотивації, злочинці поділяються на:
1) економічних (корисливих);
2) насильницьких (включаючи корисливо-насильницькі і опір представникам влади);
3) службових;
4) державних;
5) військових;
6) необережних [12, с. 89].
А.І. Долгова, проводячи типологізацію особи злочинця, поділяє злочинців на дві групи: соціальний тип криміногенної особи та випадковий злочинець.
У свою чергу, соціальний тип криміногенної особи автор виражає через три підтипи:
1) подальший криміногенний підтип, який формується у середовищі, де норми моралі та права систематично порушуються; вчинення злочину випливає зі звичного стилю поведінки та обумовлюється стійкими антисуспільними поглядами, соціальними установками та орієнтаціями суб'єкта злочину;
2) ситуативно-криміногенний підтип, який характеризується порушенням моральних норм та вчиненням правопорушень незлочинного характеру, неналежним виконанням вимог суспільно прийнятних соціальних ролей; вчинення злочину здебільшого обумовлено несприятливою з соціально-економічної, моральної, правової точок зору ситуацією його вчинення;
3) ситуативний підтип – злочин вчинюється під впливом ситуації, що виникає не з вини даної особи, в якій іншими суб'єктами порушуються встановлені норми поведінки. Така особа (на відміну від випадкового злочинця) може виправдовувати в таких випадках власну та чужу протиправну поведінку, навіть злочинну [13, с. 249].
Як зазначає Ю. В. Голік, серед осіб, які вчинили злочини у стані афекту, випадкові злочинці складають не більше, ніж 9 %. Автор доходить висновку про те, що головним чином, це жінки, які тривалий час терпіли приниження, образи, аморальну поведінку своїх чоловіків-алкоголіків [2, с. 41].
Не може не обурювати той факт, що таким випадковим злочинцям-жінкам вчасно не надається допомога у припиненні злочинних дій чоловіків.
Виходячи з вище проведеного аналізу, можна визначити призначення типологізації злочинців у такий спосіб:
– зафіксувати головне, що характеризує специфіку певного типу особи;
– встановити тісний зв'язок між рисами злочинців і певними видами вчинених ними злочинів;
– виділити з усього різноманіття злочинних проявів найбільш характерні типи і способи дій.

ВИСНОВКИ
На підставі викладеного можна зробити такі висновки:
1. Особа злочинця – сукупність стійких соціально значущих характеристик, ознак і властивостей індивіда, які характеризують винну у порушенні кримінального закону особу та, об'єктивно реалізуючись у конкретно вчиненому злочині, надають особі та вчиненому нею діянню характеру суспільної небезпечності, у зв'язку з чим дана особа притягається до кримінальної відповідальності.
2. Особливості особи, які обумовлюють антисуспільну поведінку, є результатом певних умов життя, виховання, впливу, зв'язків та ін.; вони призводять до вчинення злочину не автоматично й фатально, а під впливом зовнішніх умов і обставин, конкретної ситуації, при участі свідомості і волі особи, яка має можливість вибрати різні варіанти поведінки.
3. Типологія фіксує не просто те, що трактується найчастіше, а закономірне, яке виступає логічним результатом соціального розвитку особи. Вона поглиблює наші знання про злочинців, сприяяючи розв'язанню загальних завдань боротьби зі злочинністю, й зокрема, підвищенню ефективності індивідуальної профілактики злочинів і ресоціалізації засуджених.
4. При вирішенні завдань профілактики доцільно застосовувати типологічний метод вивчення особи. На основі визначення типу особи та її основних характеристик добирають відповідні профілактичні заходи, що вживають до конкретної особи.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Воронин Ю. А. Типология личности преступников : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. / Ю. А. Воронин. – Свердловск, 1974. – 20 с.
2. Голик Ю. В. Случайный преступник / Ю. В. Голик. – Томск : Изд-во Томского ун-та, 1984. – 166 с.
3. Зелинский А. Ф. Криминальная психология : научн.-практ. изд. /
А. Ф. Зелинский. – К. : Юринком Интер, 1999. – 240 с.
4. Зелінський А. Ф. Кримінологія : навч. посібник / А. Ф. Зелінський. – Харків :Рубікон, 2000. – 240 с.
5. Игошев К. Е. Основные аспекты и виды типизации личности преступника / К. Е. Игошев // Советское государство и право. 1975. – №6. – С. 78 – 81.
6. Карпец И. И. Проблема преступности / И. И. Карпец. – М. : Юрид. лит., 1969. – 168 с.
7. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к/96-ВР в ред. від 12.04.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
8. Кримінальний кодекс України від 05.01.2001 р. №2341-ІІІ в ред. від 01.01.2013 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua
9. Кримінологія : навч. посібник / Ю. Ф. Іванов, О. М. Джужа. – К. : Вид-во Паливода А. В., 2006. – 264 с.
10. Кримінологія. Загальна і Особлива частини : підручник /
І. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман, О. В. Лисодед. – Харків : Право, 2003. – 352 с.
11. Кримінологія. Загальна та Особлива частини: підручник /
І. М. Даньшин, В. В. Голіна, М. Ю. Валуйська та ін. ; за заг. ред.
В. В. Голіни. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Xарків : Право, 2009. – 288 с
12. Кримінологія. Загальна частина : курс лекцій / В.І. Курило,
О.Є. Михайлов., О. С. Яра. – К. : Кондор, 2006. – 192 с .
13. Криминология : учебник / под общ. ред. А. И. Долговой. – М. : ИНФРА-М, 2001. – 466 с.