б Окреме провадження.docx

Окреме провадження
Суть окремого провадження.
Окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ст. 234 ЦПК).
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи:
– про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним;
– про визнання громадянина безвісно відсутнім чи про оголошення громадянина померлим;
– про усиновлення дітей, які проживають на території України;
– про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану;
– про встановлення фактів, що мають юридичне значення;
– про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника;
– про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні.
Порядок розгляду справ окремого провадження.
Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки. З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Справа про розірвання шлюбу за заявою особи, засудженої до позбавлення волі, може бути розглянута судом за участю представника такої особи.
Справи окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду і не можуть бути закриті у зв'язку з укладенням мирової угоди. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
При ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
У рішенні суду про розірвання шлюбу зазначається про вибір прізвища тим з подружжя, який змінив прізвище під час державної реєстрації шлюбу, що розривається.
Визнання громадянина безвісно відсутнім і оголошення громадянина померлим.
Справи про визнання громадянина безвісно відсутнім або про оголошення громадянина померлим розглядаються районним (міським) судом за місцем проживання заявника.
В заяві повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати громадянина безвісно відсутнім або оголосити його померлим; обставини, що стверджують безвісну відсутність громадянина, або обставини, що загрожували громадянинові, який пропав без вісті, або які дають підставу припустити його загибель від певного нещасного випадку.
Суд розглядає справу за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати, і постановляє рішення про визнання громадянина безвісно відсутнім або про оголошення його померлим.
Після того як рішення про оголошення громадянина померлим набере законної сили, суд надсилає рішення органові запису актів громадянського стану, що є в районі діяльності суду, для реєстрації смерті громадянина, а також до нотаріальної контори або органу, що виконує нотаріальні дії, для вжиття заходів по охороні спадкового майна.
Наслідки виявлення місця перебування громадянина, який визнаний безвісно відсутнім або оголошений померлим.
Цивільне законодавство України встановлює, що в разі з'явлення або виявлення місцеперебування громадянина, оголошеного померлим, відповідне рішення скасовується судом. Крім цього, незалежно від часу свого з'явлення, громадянин може зажадати від будь-якої особи повернення майна, що збереглося і безоплатно перейшло до інших осіб після оголошення громадянина померлим (ст. 22 ЦК України).
Правові наслідки скасування визнання безвісно відсутнім такі: суд надсилає органу опіки та піклування копію рішення для зняття опіки над майном громадянина, який повернувся. Судове рішення про скасування визнання безвісно відсутнім є юридичною підставою для припинення виплати пенсії відповідним громадянам. Можливе поновлення шлюбних відносин між громадянином, що повернувся, та його дружиною шляхом нової реєстрації шлюбу, якщо шлюб було розірвано.
Якщо з’явиться громадянин якого оголошено померлим або буде виявлено його місце перебування, суд, одержавши відповідну заяву, призначає справу до слухання, скасовує своє рішення про оголошення громадянина померлим. Копію такого рішення суд надсилає органові РАГСу для анулювання запису про смерть. При цьому поновлюється не лише особисто-правовий статус громадянина, а і його майновий стан.
Визнання громадянина обмежено дієздатним або недієздатним.
Справа про визнання громадянина обмежено дієздатним внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами чи недієздатним внаслідок психічної хвороби або недоумства може бути розпочата за заявою членів його сім'ї, профспілок та інших громадських організацій, прокурора, органів опіки і піклування, психіатричного лікувального закладу. Заява про визнання громадянина обмежено дієздатним або недієздатним подається до суду за місцем проживання цього громадянина, а якщо він перебуває на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі, то за місцем знаходження лікувального закладу.
Суддя в порядку підготовки справи до розгляду при наявності достатніх даних про психічну хворобу або недоумство громадянина призначає для визначення його психічного стану судово-психіатричну експертизу.
Справи про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним суд розглядає з обов'язковою участю представників органів опіки та піклування. Питання про виклик громадянина, щодо якого розглядається справа, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану його здоров'я.
Рішення суду про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. Воно є підставою для призначення обмежено дієздатному піклувальника, а недієздатному – опікуна.
Поновлення громадянина в дієздатності.
Законом визначене коло заявників, наділених законом, правом на звернення до суду із заявою про поновлення фізичної особи у дієздатності. У справах про обмеження фізичної особи у дієздатності це може відбуватися за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклування (ст. 38 ЦК). У справах про визнання фізичної особи недієздатною заявниками можуть бути опікун або органи опіки та піклування (ст. 42 ЦК). Тобто, в останньому випадку не визнається право на звернення до суду за фізичною особою, яка визнана судом недієздатною.
У випадку скасування рішення суду про визнання особи недієздатною, а також про обмеження у дієздатності, коли підставою для нього була наявність психічного розладу, обов'язковим є проведення судово-психіатричної експертизи, яка має засвідчити значне поліпшення стану здоров'я фізичної особи або видужання.
Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органу опіки та піклування, воно є підставою для зняття встановлених над фізичною особою опіки чи піклування.
Провадження по справах про усиновлення дітей.
Справи про усиновлення дітей, які проживають на території України, розглядаються районним (міським) судом за місцем проживання усиновлюваної дитини або за місцем проживання заявника (заявників).
Суддя в порядку підготовки справи про усиновлення до розгляду вирішує питання про участь в ній як заінтересованих осіб відповідних органів опіки і піклування, а в справах, порушених за заявами іноземних громадян, – Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України.
Суд розглядає справу про усиновлення за обов'язковою участю заявника (заявників), з викликом заінтересованих осіб та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. Суд розглядає справу в закритому судовому засіданні, перевіряє законність підстав для усиновлення, в тому числі наявність згоди усиновлюваної дитини, якщо така згода є необхідною.
За результатами розгляду заяви про усиновлення суд постановляє рішення. У разі задоволення заяви суд зазначає у резолютивній частині рішення про усиновлення дитини заявником (заявниками). За клопотанням заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати та місця народження усиновленої дитини, про запис усиновителів батьками дитини. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника (заявників). Усиновлення виникає з часу набрання судовим рішенням законної сили.
Підсудність суду справ про встановлення фактів, які мають юридичне значення.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом у зв'язку з його втратою, знищенням архівів тощо. Тому закон передбачає судовий порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення за таких умов:
– факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
– чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;
– у заявника немає іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
= встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
За правилами про підсудність справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються судами за місцем проживання заявника (ст. 257 ЦПК).
Заявниками у таких справах можуть бути фізичні особи, які заінтересовані у встановленні певних фактів, оскільки від цього залежить можливість реалізації їхніх суб'єктивних прав.
Ст. 256 ЦПК містить перелік фактів, які можуть бути встановлені в судовому порядку, а саме:
1) родинних відносин між фізичними особами;
2) перебування фізичної особи на утриманні;
3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;
4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;
6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;
7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;
8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Цей перелік не є вичерпним. Суд за визначених законом умов може встановлювати й інші факти, зокрема: визнання та реєстрацію батьківства, володіння будинком на праві власності, прийняття спадщини тощо.
Не розглядаються в судовому порядку заяви про встановлення належності до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення навчального закладу і здобуття відповідної освіти, одержання урядових нагород тощо.
Відновлення прав на втрачені цінні папери на предіявника.
Чинне законодавство передбачає право громадян передавати на зберігання банкам та іншим фінансовим установам цінні папери та робити вклади без зазначення відомостей про вкладника (на пред'явника). Характерною ознакою цих паперів є те, що в них не вказано ім'я власника. Власником такого папера визнається особа, яка його пред'явить до виконання, тому в разі його втрати пред'явити його до виконання може будь-яка особа, котрій він на законних підставах не належить. Те саме може відбуватися і з векселем.
Відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі у порядку окремого провадження можливе не тільки у разі втрати цих документів, а й тоді, коли документи втратили ознаки платіжності внаслідок неналежного їх зберігання або з інших причин (в ощадній книжці не зберігся запис номера рахунка, не повністю зберігся запис залишку вкладу тощо) і фінансова установа у зв'язку з цим відмовилася здійснити відповідну операцію).
Із заявою про відновлення прав на втрачений цінний папір на пред'явника має право звернутися до суду особа, яка вважає себе його власником. Як заінтересована особа у справах цієї категорії виступає банк, який видав цінній папір, оскільки рішення суду про визнання папера недійсним передбачає для нього певні обов'язки: видати заявникові вклад або цінний папір замість визнаного недійсним.
Справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника розглядаються судом за місцем знаходження установи, що видала цінний папір (емітента). Це зумовлюється насамперед необхідністю при підготовці справи до розгляду найоперативніше забезпечити заяву шляхом заборони цій установі провадити будь-які операції за втраченим цінним папером. Якщо предметом розгляду є відновлення прав на втрачений вексель, то справа розглядається судом за місцем платежу за таким векселем.
Підготовка до судового розгляду справ про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі за загальним правилом полягає у визначенні кола осіб, які мають брати участь у процесі, предмета доказування і обсягу доказів, необхідних для встановлення фактів, покладених в основу заявленої вимоги, у вжитті заходів для забезпечення своєчасної явки в судове засідання учасників процесу.
Підготовка справ цієї категорії має певні особливості. Після одержання заяви суддя постановляє ухвалу про виклик держателя цінного папера до суду через публікацію в газеті. Крім того, суддя своєю мотивованою ухвалою забороняє установі, яка видала цінний папір, провадити за ним будь-які операції.
Визнання спадщини відумерлою.
У деяких випадках може виникнути питання про те, що майно, яке залишилося після смерті особи, не може перейти до інших осіб у загальному порядку спадкування (відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмова від її прийняття). Таку спадщину може бути визнано відумерлою (ст. 1277 ЦК).
Предметом судової діяльності в даному разі є визначення підстав для визнання спадщини відумерлою. Право на звернення має орган місцевого самоврядування, який претендує на передачу відумерлої спадщини у комунальну власність. Заява подається до суду через рік після відкриття спадщини за місцем її відкриття. Якщо заява подана до річного строку з дня відкриття спадщини, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, що не перешкоджає повторному зверненню до суду після усунення цієї обставини.
Після прийняття заяви суддя має повідомити нотаріальні органи за місцем відкриття спадщини про необхідність вжиття заходів щодо охорони спадщини у порядку ст. 1283 ЦК до вирішення справи по суті та вступу рішення суду у законну силу.
Відповідно до ст. 277 ЦПК справа розглядається у судовому засіданні з обов'язковою участю заявника та повідомленням усіх заінтересованих осіб. Встановивши, що спадкоємців за заповітом і за законом немає, або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, суд ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді.
З моменту набрання рішенням законної сили спадщина переходить у власність територіальної громади. З цього часу до нового власника переходять також обов'язки перед кредиторами щодо відшкодування завданої спадкодавцем майнової та моральної шкоди згідно зі ст. 1231 ЦК.
Передання нерухомої безхазяйної речі у комунальну власність.
Річ, яка не має власника або власник якої невідомий, вважається безхазяйною (ст. 335 ЦК). Право власності на таку річ набувається залежно від того, є вона рухомою чи нерухомою. На рухомі речі воно може виникнути за набувальною давністю, а безхазяйнії нерухомі речі можуть передаватися у комунальну власність.
Відповідно до ст. 355 ЦК безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік оголошується у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.
Предметом судової діяльності у цій категорії справ є встановлення підстав для передачі нерухомої речі, яка не має власника або власник якої невідомий, у власність територіальної громади.
Право на звернення до суду має орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади (ст. 269 ЦПК, ст. 172 ЦК).
Заява подається до суду за місцем знаходження цієї речі. У заяві має бути зазначено, яку нерухому річ заявник просить передати у власність територіальної громади, її основні характеристики, посилання на документи про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, друковані засоби масової інформації, в яких було оголошено про взяття відповідної нерухомої речі на облік.
У разі недотримання вимог, встановлених цивільним законодавством (реєстрація майна як безхазяйної, недотримання строку на звернення до суду) суд відмовляє у прийнятті заяви, що не перешкоджає повторному зверненню, якщо будуть усунені обставини, які слугували підставою для постановления ухвали про відмову у прийнятті заяви.
Розгляд справи відбувається у судовому засіданні за участю заявника та з обов'язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб (наприклад, органів державної податкової служби, органу, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та ін.).
За судовим рішенням (ст. 273 ЦПК) у разі встановлення достатніх підстав для передачі такого майна у комунальну власність безхазяйна нерухома річ переходить у власність відповідної територіальної громади. Право комунальної власності на таку річ виникає з моменту набрання рішенням законної сили.
Розгляд заяви про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку.
Акти цивільного законодавства серед особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування фізичної особи, визначають право на медичну допомогу (ст. 284), з відсилкою щодо надання психіатричної допомоги до інших актів законодавства. Надання фізичній особі цього виду медичної допомоги здійснюється з дотриманням Закону України "Про психіатричну допомогу".
Специфіка надання особі психіатричної допомоги полягає в тому, що такі захворювання (психічні розлади) можуть виключати можливість особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Тому в окремих випадках лікування може мати неправомірний характер, порушувати вимоги законодавства, посягати на суб'єктивні права особи, якій надається психіатрична допомога.
У судовому порядку вирішуються питання про:
– проведення психіатричного огляду у примусовому порядку;
– надання амбулаторної психіатричної допомоги особі без її усвідомленої згоди або згоди її законного представника у випадках, коли наявні відомості дають підстави для обгрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона завдасть значної шкоди своєму здоров'ю у зв'язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги; – продовження надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку понад 6 місяців;
– відмову в продовженні надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку;
– госпіталізацію особи;
– продовження госпіталізації в примусовому порядку понад 6 місяців.
– відмову в продовженні госпіталізації особи у примусовому порядку.
Правом на звернення до суду із заявою про проведення примусового психіатричного огляду, надання амбулаторної допомоги у примусовому порядку наділений тільки лікар-психіатр. Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Із цією заявою до лікаря можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь-яку медичну спеціальність, інші особи.
Заява про психіатричний огляд має бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обгрунтовують необхідність психіатричного огляду і вказують на відмову особи чи її законного представника від звернення до лікаря-психіатра. Останній має право робити запит щодо надання йому додаткових медичних та інших відомостей, необхідних для прийняття рішення.
У випадках, коли відповідно до закону госпіталізацію у примусовому порядку було проведено за рішенням лікаря-психіатра і визнано доцільною комісією лікарів-психіатрів, психіатричний заклад, в якому перебуває особа, направляє до суду заяву про її госпіталізацію у примусовому порядку протягом 24 годин.
Правові норми про підсудність мають виключний характер, що зумовлюється місцем перебування особи, якій надається психіатрична допомога, незалежно від того, хто є заявником.
Питання про надання особі амбулаторної допомоги в примусовому порядку та необхідність її продовження вирішується судом за місцем проживання особи.
Особливості розгляду справ про розкриття банківської таємниці.
Банківська таємниця належить до інформації з обмеженим доступом та є конфіденційною. Нею вважають інформацію щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнтові.
В окремих випадках така інформація може бути розголошена (банківська таємниця розкрита), що раніше не потребувало судового розпорядження і тільки із набранням чинності новим ЦПК потребує звернення до суду.
Предметом судової діяльності є визначення наявності підстав та законності звернення того чи іншого суб'єкта з клопотанням про надання уповноваження банку щодо розкриття інформації, яка містить банківську таємницю.
Правом на звернення до суду наділені орган чи особи, які заінтересовані в отриманні інформації, що містить банківську таємницю. Лише особистої заінтересованості в отриманні такої інформації недостатньо, необхідним є наділення такого органу (особи) правом на отримання такої інформації.
Заява подається до суду за місцем знаходження банку, що обслуговує фізичну чи юридичну особу і володіє інформацією, яка є банківською таємницею.
Розгляд справи відбувається у п'ятиденний строк з дня надходження заяви з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, а у випадку, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, – тільки з повідомленням заявника. Якщо суд не визнав явку осіб, які беруть участь у справі, обов'язковою, їхня неявка не перешкоджає розгляду справи. Справа відповідно до ст. 289 ЦПК розглядається у закритому судовому засіданні.
Рішення суду про розголошення банківської таємниці підлягає негайному виконанню. Копії рішення суд надсилає банку, що обслуговує юридичну або фізичну особу, заявникові та особі, щодо якої надається інформація.