б Склад суду учасники процесу.docx

Склад суду. Відводи. Учасники цивільного процесу. Склад осіб, які беруть участь у справі, їхні права та обов'язки
Сторони у цивільному процесі.
Сторонами визнаються особи, матеріально-правовий спір між якими є предметом судового розгляду у порядку цивільного судочинства. Ними відповідно до ст. 30 ЦПК можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава.
Сторонами у цивільному процесі є позивач та відповідач. Позивач – це особа, на захист суб'єктивних прав якої порушено цивільну справу. Ця особа може звернутися до суду безпосередньо або через представника, процес може бути ініційований також іншими уповноваженими законом органами та особами. Відповідач – це особа, яка за заявою позивача або іншого ініціатора процесу залучається судом до участі у справі для визначення підстав покладення на неї обов'язку щодо поновлення суб'єктивного права позивача, яке зазнало посягання.
Процесуальні права сторін – це встановлені та гарантовані законом можливості вибору поведінки щодо участі у суді при розгляді та вирішенні цивільної справи, які забезпечують отримання захисту своїх суб'єктивних прав, що зазнали посягання, або існує ймовірність такого.
Процесуальна співучасть та її види.
Під процесуальною співучастю розуміють обумовлену нормами матеріального права множинність осіб на тій чи іншій стороні у цивільному процесі в силу наявності спільного права чи спільного обов'язку (ст. 32 ЦПК). Від співучасті слід відрізняти об'єднання позовів судом, за якого суб'єктивні права та обов'язки не залежать один від одного, а множинність утворюється на розсуд суду (судді) з метою процесуальної економії.
Підстави для виникнення процесуальної співучасті (ст. 32 ЦПК): предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов'язки.
Якщо позивачами є дві чи більше осіб, а відповідачем – одна, то така співучасть буде активною, коли ж навпаки – то пасивною, а коли наявна множинність на обох сторонах – змішаною. Активна співучасть може виникнути тільки з ініціативи самих позивачів, оскільки це є проявом диспозитивності у цивільному процесі. Особливістю пасивної співучасті є те, що вона можлива як з ініціативи позивача, так і суду, який має право притягнути особу як співвідповідача для участі у справі на підставі норми матеріального права.
Обов'язкова пасивна співучасть настає тоді, коли права та обов'язки сторін у справі не можна визначити без встановлення прав та обов'язків інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин. Факультативна пасивна співучасть має місце тоді, коли у справі беруть участь співучасники, хоча питання щодо прав одного з відповідачів можна було б вирішити самостійно незалежно від прав та обов'язків інших співучасників.
Заміна неналежного відповідача.
Заміна неналежного відповідача – це процесуальна дія суду, яка оформлена ухвалою, щодо виведення із цивільного процесу неналежного відповідача і допущення (залучення) належної сторони, не припиняючи розгляду справи (ст. 33 ЦПК).
При заміні неналежної сторони діють два основних правила. По-перше, відповідач вважається неналежним тільки після того, як його виведено із процесу, а на його місце залучений належний відповідач. Це означає, що за будь-яких обставин, за усієї очевидності неналежності сторони до справи, яка розглядається судом, відповідач вважається належним із наділенням його усією повнотою процесуальних прав та обов'язків. По-друге, заміна неналежного відповідача допускається лише за клопотанням позивача, оскільки він виступив ініціатором процесу, суб'єктом, який вимагає судового захисту. Згоди відповідача на його заміну не вимагається.
Заміна неналежної сторони належною можлива тільки у суді першої інстанції протягом усього часу розгляду справи. Питання про заміну неналежної сторони повинне вирішуватися у судовому засіданні, а не в момент порушення справи. Відповідно до ст. 33 ЦПК справа після заміни неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів може розпочинатися спочатку. Про це має надійти клопотання залученого відповідача, і таке право повинно бути роз'яснене судом при вступі нового відповідача (співвідповідача) у цивільний процес.
Процесуальне правонаступництво.
Під час провадження у цивільній справі можлива аміна сторін та третіх осіб іншими особами, коли до них переходять права та обов'язки у спірних правовідносинах, це процесуальне правонаступництво (ст. 37 ЦПК).
Підставами процесуального правонаступництва є:
– смерть фізичної особи при правовідносинах, в яких допускається правонаступництво;
– реорганізація юридичної особи;
– уступка вимоги, перевід боргу;
– інші форми переходу прав та обов'язків від однієї особи до іншої.
Для настання процесуального правонаступництва правонаступник (особа, яка бажає вступити у процес) має довести судові своє право на зайняття процесуального становища суб'єкта, якого він заміняє. Доказом можуть бути рішення суду, статут, свідоцтво про право на спадщину, інші документи, які підтверджують перехід прав та обов'язків у матеріальних правовідносинах, що є предметом судового розгляду.
Правонаступник набуває весь обсяг процесуальних прав та обов'язків, які мав його попередник. Також для нього є обов'язковими усі дії, які вчинені у цивільному процесі до його вступу.
Треті особи та їх види.
Треті особи – це суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену у суді справу для захисту власних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, наділені матеріально-правовою заінтересованістю, яка, як правило, суперечить інтересам позивача та (або) відповідача. Ознаки третіх осіб: вступ у порушену справу в суді; втручання у спір між сторонами; особистий характер заінтересованості.
Залежно від прояву матеріально-правової заінтересованості треті особи бувають двох видів: треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (ст. 34 ЦПК), та треті особи, які не заявляють таких вимог щодо предмета спору (ст. 35 ЦПК).
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, – це треті особи, які вступають у справу шляхом пред'явлення позову до однієї чи двох сторін з метою захисту особистих суб'єктивних матеріальних прав, свобод, охоронюваних законом інтересів (ст. 34 ЦПК). Ознаки: заявлення самостійних вимог на предмет спору; вступ у процес шляхом пред'явлення позову.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, – це треті особи, які беруть участь у справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів. Ознаки: виступ у процесі на стороні позивача або відповідача; специфічний спосіб захисту своїх прав, свобод та охоронюваних законом інтересів.
Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким надано законом право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Підстави та мета такої участі, їх процесуальні права.
Підстави участі у цивільному процесі органів та осіб, які захищають права, свободи та інтереси інших осіб, поділяються на нормативні та фактичні.
Нормативна підстава – норми цивільного процесуального й інших галузей права, які надають їм повноваження захищати права та інтереси інших осіб.
Фактичною підставою може виступати ініціатива цих органів чи осіб, закріплена у поданій до суду заяві, або постановлена судом ухвала про залучення до участі у справі відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, прокурора та ін.
Мета участі – захист прав, свобод та інтересів іншої особи, з якою цей орган чи особа не перебувають у відносинах представництва. Для деяких органів чи осіб така діяльність складає частину повноважень (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи опіки та піклування та ін.). Для інших – це право може бути надане вказівкою закону (наприклад, представник психіатричного лікувального закладу у справах про обмеження фізичної особи у дієздатності чи визнання її недієздатною).
Інші учасники цивільного процесу: секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа, яка надає правову допомогу, їх правове становище.
Інші учасники процесу – учасники, які не мають юридичної заінтересованості в результаті справи. Ними відповідно до ст. 47 ЦПК є:
1. секретар судового засідання – обов'язковий учасник цивільного процесу, який здійснює організаційно-технічне забезпечення процесу розгляду та вирішення цивільної справи;
2. судовий розпорядник – учасник цивільного процесу, який здійснює організаційно-технічне забезпечення підготовки та проведення судового засідання в цивільній справі. На відміну від секретаря судового засідання, діяльність якого спрямована на вирішення питань процесуального характеру (фіксаці_я ходу розгляду та вирішення справи, забезпечення поінформованості учасників процесу про час і місце судового засідання тощо), судовий розпорядник вирішує питання, які стосуютьвся організації та проведення конкретного судового засідання;
3. свідок – учасник процесу, який викликається судом для давання показань щодо відомих йому обставин, що стосуються справи. Як сівдка може бути викликано будь-яку особу, якій можуть бути відомі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи;
4. експерт – кваліфікована особа, наділена спеціальними знаннями, якій судом доручено провести дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок з питань, які виникають під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань;
5. перекладач – залучення перекладача завжди пов'язано з наявністю серед осіб, які беруть участь у справі, тих, які не володіють мовою судочинства. Перекладач допускається до участі в справі тільки за заявою особи, яка бере участь у справі, про що постановляється відповідна ухвала;
6. спеціаліст – особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і залучається до участі в процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій та надання консультаційно-довідкової допомоги з питань, що потребують застосування спеціальних знань без проведення експертизи;
7. особа, яка надає правову допомогу, – допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі. На відміну від представника, особа, яка надає правову допомогу, не бере участі у справі і не здійснює представництва, вона не наділяється обсягом прав та обов'язків, які покладаються на процесуального представника.
Представництво у суді.
Процесуальне представництво – це врегульована цивільними процесуальними нормами форма надання допомоги, в тому числі правової, однією особою (представником) іншій (особі, яку представляють) шляхом вчинення представником від імені та в інтересах останньої комплексу процесуальних дій у межах наданих йому повноважень.
За ступенем обов'язковості представництво в цивільному процесі можна умовно поділити на два види: обов'язкове – виникає на підставі закону, адміністративного чи судового акта; факультативне – на підставі цивільно-правової угоди. За підставами виникнення розрізняють законне та договірне представництво: договірне і законне За ознаками особи, в інтересах якої здійснюється представництво, його можна поділити на такі види: представництво фізичних осіб – підставою є закон або цивільно-правова угода; представництво юридичних осіб – таке представництво базується, як правило, на трудовій угоді.
Законні представники.
Права, свободи та інтереси:
– малолітніх осіб віком до 14 років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.
– неповнолітніх осіб віком від 14 до 18 років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їх батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена;
– особи, яка визнана безвісно відсутньою, захищає опікун, призначений для опіки над її майном.
– спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, захищає виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна.
Договірне представництво.
Підставою його виникнення є волевиявлення сторін, при якому представника і особу, чиї інтереси він представляє, пов'язує договір доручення або трудовий договір (таке представництво здійснюється адвокатами, юрисконсультами по справах своїх організацій тощо).
Особи, які можуть і не можуть бути представниками.
Відповідно до статті 41 ЦПК не можуть бути представниками в суді особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок.
Судді, слідчі, прокурори не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні представники.
Документи, що посвідчують повноваження представників.
Повноваження представників мають бути посвідчені такими документами: довіреністю фізичної особи; довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника; свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки юридичної особи.
Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням, або договором. До ордера адвоката обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Призначення або заміна законного представника судом.
У разі відсутності у сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною або обмеженою у цивільній дієздатності, законного представника суд за поданням органу опіки та піклування ухвалою призначає опікуна або піклувальника і залучає їх до участі у справі як законних представників.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що малолітня чи неповнолітня особа, позбавлена батьківського піклування, не має законного представника, суд ухвалою встановлює над нею відповідно опіку чи піклування за поданням органу опіки та піклування, призначає опікуна або піклувальника та залучає їх до участі у справі як законних представників.
У разі якщо законний представник не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд за поданням органу опіки та піклування замінює законного представника. Суд може призначити або замінити законного представника за клопотанням малолітньої або неповнолітньої особи, якщо це відповідає її інтересам.
Припинення представництва.
Згідно зі ст. 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється у разі: закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, яка її видала; відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, яка видала довіреність; припинення юридичної особи, якій видана довіреність; смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності; смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.
З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність. Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.