К ДОГОВІР ПРО НАДАННЯ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ.doc

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Цивільне право"

на тему:

ДОГОВІР ПРО НАДАННЯ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ

 

 

ЗМІСТ

 

 Вступ .............................................................................................................. 3

1. Державні й цивільно-правові механізми надання туристичних послуг
   в Україні ...................................................................................................... 6
2. Особливості договору про надання туристичних послуг ..................... 17

 2.1 Місце договору про надання туристичних послуг у системі
договорів про надання послуг. Поняття та ознаки договору
про надання послуг .......................................................................... 17

 2.2 Форма і порядок укладення договору про надання туристичних
послуг ................................................................................................ 20

 2.3 Істотні умови договору про надання туристичних послуг ............. 24

 2.4 Вимоги щодо внесення змін у договір про надання туристичних
послуг ................................................................................................ 28

 2.5 Договори, які укладаються на додаток до договору про надання туристичних послуг: договір на екскурсійне обслуговування,
договір на готельне обслуговування ............................................... 30

 Висновки ...................................................................................................... 32

 Список використаної літератури ................................................................ 34

 Додаток А. Договір про надання туристичних послуг .............................. 36

 

 

ВСТУП

 Актуальність теми роботи. Туризм наразі характеризується як один із видів економічної діяльності, що стрімко і динамічно розвивається, випереджаючи за темпами зростання доходів нафтовидобуток і автомобілебудування. Світова туристична індустрія пережила справжній бум у ювілейному 2000 р. та утримує темпи зростання кількості туристів і надходжень від туристичної діяльності в наступних роках XXІ ст. Щорічно кількість подорожуючих збільшується на 5-7 % і вже досягла 700 млн. чоловік на рік. Надходження від туризму також сягнули рекордної позначки і щороку складають близько 500 млрд. дол. [16, с. 4].

 Феноменальний успіх туризму зумовлений тим, що в його основі лежить задоволення постійних прагнень людства пізнати навколишній світ. Це пізнання через туризм уможливили підвищення в багатьох країнах життєвого рівня населення, розвиток транспорту, інформаційних та інших технологій, глобалізація в цілому.

 Як сфера економічної діяльності туризм, з одного боку, визначається попитом і споживанням відвідувачів, а, з іншого боку, – належить до товарів і послуг, які виробляються з метою задоволення цього попиту. Отже, туризм охоплює широкий діапазон видів діяльності, в тому числі міжнародний і внутрішній транспорт, розміщення, громадське харчування, розваги, послуги туроператорів і турагентів та ін.

 В останні роки майже всі регіони світу продемонстрували значне зростання обсягів туризму. Україна з перших днів незалежності впевнено стала на шлях створення власної туріндустрії, проголосивши туризм пріоритетною галуззю розвитку економіки. У непростих умовах перехідного періоду український туризм з року в рік працює динамічно та прибутково, нарощує обсяги виробництва товарів і послуг, підвищує якість і культуру обслуговування.

 Туристична діяльність в Україні сприяє розвитку тих територій, де є рекреаційні ресурси і немає перспектив для промисловості, створюючи нові робочі місця, підвищуючи рівень доходів населення, водночас забезпечуючи збереження пам'ятників історії, архітектури, культури.

 Попри всі політичні та соціально-економічні негаразди останніх років індустрія туризму стала тією галуззю народного господарства України, яка без залучення державних дотацій стабільно нарощує обсяги виробництва туристичного продукту.

 Туристична діяльність в Україні має певні особливості, пов'язані із характером праці в туристичній індустрії, видом послуг, структурою продукту, співвідношенням попиту і пропозиції, формами продажу тощо.

 Наразі індустрія туризму як сукупність підприємств сфери обслуговування та інших організацій, діяльність яких спрямована на задоволення попиту на туристичні товари та послуги, працює в умовах жорсткої конкуренції, відвойовуючи як національний, так і міжнародний ринки.

 Утім, аналіз стану туристичного ринку України свідчить про те, що одним із основних стримуючих факторів розвитку міжнародних туристичних відносин була й залишається проблема відповідності наявного правового регулювання надання туристичних послуг і пов'язаних з ними послуг фактично існуючим відносинам.

 Численні наукові роботи не створюють цілісного наукового уявлення про основні проблеми правового регулювання механізму надання туристичних послуг. Деякий вплив на результати даної теми мали наукові дослідження М.І. Брагінського, Д. В. Бобрової, М. М. Богуславського,
К. Г. Борисова, С. М. Братуся, В. В. Вітрянського, В.І. Волошина, В. Г. Гуляева, В. П. Грибанова, О. В. Дзери, А. С. Довгерта, В. В. Луця, О. А. Підопригори, М. М. Сібільова, Р. Б. Шишки та інших авторів.

 Ми ставимо за мету в цій курсовій роботі дослідити специфіку договору про надання туристичних послуг.

 Об'єкт дослідження – договір про надання туристичних послуг.

 Предмет дослідження – правовий зміст договору про надання туристичних послуг, умови його практичного застосування, норми ЦК України, Закону України "Про туризм", що регламентують порядок укладення і виконання цього договору.

 Для досягнення мети дослідження в роботі вирішувались такі завдання:

 – розглянути державні й цивільно-правові механізми надання туристичних послуг в Україні;

 – визначити місце договору про надання туристичних послуг у системі договорів про надання послуг;

 – з'ясувати поняття та ознаки договору про надання послуг;

 – охарактеризувати форму і порядок укладення договору про надання туристичних послуг;

 – висвітлити істотні умови договору про надання туристичних послуг;

 – розкрити зміст вимог щодо внесення змін у договір про надання туристичних послуг;

 – описати специфіку договорів, які укладаються на додаток до договору про надання туристичних послуг: договір на екскурсійне обслуговування, договір на готельне обслуговування.

 Методи дослідження – історичний, порівняльний, описовий.

 Структура роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаної літератури, додаток.

 

 

1. ДЕРЖАВНІ Й ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ НАДАННЯ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

 Вітчизняна туристична галузь відіграє надзвичайно важливу роль у соціально-економічному житті країни. Зростає її статус та заінтересованість держави у подальшому розвитку туризму, посилюється його вплив практично на всі сфери життя і діяльності людини.

 Прийнятий ВРУ 15 вересня 1995 р. Закон України "Про туризм" констатує: "Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності" [3].

 Особливо важливим є те, що це визначення повністю відповідає рекомендаціям Гаазької міжпарламентської конференції з туризму (10-14 квітня 1989 р.) – найбільш авторитетного туристичного форуму сучасності, де зазначено: "Країни повинні визначити свої національні пріоритети та роль туризму в "ієрархії"" таких пріоритетів, а також оптимальну стратегію розвитку туризму в рамках цих пріоритетів" [13. с. 7].

 Рекомендації конференції містять також тези, що мають винятково важливе значення для розвитку туризму. Вони стосуються ролі парламентських, урядових та інших державних інституцій в організації туристичної діяльності, а також планування розвитку туризму:

 "Необхідно, щоб державна влада на всіх рівнях у всіх країнах, особливо парламенти, відіграли активну роль у справі створення сприятливих умов для туризму і, зокрема, надавали фінансові та інші ресурси для реалізації всеохоплюючих програм, присвячених туризму.

 Сучасний і майбутній розвиток туризму потребує активнішої підтримки з боку урядів у плані інформації та просування туризму, а також забезпечення інфраструктури; необхідно освоювати нові ринки, робити кроки щодо забезпечення співпраці в усіх сферах – державних і приватних – в інтересах максимального заохочення сектора туризму.

 Туризм необхідно планувати на комплексній основі, брати до уваги всі аспекти законодавства, що стосуються інших секторів, таких як транспорт, зайнятість, охорона здоров'я, сільське господарство, зв'язок та ін." [13, с. 7].

 Потрібно визнати, що реалізація цих рекомендацій повільно, але розпочинається й в Україні. Зроблено перші реальні кроки на шляху законодавчого забезпечення та комплексного планування розвитку вітчизняної туристичної галузі.

 Так, правову базу діяльності туристичної галузі країни закладено Законом України "Про туризм". Він є основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в галузі туризму, всебічно регламентує туристичну діяльність в Україні, створює умови для стимулювання ділової активності суб'єктів туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний рівень державного регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму.

 Закон України "Про туризм" став правовим підгрунтям для розробки цілого комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності.

 Основними напрямами державної політики в туристичній сфері України є такі (рис. 1.1.).

 Турист (подорожувальник) визначається як особа, що здійснює подорож по Україні або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни перебування, метою на період від 24 годин до шести місяців без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності і з зобов'язанням залишити країну чи місце перебування у вказаний термін [17, с. 148].

 Необхідно відзначити, що у світовій практиці термін "іноземний турист" (в міжнародних договорах – просто "турист") пройшов тривалий шлях розвитку, зазнав деяких змін, проте й досі не одержав чіткого визначення.

 

 

 

 

 Рисунок 2.1 Основні напрями державної політики в туристичній сфері України

 Ще у 1937 р. відповідно до рекомендацій комітету експертів Ліги націй було прийнято "вважати туристом всякого, хто знаходиться не менше 24 годин в країні, в якій він не проживає". Таке визначення виявилося нечітким і в зв'язку з цим неправильним [13, с. 10].

 ООН неодноразово розглядала визначення поняття "іноземний турист". Було встановлено такі основні групи туристів:

 – громадяни, що їдуть для відпочинку, за сімейними обставинами, на лікування і з інших причин;

 – громадяни, що їдуть на засідання, з'їзди (наукові, адміністративні, спортивні та ін.);

 – громадяни, що їдуть у службових справах;

 – громадяни, що здійснюють поїздку по морю, хоча й на період менше 24 годин;

 – студенти й учні, які знаходяться за кордоном [13, с. 11].

 Було визначено, хто не вважається туристом. Це:

 – громадяни, які приїжджають в країну, по договору чи без нього, шукати роботу;

 – громадяни, що залишились в країні на постійне місце проживання;

 – жителі прикордонних районів, які живуть по одну сторону кордону, а працюють по іншу [13, с. 11].

 Таке визначення іноземного туриста було визнано Міжнародним союзом офіційних туристичних організацій (МСОТО).

 Проте багато держав на міжнародному рівні ще не виробили чіткого однакового тлумачення терміну "іноземний турист" і, відповідно, не визначили в повному ступені предмет міжнародних договорів та угод, пов'язаних із співробітництвом в галузі міжнародного туризму.

 Україна визначилася по основних термінах і поняттях, які відносяться до туризму і туристичної діяльності.

 Відповідно до Закону України "Про туризм", туристична діяльність – це діяльність із надання різних туристичних послуг відповідно до вимог даного закону й інших актів законодавства України.

 Суб'єктами туристичної діяльності в Україні є підприємства, заклади, організації незалежно від форм власності, фізичні особи, зареєстровані в установленому законодавством України порядку, які мають ліцензію на здійснення діяльності, пов'язаної із наданням туристичних послуг.

 Ліцензії видаються Державним комітетом України по туризму, який встановлює порядок їх видачі, умови і правила здійснення туристичної діяльності і контроль за їх дотриманням. Ліцензуванню підлягають такі види діяльності (на міжнародному рівні):

 – організація прийому й обслуговування іноземних туристів в Україні;

 – організація туристичних поїздок за межі України.

 Ліцензуванню на здійснення туристичної діяльності підлягають турагентства, бюро подорожей, бюро екскурсій, бюро по прийому туристів, туроператори, готелі, мотелі, кемпінги, туристичні комплекси й бази, інші фізичні та юридичні особи, що здійснюють туристичну діяльність. Готельні послуги і послуги харчування, надані суб'єктам туристичної діяльності, підлягають обов'язковій сертифікації.

 Організація туристичної діяльності, як і господарювання у всіх сферах підприємництва, базується виключно на договірних взаємовідносинах. Це підтверджує незаперечну істину, що саме договори є визначальною і по суті єдиною правовою формою партнерських взаємин [11, с. 780].

 Договір – це форма документального закріплення партнерських зв'язків (предмета договору, взаємних прав та обов'язків, наслідків порушення домовленостей), яка опосередковує взаємини в процесі виробництва і реалізації продукції чи надання різноманітних послуг [7, с. 16].

 У ринковій системі господарювання застосовують два види договорів: установчий та підприємницький.

 Про установчий зазначимо лише те, що він засвідчує бажання фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї.

 Підприємницький договір відображає згоду сторін стосовно безпосереднього здійснення певної підприємницької діяльності в певній організаційно-правовій формі. Підприємницьких договорів є багато, вони виокремлюються за сферами діяльності, документально оформлюють взаємовідносини щодо внутрішньогосподарської та зовнішньоекономічної діяльності [18, с. 348].

 Для здійснення своєї діяльності туристичне підприємство укладає договори, з одного боку, з іншими організаціями, підприємствами, приватними підприємцями, які беруть участь у формуванні й просуванні туристичного продукту, з другого боку, – із замовниками туристичного продукту (туристами).

 При організації туристичної діяльності й відсутності при цьому власної матеріальної бази суб'єкт туристичної діяльності повинен укласти письмову угоду з постачальниками і підрядниками – вітчизняними і зарубіжними партнерами, які забезпечать туристів необхідними умовами розміщення і харчування, засобами транспорту, організацією екскурсій і відпочинку [ё6, с. 65].

 Договір про співпрацю між суб'єктом туристичної діяльності та іншими організаціями, які беруть участь в обслуговуванні туристів, резидентами і нерезидентами, повинен відповідати вимогам ЦК України і обов'язково містити повну інформацію про надання послуг, вимоги щодо забезпечення захисту і безпеки туристів, їх майна в Україні та за кордоном, визначати відповідальність сторін за якість надання туристичних послуг.

 Під час укладання договорів із реалізації турів визначаються обов'язки сторін в оформленні туристичних документів (ваучер, договір з туристом, договір про страхування). Відповідно до укладених договорів суб'єктом туристичної діяльності розробляються програми турів і складаються калькуляції на кожну туристичну поїздку. До договорів партнери додають зразки своїх туристичних ваучерів [16, с. 66].

 При виникненні будь-яких договірних відносин у сторін виникають права та обов'язки. Знання прав і обов'язків суб'єктами туристичної діяльності та замовниками туристичних послуг – туристами – допомагає уникнути проблем під час відпочинку.

 Суб'єкти туристичної діяльності під час надання послуг туристам на території України мають право:

 – змінити тривалість та маршрут туру, клас обслуговування, вид транспортного обслуговування, спосіб забезпечення туриста та збереження його майна, збільшити обумовлену вартість туру більш як на 5% лише за згодою туриста і за умови повідомлення його про це не пізніше ніж за 20 днів до початку туру;

 – розірвати договір (контракт) про надання туристичних послуг без відшкодування туристу збитків у разі виникнення форс-мажорних обставин, за яких надання послуг неможливе, а також у випадку, якщо не було зібрано мінімальної кількості туристів, необхідної для створення групи, про що туристів повинно бути повідомлено не пізніше ніж за 20 днів до початку туру;

 – вимагати відшкодування збитків, заподіяних йому туристом або партнерами.

 Суб'єкти туристичної діяльності зобов'язані:

 – надавати туристам у повному обсязі та у визначені терміни оплачені послуги у кількості та якості, обумовлених договором та програмою обслуговування;

 – забезпечувати особисту безпеку туристів та збереження їх майна;

 – нести матеріальну та моральну відповідальність за свої дії та дії партнерів по організації туру;

 – відшкодовувати туристам відповідно до чинного законодавства України збитки, завдані їм у разі ненадання або надання в неповному обсязі чи неналежної якості туристичних послуг зі своєї вини чи з вини партнерів по організації обслуговування;

 – надавати туристам повну інформацію про організацію туру, їх права, обов'язки та правила поведінки, умови страхування, порядок відшкодування завданих збитків, умови відмови від послуг, а також правила перетинання державного кордону;

 – зберігати туристичні ресурси, а також здійснювати заходи щодо їх відновлення.

 У місцях тимчасового перебування туристи мають право:

 – отримувати комплекс туристичних послуг, передбачених договором та програмою перебування;

 – на особисту безпеку, захист життя, здоров'я, прав споживача, а також майна;

 – на одержання відповідної медичної допомоги в разі захворювання;

 – на відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору;

 – розірвати договір без відшкодування збитків суб'єкту туристичної діяльності, якщо збільшення загальної вартості туру чи послуги перевищує 5% обумовленої вартості, а також у разі підвищення цін на туристичні послуги при їх загальнодержавній зміні;

 – на повну і об'єктивну інформацію про закони та правила проживання в даній країні (місцевості), звичаї місцевого населення, поведінку в громадських місцях та місцях, пов'язаних із проведенням релігійних обрядів, про культурні, археологічні, архітектурні, історичні, природні цінності, які перебувають під захистом держави, а також на інформацію про умови страхування, розірвання договору на тур;

 – на користування відповідними засобами гігієни, особливо в місцях розміщення, на підприємствах харчування і транспорті, на отримання інформації про ефективні засоби запобігання інфекційним захворюванням, нещасним випадкам, а також на доступ без перешкод до служб охорони здоров'я.

 Права і обов'язки громадян України, які здійснюють туристичні поїздки за кордон, регулюються законодавством країни перебування і міжнародними угодами.

 Відносини між виробниками туристичних послуг (транспортні організації, готелі, ресторани, екскурсійні бюро) і турагентством зазвичай регулюються агентським договором.

 Агентські договори передбачають передачу виробником (принципалом) послуг туристичному агенту, а також права на продаж як окремих видів цих послуг, так і інклюзив-турів від імені й за рахунок принципала. В агентському туристичному договорі містяться певні інструкції агенту щодо виконання покладених на нього завдань, територіально обмежується сфера діяльності, обговорюються його права й обов'язки стосовно принципала, а також порядок виплати комісійної винагороди [11, с. 782].

 Агентський договір оформляється як в письмовій, так і в усній формах. В агентському договорі, як правило, вказуються: назва й адреса фірми, що має ліцензію; вид туристичних послуг і територія, на яку поширюється діяльність агента; назва й адреса принципала.

 Обсяг і характер вимог до агента неоднакові й залежать від конкретних умов, що існують на національних ринках. Зазвичай типові агентські договори містять такі вимоги:

 1) агент повинен здійснювати свою діяльність за адресою і в приміщенні, на яке видана ліцензія;

 2) агент повинен продавати білети й туристичні послуги по ціні, встановленій принципалом;

 3) агент має право одержувати певні комісійні, але він не повинен давати частину їх клієнту у вигляді знижки з ціни або іншому агенту;

 4) кошти, одержані від продажу туристичних послуг, не належать агенту і відділяються від його власних коштів;

 5) уся документація стосовно продажу туристичних послуг може бути перевірена принципалом в будь-який час;

 6) агент повинен забезпечити рекламу тих послуг, які передбачаються принципалом [11, с. 783].

 Ці вимоги в тій чи іншій формі повинні бути враховані при розробці агентського договору. Часто у такі договори вноситься обмовка, що зобов'язує агента не вступати у ділові відносини з іншими фірмами і не продавати туристичні послуги інших фірм.

 Взаємовідносини між виробниками туристичних послуг і турагентствами можуть здійснюватися і на основі системи франчайзинга. Ця система багато в чому співпадає з системою ліцензування, але разом з тим відрізняється від неї [8, с. 211].

 Франчайзинг передбачає систему передачі чи продажу ліцензій на технологію і товарний знак. Ця система пов'язана із укладенням між двома сторонами договору франчайзингу. В туристичній діяльності цей договір передбачає передачу франчайзіату прав і привілегій на продаж туристичних послуг під фірменою маркою франчайзера чи вироблених на основі його технології [20, с. 275].

 Особливо широко використовується ця система в готельному господарстві. Франчайзинг тут передбачає використання франчайзіатом торгівельної марки франчайзера; використання технології і стандарту обслуговування франчайзера в готелі, що одержав франчайзинг; використання розроблених франчайзером методів управління готелем, підготовки персоналу; включення франчайзіата в систему реклами і маркетингу франчайзера.

 Відносини між туристом і туристичним агентством оформляються, як правило, усним договором або умовами інклюзив-туру, які викладаються у ваучері.

 Ваучер – це документ, виданий іноземною туристичною фірмою туристу (туристичній групі), на основі якого йому (їм) надається обслуговування і проводяться розрахунки з туристичною фірмою. Він являється гарантом оплати турфірмою вартості послуг, наданих іноземним туристам. Ваучер супроводжує туриста (тургрупу) по території всієї країни, в яку в'їхав даний турист (група туристів). Послуги, не відзначені у ваучері, надаються за власний рахунок [12, c. 231].

 В Україні у відповідно до Закону "Про туризм" більш розповсюдженим є договір (контракт) про надання туристичних послуг, який укладається між суб'єктами туристичної діяльності, а також між ними і споживачами (туристами) турпродукту.

 

 

2. ОСОБЛИВОСТІ ДОГОВОРУ ПРО НАДАННЯ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ

 2.1 Місце договору про надання туристичних послуг у системі договорів про надання послуг. Поняття та ознаки договору про надання послуг

 В кодифікації цивільного права 1963 р. зобов'язання про надання послуг не виділялися в окрему групу договорів і не систематизовувалися. Разом з цим в науці цивільного права давно існувала класифікація, де окремо називались договори про надання послуг.

 Включення в новий ЦК України правочину про надання послуг с закономірним процесом, оскільки питома вага зобов'язань із надання послуг в загальній системі зобов'язань буде з часом невпинно зростати [11, с. 775].

 ЦК УРСР містив певні види договорів про надання послуг, такі як договір схову, договір комісії, договір перевезення тощо, але лише новітня кодифікація дала змогу закріпити новий інститут зобов'язального права – договір про надання послуг.

 Загальними ознаками, які об’єднують всі договірні зобов'язання про надання послуг в єдину групу, є особливості об'єкта: це послуги нематеріального характеру, до того ж послуги нероздільно пов'язані з особистістю послугонадавача [19, с. 380].

 Зазначені особливості можна продемонструвати на прикладі розмежування зобов'язань про надання послуг та підрядних зобов'язань. Основною розмежувальною ознакою є результат діяльності, що здійснюється послугонадавачем. Якщо в зобов'язаннях підрядного типу результат виконаних робіт завжди має оречевлену форму, то в зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця немає оречевленого змісту.

 Сама послуга споживається в процесі її надання, тому її визначення дається як діяльність, направлена на задоволення чиїх-небудь потреб [7, с. 454].

 Друга розмежувальна ознака полягає в тому, що послуга не може існувати окремо від виконавця, оскільки споживається в процесі діяльності виконавця. На відміну від цього, в підрядних договорах сам зміст зобов'язання полягає в тому, щоб передати оречевлений результат роботи.

 З врахуванням наведених особливостей слід зазначити, що ст. 177 ЦК України серед переліку об'єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об'єкт.

 Стаття 901 ЦК України вперше дає легальне визначення договору про надання послуг, зазначаючи, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше, не встановлено договором.

 Таким чином, договір про надання послуг є двостороннім та таким, що вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами (ст. 638 ЦК України).

 Форма договору про надання послуг визначається за загальними правилами, і, зазвичай, є письмовою. В ряді спеціальних нормативних актів може передбачатися в більшій чи меншій мірі розгорнута регламентація укладення договорів.

 Предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій (наприклад, надання готельних номерів для проживання) чи вчинення певної діяльності (надання правових консультацій).

 Таким чином, предметом договору на надання послуг виступає корисний ефект від вчинення дії або діяльності послугодавцем, який ніколи не набуває форми нової речі чи зміни (покращення споживчих якостей) уже існуючої [11, с. 776].

 Якість послуги, що надається, є чи не найважливішою характеристикою предмета договору.

 Законом та іншими правовими актами можуть бути передбачені обов'язкові вимоги до якості результату, який буде отриманий внаслідок наданої за даним договором послуги. Гарантії якості наданої послуги можуть бути договірні та такі, що встановлюються в законі.

 Гарантії якості поширюються на результат наданої послуги в цілому. Надання певного виду послуг може передбачати збереження отриманого замовником корисного ефекту протягом розумного строку. Наприклад, отримані знання в результаті надання послуг по навчанню (підвищенню кваліфікації) мають бути придатними до використання протягом визначеного строку [19, с. 381].

 Сторонами договору про надання послуг є замовник (послугоотримувач) та виконавець (послугонадавач). Законодавство не містить жодних обмежень щодо суб'єктного складу зобов'язання і можна стверджувати, що виконавцем і замовником можуть бути будь-які суб'єкти цивільних відносин. Проте спеціальний суб'єктний склад цього договору може передбачатись законом або випливати з характеру послуги.

 Видовий поділ договорів про надання послуг можна проводити за різними критеріями.

 Крім двочленного поділу послуг за сферами застосування на побутові й такі, що надаються в сфері підприємницької діяльності, для практичної діяльності має значення поділ послуг за потребами. Такий критерій дає можливість виділяти види послуг залежно від сфери застосування: послуги зв'язку, медичні послуги, правові послуги, освітянські послуги, аудиторські послуги, культурно-видовищні, туристично-екскурсійні, готельні тощо [11, с. 776].

 Необхідно зазначити, що законодавець також пішов шляхом спеціальної регламентації послуг за сферами надання. Про це свідчить прийняття цілого ряду законів, які виступають спеціальними нормами щодо регламентації цього виду зобов'язань.

 Загальні положення статей глави 63 ЦК України можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Це означає, що при відсутності спеціального законодавства відносини сторін із зобов'язань про надання послуг регулюються нормами глави 63 ЦК України.

 2.2 Форма і порядок укладення договору про надання туристичних послуг

 До договору про надання туристичних послуг застосовуються загальні положення договору про надання послуг, передбачені ЦК України з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про туризм".

 Туристичні відносини є комплексними та складаються з міждержавних відносин, що регулюються нормами міжнародного публічного права і цивільно-правових відносин, які виникають при туристичних послугах.

 Цивільно-правове регулювання туристичних відносин не обмежується межами однієї держави. Виникають проблеми, пов'язані із застосуванням іноземного законодавства та різноманітністю туристичних послуг.

 Наявність іноземних туристів і велика різноманітність послуг у туристичних відносинах саме й потребує застосування договору про надання туристичних послуг.

 Такий договір повинен визначати перелік туристичних послуг, що надаються туристам, умови їх надання, вимоги до якості послуг, порядок оплати та розрахунків за надані послуги, термін дії договору, права та обов'язки сторін, їх відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, порядок і умови внесення змін до договору або його розірвання.

 Суб'єкти туристичної діяльності під час організації туристичних поїздок туристів за кордон повинні оформити такі туристичні документи:

 – заявку туриста на бронювання туристичної послуги (туру);

 – підтвердження сторони, що приймає туристів, щодо заброньованих туристичної послуг (туру);

 – договір між суб'єктом туристичної діяльності і туристом;

 – туристський ваучер (путівку);

 – страховий поліс;

 – документи (корінці прибуткових ордерів, квитанції, касові чеки і т.п.), які підтверджують внесення туристом у касу суб'єкта туристичної діяльності вартості туристичних послуг (авансу, а також повної вартості туру), обговорених у заявці туриста і договорі між туристом і суб'єктом туристичної діяльності;

 – транспортні документи (квитки), якщо суб'єкт туристичної діяльності забезпечує транспортні послуги або дає послуги по бронюванню і придбанню квитків;

 – програму туру [16, с. 70].

 Заявка туриста на туристичне обслуговування повинна оформлятися безпосередньо туристом або суб'єктом туристичної діяльності в писемній формі.

 Програма туру повинна складатися суб'єктом туристичної діяльності в писемній формі на кожну групову туристичну поїздку.

 Програма туру повинна містити таку інформацію:

 – назва країни подорожі, маршрут і термін туру;

 – прізвище туриста;

 – інформацію про час виїзду з України і прибуття в країну подорожі, заїзд і від'їзд з готелю, трансфер (зустріч/ проводи);

 – розклад екскурсій або інших заходів (замовлених туристом) на кожний день туру відповідно до маршруту туру, інформацію з проведення екскурсії (з вказівкою місця і часу початку екскурсії, її тривалості і тематики, порядку розрахунку за додаткові екскурсії, режиму харчування в дні проведення екскурсій);

 – назви, місцезнаходження, номера телефонів суб'єкта туристичної діяльності та іноземного партнера, прізвище, ім'я і номер телефону керівника групи [16, с. 71].

 Договір про надання туристичних послуг укладається в письмовій формі. До укладення договору про надання туристичних послуг туроператор або турагент повинен надати туристу інформацію про:

 1) основні вимоги пропонованих до оформлення виїзних /в'їзних документів (паспорт, дозвіл (віза) на в'їзд/виїзд до країни тимчасового перебування), зокрема інформацію щодо строків їх оформлення;

 2) медичні застереження стосовно здійснення туристичної поїздки, зокрема протипоказання через певні захворювання, особливості фізичного стану (фізичні вади) і вік туристів;

 3) туроператора (турагента), його місцезнаходження та поштові реквізити, наявність ліцензії на здійснення туристичної діяльності, сертифікатів відповідності тощо;

 4) розмір фінансового забезпечення туроператора чи турагента на випадок його неплатоспроможності чи банкрутства та кредитну установу, що надала таке забезпечення.

 До початку надання туна його вимогу має бути повідомлена така інформація:

 – про загальні умови типового (публічного) договору про надання туристичних послуг (за його наявності);

 – програма туристичного обслуговування;

 – характеристика транспортних засобів, що здійснюють перевезення, зокрема їх вид і категорія, терміни стикувань (сполучення) рейсів (якщо перевезення входить до складу туристичного обслуговування);

 – характеристика готелів, інших місць розміщення туристів, строки та порядок оплати готельного обслуговування (якщо готельне обслуговування входить до складу послуг з туристичного обслуговування);

 – про звичаї місцевого населення, пам'ятки природи, історії, культури та інші об'єкти туристичного показу, що перебувають під особливою охороною, стан навколишнього природного середовища, санітарну та епідеміологічну обстановку;

 – про правила в'їзду до країни (місця) та перебування там;

 – про види і способи забезпечення харчування під час туристичної поїздки;

 – про дату і час початку та закінчення туристичного обслуговування, його тривалість;

 – відомості про страхову організацію, що здійснює страхування ризиків, пов'язаних із наданням туристичного обслуговування, розмір страхових відшкодувань, порядок та умови їх виплати;

 – про ціну туристичного обслуговування і порядок здійснення оплати.

 Суб'єкт туристичної діяльності при наданні туристичних послуг повинний оформляти туристичну путівку (ваучер), засвідчену його підписом і печаткою.

 Туристична путівка (ваучер) повинна обов'язково містити такі положення:

 – найменування і місцезнаходження суб'єкта туристичної діяльності, місце і дату видачі туристичної путівки (ваучера), назву туру;

 – прізвище, ім'я туриста, паспортні дані (при груповій поїздці – прізвище, ім'я керівника групи з доданим списком групи);

 – місце і дату початку і закінчення маршруту, його тривалість, вид транспорту;

 – назву, адресу і номер телефону засобу розміщення, його тип, режим харчування (при розміщенні в готелі зазначити її категорію відповідно до сертифіката відповідності);

 – перелік послуг, загальну ціну послуг, передбачених договором, номер підтвердження бронювання розміщення;

 – умови і причини, які можуть служити підставою для розірвання договору надання туристичних послуг.

 2.3 Істотні умови договору про надання туристичних послуг

 До істотних умов договору про нада