Кр РОЗВИТОК НАУКИ В ГАЛУЗІ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ.doc

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Захист прав споживачів"

на тему:

РОЗВИТОК НАУКИ В ГАЛУЗІ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ

ПЛАН

 

 Вступ ...................................................................................................... 3

1. Особливості українського законодавства
   в галузі захисту прав споживачів ....................................................... 5
2. Становлення і розвиток науки в галузі захисту
   прав споживачів ............................................................................... 13

 Висновки .............................................................................................. 19

 Задача ................................................................................................... 21

 Список використаної літератури ........................................................ 24.

 Тестові завдання .................................................................................. 25

 Відповіді на тести ................................................................................ 29

 

 ВСТУП

 

 Кожна людина для забезпечення й підтримки нормальної життєдіяльності потребує певних матеріальних і нематеріальних благ, інакше кажучи, відчуває нестачу чогось. Для того щоб задовольнити ці потреби, людина повинна виробляти необхідні матеріальні та нематеріальні блага, тобто випускати продукцію.

 У сфері виробництва матеріальні та нематеріальні блага, необхідні для забезпечення життєдіяльності людини, виступають у ролі товарів, робіт і послуг. Враховуючи те, що зростання соціально-економічних потреб суспільства є стимулом для розвитку матеріального виробництва і сфери побутових послуг, захист прав споживачів є одним із основних напрямів соціально-економічної політики держави.

 Захист прав споживачів наразі стає справою не лише окремих держав, які на національному рівні регулюють відносини захисту прав споживачів, а і усього міжнародного співтовариства. Створюються асоціації, кооперативи і рухи споживачів, які, своєю чергою, утворюють міжнародні об'єднання типу "Єврокооп" та проводять активні дії щодо вдосконалення законодавства про захист прав споживачів на європейському просторі.

 Україна як незалежна держава створила національне законодавство з приводу захисту прав споживачів, яке складається з Цивільного і Господарського кодексів України, Закону України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 р. № 1023-XІІ (наразі діє в ред. від 13.01.2006 р.). Проте необхідно зазначити, що воно потребує подальшого вдосконалення.

 Вирішенням проблем захисту прав споживачів займалися і займаються багато фахівців у цій сфері. Втім, не всі питання у сфері захисту прав споживачів розв'язані до кінця послідовно, тобто наука у галузі захисту прав споживачів ще фактично не склалася.

 Отже, у наданій контрольній роботї робиться спроба оглянути стан розвитку науки у сфері захисту прав споживачів в Україні.

 

 

1. ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА В ГАЛУЗІ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ

 

 Правове регулювання відносин щодо задоволення матеріальних і культурних потреб в Україні радянського періоду її исторії завжди здійснювалося актами цивільного законодавства.

 Базою законодавства, регулюючого права громадян-покупців, замовників, послугоотримувачів були норми актів кодифікованого цивільного законодавства. Ці акти встановлювали права, обов'язки і відповідальність суб'єктів договірних відносин за участю громадян.

 Так, згідно зі ст. 246 ЦК 1963 р. покупець, якому була продана річ неналежної якості, мав право за своїм вибором вимагати, якщо продавець не обмовив її недоліки при продажі, заміни речі річчю належної якості, безоплатного усунення недоліків чи відшкодування витрат покупця на їх виправлення, або розмірного зменшення покупної ціни.

 Покупець міг також розірвати договір і, повернувши річ неналежної якості продавцю, зажадати від нього повернення сплаченої за неї суми, а якщо задоволення цих вимог не покривало його збитків, він був вправі вимагати їх відшкодування.

 Важливою гарантією захисту прав споживачів було передбачене ст. ст. 294 і 367 ЦК 1963 р. правило про недійсність умов договорів побутового прокату і побутового замовлення, що обмежували права громадян порівняно з умовами, передбаченими типовими договорами, та ін.

 Разом з тим, поряд з безумовно позитивними моментами, цивільне законодавство спеціально не було розраховано на регулювання питань, пов'язаних виключно з охороною споживчих прав громадян. Будучи загальною правовою базою для спеціальних норм, спрямованих на охорону цих прав, акти кодифікованого цивільного законодавства покликані лише надавати загальний характер будь-яким договорам для того, щоб вони були розраховані не лише на відносини зі споживачами.

 Тому в цих актах традиційно була відсутня специфіка взаємин споживачів з економічно більш сильними організаціями сфери обслуговування та іншими підприємцями, що вступають з ними у договірні відносини. Таке становище сприяло створенню умов для нав'язування споживачам товарів, що не користаються попитом, примусового асортименту послуг, високих цін при вимиванні дешевого асортименту та ін.

 Дана в кодифікованому цивільному законодавстві до прийняття нового ЦК України класифікація цивільно-правових договорів не охоплювала всю фактично існуючу систему договорів.

 У сфері побутового обслуговування кодифіковане цивільне законодавство передбачало лише можливість ствердження урядом типових договорів, що регулювали відносини за участю громадян (побутового прокату, побутового замовлення), і містили спеціальні правила про збереження організаціями речей, що належать громадянам. Таке положення вимагало виділення цілого ряду інших договірних видів із самостійною правовою регламентацією.

 Нарешті, в актах кодифікованого цивільного законодавства була відсутня спеціальна система гарантій охорони прав громадян у договорах, спрямованих на обслуговування їх потреб.

 Тим часом необхідність створення такої системи диктувалася з кінця 80-х початку 90-х рр. XX ст. насамперед переходом виробників товарів народного споживання, сфери торгівлі й обслуговування населення до ринкових відносин.

 В умовах свободи підприємницької діяльності, коли прибуток став найважливішим показником ефективності їх господарювання, виробники товарів, торгові організації та організації побутового обслуговування, а також інші підприємці, використовуючи своє становище на ринку товарів і послуг, сталі диктувати споживачам невигідні для них умови, порушувати права та інтереси споживачів.

 У цих умовах з'явилася нагальна потреба в створенні і розвитку спеціального законодавства про захист прав споживачів, концентруючого правові норми, що забезпечують пріоритет інтересів споживачів у їх взаємостосунках з виробниками, продавцями і послугодавцями на ринку товарів і послуг.

 Однією з особливих рис законодавства, що регулювало відносини з участю громадян-споживачів, була його неповнота, що неминуче тягло за собою заповнення пробілів у ньому підзаконними (в основному - відомчими) нормативними актами. При значної за обсягом відомчої нормотворчості складалася можливість видання актів, що не спиралися на відповідні норми закону.

 Проте не лише неповнота сама по собі, але в окремих випадках й пряма передача урядом найважливіших питань правового регулювання цих відносин у ведення галузевих органів управління, ускладнювали становище споживачів. Якщо ж враховувати, що право видання нормативних актів, яке торкалися прав та інтересів споживачів зазвичай передавалося тим органам управління, що були для підприємств і організацій торгівлі і сфери послуг вищими органами, то стає очевидною явна дискримінація споживачів.

 До останнього часу в деяких випадках відомчі нормативні акти, що торкалися права споживачів, приймалися з явним порушенням закону. Так, Типові правила обміну промислових товарів, придбаних у роздрібній торговій мережі державної і кооперативної торгівлі, були прийняті Міністерством торгівлі СРСР і Держстандартом СРСР у 1974 р., хоча редакція, що діяла в той час, ч. 3 ст. 41 Основ цивільного законодавства 1961 р. передбачала визначення порядку здійснення прав покупців у випадку продажу їм речі неналежної якості тільки законодавством республік. Тобто зазначені Типові правила були прийняті з явним порушенням закону.

 Законодавство, що діяло до прийняття Закону України "Про захист прав споживачів" не повною мірою відповідало і міжнародному рівню захисту їх прав. Невідповідність даного законодавства міжнародному рівню захисту прав споживачів виявлялося в тому, що:

 1) основні питання, що торкались охорони прав споживачів, або не були вирішені на законодавчому рівні, або, якщо і вирішувалися на цьому рівні, то в суто традиційному плані галузевим законодавством без урахування пріоритету охорони їх прав;

 2) не всі міжнародно визнані права споживачів були належним чином захищені (право на інформацію, право на забезпечення безпеки життя і здоров'я, право на відшкодування шкоди, заподіяної товарами і послугами неналежної якості). Проте й ті права, що одержали досить повне регулювання, не мали надійного механізму реалізації (права споживачів у випадку придбання речей неналежної якості, права послугоотримувачів при порушенні умов договору про виконання робіт і надання послуг та ін.);

 3) не повною мірою відповідало міжнародному рівню регулювання відповідальності виробників, підприємств торгівлі і обслуговування перед споживачами у випадку заподіяння шкоди їх життю, здоров'ю чи майну;

 4) недостатньо були врегульовані питання, що стосуються організації і діяльності організованого споживчого руху, у тому числі суспільних формувань споживачів, створюваних з метою колективної охорони їх інтересів. Що ж стосується спеціальних державних органів щодо захисту прав споживачів, то такі взагалі були відсутні.

 Першою серйозною спробою комплексного вирішення питань оптимізації правового регулювання в галузі охорони прав споживачів була розробка проекту Закону СРСР "Про якість продукції і захисту прав споживачів".

 Початок реалізації фундаментальних прав споживачів було покладено з прийняттям Закону СРСР від 22 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів", який, однак, у зв'язку з розпадом СРСР так і не набрав сили. Важливо відзначити, що і після розпаду СРСР союзний закон про захист прав споживачів залишався моделлю для законодавців окремих країн-членів СНД, зокрема, для України.

 Чинне українське законодавство про захист прав споживачів не вичерпується лише одним Законом України "Про захист прав споживачів". Це ціла група нормативних актів, як законів, так і постанов уряду, що регулюють окремі сфери споживчого законодавства.

 Наразі центральне місце у системі споживчого законодавства займає Закон України "Про захист прав споживачів", норми якого складають основний зміст споживчого права. Саме він встановлює визначальні принципи правового регулювання відносин за участю громадян-споживачів та окреслює соціально необхідні потреби і юридично допустимі межі їх пільгового захисту.

 Норми інших законів, зокрема про захист від недобросовісної реклами, про запобігання монополізму, лише прямо чи опосередковано сприяють реалізації споживачами своїх прав.

 Особливе значення у системі споживчого законодавства мають норми ЦК України, які встановлюють правила укладення договорів купівлі-продажу, побутового підряду, схову та інших угод у сфері побутового обслуговування, юридичну відповідальність за неналежне їх виконання чи невиконання. Правильне додержання громадянином цих правил є надійною правовою гарантією захисту їх порушених прав як споживачів.

 Так, у частині 4 ст. 698 ЦК України встановлено, що умови договору купівлі-продажу, які обмежують права покупця - фізичної особи порівняно з правами, встановленими законодавством про захист прав споживачів, є нікчемними.

 В статті 708 ЦК України визначені права покупця у разі продажу йому товару неналежної якості; ст. 711 ЦК України присвячена відповідальності за шкоду, завдану товаром неналежної якості.

 Захисту прав споживачів стосуються деякі статті Господарського кодексу України (далі - ГКУ).

 У частині 3 ст. 10 ГКУ зазначається, що головним завданням держави у соціально-економічній сфері є політика захисту прав споживачів.

 ГКУ визначає також шляхи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів (ч. 2 ст. 20). До них віднесені:

 - визнання наявності або відсутності прав;

 - визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів;

 - визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

 - відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

 - припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

 - присудження до виконання обов'язку в натурі;

 - відшкодування збитків;

 - застосування штрафних санкцій;

 - застосування оперативно-господарських санкцій;

 - застосування адміністративно-господарських санкцій;

 - установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

 - іншими способами, передбаченими законом.

 Важливе значення для захисту прав споживачів мають Положення про порядок тимчасового припинення діяльності підприємств сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, які систематично реалізують недоброякісні товари, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання і транспортування товарів; Положення про порядок вилучення неякісних товарів, документів та інших предметів, що свідчать про порушення прав споживачів; Положення про порядок припинення (заборони) господарюючим суб'єктам відвантаження, реалізації (продажу) і виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, що не відповідають вимогам нормативних документів, затверджені постановою Верховної Ради України від 25 січня 1995 р.

 Зазначені Положення містять широкий спектр адміністративно-організаційних заходів, спрямованих на припинення порушень господарюючими суб'єктами, які так чи інакше призводять до реалізації споживачам неякісних товарів (послуг). Незважаючи на це, відповідні норми цих Положень теж входять у систему споживчого законодавства, яке вже раніше ми визнали комплексним законодавством.

 Аналіз Закону України "Про захист прав споживачів" засвідчує, що покупцям-громадянам законодавчо надаються певні привілеєві права, а торговельним підприємствам встановлюються додаткові обов'язки, оскільки для останніх торговельне обслуговування населення є їх основною професійною діяльністю.

 Закон України "Про захист прав споживачів" особливо докладно регулює відносини, пов'язані зі здійсненням споживачем прав у разі придбання ним товару неналежної якості. Споживач має право на придбання товару, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного строку, встановленого законодавством, а в разі його відсутності - договором.

 Не можна недооцінювати значення нормативних актів різних міністерств і відомств, зокрема Державного комітету України у справах захисту прав споживачів, Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації, Антимонопольного комітету України. Такі нормативні акти мають юридичну силу лише за умови їх державної реєстрації у Міністерстві юстиції України.

 Втім, як свідчить практика, саме відомчі нормативні акти є найменш структурно організованими, їх видають без додержання принципів побудови права, що ускладнює пошук та застосування їх правових норм.

 Крім того, здебільшого саме відомчі нормативні акти нейтралізують прогресивні, але декларативні норми того чи іншого закону шляхом встановлення складних формальних процедур реалізації громадянами проголошених законами прав. Такій "нормотворчій" діяльності слід встановити надійний заслін, зокрема проведенням правової експертизи незалежними експертами за дорученням Мінюсту України.

 Захист прав споживачів має здійснюватися також відповідно до вимог міжнародного права. Так, згідно зі ст. 3 Закону України "Про захист прав споживачів", якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що є в законодавстві України про захист прав споживачів, то на її території застосовуються правила міжнародного договору.

 З проголошенням Україною незалежності перед державою постала проблема створити власну систему стандартизації, сертифікації, метрології та акредитації, яка могла б працювати в ринкових умовах, а також сприяла б входженню України у структури світової економіки і торгівлі.

 Основні принципи світової торгівлі сформульовано у Генеральній угоді з тарифів і торгівлі (ГАТТ) та Угоді про технічні бар'єри в торгівлі (ТБТ). За цими угодами, кожна країна має право встановлювати власне технічне регулювання в інтересах національної безпеки, запобігання звживанням, охорони життя, здоров'я та безпеки майна громадян, охорони навколишнього середовища".

 

2. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК НАУКИ В ГАЛУЗІ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИЧІВ

 Наука в галузі захисту прав споживачів вивчає історію становлення та розвитку системи правового регулювання відносин, що виникають з приводу захисту прав споживачів в Україні та за кордоном, виявляє закономірності, тенденції, прогалини правового регулювання цих відносин та напрацьовує рекомендації щодо вдосконалення як правового регулювання, так і правозастосовної практики, використовуючи різноманітні наукові методи: аналіз, синтез, історичний, порівняльно-правовий, евристичний, синергетичний та ін.

 Предметом науки в галузі захисту прав спожичів є чинне законодавство щодо захисту прав споживачів, практика його застосування, історія розвитку, досвід розвитку науки в сфері захисту прав споживачів у зарубіжних країнах.

 Зміст науки в галузі захисту прав споживачів становить сукупність знань про правові явища, що стосується, насамперед, розроблених основних наукових положень, правових категорій та конструкцій, які дозволяють пояснити та аналізувати явища, пов'язані із захистом прав споживачів, а у певному ступені й прогнозувати їх розвиток та отримувати обгрунтовані знання про нові явища в цій сфері.

 З огляду на це, наука в галузі захисту прав споживачів - це систематизована сукупність знань про правове регулювання суспільних відносин, пов'язаних із захистом прав споживачів, властивості та закономірності його функціонування та розвитку, способи досягнення його ефективності, засоби отримання нових знань, необхідних для подальшого вдосконалення правових норм в сфері захисту прав споживачів.

 Як і будь-яка інша наука, наука в галузі захисту прав споживачів має свої методи наукового дослідження, тобто прийоми та способи, які використовуються в науці для аналізу та пізнання її предмета та отримання необхідного наукового результату.

 До цих методів належать як загальнонаукові методи дослідження, що притаманні всім суспільним наукам (дедукція, індукція, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення), так і спеціальні методи наукового дослідження, тобто прийоми та способи вирішення наукових завдань, які притаманні конкретній науці чи групі наук.

 У науці в сфері захисту прав споживачів до спеціальних наукових методів належать:

 1) метод порівняльного правознавства (компаративний метод) - полягає у вивченні та використанні правового регулювання схожих правовідносин у різних правопорядках та правових системах з урахуванням не лише юридичного змісту інституту захисту прав споживачів, а й причини його появи в конкретній національній правовій системі та форми історичного розвитку. Це дозволяє визначити універсальні та специфічні закономірності розвитку правових явищ, пов'язаних із захистом прав споживачів;

 2) метод комплексного аналізу - грунтується на одночасному використанні для вирішення конкретного завдання наукового інструментарію, що використовується декількома різними науками, наприклад, юриспруденції та економіки;

 3) метод системного аналізу - грунтується на розгляді конкретного явища як певної системи, в якій складові частини (елементи) функціонують з певною метою. Сутність полягає у виявленні елементів та взаємозв'язків між ними з метою подальшого аналізу їх взаємодії;

 4) метод конкретних соціологічних досліджень - полягає у використанні аналізу статистичних даних, у тому числі й даних судової, правозахисної та правозастосовчої статистики, методу експертних оцінок тощо;

 5) історичний метод - грунтується на вивченні історії становлення та розвитку інституту захисту прав споживачів.

 Завдання науки в галузі захисту прав споживачів представлені на рисунку 2.1.

 

	Пояснення правотворчих та правозастосовних рішень та прогнозування наслідків порушення закономірностей правового регулювання

 

 

Рисунок 2.1 Завдання науки в галузі захисту прав споживачів

 

 Теоретичними напрямами науки в галузі захисту прав споживачів є:

 1) виявлення та аналіз нормативно-правових актів та правових норм, що стосуються захисту прав споживачів;

 2) визначення правових засобів функціонування правових норм, пов'язаних із захистом прав споживачів (у тому числі дослідження механізму дії певних груп норм, виявлення з наукових позицій їх зв'язків та залежностей між ними), характеру методів правового регулювання, а також виявлення прогалин, колізій, інших вад в системі правового регулювання захисту прав споживачів);

 3) розробка способів вдосконалення правової практики в галузі захисту прав споживачів.

 Для наукового забезпечення нормотворчого процесу в Україні створені наукові заклади при Верховній Раді (Інститут законодавства) та Кабінеті Міністрів України (Інститут нормотворчої діяльності).

 Дослідженнями в галузі захисту прав споживачів займається низка українських фахівців.

 Серед них: Андрющенко В. А., Галат Л. М., Гончарова І., Книгочій К., Коваль Л., Кравченко В. М., Кройтор В. А., Луста І. С., Медуниця Ю., Парций Я., Рубан Ю., Сапожник Д.І., Торопчина-Агалакова С. О., Український В., Циганков О. та ін.

 Найбільш помітними науковцями, які звертаються до проблем захисту прав споживачів, ретельно досліджують їх є Л. Іваненко, статті якої друкувалися у спеціальних юридичних джерелах: "Гарантийные сроки, сроки пригодности, эксплуатационные сроки как способы повышенной защиты прав потребителей" (Підприємництво, господарство і право. - 1997. - № 6), "Правовые способы восстановления нарушенных прав потребителей" (Юрид. практика. - 1998. - № 7), "Особливості відшкодування моральних збитків, завданих покупцеві внаслідок придбання товару низької якості" (Мале підприємництво і менеджмент в Україні: Зб. наукових праць - К., 1997. - C. 195-202).

 У 1998 р. була видана монографія Л. Іваненко "Цивільно-правові засоби захисту прав споживачів (покупців) ".

 Т. Кагал є ще одним науковцім, який плідно працює у сфері, що розглядається. Він є автором статей "Законодавство про захист прав споживачів у сфері якості товарів у системі законодавства України" (Право України. - 1998. - № 8), "Вдосконалення правового статусу органів держспоживзахисту України - важлива умова підвищення ефективності їх діяльності (Державно-правова реформа в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. - К., 1997. - С. 215-218), "Споживачам - надійні правові гарантії" (Віче. - 1999. - № 2).

 Не можна не згадати праці С. О. Косінова "Юридические гарантии защиты прав потребителей в договоре купли-продажи" (Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. збірник. - Харків, 1999. - Вип. 37), "Особливості правових норм, що забезпечують захист прав споживачів за договором куплі-продажу" (Право України. - 1999. - № 1).

 Проблеми захисту прав споживачів досліджують також російські науковці. Це, насамперед, Л. Б. Вяткина, О. Гутніков. Е. Г. Корнілов, В. Утка.

 Необхідно згадати й о ролі вищих учбових закладів у подготовки фахівців в сфері захисту прав споживачів.

 Хоча у різних інстанціях та різних установах обговорюється необхідність покращення знань споживачів, однак спецкурс із "Захисту прав споживачів" у вищих навчальних закладах (далі - ВНЗ) фактично відсутній. Це ж стосується юридичних факультетів та юридичних ВНЗ. Станом на 2007 р. такий курс пропонувався студентам лише у декількох провідних навчальних закладах, зокрема Одеській національній юридичній академії та Київському національному торговельно-економічному університеті. Треба згадати і ЗІДМУ (Запорізький гуманітарний університет).

 На жаль, така дисципліна не пропонується на юридичних факультетах у Національному університеті ім. Т. Шевченка, Львівському національному університеті ім. І. Франка, Національній юридичній Академії ім. Я. Мудрого.

 Оскільки таких курсів немає у більшості провідних ВНЗ, то і, відповідно, відсутні розробки відповідних складових елементів навчального процесу, зокрема навчальні посібники та підручники. На жаль, наразі навіть немає жодного навчального посібника із захисту прав споживачів.

 Закордоном щю дисципліну, на відміну від України, можна знайти у програмах більшості поважних навчальних закладів.

 В Україні наука про захист прав споживачів як така існує в межах цивільного і господарського права України. Говорити про її відокремлення як загальновизнаної структурної складової частини системи права України ще рано. Наробки у галузі захисту прав споживачів жодним чином не упорядковані й не систематизовані. Отже, остаточне оформлення науки про захист прав споживачів ще має відбутися.

 

 

 ВИСНОВКИ

 

 Підсумовуючи викладене у контрольній роботі, можна зробити такі висновки.

 У законодавчій базі України, що стосується цивільно-правового забезпечення прав громадян, знайшла відображення тенденція посилення законодавчого регулювання відносин, спрямованих на захист прав споживачів. Закон України "Про захист прав споживачів" містить їх фундаментальні права, спирається на загальні положення цивільного законодавства, а його дія є неможливою без використання таких найважливіших цивільно-правових категорій, як майнова відповідальність, вина, збитки, шкода, договір та ін.

 Іншими словами, якщо цивільне законодавство покликане регулювати товарно-грошові відносини незалежно від суб'єктного складу, то Закон України "Про захист прав споживачів" регламентує специфіку цих відносин для споживачів на ринку товарів і послуг.

 Крім того, Закон України "Про захист прав споживачів" тісно взаємодіє з актами господарського законодавства, що встановлює вимоги до діяльності організацій, які виробляють товари і послуги для населення, якості споживчих товарів і послуг тощо.

 Таким чином, з прийняттям Закону України "Про захист прав споживачів" в нашій країні почало формуватися законодавство про захист прав споживачів, яке є специфічним законодавчим нашаруванням над галузевим законодавством (причому не лише над цивільним, але й над кримінальним, адміністративним тощо), основною метою якого є надання специфічних додаткових прав споживачам.

 Паралельно із законодавством про захист прав споживачів в Україні почала формуватися наука в сфері галузі прав споживачів. Проте вона ще перебуває на етапі свого становлення й чітких ознак не набула.

 

 

 Задача

 Дудкін придбав водонагрівач в магазині "Прогрес", на який виробником встановлювався гарантійний термін у два роки.

 Через 1,5 роки водонагрівач вийшов з ладу і при перевірці було з'ясовано, що він не підлягає ремонту. Вимогу Дудкіна про заміну водонагрівача на аналогічний товар належної якості було задоволено.

 Через 8 місяців і цей водонагрівач був зламаний та ремонту також не підлягав, про що є довідка із сервісного центру. На вимогу Дудкіна замінити цей товар на якісний продавець зазначив, що гарантійний термін у два роки, який був передбачений при придбанні першого водонагрівача, вже сплинув, а тому задовольняти вимоги Дудкіна продавець не буде.

 Чи були порушені права Дудкіна?

 Як обчислюється гарантійний строк при обміні неякісного товару на якісний?

 Як можна захистити права Дудкіна?

 Обгрунтуйте відповіді.

 

 Розв'язання:

 Так, права Дудкіна були порушені.

 Згідно із пунктом 5 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 р. № 1023-XІІ в ред. від 13.01.2006 р. (надалі - Закон). гарантійний строк - строк, протягом якого виробник (продавець, виконавець або будь-яка третя особа) бере на себе зобов'язання про здійснення безоплатного ремонту або заміни відповідної продукції у зв'язку з введенням її в обіг.

 У частині 1 ст. 7 Закону вказується, що виробник (виконавець) забезпечує належну роботу (застосування, використання) продукції, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного строку, встановленого нормативно-правовими актами, нормативними документами чи договором.

 Гарантійний строк зазначається в паспорті на продукцію або на етикетці чи в будь-якому іншому документі, що додається до продукції (ч. 2 ст. 7 Закону).

 Дудкін придбав в магазині "Прогрес" водонагрівач неналежної якості.

 Згідно із частиною 1 ст. 8 Закону у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

 1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;

 2) заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.

 Коли зламався водонагрівач, який Дуднік придбав першим, і при перевірці було з'ясовано, що він не підлягає ремонту, працівники магазину вимогу Дудкіна про заміну водонагрівача на аналогічний товар належної якості задовольнили.

 Відмова замінити другий водонагрівач на тій підставі, що гарантійний термін у два роки, який був передбачений при придбанні першого водонагрівача, вже сплинув, є необгрунтованою.

 У частині 7 ст. 7 Закону передбачено, що при обміні товару його гарантійний строк обчислюється заново від дня обміну.

 Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом (ч. 1 ст. 22 Закону).

 У разі відмови споживачу в реалізації його прав, установлених ч. 1 ст. 8 Закону суб'єкти господарювання сфери торговельного обслуговування несуть відповідальність у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

 

 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР в ред. від 25.06.2008 р. //http://zakon.rada/gov.ua
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-ІV в ред. від 07.10.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV в ред. від 14.10.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 р.
   № 1023-XІІ в ред. від 13.01.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Викторова И. Е. Потребитель и закон. - К.: Либра, 2002. - 394 с.
6. Зобов'язальне право: Теорія і практика: Навч. посібник / За ред.
   О. В. Дзери. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 912 с.
7. Кніпер Р. Цивільне та економічне право: Тези про розвиток цивільного і економічного права в Європі // Український правовий часопис. - 1998. - Вип. 1. - С. 99 - 104.
8. Лаврін О. Захист прав споживачів, його форми та способи // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 11. - С. 8 - 10.
9. Харитонов Е. О., Саніахметова Н. А. Гражданское право. - К.:
   А. С. К., 2001. - 502 с.

• Цивільне право України: Академічний курс. У 2-х т. Т. 1. Загальна частина: Підручник / За ред. Я. М. Шевченко. - К.: Ін Юре, 2003. - 520 с.

 

 

 Тестові завдання

 

1. Наука в галузі захисту прав споживачів:

 А. вивчає історію становлення та розвитку системи правового регулювання відносин, що виникають з приводу захисту прав споживачів в Україні та за кордоном;

 В. виявляє закономірності і тенденції правового регулювання відносин із захисту прав споживачів;

 С. напрацьовує рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання відносин із захисту прав споживачів;

1. вірне усе, що зазначено в п. п. "A-С".
2. Предметом науки в галузі захисту прав спожичів є:

 А. чинне законодавство щодо захисту прав споживачів;

 В. закономірності розвитку споживчого ринку;

 С. споживання як економічна категорія;

1. вірне усе, що зазначено в п. п. "A-С".
2. Компаративний метод науки в галузі захисту прав споживачів полягає:

 А. у порівняльному вивченні правових явищ, пов'язаних із захистом прав споживачів;

 В. в одночасному використанні для вирішення конкретного завдання наукового інструментарію, що використовується декількома різними науками;

 С. у розгляді конкретного явища як певної системи, в якій складові частини функціонують з певною метою;

1. у використанні статистичних даних.
2. Метод комплексного аналізу в галузі захисту прав споживачів полягає:

 А. у порівняльному вивченні правових явищ, пов'язаних із захистом прав споживачів;

 В. в одночасному використанні для вирішення конкретного завдання наукового інструментарію, що використовується декількома різними науками;

 С. у розгляді конкретного явища як певної системи, в якій складові частини функціонують з певною метою;

1. у використанні статистичних даних.
2. Метод системного аналізу в галузі захисту прав споживачів полягає:

 А. у порівняльному вивченні правових явищ, пов'язаних із захистом прав споживачів;

 В. в одночасному використанні для вирішення конкретного завдання наукового інструментарію, що використовується декількома різними науками;

 С. у розгляді конкретного явища як певної системи, в якій складові частини функціонують з певною метою;

1. у використанні статистичних даних.
2. Метод конкретних соціологічних досліджень в галузі захисту прав споживачів полягає:

 А. у порівняльному вивченні правових явищ, пов'язаних із захистом прав споживачів;

 В. в одночасному використанні для вирішення конкретного завдання наукового інструментарію, що використовується декількома різними науками;

 С. у розгляді конкретного явища як певної системи, в якій складо