Д Втілення гендерних підходів у діяльність державних органів

Втілення гендерних підходів у діяльність державних органів

Впровадження гендерних підходів у державне управління – це питання соціальної справедливості, вирішення якого необхідне для забезпечення рівноправного та стійкого людського розвитку шляхом застосування найбільш ефективних і результативних методів державного втручання.
У Програмі діяльності Кабінету Міністрів України "Відкритість. Дієвість. Результативність", затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 15.03.2003 р. №344 і схваленій Верховною Радою України, у розділі 2.2 "Створення умов для всебічного гармонійного розвитку людини" проголошено як мету досягнення гендерної рівності. Така увага Уряду до проблем, пов'язаних із практикою формування і реалізації гендерної політики в Україні, зумовлює потребу глибоких і системних наукових досліджень щодо впровадження гендерних підходів у теорію і практику державного управління.
Проблеми формування і реалізації гендерної політики в Україні досліджували українські науковці, посадовці та громадські діячі М. Богачевська-Хом'як,
І. Богословська, К. Верес, І. Голубєва, Н. Гога, Н. Грицяк, Р. Губань, В. Довженко, О. Іваницька, Л. Кобелянська, Л. Кормич, А. Комарова, О. Кулачек, К. Б. Левченко, М. Орлик, А. Пашко, М. Пірен, С. Станік, Т. Мельник, С. Хрисанова та ін.
Гендер – це складна соціокультурна конструкція, яка відображає відмінності між чоловічим і жіночим у поведінці, ментальних і емоційних характеристиках. Під гендером розуміють організовану модель соціальних відносин між жінками і чоловіками, яка не лише характеризує їх спілкування і взаємодію в сім'ї, а й визначає соціальні відносини в основних інститутах суспільства [1, 21].
Гендерна політика виступає як комплексна, цілеспрямована діяльність держави, що здійснюється через законодавчу, виконавчу і судову гілки влади як на національному, так і на регіональному рівнях на основі врахування гендерного аналізу, і спрямована на ліквідацію всіх форм дискримінації за ознакою статі та досягнення рівного розподілу економічних, соціальних і політичних ресурсів між жінками і чоловіками [2, 5].
Поширенню ідей гендерної рівності та справедливості велика увага приділяється з боку міжнародної спільноти, ООН та окремих агентств і регіональних груп. Програма дій щодо гендеру та розвитку, схвалена Британською Співдружністю Націй в 1995 р., презентувала майбутнє у такий спосіб: "Це світ, в якому жінки та чоловіки матимуть рівні права та можливості на всіх етапах свого життя, матимуть можливості реалізувати всі прагнення та мрії; світ, у якому до жінки ставитимуться з повагою як до рівної, вважатимуть її за найбільшу цінність, як і чоловіка. Жінка матиме стільки ж прав щодо соціальних цінностей, справедливості, рівності, демократії, поваги до людини, як і чоловік. Над створенням таких соціальних цінностей чоловіки та жінки працюватимуть на засадах партнерства і співробітництва, щоб забезпечити розвиток усіх країн на основі утвердження людини як головної цінності" [3, 7].
Поняття "гендерний підхід" розглядається як процес оцінки будь-якого планового заходу (зокрема законодавства, стратегій і програм в усіх сферах і на всіх рівнях) з точки зору його впливу на жінок і чоловіків [4, 120].
Гендерний підхід в державне управління грунтується на тому, що інтереси і досвід жінок, так само як і чоловіків, є невід'ємним критерієм у процесі розробки загальної концепції, здійснення моніторингу й оцінки напрямів державної політики в політичній, економічній і суспільній сферах.
Підстави для впровадження гендерного підходу в державне управління такі:
1) гендерний підхід – це прояв демократії; ніхто не може бути дискримінований за ознакою своєї статі;
2) оскільки суспільство складається з жінок і чоловіків, не можна досягти сталого розвитку суспільства без проведення гендерного аналізу існуючих умов.
У кожному суспільстві існують певні очікування щодо поведінки жінок і чоловіків у сфері управління. Наприклад, у більшості країн світу існує переконання, що начальником мусить бути чоловік, а секретарем – жінка. Від чоловіків очікують прагнення до влади та досягнення висот, у той час як амбіційність серед жінок вважається явищем ненормальним. Це, зрештою, впливає на розподіл ролей у суспільстві, на те, хто в ньому приймає життєво важливі рішення і на чию користь вони приймаються [5, 117].
Такі суспільні стереотипи часто впливають на статистику щодо кількості жінок і чоловіків у державних органах взагалі та на керівних посадах зокрема. Особливою у цьому відношенні є ситуація в Україні, де серед державних службовців 72,8% – жінки, 27,2 – чоловіки; обіймають керівні посади 51,5% жінок та 48,5% чоловіків. Втім, аналізуючи розподіл жінок і чоловіків на керівних посадах за категоріями, науковці спостерігають різке зменшення кількості жінок із зростанням категорії посади (з 65,2% на посадах шостої категорії до 9 – першої). Такі дані свідчать, що жінки в Україні не можуть суттєво впливати на прийняття важливих політичних рішень [6, 56].
Отже, одним із завдань кадрової політики в Україні є сприяння кар'єрному зростанню жінок на державній службі. Прикладом вирішення цього завдання є рекомендації Головдержслужби щодо формування кадрового резерву на заміщення керівних посад на засадах рівного представництва жінок і чоловіків.
Новизна концепції "впровадження гендерних підходів" полягає в тому, що гендерний вимір стає складовою всіх стратегічно важливих напрямів державної політики. Гендерна рівність більше не розглядається як "окреме" питання і стає предметом розгляду в усіх державних програмах і стратегічних напрямах розвитку суспільства. Крім того, включення гендерного фактора до усіх напрямів державної політики сприяє врахуванню інтересів обох статей як повноправних учасників процесу розвитку [7, 116].
Стратегія інтегрування гендерних питань у державні програми мусить супроводжуватися стратегією забезпечення того, щоб умови управлінської діяльності були чуйними щодо гендерних обставин і гарантували рівні можливості і ставлення як до чоловіків, так і до жінок Для успішного впровадження гендерних підходів має бути також забезпечено достатній технічний потенціал і людські ресурси [8, 71].
Аналіз, що базується на врахуванні гендерних аспектів, полягає в оцінці різних впливів запропонованих чи існуючих напрямів політики, програм і законодавчих актів на жінок і чоловіків. Це дає змогу обрати напрям політики з урахуванням гендерних відмінностей, природи стосунків між жінками і чоловіками, різниці їх соціальних ролей, життєвих планів і економічних обставин [9, 41].
Вивчення позитивного світового досвіду дає можливість зробити висновок про доцільність забезпечення у практиці формування державної політики щодо гендерної рівності в Україні таких умов управлінської діяльності:
а) на управлінському рівні:
– наявність гендерно чутливого вищого адміністративного персоналу;
– включення цілей досягнення гендерної рівності до державних планів та програм;
– достатня кількість ресурсів та досвідченого персоналу для підтримки гендерної рівності;
– наявність постійно діючого штату кваліфікованих спеціалістів із питань гендерної рівності (особливо на місцевому рівні);
б) у процесі планування:
– гендерний аналіз проводиться на початкових стадіях проектного чи програмного етапу формування політики, а його результати включаються у програмне планування;
– забезпечується рівноправна участь жінок та чоловіків на рівні прийняття рішень і у процесі планування;
– розробляється специфічна стратегія та бюджет на підтримку досягнення гендерної рівності;
– залучаються спеціалісти з питань гендерної рівності вже на початкових стадіях процесу планування;
в) під час реалізації політики:
– здійснюється широка підтримка з боку жіночих організацій, провідних фахівців жіночої та чоловічої статі у прийнятті рішень;
– існуючі гнучкість та відкритість дають змогу реагувати на нові методи та можливості підтримки гендерної рівності;
г) у процесі оцінювання наслідків політики:
– оцінюються та вносяться до звітів із використанням кількісних і якісних показників результати досягнення гендерної рівності;
– збирається та аналізується як інтегральна частина оцінки виконання інформація про позитивні результати зменшення гендерної нерівності;
– закладаються довгострокові перспективи;
– використовуються заходи щодо підвищення активності жінок та чоловіків у процесі планування й оцінювання результатів та обговорення власних здобутків.
Таким чином, гендерний підхід передбачає включення перспектив гендерного розвитку і гендерного аналізу на всіх етапах розробки, здійснення та оцінки державних стратегій, програм і проектів. Гендерний підхід не можна розглядати як ізольований процес, він є невід'ємною частиною всього циклу управлінської діяльності.
Демократизація і гуманізація суспільства пов'язані із створенням рівних можливостей для самореалізації особистості незалежно від її соціального походження, національності, віку, статі, вони передбачають переборення пануючих століттями стереотипів щодо соціальних ролей жінки і чоловіка та впровадження концепції "гендера" в усі сфери суспільного життя, в тому
числі – у діяльність державних органів.
Перспективу подальших досліджень проблеми вбачаємо у розробці ефективної моделі державного механізму забезпечення рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків.

Література:

1. Абубикирова Н. И. Что такое "гендер"? // Общественные науки и современность. – 2006. – №4. – С. 21.
2. Левченко К. Б. Управління процесами формування гендерної політики в Україні (організаційно-правові аспекти): Автореф. дисерт. д-ра юрид. наук. – Харків: Національний університет внутрішніх справ України, 2003. – С. 5.
3. Герберт А., Сайман Г. Адміністративна поведінка: Дослідження процесів прийняття рішень в організаціях, що виконують адміністративні функції: Пер. з англ. – К., 2001. – С. 7.
4. Грицяк Н. Гендерний підхід в теорії та практиці державного управління // Вісник УАДУ. – 2006. – № 4. – С. 120.
5. Здравомыслова Е. А., Темкина А. А. Социальное конструирование гендера // Социологический журнал. – 2008. – № 3-4. – С. 19.
6. Левченко К. Б. Державне управління процесами формування гендерної політики в Україні: теоретичні проблеми // Український соціум. – 2004. – № 3(5). – C. 56.
7. Воронина О. О. Гендерные тенденции в современном мире. – М.,
2008. – С. 116.
8. Ковалева Т. Э., Иванчук Н. В. Женщины: ресурсы политического поведения // Социс. – 2008. – № 7. – С. 71.
9. Теория и методология гендерных исследований: Курс лекций / Под общ. ред. О. А. Ворониной. – М., 2007. – С. 41.