Д ПОНЯТТЯ ГЕНДЕРНИХ ВІДНОСИН, становище жінок в Україні

ПОНЯТТЯ ГЕНДЕРНИХ ВІДНОСИН.
СТАНОВИЩЕ ЖІНОК В УКРАЇНІ
З 80-х р.р. XX ст. жінки усього світу започаткували активний міжнародний рух за свої права. Наслідки цієї діяльності особливо відчутні на міжнародному рівні. Держави перше в історії виявили підтримку захисту прав жінок і визнали його своїм "високоприоритетним завданням".
Існує три головні причини привернення уваги до загальнолюдських прав жінок:
1) необхідність інформувати жінок про те, що вони мають права людини та повинні їх використовувати;
2) необхідність оприлюднювати випадки порушення прав на підставі гендеру та боротися з ними;
3) необхідність сформувати нову практику прав людини, яка повністю вирішуватиме питання загальнолюдських прав жінок.
Гендер – соціокультурна категорія та колективні уявлення, завдяки яким біологічні відмінності статей переводяться на мову соціальної та культурної диференціації.
Поняття гендер походить від грецького "генос" ("матеріальний носій спадковості", "той, що народжує"). Термін "гендер" введено в соціальні науки Енн Оклей в 70 р.р. XX ст. Соціологи проводять різницю між чоловіком та жінкою за такими ознаками: біологічна стать, гендерна ідентифікація, гендерні ролі.
Поняття "гендер" має соціальний, соціально-психологічний та правовий аспекти. Основою правового статусу особистості є її фактичний соціальний статус, тобто реальний стан людини в суспільстві. Право вводить цей стан в законодавчі рамки. В соціально-психологічному відношенні він є певною системою соціальних і психологічних можливостей людини.
У нашій країні приділяється недостатньо уваги гендерним проблемам. І вивчення, і викладання гендерології тільки започатковуються. У багатьох європейських країнах, особливо в скандинавських, а також у Канаді та США гендерологія давно викладається в учбових закладах, у цій галузі проводяться наукові дослідження.
Багато вчених вважають, що становлення гендерологічних наукових напрямків вельми важливо для всієї системи наук про людину і суспільство, оскільки воно знаменує вихід на новий виток вивчення можливостей людини з урахуванням її психофізіологічної статево-ролевої специфіки.
Яким же є становище жінок в Україні наразі?
Основною проблемою є декларативний характер гендерної рівності та формальність прав жінок. Реальна ситуація в цілому є прямо протилежною правовим нормам. На шляху до встановлення гендерної рівності у нашому суспільстві стоять такі чинники:
1) стереотипи масової свідомості, що й досі розглядають жінку як слабку порівняно з чоловіком істоту, котрі є другорядною в суспільному, політичному та економічному житті;
2) кризова економічна ситуація (особливо безробіття, яке часто штовхає жінок на заробітчанство, що призводить до негативних наслідків – продажу жінок, їх подальшої сексуальної експлуатації);
3) пасивність жіночих організацій та окремих жінок у відстоюванні своїх законних прав та свобод.
Основними жіночими проблемами є домашнє насильство, проституція та торгівля жінками, наркоманія, відсутність послідовної державної політики в цій сфері. Особливої гостроти набула проблема сексуальних зазіхань, які вважаються нормою у стосунках між керівниками-чоловіками та підлеглими-жінками.
Принцип гендерної рівності закріплений в Конституції України. Стаття 3 Конституції говорить про рівність чоловіків та жінок в усіх сферах життя. Частина третя ст. 24 Конституції України, безпосередньо присвячена подоланню дискримінації стосовно жінок в Україні та наголошує на тому, що рівність прав жінок і чоловіків забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній та культурній діяльності, у здобутті освіти та професійній підготовці, у праці та винагороді за неї і так далі.
Втім, відповідно до законодавства лише жінкам надається можливість поєднувати працю з материнством. Законодавчо чоловіки позбавлені такої можливості. Такий підхід є характерною ілюстрацією формального розуміння принципу гендерної рівності.
Окрім цього Україна ратифікувала Конвенцію про ліквідацію усіх форм дискримінації стосовно жінок 1979 р., Конвенцію № 156 про працюючих жінок з сімейними обов'язками, підсумкові документи Всесвітньої конференції з прав людини (Відень, 1993 р.), Конвенцію про ліквідацію насильства щодо жінок, Конвенцію про громадянські та політичні права, Конвенцію про соціальні, економічні та культурні права (1976 р.).
Наскільки ці нормативні акти вплинули на розвиток гендерної рівності в нашій країні?
По-перше, вони носять виключно декларативний характер та не забезпечені механізмами реалізації, тобто фінансовими та організаційними ресурсами для забезпечення даних зобов'язань.
По-друге, громадянське суспільство в Україні, нажаль, не є силою, яка здатна вплинути на гендерну ситуацію в країні.
Отож, законодавче закріплення гендерної рівності не допомогло жінкам відчути себе більш рівноправними. Реальне життя українських жінок ще далеко від ідеалів рівноправ'я. Найбільш відчутна гендерна нерівність у двох сферах – праці та зайнятості та в сфері політики.
Так, "прекрасна стать" складає 53% населення країни, кількість жіночих організацій зростає, а кількість жінок в органах влади зменшується.
З розвитком в країні ринкових відносин жінки, як і всі громадяни, отримали можливість для відкриття власної справи. Доля жінок в загальній кількості підприємців складає 30%. В основному вони зайняті в малому та середньому бізнесі. У великому бізнесі жінки – рідкість.
Становлення жіночого бізнесу в основному відбувається за рахунок ініціативи жінок, воно не є результатом дії спеціальних державних програм. Жіночий бізнес орієнтований в основному на роздрібну торгівлю, медицину, культуру та науку. Соціологи стверджують, що жінки у бізнесі демонструють більшу схильність до компромісів у взаємодії з партнерами, більше враховують моральні та етичні принципи.
Проте жінки-підприємці – лише незначна частка працюючих жінок. Серед найманих працівників показником дискримінації є рівень заробітної плати. В цілому рівень жіночої заробітної плати складає 2/3 чоловічої.
Гендерна нерівність в оплаті праці є прямим порушенням принципу рівної оплати за рівну працю. Майже в усіх галузях народного господарства жінки займають низькооплачувані посади. Всі ці роки на ринку праці простежується ще одна закономірність: чоловіки витісняють жінок з перспективних добре оплачуваних посад.
За неофіційними даними (офіційні дані з цієї проблеми відсутні) кожна 5 жінка в Україні є жертвою домашнього насильства. Фактично, в Україні до сьогоднішнього дня немає реабілітаційних центрів для жертв домашнього насильства, які стали нормою для цивілізованих країн. Кваліфікована правова допомога є недоступною для більшості жінок, які потрапили в скрутну ситуацію. Органи внутрішніх справ обирають у таких ситуаціях тактику "невтручання у внутрішні сімейні конфлікти". Отже, виникає замкнене коло. Куди звернутися жертві?
Було б доцільним посилити відповідальність за домашнє насильство та привернути увагу органів внутрішніх справ на необхідність вжиття виховних та запобіжних заходів проти домашнього насильства. Адже попередити завжди легше, ніж врегулювати.
Традиційні стереотипи масової свідомості суттєво обмежують можливості кар'єрного росту для жінок та негативно впливають на їх сімейні відносини, як тільки вони добиваються перших успіхів. При працевлаштуванні у жінок менше шансів, ніж у чоловіків, отримати вакантне місце. До того ж нерідко роботодавець зазначає, що конкурс оголошується виключно для чоловіків.
Чи є така позиція роботодавців виправданою?
Так, дійсно, жінка може раптом піти у декретну відпустку, у відпустку по догляду за дитиною, але чоловіки частіше вживають спиртне, що відбивається на виконанні їх службових обов'язків. У жінок й досі менше шансів ніж у чоловіків просунутися по кар'єрній драбині. Жінки, виконуючи однаковий, а іноді й більший обсяг роботи порівняно з чоловіками, отримують меншу заробітну платню.
Очевидна нерівність позицій жінок та позицій чоловіків на ринку праці призвела до фемінізації бідності. Сьогодні кожна 3 жінка має рівень доходів, що дорівнює прожитковому рівню. Жінки складають більшість у найбільш соціально-незахищених категоріях громадян: пенсіонери, безробітні, працюючі у бюджетній сфері.
Зміни у становищі жінок в Україні можливі лише за умови послідовної державної гендерної політики у наданій сфері, тобто державі в особі уповноважених органів необхідно:
– проводити заходи щодо забезпечення організаційних, економічних і правових гарантій для реалізації жінками права на працю, зниження рівня безробіття серед жінок;
– надавати підтримку жінкам у конкуренції на ринку праці шляхом організації професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації жінок, оволодіння ними новими професіями;
– підвищувати правову обізнаність жінок і роботодавців з вимогами законодавства з питань охорони праці та здоров'я жінок;
– вживати заходи щодо розвитку та стартової підтримки підприємницької діяльності жінок;
– розвивати соціальні послуги, у тому числі збереження та впорядкування мережі дошкільних закладів освіти і поліпшення рівня обслуговування дітей у них, які сприяли б жінкам і чоловікам поєднувати виконання батьківських обов'язків з трудовою і громадською діяльністю;
– здійснювати заходи щодо соціальної та професійної реабілітації жінок з обмеженими фізичними можливостями і жінок, які виховують дітей-інвалідів;
– проводити аналіз законів та інших нормативно-правових актів України з питань становища сім'ї і жінок з метою їх вдосконалення та приведення у відповідність з нормами міжнародного права.