Кр ВИДИ ЮРИДИЧНИХ КОНСТРУКЦІЙ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Теорія правотворчості правозастосування"
на тему: ВИДИ ЮРИДИЧНИХ КОНСТРУКЦІЙ

ПЛАН

Вступ 3
1. Юридична техніка: загальна характеристика й основні положення 5
2. Поняття юридичної конструкції 10
3. Види юридичних конструкцій 12
Висновки 16
Список використаної літератури 18

ВСТУП
Наразі багаторазове зростання обсягу юридичного регулювання і нормативно-правового масиву об'єктивно збільшує значущість нормотворчої техніки. Потреба в уніфікуючих нормах, в процедурах техніко-юридичного плану, в спеціальному лингво-юридичному аналізі проектів нормативних правових актів стає все більш нагальною.
Юридико-технічний рівень нормативних правових актів, є, за загальним визнанням, одним із найважливіших показників їх якості [5, с. 90].
На жаль, юридико-технічний рівень українського законодавства на сучасному етапі його розвитку є ще низьким, оскільки питання правотворчої техніки тривалий час відсувались на другий план. Лише останнім часом прийомам юридичної техніки почало приділятися більше уваги [11, с. 645].
Поряд із цим, тут ще багато "білих плям". До останніх, без сумніву, належить й вчення про юридичні конструкції.
Галузеве законодавство "наповнене" найрізноманітнішими юридичними конструкціями. Проте досі зусилля теоретиків щодо обгрунтування необхідності й висвітлення природи юридичних конструкцій залишаються незатребуваними.
Відсутні прямі згадки про юридичні конструкції в чинних нормативних правових актах України. У прикладних науках часто термін "юридична конструкція" не має суто наукового сенсу й вживається зазвичай як синонім терміну "поняття".
Важливе значення має факт недостатньої наукової дослідженості сутності юридичної конструкції. Спеціалізована література у кількісному вираженні є незначною. Багато з цих джерел або перейшло у розряд малодоступних видань, або стало бібліографічним раритетом.
Актуальне завдання теорії держави і права полягає не в тому, щоб остаточно вирішити проблему юридичних конструкцій додатково до галузевих юридичних наук, які поки такого рішення запропонувати не можуть, а в тому, щоб дослідити походження наших уявлень про юридичні конструкції і вказати той шлях, яким повинно йти осмислення нових даних галузевих юридичних наук, що розкривають невідомі сторони досліджуваних явищ [9, с. 46].
У зв'язку з цим дослідження юридичних конструкцій як засобу правотворчої техніки й ефективності їх використання в нормотворчості і правореалізації є наразі вкрай необхідним і корисним, а тому актуальним.

1. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
Й ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
Правова форма діяльності безпосередньо пов'язана з необхідністю використання різних методів і способів юридичної техніки.
Юридична техніка – це система засобів, правил і прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів. Розрізняють юридичну техніку в правотворчості та правозастосовній діяльності [10, с. 510].
Юридична техніка в правотворчості охоплює нормативні акти (техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні законів і підзаконних актів), а в правозастосовній діяльності – індивідуальні акти (техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні судових актів, договорів).
Для забезпечення верховенства закону і його ефективної дії необхідний високий рівень законодавчої техніки.
Юридична техніка в правотворчості містить у собі методики роботи над текстами нормативно-правових актів, прийоми найдосконалішого викладу думки законодавця (інших суб'єктів правотворчості) у статтях нормативно-правових актів, вибір найдоцільнішої структури кожного з них, термінології і мови, способи оформлення змін, доповнень, повного або часткового скасування, об'єднання нормативно-правових актів тощо. Вона забезпечує юридичну досконалість нормативних документів [12, с. 45].
Істотне значення має зведення до мінімуму кількості нормативних актів з одного й того ж питання, а також наявність спеціальних правових засобів, що забезпечують додержання нормативно-правового акта (організаційні заходи, заходи заохочення, контролю та ін.).
Найзагальнішими прийомами і правилами юридичної техніки є:
1) юридична термінологія;
2) юридичні конструкції;
3) форма нормативного акта, прийоми і правила викладу його змісту [10, с. 510].
Юридична термінологія – це система юридичних термінів, тобто словесних позначень понять, що використовуються при викладі змісту закону, іншого нормативного акта.
Вона припускає так звану термінологічну уніфікацію: однозначність, загальновизнаність, стабільність і доступність термінів, визначеність і чіткість у викладі нормативно-правового матеріалу, які виключають різне розуміння думки законодавця.
Однозначність – вживання терміна в даному законі в тому самому значенні.
Загальновизнаність – вживання термінів відомих, а не вигаданих законодавцем для даного закону.
Стабільність – усталеність термінології, а не зміна її з прийняттям кожного нового закону.
Доступність – простота і адекватність терміна змісту норм права.
Розрізняють три види термінів у текстах законів:
1) загальновживані – терміни в загальноприйнятому значенні, наприклад, будинок, документ, будівля, природа, довкілля та ін.;
1) спеціально-технічні – терміни, що мають значення у галузі спеціальних знань – техніки, медицини, економіки, соціології, біології, наприклад, депозит, безробітний, страйк;
3) спеціально-юридичні – терміни, що мають особливе юридичне значення, яким виражається своєрідність того чи іншого правового поняття, наприклад, застава, володіння, переведення боргу, колективний договір [10, с. 511]
Для єдності юридичної термінології необхідно, щоб при позначенні в нормативному тексті певного поняття послідовно вживався один і той же термін, а при позначенні різних, таких, що не збігаються між собою, понять використовувалися різні терміни.
Прийняті закони повинні термінологічно стикуватися між собою і містити бездоганні дефініції, єдині, наскрізні для всієї галузі законодавства. Понятійний апарат усіх галузей права повинен мати "модельні" терміни і визначення, що виражають найзагальніші й водночас найістотніші ознаки предмета або явища [3, с. 260].
Поняття можуть набувати подальшого розвитку в галузевих нормативних актах, проте уточнене визначення все одно має спиратися на основну (базову) дефініцію. Неточність у застосуванні терміна може спричинити неправильне розуміння правової норми1.
Юридичні конструкції – це стійкі побудови нормативного матеріалу за особливими типами зв'язків його елементів, їх типовими схемами, моделями, в які втілюється "юридичний матеріал". Тобто юридичні конструкції – це чіткі, відпрацьовані наукою і законодавчою діяльністю, перевірені практикою типові схеми правовідносин [11, с. 646].
Особливі юридичні конструкції дозволяють включати в дію – залежно від обставин – різні юридичні норми. Відпрацьованість конструкцій – показник досконалості законодавства. Такими юридичними конструкціями є "кримінальна недоторканність", "необхідна оборона", "суб'єктивні права" та ін.
У юридичній техніці поряд з важливістю правильного застосування юридичної термінології і юридичних конструкцій не менше значення має форма нормативно-правового акта.
Прийоми і правила викладу юридичних норм у тексті нормативно-правового акта стосуються:
– способів викладу;
– формулювання заголовних назв статей і частин тексту;
– юридичного стилю;
– юридичної мови.
Існують два основних способи викладу юридичних норм у тексті закону:
1) абстрактний – характеризується тим, що ознаки явищ, незважаючи на їх різноманіття, подаються в узагальненому вигляді, виражаються абстрактними поняттями;
2) казуїстичний – характеризується урахуванням індивідуальних ознак явищ, їх видів, фактів; перелічуються ті чи інші випадки – казуси.
Абстрактний спосіб (прийом) викладу свідчить про вищий рівень юридичної техніки. Втім, казуїстичний спосіб (прийом) дозволяє з більшою визначеністю й чіткістю регулювати суспільні відносини, точно визначати кількість випадків відповідальності тощо.
Абстрактний і казуїстичний способи викладу юридичних норм доповнюють один одного у разі їх правильного застосування.
Загальні вимоги до форми нормативних актів (формулювання заголовних назв статей і частин тексту, юридичного стилю, юридичної мови):
1) логічна послідовність і компактність викладу нормативних розпоряджень, що містяться в нормативному акті; відповідність змісту закону його найменуванню;
2) відсутність суперечностей усередині нормативного акта, а також суперечностей з іншими нормативними актами; заповнення прогалин;
3) наявність формальних реквізитів у нормативних актах: найменування акта; органу, що його видав; місця видання; дати видання; підписів офіційних осіб; порядкового номера;
4) наявність встановленої структури нормативного акта: глав, розділів і частин – у великих законах; статей – у всіх законах; пунктів – у підзаконних актах; заголовків у кожній статті – у законах, переважно в кодексах, а також можливість преамбул в окремих законах; додатків – у підзаконних нормативних актах;
5) стислість викладу і, разом з тим, ясність, логічність, граматична правильність мови нормативного акта (без художньої красивості і декларативних положень: метафор, епітетів, порівнянь, абревіатур, ненормативної лексики тощо).
Для юридичної мови характерним є наказовий стиль викладу. Відступ від цих вимог призводить до юридичних помилок: прогалин у нормативному акті, суперечностей між його статтями, нечітких формулювань, стилістичних погрішностей та ін., які знижують якість акта, ускладнюють його усвідомлення і роз'яснення (тлумачення), реалізацію норм права в конкретних відносинах [10, с. 514].
Юридична техніка в правозастосовній діяльності містить:
1) методики роботи над текстами правозастосовних актів;
2) прийоми найдосконалішого викладу думки правозастосовувача (суду, адміністрації та ін.) у судовому рішенні, рішенні господарських судів та інших актах;
3) вибір найдоцільнішої структури правозастосовного акта, термінології і мови та ін.
Виносячи правозастосовний акт, суб'єкт застосування повинен указати орган, що застосовує право, і відповідальну особу (якщо орган колегіальний, то вказується його склад), осіб, що беруть участь у розгляді справи (якщо ця участь є обов'язковою). Правозастосовувач зобов'язаний описати діяння, що стало предметом розгляду, навести докази вчинення діяння конкретною людиною. У тексті документів необхідно навести і норми законодавства. Правозастосовний акт має таку структуру: вступна частина, констатуюча частина, мотивувальна частина, результативна частина.

2. ПОНЯТТЯ ЮРИДИЧНОЇ КОНСТРУКЦІЇ
У кожній галузі права існують сталі конструкції, розробленість яких є одним із показників техніко-юридичного рівня розвитку даної галузі права. Юридичними конструкціями є комплекси правових засобів, котрі утворюють типові моделі, відповідні різновиди суспільних відносин.
На думку С. С. Алексєєва, "юридичні конструкції є органічним елементом власного змісту права, його внутрішньої форми, що виникає спочатку спонтанно, у самому житті, у практиці в результаті процесу типізації. Причому, необхідно підкреслити, – ключовим, визначальним елементом саме власного його змісту (або структури), коли він виходить зі стану початкових примітивних форм і отримує розвиток як самостійний і вельми своєрідний феномен людської цивілізації ,що має свій, особливий зміст (внутрішню форму) і є готовим на підставі нового досвіду, даних науки, сили розуму отримати подальший розвиток, новий рівень досконалості тощо" [2, с. 111].
Саме поняття "юридична конструкція" давно відоме й плідно використовується у юриспруденції. В юридичній науці його ототожнюють з логічною дедукцією, з теоретичними положеннями, із способом регулювання суспільних відносин і засобом юридичної техніки.
Побудова юридичних конструкцій – один із конкретних випадків використання моделювання як методу пізнання в науці права.
Юридична конструкція – гносеологічна категорія, інструмент, засіб пізнання правових явищ. Вона є ідеальною модель, що відображає складну структурну будову врегульованих правом суспільних відносин, юридичних фактів або їх елементів [4, с. 16].
Юридичній конструкції властиве багато рис і функцій, притаманних моделям взагалі. Як ідеальна модель, вона є формою віддзеркалення дійсності [9, с. 46].
Юридична конструкція створюється в результаті абстракції. При її створенні дослідник абстрагується, відволікається від різноманіття видів і властивостей суспільних відносин, їх зв'язків з іншими соціальними чинниками. У юридичній конструкції знаходять відображення лише ті сторони, елементи і властивості суспільних відносин, що врегульовані або можуть бути врегульовані нормами права, а, отже, складають предмет дослідження саме юридичної науки [3, с. 260].
Як і будь-яка інша модель, юридична конструкція є спрощеним образом суспільних відносин, врегульованих правом. Реально правовідносини існують між людьми – суб'єктами права, реалізуються в їх діях. Права й обов'язки суб'єктів, їх дії, психічне ставлення до них не існують самі по собі, вони нібито "належать" суб'єктам.
При створенні юридичних конструкцій права, обов'язки, дії суб'єктів й інші елементи відносин відволікаються від суб'єктів. Їм надається значення, рівне із самим суб'єктом: як і суб'єкти, вони розглядаються як самостійні елементи правових конструкцій. Це спрощує, огрублює суспільні відносини, втім, про них створюється більш наочне уявлення, з'являється можливість детального вивчення кожного з їх елементів [8, с. 5].
Дослідження юридичної конструкції дозволяє отримати більш узагальнені й поглиблені знання про кожне реально існуюче правовідношення. Адже зв'язок змодельованої юридичної конструкції з правовідношенням або його елементами має характер відповідності, аналогії, тобто подібності на рівні істотних ознак врегульованих правом суспільних відносин.
Юридична конструкція не враховує і не повинна враховувати нескінченну кількість властивостей і ознак конкретних правовідносин. У такому випадку було б стільки юридичних конструкцій, скільки реальних правовідносин. Отже, не було б сенсу в існуванні юридичних конструкцій [4, с. 34].
Це положення зовсім не виключає того, що разом із конструкціями загального характеру можуть створюватися і більш конкретні конструкції. До них відносяться, наприклад, конструкції видів правовідносин (абсолютних і відносних, регулятивних і охоронних), правопорушень, правочинів, конструкції елементів юридичних фактів (конструкція складної або змішаної форм вини; об'єктивної сторони формальних і матеріальних правопорушень) та ін.
Не є юридичними конструкціями поняття або визначення правовідношення, правопорушення та ін., оскільки в них не відбивається структурно-системна будова досліджуваних об'єктів. Назва "склад" вже вказує на те, що об'єкт, який вивчається, – складний, побудований із якихось частин, включає певні елементи. Тому стосовно юридичних конструкцій (складів) необхідно вживати не обороти типу "складається з ознак", а вирази типу "складається з елементів" [8, c. 7].
Таким чином, можна окреслити такі аспекти розуміння юридичних конструкцій: конструкція виступає, по-перше, як метод пізнання права, по-друге, – засіб побудови нормативного матеріалу. Будучи відбитою в нормах права, вона стає нормативною юридичною конструкцією. Нарешті, останній аспект полягає в тому, що юридичні конструкції є засобом тлумачення і встановлення юридично значущих фактів в процесі реалізації норм права.
3. ВИДИ ЮРИДИЧНИХ КОНСТРУКЦІЙ
Юридичні конструкції можна класифікувати у такий спосіб:
1) за сферою дії (публічно-правові та приватно-правові конструкції);
2) за обов'язковістю елементів юридичної конструкції (конструкції з обов'язковими і необов'язковими елементами);
3) за джерелами права (юридичні конструкції, закріплені в нормативних правових актах, актах судової правотворчості, нормативних договорах і правових звичаях);
4) за соціальним призначенням в правовому регулюванні (регулятивні і охоронні юридичні конструкції);
5) за взаємодією елементів (статичні та динамічні конструкції);
6) за достовірністю (дійсні і помилкові юридичні конструкції);
7) за методом правового регулювання (імперативні і диспозитивні юридичні конструкції).
О. Ф. Скакун наводить такий приклад юридичних конструкцій: громадянин К., який перебігав вулицю, був збитий автомобілем і зазнав важкої травми. Залежно від особливостей обставин у кожній з наведених нижче конструкцій "працюють" різні юридичні норми [10, с. 512].
Конструкція 1. "Соціальне забезпечення". Громадянин К. соціальне забезпечення) без власних зустрічних дій.
Конструкція 2. "Договір добровільного страхування". Якщо громадянин К. має договір страхування, страхові органи при зазнанні ним травми виплачує йому суму страхування. Договірна конструкція передбачає, що відповідно до умов договору громадянин періодично вносить внески до страхової установи, а у разі нещасного випадку одержує обумовлену в договорі суму.
Конструкція 3. "Юридична відповідальність заподіювача шкоди". Цивільна майнова відповідальність власника автомобіля, що збив громадянина К., полягає у відшкодуванні заподіяної шкоди. Специфіка цієї конструкції полягає в тому, що це – особлива юридична відповідальність, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Так шкода обов'язково відшкодовується, якщо не буде доведено, що вона виникла внаслідок непереборної сили або наміру потерпілого.
Юридичні конструкції, які знаходять певне закріплення і вираз в нормах права, можна назвати нормативними юридичними конструкціями на відміну від теоретичних, вживаних правовою наукою.
Між нормативною і теоретичною конструкціями немає грані, яка різко відокремлювала б одну від іншої. Це природно, оскільки юридична наука вивчає норми права, а, отже, й ті нормативні юридичні конструкції, які так чи інакше закріплені, виражені в нормах права.
Нормативна юридична конструкція знаходить вираз в конструкціях юридичної науки і, навпаки, теоретичні конструкції можуть перетворитися на нормативні. У більшості випадків ті та інші збігаються. У відомому сенсі можна говорити про єдину юридичну конструкцію, що використовується в різних цілях, здійснює різні функції: гносеологічну або нормативну.
Історично раніше виникла нормативна конструкція, виражена в нормах права. Виникла вона через об'єктивну необхідність у якомога повнішому врегулюванні правом суспільних відносин, в силу логічного характеру самих правових норм.
Конструктивний вираз норм права, які виникли, не був свідомим, складався стихійно. Перший законодавець, якщо і мислив образами юридичних конструкцій, то не усвідомлював цього. Лише із виникненням професії юристів, правової науки поступово осмислюється характер системного викладу норм права, усвідомлюється їх конструктивний зв'язок, наука виробляє юридичні конструкції, які стають важливим орієнтиром, методом пізнання права.
Спираючись на досягнення науки, і законодавець почав свідомо використовувати юридичні конструкції як засіб побудови нормативного матеріалу. Наразі нормативні конструкції і конструкції юридичної науки співіснують, збагачуючи одна одну.
Правова наука не лише осмислює ті конструкції, які виражені в праві. Аналізуючи ці конструкції, вона виявляє їх недоліки, висуває пропозиції з метою їх вдосконалення, а також розробляє нові конструкції, які більш адекватно відображають регульовані правом відносини, що краще відповідають інтересам держави на тому чи іншому етапі розвитку суспільства.
Використання досконалих юридичних конструкцій законодавцем, своєю чергою, веде до вдосконалення законодавства.

ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладене у контрольній роботі, можна дійти таких висновків.
1. Юридична конструкція – це засіб правотворчої техніки, який полягає в моделюванні, певній логічній побудові нормативного матеріалу, одночасно виступаючи методом пізнання і тлумачення норм права.
2. З позиції онтології феномен "юридична конструкція" має два значення: широке й вузьке.
З погляду широкого підходу, юридичними конструкціями вважаються практично усі правові явища, які мають певну структуру, будову, характеризуються ознакою "конструкційності". У цьому сенсі можна говорити про конструкцію права, галузі права, правового інституту, норми права, правосвідомості. Також широким необхідно визнати розуміння юридичної конструкції як методу пізнання права і тлумачення правових норм.
У вузькому сенсі юридична конструкція – це засіб правотворчої техніки, який полягає в моделюванні, певній логічній побудові нормативного матеріалу.
3. Функціональна значущість юридичних конструкцій полягає в наявності у даного правового компоненту особливих якостей юридико-технічного походження, які у своєї сукупності дозволяють здійснювати конструктивне тлумачення норм права, сприяють всебічному з'ясуванню сенсу норм права.
4. Не менше значення має методологічна цінність юридичних конструкцій, яка визначається сутністю догматичного юридичного аналізу права. Юридичні конструкції не лише акумулюють і ретранслюють апробовані зразки і моделі юридичної практики, але і виступають джерелом формування нового юридичного знання і, в цьому сенсі, входять в базовий арсенал аналітичної методології права.
5. Вдосконалення юридичних конструкцій, підвищення їх ефективності в правовій сфері має відбуватися в рамках розробки і впровадження в практику загальноправової концепції юридичного конструювання, як розділу юридичної техніки, що включає єдині для всіх галузей законодавства прийоми і методи створення юридичних конструкцій, обгрунтування і вибір їх цілей, встановлення контрольних механізмів за процесом втілення юридичних конструкцій у життя і відповідальності за кінцеві результати.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 27.11.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Алексеев С. С. Восхождение к праву: Поиски и решения. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 382 с.
3. Кругликов Л. Л. О понятии законодательной техники // Вестник МГУ. Сер. "Гуманитарные науки". – 2005. – № 1. – С. 259 – 269.
4. Кругликов Л. Л., Спиридонова О. Е. Юридические конструкции и символы в уголовном праве. – СПб.: Питер, 2005. – 212 с.
5. Лейст О. Э. Сущность права. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 366 с.
6. Нашиц А. Правотворчество: Теория и законодательная техника. – М.: Юрид. лит., 1974. – 238 с.
7. Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства: Учебник. – М.: ИНФРА-М, 2004. – 552 с.
8. Пономарев Д. Е. Генезис и структура юридических конструкций: подходы к пониманию // Академический юридический журнал. – 2005. – № 2. – С. 4 – 8.
9. Пономарев Д. Е. Юридические конструкции: становление понятия в отечественном правоведении // Российский юридический журнал. – 2004. – № 4. – С. 46 – 53.
10. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник. – 2-е вид. – Харків: Консум, 2005. – 656 с.
11. Теорія держави і права: Академічний курс / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенка. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 686 с.
12. Юков М. К. Место юридической техники в правотворчестве // Правоведение. – 1979. – № 5. – С. 45 – 48.