Кр Виконання судових рішень

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Виконання судових рішень"

ЗМІСТ

1. Звернення стягнення на майно боржника 3
1.1 Загальні засади примусового звернення стягнення на майно боржника 3
1.2 Арешт майна боржника 5
1.3 Вилучення та зберігання арештованого майна боржника 10
1.4 Звільнення майна боржника з-під арешту, зняття арешту 13
1.5 Загальні процедури примусової реалізації арештованого
майна боржника 16
2. Принципи виконавчого провадження 19
Список використаної літератури 23

1. ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА МАЙНО БОРЖНИКА
1.1 Загальні засади примусового звернення стягнення
на майно боржника
Звернення стягнення на майно боржника шляхом накладення арешту на майно і його реалізації теоретично є одним з найефективніших заходів примусового виконання. Цей захід набуває все більшого застосування в практиці державних виконавців.
Звернення стягнення на майно боржника полягає у його арешті (описі), вилученні та примусовій реалізації. Правовому регулюванню загального порядку звернення стягнення на майно боржника присвячена глава V Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. в ред. від 14.03.2007 р.
Особливістю застосування звернення стягнення на майно залежить від того, хто є боржником, фізична чи юридична особа. Зважаючи на це, наприклад, визначають черговість звернення стягнення на майно боржника.
Проте, щодо звернення стягнення на майно діє низка загальних правил, які стосуються всіх видів виконань:
- стягнення на майно боржника звертається у розмірах та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору;
- боржник має право вказати на ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення у першу чергу, однак остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначає державний виконавець;
- боржник має право визначити черговість реалізації майна, на яке накладено арешт, якщо це не впливає на результативність виконання.
Черговість звернення стягнення на майно боржника - фізичної особи є такою:
1) перша черга - кошти боржника в національній та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунках у цінних паперах у депозитаріях цінних паперів;
2) друга черга - рухоме майно (за виключенням майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, відповідно до переліку, який визначено додатком до Закону України "Про виконавче провадження");
3) третя черга - нерухоме майно (щодо якого також встановлено певну внутрішню черговість). Звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення, земельну ділянку, що є нерухомим майном, провадять лише у разі, коли у боржника відсутні достатні кошти чи рухоме майно. При цьому в першу чергу звертають стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належить боржникові;
4) в останню чергу звертається стягнення на житловий будинок або квартиру, разом із останнім - також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржникові (ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження").
У разі звернення стягнення на майно боржника - юридичної особи встановлено таку черговість:
1) перша черга - готівкові та безготівкові грошові кошти;
2) друга черга - майно, яке поділено на гри групи залежно від залучення його до безпосередньої діяльності юридичної особи (ст. 64 Закону України "Про виконавче провадження").

1.2 Арешт майна боржника

Арешт майна - це дія державного виконавця, що полягає в описі майна боржника, визначеного у виконавчому документі або ж достатнього для виконання рішення, накладенні заборони на його відчуження, а у разі необхідності - у його вилученні.
Як правило, арешт майна є складовою загального порядку звернення стягнення на майно боржника, проте, іноді цією дією завершується все виконавче провадження за виконавчим документом (наприклад, у разі забезпечення позову або застосування запобіжних заходів).
Як правові засоби оголошення заборони розпоряджатися майном та обмеження в праві користування майном, є складовими елементами арешту і застосовуються переважно, коли майно залишається у боржника. В цьому випадку боржник або його родичі виступають як особи, яким це майно залишено на зберігання для того, щоб зменшити витрати на виконавче провадження, а як наслідок - витрат самого боржника. Це може мати місце, коли боржник сприяє проведенню опису, не чинить опір, визнає свій борг. За інших умов описане майно має бути вилученим у боржника і переданим на зберігання іншим особам.
Заборона користування майном, як правовий засіб, має обов'язково застосовуватися при передачі майна на зберігання іншим особам.
Заборона розпорядження майном - це фактичне обмеження права його власника щодо відчуження арештованого майна, яке може мати певні особливості залежно від виду майна.
Необхідно мати на увазі, що в процесі застосування арешту певне значення має "Єдиний реєстр для реєстрації заборон відчуження об'єктів нерухомого майна", до якого нотаріуси вносять відповідні дані про накладені заборони або арешти майна.
Стаття 55 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює, що арешт застосовується:
- для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації;
- для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;
- при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.
Шляхи накладення арешту на майно боржника державним виконавцем є такими:
- винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, яка накладає арешт на майно боржника та оголошує заборону його відчуження;
- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що є на рахункам і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах;
- проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
При проведенні виконавчих дій щодо опису та арешту майна боржника державний виконавець обов'язково складає акт опису й арешту майна.
За постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження державний виконавець може накласти арешт у межах суми стягнення за виконавчим документом з урахуванням витрат, пов'язаних із проведенням виконавчих дій на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника.
В разі арешту всього майна ідеться про його розшук в різних можливих місцях знаходження, і у цьому випадку загальний акт опису може складатися з актів опису в окремих місцях, де мешкала особа, актів опису речей вилученим у третіх осіб, а також включати акти опису, проведені в автомобілі або гаражі, що належать боржнику тощо. Тобто, мова йде про те, що все майно підлягає стягненню й має бути описаним та включатися в загальний акт опису.
При необхідності постанову, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження (ст. 55 Закону України "Про виконавче провадження").
У таких випадках копію постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня надсилають боржникові та іншим заінтересованим особам. Цю постанову боржник може оскаржити начальникові відповідної Державної виконавчої служби або до суду у 10-денний строк.
Арештоване майно з метою наступної передачі його для реалізації вилучають у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше, ніж через п'ять днів після накладення арешту. Цей строк передбачено для захисту прав осіб, які вважають дії державного виконавця щодо опису та накладення арешту на майно неправомірними і вони можуть подати позов про виключення майна з опису.
Загальний порядок проведення опису та вимоги до акта опису встановлюються Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15.12.99 р. № 74/5 в ред. від 21.04.2007 р. (надалі - Інструкція № 74/5).
Так, в акті опису і арешту повинні бути вказані:
- час і місце складання акта;
- назва державної виконавчої служби, в якій працює державний виконавець, а також: прізвище, ім'я та no-батькові державного виконавця та осіб, що були присутні при складанні акта із зазначенням їх процесуального стану;
- назва органу чи посадової особи, яким виданий виконавчий документ, що підлягає виконанню, його резолютивна частина;
- назва стягувача та боржника;
- назва кожного внесеного в акт предмета і його відмінні ознаки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо);
- якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних металів, каменів, перлів тощо, то вони ретельно описуються з визначенням усіх особливих ознак, відповідним чином пакуються в конверт, прошиваються, підписуються державним виконавцем, учасниками акта опису й опечатуються печаткою відповідної державної виконавчої служби;
- оцінка кожного внесеного в акт предмета і загальна вартість усього майна;
- якщо проводилось опечатування предмета - які предмети, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування;
- строк, після закінчення якого майно має бути передане для реалізації;
- назва особи, якій передано майно на зберігання, а якщо майно передано на зберігання не боржнику, а іншій особі, - паспортні дані, її адреса;
- відмітка про роз'яснення зберігачеві майна обов’язків із збереження майна, попередження про кримінальну та матеріальну відповідальність за його розтрату, відчуження, утаювання або підміну;
- зауваження або заяви стягувача, боржника, осіб, що були присутні при опису і розпорядження за ним державного виконавця.
При необхідності, одночасно з арештом в акті повинні бути перелічені предмети, які залишені боржнику, із зазначенням їх вартості, як окремого, так і загальної кількості, а також перелічено інше майно, у тому числі те, яке перебуває у спільній власності боржника з іншими особами і на яке не було накладено арешт.
Коли державний виконавець установив зберігачеві обмеження права користування майном, то про це також вказується в акті опису і арешту майна із зазначенням виду, обсягів і строку обмеження. Види, обсяги і строки обмеження прав користування майном державний виконавець встановлює у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Арешт та опис майна боржника проводять за обов'язкової присутності понятих. В окремих випадках може бути залучено й інших учасників, наприклад, спеціалістів, експертів.
Акт опису й арешту майна підписується державним виконавцем, понятими, зберігачем майна, боржником та стягувачем, іншими особами, які були присутні при накладені арешту на майно. У разі відмови від підпису сторін чи інших осіб, які були присутні при виконанні, про це робиться відмітка в акті. Акт опису і арешту майна складається в 2-х примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, а другий - видається боржнику під розписку на першому примірнику, що залишається у державного виконавця.
Якщо описане майно передано на зберігання не боржникові, а іншій особі, то акт опису й арешту складається в 3-х примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, два інші вручаються зберігачеві майна та боржнику під розписку (на першому примірнику).
При конфіскації майна або при виконанні рішення про передачу майна державі акт опису складається в 3-х примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, два інших вручаються під розписку (на першому примірнику) боржнику, представнику державних податкових органів (якщо він був присутній) або надсилається їм.

1.3 Вилучення та зберігання арештованого майна боржника

Сама процедура вилучення арештованого майна передбачає поділ його на два види: яке вилучається негайно і таке, що вилучається лише через п'ять днів. Так, загальним є порядок вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації, яке проводиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше, ніж через п'ять днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту на них.
Таким чином, загальний порядок вилучення майна передбачає строк у п'ять днів, який при необхідності можна використати для звернення до суду із позовом про визнання права власності та виключення майна з акта опису або подачі позову про оцінку майна.
Майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в ч. 8 ст. 55 Закону України "Про виконавче провадження", передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису.
Особа, якій передано на зберігання описане майно, може ним користуватися, коли особливості цього майна не призведуть до його знищення або зменшення цінності у разі його використання. В цьому випадку державний виконавець за рахунок боржника невідкладно вживає необхідних заходів по приведенню вказаного майна в належний стан. У разі відсутності у боржника засобів, необхідних для оплати робіт з приведення арештованого майна в стан, що забезпечує його збереження, витрати на ці роботи здійснюються за рахунок коштів виконавчого провадження з подальшим їх відшкодуванням в установленому порядку за рахунок боржника.
Зберігач, якщо таким не є боржник або член його сім'ї (для боржника-організації - її працівник), одержує за зберігання відповідну винагороду. Зберігачу також відшкодовуються понесені ним необхідні витрати по зберіганню майна за винятком фактично отриманої вигоди від користуванням цим майном.
На практиці можливі випадки, коли арештоване майно повинно бути залишено на місці арешту незалежно від бажання його власника, боржника або третіх осіб за наявності у державного виконавця підстав вважати, що переміщення цього майна може привести до його пошкодження, зменшення вартості, а також за відсутності у державного виконавця або зберігана через об'єктивні причини можливості перемістити це майно. В цьому випадку зберігач має право здійснювати будь-які законні дії, необхідні для забезпечення збереження арештованого майна. За таких умов державний виконавець видає власнику арештованого майна, боржнику або третім особам постанову про встановлення режиму безперешкодного доступу зберігача до арештованого і переданого йому на зберігання майна, в якому визначаються основні умови такого режиму.
Правовідносини, які виникають після визначення зберігача вилученого майна і процесуального оформлення договору регулюється главою 66 ЦК України, де законодавчо врегульовані відносини щодо зберігання. Проте, слід враховувати певні особливості, зумовлені виконанням рішень державних органів і особливо з виконанням рішень, пов'язаних зі здійсненням правосуддя.
Строк збереження вилученого майна в стані арештованого може тривати певний час, а іноді, якщо настають ускладнення в процесі виконання, навіть невизначений строк. Проте, необхідно враховувати положення п. 5.12.1 Інструкції № 74/5 про проведення виконавчого провадження, яким встановлено, що арештоване майно має бути реалізоване у двомісячний строк, якщо інше не передбачено законом.
При визначенні розміру винагороди та інших умов, пов'язаних з цим, за умови, що зберігачем не є боржник або його родич, потрібно укладати письмову угоду, в якій обумовити строк та інші конкретні умови зберігання.
Щодо загального порядку та умов зберігання державний виконавець повинен керуватися Інструкцією № 74/5.
Розмір винагороди зберігачу встановлюється державним виконавцем ча згодою зберігача, але не більше 5% вартості переданого на зберігання майна за 1 місяць. В деяких випадках зберігач, крім винагороди за зберігання майна, вправі вимагати відшкодування витрат по догляду за майном, коли погодні або інші умови вимагали від зберігача здійснення необхідних дій щодо його збереження, які не були визначені угодою про винагороду. Наприклад, розмір винагороди за зберігання тварин збільшується на 50% установленої плати за зберігання майна.
Якщо вилучене майно передається на зберігання спеціалізованій торгівельній організації, то при переданні майна складається договір відповідального зберігання та акт прийому-передачі, який є обов'язковою частиною цього договору. Договір відповідального зберігання діє до моменту передання майна стягувану чи іншій особі відповідно до чинного законодавства України.
Після закінчення строку зберігання майна спеціалізованою організацією складається акт про виконання робіт, в якому вказуються нанесені цією організацією витрати, що підлягають відшкодуванню, з наданням копій підтверджувальних документів.
З моменту накладення арешту на майно боржника і до його реалізації воно знаходиться під юрисдикцією держави, тому правопорушення, скоєні щодо цього майна, потребують відповідної кваліфікації. У випадках розтрати, відчуження, приховування або незаконної передачі переданого на зберігання майна боржника, зберігач, крім майнової відповідальності за заподіяну шкоду та збитки, підлягає кримінальній відповідальності відповідно до закону.
На практиці необхідно попереджувати зберігача майна не лише про цивільну, але й кримінальну відповідальність за ст. 191 КК України, яка передбачає відповідальність за привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
При виявленні у боржника майна, вилученого з цивільного обороту, державний виконавець повинен негайно викликати представника відповідного державного органу для постановлення рішення по суті і до його прибуття забезпечити охорону такого майна.
Доступ державного виконавця і інших осіб до арештованого майна можливий тільки у присутності зберігача. У разі його відсутності доступ до майна державного виконавця можливий за участю понятих.

1.4 Звільнення майна боржника з-під арешту, зняття арешту

Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника передбачає, що для забезпечення реального захисту прав осіб, які вважають себе власниками майна, на яке було накладено арешт, їм надається абсолютне право на звернення з позовом до суду.
Зокрема, ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.
Вимога про звільнення частини описаного майна або окремих предметів, або частини предметів може зумовлюватись правом спільної сумісної власності подружжя, право спільної часткової власності, або правом спільної сумісно" власності селянською (фермерського) господарства. Необхідно зазначити, що можливість звернення за судовим захистом щодо виключення майна з акта опису на підставі зазначеної вище статті Закону України "Про виконавче провадження" має місце в тому випадку, коли опис проводився державним виконавцем, а не тоді, коли арешт на майно накладено при розслідуванні кримінальної справи.
На вимоги виключення майна з опису поширюється установлений ст. 257 ЦК України загальний трирічний строк позовної давності. Проте, реальність повернення майна в натурі залежить від строку пред'явлення позову, оскільки в разі продажу майна в порядку виконавчого провадження, власник втрачає право витребування його в натурі від добросовісною набувача, який отримав його оплатно (ч. 2 ст. 388 ЦК України), а може лише стягнути компенсацію його вартості.
У разі прийняття судом рішення про звільнення майна з-під арешту або сплати боржником повної суми боргу за виконавчим документом до реалізації арештованого майна боржника, майно звільняється з-під арешту за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про ці обставини. Копія цієї постанови надсилається боржнику та органу (установі), якому була раніше надіслана постанова про арешт майна боржника.
Майно боржника може бути звільнено з-під арешту і за постановою начальника відповідної Державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду поданої скарги боржника виявлено порушення встановленого законом порядку накладення арешту.
Копія цієї постанови не пізніше наступного після її винесення дня надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту, а постанова про відмову у звільнені майна боржника з-під арешту - боржнику (ч. З ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження").
За наявності письмового висновку експерта щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або коли витрати, пов'язані із зверненням на нього стягнення, перевищать грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідної Державної виконавчої служби. Копія цієї постанови державного виконавця не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. В даному випадку постанова про звільнення майна з-під арешту грунтується виключно на висновку експерта або спеціаліста-оцінювача.
У всіх інших випадках по незакінчених виконавчих провадженнях арешт із майна чи коштів може бути знято лише за рішенням суду. Проте, арешт може бути знятий і самим державним виконавцем. Так, відповідно до ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження", якщо немає документів, що характеризують об'єкт нерухомості, який перебуває у власності боржника, у зв'язку з чим його неможливо підготувати до реалізації, такі документи готують у встановленому порядку за рахунок коштів стягувача. Якщо стягувач у 20-денний строк із дня одержання повідомлення державного виконавця не авансує витрати на виготовлення документів, що характеризують об'єкт нерухомості, арешт із нього знімається.
Постанови начальника державної виконавчої служби з питань накладення арешту та його зняття сторони можуть оскаржити до суду в 10-денний строк (ст. 59 Закону).

1.5 Загальні процедури примусової реалізації арештованого майна боржника

Наступним етапом примусового стягнення на майно боржника є його реалізація - примусове відчуження (продаж за договором) майна, що є власністю боржника, спрямоване на формування грошових коштів для погашення вимог стягувача, а також виконавчих витрат.
Процедура реалізації майна проходить два організаційних етапи: попередній та безпосередній.
Попередній етап полягає у визначені спеціалізованих організацій, які здійснюють реалізацію арештованого майна. Стаття 61 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює, що реалізація арештованого майна, за винятком майна, виключеного згідно із законом з обігу, здійснюється спеціалізованими організаціями, які залучаються на тендерній (конкурсній) основі, на підставі договорів між державною виконавчою службою та спеціалізованими організаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах. При цьому, продаж арештованого майна має бути здійснений на протязі 2-х місяців.
Таким чином, законом прямо встановлений єдино допустимий вид реалізації - продаж через спеціалізовані організації і двомісячний термін реалізації майна з моменту передачі його для реалізації. Крім того, це майно може бути реалізоване лише одним способом - продажем з публічних торгів і виключає можливість реалізації на комісійних і інших договірних засадах.
Загальним правилом реалізації майна, переданого на реалізацію, є можливість його переоцінки. Так, якщо передане спеціалізованим організаціям майно не буде продано протягом двох місяців, воно підлягає переоцінці, яку проводить державний виконавець. Таким чином, за первісною ціною майно в примусовому порядку може продаватися лише протягом 2-х місяців, а у разі непродажу, його переоцінює державний виконавець за участю представника торговельної організації.
Наступним етапом реалізації майна є його продаж за новою ціною протягом одного місяця. При непродажу майна державний виконавець повинен повідомити про це стягувача і запропонувати йому визначитися щодо залишення за собою непроданого майна та надати строк у 15 днів для прийняття остаточного рішення. В цей час майно знаходиться у продажу доти, доки стягувач не надасть письмової заяви про своє бажання залишити за собою непродане майно. При згоді державний виконавець вилучає майно у торгівельного підприємства і передає його стягувачеві.
Статтею 61 Закону України "Про виконавеч провадження" встановлено, що майно передається стягувачу за ціною, за якою воно було передане на реалізацію в примусовому порядку. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідної Державної виконавчої служби. При передачі стягувачу майна державним виконавцем складається акт.
Постанова державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та акт державного виконавця про передачу стягувачу майна є підставою для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно відповідно до чинного законодавства.
Закон встановлює можливість боржника визначити, в якій послідовності необхідно продавати його майно. Якщо від продажу частини майна буде отримано суму, достатню для задоволення вимог стягувача, сплати виконавчого збору, витрат на здійснення виконавчих дій, штрафу, подальший продаж арештованого майна припиняється. Вимоги боржника щодо черговості примусового продажу майна державний виконавець не приймає, якщо внаслідок їх задоволення виникнуть перешкоди чи додаткові труднощі для виконання або продовжиться його строк (ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження").


2. ПРИНЦИПИ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

З урахуванням тенденцій розвитку сучасної правової науки, чинного законодавства про виконавче провадження і враховуючи те, що державні виконавці за правовим статусом віднесені до державних службовців, можна виділити дві групи принципів виконавчого провадження:
- загальні, що властиві не лише діяльності державної виконавчої служби, а й діяльності інших органів, зокрема органам виконавчої влади, судам, нотаріату;
- спеціальні, що властиві лише примусовому виконавчому провадженню.
До загальноправових належать, в основному, ті принципи, які закріплені у Конституції України, а саме: суверенітету і незалежності України, цілісності та недоторканості її території (ст. 1 і ст. 2), поділу державної влади на законодавчу, виконавчу, судову (ст. 6), верховенства права (ст. 8), рівності громадян перед законом (ст. 24), законності (ст.ст. 29, 61, 62, 124).
До загальних принципів усіх галузей права відносять також принцип гуманізму та принцип справедливості права.
До загальноправових принципів у виконавчому провадженні деякі автори відносять: принцип законності; верховенство права; принцип реординації; принцип сприяння громадянам, установам, підприємствам і організаціям у здійсненні їх законних прав та охоронюваних законом інтересів.
До спеціальних чимало авторів відносять: принцип обов'язковості вимог державного виконавця; принцип своєчасності, повноти виконання і неупередженості державного виконавця; принцип безпосередності; принцип пріоритетності звернення стягнення на майно боржників - громадян; принцип одноосібності прийняття рішення в конкретному виконавчому провадженні; принцип доступності й гарантованості захисту стягувача та боржника.
Серед міжгалузевих принципів, характерних для виконавчого провадження, можна назвати принципи: формальної рівності процесуальних прав учасників виконавчого процесу, що відображені у ст. 11-1 Закону України "Про виконавче провадження", забезпечення процесуальних прав учасників виконавчого процесу силами державного примусу, обмеженої диспозитивності сторін, гласності й відкритості виконавчого процесу (можливість застосування під час проведення виконавчих дій відеозапис, фото- і кінозйомки) та ін., які проявляються приблизно так само, як і в інших процесуальних галузях.
Із спеціальних принципів виконавчого провадження необхідно назвати, перш за все, принцип доступності і гарантованості захисту прав стягувача та боржника. Цей принцип визначений не лише в Законі України "Про виконавче провадження", а й випливає з Конституції України та забезпечується діяльністю судової гілки влади. Доступність виконавчого провадження полягає в можливості безоплатного звернення стягувача до відповідної Державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, у вчиненні виконавчих дій державним виконавцем в порядку, визначеному законом, для відновлення порушеного права стягувача.
Принцип захисту інтересів стягувача при здійсненні примусового виконання, проявляється в наданні йому права залишити арештоване і нереалізоване в двомісячний строк майно боржника за собою (ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження"), в праві ставити питання перед судом про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа, визначені способу і порядку виконання та ін.
Ще більше гарантій передбачено для захисту інтересів боржника. Так, боржник має право на визначення першочерговості звернення стягнення на предмети, види майна, що належать йому (ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження"), а ст. 79 Закону визначає заходи захисту майнових прав боржника при виконанні рішення про виселення боржника та ін.
До процесуальних гарантій захисту прав сторін та інших суб'єктів виконавчого провадження, необхідно віднести обов'язок державного виконавця роз'яснити особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їх права що визначені ст. 11-1 Закону України "Про виконавче провадження", а також надану законодавством можливість оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця.
Важливе місце у виконавчому провадженні займає принцип реального, повного, фактичного виконання вимог виконавчого документа юрисдикційного органу. На це практично направлена вся державно-владна діяльність державного виконавця.
Принцип своєчасності виконання рішень втілений в ст.ст. 5, 18, 25 Закону України "Про виконавче провадження". Його сутність полягає в чіткій регламентації процесуальних строків вчинення виконавчого провадження та їх дотриманні державним виконавцем.
У статті 20 Закону України "Про виконавче провадження" закріплено принципи одноосібності прийняття рішення та принцип безпосередності в конкретному виконавчому провадженні. Сутність цих принципів полягає в тому, що повноваження на вчинення певних дій надаються лише одному державному виконавцю, що є подібним для діяльності державних нотаріусів, які замінюють один одного на час хвороби, але свою діяльність мають фіксувати в реєстрі. Аналогічне положення стосується й державної виконавчої служби, що звільняє процедуру вчинення виконавчих дій від зволікання за суб'єктивним фактором, але з дотриманням принципу неупередженості та процесуального оформлення дій кожного суб'єкта виконавчого провадження.
Принцип неупередженості державного виконавця відтворюється у ст. ст. 5, 17 Закону України "Про виконавче провадження". Цей принцип базується на процедурі самовідводу державного виконавця або його відводу сторонами чи їх представниками.
Важливим принципом виконавчого провадження є обов'язковість законних вимог (дій і рішень) державного виконавця. Державний виконавець є особою, що безпосередньо здійснює примусове виконання рішень юрисдикційних органів, тому його вимоги щодо виконання зазначених рішень є обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України. Безпосередньо цей принцип знайшов своє відтворення в ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження".


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 11.12.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV в ред. від 14.06.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р.
№ 1618-ІV в ред. від 16.06.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про виконавче провадження: Закон України від 21.04.1999 р.
№ 606-XІV в ред. від 14.03.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Про державну виконавчу службу: Закон України від 24.03.1998 р. № 202/98-ВР в ред. від 16.01.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Інструкція про проведення виконавчих дій: Затв. наказом Міністерства юстиції України від 15.12.99 р. № 74/5 в ред. від 21.04.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
7. Практика вирішення судами справ за позовами про звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису) // Вісник Верховного Суду України. - 2000. - № 5. - С. 16 - 25.
8. Білоусов Ю. В. Виконавче провадження: Навч. посібник. - К.: Прецедент, 2004. - 192 с
9. Заворотько П. П., Штефан М. Й. Судове виконання. - К.: Вища школа, 1970. - 190 с.
10. Пикула В. Судовий контроль за виконанням судових рішень: історія та сьогодення // Юридичний радник. - 2006. - № 4. - С. 24 - 27.
11. Фурса С. Я., Щербак С. В. Виконавче провадження в Україні: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2002. - 480 с.
12. Цивільне виконавче право: Підручник / За заг. ре. І. Д. Копайгори. - Львів: Магнолія-2006, 2007. - 538 с.
13. Цивільний процес: Навч. посібник / За ред. Ю. В. Білоусова. - К.: Прецедент, 2004. - 262 с.
14. Штефан М. Й., Омелъченко М. П., Штефан С. М. Виконання судових рішень: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 394 с.
15. Щербак С. В. Примусове виконання рішень у цивільному судочинстві // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2005. - № 3 - С. 65 - 67.
16. Юрчак В. Виконання рішень: окремі питання // Право України. - 2003. - № 3. - С. 30 - 34.