Кр Зобов'язальне право

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Зобов'язальне право"

ЗМІСТ

1. Поняття і елементи зобов'язань,
які виникають внаслідок заподіяння шкоди 3
1.1 Загальна характеристика відповідальності
за заподіяння майнової шкоди 3
1.2 Підстави відповідальності за заподіяну моральну шкоду 10
2. Зразок позовної заяви про розірвання договору найму
житлового приміщення 15
3. Проект договору будівельного підряду 17
Список використаної літератури 24

1. ПОНЯТТЯ І ЕЛЕМЕНТИ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ, ЯКІ ВИНИКАЮТЬ ВНАСЛІДОК ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ
1.1 Загальна характеристика відповідальності
за заподіяння майнової шкоди

В юридичній літературі зобов'язання внаслідок відшкодування шкоди умовно називають деліктними (від лат. "delіctum" – правопорушення). Деліктні зобов'язання є позадоговорними, їх суб'єкти – потерпілий (кредитор) і спричинитель шкоди (боржник) не знаходяться в договірних відносинах.
Деліктним зобов'язанням присвячена глава 82 ЦК України. Разом з тим, правила про деліктну відповідальність ЦК України поширює і на відшкодування шкоди особою, з яким у потерпілого укладений договір. Мова йде, зокрема, про відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг).
Залежно від об'єкта заподіяння розрізняють деліктну відповідальність за завдання шкоди майну і деліктній відповідальності за завдання шкоди особі.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.
Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених ЦК України та іншим законом.
Питання про те, при наявності яких умов виникають зобов'язання внаслідок відшкодування шкоди, є кардинальним пунктом усієї проблеми відшкодування шкоди. Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме:
а) шкоди;
б) протиправної поведінки спричинителя шкоди;
в) причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою спричинителя;
г) вини.
Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом.
Якщо закон змінює, обмежує чи розширює коло підстав, необхідних для покладання відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, які відбивають особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки його власник відповідає незалежно від наявності вини
(ст. 1187 ЦК України).
Шкода полягає в будь-якому применшенні блага, що охороняється правом, а майнова шкода – у зменшенні майнової сфери потерпілого, що спричиняє негативні майнові наслідки для правопорушника.
За загальним правилом ч. 1 ст. 1166 ЦК України шкода підлягає відшкодуванню:
– у повному обсязі.
Відшкодовується реальна шкода, тобто знищене чи ушкоджене майно в результаті протиправної поведінки правопорушника, а також упущена вигода (у випадку завдання шкоди особою – суб'єктом підприємницької діяльності);
– особою, що безпосередньо завдала шкоду.
На відміну від загального правила у випадках, визначених законом:
– обов'язок відшкодувати завдану шкоду може бути покладений на особу, яка не є її спричинителем. Наприклад, шкода, завдана малолітньою особою, відшкодовується її батьками (усиновителями), опікуном чи іншою фізичною особою, що на правових підставах здійснює виховання малолітнього (ст. 1178 ЦК України);
– розмір відшкодування може бути зменшений. Наприклад, у випадку завдання шкоди фізичною особою, залежно від її майнового положення, за винятком випадків завдання шкоди вчиненням злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК України);
– розмір відшкодування може бути збільшений. Наприклад, при
завданні шкоди каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я (ст.ст. 1203, 1208 ЦК України).
У частині 1 ст. 1166 ЦК України міститься пряма вказівка на протиправність поведінки спричинителя шкоди як обов'язкова підстава деліктної відповідальності.
Протиправною поведінкою у цивільних правовідносинах вважається порушення особою вимог правової норми, тобто здійснення заборонених дій, чи в утриманні від здійснення наказів правової норми діяти відповідним чином (бездіяльність).
Деліктні зобов'язання грунтуються на принципі генерального делікту, відповідно до якого кожному заборонено завдавати шкоду майну чи особі й будь-яке завдання шкоди іншому вважається протиправним, якщо особа не уповноважена на це. Наприклад, правомірним є завдання шкоди особою у випадку здійснення нею права на самозахист (ст. 1169 ЦК України).
Протиправна поведінка може мати дві форми – дію чи бездіяльність.
Протиправною бездіяльністю є нездійснення дії, що вимагається законом. Для покладання відповідальності на особу, яка не зробила відповідної дії, необхідна наявність двох умов:
– наявність в особі обов'язку здійснити визначені позитивні дії, що прямо зазначені в законі, договорі, а також випливають з службових відносин чи з випадків, створених самою особою;
– можливість їх здійснити за таких умов.
Обов'язковою умовою деліктної відповідальності є також причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою, для якого характерні такі положення:
– причинний зв'язок існує там, де має місце тимчасова послідовність явищ. Причина завжди передує результату, а останній – це лише зміна у зовнішньому світі, створена дією причин;
– причина з необхідністю породжує свій наслідок. Там, де зв'язок результату з дією, що передує йому, є випадковим, узагалі немає причинного зв'язку, а має місце проста послідовність подій;
– причина і наслідок мають значення щодо конкретного випадку;
– при виявленні причинно-наслідкових зв'язків у суспільних (у тому числі й правових) відносинах необхідно розрізняти суспільні та звичайні причини, тобто юридично-значущу причину, якою завжди є поведінка людини, і звичайний зв'язок подій, пов'язаний з результатом.
При постановці питання про відповідальність звичайний ряд подій (обставин) у кожному конкретному випадку повинний вивчатися з точки зору того, яке місце в ньому займає людина, а саме – необхідно враховувати, насамперед, суспільні наслідки поведінки його учасників.
У деяких випадках для виникнення деліктної відповідальності необхідно встановити кілька причинних зв'язків. Наприклад, у випадку завдання каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я фізичній особі необхідно встановити причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою і каліцтвом, а також між каліцтвом і втратою професійної чи загальної працездатності (ст. 1195 ЦК України).
Суб'єктивною підставою деліктної відповідальності є вина, тобто психічне відношення деліктоздатної особи, яка досягла певного віку, до вчиненого нею протиправного діяння, а також до наслідків.
Згідно зі статтею 614 ЦК України вина може виявлятися у формі умислу і необережності, зміст яких цивільне законодавство не розкриває. Діяти навмисно означає передбачати і бажати настання шкоди чи свідомо її допускати.
Необережність відрізняється від умислу тим, що особа не передбачає можливості завдання шкоди, хоча зобов'язана її передбачити.
У цивільному праві розрізняють грубу і просту необережність. Якщо людина не дотримується високих вимог, що висуваються до неї як особистості, здійснює в даних умовах певний вид діяльності, він допускає просту необережність. У тих випадках, коли особа не дотримується не лише високих, але й мінімальних вимог уважності й обережності, зрозумілих кожному, вона допускає грубу необережність.
Правила ч. 2 ст. 1166 ЦК України містять такі положення:
а) вина спричинителя шкоди припускається, тобто обов'язок довести відсутність вини спричинителя покладається на нього; до цього часу він вважається винним;
б) обсяг відшкодування не залежить від завдання шкоди навмисно чи необережно, тобто приймається в увагу лише наявність вини, а не її форма.
Застосовуючи ст. 1166 ЦК України, необхідно враховувати, що у випадках, передбачених законом, може бути покладений обов'язок відшкодувати завдану шкоду і при відсутності вини її спричинителя. Наприклад, якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК України).
Однією з підстав звільнення від відповідальності спричинителя шкоди є непереборна сила, тобто надзвичайна і невідворотня зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності спричинителя шкоди за умови, що останній не міг її передбачити чи передбачив, але не міг її запобігти.
В юридичній літературі до непереборної сили відносять явища суспільного характеру, епідемії, епізоотії; розриви греблі і дамб та ін. Крім того, розрив дипломатичних і торгових відносин також має ознаки, в окремих випадках, непереборної сили.
До явищ суспільного характеру суди відносять також війну як дію непереборної сили. Так, у випадку попадання ворожої бомби у будинок, де охоронець зберігав речі своїх клієнтів, внаслідок якого ці речі загинули, має місце факт непереборної сили. Втім, якщо працівники даної організації залишають без догляду речі клієнтів і під час ворожого нападу речі зникли, при цьому будинок не зруйнований, суд не допускає посилання на дію непереборної сили. Охоронець за таких умов мав можливість зберегти речі клієнтів, але не зробив цього, тобто він є винним, оскільки не виконав свій обов'язок.
Отже, для звільнення спричинителя шкоди від відповідальності необхідно довести, що війна чи воєнні дії позбавили особу можливості запобігти шкоди.
Непереборна сила відноситься до категорії відносних понять: невідворотне при одному рівні розвитку науки і техніки повністю відвертається при інших умовах. Тому суд, визначаючи можливість віднесення явища до непереборної сили, з'ясовує всі конкретні обставини завдання шкоди в даному випадку, зокрема місце, час та ін.
За загальним правилом, непереборна сила повністю звільняє від відповідальності спричинителя шкоди лише у випадку відсутності її вини. Проте зі змісту ч. 3 ст. 1166 ЦК України випливає, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я чи смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили підлягає відшкодуванню у випадках, передбачених законом. Наприклад, авіаційні підприємства відповідають як за випадкове завдання шкоди членам екіпажа, так і за шкоду, що виникла внаслідок непереборної сили (ст. 29 Повітряного кодексу України).
За загальним правилом шкода, завдана правомірними діями, не підлягає відшкодуванню. Так, у відшкодуванні завданої шкоди потерпілому може бути відмовлено:
а) при наявності повноважень особи на її завдання;
б) при наявності прохання чи згоди потерпілого, крім випадків завдання шкоди його життю і здоров'ю.
Одним з аспектів цього питання є проблема евтаназії (чи має юридичне і моральне право лікар врахувати страждання хворої людини, яка не може видужати, та при її згоді допомогти їй вмерти). Така поведінка лікаря є протиправною, й чинне кримінальне законодавство кваліфікує її як вбивство. Тому деліктна відповідальність також буде мати місце.
Однак необхідно розрізняти завдання шкоди і випадки виникнення шкоди в умовах правомірного ризику, якщо потерпілий дає свою згоду на здійснення дій, у результаті яких йому може бути завдана шкода, а саме – згоду працівника (службовця) на виконання небезпечних робіт у рамках трудового договору (наприклад, випробувачі літаків).
Втім, якщо в названих умовах буде завдана шкода внаслідок порушення адміністрацією чинних норм чи правил, то відповідальність буде визначатися загальними правилами.
Аналогічний характер має і згода хворого і його родичів на проведення операції чи застосування нових методів лікування, що не виключають можливість настання несприятливих наслідків;
в) у випадку здійснення особою права на самозахист, якщо не були перевищені її межі (ст. 1169 ЦК України).
Також у частині 4 ст. 1166 ЦК України передбачається можливість відшкодування шкоди, завданої правомірними діями, у випадках, передбачених законом. Наприклад, у випадку завдання шкоди при виконанні обов'язків і здійсненні прав (прийняття закону, що припиняє право власності на відповідне майно – ст. 1170 ЦК України); виконання наказу; у випадку крайньої необхідності (ст. 1171 ЦК України).

1.2 Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду

Відповідно до частини 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
До загальних підстав деліктної відповідальності, що підлягає обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, відносяться:
– наявність моральної шкоди;
– протиправна поведінка спричинителя шкоди;
– причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою спричинителя;
– вина.
Визначення моральної шкоди міститься у ст. 23 ЦК України та у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. в ред. від 25.05.2001 р. "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (надалі – Постанова).
Так, під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань чи інших негативних явищ, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Зокрема, під немайновою шкодою, завданою юридичній особі, варто розуміти втрати немайнового характеру, що мали місце у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також здійсненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (п. 3 Постанови).
Протиправна поведінка особи, що спричинила моральну шкоду, може полягати у:
– завданні каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я;
– протиправної поведінки відносно до членів сім'ї чи близьких родичів потерпілого;
– знищенні чи ушкодженні майна;
– у приниженні честі, достоїнства, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи.
Обов'язковою підставою деліктної відповідальності за завдання моральної шкоди є також встановлення причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою особи. Моральна шкода відшкодовується лише при наявності вини особи, що завдала шкоди.
Необхідність урахування вини передбачається також у Законах України "Про туризм" (ст. ст. 21, 33), "Про інформацію" (ст. 49), "Про наукову і науково-технічну експертизу" (ст. 35) та ін. При цьому особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності за відшкодування моральної шкоди, якщо доведе, що вона завдана не з її вини.
У випадку завдання моральної шкоди неправомірними діями декількох осіб розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з їх. При цьому, якщо неподільна моральна шкода завдана спільно, тобто взаємозалежними, сукупними діями чи діями з єдиним умислом, діями винних осіб, вони несуть перед потерпілим солідарну відповідальність (ст. 1190 ЦК України).
При завданні особі моральної шкоди, обов'язок за її відшкодування покладається на винного незалежно від того, чи була завдана потерпілому майнова шкода і чи є він відшкодованим.
Відповідно до ст. 1193 ЦК України розмір відшкодування моральної шкоди може бути зменшений судом з урахуванням ступеня вини потерпілого і майнового становища відповідача (фізичної особи).
На вимоги про відшкодування моральної шкоди в силу вказівок
ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється, оскільки вони випливають з порушення особистих немайнових прав. Проте із загального правила маються винятки, передбачені законом:
а) у випадку поширення недостовірної інформації, що не відповідає дійсності та ганьбить честь, достоїнство чи ділову репутацію фізичної чи юридичної особи, поміщеної в засобах масової інформації застосовується строк позовної давності в один рік (ст. 258 ЦК України);
б) при відшкодуванні моральної шкоди у випадках, передбачених контрактом, укладеним між власником підприємства, установи, організації чи уповноваженим ним органом і працівником, чи у випадку завдання працівнику моральної шкоди внаслідок небезпечних чи шкідливих умов
праці – тримісячний строк.
Відповідальність особи, яка завдала шкоди, безвинно може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством. Наприклад, у ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачені випадки відшкодування моральної шкоди незалежно від вини органа державної влади, органа влади Автономної Республіки Крим, органа місцевого самоврядування, фізичної чи юридичної особи:
а) якщо шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я чи смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
б) якщо шкода завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду;
в) в інших випадках, передбачених законом.
Так, незалежно від вини моральна шкода відшкодовується, якщо вона завдання каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я чи смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Її відшкодування здійснюється за правилами ст. 1187 ЦК України. Однак, якщо шкода завдана життю чи здоров'ю фізичної особи – то власниками джерел підвищеної небезпеки внаслідок їх взаємодії, відшкодовується моральна шкода залежно від ступеня їх вини за правилами ст. 1188 ЦК України. Якщо шкода завдана майну фізичної особи, то права на відшкодування моральної шкоди безвинно в потерпілого не виникає.
Безвинна відповідальність за завдання моральної шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду обмежена випадками незаконного осуду, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як попереджувальної міри утримання під вартою чи підписки про невиїзд, незаконної затримки, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди проводиться у порядку, визначеному ст. 1176 ЦК України.


2. Проект позовної заяви про розірвання договору найму
житлового приміщення

До міського суду Хортицького району
м. Запоріжжя
Позивач: Макарова Р. В.
Адреса: м. Запоріжжя, вул. Жукова, 34 кв. 112
Відповідач: Макаров П. П.
Адреса: м. Запоріжжя, вул. Жукова, 34 кв. 112
Третя особа: ЖЕУ № 16

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про розірвання договору найму житлового приміщення у зв'язку з виїздом на інше постійне місце проживання

У квартирі № 112 будинку № 34 по вул. Жукова прописаний Макаров Петро Петрович, який з 1 вересня 2006 р. в ній не проживає і не користується цією житловою площею у зв'язку з тим, що має постійне проживання за іншою адресою.
Про це свідчать його листи до мене протягом двох років з міста Житомиру, де він наразі мешкає, та показання свідків Осипенко Ганни Миколаївни, що проживає за адресою: м. Запоріжжя, вул. Жукова, 34 кв. 111 та Попова Олега Павловича, який проживає за адресою: м. Запоріжжя, 34,
кв. 120, а також виписка з домової книги і з фінансового особистого
рахунку.
Відповідно до частини 2 статті 107 Житлового кодексу України

ПРОШУ:
1. Визнати розірваним договір найму житлового приміщення з
гр. Макаровим П. П. на кв. № 112 будинку № 34 по вул. Жукова.
2. Викликати свідків Осипенко Ганну Миколаївну, що проживає за адресою: м. Запоріжжя, вул. Жукова, 34 кв. 111 та Попова Олега Павловича, який проживає за адресою: м. Запоріжжя, 34 кв. 120.

ДОДАТКИ:
1. Копія договору житлового найму.
1. Виписки з домової книги і з фінансового особистого рахунку.
2. Копії позовної заяви для відповідача і третіх осіб.
4. Квитанція про сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Дата Підпис (Р. В. Макарова)

3. Проект договору будівельного підряду

ДОГОВІР БУДІВЕЛЬНОГО ПІДРЯДУ

м. Запоріжжя 16 серпня 2008 р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "БКС", далі – Замовник, в особі директора Щербакова В. В., що діє на підставі Статуту, з однієї сторони, і ЧП "Будівельник" в особі директора Карпова В. В., що діє на підставі Статуту, з іншої сторони, уклали цей договір підряду (далі – Договір) про таке:
1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ
1.1. У порядку та на умовах, визначених цим Договором, Підрядник бере на себе зобов'язання своїми силами і засобами, на власний ризик збудувати і здати Замовникові будинок для відпочинку працівників у м. Бердянську (далі – Об'єкт) відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації та в обумовлений цим Договором строк, а Замовник зобов'язується надати Підрядникові будівельний майданчик, передати затверджену проектно-кошторисну документацію, забезпечити своєчасне фінансування будівництва (і забезпечення необхідними будівельними та іншими матеріалами), прийняти закінчений будівництвом об'єкт і повністю сплатити вартість виконаних робіт (і матеріалів, якщо будівництво здійснюється за рахунок матеріалів Підрядника).
1.2. Забезпечення будівництва технологічним, енергетичним, електротехнічним обладнанням, апаратурою та інструментом покладається на Підрядника.

2. УМОВИ ДОГОВОРУ
2.1. Замовник не пізніше трьох днів після набрання чинності цим Договором передає Підрядникові будівельний майданчик і проектно-кошторисну документацію.
2.2. Не пізніше двох днів після отримання будівельного майданчика і згаданої вище документації Підрядник розпочинає будівництво.
2.3. Строки початку і завершення будівництва Об'єкта, передбаченого п. 1.1 цього Договору, встановлені календарним планом (додаток 1 до цього Договору), який є невід'ємною частиною цього Договору.
2.4. Якщо в ході виконання робіт Підрядник допустить відхилення від вимог проектно-кошторисної документації, які погіршують якість виконання робіт, то Підрядник зобов'язаний усунути їх за свій рахунок.
2.5. Власником Об'єкта будівництва до його здачі Замовникові є Підрядник.
2.6. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження Об'єкта до його прийняття Замовником несе Підрядник, окрім випадків, коли це сталося внаслідок обставин, що залежали від Замовника.
3. РОЗМІР ОПЛАТИ І ПОРЯДОК РОЗРАХУНКІВ
3.1. Вартість виконання будівельних робіт становить 30 000 грн.
3.2. Замовник здійснює оплату Підрядникові виконаних робіт після їх поетапного завершення згідно з календарним планом, але не пізніше десяти днів після приймання обсягу виконаних робіт.
3.3. Остаточний розрахунок за будівництво Об'єкта Замовником проводиться не пізніше двох днів після приймання збудованого Об'єкта комісією Замовника.
3.4. Замовник має статус платника податку на прибуток підприємств на загальних умовах.

4. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН
4.1. Підрядник зобов'язаний:
4.1.1. виконувати визначені цим Договором роботи якісно і в узгоджений календарним планом строк, не допускати відхилення від проектно-кошторисної документації;
4.1.2. у разі виникнення необхідності внесення змін до проекту виконання робіт чи їх кошторису узгоджувати ці питання із Замовником;
4.1.3. укласти договір страхування об'єкта будівництва та надати Замовникові докази укладення ним договору страхування, в тому числі відомості про страхувальника, розмір страхової суми та застраховані ризики;
4.1.4. у разі виявлення в ході будівництва не врахованих проектною документацією робіт і необхідності у зв'язку з цим проведення додаткових робіт і збільшення кошторису повідомити про це Замовника;
4.1.5. за свій рахунок усувати недоліки у неякісних та виконаних з відхиленням від проекту роботах;
4.1.6. протягом двох днів повідомити Замовника про готові для приймання обсяги робіт та/або Об'єкта в цілому.
4.2. Підрядник має право:
4.2.1. одержувати оплату за виконані обсяги робіт у розмірах та у строки, передбачені календарним планом;
4.2.2. залучати за своїм вибором для виконання певних обсягів робіт субпідрядні спеціалізовані будівельні та інші організації;
4.2.3. відмовитися від цього Договору та вимагати відшкодування збитків у разі внесення змін до проектно-кошторисної документації, що потребують додаткових робіт, вартість яких перевищує 10% визначеної в кошторисі ціни без його згоди на це.
4.3. Замовник зобов'язаний:
4.3.1. забезпечити своєчасну передачу Підрядникові проектно-кошторисної документації не пізніше трьох днів після набрання чинності цим Договором;
4.3.2. не пізніше трьох днів після повідомлення Підрядника про виконання певного обсягу робіт згідно з календарним планом забезпечити їх приймання та здійснити оплату в передбаченому цим Договором обсязі;
4.3.3. у разі необхідності консервації будівництва з незалежних від Сторін обставин оплатити Підрядникові виконані до консервації роботи та відшкодувати йому витрати, пов'язані з консервацією.
4.4. Замовник має право:
4.4.1. контролювати стан та якість виконання будівельних робіт і вимагати від Підрядника за рахунок останнього усувати виявлені відхилення від проекту та переробляти неякісно виконані роботи;
4.4.2. вносити зміни до проектно-кошторисної документації до початку робіт або під час їх виконання за умови, що додаткові роботи, зумовлені такими змінами, за вартістю не перевищують 10% визначеної в кошторисі ціни і не змінюють характеру робіт, визначених Договором.
5. ПОРЯДОК ПРИЙНЯТТЯ ОБ'ЄКТА
5.1. Замовник не пізніше двох днів після отримання від Підрядника повідомлення про завершення будівництва зобов'язаний направити комісію для приймання збудованого Об'єкта. Комісія повинна здійснити приймання Об'єкта в порядку, встановленому відповідним чинним законодавством, не пізніше двох днів від початку її роботи.
5.2. Передання Об'єкта Підрядником і прийняття його Замовником оформляється актом, який підписується обома Сторонами.
5.3. Замовник вправі відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання Об'єкта за призначенням та не можуть бути усунені Підрядником, Замовником або третьою особою.

6. УМОВИ ПРО ДЕФЕКТИ ТА ГАРАНТІЙНІ СТРОКИ
6.1. Гарантійний строк на збудований за цим Договором Об'єкт становить 10 років (Сторони можуть погодити і більший гарантійний строк, але не менший) від дня його прийняття Замовником.
6.2. У разі виявлення протягом гарантійного строку недоліків Замовник повинен про них заявити Підрядникові у дводенний строк після їх виявлення.
6.3. За дефекти, виявлені в межах гарантійного строку, відповідає Підрядник, якщо він не доведе, що вони сталися внаслідок:
– природного зносу Об'єкта або його частин;
– неправильної його експлуатації або неправильності інструкцій щодо його експлуатації, розроблених самим Замовником або залученими ним іншими особами;
– неналежного ремонту Об'єкта, який здійснено самим Замовником або залученими ним третіми особами.
6.4. На час, протягом якого неможливо експлуатувати Об'єкт внаслідок недоліків, за які відповідає Підрядник, продовжується гарантійний строк.
7. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН І ВИРІШЕННЯ СПОРІВ
7.1. У разі порушення своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором і чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
7.2. Сторони не несуть відповідальності за порушення своїх зобов'язань за цим Договором, якщо воно сталося не з їх вини. Сторона вважається невинною, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання.
7.3. За затримку передачі Підрядникові проектно-кошторисної документації Замовник сплачує Підрядникові пеню у розмірі 10 грн. за кожний день прострочення.
7.4. При простроченні платежу за виконані роботи і простроченні
остаточного розрахунку за збудований Об'єкт Замовник сплачує Підрядникові пеню в розмірі 1% від суми заборгованості за кожний день
прострочення.
7.5. За перевищення передбачених цим Договором строків закінчення будівництва Об'єкта, за умови відсутності в цьому перешкод з боку Замовника, Підрядник сплачує Замовникові пеню в розмірі 1% від вартості Об'єкта будівництва за кожний день прострочення платежу, але не більше 50 грн.
7.6. Усі спори, що пов'язані з цим Договором, його укладанням або такі, що виникають у процесі виконання умов цього Договору, вирішуються шляхом переговорів між представниками Сторін.
Якщо спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору в порядку, визначеному відповідним чинним в Україні законодавством.
8. СТРОК ДІЇ ДОГОВОРУ ТА ІНШІ УМОВИ
8.1. Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.
8.2. Одностороннє розірвання цього Договору не допускається, крім випадків, коли одна зі Сторін систематично (більше трьох разів) порушує умови цього Договору.
8.3. Дострокове розірвання цього Договору можливе лише за взаємною згодою Сторін, яка оформляється додатковою угодою до цього Договору.
8.4. Після підписання цього Договору всі попередні переговори за ним, листування, попередні угоди та протоколи про наміри з питань, що так чи інакше стосуються цього Договору, втрачають юридичну силу.
8.5. Зміни до цього Договору можуть бути внесені за взаємною" згодою Сторін, що оформляється додатковою угодою до цього Договору.
8.6. Зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки до цього Договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу в разі, якщо вони викладені в письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками Сторін.
8.7. Усі правовідносини, що виникають у зв'язку з виконанням умов цього Договору та не врегульовані ним, регламентуються нормами чинного в Україні законодавства.
8.8. Цей Договір складено українською мовою на 4 сторінках у 3-х примірниках, кожний з яких має однакову юридичну силу.

9. МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ І РЕКВІЗИТИ СТОРІН

Замовник_________ Підрядник________

Підпис__________ Підпис ___________


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 25.06.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV в ред. від 12.04.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. в ред. від 25.05.2001 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Буркацький Л. К. Захист цивільного права та інтересу: Методика складання документів, коментарі, позовні та інші заяви: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 400 с.
5. Донцов С. Е., Глянцев В. В. Возмещение вреда по советсвому законодательству. – М.: Юрид. лит., 1990. – 238 с.
6. Загорулько А. И. Обязательства по возмещению вреда, причиненного субъектами гражданского права. – Харьков: Консум,
2002. – 210 с.
7. Зобов'язальне право: Теорія і практика: Навч. посібник / За ред.
О. В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
8. Зразки цивільно-правових документів / За ред. В. О. Кузнєцова. – К.: Істина, 2006. – 712 с.
9. Роїна О. М. Договори у господарській діяльності: Практ.
посібник. – К.: КНТ, 2006. – 678 с.
10. Типові форми юридичних документів / Укл. Є. О. Харитонов,
В. М. Зубар, А. Л. Ткачук, Т.Є. Харитонова. – Харків: Одіссей, 2007. – 320 с.
11. Цивільне право України: Академічний курс. У 2-х т. Т. 1. Загальна частина: Підручник / За ред. Я. М. Шевченко. – К.: Ін Юре, 2003. – 520 с.