К ЕКОНОМ СТИМУЛЮВАННЯ РАЦІОНАЛЬНОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ ТА ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ В АГРАРНІЙ СФЕРІ В ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛ

КУРСОВА РОБОТА
на тему:
ЕКОНОМІЧНЕ СТИМУЛЮВАННЯ РАЦІОНАЛЬНОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ ТА ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ В АГРАРНІЙ СФЕРІ В ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ

РЕФЕРАТ
Курсова робота: 39с., 1 таблиця, 2 рисунки, 28 джерел.
Мета роботи – обгрунтування теоретичних і практичних засад і рекомендацій щодо формування ефективного механізму економічного стимулювання раціонального землекористування та охорони земель в аграрній сфері у Запорізькій області.
Об'єкт дослідження – процеси та явища, пов'язані із економічним стимулюванням раціонального землекористування та охорони земель в аграрній сфері в Запорізькій області.
Предмет дослідження – сукупність теоретичних, методологічних і методичних основ формування ефективного механізму економічного стимулювання раціонального землекористування та охорони земель в аграрній сфері в Запорізькій області.
Методи дослідження – діалектичний метод, метод системного підходу, історичний, порівняльний, формально-логічний, формально-юридичний та описовий методи.
У роботі з'ясовано поняття економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель; висвітлено форми економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель; розкрито сутність управління землекористуванням як умова раціонального використання і охорони земель; охарактеризовано механізм економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель; проаналізовано сучасний стан землекористування та охорони земель в аграрній сфері в Запорізькій області; обгрунтовано проблеми економічного стимулювання раціонального використання земельних ресурсів Запорізької області та шляхи їх вирішення.
РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ, ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬ, ЕКОНОМІЧНЕ СТИМУЛЮВАННЯ, ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ІНСТРУМЕНТИ, ПОДАТКОВІ ПІЛЬГИ, КРЕДИТНІ ПІЛЬГИ, ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ, КОМПЕНСАЦІЯ ЗНИЖЕННЯ ДОХОДУ ВНАСЛІДОК ТИМЧАСОВОЇ КОНСЕРВАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ.


ЗМІСТ
Вступ 4
Розділ 1 Теоретичні аспекти економічного стимулювання
раціонального землекористування та охорони земель
в аграрній сфері 7
1.1 Поняття економічного стимулювання раціонального
використання та охорони земель 7
1.2 Форми економічного стимулювання раціонального
використання та охорони земель 8
1.3 Управління землекористуванням як умова раціонального
використання і охорони земель 12
Розділ 2 Механізм економічного стимулювання раціонального
використання та охорони земель 19
2.1 Надання податкових і кредитних пільг 19
2.2 Виділення коштів для відновлення попереднього стану земель 19
2.3 Звільнення від плати за землю ділянок у стадії
сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану 23
2.4 Компенсація зниження доходу внаслідок тимчасової
консервації земель 24
Розділ 3 Особливості економічного стимулювання раціонального землекористування та охорони земель в аграрній сфері
в запорізькій області 27
3.1 Сучасний стан землекористування та охорони земель
в аграрній сфері в Запорізькій області 27
3.2 Проблеми економічного стимулювання раціонального
використання земельних ресурсів Запорізької області
та шляхи їх вирішення 30
Висновки 34
Список використаних джерел 37
ВСТУП
Актуальність теми. У зв'язку із посиленням кризових еколого-економічних явищ у сільському господарстві сформувалась стабільна тенденція погіршення якісних характеристик і падіння родючості грунтів в аграрному секторі України: підвищується кислотність і засоленість, поширюється ерозія земель та їх деградація, а також зменшується вміст гумусу. Низька продуктивність земель сільськогосподарського призначення зумовлена такими основними причинами:
1) тривала відсутність реального власника;
2) помилкова стратегія максимального залучення земель до обробітку;
3) недосконалі техніка і технологія обробітку землі та виробництва сільськогосподарської продукції;
4) невиважена цінова політика;
5) недотримання науково обгрунтованих систем ведення землеробства і, зокрема, сівозмін;
6) порушення агротехнічних вимог;
7) зношеність матеріально-технічної бази;
8) невжиття природоохоронних, комплексно-меліоративних, протиерозійних та інших заходів.
За наведених умов об'єктивно виникає необхідність розробки і застосування дійових важелів забезпечення ефективного й екологобезпечного землекористування в аграрній сфері. Тобто ідеться про те, щоб запровадити такий економічний механізм, який стимулював би раціональне використання та охорону земельних ресурсів при веденні сільськогосподарської діяльності.
При цьому надто важливо, щоб зазначений механізм враховував екологічні чинники, вимоги, критерії та обмеження. Утім такий механізм відсутній, що й свідчить про актуальність теми курсової роботи.
Значний внесок у дослідження теоретико-методологічних і практичних аспектів раціонального використання та охорони земельних ресурсів та економічного стимулювання землеохоронних заходів зробили відомі вчені-аграрники: Д.І. Бабміндра, О. Ф. Балацький, І. К. Бистряков, В. А. Борисова, П. П. Борщевський, С. Ю. Булигін, М. Д. Волощук, В. Г. В'юн,
В. В. Горлачук, Г. Д. Гуцуляк, А. С. Даниленко, Л.І. Дідковська,
Д. С. Добряк, С.І. Дорогунцов, В. А. Євтушенко, О. П. Канаш, В. М. Кривов, О. В. Лазарєва, О. А. Мамалюк, Л. Г. Мельник, В. Я. Месель-Веселяк,
Л. Я. Новаковський, Я. Б. Олійник, О. Я. Панчук, О. О. Пилипенко,
М. Ф. Реймерс, І. А. Розумний, П. П. Руснак, П. Т. Саблук, В. Ф. Сайко,
Н. М. Скурська, І. Л. Соколовський, А. Я. Сохнич, О. Г. Тараріко,
А. М. Третяк, В. М. Трегобчук, М. М. Федоров, М. К. Шикула та ін.
Наукові праці деяких із зазначених вчених були використані при проведенні дослідження по темі роботи.
Метою курсової роботи є обгрунтування теоретичних і практичних засад і рекомендацій щодо формування ефективного механізму економічного стимулювання раціонального землекористування та охорони земель в аграрній сфері у Запорізькій області.
Визначена мета зумовила необхідність вирішення низки завдань, а саме:
– з'ясувати поняття економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель;
– висвітлити форми економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель;
– розкрити сутність управління землекористуванням як умова раціонального використання і охорони земель;
– охарактеризувати механізм економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель;
– проаналізувати сучасний стан землекористування та охорони земель в аграрній сфері в Запорізькій області;
– обгрунтувати проблеми економічного стимулювання раціонального використання земельних ресурсів Запорізької області та шляхи їх вирішення.
Об'єктом дослідження є процеси та явища, пов'язані із економічним стимулюванням раціонального землекористування та охорони земель в аграрній сфері в Запорізькій області.
Предмет дослідження – сукупність теоретичних, методологічних і методичних основ формування ефективного механізму економічного стимулювання раціонального землекористування та охорони земель в аграрній сфері в Запорізькій області.
Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення проблеми. Використовувались історичний, порівняльний, формально-логічний, формально-юридичний та описовий методи.
Структура роботи – вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел.


РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІЧНОГО СТИМУЛЮВАННЯ РАЦІОНАЛЬНОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ ТА ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ В АГРАРНІЙ СФЕРІ
1.1 Поняття економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель
Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель земельним законодавством визначається як комплекс взаємопов'язаних заходів, спрямованих на підвищення заінтересованості відповідних власників землі і землекористувачів у збереженні і відтворенні корисних властивостей земельних ресурсів у процесі їх господарського та іншого використання [5, с. 28].
Економічне стимулювання в сучасному земельному законодавстві розглядається як один із механізмів управління в галузі землекористування і охорони земель. Проте належного правового розвитку в законодавстві зазначена проблема не отримала. Так, у Земельному кодексі України [10] (далі – ЗКУ) зміст економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель викладено лише в одній, 205 статті.
Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель являє собою механізм ціноутворення, кредитування, пільгового оподаткування, виділення бюджетних і позабюджетних коштів, компенсації зниження доходів тощо, за допомогою якого забезпечується раціональне використання земельних ресурсів, створюються сприятливі умови для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, збереження та відтворення родючості грунтів, захисту земель від негативних наслідків антропогенної діяльності людини [14, с. 64].
У цілому раціональне використання не лише земель, а й усіх природних ресурсів вимагає, щоб кожне підприємство, кожен природокористувач орієнтувалися на дбайливе господарське використання ресурсів природи з найбільшою вигодою [1, с. 38].
Вимоги раціонального використання земель, виражені у правових формах, набувають характеру приписів, обов'язковість яких при невиконанні забезпечується можливістю державного примусу [19, с. 186].
Обов'язок суб'єктів аграрного підприємства для найбільш раціонального використання земель відповідно до їх господарського призначення містить такі найважливіші елементи:
1) внутрішньогосподарський землеустрій, або організацію земельної території підприємства;
2) цільове використання землі відповідно до її господарського призначення;
3) охорону земель як об'єкта природного середовища [20, с. 40].
Раціональне та ефективне використання земель означає не лише отримання максимуму необхідної сільськогосподарської продукції, а й підвищення їх родючості. В разі неправильного використання земель, порушень правил агротехніки якість земель знижується, а родючість зменшується, тому сільськогосподарські підприємства повинні вживати певних організаційно-господарських, агротехнічних, меліоративних та гідротехнічних заходів щодо раціонального використання та охорони земель.
1.2 Форми економічного стимулювання раціонального використання
та охорони земель
Згідно із вимогами ЗКУ економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель спрямоване на посилення заінтересованості власників і користувачів, у тому числі орендарів, у збереженні та відтворенні родючості грунтів, захисті земель від негативних наслідків виробничої діяльності [28, с. 176].
Як зазначається у ст. 205 ЗКУ, економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель включає:
– надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними та регіональними програмами використання і охорони земель;
– виділення коштів державного або місцевого бюджету громадянам та юридичним особам для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їх вини;
– звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану згідно з державними та регіональними програмами;
– компенсацію з бюджетних коштів зниження доходу власників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації деградованих та малопродуктивних земель, що стали такими не з їх вини.
Надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними та регіональними програмами використання і охорони земель, є центральною серед форм стимулювання щодо охорони земель [8, с. 153].
Законодавець не уточнює форм можливого заохочення, залишаючи їх на розсуд державних органів – виконавців закону. Проте, якщо спробувати проаналізувати дії державних органів, то можна виділити три основні форми заохочення:
1) пільги під час плати за землю;
2) компенсація за рахунок державного бюджету частки чи повної вартості капітальних робіт, виконаних власниками і користувачами угідь;
3) взяття на рахунок держбюджету усіх або частки витрат власника чи користувача землі, необхідних для підтримання результатів виконаних робіт [28, с. 176].
У фінансовому відношенні найбільш прийнятна для бюджету перша форма. Вона повинна полягати в тому, що, не дивлячись на підвищений чистий прибуток, що отримується користувачами земельних ділянок, ставка земельної плати не повинна підвищуватися хоча б на протязі того строку, за який окупляться зроблені вкладення. Після закінчення даного строку підвищення ставки платежів повинно бути помірним для того, щоб власник землі зміг регулярно отримувати прибуток на ту суму коштів, яку він витратив [8, с. 154].
Друга і третя форми бажані у тих випадках, коли порівняно невелика підтримка з боку державного бюджету буде стимулювати власників і користувачів землі вкладати власні кошти в заходи щодо капітального покращання і захисту своїх угідь. Ці форми можуть бути альтернативою одностороннім меліоративним і захисним роботам, що повністю виконувались за рахунок держави. У цих випадках держава може претендувати на частку тих земельних прибутків, які підвищились внаслідок проведення меліоративних робіт [8, с. 155].
В усіх випадках впровадження в життя норм, що розглядаються, вимагає суттєвого підвищення авторитету державної землевпорядної служби. Ця служба повинна не лише засвідчувати сам факт і корисність результатів робіт, що проводяться власниками землі, їх вартість, а й вплив на навколишні землі тощо [28, с. 177].
Землевпорядна служба повинна завчасно ознайомлюватися з проектами меліорації і захисту земель, погоджувати місця, строки і порядок виконання робіт, контролювати їх проведення, брати на себе відповідальність за їх результати.
Щодо виділення коштів із державного або місцевих бюджетів власниками угідь для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їх вини, то тут мається на увазі, перш за все, рекультивація земель, раніше тимчасово наданих гірничим підприємствам та іншим користувачам. Проте кошти для рекультивації виділяються не власникам землі, а організаціям, що пошкодили ці землі, на які покладаються обов'язки здійснити рекультивацію земель і передати їх власникам чи користувачам [7, с. 208].
Правило звільнення від плати за землі, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння, випливає з того, що в зазначений період ці угіддя є безгосподарними. Звільнення від плати за такі ділянки видається, навіть, не пільгою, а фінансово-правовим виразом певного економічного факту [11, с. 222].
При частковій компенсації власнику землі з коштів державного бюджету за зниження доходу, яке виникло внаслідок тимчасової консервації земель, порушених не з вини власника землі, складається ситуація, подібна до тимчасового вилучення сільськогосподарських земель для гірничодобувних підприємств. Різниця полягає в тому, що тимчасове вилучення здійснюється легально, тому його наслідки виявляються передбаченими, тоді як випадок, що розглядається, відноситься до непередбачуваних порушень [28, с. 178].
Відповідно до статті 206 ЗКУ використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до Закону України "Про плату за землю" [25] у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки землі.
Плата за землю, як елемент механізму економічного стимулювання, запроваджується з метою формування джерел коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних із господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів тощо.
1.3 Управління землекористуванням як умова раціонального використання і охорони земель
В економічному сенсі під землекористуванням розуміються суспільні відносини, пов'язані із використанням землі.
В юридичному контексті – це види, форми і порядок використання землі.
Проте, на наш погляд, суть землекористування не можна розглядати окремо з точки зору економічної і юридичної складової. Це має бути їх синтез.
Відтак, землекористування набуває більш розширеного і об'ємнішого визначення: це земельна ділянка, яка передана у власність або надана в користування суб'єкту господарювання для певних цілей та має фіксоване місцерозташування, точні границі та визначену площу [12, с. 58].
Необхідною умовою раціонального використання і охорони земель є ефективне управління землекористуванням. Водночас однозначне визначення цього поняття відсутнє. Так, управління землекористуванням трактують як цілеспрямований, планомірний вплив суб'єкта управління на земельну ділянку з метою підтримання її стійкого стану або переведення в новий бажаний стан [18, с. 5].
На нашу думку, більш точним є таке визначення управління землекористуванням: це – здійснення цілеспрямованої дії на землю як засіб виробництва, просторовий базис, середовище довкілля, а також на користувачів землі, функціонування яких є обов'язковою умовою будь-якого процесу виробництва та задоволення соціально-економічних потреб суспільства залежно від ефективного використання земельних ресурсів> [17, с. 66].
Економічними інструментами управління землекористуванням є система засобів впливу на землекористування, які мають на меті досягнення умов раціонального використання і охорони землі (рисунок 1.1).

Рисунок 1.1 Система економічних інструментів управління
землекористуванням

Формування нового етапу розвитку земельних відносин ініціює створення системи державної реєстрації землі. Важливе значення для запровадження такої системи має прийняття Кабінетом Міністрів України Програми створення автоматизованого ведення державного земельного кадастру. З метою її реалізації 06.05.1998 р. Держкомзему України було доручено запровадити в складі державного земельного кадастру систему реєстрації землі і прав на неї [3, с. 329].
Результатом цього, стало створення Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України та регіональних центрів (офісів). У складі центру державного земельного кадастру є 27 філій, 557 реєстраційних офісів.
В Україні наразі такими центрами вже виконано великий обсяг робіт зі складання індексних карт України, реєстрації земельних ділянок і прав власності на них та ін. [3, с. 329].
Землевпорядні організації мають своїм завданням проведення землеустрою територій підприємств, установ і організацій із метою створення умов для сталого розвитку землекористування та встановлення обмежень і обтяжень у використанні та охороні земель [3, с. 303].
З допомогою землеустрою втілюються в життя законодавчі акти, нормативні документи, які регламентують порядок і спосіб використання та охорони землі. Лише через землеустрій держава виступає гарантом рівноправності державної, приватної і комунальної форм власності, забезпечує організацію раціонального використання і охорони земель [3, с. 304].
Успішне функціонування системи управління земельними ресурсами визначається наявністю кваліфікованих кадрів на всіх рівнях вертикальної ієрархії державних земельних органів [3, с. 153].
Із початку земельної реформи, проголошеної 18 грудня 1990 р., в Україні прийнято понад сто законодавчих документів із питань управління використанням і охороною земель, кожний з яких доповнює один одного, представляючи тактику реалізації земельної реформи. Ці правові акти є базою, на підставі якої формується цілісний масив законодавства, що справляє свій вплив на прийняття управлінських рішень в галузі землекористування [3, с. 123].
Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів ставить на меті забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом прийняття відповідних нормативів і стандартів, які визначають вимоги до якості землі, допустимого антропогенного навантаження на грунти та окремі території, допустимого сільськогосподарського освоєння земель тощо.
У системі управління землекористуванням важлива роль належить принципам, які являють собою об'єктивні правила управлінської поведінки, що випливають з потреб суб'єкта управління і надходять до нього у вигляді наукового знання, з допомогою якого досягається поставлена мета. У цьому зв'язку основними принципами управління землекористуванням в умовах відносин ринкового типу є такі (рисунок 1.2).

Рисунок 1.2 Основні принципи управління землекористуванням
в умовах відносин ринкового типу
Методи управління землекористуванням – це забезпечення гармонії індивідуальних та суспільних інтересів, що виникають у результаті господарського використання землі. При цьому виділяють три групи методів управління землекористуванням: адміністративні, економічні та соціально-психологічні [3, с. 72].
Адміністративні методи, які засновані на владній природі державного управління, застосовує адміністрація організації чи установи. Кожний орган управління наділений певними повноваженнями, в результаті чого може впливати на підлеглі йому структури, визначати завдання, застосовувати ті чи інші заходи впливу.
При економічних методах управління виробництво гнучкіше і швидше реагує на зміни суспільних потреб. Суб'єкти управління, отримавши більше прав, мають можливість зосередитись на стратегічних питаннях прогнозування та планування розвитку економіки країни в цілому.
Соціально-психологічні методи управління, завданням яких є вміле управління настроєм підлеглих, задоволення потреб їх духовного життя, відрізняються індивідуальною спрямованістю. Вони відіграють важливу роль у системі управління земельними ресурсами, оскільки базуються на знанні, грамотному і вмілому використанні психологічних якостей конкретного працівника, демонструючи відмінні результати без значного фінансування.
Умови гарантії права на землю передбачають забезпечення державою громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю шляхом:
– визнання права на землю;
– відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
– визнання угоди недійсною;
– визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;
– відшкодування заподіяних збитків;
– застосування інших способів гарантії права на землю [3, с. 89].
До інструментів групи економічного регулювання, як вже зазначалось, належать економічне стимулювання раціонального землекористування, державне субсидування суб'єктів господарювання на землі, відшкодування збитків, зумовлених порушенням чинного законодавства, та відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва.
Стимулювання раціонального землекористування здійснюються шляхом виділення коштів власникам землі і землекористувачам з метою компенсації тих витрат, які спрямовуються на:
– підвищення родючості грунтів і запобігання негативним явищам у землекористуванні;
– виробництво екологічно чистої, суспільно необхідної продукції [5, с. 29].
Таке стимулювання суб'єктів господарювання на землі є рушійною силою підвищення ефективності використання земельних ресурсів.
Важливе значення для розвитку ефективного землекористування відіграє державне субсидування суб'єктів господарської діяльності на землі.
Цінним джерелом цього є досвід країн Європи та світу. Так в Японії – 70% доходів фермерів становлять дотації держави, в країнах ЄС – понад 50%, в Канаді – 40%, в США – 25% [15, с. 14].
Проте, якщо в Україні в 2009 р. державне субсидування на один гектар сільськогосподарських угідь складало 67,2 грн., то у США – 183 дол, Канаді – 102 дол , що,своєю чергою, переконливо свідчить про недооцінку важливості розвитку аграрного сектора економіки [6, с. 15].
Власники землі та землекористувачі мають право на відшкодування збитків, заподіяних внаслідок:
– вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;
– тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання та ін.
Відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва відбувається внаслідок:
– обмеження у землекористуванні та погіршенням якості земель;
– вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом та ін.
Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.
Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що при застосуванні економічних інструментів. управління землекористуванням досягається синергетичний ефект раціоналізації землекористування, їх комплексна реалізація дозволить подолати незадовільний стан землекористування та отримати якісні зрушення української економіки.


РОЗДІЛ 2
МЕХАНІЗМ ЕКОНОМІЧНОГО СТИМУЛЮВАННЯ РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ
2.1 Надання податкових і кредитних пільг
Пунктом 8.1.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" [24] встановлено, що витрати на капітальне поліпшення якості земель, не пов'язані з будівництвом, підлягають амортизації. У такий спосіб вони можуть бути виключені з прибутку, що оподатковується податком на прибуток підприємств.
За землі, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння (ч. 2 ст. 12 Закону України "Про плату за землю") земельний податок не сплачується.
Нічого іншого в частині нормативно-правового забезпечення економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель шляхом податкових пільг законодавство не передбачило.
Що стосується кредитних пільг, то ці механізми взагалі не опрацьовані. Таким чином, реальних впливових механізмів щодо використання процедур економічного стимулювання шляхом надання податкових і кредитних пільг в Україні не існує, незважаючи на те, що в інших країнах світу ці стимули є головними і найбільш ефективними.
2.2 Виділення коштів для відновлення попереднього стану земель
Економічне стимулювання відновлення попереднього стану земель законодавець визнає можливим, коли погіршення стану земель (порушення стану земель) відбулося не з вини громадян чи юридичних осіб.
Зазначена норма є некоректною, оскільки:
1) громадянин чи юридична особа – не завжди власник або користувач земельної ділянки;
2) не встановлено порогового ступеню порушення земель, після якого може застосовуватись економічне стимулювання;
3) у багатьох випадках порушення стану земель є таким, що відновлювати попередній стан з економічної чи екологічної точки зору є недоцільним;
4) порушення стану земель може відбуватись із вини громадян чи юридичних осіб, наприклад, при:
а) добуванні корисних копалин відкритим способом;
б) проведенні рубок догляду чи рубок головного користування лісів і лісових насаджень;
в) спорудженні водойм тощо [21, с. 293].
У багатьох випадках існує суспільний інтерес у відновленні не попереднього стану, а у приведенні земель в інший стан, у зміні їх цільового призначення [17, с. 66].
Наприклад, на місці відпрацьованого кар'єру і створення зони відпочинку з озером, парковою деревною і чагарниковою рослинністю тощо.
Таким чином, доцільніше здійснювати економічне стимулювання відновлення корисних властивостей порушеної земельної ділянки, незалежно від того, хто це порушення зробив, але якщо відновлення відповідає суспільним інтересам.
Існує багато земельних угідь, стан яких не порушувався, але наявна суспільна потреба у їх поліпшенні. Це може бути обумовлено екологічним чи економічним інтересом. Доцільно було б встановити можливість економічного стимулювання будь-якого поліпшення, якщо це обумовлює зростання корисних властивостей земельних ділянок і їх вартості [1, с. 38].
На практиці по цій статті відбувається виділення коштів державного бюджету на "докорінне поліпшення земель". Згідно із Порядком використання коштів Державного бюджету України на оплату робіт з "докорінного поліпшення земель", затвердженого Мінагрополітики і Мінфіном 27.02.2002 р. наказом № 58/136, дія цього порядку розповсюджується лише на підприємства агропромислового комплексу, а кошти використовуються виключно на проведення хімічної меліорації ґрунтів.
При цьому кошти спрямовуються, в першу чергу, на вапнування дуже кислих та кислих грунтів (з рН нижче 5) та гіпсування середньо- та сильнозасолених ґрунтів, а також окремих засолених ділянок на полях з незасоленими ґрунтами.
Такий порядок не може задовольняти суспільство, оскільки:
1) вапнування і гіпсування дуже – та середньокислих грунтів, а також середньо- та сильнозасолених грунтів, з економічної точки зору, не завжди найбільш ефективне, оскільки застосовується на відносно невеликих площах земель з малородючими грунтами і вимагає великих затрат на меліоранти при недостатньо високому підвищенні урожайності;
2) згідно із цим порядком створена монополія на застосування економічного стимулювання лише за рішеннями Мінагрополітики і лише сільськогосподарських підприємств;
3) конкурс на надання коштів на проведення хімічної меліорації грунтів за діючим Положенням від 27.02.2002 № 58/136 є виключно бюрократичним вивертом й жодним чином не стимулює:
а) найвищий економічний ефект;
б) поліпшення екологічного стану земель;
4) серед показників, за якими визначається доцільність вапнування і гіпсування земель за державні кошти, немає, зокрема, показників радіоактивного забруднення грунтів, незважаючи на те, що згадані меліоранти (вапно та гіпс) ефективно сприяють зменшенню переходів радіонуклідів по трофічних ланцюжках;
5) незрозуміло, про яку економічну ефективність використання коштів державного бюджету, спрямованих на хімічну меліорацію грунтів, може вестись мова (п. 4.2 Порядку), коли вимагається оцінка ефективності меліорації в перший же рік внесення [20, с. 40].
На наш погляд, механізм державного фінансування за п. "б" ч. 1 ст. 205 ЗКУ має бути суттєво удосконалений. При цьому:
– має бути розширена сфера застосування економічного стимулювання не лише стосовно підприємств, а й громадян. Вона має не обмежуватись лише гіпсуванням і вапнуванням грунтів земель сільськогосподарського призначення;
– стимулювання повинно здійснюватися в усіх випадках, коли можуть бути досягнуті економічний чи екологічний ефект для певної територіальної громади;
– механізм стимулювання повинен бути викладений у принципово іншому Порядку, затвердженому урядом країни, а не відомством.
Зміст п. "б" ч. 1 ст. 205 ЗКУ повинен оновитись.
Можливо, доцільним було б:
– викласти всю ст. 205 в новій редакції, конкретизувавши перелік випадків державного фінансування відповідних заходів з раціонального використання та охорони земель;
– визначити загальний порядок цього фінансування на позавідомчій базі та за участю відповідних територіальних громад і при рівноправному доступі до отримання бюджетних коштів усіх суб'єктів власності на землю і землекористування.
2.3 Звільнення від плати за землю ділянок у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану
Пунктом "в" ч. 1 ст. 205 ЗКУ передбачено (в порядку економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель) звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану згідно з державними та регіональними програмами.
Дане правило випливає з того, що в період освоєння нових чи меліорування земель, які вже використовуються, ці угіддя є безгосподарними. Звільнення від плати за такі ділянки видається, навіть, не пільгою, а фінансово-правовим виразом відомого економічного факту.
Наразі більшість меліоративних проектів не містять повного переліку намічених робіт, тобто не передбачають точних строків їх початку і закінчення. Це суттєва прогалина [17, с. 67].
Корисною для усунення згаданої прогалини могла б бути відповідна норма ЗКУ. Проте закон не передбачає альтернативного варіанта регулювання, тобто продовження строку виплати за освоювану ділянку. Даний варіант – більш справедливий, і більш вигідний для державної "казни", оскільки невиплачені власником суми не пропадають для нього зовсім, а лише будуть виплачені пізніше.
Для цього є і економічні підстави: після проведення меліорації ділянка повинна давати більше доходу, ніж раніше [21, с. 294].
Згаданий варіант регулювання має важливе дисциплінуюче значення. Він створює перепони щодо проведення недостатньо продуманих меліоративних робіт, у ході яких ні суспільство, ні власник землі користі не отримують.

2.4 Компенсація зниження доходу внаслідок тимчасової консервації земель
Компенсація з бюджетних коштів зниження доходу власників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації деградованих та малопродуктивних земель, що стали такими не з їх вини, передбачена п. "г" ч. 1 ст. 205 ЗКУ.
Розглянемо, як в Україні визначаються обсяги деградованих і малопродуктивних земель, які підлягають консервації.
Кабінет Міністрів України постановою від 19.07.2006 р. № 998 затвердив Порядок збирання, використання, поширення інформації про опустелювання та деградацію земель. За цим Порядком ряд міністерств і відомств зобов'язані подавати Мінприроди інформацію (щорічно і один раз у п'ять років).
Так, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів повинен:
1) щороку подавати відомості про кількість земель, зокрема зрошених і осушених, в розрізі власників землі, землекористувачів, а також угідь та видів економічної діяльності;
2) кожні п'ять років подавати відомості:
а) про характеристику земель за товщиною гумусового горизонту, вмістом гумусу і рухомих поживних речовин, гранулометричним складом грунтів, крутизною схилів, еродованістю, кам'янистістю, засоленістю, солонцюватістю, кислотністю, перезволоженістю, заболоченістю, забрудненням як продуктами хімізації сільського господарства, так і техногенним, включаючи радіонуклідне;
а) про характеристику культуртехнічного стану природних кормових угідь.
Щодо забруднення грунтів відомства Мінприроди повинні щороку також подавати:
1) Держгідромет – за даними базових спостережень за забрудненням навколишнього природного середовища;
2) Мінагрополітики – про стан забруднення ґрунтів токсичними речовинами і радіонуклідами;
3) МНС – про вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів та їх поширення на території зони відчуження, а також в інших зонах, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Мінприроди, зокрема, зобов'язано проводити аналіз перелічених вище відомостей, узагальнювати його результати, готувати і затверджувати зведені оперативні щорічні й розширені п'ятирічні звіти про опустелювання та деградацію земель, публікувати і розміщувати їх на своєму веб-сайті для використання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування під час прийняття відповідних рішень з питань охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, а також для інформування громадськості.
Проте, на наш погляд, у згаданій постанові, наприклад, перед Державним земельним агентством (бувшим Держкомземом) поставлені абсолютно нереалістичні завдання в частині передачі Мінприроди п'ятирічни