Кр 1. Плата за придбання землі у власність, земельний податок, орендна плата за землю 2. Землі промисловості

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Земельне право"

ПЛАН

1. Плата за придбання землі у власність,
земельний податок, орендна плата за землю 3
2. Землі промисловості 10
3. Задача 13
Список використаної літератури 15

1. ПЛАТА ЗА ПРИДБАННЯ ЗЕМЛІ У ВЛАСНІСТЬ, ЗЕМЕЛЬНИЙ ПОДАТОК, ОРЕНДНА ПЛАТА ЗА ЗЕМЛЮ

Земля (земельна ділянка) була одним з перших об'єктів оподаткування. В окремі періоди історичного розвитку земельний податок був головним, мав найбільше фіскальне навантаження. Цілком природно, що в сучасній податковій системі України застосовують такий традиційний податковий важіль, як податок на землю.
Сплата цього податку передбачена ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" від 03.07.1992 р. в ред. від 01.01.2008 р. і регулюється Законом України "Про плату за землю" від 03.07.1992 р. в ред. від 01.01.2008 р., Земельним кодексом України (надалі - ЗКУ), постановами Кабінету Міністрів України.
Користування землею в Україні є платним. Плата за землю стягується у виді земельного податку або орендної плати, розмір яких не залежить від господарської діяльності власників та користувачів землі або орендарів і визначається залежно від грошової оцінки земельних ділянок.
Платником плати за землю є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар, якими можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи.
Платники сплачують податок на землю з дня виникнення права власності або права користування ділянкою, а у разі втрати платником цих прав податок сплачується за період фактичного перебування у нього ділянки в поточному році. Облік платників (товаровиробників сільськогосподарської продукції і громадян) і нарахування земельного податку здійснюється щорічно за станом на 1 травня, інших платників - за станом на 1 лютого.
Право на земельну ділянку може належати кільком особам, тому, як характерну рису плати за землю, необхідно зазначити існування в цьому разі консолідованого платника.
Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власності або користуванні, у тому числі й орендованої. При цьому законодавець виділяє три категорії земель:
1) землі сільськогосподарського користування;
2) землі населених пунктів;
3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони тощо.
Стаття 79 ЗКУ містить поняття земельної ділянки, як частини земної поверхні зі встановленими межами, певним місцем розташування і закріпленими щодо нього правами. Одиницею оподаткування стосовно сільськогосподарських угідь є законодавчо закріплений один гектар орних земель, лугів, пасовищ, багаторічних насаджень.
Право власності на землю і право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання його власником або користувачем документа, що засвідчує це право, і його державної реєстрації.
Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації.
Приступати до використання земельної ділянки до встановлення його межі у натурі (на місцевості), одержання документа, що засвідчує право на нього (державного акта), і державної реєстрації заборонено.
Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю у формі земельного податку, а орендарі - у формі орендної плати.
Стаття 1 Закону України "Про плату на землю" встановлює ставку податку як законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки.
Стаття 4 цього Закону уточнює таке визначення, вказуючи, що ставка земельного податку обчислюється в розрахунку на 1 квадратний метр.
Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських земель встановлюються у відсотках до їх грошової оцінки. Що стосується інших земельних ділянок, то ставки по них диференціюють і затверджують відповідні місцеві ради, виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання і місця розташування ділянки, але не вище, ніж удвічі від середніх ставок з урахуванням коефіцієнтів, встановлених Законом України "Про плату за землю".
Чинне законодавство передбачає застосування підвищених ставок податку у випадках:
- нецільового використання землі;
- перевищення норм відводу.
Законом передбачено такі пільги щодо плати за землю, як звільнення від сплати податку, а також його несправляння. Залежно від критеріїв, взятих за основу при поділі, пільги з цього податку можна поділити на три групи.
1. За територіальною ознакою - поширюються на окрему територію, що не обов'язково збігається з адміністративно-територіальною одиницею (зона радіоактивного забруднення в результаті Чорнобильської катастрофи; територія спеціальних економічних зон "Азов" і "Донецьк", територія пріоритетного розвитку в Житомирській області тощо).
Законодавець висуває ряд додаткових умов, за наявністю яких платник має право на це пільгове оподаткування (наприклад, суб'єкт на цій території повинен здійснювати визначені інвестиційні проекти).
2. За видимою ознакою - щодо певних видів земельних ділянок (заповідники, національні природні парки, ботанічні сади, пам'ятки природи, дендрологічні і зоологічні парки; землі, що перебувають у тимчасовій консервації або в стадії сільськогосподарського освоєння тощо).
3. За суб'єктною ознакою - залежно від суб'єкта податку застосовуються як до фізичних осіб (інваліди І і ІІ груп, громадяни, що виховують трьох і більше дітей, громадяни, що постраждали від Чорнобильської катастрофи тощо), так і до юридичних осіб (органи державної влади й органи місцевого самоврядування; зареєстровані релігійні і благодійні організації, що не займаються підприємницькою діяльністю тощо).
Крім того, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування можуть встановлювати такі пільги:
- часткове звільнення від сплати податку;
- зменшення суми земельного податку, але в межах коштів, зарахованих на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів.
Обчислення податку на землю провадиться на підставі даних Державного земельного кадастру.
Державний земельний кадастр включає дані реєстрації права власності, права користування землею і договорів оренди земельних ділянок, обліку кількості і якості земель, зонування територій населених пунктів, економічної і грошової оцінки земель.
Юридичні особи самостійно обчислюють суму податку щорічно за станом на 1 січня та до 1 лютого подають дані до відповідної державної податкової інспекції. Нарахування плати за землю громадянам проводять державні податкові інспекції, та до 15 липня поточного року видають платнику платіжне повідомлення про сплату податку.
Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки сільської, селищної або міської рад, відповідно, на територій, де розміщені земельні ділянки, при цьому 30% цих коштів централізуються на спеціальному бюджетному рахунку Державного комітету України з земельних ресурсів, 10% - на спеціальних бюджетних рахунках Автономної Республіки Крим і областей.
Закон України "Про плату за землю" крім регулювання податкового механізму також визначає напрям використання коштів, що надійшли від плати за землю.
Кошти від плати за землю використовуються на фінансування заходів щодо раціонального використання й охорони земель, підвищення родючості грунтів, відшкодування витрат власників землі та землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення Земельного кадастру, здійснення землевпорядження і моніторингу земель, проведення земельної реформи і розвитку інфраструктури населених пунктів.
Відповідно до частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 р. в ред. від 01.01.2008 р. орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю".
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою:
- для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю";
- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю".
Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12% їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений вище.
У разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.
Плата за суборенду земельних ділянок державної і комунальної власності не може перевищувати орендної плати.
Як випливає із положень ст. 22 Закону України "Про оренду землі", орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах.
Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати.
Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі.
Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності, які передані в оренду для сільськогосподарського використання, переглядається один раз на три роки в порядку, встановленому законом або договором оренди (ч. 1 ст. 23 Закону України "Про оренду землі").
Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.
Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати в разі, якщо стан орендованої земельної ділянки погіршився не з його вини.


2. ЗЕМЛІ ПРОМИСЛОВОСТІ

Відповідно до статті 19 ЗКУ землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:
- землі сільськогосподарського призначення;
- землі житлової та громадської забудови;
- землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
- землі оздоровчого призначення;
- землі рекреаційного призначення;
- землі історико-культурного призначення;
- землі лісового фонду;
- землі водного фонду;
- землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Як зазначається у ч. 1 ст. 65 ЗКУ, землями промисловості визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.
До земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд (ч. 1 ст. 66 ЗКУ).
Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Розмір ділянки певного підприємства визначається проектом його будівництва з врахуванням максимально економного використання землі.
Як правило, нові підприємства будуються в промислових районах (вузлах), де організуються загальні допоміжні виробництва, інженерні споруди, системи енерго-, водопостачання та інші комунікації. Тому проекти підприємств повинні бути пов'язані з проектами планування промислових районів, схемами генеральних планів промислових вузлів, а при їх відсутності - з існуючими комунікаціями і спорудами. Виконання цих вимог сприяє охороні та раціональному використанню земель.
Крім того, в проект будівництва закладаються:
- можливості дотримання протипожежних норм;
- раціональні рішення щодо охорони водоймищ, грунту і атмосферного повітря, відведення стічних вод;
- затрати на зняття і збереження родючого шару грунтів, на рекультивацію і компенсацію збитків, спричинених попереднім землекористувачам.
Ділянки для відвалів, відходів, шлаконакопичувачів належить вибрати на землях, непридатних для сільського господарства, з дотриманням норм і правил безпеки.
Будівельні норми і правила встановлюють низку заборонених заходів. Розміщення підприємств, будівель, споруд і комунікацій не допускається:
- на площах залягання корисних копалин без погодження з органами державного гірничого нагляду;
- в небезпечних зонах відвалів породи вугільних і сланцевих шахт чи збагачувальних фабрик;
- в зонах активних селевих потоків і сніжних завалів, які можуть загрожувати забудові;
- в зелених зонах міст і селищ міського типу;
- на землях, зайнятих чи призначених для лісів, лісопарків;
- на ділянках, забруднених органічними і радіоактивними відходами до закінчення строків, установлених органами санітарно-епідеміологічної служби;
- на землях заповідників і їх охоронних зон;
- в охоронних зонах пам'яток історії, археології, архітектури, мистецтв, що охороняються державою.
Підприємства, що діють на тимчасово представлених земельних ділянках, зобов'язані за свій рахунок привести їх в стан, придатний для використання за основним призначенням. Рекультивація ведеться в ході основної діяльності, а в разі неможливості цього - не пізніше одного року після завершення робіт.
Підприємства, діяльність яких порушує грунтовий покрив, зобов'язані знімати і зберігати родючий шар для рекультивації земель і підвищення родючості малопродуктивних угідь.
Навколо промислових підприємств залежно від характеру виробництва повинні створюватися санітарно-захисні зони відповідно до норм, затверджених у встановленому порядку. В межах цих зон житлове будівництво забороняється.
Створення санітарно-захисної зони не позбавляє власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, землі яких опинилися в межах цієї зони, права власності або користування ними з обмеженнями, встановленими для цих зон.
Захисні зони в межах міст, селищ міського типу повинні впорядковуватися і озеленюватися промисловими підприємствами відповідно до проектів планування і забудови цих населених пунктів.


3. ЗАДАЧА

Старший державний інспектор з використання та охорони земель обласного управління по земельних ресурсах наклав адміністративне стягнення на керівників ряду сільськогосподарських підприємств за порушення щорічного терміну подання даних про якість земель, необ'єктивний облік закріплених за ними угідь та несвоєчасне внесення земельного податку.
Обгрунтуйте, правомірні чи неправомірні дії інспектора.

Згідно із частиною 1 статті 211 ЗКУ громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення:
а) укладення угод з порушенням земельного законодавства;
б) самовільне зайняття земельних ділянок;
в) псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами;
г) розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель;
г) невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням;
д) порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;
е) знищення межових знаків;
є) приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок;
ж) непроведення рекультивації порушених земель;
з) знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень;
и) невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару грунту;
і) самовільне відхилення від проектів землеустрою;
ї) ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них;
й) порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок.
Отже, оскільки згідно із п. 4 Положення про управління (відділ) земельних ресурсів у місті (міст обласного та районного значення), затвердженого наказом Держземагентства від 06.06.2007 р. № 24 управління (відділ) та його посадові особи відповідно до покладених на них завдань можуть розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням законодавства в галузі використання і охорони земель та порядку регулювання земельних відносин, і приймати відповідні рішення в межах своєї компетенції, старший державний інспектор з використання та охорони земель обласного управління по земельних ресурсах мав право накласти адміністративне стягнення на керівників ряду сільськогосподарських підприємств за порушення щорічного терміну подання даних про якість земель, необ'єктивний облік закріплених за ними угідь, проте не за несвоєчасне внесення земельного податку.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 11.12.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Про плату за землю: Закон України від 03.07.1992 р. № 2535-XІІ в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про оренду землі: Закон України від 06.10.1998 р. № 161-XІV в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Про систему оподаткування: Закон України від 25.06.1991 р.
№ 1251-XІІ в ред. від 30.09.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Положення про управління (відділ) земельних ресурсів у місті (міст обласного та районного значення): Затв. наказом Держземагентства від 06.06.2007 р. № 24 //http://zakon.rada.gov.ua
7. Аграрное, земельное и экологическое право Украины: Общие части учеб. курсов. - 2-е изд., доп и испр. - Харьков: Одиссей, 2001. - 400 с.
8. Ковтун М. Г. Земельне право: Курс лекцій. - К.: Юмана,
2001. - 208 с.
9. Титова Н. Земля як об'єкт правового регулювання // Право України. - 2004. - № 4. - С. 10 - 15.
10. Шеремет А. П. Земельне право України: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 632 с.