Кр ЗНАЧЕННЯ СУДОВО-АРБІТРАЖНОЇ ТА ІНШОЇ ПРАКТИКИ В РЕГУЛЮВАННІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН

Контрольна робота
з дисципліни "Земельне право"
на тему:
ЗНАЧЕННЯ СУДОВО-АРБІТРАЖНОЇ ТА ІНШОЇ ПРАКТИКИ В РЕГУЛЮВАННІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН

ПЛАН

Вступ 3
1. Особливості судового прецеденту
(судової практики) як джерела права 4
2. Практика розгляду судами земельних спорів (узагальнення
Верховного Суду України від 01.09.2003 р.) 6
3. Практика господарських судів як джерело земельного права.
Інформаційні листи Вищого господарського суду України 11
Висновки 14
Практичне завдання 16
Список використаної літератури 17

ВСТУП
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантоване ст. 14 Конституції України.
Починаючи з 1990 р., коли Верховна Рада України проголосила курс на реформування сільськогосподарського виробництва, основою якого завжди була і є земля, відбуваються докорінні зміни у праві власності на землю.
Ці зміни зумовили нові правовідносини в суспільстві, викликали активність громадян, особливо зайнятих у сільськогосподарському виробництві, щодо вирішення питань про право власності на землю. Крім того, вони стали причиною прийняття Верховною Радою України у жовтні 2001 р. нового Земельного кодексу України (далі - ЗКУ), який набрав чинності з 1 січня 2002 р. До цього земельні правовідносини регулювалися Земельним кодексом України за редакцією 1992 р., а також окремими законами з цих питань, Указами Президента України, нормативними актами органів державного управління.
Важливу роль у реформуванні земельних відносин, застосуванні правових норм чинного законодавства відведено судам. При виникненні будь-яких спорів, пов'язаних з правом приватної власності на землю та правом користування нею, в яких однією зі сторін є громадянин, законом надано право заінтересованим особам для їх вирішення звертатися до суду.
Це відповідає вимогам ст. 124 Конституції про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судова практика (відома серед джерел права як судовий прецедент) має велике значення для регулювання земельних відносин. Саме цьому питанню й присвячена надана контрольна робота.
1. ОСОБЛИВОСТІ СУДОВОГО ПРЕЦЕДЕНТУ (СУДОВОЇ ПРАКТИКИ) ЯК ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Правовий прецедент (від лат. praecedens той, що попереду) - джерело права, виражене в об'єктивованому рішенні органу держави, - містить юридичне положення або надає тлумачення спірному питанню, або ж вирішує не передбачене у законі питання, якому надається формальна обов'язковість при вирішенні всіх наступних аналогічних справ [15, с. 9].
При розгляді справи суддя повинен обов'язково враховувати обставини справи, у зв'язку з якими прийняте попереднє рішення. Дотримання такого рішення має на меті досягнення високого рівня одноманітності судової практики [16, с. 24].
Офіційно вважається, що суддя не створює право, а вирішує справи відповідно до існуючих (у законі або у раніше вирішеній справі) правових норм. З іншого боку, приймаючи рішення суддя формулює правило, для застосування якого в майбутньому обов'язковим є тлумачення, тому остаточно прецедент є результатом узагальнення судової практики з його застосування [17, с. 21].
Структура правового прецеденту містить три елементи:
1) встановлення конкретних обставин справи;
2) правові принципи, які застосовуються при її розгляді і вирішенні;
3) висновок у справі [17, с. 23].
Особливістю правового прецеденту як джерела права є те, що не все рішення є обов'язковим, а лише його частина ratіo decіdendі, що у перекладі означає сутність рішення, а на практиці це сформульоване судом правило. Ratіo decіdendі містить правові принципи, які застосовуються для вирішення правових питань відповідно до конкретних обставин справи. Іншими словами, це аргументація судді стосовно вирішення справи [15, с. 36].
Судовий прецедент є обов'язковим для судів тієї ж або нижчої інстанції при розв'язанні аналогічних справ, або є таким, що слугує прикладом тлумачення закону та не має обов'язкової сили. Ступінь обов'язковості прецеденту залежить від місця в судовій системі як суду, що вирішує справу, так і суду, чиє рішення береться за зразок [16, с. 31].
Серед основних рис судового прецеденту визначають:
1) динамічність, тобто можливість при прийнятті рішення найповніше врахувати особливі й конкретні обставини справи та врахувати попередній судовий досвід;
2) гнучкість як можливість судді обирати відповідний прецедент та відхиляти той, що не відповідає суттєвим обставинам справи;
3) потреба високого рівня професіоналізму суддів, що виявляється у знаходженні відповідного прецеденту;
4) формальна визначеність та можливість реалізації забезпечується регулярною публікацією в офіційних засобах масової інформації;
5) можливість вільного тлумачення справи суддею та її вирішення відповідно до суб'єктивного розуміння ним норми [17, с. 20].
У країнах англосаксонської правової системи прецедент тісно взаємодіє із законодавством, усуваючи його прогалини і визначаючи практику застосування.
Останнім часом можна простежити таку тенденцію: кількісне зростання законів призвело до більш активного застосування прецедентів. З іншого боку, прецедент має меншу юридичну силу ніж закон, оскільки може бути ним скасований [16, с. 24].
У країнах романо-германської правової сім'ї, де прецеденти не визнаються джерелом права, існуюча практика (засоби, узвичаєння, прийоми) вирішення справ судовими і адміністративними органами державної влади і прийняття відповідних правових актів має характер з'ясування і роз'яснення змісту правових норм. Вищі судові інстанції узагальнюють таку практику, видаючи відповідні збірники (наприклад, збірники постанов Пленуму Верховного Суду України).
Постанови Пленумів Верховного Суду України містять норми процесуального характеру, які регламентують порядок застосування чинного законодавства за наявності специфічних обставин, що потребують цього застосування [18, с. 342].
Акти судових органів влади приймаються на підставі узагальнення судової практики і статистики, мають на меті здійснення керівних роз'яснень судам у питаннях щодо застосування законодавства, що є обов'язковими для судів, інших суб'єктів правозастосування, чиї права у разі їх порушення, захищаються судом.
2. ПРАКТИКА РОЗГЛЯДУ СУДАМИ ЗЕМЕЛЬНИХ СПОРІВ (УЗАГАЛЬНЕННЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ від 01.09.2003 р.)

З метою вивчення практики розгляду судами справ по земельних спорах із застосуванням відповідного законодавства, виявлення й усунення недоліків при їх розгляді, роз'яснення питань, що виникають під час розгляду цих справ, і для однакового застосування чинного законодавства Верховний Суд України та апеляційні суди здійснили узагальнення практики вирішення справ, які суди розглядали в 2001 р. і в І півріччі 2002 р. [12].
Крім зазначених категорій справ суди вирішували й інші спори, що регулюються земельним законодавством, зокрема про відшкодування шкоди, заподіяної власникам та землекористувачам земельних ділянок. Проте таких справ порівняно з тими, що пов'язані з приватизацією землі, значно менше. При цьому законодавче регулювання і практика розгляду їх судами протягом багатьох років в основному стабілізувалися, й особливих труднощів щодо вирішення таких спорів у судах не виникає.
Що ж до стану вирішення судами спорів, що виникають у процесі реформування земельних відносин, то як свідчить аналіз розглянутих справ, хоча в цілому суди правильно відповідно до норм закону вирішують такі спори, але окремі з них допускають помилки в застосуванні законодавства до одних і тих же правовідносин, розглядають справи без з'ясування дійсних обставин справи, ухвалюють неконкретні рішення.
Недоліки у законодавчому регулюванні правовідносин створюють для судів труднощі у вирішенні окремих спорів.
Узагальнюючи судову практику, Верховний Суд України та всі апеляційні суди проаналізували 11 235 справ, з них 6790 пов'язані з приватизацією землі, її успадкуванням, 3355 справ із здаванням в оренду приватизованої землі, 33 справи про відшкодування збитків, завданих власникам землі, 1057 щодо спорів з приводу порушення правил добросусідства при користуванні землею [12].
За статистичними даними аналізованих справ, позови з вирішення спорів, пов'язаних із паюванням землі, подають в суди в основному такі категорії громадян: колишні члени колгоспів, інших сільськогосподарських підприємств; члени КСП про визнання права на земельну частку (пай); спадкоємці про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.
Неоднаково відповідно до статей 71, 75, 76, 80 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) вирішувалися судами питання щодо дотримання позивачами строків звернення спадкоємців до суду з позовами про визнання права на земельну частку (пай).
У багатьох випадках суди, задовольняючи позовні вимоги, взагалі не перевіряли і відповідно не вирішували питання про наявність підстав для захисту порушеного права внаслідок пропуску строку для звернення до суду та не враховували, що згідно зі ст. 80 ЦКУ закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Вирішуючи питання про право певної особи на земельну частку (пай), суд повинен з'ясувати, чи була ця особа членом КСП на час передання державного акта про право колективної власності на землю та чи була вона внесена до списку осіб, що додається до цього державного акта.
Не всі суди при розгляді справ про визнання права на земельну частку (пай) враховували, що таке право виникає у члена КСП з моменту одержання цим підприємством (товариством, кооперативом) державного акта на право колективної власності на землю.
Не всі суди однаково вирішували питання про підстави виникнення права на одержання земельної частки (паю) навіть у межах однієї області.
Деякі суди вважають, що член колективу будь-якого сільськогосподарського підприємства, незалежно від того, скільки він там пропрацював до створення на базі підприємства КСП, за умови, що він не подавав заяви про прийняття його в члени КСП і не був внесеним до списку, доданого до державного акта на право колективної власності на землю, права на земельну частку (пай) не набуває.
Найбільш поширеними і складними для вирішення є питання правонаступництва в одержанні частки землі спадкодавців, у визнанні прав на спадкування земельної частки, а також пов'язані з включенням до списків осіб, які мають право на земельну частку. Найскладнішим у вирішенні таких спорів є встановлення наявності або відсутності у спадкодавця на день його смерті права власності на земельний пай, який згідно із законом може успадковуватися. Ці питання судами теж вирішуються по-різному.
По-різному суди вирішують питання про набуття пенсіонерами-колгоспниками права на земельну частку в результаті розпаювання землі.
Більшість судів дотримуються тієї думки, що таке право на землю мають лише ті пенсіонери, які в установленому порядку, на підставі поданих ними заяв, були прийняті в члени КСП. Але є суди, що визнають право на земельний пай і за тими особами, які були членами колгоспу, проте до його реорганізації у КСП вийшли на пенсію, незалежно від їх членства в КСП.
Деякі суди, вирішуючи позови про право на земельну частку (пай) у порядку спадкування, обмежувалися лише з’ясуванням обставин про наявність у спадкодавця права на цю частку і не брали до уваги обставини дотримання позивачем норм спадкового права, насамперед щодо кількості спадкоємців, які мають право на спадщину, та прийняття ними спадщини з дотриманням встановлених строків.
Найскладніші питання виникають при розгляді позовів про визнання права на земельну частку (пай) тоді, коли вся земля, передана КСП на підставі державного акта, вже розпайована (розділена рівними частками відповідно до кількості членів колективу). Теоретично задовольнити вимоги позивача в таких випадках можна за рахунок зменшення часток землі кожного із членів колективу, але практично здійснити це дуже важко. Насамперед тому, що відповідачами в задоволенні таких позовів повинні бути всі члени колективу, враховуючи й тих, які вже відділилися зі своїми земельними ділянками, а також необхідно вносити відповідні корективи в сертифікати всіх власників, в акти на право власності на землю тих, хто виділився, коригувати розмір цих ділянок в натурі.
Суди, ухвалюючи рішення по земельних спорах, по-різному формулюють резолютивну частину рішення, що створює додаткові труднощі при виконанні таких рішень, а інколи робить його виконання неможливим. Ухвалення рішень, які неможливо виконати, недодають авторитету судам і судовій системі в цілому. Тому при підготовці рішення суди повинні мати на увазі, що його резолютивна частина має бути вичерпною, чіткою, безумовною, грунтуватися на встановлених фактах, висновки мають бути по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання.
Деякі суди, задовольняючи позови про визнання права власності на земельну частку в порядку спадкування, постановляли неконкретні рішення, які фактично виконати неможливо.
Досить складним є питання формулювання резолютивної частини рішення у випадках, коли суд задовольняє право позивача на земельну частку (пай) після того, як уся земля розпайована і всі учасники спільної часткової власності одержали сертифікати на свої частки землі, частина з них реально виділила свої частки, на які одержала державні акти про право приватної власності на землю.
Узагальнення судової практики з вищезазначеної проблеми допомагає суддям України краще розуміти правовідносини, що виникають при розгляді цієї категорії справ.
З метою забезпечення правильного й однакового застосування законодавства при розгляді судами земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів Пленум Верховного Суду України у своєї постанові "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 № 7 звернув увагу судів на необхідність неухильно додержувати норм Конституції та законів України, прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів про землю та її охорону, захищати права всіх суб'єктів права власності на землю та господарювання на ній при вирішенні земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів.

3. ПРАКТИКА ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ ЯК ДЖЕРЕЛО ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА. ІНФОРМАЦІЙНІ ЛИСТИ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ

На вдосконалення господарського законодавства спрямована державна регуляторна політика, що має здійснюватися відповідно до Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11.09.2003 р. №1160-ІV.
Цей Закон визначає:
1) принципи державної регуляторної політики (адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість та врахування громадської думки);
2) основні етапи та елементи державної регуляторної політики:
- підготовка аналізу регуляторного впливу;
- планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів;
- оприлюднення проектів регуляторних актів, їх відкриті обговорення;
- відстеження результативності регуляторних актів;
- перегляд регуляторних актів; систематизація регуляторних актів;
- оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності);
3) основні засади здійснення державної регуляторної політики:
- єдиний підхід до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів;
- недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють чинні регуляторні акти;
- викладення положень регуляторного акта у спосіб, який є доступним та однозначним до розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регулятивного акта;
4) систему та повноваження регуляторних органів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;
5) особливості здійснення регуляторної діяльності:
- щодо положень нормативних документів (стандартів, державних норм та правил, технічних умов тощо);
- в умовах воєнного, надзвичайного стану та оголошення зони надзвичайної екологічної ситуації;
6) відповідальність за порушення порядку регуляторної діяльності.
Значну роль у вдосконаленні господарського законодавства відіграють господарські суди, які в процесі розгляду господарських справ:
- виявляють прогалини, колізії, застарілі норми в чинному господарському законодавстві;
- узагальнюють практику розгляду господарських справ (спорів) [13, с. 29]
Вищий господарський суд (правонаступник Вищого арбітражного суду України) на підставі узагальненої в масштабі України судової практики видає оглядові та інформаційні листи, а Президія Вищого господарського суду України відповідно до ч. 2 ст. 44 Закону України "Про судоустрій" від 07.02.2002 р. в ред. від 01.01.2008 р.:
а) дає роз'яснення з питань застосування господарськими судами законодавства при вирішенні господарських справ (наприклад, Роз'яснення Президії Вищого господарського суду від 21.05.2002 р. № 04-5/563 "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами").
Такі роз'яснення враховуються не лише господарськими судами нижчих ланок, а й суб'єктами господарювання, органами господарського керівництва, іншими учасниками господарських правовідносин у правозастосовній діяльності;
б) вносить в установленому порядку пропозиції щодо змін чинного законодавства;
в) приймає рішення про звернення до Конституційного суду України з поданням щодо офіційного тлумачення Конституції України стосовно відповідності її положенням окремих норм господарського законодавства.
Хоча офіційно судові рішення не є джерелом права, проте вони фактично виконують таку роль у певних випадках (зокрема, у разі наявності прогалин у нормативних актах, що регулюються господарські відносини) [13, с. 30].
Йдеться про рішення вищих судових інстанцій щодо певних категорій справ та вищезгаданих роз'яснень, які враховуються судами нижчих ланок та суб'єктами господарювання в разі виникнення спорів з таких категорій справ.
Крім того, використання в деяких нормативно-правових актах господарського законодавства оціночних категорій (добра совість, добропорядність, розумність, бездоганна ділова репутація тощо) без чіткого визначення змісту цих понять в законі зумовлює підвищення ролі судових рішень, що грунтуються на таких поняттях.
Що стосується земельних відносин, можна згадати, наприклад, оглядовий лист Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з орендою земельних ділянок" від 30.11.2007 р. № 01-8/918, або інформаційний лист Вищого господарського суду "Про практику Верховного Суду України зі справ у спорах, пов'язаних із застосуванням земельного законодавства" від 18.06.2004 р. № 01-8/1170 в ред. від 09.10.2006 р.


ВИСНОВКИ

За результатами проведеного у контрольній роботі дослідження можна діяти таких висновків.
1. Правовий прецедент - джерело права, виражене в об'єктивованому рішенні органу держави, - містить юридичне положення або надає тлумачення спірному питанню, або ж вирішує не передбачене у законі питання, якому надається формальна обов'язковість при вирішенні всіх наступних аналогічних справ. При розгляді справи суддя повинен обов'язково враховувати обставини справи, у зв'язку з якими прийняте попереднє рішення. Дотримання такого рішення має на меті досягнення високого рівня одноманітності судової практики.
2. Судовий прецедент є обов'язковим для судів тієї ж або нижчої інстанції при розв'язанні аналогічних справ, або є таким, що слугує прикладом тлумачення закону та не має обов'язкової сили. Ступінь обов'язковості прецеденту залежить від місця в судовій системі як суду, що вирішує справу, так і суду, чиє рішення береться за зразок.
3. Акти судових органів влади приймаються на підставі узагальнення судової практики і статистики, мають на меті здійснення керівних роз'яснень судам у питаннях щодо застосування законодавства, що є обов'язковими для судів, інших суб'єктів правозастосування, чиї права у разі їх порушення, захищаються судом. Саме такими є постанови Пленумів Верховного Суду України, які містять норми процесуального характеру, що регламентують порядок застосування чинного законодавства за наявності специфічних обставин, що потребують цього застосування.
4. З метою вивчення практики розгляду судами справ по земельних спорах із застосуванням відповідного законодавства, виявлення й усунення недоліків при їх розгляді, роз'яснення питань, що виникають під час розгляду цих справ, і для однакового застосування чинного законодавства Верховний Суд України та апеляційні суди здійснили узагальнення практики вирішення справ, які суди розглядали в 2001 р. і в І півріччі 2002 р. В цілому суди правильно вирішують земельні спори, але окремі з них допускають помилки в застосуванні законодавства до одних і тих же правовідносин, розглядають справи без з'ясування дійсних обставин справи, ухвалюють неконкретні рішення.
5. З метою забезпечення правильного й однакового застосування законодавства при розгляді судами земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів Пленум Верховного Суду України у своєї постанові "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 № 7 звернув увагу судів на необхідність неухильно додержувати норм Конституції та законів України, прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів про землю та її охорону, захищати права всіх суб'єктів права власності на землю та господарювання на ній при вирішенні земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів.
6. Значну роль у вдосконаленні господарського законодавства відіграють господарські суди, які в процесі розгляду господарських справ виявляють прогалини, колізії, застарілі норми в чинному господарському законодавстві; узагальнюють практику розгляду господарських справ (спорів), в тому числі й таких, що стосуються земельних відносин.


Практичне завдання

3.3.5. Чи зараховуються до об'єкту оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку, землі, передані для ведення особистого підсобного господарства, адже на них також вирощується сільськогосподарська продукція?

Так, зараховується, оскільки у ст. 3 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" від 17.12.1998 р. № 320-XІV в ред. від 01.01.2007 р. зазначається, що об'єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди (тобто вся площа, на якій він вирощує сільськогосподарські культури.

3.3.7. У якому розмірі справляється державне мито за видачу свідоцтва про право на спадщину земельної частки (паю)?

Відповідно до п. "ж" ч. 3 ст. 3 Декрету України "Про державне мито" від 21.01.1993 р. № 7-93 в ред. від 01.01.2008 р. за видачу свідоцтва про право на спадщину земельної частки (паю) стягується державне мито у розмірі:
1) якщо спадщина призначена одному з подружжя, батькам, повнолітнім дітям, онукам, правнукам, братам, сестрам, діду, бабі - 0,1% суми спадщини;
2) якщо спадщина призначена іншим спадкоємцям - 0,5% суми спадщини.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 11.12.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-ІV в ред. від 02.02.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV в ред. від 16.01.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Про державне мито: Декрет України від 21.01.1993 р. № 7-93 в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з орендою земельних ділянок: Оглядовий лист Вищого господарського суду України від 30.11.2007 р. № 01-8/918 //http://zakon.rada.gov.ua
7. Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності: Закон України від 11.09.2003 р. # 1160-ІV. //http://zakon.rada.gov.ua
8. Про практику Верховного Суду України зі справ у спорах, пов'язаних із застосуванням земельного законодавства Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 18.06.2004 р. № 01-8/1170 в ред. від 09.10.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
9. Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ: Постанова Пленуму Верховного суду України від 16.04.2004 № 7 //http://zakon.rada.gov.ua
10. Про судоустрій України: Закон України від 07.02.2002 р. № 3018-ІІІ в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
11. Про фіксований сільськогосподарський податок: Закон України від 17.12.1998 р. № 320-XІV в ред. від 01.01.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
12. Практика розгляду судами земельних спорів: [Узагальнення] Верховного Суду України від 01.09.2003 р. //http://zakon.rada.gov.ua
13. Вінник О. М. Господарське право: курс лекцій. - К.: Атіка, 2005. -
624 с.
14. Земельное право Украины: Учеб. пособие / Под ред. А. А. Погребного. - К.: Истина, 2006. - 496 с.
15. Зивс С. Л. Источники права. - М.: Наука, 1981. - 240 с.
16. Муромцев Г. И. Источники права (теоретические аспекты проблемы) // Правоведение. - 2005. - № 2. - С. 23 - 31.
17. Разумович Н. Н. Источники и форма права // Сов. гос-во и право. - 1988. - № 3. - С. 20 - 27.
18. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник. 2-е вид. Харків: - Консум, 2005. - 656 с.
19. Шеремет А. П. Земельне право України: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 632 с.