Кр ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ СУБ'ЄКТІВ ЖИТЛОВОГО ПРАВА

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Житлове право"
на тему:
ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ СУБ'ЄКТІВ ЖИТЛОВОГО ПРАВА

ПЛАН

Вступ 3
1. Суб'єкти житлового права та їх повноваження 4
2. Конституційні засади забезпечення прав і законних
інтересів громадян 11
3. Права та обов'язки громадян 13
Висновки 19
Список використаної літератури 21

ВСТУП

Відповідно до житлового законодавства суб'єктами житлового права можуть бути уповноважений державний орган, наділений владними повноваженнями, заінтересований суб'єкт житлового права (фізична та юридична особи).
Специфіка житлових правовідносин полягає у тому, що окрема їх частина, особливо та, що виникає за умови отримання житла державного житлового фонду на правах найму, є адміністративними правовідносинами. Користування житлом на умовах оренди чи найму є цивільно-правовими відносинами. Це суттєво впливає на зміст правового становища суб'єктів житлового права, на обсяг їх прав і обов'язків.
Тому за нормами житлового, цивільного та адміністративного законодавства сторонами житлових (у тому числі процедурних і процесуальних) правовідносин, з однієї сторони, виступає уповноважений державний орган, наділений владними повноваженнями, з другої, - заінтересований суб'єкт.
У наданій контрольній роботі розглядаються права і обов'язки суб'єктів житлового права.


1. СУБ'ЄКТИ ЖИТЛОВОГО ПРАВА ТА ЇХ ПОВНОВАЖЕННЯ

Як вже зазначалось, сторонами житлових правовідносин можуть виступати як уповноважені, так і зобов'язані особи.
До уповноважених можна віднести:
1) Верховну Раду України та органи місцевого самоврядування як суб'єкти житлового права;
2) місцеві державні адміністрації;
3) підприємства, установи, організації;
4) державні органи виконавчої влади;
5) державні контрольні та наглядові органи.
Профспілки та їх об'єднання можуть виступати як уповноваженою стороною, так і заінтересованою.
Найзагальнішою та визнаною є класифікація суб'єктів права на юридичних та фізичних осіб. Її також можна використати для класифікації суб'єктного складу осіб у житловій сфері. Втім, вона носить загальний характер і потребує уточнення з огляду на її особливості залежно від кола прав і обов'язків, ступеня належності суб'єкта права на житло.
За останньою тезою, серед фізичних осіб необхідно вказати насамперед власника, наймача, орендаря, піднаймача, суборендаря, тимчасових жильців, які можуть виступати як зобов'язаною так і уповноваженою особою.
Заінтересованими особами є: громадяни, їх представники, у тому числі органи опіки та піклування.
Для підтримання нормальної життєдіяльності житло потрібно кожній особистості.
Громадянин України - це особа, яка володіє певною цивільною правоздатністю як суб'єкт житлового права. Тільки громадянам України державою надаються жилі приміщення державного житлового фонду у користування на умовах договору найму.
Суб'єктами права власності на житло можуть бути й іноземні громадяни та особи без громадянства.
У статті 12 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 04.02.1994 р. в ред. від 20.06.2007 р. зазначається, що іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право на підставах і в порядку, встановлених для громадян України, одержати жиле приміщення, якщо інше не передбачено законодавством України. Право власності на житло іноземці та особи без громадянства також набувають відповідно до законодавства України. Іноземці та особи без громадянства повинні дбайливо ставитися до наданого їм житла, дотримувати правил користування жилими приміщеннями.
Отже, право на житло можуть мати фізичні особи, незалежно від їх громадянства і постійного місця проживання. В деяких випадках законодавство вимагає засвідчення цих прав.
За законодавством громадянин України може поєднувати в собі і наймача, і особу, яка має право на отримання житла державного чи громадського житлового фонду. Проте, щоб отримати самостійне право на отримання житла він повинен досягти дієздатного віку.
Крім наймача, носієм суб'єктивних житлових прав може бути власник житла або його представник. Власник житла повною мірою може реалізувати свої права, тобто своїми діями набувати житлових прав і створювати для себе цивільні обов'язки.
До компетенції Верховної Ради України відповідно до Конституції України входить:
1) визначення категорії громадян і соціального рівня, за яким здійснюється забезпечення їх житлом за рахунок державного чи місцевого бюджету;
2) встановлення пільг для окремих категорій громадян щодо кредитування будівництва чи придбання житла, оплати житлово-комунальних послуг за рахунок державного чи місцевого бюджету;
3) встановлення правового режиму власності в Україні.
Органи місцевого самоврядування та місцеві держадміністрації відповідно до Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР в ред. від 01.01.2008 р. та "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.1999 р. № 586-XІV в ред. від 01.01.2008 р. приймають конкретні рішення, розглядають конкретні юридичні справи, що виникають у житловій сфері, застосовують до правопорушників різні санкції. Будь-які процедури розпочинаються з ініціативи заінтересованої особи. Суб'єкт житлових правовідносин реалізує надане йому законом право. Цьому праву кореспондує обов'язок відповідних державних органів прийняти до свого розгляду таку заяву чи скаргу і винести згідно з нею рішення.
Особливість правового становища державних органів виявляється в тому, що виконання ними обов'язків є водночас формою реалізації і своїх повноважень, і повноважень як представника держави.
Повноваження органів місцевого самоврядування можна поділити на загальні та спеціальні.
Загальні повноваження належать до відання виконавчих органів сільських, селищних і міських рад:
- управління об'єктами житлово-комунального господарства;
- облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов;
- розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності;
- вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності;
- сприяння розширенню житлового будівництва, надання громадянам, які мають потребу у житлі, допомоги в будівництві житла, отриманні кредитів, у тому числі пільгових, субсидій для будівництва чи придбання житла;
- надання допомоги власникам квартир (будинків) в їх обслуговуванні та ремонті;
- сприяння створенню об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, реєстрація таких об'єднань;
- реєстрація житлово-будівельних кооперативів;
- організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій, незалежно від їх форм власності, та населення;
- облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням;
- надання громадянам, які потребують соціального захисту, безоплатного чи за доступну для них плату житла;
- здійснення контролю за станом квартирного обліку, додержанням житлового законодавства на підприємствах, в установах та організаціях, розташованих на відповідній території, незалежно від їх форм власності;
- видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних і комунальних організацій;
- облік нежилих приміщень на відповідній території незалежно від форм власності, внесення пропозицій їх власникам щодо використання таких приміщень для задоволення потреб територіальної громади;
- облік та реєстрація відповідно об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.
До спеціальних повноважень можна віднести повноваження з окремих сфер: будівництва, соціального захисту, охорони культурної спадщини. Вони виходять за межі регулювання житлового права, але дозволяють відділити житлові відносини від схожих суспільних правовідносин, що регулюються іншими галузями права.
Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства є Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України (Мінбуд України).
Мінбуд України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сферах будівництва, містобудування, архітектури, промисловості будівельних матеріалів, житлово-комунального господарства.
Мінбуд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, а також Положенням про Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, затвердженим Указом Президента України від 19.12.2005 р. № 1801/2005 в ред. від 01.03.2007 р.
Мінбуд України у межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення цього законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України і Кабінету Міністрів України.
Основними завданнями Мінбуду України є:
- участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сферах будівництва, містобудування, архітектури, промисловості будівельних матеріалів, житлово-комунального господарства, а також державної житлової політики;
- здійснення управління, міжгалузевої координації діяльності та функціонального регулювання у зазначених сферах;
- збереження традиційного характеру середовища, історичних ареалів населених місць, пам'яток архітектури і містобудування;
- проведення реформи житлово-комунального господарства та перетворень у будівництві і промисловості будівельних матеріалів;
- технічне регулювання у сферах будівництва, містобудування, промисловості будівельних матеріалів, житлово-комунального господарства;
- регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сфері централізованого водопостачання та водовідведення, а також участь у регулюванні діяльності у сфері теплопостачання, крім діяльності суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні чи поновлювані джерела енергії.
Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням житлового законодавства здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори. Центральні органи державної виконавчої влади здійснюють спеціальні види контролю за додержанням законодавства в житловій сфері.
Державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.
Спеціальний контроль здійснюють спеціально уповноважені державні органи. Серед таких органів можна назвати Спеціальну контрольну комісію Верховної Ради України з питань приватизації, контрольні комісії відповідних рад з питань приватизації, Антимонопольний комітет України, що є державним органом, покликаним забезпечувати відповідно до його компетенції державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів споживачів житлово-комунальних послуг від його порушень.
Підприємства, установи, організації виступають як суб'єкти житлового права за умови, якщо вони як юридичні особи є власниками житла і використовують житловий фонд для своїх працівників, а також виступають замовниками житлового будівництва. Суб'єктами правовідносин у житловій сфері підприємства, установи, організації та кооперативи виступають також у разі надання чи розподілу своїм працівникам житла, в тому числі службового, кооперативного та іншого.
Профспілки та їх об'єднання також мають повноваження щодо забезпечення житлових прав громадян. Згідно зі ст. 32 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15.09.1999 р. в ред. від 01.01.2007 р. профспілки, їх об'єднання, відповідно до своїх статутів (положень), беруть участь у розробленні державної житлової політики, вживанні заходів, спрямованих на розвиток житлового будівництва, поліпшення використання та забезпечення збереження житлового фонду, у захисті економічних і соціальних прав громадян, пов'язаних з одержанням, утриманням і збереженням житла.
В Україні почали створюватися товариства власників квартир. Втім, носієм прав і обов'язків, як і раніше, залишається кожний власник квартири. Як спосіб самоорганізації об'єднання можуть створюватися лише знизу, оскільки необхідність створення об'єднань, може позбавити мешканців можливості вибору найкращих рішень з приводу вирішення постійно виникаючих локальних побутових проблем.

2. КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ГРОМАДЯН

Конституцією України кожній людині гарантовано право звернутися до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод. Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Це зобов'язує всі державні органи та їх посадових осіб при розгляді конкретних справ керуватися насамперед нормами Конституції України.
Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається та діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо чинними. Вони визначають цілі та зміст законів, інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та забезпечуються правовим захистом.
Виходячи з принципу гарантування захисту конституційних прав і свобод, діяльність державних органів має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань. При цьому треба мати на увазі, що згідно зі ст. 22 Конституції, закріплені в ній права і свободи людини й громадянина не є вичерпними.
Оскільки Конституція України, як зазначено у ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, державні органи, розглядаючи конкретні справи, мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції та в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Прийняті рішення мають грунтуватись, перш за все, на Конституції та на тому законодавстві, що не суперечить їй.
Якщо суд, розглядаючи справу, не визначився щодо відповідності Конституції України застосованого ним закону чи закону, що підлягає застосуванню в конкретній справі, він за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою має зупинити розгляд справи або звернутися з ухвалою чи постановою до Верховного Суду України, який, відповідно до ст. 150 Конституції, може порушувати перед Конституційним Судом України питання щодо відповідності Конституції законів та інших нормативно-правових актів.
З метою правильного застосування норм Конституції при здійсненні правосуддя Пленум Верховного Суду України Постановою "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01.12.1996 р. № 9 визначив, що суд повинен безпосередньо застосовувати Конституцію у таких випадках:
1) якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;
2) якщо закон, що був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй;
3) якщо правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою чи Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України;
4) якщо укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд, розглядаючи справу, повинен застосувати тільки той закон, який грунтується на Конституції та не суперечить їй.
Конституцією було визначено положення, відповідно до якого, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону та рішення суду (ст. 47 Конституції).
Своєю чергою, при вирішенні житлових спорів було скасовано положення про виселення в адміністративному порядку. Адміністративний порядок виселення не допускається навіть за санкцією прокурора і тих осіб, які самоуправно зайняли жиле приміщення чи проживають у будинках, що загрожують обвалом.

3. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН

Держава взяла на себе зобов'язання щодо надання громадянам, які потребують соціального захисту, можливості отримати житло у держави та органів місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату. Це стосується насамперед малозабезпечених, інвалідів, ветеранів війни, осіб, які постраждали внаслідок катастрофи на ЧАЕС.
Держава повинна забезпечити також надання пільгових кредитів для спорудження житла молодим сім'ям і громадянам, які тривалий час перебувають на обліку для поліпшення житлових умов.
Конституційне положення стосовно того, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду, знайшло правове закріплення у ст. 9 ЖКУ, відповідно до якого житлові права громадян охороняються законом. Тому будь-яка особа не може бути правомірно виселена чи обмежена у праві користування жилим приміщенням. Виселення допускається лише у виняткових випадках, і тільки з підстав і у порядку, передбачених законом. Перш за все, це такі питання, що суперечать умовам призначення житлового фонду чи порушують права та законні інтереси інших осіб, державних, громадських організацій.
Громадяни мають право на отримання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського жилого фонду.
Права і обов'язки громадян визначаються нормативно-правовими актами. Права і обов'язки члена кооперативу та членів його сім'ї, умови користування та підстави припинення користування жилими приміщеннями визначаються також статутами відповідного житлового кооперативу.
Квартири, жилі будинки, побудовані громадянами України або придбані ними на основі цивільно-правових угод, є їх власністю. Здійснюючи правомочності власника, вони на свій розсуд володіють, користуються і розпоряджаються житлом. Їх права і обов'язки визначаються законодавством про власність.
Крім того, стосовно своєї власності вони можуть вчиняти будь-які дії, що не суперечать закону, а саме - безоплатно або за плату передавати у володіння або користування іншим особам, а також відчужувати її.
Здійснюючи свої права, власники зобов'язані не порушувати права та інтереси інших громадян, юридичних осіб і держави, не завдавати шкоди довкіллю, а також додержуватися моральних засад суспільства.
Житлові права громадян охороняються державою шляхом забезпечення існуючого правопорядку в країні в цілому. Органи державної влади і управління створюють умови для запобігання правопорушень, їх своєчасного виявлення та припинення, вживання профілактичних заходів. З моменту порушення суб'єктивних прав на житло держава в особі її юрисдикційних органів надає правовий захист шляхом вирішення спорів, оцінюючи дії особи або іншого суб'єкта права з точки зору їх правомірності та застосовуючи юридичні санкції до правопорушників.
З прийняттям Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19.06.1992 р. № 2482-XІІ в ред. від 17.02.2006 р. громадяни України, які проживають у квартирах багатоквартирних будинків, одноквартирних будинках, кімнатах багатоквартирних будинків, що використовуються громадянами на умовах найму, отримали право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків.
Власники приватизованих квартир, як і будь-які власники, мають право розпоряджатися ними на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав регулюється цивільним законодавством України.
Особливості реалізації прав громадян на житло знайшли своє відображення і у проекті нового Житлового кодексу України, який розроблений на основі та на розвиток Конституції України.
Так, громадянам України незалежно від наявності у них житла надано право вільного вибору, відповідно до своїх потреб і можливостей, побудувати чи придбати у власність житло або одержати його у найом, оренду.
Громадянам України, які потребують поліпшення житлових умов, гарантується право:
- на одержання пільгового кредиту для будівництва чи придбання власного житла;
- на першочергове придбання у власність житла в державному та комунальному житловому фонді загального призначення чи першочерговий вступ до об'єднання забудовників багатоквартирних житлових будинків.
Окрім того, за проектом ЖКУ гарантується право на житло за таких умов:
1) забезпечення державою та органами місцевого самоврядування безоплатно чи за доступну плату (у межах встановленої норми) житлом громадян, які потребують поліпшення житлових умов і соціального захисту, а також інших категорій громадян, визначених законодавством.
Зазвичай, при цьому виникне проблема визначення соціального рівня, тобто розміру середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на кожного члена сім'ї. У цьому разі важливо, щоб не 3/4 громадян України потребували в майбутньому соціального захисту;
2) надання пільгових кредитів для будівництва чи придбання власного житла громадянам, які перебувають на обліку для поліпшення житлових умов;
3) стимулювання будівництва, реконструкції та утримання житла через надання податкових пільг забудовникам і підрядникам, а також використання інших економічних важелів.
За проектом ЖКУ громадянам надано також право на придбання квартир на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.
Крім прав житлове законодавство покладає на громадян обов'язки:
- дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають;
- використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення;
- додержувати правил користування жилими приміщеннями;
- економно витрачати воду, газ, електричну та теплову енергію;
- власники квартир зобов'язані оплачувати всі витрати, пов'язані з утриманням будинку та закріпленої за ним прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку;
- частково фінансувати ремонт будинку.
Заборгованість власників квартир за укладеними угодами, пов'язаними з утриманням будинку та оплатою комунальних послуг, стягується в судовому порядку.
Однією з додаткових Конституційних гарантій забезпечення прав і свобод громадян є недоторканність житла. Відповідно до неї не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних з врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
Ця норма передбачає посилення юридичних гарантій захисту недоторканності людини. Проте її запровадження потребує попереднього створення ряду умов, зокрема оновлення законодавства щодо вирішення справ законності й обгрунтованості огляду та обшуку житла громадян, визначення механізму реалізації нового законодавства та процесуальних норм тощо.
Увійти до житла можна для проведення обшуку у тих випадках, якщо впевненість, що знаряддя злочину, чи речі та цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші документи та предмети, що мають значення для встановлення істини у конкретній справі, заховані в цьому приміщенні, чи є достатньо даних, що саме тут переховується злочинець. У таких випадках обшук проводиться за санкцією прокурора за постановою слідчого з негайним повідомленням (до 24 год.) суд про це. Без рішення суду обшук може проводитися лише у невідкладних випадках. Наприклад, у разі затримання на місці злочину або за наявності свідчень про те, що вживаються заходи для знищення чи переховування документів або предметів, які мають значення для розслідування справи. При обшуку має бути присутньою особа, в якої проводиться обшук, або повнолітні члени сім'ї. Заяви цих осіб з приводу дій слідчого мають бути записані у протоколі обшуку, їм вручається копія протоколу.
До жилих приміщень без дозволу громадян можуть заходити лише співробітники міліції за наявності даних, що там вчинений чи вчинюється злочин, відбувся нещасний випадок, а також за умови стихійного лиха, аварій, масових безладь чи заворушень для забезпечення особистої та громадської безпеки.
Незаконне проникнення до житла, незаконне проведення огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла, в тому числі вчинені посадовою особою, тягне за собою кримінальну відповідальність (ст. 162 КК України).
Особи, що постраждали, згідно зі ст. 56 Конституції України, мають право вимагати відшкодування збитків, заподіяних незаконними діями посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Норма цієї статті спрямована на захист громадян, які потерпіли від свавілля посадових осіб органів державної влади. Вона є значним кроком на шляху всебічного забезпечення прав і свобод людини. Вперше права людини розглядаються як такі, що визначають спрямованість діяльності держави, оскільки держава гарантує відшкодування за її рахунок моральної шкоди, завданої незаконними діями ЇЇ органів чи представників, і у виборі переваг між державою та особою перевага надається останній.
Кожний громадянин України має право звертатися за захистом своїх прав до суду, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а після використання всіх національних засобів правового захисту - до відповідних міжнародних установ або до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.


ВИСНОВКИ

Підсумовуючи викладене у контрольній роботі, можна зробити такі висновки.
1. Відповідно до житлового законодавства суб'єктами житлового права можуть бути уповноважений державний орган, наділений владними повноваженнями, заінтересований суб'єкт житлового права (фізична та юридична особи).
2. Найзагальнішою та визнаною є класифікація суб'єктів права на юридичних та фізичних осіб. Її також можна використати для класифікації суб'єктного складу осіб у житловій сфері. Так, серед фізичних осіб необхідно вказати насамперед власника, наймача, орендаря, піднаймача, суборендаря, тимчасових жильців, які можуть виступати як зобов'язаною так і уповноваженою особою. Заінтересованими особами є: громадяни, їх представники, у тому числі органи опіки та піклування.
3. Право на житло в Україні можуть мати фізичні особи, незалежно від їх громадянства і постійного місця проживання. В деяких випадках законодавство вимагає засвідчення цих прав. За законодавством громадянин України може поєднувати в собі і наймача, і особу, яка має право на отримання житла державного чи громадського житлового фонду. Проте, щоб отримати самостійне право на отримання житла він повинен досягти дієздатного віку.
4. Крім наймача, носієм суб'єктивних житлових прав може бути власник житла або його представник. Власник житла повною мірою може реалізувати свої права, тобто своїми діями набувати житлових прав і створювати для себе цивільні обов'язки.
5. Особливість правового становища державних органів у житловій сфері виявляється в тому, що виконання ними обов'язків є водночас формою реалізації і своїх повноважень, і повноважень як представника держави.
6. Українська держава взяла на себе зобов'язання щодо надання громадянам, які потребують соціального захисту, можливості отримати житло у держави та органів місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату. Це стосується насамперед малозабезпечених, інвалідів, ветеранів війни, осіб, які постраждали внаслідок катастрофи на ЧАЕС. Держава повинна забезпечити також надання пільгових кредитів для спорудження житла молодим сім'ям і громадянам, які тривалий час перебувають на обліку для поліпшення житлових умов.
7. Житлові права і обов'язки громадян України визначаються нормативно-правовими актами. Права і обов'язки члена кооперативу та членів його сім'ї, умови користування та підстави припинення користування жилими приміщеннями визначаються також статутами відповідного житлового кооперативу.
8. Житлові права громадян охороняються державою шляхом забезпечення існуючого правопорядку в країні в цілому. Органи державної влади і управління створюють умови для запобігання правопорушень, їх своєчасного виявлення та припинення, вживання профілактичних заходів. З моменту порушення суб'єктивних прав на житло держава в особі її юрисдикційних органів надає правовий захист шляхом вирішення спорів, оцінюючи дії особи або іншого суб'єкта права з точки зору їх правомірності та застосовуючи юридичні санкції до правопорушників.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 11.12.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Житловий кодекс Української РСР від 30.06.1983 р. № 5464-Х в ред від 01.01.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 01.12.1996 р. № 9 //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 р.
№ 280/97-ВР в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 09.04.1999 р.
№ 586-XІV в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон України від 04.02.1994 р. № 3929-XІІ в ред. від 20.06.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
7. Про приватизацію державного житлового фонду: Закон України від 19.06.1992 р. № 2482-XІІ в ред. від 17.02.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
8. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України від 15.09.1999 р. № 1045-XІV в ред. від 01.01.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
9. Положення про Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України: Затв. Указом Президента України від 19.12.2005 р. № 1801/2005 в ред. від 01.03.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
10. Правила користування приміщеннями житлових будинків, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 р. № 572 в ред. від 24.01.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
11. Галянтич М. К., Коваленко Г. І. Житлове право України: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 480 с.
12. Житлове законодавство України / Упор.: М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. - К.: Гранд, 2004. - 436 с.
13. Житлове право України: Навч. посібник / За ред. В. С. Гопанчука,
Ю. О. Заіки. - К.: Істина, 2003. - 208 с.
14. Пpокопченко И., Соловьяненко H. Гаpантии жилищных пpав гpаждан. - К.: Либра, 2003. - 194 с.
15. Седугин П. И. Жилищное право: Учебник. - М.: ИНФРА-М, 1998. - 306 с.