Кр УПРАВЛІННЯ ЖИТЛОВИМ ФОНДОМ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Житлове право"
на тему: УПРАВЛІННЯ ЖИТЛОВИМ ФОНДОМ

ПЛАН

Вступ 3
1. Призначення житлового фонду України.
Юридична класифікація жилих будинків і приміщень 4
2. Державне управління у галузі використання і забезпечення збереження житлового фонду 9
3. Компетенція Міністерства з питань житлово-комунального господарства України у галузі використання і забезпечення збереження житлового фонду 13
4. Житлово-експлуатаційні організації 17
Висновки 19
Задача 21
Завдання 1 23
Список використаної літератури 26

ВСТУП
Житловий фонд – складний інженерний комплекс, який включає:
1) жилі будинки і приміщення в інших будівлях;
2) різноманітне теплоенергетичне обладнання;
3) автоматичні засоби управління та експлуатації;
4) розгалужену мережу комунікацій;
5) протипожежне, ліфтове, санітарно-технічне та інше устаткування.
Згідно зі статтею 4 ЖК України розрізняють такі види житлового фонду: державний, громадський, кооперативний (ЖБК), індивідуальний.
Державний житловий фонд – сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що знаходяться у власності місцевих рад народних депутатів, державних підприємств, установ, організацій і призначаються для проживання людини і громадянина.
Останнім часом із комерціалізацією житлових відносин скорочується будівництво державного житлового фонду, створюється ринок житла, забезпечується пріоритетний розвиток інших видів житлового фонду.
У наданій контрольній роботі розглядаються деякі актуальні питання управління житловим фондом України.

1. ПРИЗНАЧЕННЯ ЖИТЛОВОГО ФОНДУ УКРАЇНИ. ЮРИДИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ЖИЛИХ БУДИНКІВ І ПРИМІЩЕНЬ
Житловий фонд – це сукупність жилих будинків і жилих приміщень на усій території України, що визнані у встановленому порядку житлом, придатним для проживання громадян. Житловий фонд України є сукупністю жилих квартир (будинків) приватної, державної, комунальної та колективної власності.
До житлового фонду України належать:
1) жилі будинки – будинки, які призначені для проживання людей, мають одну чи кілька квартир, а також необхідні допоміжні приміщення.
Під жилими будинками розуміють будівлі, що характеризуються сукупністю таких ознак:
– відповідність будівель архітектурно-будівельним, санітарно-гігієнічним, протипожежним та іншим нормам і стандартам, що робить ці будівлі придатними для постійного проживання в них громадян;
– прийняття в експлуатацію комісією фахівців і спеціалістів зведеного будинку, що відповідає зазначеним умовам;
– реєстрація в органах місцевого самоврядування будівлі як жилої.
Необхідно відрізняти допоміжні приміщення від підсобних приміщень жилого будинку.
Допоміжні приміщення жилого будинку – приміщення призначені для забезпечення та утримання будинку, а також побутового обслуговування населення за місцем проживання (вестибюль, сходова клітка, перехідний шлюз, міжквартирний коридор, колясочна, підвали, горища тощо);
2) квартири – частини жилих будинків, що призначені для проживання самотніх осіб, однієї або кількох сімей з упорядженими жилими кімнатами, підсобними приміщеннями, окремим виходом на сходову клітку, галерею, в коридор або на вулицю;
3) частина квартири (одноквартирного будинку) – жила кімната (кімнати) у квартирі (одноквартирному будинку), придатна для постійного проживання самотньої особи чи сім'ї, а також підсобні приміщення квартири (однокімнатного будинку).
Підсобні приміщення – це приміщення кухні, ванної кімнати чи душової, санвузла, квартирного коридору чи прихожої, вбудованих у квартирі кладових або шаф. Вони не можуть бути предметом окремого договору оренди (найму).
Відповідно до форм власності житловий фонд поділяється на:
1) державний (комунальний);
2) колективний, що включає громадський житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів;
3) приватний.
За статтею 7 проекту нового ЖК України, житловий фонд України за формою власності поділяють на такі категорії:
1) приватний житловий фонд. До нього входять зведені жилі будинки, приватизовані квартири (будинки), що знаходяться на праві приватної власності та призначені для задоволення житлових потреб власників і членів їх сімей. Законодавство дозволяє належне їм житло здавати в оренду чи найм іншим особам.
Питома вага приватного житлового фонду швидко збільшується і в майбутньому має становити понад 90%.
Суб'єктами права приватної власності на житло є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які набули на нього право власності на законних підставах;
2) житловий фонд колективної власності включає громадський житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів.
До громадського житлового фонду, в першу чергу, входить фонд колективних сільськогосподарських підприємств, створених на основі колгоспів, радгоспів. У регулюванні житлових відносин в колективному фонді є багато особливостей щодо надання та користування житлом.
Суб'єктами права на житло колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, господарські товариства, об'єднання громадян, релігійні та інші організації, що є юридичними особами;
3) державний житловий фонд складається з житлового фонду, що належить державним підприємствам, установам і організаціям на праві повного господарського відання або оперативного управління.
4) комунальний житловий фонд – це фонд, що належить на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах.
Суб'єктом права власності на комунальний житловий фонд є територіальні громади.
Не належать до житлового фонду України нежилі приміщення в житлових будинках, тобто частини будинку з окремими входами, призначені для торговельної, іншої, не забороненої законом діяльності та не шкідливої для експлуатації будинку.
До житлового фонду не входять вбудовані нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торгівлі, громадського харчування, побутового та інших видів обслуговування населення.
Відповідно до статей 4-6 ЖК України державний житловий фонд включає в себе жилі будинки (закінчені будівництвом і здані в експлуатацію) та жилі приміщення в інших будівлях, призначені для постійного проживання громадян.
Відносини, пов'язані з використанням під житло приміщень у нежилих будинках, не призначених для постійного проживання громадян, регулюються нормами цивільного, а не житлового законодавства, незалежно від їх тривалості.
Згідно із проектом нового ЖК України за призначенням житловий фонд можна поділити на такі категорії:
1) житловий фонд загального призначення – це сукупність житла всіх форм власності, призначеного для проживання громадян.
2) житловий фонд соціального призначення – це житло, призначене для проживання громадян, які потребують соціального захисту. До цієї категорії громадян відносяться: інваліди, ветерани, самітні громадяни похилого віку. Їм надається житло в будинках-інтернатах.
Виселення з будинку-інтернату з власної ініціативи громадянина провадиться за його письмовою заявою, а з ініціативи власника або установи, у віданні якої перебуває будинок-інтернат, – лише у судовому порядку;
3) житловий фонд спеціального призначення – це житло, що надається в користування працівникам підприємств, установ і організацій та тим громадянам, які за характером їх трудових відносин мають проживати за місцем роботи або поблизу нього, – службове житло; робітникам, службовцям, студентам, учням, а також іншим громадянам на відповідний строк надаються гуртожитки; інвалідам, ветеранам, самітнім громадянам похилого віку – місця в будинках-інтернатах.
До фонду спеціального призначення належить також житло призначене для тимчасового проживання переселених громадян – маневрений житловий фонд, а для біженців, безпритульних і вимушених переселенців – готелі-притулки.
Житловий фонд спеціального призначення формується шляхом споруджених квартир нових будинків, переобладнання існуючих будинків і квартир інших категорій житлового фонду, переобладнання нежилих будинків і включення їх до житлового фонду, а також шляхом переведення одного житлового фонду до фонду іншого призначення.
До житлового фонду спеціального призначення належать:
1) службове житло;
2) гуртожитки для проживання самотніх громадян (жилі кімнати для спільного користування кількох осіб, які не перебувають у родинних зв'язках);
3) гуртожитки для проживання сімей (житло), що складається з однієї або кількох кімнат і перебуває у користуванні окремої сім'ї;
4) будинки (квартири) маневреного житлового фонду;
5) будинки-інтернати для інвалідів, ветеранів, самотніх громадян похилого віку;
6) готелі-притулки.
Готелі-притулки призначені для тимчасового проживання громадян, які потерпіли від стихійного лиха або іншої екстремальної ситуації, а також для розміщення біженців.
Готелі-притулки створюються у разі виникнення надзвичайної ситуації на базі існуючих готелів, гуртожитків, баз відпочинку, пансіонатів та інших приміщень, що можуть бути пристосовані для тимчасового проживання громадян.
Громадяни, які постраждали від стихійного лиха, а також біженці (потерпілі особи) користуються готелями-притулками безоплатно.
Після ліквідації стихійного лиха чи іншої екстремальної ситуації та розселення потерпілих осіб, які проживали в готелях-притулках, провадиться зміна статусу цих приміщень.

2. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ У ГАЛУЗІ ВИКОРИСТАННЯ І ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТЛОВОГО ФОНДУ
Наразі в Україні відповідно до законодавства державою вживаються заходи щодо забезпечення житлом окремих категорій громадян, зокрема молоді, індивідуальних сільських забудовників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, службових осіб митних органів та членів їх сімей, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суддів, інвалідів по слуху та зору, депортованих кримських татар та осіб інших національностей, що повернулися для проживання в Україну, вчених Національної академії наук тощо.
Крім того, запроваджено надання безпроцентного кредиту для житлового будівництва (придбання) квартир чи індивідуальних житлових будинків державним службовцям, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов.
Разом з тим зазначені заходи не охоплюють усі категорії громадян, що потребують поліпшення житлових умов. На початок 2008 р. на квартирному обліку перебувало 1 млн. 300 тис. сімей та одинаків і 132,5 тис. військовослужбовців, прирівняних до них осіб, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та інших службових осіб (з них 30,3 тис. на квартирному обліку за місцем проживання) [10, с. 12].
Протягом 2000-2007 р.р. житло щороку одержували 1,4-1,6% сімей та одинаків, що перебували на квартирному обліку на початок відповідного року. У розрахунку на 1 тис. осіб у цілому в 2007 р. введено в експлуатацію 220,9 кв. м житла [10, с. 12].
Отже, низький рівень забезпечення житлом залишається однією з найгостріших соціальних проблем, яка не може бути розв'язана без участі держави [11, с. 6].
Доступне житло може бути побудовано чи придбано за власні кошти зазначеними громадянами за умови надання їм державної підтримки. Таке житло за вартісними показниками і санітарно-гігієнічними умовами повинне відповідати нормативам, установленим державними будівельними нормами.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.10.2008 р. № 1406-р схвалено "Концепцію Державної цільової соціально-економічної програми будівництва (придбання) доступного житла на 2009-2016 роки" (далі – Програма). Це зумовлене потребою у визначенні шляхів реалізації державної житлової політики стосовно надання підтримки громадянам, що потребують поліпшення житлових умов.
Метою Програми є поліпшення стану забезпечення громадян житлом шляхом:
– оптимізації існуючих та запровадження нових ефективних фінансово-інвестиційних механізмів державної підтримки будівництва (придбання) доступного житла;
– встановлення правових засад забезпечення будівництва доступного житла.
Перший варіант розв'язання проблеми полягає у забезпеченні державної підтримки будівництва (придбання) житла для окремих категорій громадян шляхом використання існуючих механізмів такої підтримки відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України програм і одночасному впровадженні нових фінансово-інвестиційних механізмів державної підтримки будівництва (придбання) доступного житла для громадян, що потребують поліпшення житлових умов, не мають або втратили у зв'язку з підвищенням своїх доходів право на забезпечення соціальним житлом і не можуть користуватися зазначеною підтримкою.
Другий варіант полягає у поширенні дії існуючих фінансово-інвестиційних механізмів державної підтримки будівництва (придбання) житла для окремих категорій громадян відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України програм на інші категорії громадян, що потребують поліпшення житлових умов відповідно до законодавства, але не мають права на забезпечення соціальним житлом.
Оптимальним варіантом розв'язання проблеми забезпечення житлом громадян, що потребують поліпшення житлових умов, є перший варіант. Для його реалізації програми забезпечення житлом окремих категорій громадян уточнюються з урахуванням нормативів проектування доступного житла, можливостей застосування нових фінансово-інвестиційних механізмів і включаються до Програми як окремі розділи.
При цьому забезпечується поступовий перехід від безоплатного отримання житла до вирішення житлової проблеми громадян за рахунок власних коштів та надання їм державної підтримки.
Розв'язання проблеми забезпечення житлом громадян, що потребують поліпшення житлових умов, може бути досягнуте шляхом:
– впровадження механізму заощадження коштів для будівництва (придбання) житла;
– удосконалення механізму надання державної підтримки;
– подальшого розвитку іпотечного житлового кредитування;
– будівництва доступного житла.
Механізм заощадження коштів для будівництва (придбання) житла базується на накопиченні громадянами індивідуальних цільових внесків на спеціальних банківських депозитних рахунках та одержанні кредиту для поліпшення житлових умов.
Державна іпотечна установа, що забезпечує доступність іпотечних житлових кредитів, наданих кредиторами за її стандартами, із застосуванням нових та використанням існуючих фінансово-інвестиційних механізмів державної підтримки будівництва (придбання) доступного житла, у тому числі за рахунок гарантованих державою запозичень.
Для успішного застосування механізму державної підтримки потребують законодавчого врегулювання питання щодо:
– посилення захисту прав власників іпотечних облігацій, визначення додаткових способів забезпечення виконання банками або небанківськими фінансовими установами функцій з управління іпотечним покриттям;
– зменшення обсягу витрат, пов'язаних з оформленням переходу права власності на житло та одержанням іпотечних кредитів на будівництво (придбання) доступного житла;
– збільшення фінансових ресурсів, що спрямовуються на іпотечне житлове кредитування із застосуванням фінансово-інвестиційних механізмів державної підтримки будівництва (придбання) доступного житла;
– удосконалення порядку ведення Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень.
З метою будівництва доступного житла необхідно забезпечити:
– проектування квартир за архітектурно-технічними рішеннями та з площею приміщень, що відповідають параметрам доступного житла;
– розроблення та запровадження економічних і енергозберігаючих проектів житлових будинків з використанням сучасних архітектурно-технічних рішень;
– раціональне використання земель шляхом оптимізації щільності забудови;
– створення при місцевих органах містобудування та архітектури фонду проектів житлової забудови, рекомендованих для масового застосування;
– завершення будівництва житлових об'єктів, що припинено, реконструкцію житлових будинків перших масових серій;
– проведення відбору інвестиційних проектів на конкурсних засадах.
Забезпечення розвитку будівництва доступного житла потребує:
– удосконалення виробничої бази індустріального житлового будівництва з урахуванням потреби у створенні нових архітектурно-будівельних систем та використанні швидкозбірних конструкцій будинків;
– збільшення обсягу вітчизняного виробництва ефективних утеплювальних та покрівельних матеріалів, автономних систем інженерного забезпечення різної потужності, нових типів санітарно-технічного обладнання підвищеної економічності та надійності, будівельних виробів та матеріалів.
Визначення забудовника (замовника) будівництва доступного житла проводиться на конкурсних засадах.
3. КОМПЕТЕНЦІЯ МІНІСТЕРСТВА З ПИТАНЬ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ У ГАЛУЗІ ВИКОРИСТАННЯ І ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТЛОВОГО ФОНДУ
Міністерство з питань житлово-комунального господарства України (Мінжитлокомунгосп) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Мінжитлокомунгосп є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства, житлової політики та міського електричного транспорту.
Мінжитлокомунгосп у своїй діяльності керується Конституцією законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції і законів України, актами Кабінету Міністрів України та Положенням про Міністерство з питань житлово-комунального господарства України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 р. № 717 в ред. від 17.02.2009 р.
Основними завданнями Мінжитлокомунгоспу у галузі використання і забезпечення збереження житлового фонду є:
– участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства, житлової політики;
– управління, координація та регулювання діяльності у зазначеній сфері;
– реформування житлово-комунального господарства;
– технічне регулювання у сфері житлово-комунального господарства;
– забезпечення проведення єдиної технічної, соціально-економічної політики у сфері питної води та питного водопостачання;
– регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сфері централізованого тепло-, водопостачання та водовідведення, крім діяльності суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні чи поновлювані джерела енергії;
– захист прав споживачів житлово-комунальних послуг у межах своїх повноважень, визначених законодавством.
Мінжитлокомунгосп відповідно до покладених на нього завдань:
– розробляє і подає Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, житлової політики, благоустрою населених пунктів;
– бере в установленому порядку участь у розробленні проекту Державного бюджету України на відповідний рік, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, Державної програми економічного та соціального розвитку України, забезпечує розроблення та виконання інших державних і галузевих програм;
– розробляє та подає в установленому порядку проекти нормативно-правових актів у сфері житлово-комунального господарства, благоустрою населених пунктів, бере участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань державної житлової політики;
– забезпечує державний контроль (нагляд) за дотриманням законодавства, стандартів, нормативів, норм, порядків і правил у сфері житлово-комунального господарства;
– розробляє і затверджує у межах своїх повноважень державні стандарти, норми і правила, бере участь у розробленні державних соціальних стандартів;
– бере участь у розробленні інженерно-технічної документації з питань реконструкції та експлуатації протизсувних та інших споруд інженерного захисту, у розробленні та реалізації заходів щодо забезпечення сталої роботи житлово-комунального господарства в умовах стихійного лиха, аварій, катастроф і ліквідації їх наслідків;
– визначає порядок формування цін і тарифів на житлово-комунальні послуги;
– забезпечує розроблення та затверджує методики визначення норм споживання житлово-комунальних послуг (крім природного газу та електроенергії), нормативів витрат і втрат ресурсів, що використовуються у житлово-комунальному господарстві, вартості утримання та технічного обслуговування об'єктів житлово-комунального господарства;
– здійснює заходи щодо підвищення ефективності діяльності з надання послуг у сфері житлово-комунального господарства;
– здійснює у межах своїх повноважень заходи з енергозбереження, в тому числі обладнання житлових будинків засобами обліку і регулювання споживання води та теплової енергії;
– проводить моніторинг стану підготовки та проходження опалювального сезону, розрахунків підприємств житлово-комунального господарства за енергоносії, а також оплати населенням, юридичними особами наданих їм житлово-комунальних послуг;
– здійснює відповідно до законодавства управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління;
– виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.
Мінжитлокомунгосп має право:
– залучати вчених, спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками), представників громадських організацій (за згодою) для розгляду питань, що належать до його компетенції;
– скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;
– утворювати у разі потреби за погодженням з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади в межах своєї компетенції комісії та експертні групи;
– одержувати в установленому законодавством порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;
– здійснювати захист своїх прав та законних інтересів у суді.
Мінжитлокомунгосп під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, а також з відповідними органами інших держав і міжнародними організаціями.
4. ЖИТЛОВО-ЕКСПЛУАТАЦІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
Для експлуатації державного і громадського житлових фондів створюються житлово-експлуатаційні організації, діяльність яких здійснюється на основі господарського розрахунку. Житлово-експлуатаційні організації забезпечують збереженість житлового фонду і належне його використання, високий рівень обслуговування громадян, а також контролюють додержання громадянами правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території.
Житлово-експлуатаційні організації – це комунальні виробничі житлові ремонтно-експлуатаційні підприємства (КВЖРЕП) з житлово-експлуатаційними ділянками (ЖЕД), що входять до них. Це можуть бути відомчі житлові підприємства та ін.
Своєчасно вносячи квартирну плату (плату за обслуговування), мешканці мають право вимагати виконання житлово-експлуатаційних послуг. Відповідно до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. №560 в ред. від 01.03.2007 р., за яким розраховується розмір квартирної плати, мешканець має право на такі послуги:
– прибирання прибудинкової території;
– вивезення та утилізація твердих побутових і негабаритних відходів;
– прибирання підвалів, технічних поверхів та покрівель;
– технічне обслуговування ліфтів;
– обслуговування систем диспетчеризації;
– технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем тепло-, водопостачання, водовідведення і зливової каналізації;
– дератизація;
– дезінсекція;
– обслуговування димовентиляційних каналів;
– технічне обслуговування систем протипожежної автоматики й димовидалення;
– технічне обслуговування побутових електроплит;
– поточний ремонт конструктивних елементів, інженерних систем і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього благоустрою, розташованих на прибудинковій території;
– ремонт обладнання спортивних майданчиків;
– ремонт обладнання дитячих майданчиків;
– ремонт обладнання господарських майданчиків;
– поливання дворів, клумб і газонів;
– підготовка житлових будинків до експлуатації в осінньо-зимовий період;
– прибирання та вивезення снігу;
– експлуатація номерних знаків будинків;
– очищення дворових туалетів та приямків;
– освітлення місць загального користування, підвалів, підкачування води;
– енергопостачання для ліфтів;
– очищення неканалізаційних люків;
– періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж після повірки) квартирних засобів обліку води та теплової енергії
ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладене у контрольній роботі, можна зробити такі висновки.
1. Житловий фонд – це сукупність жилих будинків і жилих приміщень на усій території України, що визнані у встановленому порядку житлом, придатним для проживання громадян. Житловий фонд України є сукупністю жилих квартир (будинків) приватної, державної, комунальної та колективної власності.
2. Наразі в Україні відповідно до законодавства державою вживаються заходи щодо забезпечення житлом окремих категорій громадян, запроваджено надання безвпроцентного кредиту для житлового будівництва (придбання) квартир чи індивідуальних житлових будинків державним службовцям, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов.
3. Проте низький рівень забезпечення житлом залишається однією з найгостріших соціальних проблем, яка не може бути розв'язана без участі держави, яка має забезпечити поступовий перехід від безоплатного отримання житла до вирішення житлової проблеми громадян за рахунок власних коштів та надання їм державної підтримки. Це може бути досягнуте шляхом:
– впровадження механізму заощадження коштів для будівництва (придбання) житла;
– удосконалення механізму надання державної підтримки;
– подальшого розвитку іпотечного житлового кредитування;
– будівництва доступного житла.
4. Для експлуатації державного і громадського житлових фондів створюються житлово-експлуатаційні організації, діяльність яких здійснюється на основі господарського розрахунку. Житлово-експлуатаційні організації забезпечують збереженість житлового фонду і належне його використання, високий рівень обслуговування громадян, а також контролюють додержання громадянами правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території.

Задача
Кооперативний 17-поверховий будинок має одноповерхову прибудову. У ній розміщені перукарня, Ощадбанк, майстерні по ремонту годинників, холодильників (ТОВ "Технік"). ТОВ здало своє приміщення в суборенду нічному магазину з виходом на дитячий майданчик. Після цього дитячий майданчик перетворився на місце, де постійно збиралися нічні компанії, лавки були зламані, пісочниця перетворилася на купу сміття. Лайка і гучні розмови відвідувачів нічного магазина були чутні мешканцям багатоповерхового будинку постійно.

Питання до задачі:
Чи мав директор ТОВ "Технік" право здавати в суборенду приміщення нічному магазину без згоди мешканців кооперативного будинку?
Відповідно до частини 1 ст. 26 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" від 29.11.2001 р. №2866-ІІІ в ред. від 03.11.2005 р. власник приміщення у багатоквартирному будинку, в якому створене об'єднання, може здати його в оренду для проживання фізичній особі або для здійснення господарської, підприємницької та іншої не забороненої законом діяльності фізичній або юридичній особі, якщо така діяльність не суперечить встановленим нормам використання приміщень у жилих будинках та не завдає шкоди інтересам власників (користувачів) і навколишньому середовищу.
Предметом договору оренди жилих та нежилих приміщень для ведення господарської, підприємницької або іншої не забороненої законом діяльності може бути квартира чи нежиле приміщення, що розміщені в багатоквартирних будинках, з дотриманням орендарем державних будівельних, протипожежних, санітарно-гігієнічних та інших норм, встановлених законодавством.
У договорі оренди таких приміщень обов'язково зазначаються предмет договору, мета використання приміщень, номер і дата видачі документа, що посвідчує державну реєстрацію орендаря як суб'єкта підприємницької діяльності, термін, на який укладається договір, обов'язки та права орендаря і орендодавця, відповідальність за заподіяні збитки. У договорі можуть бути визначені також інші умови.
У статті 774 ЦК України зазначається, що суборенда можлива лише за згодою орендодавця.
Отже, директор ТОВ "Технік" не мав права здавати в суборенду приміщення нічному магазину без згоди мешканців кооперативного будинку.
Спори щодо укладення, виконання або припинення договору оренди приміщення для зазначеної діяльності вирішуються за згодою сторін або у судовому порядку.
Чи мали право організації, що розмістилися в одноповерховій прибудові, приватизувати свої приміщення?
Так, якщо вони відповідно до ст. 9 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" є членами такого об'єднання, ні – якщо вони не є співвласниками багатоквартирного будинку.

Завдання 1
Складіть такі схеми:
а) Підстави придбання житлових приміщень у власність громадян

б) "Приватизація житла", виділивши в ній такі блоки:

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 27.11.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Житловий кодекс Української РСР від 30.06.1983 р. №5464-X в ред. від 14.01.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. №435-ІV в ред. від 03.03.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку: Закон України від 29.11.2001 р. №2866-ІІІ в ред. від 03.11.2005 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Про приватизацію державного житлового фонду: Закон України від 19.06.1992 р. №2482-XІІ в ред. від 01.01.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Концепція Державної цільової соціально-економічної програми будівництва (придбання) доступного житла на 2009-2016 роки: Схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.10.2008 р. № 1406-р //http://zakon.rada.gov.ua
7. Положення про Міністерство з питань житлово-комунального господарства України: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 р. №717 в ред. від 17.02.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
8. Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. №560 в ред. від 01.03.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
9. Галянтич М. К., Коваленко Г.І. Житлове право України: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 480 с.
10. Коваленко Г. Реформування економіки в житловій сфері // Юридичний журнал: Юстиніан. – 2008. – № 3. – С.11 – 14.
11. Лісниченко Т. М. Організаційно-правові питання управління житловими фондами. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 192 с.
12. Житлове право України: Навч. посібник / За ред. В. С. Гопанчука, Ю. О. Заіки. – К.: Істина, 2003. – 208 с.