Кр ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЖИТЛОВОГО ГОСПОДАРСТВА

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Житлове право"
на тему:
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЖИТЛОВОГО ГОСПОДАРСТВА

ПЛАН

1. Поняття та види юридичної відповідальності
за порушення житлового законодавства 3
2. Відшкодування збитку, завданого житловим приміщенням
винним поводженням посадових осіб і громадян 8
3. Способи захисту житлових прав. Види житлових спорів 10
Задача 16
Завдання 18
Список використаної літератури 24

1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
ЗА ПОРУШЕННЯ ЖИТЛОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Голови виконавчих органів місцевих рад, керівники підприємств, установ, організацій та голови профспілкових комітетів несуть персональну відповідальність за стан квартирного обліку і правильність надання жилих приміщень. Особи, винні у порушенні порядку взяття громадян на квартирний облік, зняття з обліку і надання громадянам жилих приміщень, несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність згідно із законодавством України.
Підставами для настання відповідальності за порушення житлового законодавства є наявність вини в діях винних осіб. Конкретні види та склад відповідальності містяться в нормах цивільного, адміністративного та кримінального законодавства.
Кримінальна відповідальність за порушення житлового законодавства наступає за ряд суспільно небезпечних діянь, які містять ознаки злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України (надалі – КК України). У тому числі й за порушення недоторканності житла громадян та зловживання опікунськими правами. КК України має своїм завданням правове забезпечення прав і свобод людини, власності, громадського порядку.
Кримінальна відповідальність за зловживання опікунськими правами (ст. 167 КК України) полягає у використанні опіки та піклування з корисливою метою на шкоду підопічному для зайняття жилої площі, використання майна тощо.
У статті 162 КК України передбачена відповідальність за незаконне проникнення до житла, незаконне проведення в ньому обшуку, незаконне виселення або інші дії, що порушують недоторканність житла громадян. Кримінальна відповідальність також передбачена за злочинні посягання на приватну, колективну, державну власність. Проникнення до житла при крадіжці, грабежі, розбої виступають кваліфікуючою ознакою, що обтяжує відповідальність.
Кодекс України про адміністративні правопорушення (надалі – КУпАП) визначає суб'єктом відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення лише фізичну особу (у тому числі службову), а не юридичну особу (підприємство, установу, організацію).
КУпАП передбачає відповідальність не лише за порушення у сфері житлових прав громадян, що випливають з Житлового кодексу України (надалі – ЖКУ) – порушення порядку взяття на облік і строків заселення жилих будинків і жилих приміщень (ст. 149); порушення правил користування жилими будинками і жилими приміщеннями (ст. 150); самоправне зайняття жилого приміщення (ст. 151), а й у сфері житлово-комунального господарства та благоустрою.
Адміністративна відповідальність наступає на винні дії, що полягають у такому:
1) порушення посадовими особами порядку взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, зняття з обліку та надання громадянам жилих приміщень, недодержання строків заселення жилих будинків і жилих приміщень;
2) порушення правил користування жилими приміщеннями, санітарного утримання місць загального користування, сходових кліток, ліфтів, під'їздів, прибудинкових територій, порушення правил експлуатації жилих будинків, жилих приміщень та інженерного обладнання, безгосподарне їх утримання, а також самовільне переобладнання та перепланування жилих будинків і жилих приміщень, використання їх не за призначенням, псування жилих будинків, жилих приміщень, обладнання їх та об'єктів благоустрою;
3) самоправне зайняття жилого приміщення у будинках державного чи громадського житлового фонду чи фонду житлово-будівельних кооперативів.
Адміністративна відповідальність настає також за таких дій:
1) порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів, а також недодержання правил щодо забезпечення чистоти й порядку в містах та інших населених пунктах (ст. 152 КУпАП);
2) знищення або пошкодження зелених насаджень, окремих дерев, чагарників, газонів, квітників та інших об'єктів озеленення в населених пунктах, невжиття заходів для їх охорони, а також самовільне перенесення в інші місця під час забудови окремих ділянок, зайнятих об'єктами озеленення (ст. 153 КУпАП);
3) утримання собак і котів у місцях, де це заборонено відповідними правилами, чи понад установлену кількість, чи незареєстрованих собак, або приведення в громадські місця, або вигул собак без повідків і намордників (крім собак, у реєстраційних свідоцтвах на яких зроблено спеціальну відмітку) чи в невідведених для цього місцях (ст. 154 КУпАП).
Відповідальність в адміністративному порядку наступає також у випадках самовільного будівництва, а також самовільної зміни архітектурного вигляду будинків або споруд під час експлуатації та зведення громадянами літніх садових будиночків без належно погодженого проекту або з відхиленнями від норм, чинних на початок будівництва (ст. 97 КУпАП).
Цивільно-правова відповідальність – це санкція за правопорушення, що тягне для правопорушника негативні наслідки у вигляді позбавлення суб'єктивних цивільних прав, або покладення нових чи додаткових цивільно-правових обов'язків. Реалізація санкції забезпечена можливістю застосування заходів державного примусу. Існує цивільно-правова відповідальність у межах відповідного цивільно-правового відношення, основою виникнення є неправомірні дії.
Розрізняють договірні та недоговірні види цивільно-правової відповідальності. Договірною підставою є невиконання або неналежне виконання договору (найму, оренди, купівлі-продажу, міни жила). Відповідальність у цьому випадку наступає у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку.
Залежно від розподілу обов'язків боржника розрізняють пайову, солідарну відповідальність, що характерно саме для житлового права, оскільки наймач вступає у договірні відносини, представляючи інтереси своєї сім'ї.
Житлове законодавство також передбачає цивільно-правову відповідальність, наприклад за невиконання наймодавцем обов'язків щодо забезпечення схоронності житлового фонду та ремонту жилого приміщення у випадках, спричинених невідкладною необхідністю (ст. 176 ЖКУ).
Переобладнання і перепланування жилого будинку та жилого приміщення провадяться з метою підвищення їх благоустрою і перетворення комунальних квартир на окремі квартири на сім'ю. Переобладнання і перепланування жилого приміщення допускаються за згодою наймача, членів сім'ї, які проживають разом з ним, і наймодавця, з дозволу виконавчого органу місцевої ради. У разі відмови наймодавця, наймача або членів його сім'ї у згоді на переобладнання чи перепланування жилого приміщення спір може бути вирішено в судовому порядку, якщо на переобладнання чи перепланування є дозвіл виконавчого органу місцевої ради.
Наймач, який допустив самовільне переобладнання чи перепланування жилого чи підсобного приміщення, зобов'язаний за свій рахунок привести приміщення у попередній стан.
Громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком або його частиною (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).
За позовом виконавчого органу районної, міської, районної в місті ради такий будинок або частина його можуть бути безоплатно вилучені судом і зараховані до фонду місцевої ради або за рішенням виконавчого органу ради знесені громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок. Знесення чи вилучення будинку, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, провадиться, коли громадянин не привів його, після попередження, у відповідність з проектом або зазначеними нормами та правилами.
Господарські й побутові будівлі та споруди, зведені громадянином без встановленого дозволу або належно затвердженого проекту, чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, за рішенням виконавчого органу місцевої ради також зносяться громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок.
Одержані при знесенні жилого будинку або його частини, господарських і побутових будівель і споруд будівельні матеріали залишаються у власності громадянина, який провадив самовільне будівництво.

2. ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКУ, ЗАВДАНОГО ЖИТЛОВИМ ПРИМІЩЕННЯМ ВИННИМ ПОВОДЖЕННЯМ ПОСАДОВИХ
ОСІБ І ГРОМАДЯН
У статті 190 ЖКУ передбачений обов'язок відшкодування шкоди, заподіяної громадянами жилим будинкам, жилим приміщенням, інженерному обладнанню, об'єктам благоустрою і зеленим насадженням на прилеглих до будинків ділянках.
При відшкодуванні збитків, які завдані житловому фонду, що передбачено ст. 190 ЖКУ, необхідно виходити із загальних положень цивільного законодавства про відшкодування шкоди (параграф 1 гл. 82 ЦК України). Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).
Службові особи й інші працівники, з вини яких підприємства, установи, організації зазнали витрат, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, несуть матеріальну відповідальність за правилами, передбаченими гл. 9 Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпПУ).
Стаття 1167 ЦК України передбачає також можливість відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується у грошовій чи іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.
Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних або моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.
Організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків. Шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків у галузі адміністративного управління, відшкодовується на загальних підставах.
Цивільно-правова відповідальність за порушення цивільного законодавства полягає в тому, що завдана шкода має бути відшкодована за загальними правилами цивільного законодавства, тобто відшкодування шкоди може полягати у виправленні, ремонті пошкодженого майна або в повному відшкодуванні збитків.
За порушення прав власника житла держава, гарантуючи право власності громадянам, взяла на себе певні зобов'язання, що стосуються компенсації та відшкодування збитків і шкоди (матеріальної та моральної). У разі прийняття Україною законодавчого акта, який припиняє право власності на житло, держава відшкодовує власникові заподіяні збитки. Збитки відшкодовуються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи й неодержані доходи.
Припинення права власності на будинок, інші будівлі, споруди або насадження у зв'язку з вилученням земельної ділянки, на якій вони розташовані, допускається лише у випадках і порядку, встановлених законодавчими актами України, і з попереднім відшкодуванням збитків у повному обсязі.
У разі незгоди громадянина-власника квартири в будинку державного чи громадського житлового фонду, в якому частина жилих приміщень передана у приватну власність, з рішенням, що тягне за собою припинення його права власності (про знесення будинку, переобладнання жилого будинку в нежилий), це рішення відповідно до ст. 172 ЖКУ, не може бути виконано до вирішення спору судом. При розгляді такого спору вирішуються також питання відшкодування власникові завданих збитків, якщо будуть встановлені законні підстави для прийняття оспорюваного рішення.
При вирішенні спорів про припинення права власності громадянина на будинок у зв'язку з вилученням земельної ділянки, на якій розміщується будівля, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст. 171 ЖКУ право вибору виду компенсації належить власнику.
Зокрема, вилучення для державних або громадських потреб земельних ділянок, наданих громадянам України, провадиться після виділення за їх бажанням радою рівноцінної земельної ділянки, будівництва на новому місці підприємствами, установами, організаціями, для яких відводиться земельна ділянка, жилих, виробничих та інших будівель замість тих, що вилучаються, і відшкодування в повному обсязі всіх інших збитків.
3. СПОСОБИ ЗАХИСТУ ЖИТЛОВИХ ПРАВ. ВИДИ ЖИТЛОВИХ СПОРІВ
Кожен громадянин, чиї житлові права порушені, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному державному органі.
Нотаріальний захист відбувається при укладенні угод про відчуження квартири (будинку)
Нотаріальне посвідчення переходу права власності на житло виконує насамперед охоронну функцію, завдяки фіксації юридичного факту набуття чи припинення прав на житло, що має юрисдикційне значення.
Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). У населених пунктах, де не має нотаріусів, нотаріальні дії вчиняються уповноваженими на це особами.
Згідно зі статтею 55 Закону України "Про нотаріат" та пунктами 48-53 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. за № 18/5 визначається порядок посвідчення угод про відчуження майна. У першу чергу нотаріуси посвідчують угоди, стосовно яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін і будь-які інші угоди, що не потребують обов'язкової нотаріальної форми. При цьому нотаріуси та інші посадові особи перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.
Право власності на жилий будинок, квартиру може бути підтверджено, зокрема, одним із таких документів:
– нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, міни;
– договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі;
– свідоцтвом про придбання жилого будинку (частини будинку) з прилюдних торгів;
– свідоцтвом про право приватної власності на будинок (частину будинку);
– свідоцтвом про право власності, яке видається відповідним органом (у разі приватизації житла);
– свідоцтвом про право на спадщину;
– свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя;
– договором про поділ майна;
– рішенням суду тощо.
Відповідно до частини 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Тому у випадках, коли чинним законодавством України передбачено право суб'єкта фізичної чи юридичної особи оскаржити рішення державного чи іншого органу, їх посадових осіб за підпорядкованістю, суб'єкти житлового права вправі на власний розсуд вирішувати питання про оскарження актів таких органів за підпорядкованістю чи шляхом звернення до суду із позовною заявою чи скаргою.
Серед органів, уповноважених розглядати житлові спори в адміністративному порядку, треба назвати, перш за все, місцеві державні адміністрації та виконкоми місцевих рад. Цим органам підвідомчі такі спори: з питань обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень; про відмову наймача або членів його сім'ї у згоді на вселення в жиле приміщення інших осіб або у здаванні його у піднайом; вимоги наймача до наймача іншого жилого приміщення в тій самій квартирі про примусовий обмін жилого приміщення на підставі ст. 80 ЖКУ або визнання його таким, що втратив право користування приміщенням на підставі ст. ст. 71 і 107 ЖКУ; про переселення в межах одного і того самого гуртожитку й інші спори, для вирішення яких можливий адміністративний порядок прийняття рішень.
Разом з тим, скарги на рішення виконкомів місцевих рад, місцевих державних адміністрацій, їх посадових осіб з цих питань можуть бути предметом розгляду суду в порядку, визначеному ЦПК, встановленому для оскарження неправомірних дій органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян.
При вирішенні підвідомчості житлового спору необхідно вказати, що житлові спори можуть бути предметом розгляду Конституційного Суду України, який посідає особливе місце серед органів державної влади.
Основною формою звернень громадян до Конституційного Суду є конституційне звернення – письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.
Судовий захист є останньою інстанцією вирішення спору. Зазвичай, кожний спір можна вирішити на договірних засадах укладенням мирової угоди, відмовою від вимог, зверненням до третейських, адміністративних органів. Якщо згоди не досягнуто, суб'єкти житлового права можуть звернутися до державних судових органів за захистом своїх порушених чи оспорюваних житлових прав.
Більшість житлових спорів є цивільно-правовими, які вирішуються місцевими судами, але в певних випадках може бути предметом розгляду господарського, адміністративного, кримінального, конституційного судочинства. За загальним правилом спори, що виникають з договору найму (оренди) жилого приміщення, пред'являються в суді за місцезнаходженням приміщення.
Житлові спори, що підлягають розгляду в суді, залежно від правових підстав виникнення та обсягу повноважень сторін можна поділити на такі:
1) ті, що випливають з ЖКУ;
2) ті, що випливають з права власності громадян на жилий будинок (квартиру);
3) ті, що пов'язані із захистом права приватної власності громадян (друга і третя група житлових спорів безпосередньо пов'язані між собою);
4) ті, що випливають з житлово-кооперативних відносин.
Судовому розгляду підлягають спори, пов'язані з договором найму жилого приміщення, зокрема:
– про надання наймачеві звільненого жилого приміщення у квартирі, в якій він проживає, якщо йому відмовлено в наданні цього приміщення або на нього видано ордер іншій особі чи воно передано іншому наймачеві, який проживає в цій самій квартирі;
– про відмову у видачі охоронного свідоцтва;
– про примусовий обмін жилого приміщення, яке він займає;
– про відмову підприємства, установи і організації у згоді на обмін або виконкому – у видачі обмінного ордера; про переселення на час капітального ремонту жилого будинку;
– про відмову в наданні жилого приміщення, що збереглося після капітального ремонту;
– про визнання і втрату права на жиле приміщення; про видачу ордера на жиле приміщення, що надається згідно зі ст. ст. 52, 53 ЖКУ у будинку відомчого житлового фонду за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету або в будинку громадського житлового фонду за спільним рішенням органу громадської організації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчого органу місцевої ради про надання жилого приміщення для заселення у випадку відмови виконавчого органу ради у видачі ордера;
– про надання жилого приміщення за вимогами громадян, які мають право на позачергове надання жилих приміщень, у тому числі у випадках порушення встановленого законодавством строку надання житла тощо.
Судам підвідомчі справи, що прямо випливають з права власності, наприклад права успадкування житла, застави житла тощо. Зокрема, судам підвідомчі спори, пов'язані з правом власності на жилий будинок, а саме:
– про визнання права власності на будинок або його частину (частку), витребування цього майна з чужого незаконного володіння, усунення будь-яких порушень зазначеного права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння і відшкодування заподіяних цим збитків;
– про виділ частки з будинку (поділ будинку), що є спільною власністю (частковою чи сумісною);
– про надбудову, прибудову або перебудову будинку і підсобних будівель, якщо є дозвіл виконкому місцевої ради, але проти цього заперечують інші учасники спільної часткової власності;
– про визначення порядку користування жилим будинком;
– про зміну розміру часток будинку, що перебувають у спільній частковій власності;
– про право привілеєвої купівлі частки у спільній частковій власності на будинок;
– про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, міни, дарування будинку тощо;
– про компенсацію, пов'язану зі зниженням цінності будинку, спричинену діяльністю підприємств, організацій.

Задача
Підприємець Скляр, власник цегельного заводу "Червона цегла", від імені заводу уклав договір довгострокової оренди земельної ділянки з органом місцевого самоврядування з метою будівлі на ньому триповерхового житлового будинку для робітників цегельного заводу.
По закінченні будівництва Скляр зі своєю сім'єю оселився на другому поверсі в спеціально для нього спроектованій десятикімнатній квартирі із двома ваннами й туалетами. Одно- і двокімнатні квартири першого й третього поверху були здані в найом робітникам цегельного заводу, які потребують одержання житла або покращення житлових умов.
Довідавшись про вселення Скляра в побудований житловий будинок, орган місцевого самоврядування висунув вимогу останньому звільнити квартиру й здати її у найом робітникам цегельного заводу, які потребують покращення житлових умов. Скляр відмовився, заявивши, що його сім'я, яка складається із семи чоловік, до вселення в новий будинок проживала у двох кімнатах барачного типу і також потребовала покращення житлових умов.
Питання до завдання:

1. До якого виду житлового фонду можна віднести житловий будинок, побудований заводом "Червона цегла"?
Жилий будинок, побудований заводом "Червона цегла", можна віднести до приватного житлового фонду (абз. 4 ч. 2 ст. 4 ЖКУ), оскільки цегельний завод "Червона цегла" перебуває у приватній власності підприємця Скляра.

2. Хто є власником побудованого житлового будинку? Хто вправі розпоряджатися житловими приміщеннями цього будинку?
Власником побудованого жилого будинку є підприємець Скляр. Саме він має право розпоряджатися жилими приміщеннями цього будинку (ст. 150 ЖКУ).

3. Чи мав право був Скляр зі своєю сім'єю вселитися в будинок, побудований заводом "Червона цегла" для своїх робітників?
Відповідно до статті 150 ЖКУ громадяни, які мають у приватній власності будинок, користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Отже, Скляр зі своєю сім'єю мав право вселитися в цей будинок.

4. Яке рішення повинен винести суд, якщо орган місцевого самоврядування пред'явить позов про виселення Скляра із сім'єю з квартири даного жилого будинку?
Суд позов органу місцевого самоврядування не задовольнить, оскільки згідно зі ст. 155 ЖКУ жилі будинки, що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування цим жилим будинком.

Завдання
Складіть такі схеми:
а) "Способи поліпшення житлових умов громадянам"
В жодному нормативно-правовому акті способи поліпшення житлових умов громадянам не визначено у повному обсязі. Їх існує чимало. Наприклад, звичайний ремонт квартири вже може бути способом поліпшення житлових умов.
1. Придбання житла за чергою (в результаті перебування на обліку як потребуючі поліпшення житлових умов).
2. Будівництво приватного будинку.
3. Реконструкція житла (переобладнання і перепланування).
4. Купівля житла.
5. Отримання пільгового довгострокового кредиту на будівництво (реконструкцію) чи придбання житла.
6. Пайова участь у будівництві (укладення угоди пайової участі).
7. Квартира за догляд.
8. Отримання житла за державною програмою кредитування.
9. Успадкування.
10. Отримання жилого приміщення, що звільнилося у квартирі, де проживає громадянин, який потребує поліпшення житлових умов.
11. Отримання додаткової жилої площі.
12. Обмін житлового приміщення.
б) "Обмін громадянами займаного жилого приміщення"
(згідно з Правилами обміну жилих приміщень в Українській РСР, затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР від 31.01.1986 р. № 31)

Жилі приміщення, обмін яких можливий

Різновиди договору обміну жилими приміщеннями
Цивільно-правовий договір міни.
Особи, згода яких необхідна для обміну жилими приміщеннями
Наймач жилого приміщення в будинку державного і громадського житлового фонду вправі за письмовою згодою членів сім'ї, що проживають разом з ним, включаючи тимчасово відсутніх, провести обмін займаного жилого приміщення з іншим наймачем у будинку зазначеного фонду або членом житлово-будівельного кооперативу.
Правила обміну жилими приміщеннями
Обмін жилих приміщень оформляється в бюро обміну жилих приміщень при їх наявності або виконавчим комітетом чи державною адміністрацією відповідної місцевої ради. Для обміну необхідно подати такі документи:
1) заяву про обмін встановленого зразка, в якій вказані відповідні параметри, що стосуються квартир;
2) згоду на обмін підприємств, установ, організацій, якщо жиле приміщення перебуває у їхньому віданні чи оперативному управлінні;
3) виписку з рішення загальних зборів житлово-будівельного кооперативу про прийом даної особи до кооперативу;
а) якщо міняється державний чи громадський житловий фонд на житловий фонд житлово-будівельних кооперативів або
б) при обміні жилих приміщень між членами різних житлово-будівельних кооперативів;
4) виписку з рішення загальних зборів членів житлово-будівельного кооперативу про згоду на обмін при обміні жилих приміщень між членами одного житлово-будівельного кооперативу;
5) документи, що підтверджують перебування у шлюбі або в родинних зв'язках з кимось із осіб, які залишилися проживати у приміщенні, частина якого обмінюється;
6) при обміні на частину жилого приміщення – довідку лікувально-профілактичної установи за місцем проживання заявника про відсутність у нього і членів його сім і захворювання, яке перешкоджає проживанню у комунальній квартирі, письмову згоду осіб, які проживають у суміжних жилих приміщеннях при обміні неізольованого жилого приміщення;
7) згоду органу опіки й піклування при обміні жилих приміщень, що перебувають у користуванні особи, над якою встановлено опіку або піклування. При потребі орган, який проводить обмін, може зажадати й інші необхідні документи.
Умови, при яких обмін жилими приміщеннями не допускається
Обмін жилими приміщеннями не допускається:
– якщо до наймача пред'явлено позов про розірвання чи зміну договору найму жилого приміщення або визнання ордера недійсним;
– якщо одним з учасників обміну є член житлово-будівельного кооперативу, щодо якого розглядається питання про виключення з кооперативу;
– якщо обмін має корисливий або фіктивний характер;
– якщо будинок, в якому знаходиться обмінюване жиле приміщення, підлягає знесенню або будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом чи підлягає переобладнанню для інших цілей;
– якщо будинок підлягає капітальному ремонту з переобладнанням або переплануванням обмінюваного жилого приміщення;
– якщо жиле приміщення є службовим або знаходиться в гуртожитку;
– якщо у зв'язку з обміном у квартиру, в якій проживає два або більше наймачі, вселяється особа, яка хворіє на тяжку форму хронічного захворювання, в зв'язку з чим не може проживати в такій квартирі;
– якщо внаслідок міжміського обміну на жилі приміщення в містах республіканського підпорядкування і в курортних місцевостях розмір жилої площі, що припадатиме на кожного члена сім'ї, буде меншим від встановленого законодавством.
– підстави для визнання договору обміну житловими приміщеннями недійсним.
Обмін жилими приміщеннями, проведений з порушенням вимог законодавства України, визнається недійсним.
Визнання обміну недійсним провадиться в судовому порядку.

в) "Бронювання жилих приміщень"
(згідно із Правилами бронювання жилих приміщень в Українській РСР, затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР від 09.09.1985 р. № 342 в ред. від 11.10.1993 р.)
Основні положення бронювання житлових приміщень
1. Жилі приміщення бронюються за наймачами та членами їх сімей у будинках державного і громадського житлового фонду:
* при направленні на роботу за кордон – на весь час перебування за кордоном;
* при виїзді на роботу в райони Крайньої Півночі і в прирівняні до них місцевості – на весь час дії трудового договору;
* при виїзді на роботу в трудонедостатню сільську місцевість – на обумовлений договором строк.
2. За наймачем або членом його сім'ї бронюється все жиле приміщення, яке є предметом договору найму, незалежно від того, чи залишаються там проживати члени сім'ї чи виїжджають разом. В останньому випадку жиле приміщення бронюється й за членами сім'ї, що виїжджають.
3. Особи, які перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, мають таке ж право на бронювання цього приміщення, як наймач та члени його сім'ї.
4. У разі бронювання жилого приміщення виконавчий комітет відповідної Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення, що бронюється, видає наймачеві або членові його сім'ї охоронне свідоцтво (броню) за формою, що додається.
5. При наявності підстав охоронне свідоцтво (броня) видається на новий строк за умови подання заяви з доданням до неї необхідних документів.
Порядок одержання охоронного свідоцтва на житлове приміщення (броні)
1. Для одержання охоронного свідоцтва наймачем подається заява.
2. До заяви додаються копія трудового договору (при виїзді на роботу за трудовим договором), а в інших випадках – клопотання відповідного підприємства, установи, організації; довідка з місця проживання про склад сім'ї та реєстрацію за формою, встановленою для квартирного обліку.
3. Охоронне свідоцтво видається громадянину в двох примірниках, з яких перший він здає житлово-експлуатаційній організації під розписку на другому примірнику, що залишається у нього.
4. Охоронне свідоцтво зберігається в житлово-експлуатаційній організації як документ суворої звітності.
Умови, за яких бронювання жилого приміщення не допускається
Бронювання жилого приміщення не допускається, якщо до наймача пред'явлено позов про розірвання чи зміну договору найму цього приміщення або про визнання ордера недійсним, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 27.11.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Житловий кодекс Української РСР від 30.06.1983 р. № 5464-X в ред від 14.01.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 8073-X в ред. від 04.02.2009 р. //http://zakon.rada/gov.ua
4. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341 в ред. від 14.01.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV в ред. від 14.01.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Про нотаріат: Закон України від 02.09.1993 р. № 3425-XІІ в ред. від 01.12.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
7. Правила бронювання жилих приміщень в Українській РСР, затверджені постановою Ради Міністрів УРСР від 09.09.1985 р.
№ 342 в ред. від 11.10.1993 р. //http://zakon.rada.gov.ua
8. Правила обміну жилих приміщень в Українській РСР, затверджені постановою Ради Міністрів УРСР від 31.01.1986 р. № 31 //http://zakon.rada.gov.ua
9. Галянтич М. К., Коваленко Г. І. Житлове право України: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 480 с.
10. Житлове право України: Навч. посібник / За ред. В. С. Гопанчука, Ю. О. Заіки. – К.: Істина, 2003. – 208 с.