Із МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТИХ ЯКОСТЕЙ.

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ
по практичній роботі
з курсу "Психологія управління"

Тема: МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТИХ ЯКОСТЕЙ
(на прикладі дослідження формування лідерських якостей старшокласників)

ПЛАН

Вступ 8
1. Констатувальний етап дослідження 11
2. Формувальний етап дослідження 19
3. Корекційний етап дослідження 20
Висновки 24
Список використаної літератури 27
Додаток А. Анкета 30

ВСТУП

Актуальність дослідження. Відродження незалежності України, створення нових політичних, соціально-економічних відносин у державі певним чином залежить від того, наскільки кожна людина займає активну життєву позицію, готова до участі в демократичному управлінні суспільством, є дійсним творцем, господарем і лідером свого життя й у суспільно-корисній діяльності.
Наразі в нашій країні створилася така ситуація, що без визнаних лідерів не можна вижити ні в політичній, ні в комерційній, ні в будь-якій іншій організації. Зміна пріоритетів в українському суспільстві, де головною цінністю, суб'єктом культури і життя є людина, вимагає від сучасної школи системного, новаторського забезпечення виховного процесу, який грунтується на демократичних засадах, принципах особистісно орієнтованої взаємодії.
У зв'язку з цим особливої актуальності набуває проблема формування лідерських якостей старшокласників.
Це визначено в програмних документах: Державній національній програмі "Освіта" (Україна ХХІ століття), Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти, Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності, Концепції позашкільної освіти та ін.
Науковці, соціологи, психологи, педагоги й наразі привертають увагу до проблеми лідерства, над якою в тій чи іншій мірі працювали багато дослідників. Зокрема, широко відомі праці Г. М. Ашина, І. П. Волкова, В. Д. Гончарова, Є. М. Дубрівської, Н. С. Жеребової, І. С. Кона,
Р. Л. Кречевського, Є. С. Кузьміна, І. С. Полонського, Б. Д. Паригіна, Л.І. Уманського.
Значний емпіричний матеріал з проблеми лідерства накопичено за кордоном. Її досліджували Дуглас МакГрегор, Курт Левін, Фред Фідлер, Поль Херсі, Кен Бланшар, Бернс Митчел, Роберт Хаус та багато інших.
Природа, специфіка, функції, типологія лідерства як форми неофіційного керівництва досліджується у працях В. Ф. Ануфрієва,
В. Д. Гончарова, В.І. Зацепіна, Т. Н. Мальковської.
Прояви лідерства в дитячих групах на кожному віковому етапі, їх специфіку й організаторські та координаційні функції широко розглянуто у працях психологів: О.І. Василькової, Г. М. Драгунової, О. С. Залужного,
І. С. Кона, А. П. Краковського, Д.І. Фельдштейна, В. В. Ягоднікової та ін.
Проблему виховання лідерів, створення умов для розвитку лідерських здібностей та формування соціально-активної особистості розглядали такі відомі педагоги і психологи, як І. Д. Бех, І. П. Іванов, А. Н. Лутошкін, А. С. Макаренко, С. М. Мудрик, Л.І. Новикова, І. П. Підласий,
В. О. Сухомлинський.
Сучасні дослідження проблеми лідерства доводять, що лідером стає людина, яка наділена лідерськими якостями, або має лідерський потенціал, що може реалізуватись у відповідних ситуаціях, але ні в науковій, ні в методичній літературі в достатньому ступені не розроблені технології формування лідерських якостей у виховному процесі.
Слово "лідер" - від англійського слова "вести" міцно закріпилось у широкому міжнародному вжитку. Як правило, лідером вважають індивіда, який спромігся здобути відомість і був визнаний главою певної групи людей [1, с. 5].
Крім того, лідером також називають людину, яка з тих чи інших мотивів вважається керівником або представником групи людей, певного соціального контексту, руху у сфері економіки, політики, соціології, ідеології тощо [22, с. 78]
Якщо на початку ХХ ст. поняття "лідер" стосувалося, насамперед, людини сильної, властолюбної, то наразі його значення більш нечітке, проте, як і раніше, передбачає перевагу одного індивіда над іншим [29, с. 18].
Проблема лідерства привертала до себе увагу протягом віків. Геродот, Плутарх та інші античні історики ставили в центрі історичних оповідей діяльність видатних лідерів і монархів, полководців.
Н. Макіавеллі змалював образ лідера-государя, що у будь-який спосіб досягає політичних цілей.
Для Ф. Ніцше прагнення до лідерства є проявом творчого інстинкту людини: лідер має право ігнорувати мораль і зброю слабких.
За З. Фрейдом, пригнічене лібідо може переходити у прагнення до лідерства. Маси потребують авторитету, аналогічного авторитету батька родини.
Аналіз соціально-психологічної вітчизняної і зарубіжної літератури з проблем лідерства засвідчує, що існують різноманітні точки зору щодо сутності цього поняття і підходів до його дослідження. Проте кожен дослідник виокремлює лише один з аспектів лідерства.
Так, А. В. Петровський трактує лідерство як один з процесів організації та управління малої соціальної групи, який сприяє досягненню групових цілей в оптимальний строк і з оптимальним ефектом [16, с. 146].
Інші науковці (Н.І. Алексєєва, С. А. Багреців, І. Д. Бех) визначають лідерство як вплив на групу, що спонукає її членів до досягнення спільної мети.
І. Валер, Ф. Массарик, Р. Таннекебаром трактують лідерство як міжособистісну взаємодію, яка виявляється в конкретній ситуації за допомогою комунікативного процесу і спрямована на досягнення певних цілей.
О. М. Зайцева, Р. Л. Кричевський під лідерством розуміють явище активного провідного впливу особистості - члена групи - на групу в цілому в напрямку виконання групових завдань.
У своїх визначеннях лідерства багато авторів намагались чітко сформулювати той особливий компонент, який вносить сам лідер. Наприклад, І. Катц і Р. Кан розглядають лідерство як елемент, який справляє вплив і проявляється незалежно від механічного виконання повсякденних доручень організації [1, с. 6].
Згадані вчені розвивають свою думку й надалі: "лідерство - це здатність підняти людське бачення на рівень більш широкого кругозору, вивести діяльність людини на рівень більш високих стандартів, а також здатність сформувати людський індивід" [Цит. за: 1, с. 6].
На підставі аналізу різних підходів Р. Стогдилл виявив, що в усіх випадках лідерство розглядається або як фокус групових процесів, або як мистецтво дійти згоди, або з точки зору рольової диференціації в позиціях влади.
Американський дослідник Дж. Максвелл у своїй книзі "Виховай в себе лідера" надає здатності проявляти лідерські якості першочергової ваги: "люди не бажають, щоб ними командували. Вони хочуть, щоб їх вели за собою" [11, с. 15].
"Лідерство - це не закритий елітний клуб для природжених лідерів", - пише Дж. Максвелл [11, с. 23].
Дослідник відстоює тезу про те, що особистісним якостям, необхідним для ефективного лідерства, можна навчитися. Потрібно лише, на його думку, почати з ефективної комунікації, яка приведе до схвалення, яка, своєю чергою, породить вплив [11, с. 56].
Дослідник виокремлює п'ять поступових рівнів, які забезпечують формування лідерства в групі:
1) статус (люди прямують за лідером внаслідок своїх посадових обов'язків);
2) схвалення (люди прямують за лідером, оскільки вони цього бажають);
3) продуктивність (люди прямують за лідером завдяки його внеску в діяльність групи);
4) наставництво (люди прямують за лідером завдяки тому, що він зробив для них);
5) особистість (люди прямують за лідером, через те, ким він є, що собою являє) [11, с. 81].
На думку Дж. Максвелла, одними з головних рис, які здатна створити лідерські риси, є вміння оперувати категоріями майбутнього, передбачати його, пропонувати послідовникам його образ, а також цілісність особистості [11, с. 99].
Узагальнюючи різні визначення лідерства, можна вивести єдине, яке, на нашу думку, буде відповідати самої суті цього поняття.
Лідерство - це тип міжособистісної взаємодії (в даному випадку - між лідером і послідовниками), заснований на поєднанні різних джерел влади залежно від конкретної ситуації та спрямований на спонукання людей для досягнення спільних цілей.
Іншими словами лідерство - відносини домінування й підпорядкування, впливу і прямування в системі міжособистісних стосунків в групі, які ведуть до наміченої мети [22, с. 245].
Неоднозначні визначення існують і щодо сутності поняття "лідер".
Так, В. В. Мегель відмічає, що лідер - це член групи, який виявляється під час взаємодії її членів чи організовує їх навколо себе, коли його норми та ціннісні орієнтації узгоджені з груповими і сприяють організації й управлінню цією групою в ході досягнення групових цілей [12, с. 59].
Інакше трактує це поняття Р. Т. Самойлов, який розуміє лідера як члена групи, що має необхідні організаторські здібності, займає центральне місце у структурі міжособистісних відносин і спонукає своїм прикладом, організацією й управлінням групою до досягнення групових цілей найкращим способом [21, с. 111].
З огляду на зазначене вище, можна дійти висновку, що лідер - це:
1) член групи, за яким вона визнає перевагу в статусі й надає право приймати рішення в значущих для неї ситуаціях;
2) індивід, здатний виконувати центральну роль в організації спільної діяльності й регулювання взаємостосунків у групі;
3) людина, яка завдяки своїм особистісним якостям має переважний вплив на членів соціальної групи [29, с. 19].
На підставі наукових досліджень було сформульовано основні теоретичні напрями визначення значущих факторів ефективного лідерства:
1) суб'єктивно-психологічний, згідно з яким лідер є особистістю з відповідними соціально-психологічними якостями, тобто лідер трактується як біопсихологічне явище, без урахування соціально-економічної зумовленості;
2) функціонально-ситуаційний, який стверджує, що лідерство виникає як відповідь на потребу ситуації.
За такого підходу зменшується роль активності особистості й до уваги не беруться особистісні риси, а поява лідера пояснюється як результат місця, часу та обставин;
3) інтегрований напрям, згідно з яким лідерство є процес організації міжособистісних відносин у групі [2, c. 211].
Найбільш виразними типами лідерів є:
- традиційний лідер (його статус визначений з народження); ситуаційний лідер (його статус визначається тим, що особа з певними якостями перебуває у потрібний час у потрібному місці);
- призначений лідер (його вплив зумовлюється посадою; це суто бюрократичний тип лідерства);
- функціональний лідер (його лідерство продиктоване тим, що особа робить, а не посадою, яку вона обіймає) [29, с. 70].
На характер лідерської ролі впливає взаємозв'язок трьох змінних:
1) якості лідера;
2) якості оточуючих;
3) характер ситуації, в якій виявляється лідерство [5, с. 113].
Лідер, на наш погляд, повинен мати особистісну харизму, що виявляється у здатності чинити вплив на інших людей. Харизма - ключове слово у цьому контексті.
Отже, з одного боку, недостатня розробленість проблем лідерства, а, з іншого, - розкриття нових можливостей, важливе соціальне і практичне значення проблеми формування лідерських якостей старшокласників в особистісно орієнтованому виховному процесі загальноосвітньої школи й зумовили вибір теми цього дослідження
Мета роботи - виявлення особливостей та умов ефективного формування лідерських якостей старшокласників.
Завдання дослідження:
- виявити особливості формування лідерських якостей особистості старшокласників;
- розробити й експериментально апробувати технологію формування лідерських якостей старшокласників у загальноосвітній школі та впровадити її у виховний процес.
Об'єкт дослідження - процес виховання старшокласників у загальноосвітній школі.
Предмет дослідження - формування лідерських якостей старшокласників.
Гіпотеза дослідження - процес формування лідерських якостей у виховному процесі загальноосвітньої школи буде ефективнішим, якщо реалізувати відповідну технологію, що передбачає наявність таких педагогічних умов:
1) урахування особливостей і розвиток мотивації лідерства старшокласників;
2) забезпечення цілеспрямованого розвитку лідерських якостей старшокласників шляхом організації учнівського колективу, самоврядування та школи лідерів;
3) створення стимулювального й розвивального середовища, використовуючи інтерактивні форми роботи (КТС, тренінги, рольові ігри);
4) створення гуманних відносин суб'єктів виховання.
Для розв'язання окремих завдань, досягнення мети, перевірки гіпотези дослідження використано комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження, зокрема: теоретичні - аналіз філософської, психологічної і педагогічної літератури вітчизняних та зарубіжних авторів з досліджуваної проблеми, вивчення й узагальнення теоретичних і дослідних даних, вивчення й аналіз досвіду роботи загальноосвітніх шкіл; емпіричні - анкетування старшокласників і вчителів, самооцінювання для виявлення рівнів сформованості ознак лідерства, спостереження, індивідуальні та групові бесіди, тестування, моделювання, моделювання педагогічних ситуацій; педагогічний експеримент (констатувальний і формувальний); статистичні методи.
Дослідно-експериментальна робота проводилася на базі ЗОСШ № 84 Комунарського району м. Запоріжжя.


1. КОНСТАТУВАЛЬНИЙ ЕТАП ДОСЛІДЖЕННЯ

На констатувальному етапі експериментальної роботи нами було проведено діагностику рівнів сформованості лідерських якостей старшокласників різних шкіл на основі анкетування.
За критерії рівнів сформованості було взято виокремлені нами компоненти з визначеними в них ознаками лідерства: мотиваційний, емоційно-вольовий, особистісний, діловий.
За результатами діагностики було виявлено, що показники шкіл м. Запоріжжя і шкіл Запорізької області мають незначні відмінності (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1
Показники діагностики лідерських якостей старшокласників шкіл м. Запоріжжя і Запорізької області до проведення експерименту

Школа Рівень лідерських якостей Кількість учнів
ЗОСШ № 24: низький 9,8%
достатній 57,9%
високий 32,3%
ЗОСШ № 84 низький 15,8%
достатній 59,2%
високий 25,0%
Великодолинська школа
Запорізького р-ну низький 8,7%
достатній 52,8%
високий 38,5%

Крім того, показники ЗОСШ № 84 - найнижчі.
На нашу думку, це свідчить про те, що самооцінка у старшокласників області завищена порівняно зі старшокласниками шкіл міста тому, що в цих школах не приділяється спеціальна увага формуванню і розвитку лідерських якостей старшокласників.
Учні не знайомі з ознаками лідерства, не мають змоги реально перевірити на практиці наявність у себе таких якостей.
Щодо результатів самооцінки старшокласників ЗОСШ № 84 м. Запоріжжя, то ми можемо припустити, що вони більш адекватні.
Сприятливі умови в школі, які створили професійний і творчий педагогічний колектив разом з батьками учнів, а також постійна участь школярів у різноманітних олімпіадах, конкурсах, змаганнях різних видів, формують у старшокласників прагнення до самопізнання, саморозвитку, самовдосконалення і самоаналізу, що призводить до формування в них оптимістичної, реальної самооцінки.
Натомість, на нашу думку, самооцінка рівнів прояву ознак лідерства не може висвітлити повністю об'єктивну картину.
Насамперед, це пов'язано з тим, що тут може бути присутньою притаманна особливість юнацького віку завищена або занижена самооцінка.


2. ФОРМУВАЛЬНИЙ ЕТАП ДОСЛІДЖЕННЯ

На другому етапі діагностувального експерименту провідними було обрано методи спостереження, компетентних суддів та незалежних характеристик.
Експертами виступили класні керівники, психолог школи, педагог-організатор, інші учні.
В експерименті взяли участь учні ЗОСШ № 84 м. Запоріжжя.
До експериментальної групи (ЕГ) ввійшли молодші старшокласники - учні 9-х класів, які хоча й належать до випускників неповної середньої школи, але за віком (14-15 років) - до ранньої юності.
До контрольної групи (КГ) увійшли учні 10-11 класів, які також є учасниками виховного процесу школи, але не були охоплені експериментальною технологією.
За результатами другого етапу експерименту, які були одержані при підрахуванні загального відсотку за всіма ознаками в експериментальній та контрольній групах, було виявлено, що:
1) на низькому рівні знаходяться 15,8% старшокласників ЕГ і 14,5% КГ;
2) на достатньому рівні - 59,2% респондентів ЕГ і 62,1% КГ;
3) на високому рівні - 25% учнів ЕГ і 23,4% КГ.
На основі теоретичного аналізу наукової літератури та одержаних результатів діагностувального етапу експерименту нами було розроблено технологію формування лідерських якостей старшокласників у виховному процесі.
Відомо, що виховання - багатофакторний процес, який залежить від низки об'єктивних і суб'єктивних чинників.
До об'єктивних (зовнішніх) чинників нами віднесено інтегровані суб'єкти виховної взаємодії: суспільство і природу, школу, сім'ю.
Складовими цих чинників виступають:
1) соціально-історичні особливості, культурні традиції країни, засоби масової інформації, спілкування і діяльність; зміст освіти і виховання, рівень діяльності вчителя, взаємовідносини учня і вчителя;
2) рівень культури батьків, соціальна належність, матеріальні умови, склад сім'ї, взаємовідносини в сім'ї.
До суб'єктивних (внутрішніх) чинників віднесено здоров'я, психічні процеси і стани, складовими яких є: психічні, статеві і вікові особливості особистості, а також самовиховання.
На нашу думку, формування лідерських якостей буде ефективним, якщо у виховному процесі реалізувати в комплексі визначені нами педагогічні умови:
1) урахування особливостей і розвиток мотивації лідерства старшокласників;
2) забезпечення цілеспрямованого розвитку лідерських якостей старшокласників;
3) створення стимулювального і розвивального середовища з використанням інтерактивних форм роботи (КТС, тренінги, рольові ігри) та створення гуманних відносин суб'єктів виховання.
Засобами реалізації формування лідерських якостей нами було обрано:
- програму виховання школярів "Я - українець";
- учнівське самоврядування - Шкільна Учнівська Республіка;
- школу лідерів;
- використання інтерактивних форм роботи - тренінги, ділові та рольові ігри, колективні творчі справи та ін.
Методами - створення виховних ситуацій, особистісного прикладу, вправ, дискусій, ігор, змагань тощо. У випадку, якщо зміни не відбулися, або відбулися незначні зміни в особистості учнів, нами було передбачено корекцію педагогічних умов або корекцію засобів, форм і методів формування лідерських якостей старшокласників.
Впровадження експериментальної технології ми розпочали з урахування зовнішніх і внутрішніх чинників виховання особистості учнів.
По-перше, створюючи умови для інтеграції суб'єктів виховання, було запропоновано вчителям, класним керівникам дати відповіді на запитання, які допомогли з'ясувати, наскільки вони володіють технологією особистісного спілкування, вміють проектувати й організовувати особистісно орієнтований виховний процес.
Аналізуючи відповіді вчителів, ми дійшли висновку, що вчителі школи готові до змін, цікавляться новітніми педагогічними ідеями, концепціями, методиками, технологіями, але недостатньо володіють уміннями та навичками педагогічної взаємодії.
Для вчителів і класних керівників, з метою формування в них мотиваційної готовності до такої взаємодії, було створено клуб "Творчість", де вони мали можливість обмінюватися своїми думками, враженнями.
Особлива увага приділялася питанням професійного педагогічного спілкування, що є комунікативною взаємодією педагога з учнями, батьками, колегами, спрямованою на створення психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності, стосунків.
Для вчителів проводилися:
1) тренінг "Технології особистісно орієнтованої педагогічної взаємодії";
2) цикл семінарів-практикумів, на яких обговорювалися різні педагогічні ситуації, стилі та моделі спілкування вчителів з учнями та батьками;
3) організаційно-діяльнісна гра "Особистісно орієнтована взаємодія вчителя з учнем";
4) творча лабораторія "Створення умов для вільного розвитку особистості учня, його мислення і загальної культури шляхом залучення до різноманітних видів творчої діяльності";
5) методичні об'єднання з таких питань: "Розвиток соціальної активності учнів через учнівське самоврядування", "Формування "Я-концепції" учня-творця на основі самоосвіти, саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення, моральної досконалості".
Беручи участь в роботі клубу вчителі усвідомили необхідність створення особистісно орієнтованого виховного процесу в школі, виявили готовність до співпраці, діалогічного партнерства, особистісного спілкування, взаємної підтримки і допомоги. Робота клубу спонукала вчителів до самоосвіти, творчих пошуків.
Ефективність виховання дитини, зокрема формування лідерських якостей старшокласників, можлива лише за умови взаємодії з батьками. Саме в родині як першому мікросоціальному середовищі визначаються соціальний статус дитини, її права й обов'язки.
Дбаючи про ефективну взаємодію з батьками, вчителі запрошували їх до співробітництва.
З метою підвищення рівня педагогічної освіченості батьків у школі було організовано:
1) Дні відкритих дверей;
2) тематичні декади з відвідуванням батьків уроків та колективних творчих справ;
3) тематичні вечори запитань і відповідей, де розв'язувалися й обговорювалися педагогічні ситуації;
4) зустрічі з фахівцями, які опікують проблеми виховання дітей і молоді;
5) консультації та індивідуальна робота психолога школи;
6) круглі столи з проблем взаємодії школи і родини.
Батьки також залучалися до виховного процесу школи: вони організовували родинні свята, конкурси, змагання, брали участь у вирішенні різних питань з виховання, разом з учителями організовували батьківські "посиденьки" з обміну досвідом щодо сімейного виховання.
Основою для організації особистісно орієнтованого виховного процесу стала розроблена програма виховання школярів, яка ставила перед собою такі завдання:
1) забезпечення умов для особистісного зростання і самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних та власних інтересів;
2) формування особистості, наділеної сучасним світоглядом, компетентної у виборі рішення, здатної до самоорганізації і адаптації в соціумі.
Програма створена з урахуванням вікових, психолого-фізіологічних особливостей учнів, проблем, потреб кожного учнівського колективу класу, групи, об'єднання.
Проектуючи виховний процес на основі цієї програми учні разом з учителями водночас набували вмінь працювати у групі, правильно висловлювати свою думку, бути толерантними до інших, брати відповідальність на себе, бути впевненими в собі, виявляти свої здібності, таланти.
На підставі нових особистісно орієнтованих технологій нами було створено шкільне самоврядування відповідно до Конституції України, Законів про загальну середню освіту, Конвенції ООН про права дитини та інших документів й адаптоване до шкільних традицій.
Через створення системи учнівського самоврядування - Шкільної Учнівської Республіки (ШУР) - на засадах демократії й гуманістичних відносин, були створені умови для гуманних відносин суб'єктів виховання, самовизначення, самоствердження й самореалізації особистості учня, вільного розвитку його здібностей, формування в нього потреби інтелектуального, духовного, культурного розвитку, здатного до самостійного творчого мислення, виховання поваги до суверенітету особистості учня.
Організовуючи різноманітні колективні творчі справи, ми в такий спосіб створювали розвивальне і стимулювальне середовище, з гуманними відносинами, яке включало в себе родину дитини, класний та шкільний колектив і громадські організації й установи, в якому старшокласники набували вмінь і навичок організаційної роботи, комунікації, самостійності, відповідальності, творчого розвитку своїх здібностей, прагнення до самореалізації.
Після впровадження експериментальної технології нами було повторно продіагностовано рівень сформованості ознак лідерства у старшокласників експериментальної групи.
За результатами діагностики було встановлено, що в ході реалізації експериментальної технології формування лідерських якостей старшокласників у виховному процесі відбулися певні зміни в рівнях сформованості ознак лідерства старшокласників (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1
Показники діагностики лідерських якостей старшокласників
ЗОШ № 84 м. Запоріжжя після проведення експерименту
Рівень лідерських якостей Кількість учнів
низький 13,07%
достатній 57,3%
високий 29,6%

Одержані дані свідчать, що кількість старшокласників з високим рівнем прояву ознак лідерства збільшилася за рахунок кількості старшокласників з достатнім рівнем прояву ознак лідерства.
Втім, хоч і зменшилася кількість старшокласників з низьким рівнем ознак лідерства, кількість старшокласників з достатнім рівнем прояву ознак лідерства не збільшилася, а навпаки на 2% зменшилася.


3. КОРЕКЦІЙНИЙ ЕТАП ДОСЛІДЖЕННЯ

Наступний етап експериментальної технології передбачав корекційну роботу зі старшокласниками, в яких рівень сформованості лідерських якостей залишився на низькому рівні.
Тому для проведення корекційної роботи ми більш детально розглянули динаміку змінності сформованості компонентів ознак лідерства в цих старшокласників, які відбулися в ході реалізації експериментальної технології.
Було виявлено, що найбільші зміни в бік зменшення кількості старшокласників, у яких сформовані лідерські якості на низькому рівні, відбулися за ознаками ділового компоненту (22% до експерименту і 17,3% після), значні зміни відбулися за ознаками мотиваційного компоненту (16% до і 12,7% після експерименту).
Проте тільки на 2% змінилися результати за ознаками емоційно-вольового компоненту (12% до і 10% після експерименту) і незначні зміни відбулися за ознаками особистісного компоненту (18,6% до і 16,7% після експерименту).
На нашу думку, це свідчить про те, що саме організація виховного процесу сприяла формуванню ознак лідерства ділового і мотиваційного компонентів, проте наявність особливостей юнацького віку, а саме - насичене емоційне життя, чутливість, юнацький максималізм, прагнення до самоствердження - не призвели до значних змін ознак емоційно-вольового і особистісного компонентів.
Беручи до уваги дані, одержані в ході діагностики, результати сформованості ознак лідерства, в яких відбулися найменші зміни, індивідуальні особливості особистості старшокласників з низьким рівнем сформованості ознак лідерства та використовуючи особистісний підхід, ми склали для них індивідуальну корекційну програму формування лідерських якостей, яка, на нашу думку, спроможна була змінити та поглибити прояв ознак лідерства на достатньому рівні.
До корекційної програми було включено:
1) створення доброзичливої атмосфери та ситуації успіху для учнів у класі, школі та, по можливості, вдома;
2) індивідуальну роботу з батьками старшокласників;
3) школу лідерів та доручення організації колективної творчої справи.
Корекційна програма передбачала створення добрих, відкритих, гуманних відносин.
Для цього з учнями проводилися неформальні, довірливі бесіди, під час яких обговорювалися проблеми старшокласників, а також було важливо переконати учня в його значущості, неповторності й унікальності його особистості, посилити віру в себе і показати, що він може посісти гідне місце в класному колективі та суспільстві.
Наступний етап корекційної роботи була робота з батьками. Для цієї роботи залучали психолога школи та класного керівника. Фахівці проводили бесіди, за допомогою яких з'ясовували причини несформованості ознак лідерства в дитини.
Психологом проводилася діагностика сімейних стосунків, індивідуальні і сімейні консультації, корекційна робота. Разом з батьками розроблялася лінія їх поведінки з дитиною, реальні вимоги до дитини та спільна організація виховної роботи в школі.
Корекційна програма занять у школі лідерів ставила перед старшокласниками за мету:
1) подолати свій страх і невпевненість у собі, повірити в себе;
2) зацікавити учнів і залучити їх до громадської роботи, сформувати такі ознаки лідерства на достатньому рівні, як-от: урівноваженість; вміння впливати на інших, приймати правильне рішення в непередбачених ситуаціях; брати на себе відповідальність; розвивати вольові, комунікативні та організаторські здібності; сформувати потребу в досягненні та прагнення в само досконалості і самореалізації, дати знання, уміння й навички організаторської роботи.
Заняття проводилися за допомогою інтерактивних форм, а саме: тренінгів, вправ, ігор, виконання творчих і продуктивних завдань, організації творчих відряджень.
Враховуючи інтереси та бажання учнів, їх нахили і здібності, кожному старшокласнику доручили організувати колективну творчу справу. У такий спосіб кожний учасник корекційної програми мав можливість стати організатором тієї чи іншої справи. Учні, яким все ж таки важко було виконати доручену справу, мали змогу звернутися за допомогою до батьків, учителів, своїх друзів.
Результати експерименту наведені у таблицях 3.1 і 3.2.

Таблиця 3.1
Рівень сформованості ознак лідерства до і після експерименту в ЕГ
Рівень До впровадження експериментальної технології Після впровадження експериментальної технології
низький 15,08% 6,9%
достатній 59,2% 63,5%
високий 25% 29,6%

Таблиця 3.2
Рівень сформованості ознак лідерства до і після експерименту в ЕГ і КГ
Рівень ЕГ КГ
низький 6,9% 12,9%
достатній 63,5% 61,7%
високий 29,6% 25,4%
Отже, одержані результати є закономірним наслідком реалізації зазначеної сукупності педагогічних умов, що взаємопов'язані і взаємозумовлені, під час впровадження експериментальної технології формування лідерських якостей старшокласників у виховному процесі, що й підтверджує правомірність гіпотези дослідження.


ВИСНОВКИ

Під поняттям "лідерство" ми розуміємо стосунки домінування і підпорядкування, впливу і прямування в системі міжособистісних стосунків у групі, які призводять до наміченої мети.
Лідер - це:
1) член групи, за яким вона визнає перевагу в статусі і надає право приймати рішення в значущих для неї ситуаціях;
2) індивід, здатний виконувати центральну роль в організації спільної діяльності і регулювання взаємостосунків у групі;
3) людина, яка завдяки своїм особистісним якостям має переважний вплив на членів соціальної групи.
Лідерські якості - це якості особистості, які забезпечують ефективне лідерство, а саме - індивідуально-особистісні і соціально-психологічні особливості особистості, що впливають на групу і призводять до досягнення мети.
Компонентами лідерських якостей з визначенням у них ознак, які забезпечують ефективне лідерство старшокласників є:
1) мотиваційний (упевненість у собі, потреба в досягненні, прагнення до самоствердження і самореалізації);
2) емоційно-вольовий (урівноваженість, емоційно-позитивне самопочуття, наявність вольових якостей);
3) особистісний (вплив на інших, оригінальне, творче мислення, комунікативні та організаторські здібності);
4) діловий (уміння приймати правильне рішення в непередбачених ситуаціях, готовність брати на себе відповідальність, знання, уміння та навички організаторської роботи).
Під формуванням лідерських якостей ми розуміємо якісні й кількісні зміни у психіці індивідуума, які забезпечують накопичення лідерського потенціалу особистості, що виражається в ускладненні когнітивних психологічних структур, розвитку здатності до самоврядування, зростанні активності й удосконаленні мотивації до лідерства.
За результатами констатувального експерименту, які були одержані при підрахуванні загального відсотку за всіма ознаками в експериментальній та контрольній групах, було виявлено, що низькому рівні знаходяться 15,8% старшокласників ЕГ і 14,5% КГ; на достатньому рівні - 59,2% респондентів ЕГ і 62,1% КГ; на високому рівні - 25% учнів ЕГ і 23,4% КГ.
На формувальному етапі дослідження було розроблено й впроваджено експериментальну технологію формування лідерських якостей старшокласників, яка передбачала реалізацію в комплексі таких педагогічних умов:
- урахування особливостей і розвиток мотивації лідерства старшокласників;
- забезпечення цілеспрямованого розвитку лідерських якостей старшокласників шляхом організації учнівського колективу, самоврядування та школи лідера;
- створення стимулювального і розвивального середовища з використанням інтерактивних форм роботи (КТС, тренінги, рольові ігри);
- створення гуманних відносин суб'єктів виховання.
Результатом формувального експерименту є достовірна різниця між рівнями сформованості ознак лідерства в експериментальній групі і контрольній групах.
На прикінцевому етапі експерименту на низькому рівні зазначені якості було сформовано в 6,9% старшокласників в ЕГ і 12,9% у КГ, достатній рівень зафіксовано в 63,5% респондентів в ЕГ і 61,7% у КГ, високого рівня сформованості лідерських якостей досягли 29,6% учнів в ЕГ і 25,4% у КГ).
Проведене дослідження дає можливість на якісно новому рівні вирішувати питання формування лідерських якостей старшокласників у виховному процесі загальноосвітньої школи.
Проте його результати не вичерпують усієї повноти їх висвітлення і не претендують на всебічне розкриття зазначеної проблеми.
Подальшого дослідження потребують питання формування лідерських якостей в учнів різного віку, психолого-педагогічні умови реалізації прагнення учнів різного віку до лідерства.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Алифанов С. Основные направления анализа лидеров // Вопросы психологии. - 2001. - № 3. - С. 5 - 7.
2. Василькова О.І. Методологічні проблеми лідерства в навчальних групах // Психологія на перетині тисячоліть: Зб. наук. праць учасників П'ятих Костюківських читань: В 3-х т. - К.: Гнозіс, 1998. - Т. 1. - С. 210 - 214.
3. Васильков В. М., Василькова О.І. Особливості психолого-педагогічної роботи з "важкими" підлітками: Навч. посібник. - Донецьк: ДЕОН, 2004. - 388 с.
4. Василькова О.І, Васильков В. М. Проблема дослідження та використання неформального учнівського лідерства у виховній діяльності педагога // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Зб. наук. пр. - К.: Педагогічна думка, 1999. - Кн.1. - С. 146 - 153.
5. Василькова О. И. Структурно-логическая модель динамики неформального лидерства в учебной группе // Психологія: Зб. наук. пр. НПУ ім. М. П. Драгоманова. Вип. 12. - К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2001. - С. 113-118.
6. Выготский Л. С. Собрание сочинений: В 6 т. Т. 2. - М.: Педагогика, 1982. - 524 с.
7. Драгунова Т. В. Психология взросления. - М.: Педагогика, 1990. - 280 с.
8. Зотова О. И., Кряжева И. К. Некоторые аспекты социально-психологической адаптации личности // Вопросы психологии. - 1986. - № 3. - С. 84 - 93.
9. Кон И. С. Психология юношеского возраста. - М.: Наука, 1979. - 390 с.
10. Кулюткина Ю. Н. Личностные факторы развития познавательной активности учащихся в процессе обучения // Вопросы психологии. - 1984. - № 5. - С. 41 - 44.
11. Максвелл Д. Виховай в себе лидера / Пер. з англ. Г.І. Левітан. - 2-е вид. - К.: Август, 2006. - 400 с.
12. Мегель В. В. Адаптация типов к внешним и внутренним условиям // Соционика, ментология и психология личности. - 1996. - № 4. - С. 58 - 60.
13. Мнацаканян Л. И. Личность и оценочные способности старшеклассников: Кн. для учителя. - М.: Просвещение, 1991. - 190 с.
14. Немов Р. С. Практическая психология: Познание себя. Влияние на людей: Пособие для учащихся. - М.: ВЛАДОС, 2007. - 488 с.
15. Общие основы психологии / Под ред. А. Д. Денисенко. - М.: ВЛАДОС, 2005. - 348 с.
16. Петровский А. В. Личность. Деятельность. Коллектив. - М.: ИНФРА-М, 1992. - 322 с.
17. Походенко С. В. До питання про виховання лідера в підлітковому віці // Актуальні проблеми педагогіки та психології: Зб. наукових праць. - Ніжин: НДПУ, 1995. - С. 158 - 162.
18. Походенко С. В. Становлення мотивації лідерства у підлітків шляхом ідентифікації зі "значущим іншим" // Наукові записки НДПУ. - Ніжин: НДПУ, 1998. - С. 9 - 13.
19. Психологические средства выявления особенностей личностного развития подростков и юношества: Сб. науч. трудов. - М.: