К лідерські якості старшокласників.

ЗМІСТ

Вступ 3
1 Становлення лідерських якостей старшокласників
у виховному процесі загальноосвітньої школи 6
1.1 Сутність та зміст лідерських якостей особистості у вітчизняній
та зарубіжній теоріях лідерства 6
1.2 Особливості розвитку і становлення лідерських якостей у дітей старшого шкільного віку як соціально-педагогічна проблема 14
1.3 Формування лідерських якостей старшокласників
у виховному процесі загальноосвітньої школи 18
2 Експериментальне дослідження самооцінкиучнів-старшокласників залежно від статусу лідерів 24
2.1 Методи та методики дослідження 24
2.2 Аналіз результатів та інтерпретація отриманих даних 28
Висновки 36
Список використаної літератури 39
Додаток А. Методика вивчення рівня лідерських якостей 42

ВСТУП
Актуальність дослідження. Сучасність проблематики лідерських якостей старшокласників проявляється в соціальному, психологічному та педагогічному аспектах.
Соціальний аспект: потреба сучасного суспільства організаційно сформувати соціальну активність підлітків, залучити їх, використовуючи різноманітні форми громадських об'єднань, до оволодіння соціальними ролями не лише для збагачення досвідом взаємодії з людьми, а й для реалізації можливостей свого лідерського творчого потенціалу.
Психологічний аспект: школа є своєрідним шляхом пошуку підлітком своєї ідентичності, пошуку себе серед однолітків, спільності.
Педагогічний аспект: школа є організованою системою виховного впливу однолітків один на одного.
Наразі в нашій країні створилася така ситуація, що без визнаних лідерів не можна вижити ні в політичній, ні в комерційній, ні в будь-якій іншій організації. Зміна пріоритетів в українському суспільстві, де головною цінністю, суб'єктом культури і життя є людина, вимагає від сучасної школи системного, новаторського забезпечення виховного процесу, який грунтується на демократичних засадах, принципах особистісно орієнтованої взаємодії.
У зв'язку з цим особливої актуальності набуває проблема формування лідерських якостей старшокласників у виховному процесі загальноосвітньої школи.
Сучасні дослідження проблеми лідерства доводять, що лідером стає людина, яка наділена лідерськими якостями, або має лідерський потенціал, що може реалізуватись у відповідних ситуаціях, але ні в науковій, ні в методичній літературі в достатньому ступені не розроблені технології формування лідерських якостей у виховному процесі.
Отже, з одного боку, недостатня розробленість проблем лідерства, а, з іншого, – розкриття нових можливостей, важливе соціальне й практичне значення проблеми формування лідерських якостей старшокласників у виховному процесі загальноосвітньої школи й зумовили вибір теми цього дослідження
Мета роботи – аналіз особливостей і умов ефективного формування лідерських якостей старшокласників у виховному процесі загальноосвітньої школи.
Завдання дослідження:
– розглянути сутність та зміст лідерських якостей особистості у вітчизняній та зарубіжній теоріях лідерства;
– з'ясувати особливості розвитку і становлення лідерських якостей у дітей старшого шкільного віку як соціально-педагогічної проблеми;
– охарактеризувати процес формування лідерських якостей старшокласників у виховному процесі загальноосвітньої школи;
– провести експериментальне дослідження самооцінки старшокласниками своїх лідерських якостей.
Об'єкт дослідження – становлення лідерських якостей старшокласників та їх формування у виховному процесі загальноосвітньої школи.
Предмет дослідження – сукупність лідерських якостей, притаманних старшокласникам.
Для розв'язання окремих завдань й досягнення мети роботи використовувались загальнотеоретичні й емпіричні методи, спостереження, індивідуальні та групові бесіди, тестування, моделювання, педагогічний експеримент, статистичні методи.
Дослідно-експериментальна робота проводилася на базі ЗОСШ № 84 Комунарського району м. Запоріжжя.
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури.


1 СТАНОВЛЕННЯ ЛІДЕРСЬКИХ ЯКОСТЕЙ СТАРШОКЛАСНИКІВ У ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ
1.1 Сутність та зміст лідерських якостей особистості у вітчизняній та зарубіжній теоріях лідерства
Лідер у перекладі з англійської означає ведучий.
Термін "лідер" за даними Оксфордського словника, з'явився приблизно у 1300 р., проте багато фахівців впевнені, що це поняття не могло з'явитися раніше 1800 р.
Одне з перших визначень лідерства дав Ч. Х. Кулі у 1902 р. На його думку, лідер – це фокус групових процесів.
У 1906 р. Мемфорд, а в 1911 р. М. Блекнер запропонували інше визначення лідерства: це – централізація зусиль в одній особистості як виявлення влади всіх.
У 1924 р. американський соціолог Л. Л. Бернард дав таке трактування лідерства: лідер фокусує увагу і реалізує енергію групи в заданому напрямку.
Кількість визначень лідера і лідерства як соціального явища постійно зростала. У вітчизняній соціології лідер – це член групи, здатний очолити, показати приклад, організувати виконання завдання і визнаний у цій ролі більшістю членів групи. Лідер відіграє центральну роль в організації спільної діяльності групи, до якої він належить, і регулює міжособистісні відносини. Таким чином, лідер є центром збігання інтересів групи [22, с. 112].
У вітчизняній теорії соціальної психології за основу вивчення проблеми лідерства був узятий діяльнісний підхід, запропонований О. М. Леонтьєвим, відповідно до якого головними детермінантами процесу лідерства були цілі та завдання групи, що визначали, хто стане лідером і який стиль лідерства виявиться найбільш ефективним [14, с. 326].
Як було з'ясовано, різні вчені, різноманітні школи неординарно підходять до проблеми лідерства.
Найбільш розповсюджені та загальновизнані теорії – це теорії особистісних рис, ситуативні, ситуативно-особистісні.
На мій погляд, різниця між ними полягає в тому, що ситуативні теорії враховують риси, характерні для середовища лідерства: час, місце, обставини групових дій, тобто зовнішні параметри, що стосуються і лідера, і очолюваної ним групи в цілому. Діяльнісний же підхід акцентує увагу на таких внутрішніх характеристиках групи, як цілі, завдання та склад.
Теорія рис (та її різновиди) виникли під впливом досліджень англійського психолога і антрополога Ф. Гальтона, який намагався пояснити лідерство на основі спадковості. У рамках цього напрямку були розпочаті дослідження царських династій різних націй, аналіз шлюбів між правителями тощо [14, с. 327].
Основною ідеєю такого підходу було переконання в тому, що коли лідер має якості, які передаються спадково і відрізняють його від послідовників, то ці якості можна виділити, проте скласти перелік таких рис тоді не вдалося.
Лише в 1940 р. американський психолог К. Берд склав список із
79 рис, що згадуються різними дослідниками як "лідерські". Серед них були названі ініціативність, товариськість, почуття гумору, ентузіазм, впевненість, дружелюбність та ін. Втім, вивченню жодної з них не приділялося достатньої уваги в дослідженнях.
На зміну теорії рис прийшли ситуативні теорії лідерства, згідно з якими поява лідера є результатом місця, часу й обставин. Тобто в різних конкретних ситуаціях групового життя виділяються окремі члени групи, які перевищують інших, принаймні, в якійсь одній якості, але оскільки саме така якість і є необхідною у певній ситуації, то людина, яка володіє нею, стає лідером [22, с. 119].
Ситуаційна теорія лідерства підкреслює відносність рис, властивих лідеру, і припускає, що якісно різні обставини можуть вимагати якісно різних лідерів.
Американський вчений Е. Хартлі запропонував свою модифікацію ситуаційної теорії. Він припустив, що, по-перше, коли людина стає лідером в одній ситуації, не виключено, що вона стане ним і в іншій; по-друге, в результаті стереотипного сприйняття лідери в одній ситуації розглядаються групою як "лідери взагалі", по-третє, ставши лідером у певній ситуації, людина здобуває авторитет, що сприяє її обранню лідером і наступного разу; по-четверте, лідером зазвичай обирають людину, яка має мотивацію для досягнення цієї позиції [1, с. 6].
Проте таке, на мій погляд, розмите формулювання не зняло однобічності з цієї теорії, і, як часто буває у науці, два крайніх варіанти породили третій, більш-менш компромісний, а саме – особистісно-ситуативну теорію.
У 1952 р. Г. Герт і Р. Ч. Міллс виділили чотири фактори, які, на їх думку, необхідно було враховувати при розгляді феномену лідерства:
1) риси та мотиви лідера як людини;
2) образи лідера та мотиви, що існують у свідомості його послідовників і спонукають їх іти слідом за ним;
3) характеристики ролі лідера;
4) інституціональний контекст, тобто ті офіційні та правові параметри, у яких працює лідер і до яких він та його послідовники залучені.
Р. М. Стогдилл запропонував вивчати лідерство з погляду статусу, взаємодії, сприйняття та поведінки індивідів стосовно інших членів групи. Таким чином, лідерство стало розглядатися як стосунки між людьми, а не як характеристика окремого індивіда.
Дотримуючись цієї традиції, Р. Кеттел запропонував розглядати лідерство як динамічну взаємодію між цілями лідера та цілями й потребами послідовників, де функція лідера зводиться до вибору та досягнення групових цілей.
Проте існують й інші школи, що зробили значний внесок у вивчення цієї проблеми. Наприклад, теорія очікування-взаємодії, або гуманістична теорія лідерства, згідно з якою лідер має у такий спосіб перетворити групу чи організацію в цілому, щоб індивіду була гарантована свобода здійснення його власних цілей, задоволення потреб, і разом з тим таким чином, щоб він здійснював вклад у досягнення спільних цілей організації [14, с. 328].
Доволі широкого розповсюдження в США набула і так звана мотиваційна теорія лідерства, представники якої (У. Мітчел, Е. Еванс та ін.) доводять, що ефективність лідерства залежить від його впливу на мотивацію послідовників, на їх здатність до продуктивного виконання завдання й на задоволення ,яке вони відчувають у процесі роботи.
Саме ця теорія визначає типи лідерської поведінки:
1) підтримуюче лідерство;
2) директивне лідерство;
3) лідерство, орієнтоване на досягнення якісного результату;
4) установки та поведінка послідовників, які враховують задоволення чи незадоволення роботою, схвалення чи несхвалення лідера, мотивацію поведінки;
5) ситуативні фактори, що включають:
а) індивідуальні риси послідовників;
б) фактор "навколишнього середовища" (поставлене завдання, система влади в групі та ін.), що виконує три функції, від яких залежить вплив лідера на мотивацію послідовників:
– виконання поставленого завдання;
– стабілізація поведінки послідовників;
– винагорода за вирішення завдання [27, с. 329].
Помітне місце серед досліджень проблеми лідерства займають також теорії обміну.
Дж. К. Хоманс, Д. Марч, Г. А. Саймон розглядають лідера як того, хто відчуває потреби та бажання своїх послідовників і пропонує способи їх здійснення.
На мій погляд, тут акцент робиться на емоційній стороні процесу. Лідер може бути зорієнтований на вирішення реальних завдань, досягнення певних цілей, а може надавати першорядного значення стосункам зі своїм оточенням.
Проблемами лідерства займаються й вітчизняні вчені, як соціологи, так і психологи. Наприклад, Б. Д. Паригін допускає існування восьми типів лідерства, класифікуючи їх за трьома ознаками:
1) змістом діяльності (лідер-натхненник, лідер-виконавець, діловий лідер);
2) за стилем лідерства (авторитарний і демократичний лідер);
3) за характером діяльності (універсальний і ситуативний лідер).
Л.І. Уманський і його школа розглядають такі типи лідерства в малих групах:
1) лідер-організатор;
2) лідер-ініціатор, який висуває пропозиції, що слугують початком групової дії;
3) лідер-ерудит;
4) лідер-генератор емоційного настрою групи, який впливає на груповий настрій;
5) лідер емоційного тяжіння, який відповідає соціометричній "зірці";
6) лідер-умілець, кращий за інших, здатний виконати будь-яке групове завдання [2, с. 98].
Узагальнивши різні визначення, під поняттям "лідерство", на мій погляд, можна дати таке його визначення – це стосунки домінування і підпорядкування, впливу і прямування в системі міжособистісних стосунків у групі, які призводять до наміченої мети.
Неоднозначні визначення існують і щодо сутності поняття "лідер".
Так, Н. С. Жеребова відмічає, що лідер – це член групи, який виявляється під час взаємодії її членів чи організовує їх навколо себе, коли його норми та ціннісні орієнтації узгоджені з груповими і сприяють організації й управлінню цією групою в ході досягнення групових цілей.
Інакше трактує це поняття А. А. Єршов, який розуміє лідера як члена групи, який має необхідні організаторські здібності, займає центральне положення у структурі міжособистісних відносин і спонукає своїм прикладом, організацією й управлінням групою до досягнення групових цілей найкращим засобом.
З огляду на зазначене, вважаю, що лідер – це:
1) член групи, за яким вона визнає перевагу в статусі й надає право приймати рішення в значущих для неї ситуаціях;
2) індивід, здатний виконувати центральну роль в організації спільної діяльності та регулювання взаємостосунків у групі;
3) людина, яка завдяки своїм особистісним якостям має переважний вплив на членів соціальної групи.
На підставі наукових досліджень було виділено основні теоретичні напрями визначення значущих факторів ефективного лідерства:
1) суб'єктивно-психологічний, згідно з яким лідер є особистістю з відповідними соціально-психологічними якостями, тобто лідер трактується як біопсихологічне явище, без урахування соціально-економічної зумовленості;
2) функціонально-ситуаційний, який стверджує, що лідерство виникає як відповідь на потребу ситуації.
За такого підходу зменшується роль активності особистості й до уваги не беруться особистісні риси, втім, поява лідера пояснюється як результат місця, часу та обставин;
3) інтегрований напрям, згідно з яким лідерство є процес організації міжособистісних відносин у групі.
Найбільш виразними типами лідерів є:
– традиційний лідер (його статус визначений з народження);
– ситуаційний лідер (його статус визначається тим, що особа з певними якостями перебуває у потрібний час у потрібному місці);
– призначений лідер (його вплив зумовлюється посадою – це суто бюрократичний тип лідерства);
– функціональний лідер (його лідерство продиктоване тим, що особа робить, а не посадою, яку вона обіймає) [29, с. 70].
На характер лідерської ролі впливає взаємозв'язок трьох змінних: якості лідера, якості послідовників чи відомих і характер ситуації, в якій виявляється лідерство.
На мою думку, лідерські якості – це якості особистості, які забезпечують ефективне лідерство, а саме: індивідуально-особистісні і соціально-психологічні особливості особистості, що впливають на групу і призводять до досягнення мети.
Усі лідери, на мій погляд, мають низку чітко виявлених якостей:
1) спосіб життя лідера передбачає тісне поєднання кар'єри і особистого життя;
2) лідер ніколи не зупиняється у своєму розвитку. Здібності, честолюбність, талант, знання стимулюють лідера до їх подальшого розвитку і вдосконалення;
3) лідер знаходить своє справжнє покликання у застосуванні успадкованих здібностей та набутих навичок, розуму, знань, таланту як способу самореалізації саме у спілкуванні з іншими людьми.
Наразі лідерство як наукова проблема не викликає сумнівів. Більш того, намітився явний інтерес і увага до неї не лише в рамках соціальної психології, але й у соціології, педагогіці, у різних прикладних дослідженнях.
Розробка питань лідерства ведеться на трьох рівнях: теоретико-методологічному, концептуальному й операційному.
Теоретико-методологічний рівень припускає, насамперед, дотримання основних психологічних принципів у підході до проблеми лідерства.
Провідні спеціалісти при її аналізі виходять з принципів єдності свідомості і діяльності, детермінізму, опосередкованості. Основним системоутворюючим фактором лідерства є категорія взаємодії, що передбачає активні взаємовідносини в поведінці учасників групи.
Отже, лідерство розглядається як вторинне, похідне явище, як результат взаємодії учасників групи, і є структурно-функціональною характеристикою даної групи.
Концептуальний рівень підходу до проблеми лідерства представлений двома основними позиціями.
Першою з них розглядаються переважно динамічні, функціональні характеристики лідерства в рамках групової організації.
Другою позицією розглядаються структурні, статичні характеристики лідерства в груповій організації. Лідерство розуміється, передусім, як певна загальна якість групи, що, з одного боку, тісно пов'язана з іншими її якостями, а, з іншого боку, може характеризувати не лише групу в цілому, але й розглядатися через кожну з її підструктур.
Операційний рівень аналізу досліджень лідерства пов'язаний із вивченням типів і стилів лідерства в різних видах групової діяльності й ефективність того чи іншого стилю залежно від орієнтації групи на досягнення успіху, участі у діяльності, від типу і змісту завдань групової діяльності.
Загалом, на мій погляд, лідерство можна визначити як відносини вчителя й учня. Лідер передає своєму оточенню знання, навички, моральні цінності. Особисті позитивні якості лідера є взірцем для наслідування і предметом поваги з боку його оточення. Вироблення організаторських, управлінських якостей лідера – проблема його власного навчання і виховання. Для лідера необхідно сформувати і згуртувати колектив чи групу, визначити її цілі, поставити перед людьми, які входять до складу групи , необхідні завдання, визначити засоби та виявити резерви досягнення мети, забезпечити контроль за виконанням.
Отже, лідерство – це особлива роль усередині системи стосунків, що визначається взаємними очікуваннями певних дій лідера й його послідовників. Причому до ролі лідера висувають більші вимоги, на неї покладають вищі обов'язки, ніж на інші ролі.
1.2 Особливості розвитку і становлення лідерських якостей у дітей старшого шкільного віку як соціально-педагогічна проблема
Рання юність (старший шкільний вік) охоплює вікові межі
15–18 років.
Старший школяр стоїть на порозі виходу у самостійне життя. Тому рання юність – це вік безпосередньої підготовки підростаючої особистості до життя як дорослої людини. Важливі завдання юнацького віку – вибір професії, підготовка до трудової діяльності та підготовка до вступу у шлюб та створення власної сім'ї [13, с. 28].
Старший шкільний вік – початкова стадія фізичної зрілості й одночасно стадія статевого дозрівання. Старшокласники готові до фізичних та розумових навантажень. Фізичний розвиток сприяє формуванню навичок і вмінь у праці, спорті, відкриває можливості для вибору професії. Усвідомлення своєї фізичної сили і привабливості, здоров'я впливає на формування у юнаків та дівчат високої самооцінки, впевненості в собі, життєрадісності, оптимізму, активності, лідерських якостей тощо [3, c. 105].
Юність є перехідним періодом від зрілості фізичної до зрілості соціальної.
Саме в ранньому юнацькому віці головним новоутворенням є відкриття власного Я, розвиток рефлексії, усвідомлення власної індивідуальності та її властивостей, поява життєвого плану, настанова на свідому побудову власного життя.
Значної ваги у свідомості старшокласників набуває усвідомлення ними тих якостей оточуючих людей і своїх власних, які зумовлюють людські взаємини.
Ранній юнацький вік має вирішальне значення в розвитку особистості, накладаючи відбиток на подальший життєвий шлях. Адже здійснений у юнацтві життєвий вибір буде визначати в подальшому успішність життєвого шляху особистості в цілому.
У ранній юності значно зменшується гострота міжособистісних конфліктів і меншою мірою проявляється негативізм у взаєминах з оточуючими людьми. Покращується загальне фізичне і емоційне самопочуття дітей, зростає їх контактність та комунікативність. Відзначається більше витримки у поведінці. Усе це засвідчує, що криза підліткового віку або пройшла, або ж їде на спад [9, с. 214].
Одночасно відбувається стабілізація внутрішнього світу, що виявляється у зниженні рівня тривожності, нормалізації самооцінки.
На мій погляд, можна виділити такі риси, що забезпечують ефективне лідерство старшокласників (рисунок 1.1).

Рисунок 1.1 – Риси, що забезпечують ефективне лідерство старшокласників

Беручи до уваги особливості юнацького віку і дослідження особистісних рис лідера, на мій погляд, доцільно виокремити такі компоненти лідерських якостей з визначенням у них ознак, які, вважаю, забезпечують ефективне лідерство старшокласників і які умовно можна розподілити на:
1) мотиваційні ознаки:
– упевненість у собі;
– потреба в досягненні;
– прагнення до самоствердження і самореалізації:
2) емоційно-вольові ознаки:
– урівноваженість;
– емоційно-позитивне самопочуття;
– наявність вольових якостей;
3) особистісні ознаки:
– вплив на інших;
– оригінальне, творче мислення;
– комунікативні та організаторські здібності;
4) ділові ознаки:
– уміння приймати правильне рішення в непередбачених ситуаціях;
– готовність брати на себе відповідальність;
– знання;
– уміння та навички організаторської роботи [27, с. 329].
Бурхливі соціальні події, що сталися за останні декілька років в світі і в нашій країні, перетворення, на мій погляд, власною логікою спонукають молодь самостійно робити вибір, особисто орієнтуватися й займати незалежні позиції, бути лідером.
Саме життя виробляє у більшості сучасних юнаків та дівчат таку психологію, яка багато в чому відрізняється від психології юнаків, що жили декілька десятків років тому.
Це й більш відкритий, навіть, сміливий погляд на світ, включаючи постановку й вирішення багатьох проблем морально-етичного характеру, і самостійність, і включення в обговорення таких соціально-політичних, економічних і релігійних проблем, які зовсім недавно вважалися не характерними для юнацтва.
1.3 Формування лідерських якостей старшокласників у виховному процесі загальноосвітньої школи
Під формуванням, на мій погляд, треба розуміти якісні й кількісні зміни у психіці індивідуума, які забезпечують накопичення лідерського потенціалу особистості, що виражається в ускладненні когнітивних психологічних структур, розвитку здатності до самоврядування, зростанні активності й удосконаленні старшокласників у виховному процесі мотивації до лідерства.
Формування лідерських якостей старшокласників відбувається саме у виховному процесі.
Організація виховного процесу, який визначається як закономірна, послідовна, безперервна зміна моментів розвитку взаємодіючих суб'єктів, передбачає створення необхідних педагогічних умов, завдяки яким стане можливим формування лідерських якостей старшокласників.
На мій погляд, доцільно визначити такі педагогічні умови формування лідерських якостей старшокласників у виховному процесі (рисунок .3.1).
Старший шкільний вік – важливий період у соціальному розвитку людини. Для цього віку, як вже зазначалось, характерне посилення всебічної активності: мислення, діяльності, взаємовідносин у колективі. Активність підлітка підтримується спрямованістю до колективної громадської діяльності. Цей період характеризується глибоким осмисленням ставлення до навколишнього світу, до власного життя та діяльності [9, с. 215].

Рисунок 3.1 – Умови формування лідерських якостей старшокласників у виховному процесі

Значна частина підлітків низько оцінює ефективність заходів, що проводяться з метою їх виховання різними державними і громадськими організаціями (підірваний кредит довіри до дорослих).
Виходом із даної ситуації може стати залучення до практичної роботи підлітків-лідерів. Добре розуміючи важливість поставлених завдань, підлітки-лідери швидко встановлюють контакти з однолітками, проводять заохочення до діяльності більш жваво й ефективною.
Підтримка з боку підлітків-лідерів є надзвичайно важливою, адже норми поведінки, цінності лідерів, виступають потужними мотиваційними важелями, зумовлюючими відповідальне рішення однолітків.
Проте вся їх робота в межах просвітницької освіти повинна обов'язково спрямовуватися досвідченим педагогам-тренерам.
Загалом, види діяльності в освітньому просторі, спрямованої на розвиток лідерських якостей, можуть бути представлені у такий спосіб (рисунок 3.2).

Рисунок 3.2 – Види діяльності в освітньому просторі, спрямованої на розвиток лідерських якостей
Завдання цієї діяльності:
– ознайомити підлітків з теоретичними основами та принципами розвитку лідерства;
– розвивати у підлітків навички самоаналізу, тобто аналізу організаторських здібностей та своїх нереалізованих можливостей;
– спрямовувати підлітків на роботу над собою, на здійснення своїх намірів щодо розвитку своєї особистості;
– підвищити рівень соціальної компетентності підлітків-лідерів з окремих проблем;
– ознайомити підлітків-лідерів із методикою та механізмом вивчення молодіжних проблем;
– формувати в підлітків здатність приймати відповідальні рішення;
– мотивувати підлітків на подальше використання отриманих знань і вмінь в житті дитячої громадської організації.
Лідерство характеризується, насамперед, зверненням до людини і має безпосереднє відношення до механізму людських стосунків.
Людина, яка володіє високими лідерськими здібностями, здатна зробити процес міжособистісної взаємодії більш цілеспрямованим, більш ефективним і, що не менш важливо, викликати в учасників спілкування відчуття осмислення того, що відбувається. До того ж, ця взаємодія може бути організована практично в кожній предметній діяльності [12, с. 49].
Оскільки високі лідерські здібності є особливою обдарованістю, то до них, на мій погляд, доцільно застосовувати такі загальні положення:
1) домінуюча роль внутрішньої мотивації;
2) дослідницька творча активність, яка виражається в окресленні й вирішенні проблем;
3) можливість досягнення оригінальних рішень;
4) можливість прогнозу і передбачення;
5) здатність створювати ідеальні еталони, які забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки [2, с. 213].
Усі ці загальні положення відображаються в лідерських здібностях через те, що належать до сфери суб'єкт-суб'єктних відносин.
Внутрішня мотивація спрямована, в першу чергу, на іншу людину, тобто на виявлення й використання нею особливостей власної індивідуальності. Лідер допомагає виявити і проявити власну індивідуальність іншим через свою індивідуальність.
Отже, виявлення і прояв власної індивідуальності одночасно є:
а) психологічною характеристикою лідерських здібностей;
б) характеристикою креативності [18, с. 10].
Особливості старшого шкільного віку визначаються конкретними соціальними обставинами, насамперед – зміною місця дитини в суспільстві, зміною її позиції при вступі в нові відносини зі світом дорослих, світом їх цінностей, що визначає новий зміст її свідомості [25, c. 77].
У старшокласників є кілька можливостей для відчуття власної індивідуальності, креативності. Одна з них – розвиток своєї особистості за зразком та подобою особистості дорослої людини, оскільки саме дорослий в очах дитини володіє самостійністю, лідерськими здібностями і соціальною креативністю.
Тому перше, чого прагне підліток, це показати собі та оточуючим, що він вже не дитина. Для того, щоб відважитися на самостійні вчинки, підліток мимоволі переконується, що він має на це право, оскільки він вже дорослий.
Старший шкільний вік, на мою думку, створює певні передумови для успішного розвитку соціальної креативності і лідерських здібностей.
У всіх підлітків творчий потенціал різний. Підлітки з високими лідерськими здібностями володіють високим творчим потенціалом. Спільною його характеристикою є яскраво виражена пізнавальна потреба. Серед характерологічних особливостей – ініціативність, наполегливість, несхильність до шаблонів.
У підлітка з високими лідерськими здібностями процес розвитку особистості відбувається інтенсивніше, а особистісно-індивідуальні особливості виражені яскравіше і проявляються раніше. Ці особливості одержали назву "психосоціальної чуйності" (загострене почуття справедливості, яке випереджає моральний розвиток, висока емоційна чутливість, почуття особистої відповідальності).
Розвиток лідерства у старшокласників – це ціленаправлене формування відповідних якостей і навичок, вироблення особистої мотивації, стійкого бажання бути лідером, впевненість в собі, спроможність приймати рішення і брати на себе відповідальність, послідовність в реалізації спільних цілей, розуміння своїх сил, віра в досягненні цілей, ентузіазм та ін.
Даний аспект проблеми управління лідерством в навчальному закладі у великому чи меншому степені враховує можливість сформувати й розвивати лідерські якості шляхом вивчення і самовивчення.


2 ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ САМООЦІНКИ УЧНІВ-СТАРШОКЛАСНИКІВ ЗАЛЕЖНО ВІД СТАТУСУ ЛІДЕРІВ
2.1 Методи та методики дослідження

Для визначення статусу учня в класі ми використовували метод соціометричних вимірів (соціометрію).
Термін "соціометрія" позначає вимір міжособистісних взаємовідносин у групі.
Засновник соціометрії – видатний американський психіатр і соціальний психолог Дж. Морено – невипадково так назвав свій метод. Сукупність міжособистісних відносин у групі складає, за Дж. Морено, ту первісну соціально-психологічну структуру, характеристики якої визначають не лише цілісні характеристики, а й душевний стан людини.
Соціометрична техніка застосовується для діагностики міжособистісних і міжгрупових відносин з метою їх вимірів, поліпшення і вдосконалення. З допомогою соціометрії можливо вивчати типологію соціальної поведінки людей в умовах групової діяльності, стверджувати про соціально-психологічну сумісність членів конкретних груп, їх схильність до лідерства або підпорядкування тощо.
Разом з офіційною або формальною структурою спілкування, що відображає раціональну, нормативну, обов'язкову сторону людських взаємовідносин, в будь-якій соціальній групі завжди існує психологічна структура неофіційного чи неформального порядку, що формується як система міжособистісних відносин, симпатій і антипатій. Особливості такої структури багато у чому залежать від ціннісних орієнтацій учасників, їх сприйняття і розуміння один одного, взаємооцінок і самооцінок.
Як правило, неформальних структур в групі виникає декілька, наприклад, це можуть бути структури взаємопідтримки, взаємовпливу, популярності, престижу, лідерства тощо. Неформальна структура залежить від формальної структури групи у тому ступені, в якому індивіди підпорядковують свою поведінку цілям і завданням спільної діяльності, правилам рольової взаємодії тощо. З допомогою соціометрії можливо оцінити цей вплив. Соціометричні методи дозволяють визначити внутрішньогрупові відносини у вигляді числових величин і графіків, отже, дають можливість отримати важливу інформацію про стан групи.
Для соціометричного дослідження важливо, щоб будь-яка структура неформального характеру, незалежно від того, бажаємо ми того чи ні, завжди в тих чи інших відносинах проектується на формальну структуру, тобто на систему ділових і офіційних відносин, й у такий спосіб впливає на згуртованість колективу, його продуктивність. Ці положення перевірені експериментально.
Найбільш загальним завданням соціометрії є вивчення неофіційного структурного аспекту соціальної групи і наявної в ній психологічної атмосфери.
Загальна процедура дій при соціометричному дослідженні зводиться до такого.
Після встановлення завдання дослідження й вибору об'єктів вимірів формулюються основні гіпотези і положення, що стосуються можливих критеріїв опитування членів групи.
Коли питання або критерії соціометрії вибрані, вони заносяться на спеціальну картку або пропонуються опитуваному в усному вигляді за типом інтерв'ю.
Соціометрична процедура може проводитися у двох формах.
Перший варіант – непараметрична процедура. У даному випадку опитуваному пропонується відповісти на питання соціометричної карточки без обмеження числа виборів. Якщо у групі нараховується, припустімо, 12 учнів, то кожен з опитуваних може обрати для визначення статусу лідера (у нашому випадку) 11 учнів (всіх, крім себе). Таким чином, теоретично можлива кількість зроблених кожним членом виборів стосовно інших членів групи буде дорівнювати (N – 1), де N – кількість членів групи.
Ця величина – (N–1) отриманих виборів – є основною кількісною константою соціометричних вимірів. При непараметричній процедурі вона є однаковою як для індивіда, який робить вибір, так і для будь-якого індивіда, котрий став об'єктом вибору.
Перевагою даного варіанту є те, що вона дозволяє виявити соціальну експансивність кожного члена групи, зробити зріз багатогранності міжособистісних зв'язків у груповій структурі.
Проте при збільшенні розмірів групи до 12-16 осіб цих зв'язків стає так багато, що без застосування обчислювальної техніки проаналізувати їх стає вельми важко.
Іншим недоліком непараметричної процедури є значна імовірність отримання випадкового вибору. Деякі опитувані, керуючись особистими мотивами, часто пишуть у опитувальниках: "Обираю усіх". Така відповідь може мати лише два пояснення: або у опитуваного дійсно склалася така узагальнена аморфна і недиференційовна система відносин з оточуючими (що є малоімовірним), або опитуваний дає неправильну відповідь, демонструючи свою формальну лояльність до всіх членів групи.
Параметрична процедура – це процедура з обмеженою кількістю виборів. Опитуваним пропонують обрати фіксовану кількість лідерів з усіх членів групи. Наприклад, у групі із 25 учнів кожному з них пропонують обрати лише 4-5 лідерів. Величина обмеження кількості соціометричних виборів отримала назву "соціометричного обмеження" або "ліміту виборів".
Багато дослідників вважають, що введення "соціометричного обмеження" значно збільшує надійність соціометричних даних і полегшує статистичну обробку матеріалу.
З психологічної точки зору, "соціометричне обмеження" примушує опитуваних більш відповідально ставитися до своїх відповідей, обирати для відповіді лише тих членів групи, які дійсно відповідають запропонованим ролям лідера.
"Соціометричне обмеження" значно зменшує імовірність випадкових відповідей і дозволяє стандартизувати умови виборів у групах різної чисельності в одній виборці, що й дає можливість зіставлення матеріалу за різними групами.
При обробці соціометричного експерименту ми отримуємо таблицю з якої видно, яку кількість виборів отримав кожний член групи. Це число є в нашому випадку виміром статусу лідера щодо учня в системі особистих відносин.
У даному експериментальному дослідженні індекс соціометричного статусу кожного члена групи знаходився за формулою:

, (3.1)

де Сі – соціометричний статус і – члена (учень)
– кількість позитивних виборів, які отримав і – член (учень).
N– кількість учнів у класі.

Соціометрична методика проводиться груповим методом, її реалізація не потребує великих затрат часу (до 15 хвилин).
Самооцінка учнів здійснювалася з допомогою психологічного тесту і опитувальника. Цей опитувальник включає в себе 32 твердження, згідно з якими можливі п'ять варіантів відповідей, кожна з яких кодується балами за схемою: вельми часто – 4 бали; часто – 3 бали; інколи – 2 бали; рідко –
1 бал; ніколи – 0 балів (твердження опитувальника й розрахунок самооцінки наведено в Додатку А).
2.2 Аналіз результатів та інтерпретація отриманих даних
В результаті проведеного нами експериментального дослідження самооцінки учнів-старшокласників залежно від статусу лідерів,