К лідерські якості старшокласників

ЗМІСТ

Вступ 3
1 Наукові та загальнотеоретичні підходи до лідерства 7
1.1 Природа та визначення поняття лідерства і лідера 7
1.2 Теорії лідерства 13
2. Особливості формування і становлення лідерських якостей у дітей старшого шкільного віку 21
3. Дослідно-експериментальна технологія формування
лідерських якостей старшокласників у виховному процесі
загальноосвітньої школи 28
3.1 Констатувальний етап дослідження 28
3.2 Формувальний етап дослідження 29
3.3 Корекційний етап дослідження 36
Висновки 40
Список використаної літератури 43
Додаток А. Анкета 46

ВСТУП

Актуальність дослідження. Відродження незалежності України, створення нових політичних, соціально-економічних відносин у державі певним чином залежить від того, наскільки кожна людина займає активну життєву позицію, готова до участі в демократичному управлінні суспільством, є дійсним творцем, господарем і лідером свого життя й у суспільно-корисній діяльності.
Наразі в нашій країні створилася така ситуація, що без визнаних лідерів не можна вижити ні в політичній, ні в комерційній, ні в будь-якій іншій організації. Зміна пріоритетів в українському суспільстві, де головною цінністю, суб'єктом культури і життя є людина, вимагає від сучасної школи системного, новаторського забезпечення виховного процесу, який грунтується на демократичних засадах, принципах особистісно орієнтованої взаємодії.
У зв'язку з цим особливої актуальності набуває проблема формування лідерських якостей старшокласників в особистісно орієнтованому виховному процесі загальноосвітньої школи.
Це визначено в програмних документах: Державній національній програмі "Освіта" (Україна ХХІ століття), Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти, Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності, Концепції позашкільної освіти та ін.
Науковці, соціологи, психологи, педагоги й наразі привертають увагу до проблеми лідерства, над якою в тій чи іншій мірі працювали багато дослідників. Зокрема, широко відомі праці Г. М. Ашина, І. П. Волкова,
В. Д. Гончарова, Є. М. Дубрівської, Н. С. Жеребової, І. С. Кона,
Р. Л. Кречевського, Є. С. Кузьміна, І. С. Полонського, Б. Д. Паригіна,
Л.І. Уманського.
Значний емпіричний матеріал з проблеми лідерства накопичено за кордоном. Її досліджували Дуглас МакГрегор, Курт Левін, Фред Фідлер, Поль Херсі, Кен Бланшар, Бернс Митчел, Роберт Хаус та багато інших.
Природа, специфіка, функції, типологія лідерства як форми неофіційного керівництва досліджується у працях В. Ф. Ануфрієва,
В. Д. Гончарова, В.І. Зацепіна, Т. Н. Мальковської.
Прояви лідерства в дитячих групах на кожному віковому етапі, їх специфіку й організаторські та координаційні функції широко розглянуто у працях психологів: О.І. Василькової, Г. М. Драгунової, О. С. Залужного,
І. С. Кона, А. П. Краковського, Д.І. Фельдштейна, В. В. Ягоднікової та ін.
Проблему виховання лідерів, створення умов для розвитку лідерських здібностей та формування соціально-активної особистості розглядали такі відомі педагоги і психологи, як І. Д. Бех, І. П. Іванов, А. Н. Лутошкін,
А. С. Макаренко, С. М. Мудрик, Л.І. Новикова, І. П. Підласий,
В. О. Сухомлинський.
Сучасні дослідження проблеми лідерства доводять, що лідером стає людина, яка наділена лідерськими якостями, або має лідерський потенціал, що може реалізуватись у відповідних ситуаціях, але ні в науковій, ні в методичній літературі в достатньому ступені не розроблені технології формування лідерських якостей у виховному процесі.
Отже, з одного боку, недостатня розробленість проблем лідерства, а, з іншого, - розкриття нових можливостей, важливе соціальне і практичне значення проблеми формування лідерських якостей старшокласників в особистісно орієнтованому виховному процесі загальноосвітньої школи й зумовили вибір теми цього дослідження
Мета роботи - виявлення особливостей та умов ефективного формування лідерських якостей старшокласників у виховному процесі загальноосвітньої школи.
Завдання дослідження:
- визначити сутність понять "лідер" і "лідерство";
- розглянути основні теорії лідерства;
- виявити особливості формування лідерських якостей особистості старшокласників у виховному процесі школи;
- розробити й експериментально апробувати технологію формування лідерських якостей старшокласників у загальноосвітній школі та впровадити її у виховний процес.
Об'єкт дослідження - процес виховання старшокласників у загальноосвітній школі.
Предмет дослідження - формування лідерських якостей старшокласників у виховному процесі загальноосвітньої школи.
Гіпотеза дослідження - процес формування лідерських якостей у виховному процесі загальноосвітньої школи буде ефективнішим, якщо реалізувати відповідну технологію, що передбачає наявність таких педагогічних умов:
1) урахування особливостей і розвиток мотивації лідерства старшокласників;
2) забезпечення цілеспрямованого розвитку лідерських якостей старшокласників шляхом організації учнівського колективу, самоврядування та школи лідерів;
3) створення стимулювального й розвивального середовища, використовуючи інтерактивні форми роботи (КТС, тренінги, рольові ігри);
4) створення гуманних відносин суб'єктів виховання.
Для розв'язання окремих завдань, досягнення мети, перевірки гіпотези дослідження використано комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження, зокрема: теоретичні - аналіз філософської, психологічної і педагогічної літератури вітчизняних та зарубіжних авторів з досліджуваної проблеми, вивчення й узагальнення теоретичних і дослідних даних, вивчення й аналіз досвіду роботи загальноосвітніх шкіл; емпіричні - анкетування старшокласників і вчителів, самооцінювання для виявлення рівнів сформованості ознак лідерства, спостереження, індивідуальні та групові бесіди, тестування, моделювання, моделювання педагогічних ситуацій; педагогічний експеримент (констатувальний і формувальний); статистичні методи.
Дослідно-експериментальна робота проводилася на базі ЗОСШ № 84 Комунарського району м. Запоріжжя.
Наукова новизна і теоретична значущість дослідження полягає в тому, в роботі визначено педагогічні умови, що сприяють формуванню лідерських якостей старшокласників; розроблено, науково обгрунтовано й експериментально перевірено технологію формування лідерських якостей старшокласників у виховному процесі загальноосвітньої школи.
Практична значущість дослідження полягає в тому, що розроблено методику діагностики рівнів сформованості лідерських якостей старшокласників.
Структура курсової роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.


1 НАУКОВІ ТА ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ЛІДЕРСТВА
1.1 Природа та визначення поняття лідерства і лідера

Слово "лідер" - від англійського слова "вести" міцно закріпилось у широкому міжнародному вжитку. Як правило, лідером вважають індивіда, який спромігся здобути відомість і був визнаний главою певної групи людей [1, с. 5].
Крім того, лідером також називають людину, яка з тих чи інших мотивів вважається керівником або представником групи людей, певного соціального контексту, руху у сфері економіки, політики, соціології, ідеології тощо [22, с. 78]
Якщо на початку ХХ ст. поняття "лідер" стосувалося, насамперед, людини сильної, властолюбної, то наразі його значення більш нечітке, проте, як і раніше, передбачає перевагу одного індивіда над іншим [29, с. 18].
Проблема лідерства привертала до себе увагу протягом віків. Геродот, Плутарх та інші античні історики ставили в центрі історичних оповідей діяльність видатних лідерів і монархів, полководців.
Н. Макіавеллі змалював образ лідера-государя, що у будь-який спосіб досягає політичних цілей.
Для Ф. Ніцше прагнення до лідерства є проявом творчого інстинкту людини: лідер має право ігнорувати мораль і зброю слабких.
За З. Фрейдом, пригнічене лібідо може переходити у прагнення до лідерства. Маси потребують авторитету, аналогічного авторитету батька родини.
Аналіз соціально-психологічної вітчизняної і зарубіжної літератури з проблем лідерства засвідчує, що існують різноманітні точки зору щодо сутності цього поняття і підходів до його дослідження. Проте кожен дослідник виокремлює лише один з аспектів лідерства.
Так, А. В. Петровський трактує лідерство як один з процесів організації та управління малої соціальної групи, який сприяє досягненню групових цілей в оптимальний строк і з оптимальним ефектом [16, с. 146].
Інші науковці (Н.І. Алексєєва, С. А. Багреців, І. Д. Бех) визначають лідерство як вплив на групу, що спонукає її членів до досягнення спільної мети.
І. Валер, Ф. Массарик, Р. Таннекебаром трактують лідерство як міжособистісну взаємодію, яка виявляється в конкретній ситуації за допомогою комунікативного процесу і спрямована на досягнення певних цілей.
О. М. Зайцева, Р. Л. Кричевський під лідерством розуміють явище активного провідного впливу особистості - члена групи - на групу в цілому в напрямку виконання групових завдань.
У своїх визначеннях лідерства багато авторів намагались чітко сформулювати той особливий компонент, який вносить сам лідер. Наприклад, І. Катц і Р. Кан розглядають лідерство як елемент, який справляє вплив і проявляється незалежно від механічного виконання повсякденних доручень організації [1, с. 6].
Згадані вчені розвивають свою думку й надалі: "лідерство - це здатність підняти людське бачення на рівень більш широкого кругозору, вивести діяльність людини на рівень більш високих стандартів, а також здатність сформувати людський індивід" [Цит. за: 1, с. 6].
На підставі аналізу різних підходів Р. Стогдилл виявив, що в усіх випадках лідерство розглядається або як фокус групових процесів, або як мистецтво дійти згоди, або з точки зору рольової диференціації в позиціях влади.
Американський дослідник Дж. Максвелл у своїй книзі "Виховай в себе лідера" надає здатності проявляти лідерські якості першочергової ваги: "люди не бажають, щоб ними командували. Вони хочуть, щоб їх вели за собою" [11, с. 15].
"Лідерство - це не закритий елітний клуб для природжених лідерів", - пише Дж. Максвелл [11, с. 23].
Дослідник відстоює тезу про те, що особистісним якостям, необхідним для ефективного лідерства, можна навчитися. Потрібно лише, на його думку, почати з ефективної комунікації, яка приведе до схвалення, яка, своєю чергою, породить вплив [11, с. 56].
Дослідник виокремлює п'ять поступових рівнів, які забезпечують формування лідерства в групі:
1) статус (люди прямують за лідером внаслідок своїх посадових обов'язків);
2) схвалення (люди прямують за лідером, оскільки вони цього бажають);
3) продуктивність (люди прямують за лідером завдяки його внеску в діяльність групи);
4) наставництво (люди прямують за лідером завдяки тому, що він зробив для них);
5) особистість (люди прямують за лідером, через те, ким він є, що собою являє) [11, с. 81].
На думку Дж. Максвелла, одними з головних рис, які здатна створити лідерські риси, є вміння оперувати категоріями майбутнього, передбачати його, пропонувати послідовникам його образ, а також цілісність особистості [11, с. 99].
Узагальнюючи різні визначення лідерства, можна вивести єдине, яке, на нашу думку, буде відповідати самої суті цього поняття.
Лідерство - це тип міжособистісної взаємодії (в даному випадку - між лідером і послідовниками), заснований на поєднанні різних джерел влади залежно від конкретної ситуації та спрямований на спонукання людей для досягнення спільних цілей.
Іншими словами лідерство - відносини домінування й підпорядкування, впливу і прямування в системі міжособистісних стосунків в групі, які ведуть до наміченої мети [22, с. 245].
Неоднозначні визначення існують і щодо сутності поняття "лідер".
Так, В. В. Мегель відмічає, що лідер - це член групи, який виявляється під час взаємодії її членів чи організовує їх навколо себе, коли його норми та ціннісні орієнтації узгоджені з груповими і сприяють організації й управлінню цією групою в ході досягнення групових цілей [12, с. 59].
Інакше трактує це поняття Р. Т. Самойлов, який розуміє лідера як члена групи, що має необхідні організаторські здібності, займає центральне місце у структурі міжособистісних відносин і спонукає своїм прикладом, організацією й управлінням групою до досягнення групових цілей найкращим способом [21, с. 111].
З огляду на зазначене вище, можна дійти висновку, що лідер - це:
1) член групи, за яким вона визнає перевагу в статусі й надає право приймати рішення в значущих для неї ситуаціях;
2) індивід, здатний виконувати центральну роль в організації спільної діяльності й регулювання взаємостосунків у групі;
3) людина, яка завдяки своїм особистісним якостям має переважний вплив на членів соціальної групи [29, с. 19].
На підставі наукових досліджень було сформульовано основні теоретичні напрями визначення значущих факторів ефективного лідерства:
1) суб'єктивно-психологічний, згідно з яким лідер є особистістю з відповідними соціально-психологічними якостями, тобто лідер трактується як біопсихологічне явище, без урахування соціально-економічної зумовленості;
2) функціонально-ситуаційний, який стверджує, що лідерство виникає як відповідь на потребу ситуації.
За такого підходу зменшується роль активності особистості й до уваги не беруться особистісні риси, а поява лідера пояснюється як результат місця, часу та обставин;
3) інтегрований напрям, згідно з яким лідерство є процес організації міжособистісних відносин у групі [2, c. 211].
Найбільш виразними типами лідерів є:
- традиційний лідер (його статус визначений з народження); ситуаційний лідер (його статус визначається тим, що особа з певними якостями перебуває у потрібний час у потрібному місці);
- призначений лідер (його вплив зумовлюється посадою; це суто бюрократичний тип лідерства);
- функціональний лідер (його лідерство продиктоване тим, що особа робить, а не посадою, яку вона обіймає) [29, с. 70].
На характер лідерської ролі впливає взаємозв'язок трьох змінних:
1) якості лідера;
2) якості оточуючих;
3) характер ситуації, в якій виявляється лідерство [5, с. 113].
Лідер, на наш погляд, повинен мати особистісну харизму, що виявляється у здатності чинити вплив на інших людей. Харизма - ключове слово у цьому контексті.
Слово "харизма" грунтується на грецькому терміні, що означає дар, наданий певному індивідові, але має за мету благо всієї спільноти, а не лише цієї людини. Такою спільнотою може бути родина, освітній заклад, корпорація чи галузь промисловості [4. с. 147].
Харизматичний лідер бачить у кожній людині особистість, а вони отримують від нього стимуляцію, черпають інтелектуально привабливі ідеї. Іншими словами, лідер залучає оточення до свого світу. Люди навколо нього відчувають свою потрібність й отримують емоційне задоволення просто від того, що співробітничають з такою людиною.
Харизма - не така рідкісна риса, як може здатися. Харизматичними лідерами стають, а не лише народжуються. Ефективність їх діяльності залежить, переважно, від їх центральної ролі в групі, так само як і від особистісних якостей.
Щоб стати харизматичним лідером, не обов'язково пережити казкову посвяту. Для цього не треба бути великою людиною чи мати надзвичайну зовнішню привабливість. Не треба бути видатним оратором чи фінансовим генієм. Харизма не потребує непідробної дотепності чи драматичного таланту. Набір привабливих дивацтв також не обов'язковий.
Бути харизматичним лідером - значить мати певні етичні цінності й розвивати в собі моральні якості, що чинять позитивний ефект на спільноту. Це значить поєднувати вплив з високими моральними нормами.
Сучасні дослідження в галузі соціальної психології свідчать, що при харизматичному лідерстві діє принцип доміно, - почавшись з малого, процес швидко поширюється на оточення [18, с. 10].
Іншими словами, якості харизматичної особистості мають тенденцію поширюватись на більшість - не на всіх, але на більшість членів групи.
Вивчення природи лідерства в соціальних спільностях свідчить, що лідери, як правило, мають низку чітко виявлених якостей .
По-перше, спосіб життя лідера передбачає тісне поєднання кар'єри і особистого життя.
По-друге, лідер ніколи не зупиняється у своєму розвитку. Здібності, честолюбність, талант, знання стимулюють лідера до їх подальшого розвитку і вдосконалення.
По-третє, лідер знаходить своє справжнє покликання у застосуванні успадкованих здібностей та набутих навичок, розуму, знань, таланту як способу самореалізації саме у спілкуванні з іншими людьми.

1.2 Теорії лідерства

Пошук детермінант лідерства здійснюється впродовж останніх семидесяти років. Накопичено великий фонд емпіричних матеріалів, що багаторазово породжувало надію на принципове розв'язання цієї проблеми.
Першу серію таких надій та розчарувань викликала ще у сорокових роках, так звана, теорія "рис лідерства", яка базується на уявленні про те, що лідери є носіями певних психологічних якостей і вмінь, притаманних лише їм.
Ця теорія визнає неповторність характерних рис лідера, тому лідерство як соціально-психологічний феномен можна розглядати у вигляді сукупності видатних рис особистості, що забезпечують лідерам можливість висунутися, зайняти провідну позицію й утримувати владу в своїх руках завдяки цим унікальним рисам.
Над розвитком теорії "рис лідерства" працювали відомі соціологи Богардус, Сміт, Крюгер. Вони вивчали лідерство в різних соціальних групах на рівні мікросередовища: батьки, знайомі, найближчі родичі.
Е. Богардус виділив десятки якостей, якими володіє лідер: почуття гумору, такт, уміння передбачати, розум, здатність привертати до себе увагу, енергія, сильний характер тощо.
Він вважав, що пошук рис, необхідних лідеру, є головним завданням, і прагнув знайти певні універсальні риси, що характеризують керівників політичних партій і лідерів злочинного світу.
Істотний недолік теорії "рис лідерства" - положення про те, що здатність бути лідером є природженою рисою. Лідер наділений певними рисами від народження (інакше кажучи, вони перейшли до нього генетично). Здатність керувати властива обмеженому колу людей, що визначають суспільно-історичний процес. Таким чином, виявилося, що лідер і лідерство є продуктами не конкретних соціальних умов, ситуацій, відносин, а уродженим комплексом біопсихічних властивостей, що забезпечують наділеній цими властивостями людині владу [15, c. 110].
Теорія "рис лідерства" не відзначала тієї важливої обставини, що лідерство, виконання його функцій саме по собі формує або, принаймні, сприяє формуванню необхідних якостей у суб'єкта лідерських процесів і, якщо людина виконує цю роль тривалий час, відбувається засвоєння нормативних вимог ролі, що приводить до закріплення рис особистості, які сприяють ефективному виконанню даної ролі [15, с. 112].
Наприклад, впевненість у собі, наполегливість, що виявляються лідером у процесі управління людьми, формують і закріплюють ці якості в нього, і те, що було раніше його соціальною роллю, стає частиною його "Я".
Криза теорії "рис лідерства" приводить до того, що дослідники переносять свою увагу на інші фактори, що впливають на лідерські процеси в групі і детермінують їх.
Одним з основоположників нової теорії лідерства є Р. Стогділл, що опублікував у 1948 р. роботу "Особистісний фактор, пов'язаний із лідерством".
Автор висуває гіпотезу, з якої випливає, що лідером стає людина не в силу своїх рис, а в силу ситуації.
Лідерство дедалі частіше починає розглядатися як функція групи. Ця точка зору стає домінуючою у проведених дослідженнях. Теорія ситуативного лідерства одержала широке поширення в соціальній психології.
Представниками даної теорії були В. Дженкинс і Ф. Селзник. Вони відзначали, що в теорії ситуативного лідерства існують серйозні розбіжності з питань варіативності рис і характеристик лідерів, ситуацій і їх мінливості, тобто теорія не може пояснити, чому при такій динаміці змінних природа лідерства не змінюється.
Приблизно одночасно з теорією ситуативного лідерства виникає і формується інший напрям у розробці проблеми лідерства - "лідерство як функція групи ".
Нова теорія стверджує, що група сама обирає лідера, який здатний задовольнити її інтереси, потреби. Лідер виступає в ролі певного інструменту при досягненні групою певної мети.
Засновником теорії "лідерство як функція групи" є Г. Хоманс, що розглядає лідера як людину, котра фокусує на собі основні цінності групи. Всі види взаємодії між членами групи проходять у концентрованому вигляді через лідера, що спрямовує групу на досягнення цілей і здійснює контроль над нею [15, с. 116].
М. Грегор у роботі "Лідерство і мотивація" вказує, що лідер для членів групи представляється як людина, здатна здійснити досягнення групою мети і задовольнити її потреби [15, с. 117].
Теорія "лідерство як функція групи" пропонує розглядати інтереси, потреби групи як найважливіші елементи ситуацій, що в сукупності представлені як психічні стани групи, котрі відображають очікування її членів. Відповідно до цього лідер орієнтується на очікування, бере до уваги й прагне виконати вимоги групи.
В цілому ця теорія підкреслює значущість ролі ведених. Саме вони можуть послабляти або підсилювати вплив лідера, лідер же, щоб втримати владу, повинен прислухатися в своїй поведінці до думки послідовників.
Теорія "лідерство як функція групи", як і попередні теорії, не в змозі була пояснити всі особливості лідерства.
На початку 60-х р.р. XX ст. робляться спроби створити нову, синтетичну теорію лідерства, з'єднати всі наявні концепції. Лідерство розглядається в ній як процес, що виникає зі специфічного набору факторів середовища культурних і групових.
Серед представників синтетичної теорії лідерства варто назвати Б. Бассе, Ф. Фідлера, 3. Холландера і Дж. Джуліана.
Б. Бассе пропонує враховувати три найважливіші змінні у дослідженні лідерства:
1) цілі групи;
2) особистість лідера;
3) фактори, що визначають зміни в груповій поведінці [15, с. 120].
З. Холландер і Дж. Джуліан розглядають лідерство як відносини впливу між членами групи, що вирішують єдине завдання. Відносини впливу містять в собі насамперед відносини лідера і послідовників, коли лідер, віддаючи щось, одержує дещо від ведених. При цьому, якщо внесок лідера у вирішення завдання значний, то зростає його вплив на інших, підвищується його статус, оцінка, визнання [15, с. 121].
У роботах Ф. Фідлера, що грунтуються на експериментальних фактах, представлені нові ідеї, суть яких зводиться до такого.
Ефективність групової діяльності залежить від трьох факторів:
1) структурованості завдання (зовнішній об'єктивний фактор);
2) взаємин між членами групи (внутрішній об'єктивний фактор);
3) сили позиції лідера (суб'єктивний фактор) [15, с. 122].
Структурованість завдання Ф. Фідлер описує в термінах ясності, зрозумілості та визначеності її для членів групи.
Другий фактор, на думку Ф. Фідлера, відображає ступінь прийняття або неприйняття лідера членами даної групи.
Найбільш цікавий висновок, до якого дійшов Ф. Фідлер, полягає в тому, що орієнтований на завдання лідер більш ефективний, коли ситуація в групі або вельми сприятлива, або вкрай несприятлива для нього. Лідер же, орієнтований на стосунки, більш ефективний у ситуаціях помірковано сприятливих або в міру несприятливих.
Прихильники синтетичної теорії лідерства вважають свій підхід вільним від однобічності й таким, що позбавляє від суперечностей між теорією "рис лідерства", ситуаційною і функціональною теоріями.
Розглянута вище еволюція основних напрямів у вивченні лідерства переважає в американській соціальній психології та соціології. Деякі аналогії можна простежити в дослідженнях фахівців Франції і Німеччини.
Аналіз стану проблеми, еволюція концепцій лідерства свідчать про те, що в соціальній психології загальна теорія лідерства поки відсутня, що визнають більшість психологів.
В цілому, зарубіжний підхід до проблеми лідерства характеризується великою кількістю емпіричних досліджень і відсутністю єдиної теоретичної концепції лідерства, яка б розкривала цілісну структуру і динаміку цього процесу.
Суттєвою відмінністю дослідження проблеми лідерства радянського періоду є аналіз цього феномену у реальних соціальних групах. У багатьох роботах (Л. Н. Войтоловський, Д. Б. Ельконін, Г. Фортунатов) автори намагаються запровадити типології лідерів, а також обгрунтувати розвиток групи.
З'являється велика кількість досліджень, пов'язаних із проблемою співвідношення лідерства й керівництва (Г. К. Ашин, В.І. Зацепін,
Б. Д. Паригін); розробляється традиційний напрямок вивчення лідерства у дитячих та юнацьких колективах (І. П. Волков, Я. Л. Коломінський,
О. С. Чернишов); приділяється велика увага методологічним питанням визначення понять лідер, лідерство, стильові особливості тощо (О. А. Єршов, Н. С. Жеребова, Р. Л. Кричевський).
У більшості робіт вказується на те, що лідером групи може бути лише така особистість, яка знає, як виконувати ту чи іншу дію й може активізувати інших на її реалізацію (І. П. Волков, Н. С. Жеребова, Т.Є. Коннікова).
Таким чином, психологія лідерства розглядає потенційні індивідуальні можливості особистості як одну з основних складових ситуації, в якій перебуває група. У зв'язку з цим, для з'ясування механізмів закріплювання особистості у статусі лідера, необхідно знати динаміку лідерства [5, с. 113].
Перспективним напрямом визначення механізмів динаміки лідерства, на нашу думку, є теоретична модель лідерства, запропонована Р. Л. Кричевським. У ній відображена ідея психологічного "ціннісного" обміну членів групи у їх міжособистісній взаємодії. Припускається, що ціннісні характеристики індивідів (значущі властивості особистості, її спрямованість, уміння, досвід та ін.) ніби обмінюються на авторитет і визнання групою.
Багато робіт присвячено питанням соціально-психологічної теорії малих груп, в яких лідерство розглядається як фактор детермінації відносин у навчальних групах і виробничих колективах (Є. А. Аркін,
Л. В. Артемова, Б. А. Березін, В. П. Казмиренко, Я. Л. Коломінський, А. В. Петровський, А. А. Русалинова, Ю. В. Янотовська).
Більшістю дослідників приймається ідея про те, що лідерство - це феномен, який змінюється у часі та тісно пов'язаний із загальним поетапним розвитком групи, динамікою найважливіших сфер її життєдіяльності.
Наразі лідерство як наукова проблема не викликає сумнівів. Більш того, намітився явний інтерес і увага до неї не лише в рамках соціальної психології, але й у соціології, педагогіці, у різних прикладних дослідженнях. Розробка питань лідерства ведеться на трьох рівнях: теоретико-методологічному, концептуальному й операційному [27, с. 328].
Теоретико-методологічний рівень припускає, насамперед, дотримання основних психологічних принципів у підході до проблеми лідерства. Провідні спеціалісти при її аналізі виходять з принципів єдності свідомості й діяльності, детермінізму, опосередкованості. Основним системоутворюючим фактором лідерства є категорія взаємодії, що передбачає активні взаємовідносини в поведінці учасників групи. Тому лідерство розглядається як вторинне, похідне явище, як результат взаємодії учасників групи, і представляється структурно-функціональною характеристикою даної групи. Відбиваючи структуру малої групи, лідерство опосередковано несе інформацію про її статичні властивості.
Концептуальний рівень підходу до проблеми лідерства представлений двома основними позиціями.
Першою з них розглядаються переважно динамічні, функціональні характеристики лідерства в рамках групової організації.
Другою позицією розглядаються переважно структурні, статичні характеристики лідерства в груповій організації. Лідерство розуміється, передусім, як певна загальна якість групи, що, з одного боку, тісно пов'язана з іншими її якостями, а, з іншого боку, може характеризувати не лише групу в цілому, але й розглядатися через кожну з її підструктур.
Операційний рівень аналізу досліджень лідерства пов’язаний із вивченням типів і стилів лідерства в різних видах групової діяльності й ефективність того чи іншого стилю залежно від орієнтації групи на досягнення успіху, участі у діяльності, від типу і змісту завдань групової діяльності.
Отже, лідерство - це особлива роль усередині системи стосунків, що визначається взаємними очікуваннями певних дій лідера й його послідовників. Причому до ролі лідера висувають більші вимоги, на неї покладають вищі обов'язки, ніж на інші ролі.
Члени групи по-різному сприяють досягненню спільної мети. Якщо чиєсь сприяння є особливо необхідним й інші члени групи визнають це, то роль людини може бути визначено як лідерську.


2. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ І СТАНОВЛЕННЯ ЛІДЕРСЬКИХ ЯКОСТЕЙ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Старший шкільний вік - важливий етап соціального дорослішання людини [25, с. 6].
Як свідчить аналіз літератури з вікової психології й педагогіки
(О. Бєлкін, І. Бех, Л. Божович, А. Дусавицький, І. Кон, Л. Мнацаканян,
О. Мудрик, Ю. Орлів, Х. Ремшмідт, Л. Славіна, В. Сухомлинський та ін.), для цього періоду характерне формування соматипу, абстрактно-філософська спрямованість мислення, пізнавальна потреба. Інтелектуальні інтереси відрізняються, з одного боку, широтою, з іншого боку, - відсутністю системи й методу, перебільшенням рівня власних знань, своїх розумових можливостей тощо.
Пізнання відрізняється аналітичністю, умінням виділити головне, розумно розпорядитися фактами. Іде формування індивідуального стилю розумової діяльності [23, c. 52].
Соціальний розвиток старшокласників набуває нового сенсу. Він полягає в тому, що актуальними стають такі цінності, як справедливість, чесність, достоїнство, щирість, незалежність, воля, самостійність, любов. При цьому досвід засвоюється через глибоке осмислення багатьох граней моральних категорій, критичну оцінку поведінки оточуючих людей [7, с. 89].
Л.І. Мнацаквнян, позначаючи особливості учнів 8-11 класів і виділяючи завдання їх розвитку, звертає особливу увагу на необхідність прийняття підлітком свого фізичного "Я" як мінливого й такого, що розвивається. Це вимагає розвитку волі, формування вміння ставити перед собою мету й досягати її, оволодіння способами регуляції поведінки, емоційних станів, формування адекватної самооцінки, розвитку емпатії, емоційної чуйності, здатності уявити себе на місці іншого, розуміння його почуттів, переживань [13, с. 51].
Фундаментально розглядає особливості ранньої юності І. C, Кон [9].
Він визначає мету, засоби й інститути соціалізації юнацтва в сучасному суспільстві, обговорює найважливіші теорії юнацького віку, тенденції й методи психології розвитку, визначає місце юності в життєвому шляху, співвідносить вікові й індивідуальні особливості особистості. Науковець аналізує закономірності й властивості розумового розвитку, здібностей, процесу самосвідомості.
І. С. Кон відзначає, що розумовий розвиток старшокласника полягає не стільки в нагромадженні вмінь, скільки у формуванні індивідуального стилю розумової діяльності, указує на особливості юнацького спілкування, роль і значення товариства однолітків, взаємин із дорослими.
Дослідник розглядає процеси й стадії соціального самовизначення: як формуються їх життєва перспектива, світогляд, ставлення до праці, як відбувається вибір професії й складається моральна свідомість.
На думку І. C. Кона, перебудова самосвідомості пов'язана не стільки з розумовим розвитком підлітка, скільки з появою в нього нових питань про себе й нових контекстів і кутів зору, під якими він сам себе розглядає [9, с. 30].
Головне психологічне придбання - відкриття свого внутрішнього світу. Думка підлітка або юнака про себе завжди співвідноситься із груповим образом "Ми", тобто образом типового однолітка своєї статі, але ніколи не збігається із цим "Ми" повністю [3, с. 41].
Досить складним є усвідомлення своєї наступності, стійкості своєї особистості в часі. Чим старше вік, тим далі відсувається грань найближчої перспективи [3, с. 43].
Головна думка досліджень І. С. Кона: юність - не пасивний об'єкт навчання й виховання, а самостійний суб'єкт діяльності, і підхід до неї може бути тільки особистісним, у дусі педагогіки співробітництва [3, с. 231].
Лідерські якості, на думку І. С. Кона, - це якості особистості, які забезпечують ефективне лідерство, а саме - індивідуально-особистісні і соціально-психологічні особливості особистості, що впливають на групу і призводять до досягнення мети [3, с. 54].
Розглядаючи психологічні особливості юнацького віку можна виділити такі риси, що здатні забезпечити ефективне лідерство серед старшокласників (рисунок 2.1).

Рисунок 2.1 Риси, які забезпечують ефективне лідерство серед старшокласників

Беручи до уваги особливості юнацького віку і дослідження особистісних рис лідера, доцільно виокремити такі компоненти лідерських якостей із визначенням у них ознак, які, на нашу думку, забезпечують ефективне лідерство старшокласників і які умовно можна розподілити на три рівні:
1) мотиваційний (ознаки: упевненість у собі, потреба в досягненні, прагнення до самоствердження і самореалізації);
2) емоційно-вольовий (ознаки: врівноваженість, емоційно-позитивне самопочуття, наявність вольових якостей);
3) особистісний (ознаки: вплив на інших, оригінальне, творче мислення, комунікативні й організаторські здібності);
4) діловий (ознаки: вміння приймати правильне рішення в непередбачених ситуаціях, готовність брати на себе відповідальність, знання, вміння та навички організаторської роботи) [28, с. 187].
Виховання - це процес цілеспрямованого управління формуванням і розвитком особистості відповідно до вимог суспільства.
Під формуванням розуміються якісні й кількісні зміни у психіці індивідуума, які забезпечують накопичення лідерського потенціалу особистості, що виражається в ускладненні когнітивних психологічних структур, розвитку здатності до самоврядування, зростанні активності й вдосконаленні [2, с. 211].
Організація виховного процесу, який визначається як закономірна, послідовна, безперервна зміна моментів розвитку взаємодіючих суб'єктів, передбачає створення необхідних педагогічних умов, завдяки яким стане можливим формування лідерських якостей старшокласників [27, с. 329].
Педагогічні умови не виступають цілісною системою формування певних якостей, властивостей, рис особистості. Натомість реалізація педагогічних умов, як зовнішніх чинників, під впливом яких у суб'єкта виникають внутрішні суперечності, дозволяє спрямувати процес виховання на формування лідерських якостей старшокласників.
Можна визначити такі педагогічні умови формування лідерських якостей старшокласників у виховному процесі (рисунок 2.2).

Рисунок 2.2 Умови формування лідерських якостей старшокласників
у виховному процесі

Лідерство характеризується, насамперед, зверненням до людини і має безпосереднє відношення до механізму людських стосунків.
Людина, яка володіє високими лідерськими здібностями, здатна зробити процес міжособистісної взаємодії більш цілеспрямованим, більш ефективним і, що не менш важливо, викликати в учасників спілкування відчуття осмислення того, що відбувається. До того ж, ця взаємодія може бути організована практично в кожній предметній діяльності [12, с. 49].
Оскільки високі лідерські здібності є особливою обдарованістю, то до них доцільно застосовувати такі загальні положення:
1) домінуюча роль внутрішньої мотивації;
2) дослідницька творча активність, яка виражається в окресленні й вирішенні проблем;
3) можливість досягнення оригінальних рішень;
4) можливість прогнозу і передбачення;
5) здатність створювати ідеальні еталони, які забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки [2, с. 213].
Та всі ці загальні положення відображаються в лідерських здібностях через те, що належать вони до сфери суб'єкт-суб'єктних відносин.