К ТЕМПЕРАМЕНТ ЯК ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ОСОБЛИВІСТЬ ЛЮДИНИ.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Загальна психологія"
на тему:
ТЕМПЕРАМЕНТ ЯК ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ОСОБЛИВІСТЬ ЛЮДИНИ

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1 Загальнотеоретичні основи вивчення темпераменту
як індивідуально-психологічної особливості людини 7
1.1 Поняття темпераменту 7
1.2 Історія дослідження темпераменту 9
1.3 Фізіологічні основи темпераменту 11
Розділ 2 Коло психологічних якостей, що визначають темперамент.
Типи темпераментів та їх характеристика 15
2.1 Властивості темпераменту 15
2.2 Типи темпераменту та Їх характеристика 18
Розділ 3 Дослідження особливостей темпераменту у дітей
дошкільного віку 21
Висновки 23
Список використаної літератури 31
Додаток А. Виявлення структури темпераменту за допомогою опитувальника В. М. Русалова 36


ВСТУП

Актуальність теми роботи. Ще з давніх часів люди стали помічати, що їх одноплемінники незалежно від свого віку, здоров'я, розуму, здібностей, майнового і суспільного становища, а часто й незалежно і від свого характеру, відрізняються один від одного своєю поведінкою, настроями, загальним психічним тонусом тощо. У одного в житті – одні невдачі, а він нібито й не зважає на це: завжди веселий, жартівливий, задоволений долею. У іншого, навпаки, здавалося б, все є для повного щастя, а він дивиться на світ похмуро. Один, навіть будучи хворим, завжди діяльний і рухливий. А в іншого – чудове здоров'я, а він, повільний та незграбний, ледве повертається. Один – спокійний і незворушний,
другий – запальний та нестриманий.
Сукупність індивідуально-психологічних особливостей, що проявляються у швидкості виникнення й силі почуттів, а також в загальній рухливості людини, називають темпераментом.
Існують чотири типи темпераменту.
Холеричний темперамент характеризується сильними почуттями, які швидко виникають, емоційною збудливістю, запальністю, енергійністю, рухливістю, виразними жестами і багатою мімікою.
Сангвінічний темперамент відрізняється почуттями, які часто й легко змінюють одне одного; для сангвініка характерні метушлива поведінка, значна рухливість, нестійкість переживань тощо.
Флегматичний темперамент характеризується слабким виявом почуттів; вивести флегматика із звичного для нього спокійного стану важко; він повільний у рухах і мовленні, його жести та міміка маловиразні.
Меланхолійний темперамент пов'язаний із почуттями, що виникають повільно при порівняно невеликій їх різноманітності; зовні почуття майже не помітні. Меланхоліка мало що хвилює, але коли з'являється почуття, воно буває надзвичайно глибоким, тривалим і досить сильним. Настрій меланхоліка зазвичай сумний (недарма слово "меланхолія" вживають для позначення пригніченого стану).
У чистому вигляді згадані типи темпераменту зустрічаються достатньо рідко. Існує багато перехідних (проміжних або змішаних) типів.
Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи особистості виявляються по-різному, відіграючи позитивну або негативну роль. Там, де потрібна значна працездатність, витривалість, краще виявляє себе сильний тип нервової системи, де ж необхідно виявити співчуття, бути лагідним – слабкий.
Неврівноваженість холерика шкодить там, де потрібно бути витриманим і толерантним. Надто повільний темп рухів, монотонне мовлення флегматика не сприяє успішності діяльності, де потрібні рухливість, вміння швидко приймати рішення. Нерішучість й помисливість, властиві меланхоліку, перешкоджають встановленню контактів між ним та іншими людьми. Нудьга, що охоплює сангвініка при виконанні ним одноманітної, хоча й важливої роботи, знижує ефективність його діяльності.
Втім, дослідженнями доведено, що на основі однакових властивостей вищої нервової діяльності можна сформувати істотно різні динамічні особливості особистості: у слабкого типу нервової діяльності – силу дій, у неврівноваженого – врівноваженість, у інертного – жвавість, рухливість. Такі зміни настають під впливом змістовного боку діяльності.
Отже, у наданій курсовій роботі здійснено спробу надати достатньо повну картину, яка ілюструє основні питання, пов'язані із темпераментом людини.
Об'єкт дослідження – темперамент.
Предмет дослідження – індивідуально-психологічні особливості темпераменту людини, їх прояви й можливості коригуванні у дошкільному віці.
Мета роботи – теоретично обгрунтувати відмінності між існуючими типами темпераментів, виявити особливості темпераментів дітей дошкільного віку та перевірити їх під час проведення спостереження у дошкільному закладі.
Наукова гіпотеза дослідження: особливості темпераменту очевидно проявляються вже в дошкільному віці дитини. Ігнорування властивостей темпераменту призводить до розвитку негативних рис у дошкільників. Вихователь має спрямовувати діяльність дітей у такий спосіб, щоб сприяти формуванню позитивних проявів поведінки.
Для досягнення мети роботи і перевірки наукової гіпотези були поставлені такі завдання:
– з'ясувати поняття темпераменту;
– простежити основні етапи історії досліджень темпераменту;
– розкрити фізіологічні основи темпераменту;
– визначити властивості темпераменту;
– охарактеризувати типи темпераменту;
– виявити особливості темпераменту у дітей дошкільного віку.
У роботі використано комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження, зокрема: теоретичні – аналіз філософської, психологічної і педагогічної літератури вітчизняних та зарубіжних авторів з досліджуваної проблеми, вивчення й узагальнення теоретичних і дослідних даних; емпіричні – спостереження, моделювання психолого-педагогічних ситуацій.
Дослідно-експериментальна робота проводилася на базі дитячого садку "Сонечко" Комунарського району м. Запоріжжя.
Структура курсової роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатку.


РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ТЕМПЕРАМЕНТУ ЯК ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ОСОБЛИВОСТІ ЛЮДИНИ
1.1 Поняття темпераменту

На тлі загальнолюдських фізичних і психічних закономірностей у кожної людини помітно виокремлюються індивідуальні особливості, які позначаються на її житті, поведінці, діяльності тощо [28, с. 11].
Фізичні індивідуальні особливості – це конституція організму, його фізіологічні процеси (гуморальні, ендокринні, нервові тощо). У кожному окремому організмі ці процеси відбуваються своєрідно, хоча у них є багато спільного для всіх людей, що зумовлено антропогенезом, тобто походженням і розвитком людини [22, с. 31].
Психічні індивідуальні особливості виявляються в різній швидкості реакцій, порогах чутливості, у властивостях уваги, пам'яті, спостережливості, кмітливості, інтересах. Особливо яскраво вирізняються люди за індивідуальними здібностями – музичними, образотворчими, спортивними, художньо-літературними та ін. [31, с. 38].
Природною передумовою індивідуальних особливостей людини є, передусім, спадкові й природжені біологічні задатки.
Втім, природжені біологічні особливості не визначають фатально індивідуальних якостей особистості. Багатьма спеціальними психологічними й фізіологічними дослідженнями доведено, що природжене може змінюватися залежно від умов життя й виховання
[2; 5; 10; 28].
Отже, дитина народжується з властивими лише їй конкретними задатками, на грунті яких протягом життя залежно від соціальних умов і виховання розвиваються й формуються притаманні певному індивідові функції організму та особистісне психічне буття [11, с. 93].
Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері та здібностях, у пізнавальній, емоційно-вольовій діяльності, потребах та інтересах людини [6, с. 15].
Темперамент (від лат. temperare – змішувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) характеризує динамічний бік психічних реакцій людини – їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність тощо [13, с. 26].
На однакові за змістом і призначенням дії подразники кожна людина реагує по-своєму. Одна – активно, жваво, глибоко, емоційно, довго відчуваючи на себе вплив подразника, інша – спокійно, повільно, нібито нічого не сталося. Деякі люди надто афективно реагують на події – спалахують гнівом, діють агресивно, дехто в цьому разі виявляє боязкість, не чинить жодного опору там, де він потрібний.
Таким чином, темперамент можна визначити як індивідуальну особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності [15, с. 317].
У структурі темпераменту, зазвичай, виділяють три головних компоненти [16, с. 166].
1.Загальна активність індивіда. Сутність цього компонента полягає, головним чином, у тенденції особистості до самовираження, ефективного засвоєння і перетворення зовнішньої дійсності. Активність людини може коливатися від млявості, інертності, пасивного споглядання на одному полюсі до стрімкої швидкості дій, постійного підйому – на іншому.
2.Руховий, або моторний, компонент. Цей компонент характеризує якості, пов'язані із функцією рухового апарату. Особливості м'язової й мовної моторики легко піддаються спостереженню та оцінці, тому вони часто є основою для висновку про темперамент.
3.Емоційність. Цей компонент характеризує особливості виникнення, протікання й припинення почуттів, афектів і настроїв. Цей компонент найбільш складний і має власну структуру.

1.2 Історія дослідження темпераменту

Родоначальником вчення про темпераменти вважається видатний давньогрецький лікар і філософ Гіппократ, який жив у 460–377 р. р. до н.е. Йому іноді помилково приписують теорію чотирьох темпераментів і сам термін "темперамент". Насправді Гіппократ ні того, ні другого ще не знав. Слово "темперамент" з'явилося кількома століттями пізніше, воно давньоримського походження.
Як вже зазначалось, слово темперамент означає "належне співвідношення частин". Що ж стосується теорії чотирьох темпераментів, то вона теж викристалізовувалась поступово.
Гіппократ та його послідовники (римський лікар Гален та ін.) обстоювали гуморальну теорію (від лат. humor – рідина, соки організму, тобто кров, флегма, жовч), згідно з якою темперамент визначає перевага в організмі певної рідини [8, с. 11].
Змішання рідин в організмі, при якому переважала, на їх думку, кров, створювало сангвінічний темперамент ("сангвіс" в перекладі з латинської означає кров). Переважання у суміші слизу – флегматичний темперамент (від грецького "флегма" – слиз). Суміш з перевагою жовтої жовчі породжувала холеричний темперамент ("холе" в перекладі з грецької означає жовч). Й, нарешті, перевага чорної жовчі нібито зумовлювала меланхолійний темперамент (від грецьк. "мелайна холе" – чорна жовч).
Зазвичай, такі "пояснення" треба розглядати як художні метафори. Природознавство у той період ще не набуло належного розвитку, отже, наукових підходів до визначення сутності темпераменту годі було й чекати. Сьогодні розглянуте вчення цікаве лише з історичного погляду. Проте, описані Гіппократом характерні риси темпераменту доволі точно визначають особливості окремих типів темпераменту. Саме це дало підставу І. Павлову вважати, що "геніальний спостерігач людини" – Гіппократ – у класифікації темпераментів підійшов до істини ближче, ніж його сучасники [17, с. 281].
Німецький філософ-ідеаліст І. Кант, поділяючи погляди на темперамент представників гуморальної теорії, вперше дав своєрідну психологічну характеристику темпераментів. Він вважав, що флегматикам бракує моральних почуттів, меланхоліки – справжня доброчинність, холерикам притаманне підвищене почуття власної гідності, а сангвінікам – почуття прекрасного. Втім, І. Кант у своєму розумінні темпераменту плутав його ознаки з рисами характеру [8, с. 39].
Російський вчений, лікар і педагог П. Лесгафт пояснював темперамент особливостями кровообігу, які залежать від діаметру отвору та товщини й гнучкості стінок судин. Калібр судин і товщина їх стінок, на думку П. Лесгафта, зумовлюють швидкість і силу кровообігу: невеликому діаметру отвору судин відповідає сангвінічний темперамент, великому діаметру отвору та товстим стінкам судин – меланхолійний, флегматичний темперамент зумовлюється великим діаметром отвору і тонкими стінками судин [8, с. 75].
Німецький психіатр Е. Кречмер обстоював залежність психічного складу особистості від побудови (конституції, морфології) тіла. Він запропонував власну класифікацію типів конституції (пікнічний, астенічний, атлетичний, дисплатичний) і вважав, що кожному з них властивий певний темперамент [8, с. 93].
Гуморальна та морфологічна теорії темпераменту мають певні недоліки. Вони стирають межі між темпераментами здорового та хворого організму, пояснюють темперамент лише конкретними біологічними чинниками, а тому не спроможні розкрити його сутності.
Втім, зовсім ігнорувати ці теорії у поясненні проявів темпераменту не можна. Відомо, що порушення функцій гуморальної та ендокринної систем організму зумовлюють деякі психопатії (наприклад шизофренічні, маніакально-депресивні психози, невмотивовані настрої, психастенії та ін.), що позначаються на особливостях типів темпераменту.

1.3 Фізіологічні основи темпераменту

І. Павлов та його учні довели, що в основі темпераменту лежить тип нервової системи, який характеризується певними особливостями основних нервових процесів. Такими основними процесами є процеси збудження і гальмування. У різних людей ці процеси відбуваються
по-різному. Вони відрізняються між собою:
а) за силою;
б) за рухливістю;
в) за врівноваженістю [17, с. 210].
Сила нервових процесів є показником працездатності нервових клітин і нервової системи в цілому. Сильна нервова система здатна витримати велике й довготривале навантаження, в той час як слабка за таких умов "ламається".
Рухомість нервових процесів – це швидкість і легкість зміни одного процесу на інший. Вона забезпечує пристосування (адаптацію) організму людини до несподіваних і різких змін обставин.
Врівноваженість нервових процесів являє собою певний баланс процесів збудження і гальмування. Ці процеси можуть бути врівноважені один з одним за силою, а можуть бути неврівноваженими – один з них може бути сильнішим, ніж інший.
Вчення І. Павлова про типи нервової системи та вищої нервової діяльності внесло істотні зміни в наукове розуміння темпераменту. Поєднання різного ступеня сили, врівноваженості та рухливості процесів збудження та гальмування дало підставу вченому виокремити чотири основні типи нервової системи (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1
Співвідношення темпераменту і типу нервової системи
Властивості нервової системи за І. П. Павловим
Вид
темпераменту Сила процесів: Врівноваженість (збудливість і гальмування) Рухомість процесів Тип ВНД
збудження гальмування
Сангвіністичний Сильний Сильний Врівноважений Рухомий Живий
Холеричний Більш
сильний Більш
слабкий Неврівноважений Рухомий Невтримний
Флегматичний Сильний Сильний Врівноважений Малорухомий Інертний
Меланхолійний Слабкий Слабкий Неврівноважений Рухомий або інертний Слабкий

Окреслену вище типологію нервової системи І. Павлов пов'язував саме із темпераментом.
Користуючись термінологією Гіппократа, він писав, що сангвінік – палкий, врівноважений, продуктивний тип, але лише тоді, коли у нього є багато цікавих справ, які його збуджують. Флегматик – врівноважений, наполегливий, продуктивний працівник. Холерик – яскравий, бойовий, задерикуватий тип, він легко й швидко збуджується. Меланхолік – помітно гальмівний тип нервової системи, для представників якого кожне явище в житті стає гальмуючим агентом, він недовірливий, в усьому бачить погане, щось небезпечне для себе.
Холеричний і меланхолійний темпераменти І. Павлов розглядав як крайні, в яких несприятливі ситуації та умови життя можуть викликати психопатологічні прояви – неврастенію у холерика та істерію у меланхоліка.
У золотій середині, за виразом І. Павлова, перебувають сангвінічний та флегматичний темпераменти – їх врівноваженість є проявом здорової, по-справжньому життєздатної нервової системи [17, с. 290].
Крім чотирьох комбінацій властивостей нервової системи, що були виділені І. Павловим, виявлені й інші комбінації. Наприклад, доведено, що крім неврівноваженого типу з перевагою збудження існує неврівноважений тип з перевагою гальмування та ін.
Залежність темпераменту від типу нервової системи неоднозначна, тобто немає стовідсоткової гарантії того, що при певному типі нервової системи будуть присутні ті, а не інші властивості темпераменту. Безумовно, найбільш вираженими будуть властивості, які відповідають даному типу нервової системи, проте мають місце й випадки невідповідності типу вищої нервової діяльності деяким властивостям темпераменту [27, с. 54].
Крім того, центральна нервова система функціонує у взаємозв'язку з ендокринною та гуморальною системами організму. Так, гіпофункція щитовидної залози спричинює млявість, монотонність рухів, а гіперфункція мозкового придатка викликає зниження імпульсивності, уповільнення рухової реакції. Діяльність статевих залоз – статеве дозрівання, старіння, кастрація та ін. – помітно позначається на функціях всього організму, у тому числі й на особливостях темпераменту. Скажімо, невмотивовані вчинки підлітків – це динамічні прояви темпераменту під впливом статевого дозрівання.
Отже, дослідження останніх років переконливо свідчать, що структура властивостей нервової системи набагато складніша, а число комбінацій цих властивостей є значно більшим, ніж вважав І. Павлов.


РОЗДІЛ 2 КОЛО ПСИХОЛОГІЧНИХ ЯКОСТЕЙ,
ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ТЕМПЕРАМЕНТ.
ТИПИ ТЕМПЕРАМЕНТІВ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА
2.1 Властивості темпераменту

Темперамент як динамічна характеристика психічної діяльності особистості має певні властивості, які позитивно або негативно позначаються на його проявах [25, с. 22].
Властивості темпераменту – це природжені й стійкі індивідуальні особливості психіки. Вони визначають динаміку різної діяльності
людини – ігрової, навчальної, трудової, а також відпочинку [27, с. 22].
Певна комбінація властивостей темпераменту створює тип темпераменту – сукупність психологічних властивостей, закономірно пов'язаних між собою і загальних у певної групи людей [13, с. 68].
Зазвичай, виділяють такі властивості темпераменту.
Сензитивність – щонайменша сила зовнішнього впливу, необхідна для виникнення психічної реакції людини, і швидкість розвитку цієї реакції; це міра чутливості людини до явищ дійсності, що стосуються певної особистості. Незадоволення потреб, конфлікти, соціальні події в одних людей викликають яскраві реакції, страждання, а інші ставляться до них спокійно, байдуже.
Відомий радянський психолог Б. Ананьєв висловив думку, що сензитивність пов'язана із орієнтуючою рефлекторною діяльністю й входить до структури темпераменту [1, с. 27].
Вважається, що існують не лише окремі різновиди чутливості як потенційної властивості окремих аналізаторів, а й загальний для певної людини спосіб чутливості, що є властивістю сенсорної організації людини загалом.
Сензитивність, на думку Б. Ананьєва, – порівняно стійка особливість особистості, в якій відбивається тип нервової системи людини і яка відіграє свою роль у здібностях людини до різних видів діяльності [1, с. 28].
Реактивність – ступінь емоційної вразливості особистості як відповіді на зовнішні й внутрішні подразники (критичне зауваження, образливе слово, погрозу, несподіваний різкий звук та ін.) однакової сили.
Реактивність як особливість темпераменту яскраво виявляється при психічних травмах – у реактивній депресії (пригніченість, рухова та мовна загальмованість), в афективно-шокових реакціях (реакції на катастрофи, аварії; паніка тощо), для яких характерна або безладна рухова активність, або повна загальмованість, так званий ступор.
Пластичність – легкість, гнучкість і швидкість пристосування людини до мінливих зовнішніх умов (новий колектив, різка зміна обстановки та ін.). Завдяки пластичності, певні сторони психічної діяльності людини мають можливість перебудовуватися. Слабкість, неврівноваженість або недостатня рухливість типу нервової системи за належних умов життя та виховання набирають позитивних якостей.
Ригідність – якість, протилежна пластичності. Виражається у нездатності людини перебудуватися при виконанні завдань, якщо цього потребують обставини.
У пізнавальній діяльності ригідність виявляється в консервативності уявлень при зміні умов життя чи діяльності; в емоційному житті – у млявості й нерухливості почуттів; в поведінці – у негнучкості, інертності мотивів поведінки та морально-етичних вчинків при явній очевидності їх недоцільності.
Резистентність – ступінь здатності опиратися негативним або несприятливим обставинам. Достатньо яскраво ця особливість виявляється у стресових ситуаціях, при значному напруженні в діяльності. Одні люди здатні протистояти складним умовам діяльності або несподіваним обставинам, інші – легко здають позиції, стають нездатними продовжувати роботу, хоча за звичайних умов з ними цього не трапляється, незважаючи на втому й важкі умови праці.
Екстраверсія – поведінка і реакції людини, переважно обумовлені зовнішніми враженнями, які виникають у даний момент.
Інтроверсія – переважна обумовленість поведінки і реакцій людини образами і уявленнями, пов'язаними з минулим і майбутнім.
Поняття екстраверсія-інтроверсія були введені швейцарським психологом К. Юнгом для позначення двох протилежних психологічних типів особистості. В основі даного поділу лежить спрямованість особистості або на світ зовнішніх об'єктів, або на явища власного суб'єктивного світу.
Вважають, що екстраверсія та інтроверсія як властивості темпераменту – це прояви динамічних, а не змістовних сторін особистості.
Екстраверт – психологічний тип людей, психіка яких спрямована на предмети і явища оточуючого світу. Екстравертам властиві імпульсивність, товариськість, гнучкість поведінки, ініціативність. Вони легко входять в контакт з новими людьми, швидко адаптуються в незнайомій обстановці.
Інтроверт – психологічний тип людей, психіка яких спрямована всередину, у свій власний світ, якому вони надають вищу цінність. Для інтроверта характерні замкненість, схильність до самоаналізу, ускладнення у встановленні контактів з іншими людьми. Він почуває себе комфортно, коли знаходиться наодинці зі своїми думками та переживаннями.
Отже, темперамент – це індивідуальні властивості людини, які визначають зміст та динаміку її психічної діяльності і поведінки. Темперамент накладає відбиток на індивідуальний стиль діяльності і поведінки кожної особистості.

2.2 Типи темпераменту та їх характеристика

У сучасній психології користуються гіппократовою класифікацією типів темпераментів: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік. Кожному з цих типів властиві своєрідні психологічні особливості [28, с. 112].
Сангвініку притаманні достатньо висока нервово-психічна активність, багатство міміки та рухів, емоційність, вразливість, лабільність. Разом з тим, емоційні переживання сангвініка здебільшого неглибокі, а його рухливість при незадовільних виховних впливах є причиною недостатньої зосередженості, похапливості, а то й поверховості.
Властивості темпераменту: знижена сензитивність, високі реактивність і активність, врівноваженість, пластичність, екстравертованість, підвищена емоційна збудливість, прискорений темп реакцій.
Холерик характеризується високим рівнем нервово-психічної активності та енергійності дій, різкістю й поривчастістю рухів, сильною імпульсивністю та яскравістю емоційних переживань. Недостатня емоційна і рухова врівноваженість холерика може виявитися за відсутності належного виховання в нестриманості, запальності, нездатності контролювати себе в емоціогенних обставинах.
Властивості темпераменту: знижена сензитивність, високі реактивність і активність, ригідність, екстравертованість, підвищена емоційна збудливість, прискорений темп реакцій.
Флегматик характеризується порівняно низьким рівнем активності поведінки; ускладненням переключення з одного виду діяльності до іншого; повільністю і спокійністю дій, міміки і мовлення; рівними, постійними та глибокими почуттями і настроями. Невдале виховання може сприяти формуванню у флегматика таких негативних рис, як млявість, збідненість і слабкість емоцій, схильність до виконання лише знайомих операцій.
Властивості темпераменту: знижена сензитивність, низька реактивність, ригідність, інтровертованість, знижена емоційна збудливість, уповільнений темп реакцій.
Меланхоліку властиві низький рівень нервово-психічної активності, стриманість і приглушеність моторики та мовлення, значна емоційна реактивність, глибина й стійкість почуттів, але слабка їх зовнішня вираженість. При недостатньому вихованні у меланхоліка можуть сформуватися такі негативні риси, як підвищена (аж до хворобливості) емоційна вразливість, замкненість, відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань за таких життєвих обставин, які на це не заслуговують.
Властивості темпераменту: підвищена сензитивність, низькі реактивність і активність, ригідність, інтровертованість, підвищена емоційна збудливість, уповільнений темп реакцій.
Є люди, в яких яскраво виявляється той чи інший тип темпераменту. Так, видатний російський полководець О.В. Суворов був типовим холериком: сучасники згадують, що його погляди, слова, рухи характеризувалися надзвичайною жвавістю. Він не ходив, а бігав, верхи не їздив, а скакав, не обходив стілець, який стояв на його шляху, а стрибав через нього.
Зовсім інший темперамент був у М.І. Кутузова. Про нього говорили, що він "квапився, не кваплячись", тобто робив усе без надмірної поспішності, працював повільно, але вельми продуктивно. Почуття, які він не любив виявляти, були стійкими й глибокими. Про М.І. Кутузова можна сказати, що в нього був темперамент флегматика.
Виникає питання про те, який тип нервової системи, а, отже, й темперамент є кращим. Відповідь може бути однією: у кожного темпераменту є свої як позитивні, так і негативні риси.
На перший погляд здається, що слабкий тип поступається сильним типам нервової системи. Але це не так. Дослідження, проведені
Б.М. Тепловим і його колегами, свідчать, що і слабкий тип має свої позитивні риси, наприклад, уміння гостро сприймати навколишній світ, вражаючу чутливість тощо [28, с. 36].
Сильні типи є більш стійкими у складних ситуаціях, але менш чутливо уловлюють слабкі сигнали, не завжди достатньо тонко реагують на неявні подразники, тому не так добре орієнтуються в навколишньому середовищі.
Отже, можна сказати, що в одних випадках життєздатними бувають сильні типи, в інших – слабкі, тобто кожний темперамент має свої переваги.
Хоча темперамент – природжена властивість особистості, це не означає, що він не змінюється під впливом життєвих умов, діяльності, виховання і самовиховання. Серед видатних людей чимало було таких, які зуміли подолати негативні риси свого темпераменту. Відомо, наприклад, що письменник А.П. Чехов у зрілому віці відрізнявся м'якістю, делікатністю, зовнішнім спокоєм. Проте природні задатки в нього були зовсім іншими (як у батька та інших членів сім'ї, котрі зазвичай поводилися зухвало й агресивно). Але письменник багато працював над собою і зумів подолати негативні риси свого темпераменту.
Те ж саме можна сказати й про І. Павлова. Замолоду він був дуже запальним, легко захоплювався новими ідеями, міг забути все, крім того, що його цікавило в певний момент. Згодом він навчився управляти своїм бурхливим темпераментом.

2.3 Темперамент та індивідуальний стиль діяльності

Дослідників завжди цікавило, як темперамент впливає на діяльність, оскільки припускалося, що властивості темпераменту, особливо такі як темп реакцій та сензитивність, здатні істотно змінювати її результати.
Втім, спостереження показали, що особливості темпераменту насамперед впливають на вибір способу діяльності, а не на її ефективність.
Найбільшої ефективності в будь-якій діяльності поза залежністю від темпераменту досягають люди, у яких прийоми і стиль роботи відповідають їх індивідуальним особливостям. Таким чином, темперамент обумовлює індивідуальний стиль діяльності [2, с. 18].
Найбільш загальновизнаними формальними ознаками індивідуального стилю можна вважати такі:
а) стійкість системи прийомів і способів діяльності;
б) обумовленість цієї системи певними особистісними якостями;
в) система є засобом ефективного пристосування до об'єктивних вимог [2, с. 20].
Аналіз індивідуального стилю діяльності свідчить, що цей стиль не виникає сам собою, стихійно, а формується в ході активного пошуку прийомів і способів, які дозволяють людині домагатися кращих результатів з урахуванням свого темпераменту.
В умовах спільної діяльності людей властивості їх темпераментів справляють більш істотний вплив на кінцевий результат, ніж коли кожний з них працює індивідуально. При цьому виявляються більш-менш сприятливі для виконання даної діяльності сполучення різних типів темпераменту. Наприклад, діяльність холерика є набагато більш ефективною, якщо його партнером є флегматик або меланхолік, а не сангвінік і, тим більш, холерик.
Отже, при організації спільної діяльності необхідно в обов'язковому порядку враховувати типи темпераменту її виконавців.


РОЗДІЛ 3 ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ТЕМПЕРАМЕНТУ
У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

З метою виявлення відмінностей у темпераментах дітей дошкільного віку досліджувалась група дітей п'яти років (8 чоловік) дитячого садку "Сонечко" Комунарського району м. Запоріжжя.
Дослідження здійснювалися шляхом спостереження.
Первісне спостереження дало змогу встановити, що: Саша та
Марина – сангвініки, Микола, Олена й Світлана – холерики, Денис – флегматик, Андрій та Олеся – меланхоліки.
Подальші спостереження виявили особливості поведінки дітей та їх спілкування залежно від темпераменту.
Діти молодшого віку відзначаються дещо підвищеною збудженістю й рухливістю. Коли недосвідчена людина подивиться на гурт дітей, захоплених якоюсь рухливою грою, їй може здатися, що перед нею одні холерики чи принаймні холерики та сангвініки.
Необхідно зауважити, що це враження не так вже й далеке від дійсності. Адже людська маса в основному складається із сангвініків (близько половини) і холериків (понад третину). Таким чином, дитячий гурт здебільшого і є сангвінічно-холеричним. Крім того, меланхоліки і флегматики взагалі уникають колективних дитячих ігор. Перші – оскільки їм бракує комунікабельності, другі – через свою вайлуватість, яка не дозволяє їм на рівних змагатися з меткими сангвініками і стрімкими, навальними холериками. Проте, якщо вони вже наважались увійти в гурт, то мимоволі вдаються до своєрідної психологічної мімікрії, "маскуючись" під сангвінічно-холеричний загал. Тут позначаються і наслідування, і навіювання, які так розвинені у дітей, і небажання виділятися з гурту. До цього спонукає і сам характер дитячих ігор, що, як правило, є вельми активними та динамічними. Ось чому так легко помилитися в оцінці темпераменту дошкільника, особливо якщо взяти до уваги вже згадуваний віковий фактор дитячої психіки – її значну збудливість, реактивність.
Щоб оцінка темпераменту була більш об'єктивною, треба брати до уваги усю сукупність вражень від дитини, спостерігати за нею в різних умовах і ситуаціях.
Які ж особливості спілкування дітей з різними темпераментами виявилися в процесі дослідження?
Перше, що помічаєш під час спостережень за дитиною, – це її рухова діяльність. Тут у кожного темпераменту свій виразний "почерк".
Ось Саша и Марина. Вони – сангвініки: вельми рухливі, моторні, в'юнкі, спритні, доладні. Робота буквально горить в їх руках. Рухи швидкі, спокійні, плавні, погоджені.
У Миколи, Олени та Світлани – холериків – рухи здебільшого швидкі. Холерики нерідко ще стрімкіші, ніж сангвініки. Проте яка істотна різниця між ними! Якщо у Сашка і Марини рухова діяльність спокійна, гармонійна, висококоординована (пояснюється врівноваженістю збудливого і гальмівного процесів), то для Миколи, Олени та Світлани характерна суцільна напруженість, рвучкість, нерівномірність, недостатня координація рухів, особливо на перших етапах оволодіння певними навичками. Це – результат різкого переважання процесу збудження. Дитина-холерик, щось роблячи, то поспішає, то враз загальмовується, напружено долаючи якусь внутрішню перешкоду, потім знову відбувається стрімкий ривок уперед.
Денис не поспішає. Він робить все спокійно. Рухи його повільні, погоджені, координовані. В останньому він навіть переважає сангвініків. Флегматик – це врівноважений тип, але повільний, а тому не гарячкує, не поспішає, до всього приміряється, придивляється. Правда, він не може змагатися з сангвініками у тих іграх і в тій роботі, де потрібна швидкість.
Меланхоліки Андрій та Олеся щодо швидкості рухів бувають різні, тут позначається відмінність в рухливості нервових процесів. Часом вони досить швидкі (хоч до кращих показників сангвініків їм далеко), а часом їх інертність межує з флегматичністю. Буває й так, що їх рухи зовні нагадують рухову діяльність холерика: та ж нерівномірність, рвучкість і напруженість дій. Втім у Андрія та Олесі немає холеричної інтенсивності, напористості, впевненості. Вони здебільшого все роблять несміливо, до кожної справи (особливо нової) підходять боязко, нібито очікуючи від неї якоїсь несподіванки. Тут позначається гальмівність меланхоліків, велика розвиненість пасивно-оборонного рефлексу, інстинкту самозбереження.
Варто придивитися до гурту дітей, що захоплені якоюсь грою, і можна побачити всі чотири описані типи поведінки.
Ось, скажімо, гра в м'яча чи в квача.
Саша і Марина надзвичайно швидкі, спритні й в'юнкі. Спіймати їх - марна надія – хіба що за цю справу візьметься ще меткіший сангвінік. Кожен їх стрибок, поворот, кожен жест сповнений якоїсь особливої легкості, невимушеності, грації. Додати до цього ще милу веселу вдачу, життєрадісність, постійну усміхненість, приязність, і можна одержати закінчений портрет "ідеальної дитини". Недарма І. Павлов вважав сангвініків ідеальним типом нервової системи.
Микола поводиться на майданчику як гладіатор чи тореадор. Він з небезпечною навальністю кидається на своїх "супротивників". Часто не розраховує свої кидки і пролітає повз чи з силою зіштовхується з товаришем по грі, а то й із стовпом чи парканом. Де "куча мала", там він перший. Микола хоробро вступає в єдиноборство з будь-яким суперником, хай навіть із явно сильнішим.
Якщо Саша досить спокійно ставиться і до невдач, і до перемог, то Микола і перше, і друге зустрічає несамовитими вигуками – у першому разі гнівними, розпачливими, у другому – торжествуючими.
Денис та Андрій здебільшого уникають рухливих ігор. Їм до серця більш спокійні, сидячі ігри. Якщо ж їм все-таки доводиться брати участь у жвавій грі, то вони намагаються надолужити свою повільність старанністю і суворою доцільністю, точністю рухів, а Олеся свою гальмівність і недоладність компенсує граничним напруженням сил, великою старанністю і самовідданістю. Завдяки цьому їй часом вдається досягти успіхів у грі. Та все ж якихось блискучих результатів у неї не буває.
Друга виразна типологічна особливість дітей – це їх мовлення. Необхідно зазначити, що мовна діяльність дітей має багато спільного з руховою. Це не дивно. Адже і рухи, і мовлення, як і інші психічні
процеси, – це робота однієї і тієї ж нервової системи.
Саша говорить, мов строчить з автомата, – швидко, плавно, спокійним середньої або дещо вище середньої сили голосом. Мовлення його помірно забарвлене емоціями: доволі виразне, але без гарячкування, без напруженості.
До слова, сангвініки раніше за всіх (часом ще до року) починають говорити, а потім швидко опановують мову. Нерідко вже у два роки вони говорять досить вільн