Кр МИСЛЕННЯ І ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ. Способи розвитку уяви.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Психологічні основи професійної орієнтації"
на тему:
МИСЛЕННЯ І ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ.
СПОСОБИ РОЗВИТКУ УЯВИ

ЗМІСТ

Вступ 3
1. Мислення і професійна діяльність 4
2. Способи розвитку уяви 11
Висновки 15
Список використаної літератури 16

ВСТУП
Надана контрольна робота складається з двох розділів.
У першому розділі мова іде про мислення та професійну діяльність, тобто про професійне мислення.
Термін "професійне мислення" до практичного і наукового користування почав входити порівняно недавно, з другої половини XX ст., у зв'язку зі значною інтелектуалізацією всієї суспільної праці, викликаної науково-технічною революцією.
Поняття "професійне мислення" використовується в двох значеннях.
З одного боку, коли хочуть підкреслити високий професійно-кваліфікаційний рівень спеціаліста, йдеться про особливості мислення, що виражають його "якісний" аспект.
З іншого боку, коли прагнуть підкреслити особливості мислення, що зумовлені характером професійної діяльності, мається на увазі предметний аспект.
Проте найчастіше поняття "професійне мислення" використовується одночасно в обох цих значеннях. Так, прийнято говорити про "технічне" мислення інженера, про "клінічне" мислення лікаря, "просторове" мислення архітектора, "економічне мислення" економіста й менеджера, "художнє" мислення працівників мистецтва, "математичне" мислення та ін.
Інтуїтивно маються на увазі деякі особливості мислення спеціаліста, що дозволяють йому успішно виконувати професійні завдання на високому рівні майстерності: швидко, точно, оригінально вирішувати як ординарні, так і неординарні задачі в певній предметній області. Таких спеціалістів, зазвичай, характеризують як людей творчих у своєї професійній галузі, як людей, здатних до раціоналізаторства, новаторства, відкриттів нового тощо.
Другий розділ контрольної роботі містить матеріал, що стосується способів розвитку уяви.
1. МИСЛЕННЯ І ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Сучасна психологія розглядає мислення як варіативний і досить неоднорідний процес, конкретні форми протікання якого залежать від багатьох чинників.
Найпоширенішою класифікацією в сучасній психології є так звана трійка - виділення трьох видів мислення за його формою: наочно-дійове (практично-дійове), образне (наочно-образне) та словесно-логічне (або поняттєве, вербальне, дискурсивне, теоретичне).
Ці види мислення подані в тієї послідовності, в якій вони розвиваються в людини як у філогенезі (тобто історично), так і в онтогенезі (тобто в індивідуальному розвитку)
Мисленнєва задача при наочно-дійовому мисленні розв'язується безпосередньо в процесі діяльності. Саме з цього виду почався розвиток мислення в людини (коли розумова діяльність ще не відокремилася від предметно-практичної). З цього ж виду починається розвиток мислення в дитини.
Наукова школа В. В. Давидова розробляє проблему формування теоретичного мислення як засади виховання творчої особистості професіонала, який в усіх сферах трудової діяльності вловлює глибинні та суттєві зв'язки між предметами і явищами, знаходить узагальнені шляхи розв'язання професійних завдань [4, с. 105].
Розрізняється також теоретичне і практичне мислення, або теоретичний і практичний інтелект. Ці види мислення виділяються за типом розв'язуваних завдань і відповідних структурних і динамічних особливостей.
Практичне мислення спрямоване на вирішення практичних завдань, або перетворення практичних ситуацій. Основна мета практичного мислення - підготовка фізичного перетворення дійсності: постановка мети, складання планів, проекту, схем. Інакше кажучи, йдеться про мисленнєвий акт, що дає практично ефективний результат.
Інколи практичне мислення пов'язується з вирішенням завдань переважно з допомогою практичних дій (а не образних і вербальних, які, зазвичай, не можуть бути виключені цілком, але їх вага порівняно менша). Власне, йдеться про перевагу наочно-дійового мислення у практичному інтелекті, переважне використання матеріальних і матеріалізованих засобів розв'язування завдань (реальних об'єктів, засобів праці, знаково-символічних об'єктів і формул, алгоритмів, планів, креслень тощо) та відповідні дії з ними.
Що ж до теоретичного мислення, то воно виступає як процес пізнання і створення законів, правил. Продукт теоретичного мислення, - це, скажімо, періодична система Менделєєва.
Одна з важливих характеристик практичного мислення - його протікання в умовах дефіциту часу.
Практичне мислення, як правило, відбувається в ситуації коли прийняття рішення тісно злите, майже збігається з його втіленням у життя. Найяскравіший приклад - прийняття рішення полководцем, проаналізоване Б. М. Тепловим у його відомій праці "Розум полководця" (1943). У практичному інтелекті, за Б. М. Тепловим, виявляються єдність і нерозривний зв'язок мислення суб'єкта та його волі (як сукупності сили характеру, енергії й рішучості, здатності приймати "непопулярні" рішення і брати на себе відповідальність за них). Прикладів такої поведінки доволі багато в сучасній історії, проте наведемо приклад Б. М. Теплова: коли Кутузов у 1812 р. залишив Москву, це було зроблено супроти думки як царя, так і більшості армій [7, с. 80].
Для діяльності оператора великих систем управління характерний особливий тип практичного мислення - так зване оперативне мислення. Воно протікає, як правило, в напружених, екстремальний умовах.
Під оперативним мисленням розуміється розв'язування практичних завдань на базі моделювання оператором об'єктів діяльності, в результаті чого формується модель наступних дій (план), що забезпечує досягнення поставленої мети.
Специфічними особливостями оперативного мислення виступають єдність процесів сприймання й осмислювання ситуації, яка здебільшого змінюється дуже швидко, збіг у часі прийняття рішення та його виконання, жорстко детерміновані часові межі.
Оперативне мислення пов'язане з переживаннями щодо відповідальності за рішення, яке приймається, і тому вимагає великого емоційно-вольового напруження.
Як можна побачити, всі ці особливості певною мірою характерні й для практичного мислення взагалі.
Принциповою рисою саме оперативного мислення є велика кількість і значущість операцій декодування. Останнє зумовлене тим, що оператор не може безпосередньо сприймати стан системи, яка підлягає управлінню (скажімо, АЕС). Він отримує всю необхідну інформацію за допомогою інформаційної моделі, тобто у закодованому вигляді. Декодування інформації вимагає від оператора великої мисленнєвої активності.
Саногенне мислення є одним з ефективних засобів розв'язування психотравмуючих проблем, який базується на свідомій їх постановці та розгляді, свідомому рефлексивному аналізі власних емоцій та емоціогенних (стресогенних) факторів.
Згідно із "принципом єдиного інтелекту" Б. М. Теплова всі проблеми, які вирішує людина, незалежно від їх специфіки розв'язуються за допомогою єдиного інтелекту. Отже, саногенне мислення - важливий компонент інтелекту людини, який відіграє принципову роль у розв'язанні власних, внутрішніх проблем особистості.
Саногенне мислення можна вважати одним з варіантів більш широкого поняття, такого як позитивне мислення (М. Мольц). Ідеться про створення й постійну підтримку, підкріплення позитивного образу власного "Я" внаслідок впливу успішних вчинків і загалом життєвих успіхів.
На думку М. Мольца, всі наші дії, почуття, вчинки, навіть здібності узгоджуються з цим образом власного "Я" через як свідомі, так і підсвідомі механізми саморегуляції. Саме тому так важливо, щоб цей образ був позитивним і не руйнувався в разі невдачі або інших помилок у поведінці, діяльності, навіть у житті [1, с. 93].
Завдяки принципам позитивного мислення ніколи не буває пізно змінити уявлення про себе, створити цілісний позитивний образ власного "Я", і тоді життєві проблеми, в тому числі психотравмуючі, узгоджуючись із цим новим образом, розв'язуються легко, без надмірних зусиль. Проте для створення й підтримки позитивного образу власного "Я" необхідні такі риси інтелекту, як творче мислення й творча уява, тобто творчий механізм.
Дискурсивне, аналітичне (або логічне) мислення відрізняють від інтуїтивного за такими трьома ознаками:
1) часова (період протікання процесу);
2) структурна (поділ на етапи);
3) рівень протікання (усвідомленість або неусвідомленість).
Аналітичне мислення розгорнуте в часі, має чітко виражені етапи, значною мірою представлене у свідомості мислячої людини. Інтуїтивне мислення протікає достатньо швидко, згорнуто, не має чітко виражених етапів, мінімально усвідомлене.
За ступенем новизни продукту стосовно вихідних знань суб'єкта, одержуваної в ході мисленнєвої діяльності, розрізняються мислення творче (або продуктивне) та мислення репродуктивне. Творче мислення разом із творчою уявою - це психологічна основа людської творчості, джерело інновацій у всіх сферах діяльності людини.
Декілька слів про принцип єдиного інтелекту та професійне мислення.
Усі наведеш види й типи мислення неодмінно співіснують в інтелекті дорослої людини, взаємодоповнюючи один одного. Залежно від конкретної мети діяльності й завдання, що розв'язується, той чи інший тип мислення може превалювати, переважати або в даний конкретний момент, або в певній професійній діяльності.
Вже згадуваний "принцип єдиного інтелекту" Б. М. Теплов формулює у такий спосіб: "інтелект у людини єдиний - єдині основні механізми мислення, проте відрізняються форми мисленнєвої діяльності, оскільки відрізняються завдання, які постають у тому чи іншому випадку перед розумом людини" [7, с. 85].
Принцип єдиного інтелекту має важливе значення для з'ясування сутності професійного мислення.
Поняття "професійне мислення" широко застосовується в другій половині XX ст. у зв'язку з об'єктивною інтелектуалізацією праці, потребою у формуванні в професіонала (інженера, лікаря, вчителя, агронома, економіста та ін.) мислення, яке дає змогу оновлювати знання, підвищувати кваліфікацію, критично мислити й знаходити нові оригінальні засоби розв'язування професійних завдань, добре орієнтуватися в потоці різноманітної інформації, переборювати "нештатні", екстремальні ситуації.
Вельми важливою є здатність суб'єктивно інтелектуально насичувати власні трудові процеси, тобто вбачати, виділяти проблеми в трудовій діяльності й творчо розв'язувати їх.
Останнє властиве новаторам, раціоналізаторам, винахідникам, котрі, як правило, вбачають проблеми там, де їх не помічають інші професіонали.
Залежно від характеру діяльності відбувається подальша диференціація професійних типів мислення. Так, у художньому мисленні розрізняють мислення музичне, сценічне, поетичне, композиційне та ін. У галузі інженерно-технічної діяльності, де функціонує технічне мислення, воно реалізується і як оперативне мислення щодо керування великими системами, і як конструктивне мислення, і як інженерне. Виділяють також юридичне, педагогічне, медичне (клінічне) мислення тощо.
Отже, професійне мислення - це інтелектуальна діяльність щодо розв'язування професійних завдань. Оскільки специфіка професійної діяльності зумовлена особливостями завдань, що їх розв'язують різні спеціалісти, то якість професійної діяльності, або рівень професіоналізму, залежить від типу мислення.
Високий рівень професіоналізму пов'язаний з теоретичним (не емпіричним), творчим, часто інтуїтивним мисленням і розвиненим практичним інтелектом. Підготовка професіонала вимагає обов'язкового аналізу специфіки професійних завдань і стратегії їх розв'язування.
Специфічність професійного мислення здебільшого пов'язана з орієнтуванням фахівця у предметі своєї діяльності, а також із знаряддями, що використовуються, засобами впливу на цей предмет, тобто технологічним боком професійної діяльності.
Дослідники підкреслюють зв'язок предметного змісту й технології професійної дії з формами та логікою професійного мислення. Специфічний предмет нібито "диктує" спосіб його осмислення.
Велике значення для професійного мислення має "почуття" матеріалу, партнера, супротивника, дії, більш того, "почуття" проблемної ситуації, яка ще не виникла, але може виникнути в професійній діяльності. Ясно, що це "почуття", незважаючи на таку назву, базується не на сприйманні або емоціях, а на комплексній скоординованій роботі всіх інтелектуальних структур, згорнутому, автоматизованому мисленні, яке миттєво обробляє всі дані, що отримують органи чуттів, пропонує пам'ять, виділяє увага відповідно до потреб особистості (особистісних смислів). Тому в наданому разі можна безумовно говорити про професійний інтелект.


2. СПОСОБИ РОЗВИТКУ УЯВИ

Уява - це психічний процес, який є надзвичайно важливим для розвитку творчості, творчого мислення.
Г. Сельє говорить про уяву як одну з провідних характеристик творчої особистості. Уява, на його думку, пов'язана з незалежністю мислення і мусить поєднуватися з розумінням важливості уявлюваного.
"Поєднання уяви з наступною проекцією значущих аспектів уявлюваної картини на усвідомлювану реальність являє собою основу творчого мислення. Багато відкриттів, які, зазвичай, вважають випадковими, насправді народилися завдяки великій силі уяви, яка миттєво малює різноманітні висновки з випадкового спостереженняі [4, с. 105].
Як приклад Г. Сельє наводить у цьому зв'язку винахід інсуліну фон Мерінгом і Мінковським, який виник з випадкового спостереження, що сеча собак з видаленою підшлунковою залозою притягує рої мух.
Крім терміна "уява" часто синонімічне використовується термін "фантазія". Втім, існує думка, що за цими словами прихована дещо різна психологічна реальність.
Так, відомий філософ Л. Голосовкер вважає, що людині й людству властивий вищий інстинкт - культури й творчості (на відміну від низьких інстинктів - вегетативного й сексуального). Цей інстинкт здійснює свою функцію через імажинацію і уяву. Звідси й його назва - мажинативний абсолют [7, с. 80].
У цьому підході принципово розрізняються фантазія і уява. Вони не збігаються, оскільки фантазія не пізнає, її основна діяльність - комбінування. І саме цим інколи зайвим комбінуванням вона може заважати уяві в її творчо-пізнавальному процесі.
Зазначаючи негативну роль фантазії, яка заважає дослідженню істини уявою, необхідно підкреслити, що розрізнити їх функції вельми важко, подібно до того, як "у річці важко відділити холодну течію від загального потоку її вод" [1, с. 93].
Фантазія теж створює, проте насамперед те, чого бути не може. Це казки, міфи, пов'язані з естетичним почуттям, зокрема, дитини.
Одначе наукова, технічна творчість і взагалі професійна творчість пов'язані вже не з фантазією, а з уявою, фантазією стимульованою. Не фантазія, а уява підказує вченим і винахідникам нові образи, інсайти тощо. Стимульована фантазією уява створює "задуми поета" та "імажинативні світи", сила яких не в тому, що вони дублюють дійсність, а в тому, що вони роблять явним і характерним те, що приховане в предметах та їх взаємовідносинах, вони розкривають дійсність.
Отже, йдеться про "силу уяви, яка пізнає", і "силу фантазії, яка стимулює".
Зрозуміло, що в розвитку уяви достатньо принциповим є етап формування "фантазії, яка стимулює", особливо в дитячому, підлітковому віці. Але той факт, що фантазія й уява життєво важливі для розвитку креативності, творчості, винахідництва, не викликає заперечень.
Уява і фантазія розвиваються в нормі за звичайними законами розвитку вищих психічних функцій - від мимовільної уяви до довільної, від репродуктивної до творчої. Проте цей процес може порушуватися як внаслідок невдалих педагогічних впливів (є, наприклад, версія, згідно з якою шкільне навчання у його стандартних формах "гасить" творчий потенціал дитини), так і завдяки використанню точних психологічних прийомів формування.
Так, не викликає сумніву, що розвиткові творчої уяви, зокрема дитини, сприяють казки, художня література, хороші фантастичні твори, загалом мистецтво, природа.
Проте існують і безпосередні прийоми, вправи, виконання яких тренує уяву. Людині можна запропонувати тему для невеличкого оповідання, наприклад, "Театр", "Магазин", "Мандрівка за місто". Втім, розкрити тему потрібно так, щоб усі події були описані у зворотному порядку і нібито на кінострічці, яка прокручується назад. Така вправа, безумовно, тренує розвиток уяви, оскільки для того, щоб повернути події назад, потрібно детально уявити собі їх природний хід.
Одним із ефективних прийомів розвитку уяви є робота з уявними предметами.
Групі школярів або дорослих пропонується уявити, нібито вони завітали на виставку останніх новинок техніки (скажімо, японської). Тут демонструються чудові предмети побуту - вони невидимі, хоча ними можна користуватися.
Керівник дістає з кишені уявну "коробку сірників". Потім він робить кілька виразних рухів, нібито перекладаючи її з однієї руки в іншу, відкриваючи й закриваючи її. Потім запалює і гасить неіснуючого сірника, передає уявну коробку комусь з учасників.
Далі уявна коробка проходить через руки всіх членів групи. Кожний має щось зробити з нею або з сірниками, бажано те, чого ще ніхто не робив. Дії мають легко читатися й трактуватися, тобто бути послідовно зрозумілими, однозначними рухами, оскільки уявні речі іншого, "розмитого", ставлення не сприймають. До моменту, коли уявна, вже порожня, коробка повертається до керівника, а "спалені" сірники зібрані й викинуті, рухи стають ясними і чіткими, цілком вірогідними.
Уявлювані дії мають бути чіткими, а уявні сірники - давати справжнє відчуття тепла й горіння, якщо їх вчасно не загасити.
Цей прийом розвитку уяви базується на тісному її зв'язку з діями й відчуттями, а також емоціями людини. Так можна зображувати, тренуючись, роботу з багатьма уявними предметами і як широковживаними, скажімо голкою, ручкою, так і предметами та приладами, які використовуються у професійній діяльності, техніці тощо (руль автомобіля, дошка з приладами, клавіатура фортепіано, комп'ютера).
Серед форм уяви, які треба розвивати, необхідно назвати таку глибинну й емоційну її форму, як емпатія. Розвинена уява сприяє емпатичному розумінню - важливій якості особистості. Емпатичне розуміння іншої людини об'єднує здатність слухати й передавати почуте іншому. Точне емпатичне розуміння включає процеси адекватного представлення (тобто сприйняття того, що і як людина переживає) і комунікації (тобто переконання інших у своєму розумінні їх почуттів, поведінки й досвіду). Воно є важливим для будь-якої спільної діяльності (зокрема, творчої спільної діяльності).
У технічній творчості вагомою є здатність емпатїї неживих предметів, уявного перевтілення в механізм, прилад або його деталь. Такий метод широко застосовується в синектиці - одному з підходів до активізації винахідництва.
На цьому ж умінні заснований "метод маленьких людей"
(Г. Альтшуллер), згідно з яким емпатія певного технічного елемента (або технічної системи) не повинна відбуватися цілісно (скажімо, людина уявляє себе криголамом), а потрібно, навпаки, "оживляти" цю систему, уявляючи на її місці групу "маленьких людей", які тримаються за руки. Такий емпатичний прийом допомагає розділити систему на частини ("розімкнуті руки"), знову зібрати її та ін. "Люди" можуть перегруповуватися, розривати свій потік у будь-якому місці, ставати ближче або далі тощо. Відповідно до цього модифікується технічний пристрій.


ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладене у контрольній роботі, можна зробити такі висновки.
Професійне мислення - це інтелектуальна діяльність щодо розв'язування професійних завдань. Оскільки специфіка професійної діяльності зумовлена особливостями завдань, що їх розв'язують різні спеціалісти, то якість професійної діяльності, або рівень професіоналізму, залежить від типу мислення.
Високий рівень професіоналізму пов'язаний з теоретичним (не емпіричним), творчим, часто інтуїтивним мисленням і розвиненим практичним інтелектом. Підготовка професіонала вимагає обов'язкового аналізу специфіки професійних завдань і стратегії їх розв'язування.
Специфічність професійного мислення здебільшого пов'язана з орієнтуванням фахівця у предметі своєї діяльності, а також із знаряддями, що використовуються, засобами впливу на цей предмет, тобто технологічним боком професійної діяльності.
Уява - це психічний процес, який є надзвичайно важливим для розвитку творчості, творчого мислення.
Існують певні прийоми, вправи, виконання яких тренує уяву.
Так, одним із ефективних прийомів розвитку уяви є робота з уявними предметами.
Серед форм уяви, які треба розвивати, необхідно назвати таку глибинну й емоційну її форму, як емпатія. Розвинена уява сприяє емпатичному розумінню - важливій якості особистості. Емпатичне розуміння іншої людини об'єднує здатність слухати й передавати почуте іншому. Точне емпатичне розуміння включає процеси адекватного представлення і комунікації. Воно є важливим для будь-якої спільної діяльності.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Альтшуллер Г. С. Найти идею. - М.: МНФРА-М, 2006. - 430 с.
2. Максименко С. Д. Общая психология. - К.: Ваклер, 2004. - 524 с.
3. Общая психология: Курс лекций. - М.: Владос, 2005. - 448 с.
4. Пономарев Л. А. Психология творчества. - М.: Наука, 1989. - 380 с.
5. Психологія: Підручник / За ред. Ю. Л. Трофімова. - 4-е вид., стереотип. - К.: Либідь, 2007. - 558 с.
6. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. - СПб.: Питер,
2003. - 712 с.
7. Теплов Б. М. Психология индивидуальних различий. - М.: Педагогика, 1985. - 378 с.