Кр СХИЛЬНОСТІ, НАВИЧКИ, ІНТЕРЕСИ. МОТИВИ АФІЛІАЦІЇ, ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ МЕТОДИ ЇХ ВИЯВЛЕННЯ.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Психологія поведінки і діяльності"
на тему:
СХИЛЬНОСТІ, НАВИЧКИ, ІНТЕРЕСИ. МОТИВИ АФІЛІАЦІЇ, ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ МЕТОДИ ЇХ ВИЯВЛЕННЯ

Запоріжжя, 2008

ПЛАН

Вступ 3
1. Діяльність як форма активності людини 4
2. Навички у структурі діяльності 6
3. Дослідження мотівації у психологічній науці 9
4. Основні компоненти мотивації (схільності, потреби, цілі,
інтереси, ідеали) на прикладі мотивації до навчання
і праці студентів 11
5. Мотиви афіліації, експериментальні методи їх виявлення 16
Висновки 19
Список використаної літератури 21

ВСТУП
Умовою розвитку особистості є діяльність. У найзагальнішому вигляді під діяльністю розуміється активність живого організму, спрямована на задоволення його потреб. У тварин ця активність носить суто пристосувальний, біологічний за своєю природою характер, тому термін "діяльність" до активності тварин можна застосувати лише умовно.
Діяльність людини має перетворюючий характер і з самого початку регулюється вимогами суспільства.
Під діяльністю розуміють зовнішню (фізичну) і внутрішню (психічну) активність людини, породжувану його схильностями, інтересами, потребами, мотивами і спрямовану на перетворення самого себе і навколишнього світу.
Діяльність, таким чином, містить і внутрішній, і зовнішній компоненти. При цьому в різних видах діяльності їх співвідношення змінюється, але провідна роль завжди належить внутрішньому компоненту, вмінню діяти розумно. В цьому і полягає якісна своєрідність людської психіки.
Надана контрольна робота присвячена розгляду деяких аспектів діяльності людини, а саме - в ній вирішуються такі завдання:
- охарактеризувати діяльність як форму активності людини;
- з'ясувати місце навичок у структурі діяльності;
- простежити основні етапи в дослідженні мотивації у психологічній науці;
- визначити основні компоненти мотивації (схильності, потреби, цілі, інтереси, ідеали) на прикладі мотивації до навчання і праці студентів;
- висвітлити мотиви афіліації й експериментальні методи їх виявлення.
1. ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ФОРМА АКТИВНОСТІ ЛЮДИНИ
Поняття діяльності має статус загальнонаукової категорії, її вивчають багато наук: соціологія, економіка, філософія, фізіологія, психологія, педагогіка та ін. Основними психологічними властивостями діяльності є активність, усвідомленість, цілеспрямованість, предметність, системність.
Діяльність - це специфічний вид активності людини; діяльність спрямована на творче перетворення, удосконалювання дійсності і самого себе.
У діяльності можна виділити два компоненти: пасивний рух, тобто спонтанна енергетика, і упорядкований, оформлений за визначеними правилами. Якщо відсутній хоча б один із цих компонентів, то організація нормальної діяльності неможлива. Діяльність відбувається тільки тоді, коли її щось стимулює, направляє.
Будова діяльності визначається:
- наявністю мотиву діяльності (тобто того, що спонукує її, заради чого вона здійснюється);
- характером мети (її продуктом);
- предметом діяльності (тим, з чим вона безпосередньо має справу);
- структурою діяльності (діями й операціями);
- засобами діяльності (інструментами, якими людина користується, виконуючи ті чи інші дії й операції).
Компонентами людської діяльності є внутрішні (анатомофізіологічна структура й процеси, що беруть участь у керуванні діяльністю з боку нервової системи; психічні процеси, стани, що регулюють діяльність) і зовнішні (рухи, зв'язані з практичним виконанням діяльності) характеристики.
Зовнішня характеристика діяльності здійснюється через поняття суб'єкта й об'єкта праці, предмета, засобів і умов діяльності.
Внутрішня характеристика діяльності припускає опис процесів і механізмів її психічної регуляції, її структури й змісту, операційних засобів її реалізації.
Співвідношення між внутрішнім і зовнішнім компонентами діяльності не є постійним і незмінним. Зовнішній компонент діяльності в міру її розвитку й перетворення переходить у внутрішній (інтеріоризація, автоматизація) і навпаки, внутрішній при необхідності знову стає зовнішнім, свідомо контрольованим (екстеріоризація).
Основні положення теорії розвитку вищих психічних функцій згідно з концепцією Л. С. Виготського такі.
1. Принципова відмінність людини від тварини в тім, що людина підкорила природу за допомогою знарядь. Це відклало відбиток на психіку, вона навчилася опановувати власні психічні функції. Для цього людина також використовує знаряддя. Але знаряддя особливі, психологічні. Такими знаряддями виступають знаки або знакові засоби, їх виникнення та удосконалення пов'язані з виникненням та розвитком культури. Найбільш типовою й універсальною системою знаків є мова.
2. Спочатку психологічні знаряддя мають зовнішню, матеріальну форму і використовуються в спілкуванні як засіб впливу на іншу людину. Згодом людина починає звертати їх на себе, на свою власну психіку. Інтеріндивідуальні відносини перетворюються на інтеріндивідуальні акти самоврядування. При цьому психологічні знаряддя із зовнішньої форми переходять у внутрішню форму, тобто стають розумовими засобами.
Таким чином, вищі психологічні функції людини відрізняються від психічних функцій тварини по властивостях, будові, походженню: вони довільні, опосередковані і соціальні,
Становлення внутрішньої (психічної) діяльності відбувається поступово. Дитина спочатку робить дії з предметами (здійснює зовнішню, предметну діяльність) і лише згодом здобуває здатність робити ті ж дії в розумі.
Процес перетворення зовнішніх (предметних) дій у внутрішні (дії "в розумі") називають інтеріоризацією (від лат. іnterіor - внутрішній).
В результаті інтеріоризації психіка людини здобуває здатність оперувати предметами або явищами, відсутніми в поле її зору, а сама людина одержує можливість регулювати поведінку і діяльність, грунтуючись не тільки на власному досвіді, але й на досвіді всього людства.
При цьому зворотний процес перетворення розумових (психічних) дій у дії з предметною дійсністю називають екстеріоризацією (від лат. exterіor - зовнішній).
2. НАВИЧКИ У СТРУКТУРІ ДІЯЛЬНОСТІ
У структурі діяльності виділяють насамперед мету - усвідомлений образ кінцевого результату діяльності. Саме наявність усвідомленої мети дозволяє визначити активність як діяльність. У тих випадках, коли усвідомлена мета відсутня, немає й діяльності в повному розумінні цього слова, а є лише імпульсивне поводження.
У структурі діяльності виділяють також її мотиви, які пояснюють причини, що спонукують людину прагнути до досягнення мети. Наприклад, мета студента - одержати вищу освіту, а мотиви можуть бути різними - одержати диплом, знання, підвищити престиж тощо.
Таким чином, мотиви, спонукуючи людину до діяльності, обумовлюють специфіку вибору засобів і способу досягнення мети. Одна справа, якщо студент прагне одержати освіту лише заради диплома, і зовсім інша - якщо він хоче одержати насамперед знання.
Мета, на яку спрямована діяльність, може бути більш-менш віддаленою. Часто для її досягнення необхідно вирішити цілий ряд приватних завдань. Кожен відносно закінчений елемент діяльності, спрямований на виконання поточного завдання на шляху до досягнення мети, називають дією. Наприклад, дії студентів - слухання лекцій, здача іспитів та ін.
Отже, структурними елементами діяльності є мета, мотив, дія.
Кожна дія складається із системи рухів чи операцій, що поділяються на зовнішні (предметні) і внутрішні (розумові, психічні).
До зовнішніх відносять рухові (моторні) дії людини, дії щодо переміщення предметів, рухи мовних органів людини, міміку і пантоміміку.
До внутрішніх відносять перцептивні (від лат. perceptіo - сприйняття) дії, за допомогою яких формується цілісний образ предметів і явищ, мнемічні дії, вхідні до складу діяльності щодо запам'ятовування будь-якої інформації і наступному її пригадуванню, розумові дії.
Численні дослідження свідчать, що виконання предметних дій завжди включає почуттєвий (сенсорний) контроль і коректування рухів на основі почуттєвих орієнтирів, що інформують мозок про стан зовнішнього середовища, тобто на встановленні зворотного зв'язку.
Такий механізм планування, контролю і регулювання дій П. Анохін назвав акцептором дії. Цей принцип був покладений в основу конструкції автопілоту, верстатів з програмним управлінням та іншими приладами автоматичного регулювання роботи складних механізмів.
Залежно від ступеня усвідомленості виділяють такі способи дії, як навички й уміння.
Навичка - це автоматизований спосіб виконання дії, сформований у процесі вправи.
Фізіологічною основою формування навичок є утворення в корі великих півкуль і функціонування стійкої системи тимчасових нервових зв'язків - динамічного стереотипу.
Етапи формування навички:
- ознайомлювальний - ознайомлення з прийомами виконання дій та їх осмислення;
- аналітичний - вичленовування окремих елементів дії і оволодіння ними;
- синтетичний - об'єднання елементів дій у єдине ціле;
- автоматизації - цілеспрямоване і систематичне повторення дій (вправи) з метою додання дії потрібної швидкості й плавності.
В результаті увага звільняється від сприйняття способів дій і переноситься на результат дії і на навколишнє оточення. Це дає можливість використовувати навичку в складі різних дій с різними цілями.
Наприклад, людина може вести документацію, фіксувати результати експериментального дослідження, складати конспект лекцій та ін., використовуючи сформовану навичку письма, яка спочатку, коли людина тільки вчилася писати, виступала самостійною дією, що вимагала значних зусиль і зосередження свідомості саме на процесі написання букв і слів.
Треба відзначити, що вироблені навички впливають на формування нових. При цьому сформована раніше навичка може полегшувати придбання нової навички (це явище називають переносом навички), а може й утрудняти (інтерференція навички).
До психологічних умов, що забезпечують успішне формування навичок, відноситься кількість вправ, їх темп і розподіл у часі. Велике значення у свідомому засвоєнні навичок має також знання результатів успішності оволодіння ними.
Можливість виконання дії не лише в звичних, але й в умовах, що змінюються, забезпечують уміння, які припускають використання наявних знань і навичок для вибору і здійснення способів дії відповідно до поставленої мети діяльності.
3. ДОСЛІДЖЕННЯ МОТИВАЦІЇ У ПСИХОЛОГІЧНІЙ НАУЦІ
Вперше слово "мотивація" вжив А. Шопенгауер у статті "Чотири принципи достатньої причини" (1900-1910). Потім цей термін міцно увійшов у психологічний вжиток для пояснення причин поведінки людини.
Наразі мотивація як психічне явище трактується по-різному.
В одному випадку - як сукупність чинників, що підтримують і спрямовують, тобто визначальне поводження, в іншому випадку - як сукупність мотивів, у третьому - як спонукування, що викликає активність організму і визначає його спрямованість.
Крім того, мотивація розглядається як процес психічної регуляції конкретної діяльності, як процес дії мотиву і як механізм, що визначає виникнення, напрямок і способи здійснення конкретних форм діяльності, як сукупна система процесів, відповідальних за спонукування і діяльність.
Всі визначення мотивації можна віднести до двох напрямків.
Перше розглядає мотивацію зі структурних позицій, як сукупність чинників або мотивів. Наприклад, відповідно до схеми В. Д. Шадрикова мотивація обумовлена потребами і цілями особистості, рівнем вимог і ідеалами, умовами діяльності (як об'єктивними, зовнішніми, так і суб'єктивними, внутрішніми - знаннями, вміннями, здатностями, характером) і світоглядом, переконаннями і спрямованістю особистості тощо. З урахуванням цих чинників здійснюється прийняття рішення, формування наміру.
Другий напрямок розглядає мотивацію не як статичне, а як динамичне утворення, як процес, механізм.
Проте і в першому, і в другому випадках мотивація виступає як вторинне стосовно мотиву явище. Більш того, у другому випадку мотивація виступає як засіб або механізм реалізації вже наявних мотивів: виникла ситуація, що дозволяє реалізувати наявний мотив, з'являється і мотивація, тобто процес регуляції діяльності за допомогою мотиву.
Наприклад, В. А. Іванников вважає, що процес мотивації починається з актуалізації мотиву. Таке трактування мотивації обумовлено тим, що мотив розуміється як предмет задоволення потреби (А. М. Леонтьєв), тобто мотив даний людині нібито готовим. Його не треба формувати, а треба просто актуалізувати (викликати у свідомості людини).
Втім, при такому підході залишається незрозумілим, по-перше, що ж додає спонукальність - ситуація або мотив, по-друге, яким способом виникає мотив, якщо він з'являється раніше, ніж мотивація.
Висловлення авторів про співвідношення мотиву і мотивації не проясняють цього питання. Так, Р. А. Пілоян вважає, що мотивація і мотив - взаємозалежні, взаємообумовлені психічні категорії і що мотиви дії формуються на базі певної мотивації (тобто мотиви вторинні). І в той же час він стверджує, що через вироблення окремих мотивів ми можемо впливати на мотивацію в цілому (тобто вже мотивація залежить від мотивів, що стають первинними).
В. Г. Леонтьєв виділяє два типи мотивації: первинну, що виявляється у формі потреби, потяги, драйву, інстинкту, і вторинну, що виявляється у формі мотиву.
Отже, у даному випадку теж є ототожнення мотиву з мотивацією. В. Г. Леонтьєв вважає, що мотив як форма мотивації виникає лише на рівні особистості й забезпечує особистісне обгрунтування рішення діяти у певному напрямку для досягнення конкретних цілей.
На думку Л.І. Божович, сутністю мотивації є сукупність мотивів, що визначає дану діяльність.
С. Л. Рубінштейн під мотивацією розумів ієрархічну організацію всієї системи спонукувань.
Поняття "мотивація" у людини, за загальним визнанням, містить в собі всі види спонукувань: мотиви, потреби, інтереси, прагнення, цілі, нахили, мотіваційні установки тощо.
Багатьма дослідниками (В. С. Мерлин, С. Л. Рубінштейн, Ю. В. Шаров та ін.) мотивація трактується як властивість, компонент, якість особистості. Це стрижень особистості, що визначає цілісне обличчя людини, її активність.
Різні точки зору на сутність мотивації в історичному аспекті досить глибоко розкриті в працях П. М. Якобсона, М. Г. Ярошевського.
Як можна побачити, багато вчених, вивчаючих мотивацію, розглядають її як ціле, як стійку мотиваційну сферу, що характеризує особистість, чим і обумовлюється широкий фронт дослідження цієї сфери не лише в нашій країні, але й за кордоном.
4. ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ МОТИВАЦІЇ (СХИЛЬНОСТІ, ПОТРЕБИ, ЦІЛІ, ІНТЕРЕСИ, ІДЕАЛИ) НА ПРИКЛАДІ МОТИВАЦІЇ ДО НАВЧАННЯ І ПРАЦІ СТУДЕНТІВ
Основні компоненти мотивації - потреби, мотиви, цілі й інші спонукування (інтереси, ідеали тощо) людини.
Педагогічні проблеми формування потреб спеціально досліджувалися
В. С. Ільїним, Ю. В. Шаровим та їх учнями (В. М. Антиповою, Г. А. Бокаревою, В. М. Гульчевською, В. Г. Леонтьєвим, Е. М. Кузьміною, А.І. Файбушевичем та ін.). Цими та іншими вченими виявлені істотні ознаки познавальної потреби, співвідношення потреби і мотивів, світогляду, емоцій, цілей, інтересів.
Основні висновки цих учених полягають у тому, що потреби - один із компонентів мотивації, вони визначають у головному напрямок дії і поводження особистості, виступаючи переважно в якості вихідного імпульсу, початкової спонукальної сили.
У літературі описано декілька класифікацій потреб, виділені основні види потреб: вітальні (первинні) - в їжі, одягу; у безпеці - стійкому, спокійному існуванні; у спілкуванні; соціальному визнанні; самоповазі; самовираженні; у праці; у пізнанні; естетичні; духовні та ін.
Потреби людини, будучи джерелом її активності, лежать в основі мотивів людини і виявляються в них. Мотиви виникають, розвиваються, формуються в діяльності на основі потреб. Якщо потреба людини - це випробовувана індивідом потреба в чомусь, то мотиви - це спонукування людини, зв'язані з цією потребою.
При цьому необхідно відзначити, що однієї потреби можуть відповідати декілька мотивів; наприклад, пізнавальної потреби можуть відповідати мотиви навчальної діяльності, потреби в праці - мотиви праці. Важливо підкреслити також, що мотив це не просто спонукування; а як правило, усвідомлене спонукування. Хоча в психології й не усі притримуються такої позиції, у педагогіці це положення важливо тим, що процес формування мотивації повинний бути спрямований не просто на порушення потреб, а й на те, щоб дані потреби усвідомлювалися учнівськими.
Зазвичай потреби, мотиви навчання поділяють на дві групи: пізнавальні і соціальні. Аналогічна картина й у відношенні потреб і мотивів праці. Їх, переважно, групують як соціальні (духовні) і матеріальні.
У педагогіці й у педагогічній психології значне місце виділене вивченню і формуванню мотивів навчання. До них відносять сполучення декількох комплексів спонукувань: змушеність, розуміння потреби навчання, обов'язок як мотив навчання, відповідальність, пізнавальний інтерес, усвідомлення необхідності вивчення даного навчального предмета для оволодіння професією, одержання в майбутньому матеріальних благ та ін.
Порівняно з мотивами навчання в педагогічних дослідженнях значно менше місця виділено мотивам праці. Вони розглядаються тут насамперед у зв'язку з орієнтацією на професію, в аспекті формування професійно значимих якостей особистості.
Мотиви, пов'язані з трудовою діяльністю людини, можна розділити на три групи: мотиви трудової діяльності, мотиви вибору професії і мотиви вибору місця роботи; конкретна діяльність визначається в остаточному підсумку всіма цими мотивами (мотиви трудової діяльності ведуть до формування мотивів вибору професії, а останні ведуть до мотивів вибору місця роботи).
Розглянемо ті спонукальні причини, що змушують людини займатися працею.
Перша група причин - спонукування суспільного характеру. Це й усвідомлення необхідності приносити користь суспільству, це і бажання робити допомогу іншим людям (що може виявлятися в навчанні дітей, у лікуванні хворих, у захисті своєї батьківщини тощо), це і суспільна установка на необхідність трудової діяльності ("хто не працює - той не їсть"), і небажання бути утриманцем.
Друга група - одержання визначених матеріальних благ для себе і сім'ї: заробляння грошей для задоволення матеріальних і духовних потреб.
Третя група - задоволення потреби в самоактуалізацї, самовираженні, самореалізації: людина не може бути бездіяльною за своєю природою, а природа її така, що вона - не тільки споживач, але і творець. У процесі творення вона одержує задоволення від творчості, виправдує зміст свого існування. До цієї ж групі відноситься і мотив, зв'язаний із задоволенням потреби в суспільному визнанні, у повазі з боку інших.
Суспільний мотив трудової діяльності - це усвідомлення студентом потреби в суспільно значущій діяльності.
Сутність цього мотиву полягає в усвідомленні необхідності праці для існування і подальшого розвитку суспільства, у розумінні, що праця - це головне для суспільної людини, у потребі відповідати цьому положенню своєю діяльністю і користуватися за це визнанням із боку суспільства. Даний мотив студентів зв'язаний із мотивами навчальної діяльності: із потребою в знаннях за окремими галузями знань.
Мотив досягнення, інтерес до професії (усвідомлення потреби в самоствердженні). У цьому мотиві виражається потреба розвивати в процесі праці свої розумові і фізичні спроможності, застосовувати свої знання і навики, досягти в продуктивній діяльності самоствердження. Мотив досягнення зв'язаний, як правило, із прагненням одержати кваліфіковане професійне підготування.
У студентів даний мотив також пов'язаний із мотивацією навчальної діяльності: інтересом до професії, прагненням опанувати її секретами. Він викликає потребу в пізнанні основ наук і спеціальних предметів, прагнення до оволодіння загальними і професійними знаннями, уміннями і навиками.
Мотив співробітництва (усвідомлення потреби в спільній праці і кооперації в навчанні). Цей мотив обумовлений соціальним характером трудового і навчального процесу. Він полягає в прагненні планувати спільно роботу групи, здійснювати взаємодопомогу в роботі, спільно підводити підсумки проробленої роботи. Виявляється даний мотив у включеністі в загальну діяльність, у життя групи і трудового колективу.
У студентів цей мотив органічно зв'язаний із мотивами навчальної діяльності. Тут у єдності зливаються обов'язок як мотив навчання і відповідальне відношення до дорученої справи, усвідомлення своїх обов'язків перед суспільством та ін.
Мотив матеріальної винагороди (усвідомлення потреби в матеріальному забезпеченні). У основі цього мотиву лежить "позатрудова" потреба, яка задовольняється в нашому суспільстві завдяки тому, що людина працює, але ця потреба спрямована не на саму працю, а на забезпечення матеріальних і духовних потреб. Цей мотив також зв'язаний із мотивами навчання. Одні студенти прагнуть до оволодіння знаннями, тому що це допоможе їм добре улаштуватися в житті або одержати улюблену професію, або усвідомлять, що гарні знання і професійна підготовка дадуть їм можливість для духовного росту. Інші студенти не усвідомлять цінності знань, не зв'язують їх із майбутньою професією.
У більшості студентів спостерігається повне злиття так називаних матеріальних і моральних мотивів. Стимул праці - не лише заробітна плата. Велику роль відіграють такі чинники, як вид діяльності, умови праці, а також відношення з колегами по роботі і керівниками.
У кожному окремому випадку мотиви праці істотно залежать від наявних виробничих і інших умов безпосереднього оточення. Значний вплив на формування мотивів роблять деякі особливості трудової діяльності, робочого місця (температура, шум), діяльності керівництва, безперервність трудового процесу.
Узагальнюючи викладене вище, можна зробити висновок, що під мотивацією як властивістю особистості ми розуміємо систему її цілей, потреб і мотивів, що детермінують діяльність і поводження людини. Якісний зміст мотивації визначає зміст видів діяльності, характерних для даної людини.

5. МОТИВИ АФІЛІАЦІЇ, ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ МЕТОДИ
ЇХ ВИЯВЛЕННЯ
Термін "афіліація" походить від англійського слова "affіlіatіon", що означає зв'язок і пояснюється як прагнення бути в товаристві інших людей, потреба у спілкуванні, у здійсненні емоційних контактів, у проявах дружби та любові.
Отже, афіліація - це соціальний мотив, що спонукає до взаємодії на основі взаємної привабливості, дружніх стосунків і прихильностей, що взаємозбагачують і приносять задоволення.
Г. Мюррей описує мотив афіліації як прагнення заводити дружбу, радіти іншим людям, любити їх, співпрацювати і спілкуватися з ними у груповій взаємодії.
Мета афіліації - взаємний, довірливий зв'язок, де кожний із партнерів, якщо й не любить іншого, то ставиться до нього прихильно, приймає його, по-дружньому підтримує, симпатизує йому.
Афіліативні стосунки можуть бути спрямовані як на знайомих, так і на незнайомих людей і проявляються у позитивних мовленнєвих висловлюваннях, дружелюбному виразі обличчя, тривалості контакту очей, у частоті кивання головою, в позі, жестикулюванні.
Афіліація також визначається як прагнення бути в товаристві (громаді, оточенні) інших людей. Тенденції до афіліації зростають при втягуванні (включенні) суб'єкта в потенційно небезпечну стресову ситуацію. При цьому товариство (громада) інших людей дозволяє йому перевірити обраний спосіб поведінки і характер реакцій на складну і небезпечну обстановку.
У певних межах близькість інших призводить до прямого зниження тривожності, пом'якшуючи наслідки як фізіологічного, так і психологічного стресу. Блокування афіліації викликає почуття самотності, відчуженості і породжує фрустрацію.
Зарубіжні дослідники визначають мотив афіліації як складне психологічне явище, зміст якого неоднорідний і складається з таких потреб:
- контактувати з людьми;
- бути членом групи;
- взаємодіяти з оточуючими;
- надавати і приймати допомогу.
Розглядаючи потребу людини в емоційно-довірливому спілкуванні (афіліації), можна виділити дві тенденції - надію на афіліацію (очікування відносин симпатії, взаєморозуміння при спілкуванні) і страх неприйняття (страх того, що спілкування буде формальним).
Поєднання цих тенденцій дає чотири типи мотивації спілкування:
а) висока надія на афіліацію, низька чутливість до неприйняття; у цьому випадку людина товариська аж до надокучливості;
б) низька надія на афіліацію і низька чутливість до неприйняття; така людина віддає перевагу самотності;
в) висока надія на афіліацію і висока чутливість до неприйняття; в індивіда виникає сильний внутрішній конфлікт: він прагне до спілкування і водночас уникає його;
г) низька потреба в афіліації, висока чутливість до неприйняття; в цьому випадку потреба у підтримці, розумінні залишається незадоволеною і особа поринає у світ своїх переживань.
Існує багато експериментальних методів виявлення мотивів афіліації.
Так, з метою виявлення у студентів-психологів мотивів афіліації (певний баланс прагнення до прийняття оточуючими людьми і страху бути відкинутим, знехтуваним іншими людьми), групою дослідників був використаний тест діагностики мотивів афіліації А. Мехрабіана.
У дослідженні взяли участь 240 студентів спеціальності "Психологія" Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
Типологія мотивів афіліації у студентів І курсу набуває такого вигляду: майже кожен четвертий відноситься до типу "А" (24,36%). Ці студенти впевнені в тому, що будуть прийняті іншими.
Менше, ніж п'ята частина (19,23%) досліджуваних студентів І курсу відноситься до типу "Б". Це студенти з низькою надією на афіліацію та низькою чутливістю до неприйняття.
20,51% першокурсників належать до типу "В". У представників цієї групи висока надія на афіліацію та висока чутливість до неприйняття. Вони сподіваються на позитивний результат, коли роблять спробу встановити контакти з новими людьми і водночас відчувають страх, що їх очікування можуть не здійснитися. Так виникає внутрішнє напруження, конфлікт. Якщо страх сильніший від очікування позитивного результату, він може блокувати афіліацію, що призводить до почуття самотності, безпорадності, відчуженості та породжує фрустрацію.
Більше, як чверть першокурсників (26,92%) належить до типу "Г".
Щодо студентів інших курсів, то на другому домінують типи "А" (28,2%) і "Г" (28,2 %); на третьому - "Г" (26,83%); на четвертому - розподіл типів більш-менш рівномірний; на п'ятому переважає тип "А" (25%).
Аналіз U-критерію Манна-Уітні та ступенів достовірності даних виявив, що ІV-V курси статистично достовірно відрізняються за ознакою "прагнення до прийняття", тобто студенти ІV та V курсів достовірно більше мотивовані на прийняття іншими, ніж студенти інших курсів.
Застосування критерію t-Стьюдента в решті випадків виявило, що випускники достовірно більше прагнуть бути прийнятими іншими, ніж першокурсники.
Загалом, статистично достовірно підтверджена тенденція до підвищення показників прагнення до прийняття студентів-психологів до кінця навчання у ВНЗ і спаду показників страху відторгнення, за винятком випускного курсу.
ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладене у контрольній роботі, можна зробити такі висновки.
1. Діяльність - це специфічний вид активності людини; діяльність спрямована на творче перетворення, удосконалювання дійсності і самого себе. У діяльності можна виділити два компоненти: пасивний рух, тобто спонтанна енергетика, і упорядкований, оформлений за певними правилами.
2. У структурі діяльності виділяють насамперед мету - усвідомлений образ кінцевого результату діяльності. Саме наявність усвідомленої мети дозволяє визначити активність як діяльність. У тих випадках, коли усвідомлена мета відсутня, немає й діяльності в повному розумінні цього слова, а є лише імпульсивне поводження.
3. У структурі діяльності виділяють також її мотиви, які пояснюють причини, що спонукують людину прагнути до досягнення мети. Наприклад, мета студента - одержати вищу освіту, а мотиви можуть бути різними - одержати диплом, знання, підвищити престиж тощо. Мотиви, спонукуючи людину до діяльності, обумовлюють специфіку вибору засобів і способу досягнення мети.
4. Навичка - це автоматизований спосіб виконання дії, сформований у процесі вправи. Фізіологічною основою формування навичок є утворення в корі великих півкуль і функціонування стійкої системи тимчасових нервових зв'язків - динамічного стереотипу. До психологічних умов, що забезпечують успішне формування навичок, відноситься кількість виконуваних вправ, їх темп і розподіл у часі. Велике значення у свідомому засвоєнні навичок має також знання результатів успішності оволодіння ними.
5. Основні компоненти мотивації - потреби, мотиви, цілі й інші спонукування людини (інтереси, ідеали тощо). Так, у мотиві "інтерес до професії" (усвідомлення потреби в самоствердженні) виражається потреба розвивати в процесі праці свої розумові й фізичні спроможності, застосовувати свої знання і навички, досягти в продуктивній діяльності самоствердження.
6. Афіліація - це соціальний мотив, що спонукає до взаємодії на основі взаємної привабливості, дружніх стосунків і прихильностей, що взаємозбагачують і приносять задоволення. Мета афіліації - взаємний, довірливий зв'язок, де кожний із партнерів, якщо й не любить іншого, то ставиться до нього прихильно, приймає його, по-дружньому підтримує, симпатизує йому.
7. Отже, діяльність - це процес взаємодії людини, особистості зі світом, причому процес не пасивний, а активний і свідомо регульований. Таким чином, за О. Леонтьєвим, особистість - це суб'єкт діяльності зі всіма його потребами, схильностями, інтересами та мотивами до певних дій.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Гиппенрейтер Ю. Б. Введение в общую психологию: Курс лекций. - М.: Черо, 2006. - 336 с.
2. Корнєв М. Н., Коваленко А. Б. Соціальна психологія. - К.: Атіка, 2005. - 258 с.
3. Максименко С. Д. Общая психология. - К.: Ваклер, 2000. - 524 с.
4. Общая психология: (Курс лекций). - М.: Владос, 2007. - 448 с.
5. Психологія: Підручник / За ред. Ю. Л. Трофімова. - 4-е вид., стереотип. - К.: Либідь, 2005. - 558 с.
6. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. - СПб.: Питер,
2003. - 712 с.
7. Столяренко Л. Д. Основы психологии: Учеб. пособие. - 5-е изд., перераб. и доп. - Ростов-н/Д.: Феникс, 2006. - 672 с.