Кр ВИДИ СПІЛКУВАННЯ.

 КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 на тему:

 ВИДИ СПІЛКУВАННЯ

 ПЛАН

 Вступ.................................................................................................... 3

1. Сутність спілкування людини з людиною...................................... 4

2. Сторони та функції спілкування. види взаємодії............................ 5

3. Вербальні і невербальні види спілкування..................................... 8

4. Різновиди психологічного впливу, його методи  та засоби......... 11

5. Помилки сприйняття...................................................................... 15

Висновки............................................................................................. 17

Список використаної літератури....................................................... 18

 ВСТУП

 Щоб спілкування між людьми могло відбутися, потрібно чимало передумов найрізноманітнішого гатунку.

 Суб'єкти спілкування повинні перебувати в контакті, розуміти один одного, виконувати певні спільно визнані правила комунікативної поведінки. Їм має бути притаманні бажання спілкуватися й певна, більш-менш виразна настроєність на своїх партнерів, що також передбачає відповідні соціальні, культурні, психологічні та семіотичні умови.

 Всі ці обставини є предметом дослідження цілої низки наук, - від загальної та прикладної соціології до соціо- та психолінгвістики, семіотики культури тощо.

 Однією з найцікавіших дисциплін, спеціально орієнтованих на висвітлення умов спілкування між людьми, є, зокрема, психологія - наука, мистецтво, технологія (чи гра), яка полягає у вмінні визначити тип особистості людини, правильно будувати з нею свої стосунки і спілкування, допомогти їй краще зрозуміти себе.

 1. СУТНІСТЬ СПІЛКУВАННЯ ЛЮДИНИ З ЛЮДИНОЮ

 Природний спосіб існування людини - це її зв'язок з іншими людьми; лише через безпосереднє спілкування з ними індивід і стає людиною.

 Спілкування - це процес встановлення та розвитку контактів між людьми, які породжуються їх потребами у спільній діяльності.

 Спілкування - взаємодія двох чи більше людей, що полягає в обміні ними інформацією пізнавального або афективно-оцінного характеру.

 Спілкування включає в себе:

 1) обмін інформацією між суб'єктами діяльності;

 2) вироблення спільної стратегії діяльності;

 3) сприйняття й розуміння людьми одне одного в процесі спільного виконання завдання, роботи тощо.

 Суб'єктом спілкування може виступати як окрема особистість, так і група людей.

 У спілкуванні виділяють такі аспекти: зміст, мета і засоби.

 Зміст - інформація, що передається від однієї живої істоти до іншої. Людське спілкування багатопредметне, його зміст - вельми різноманітний (відомості про внутрішню мотивацію, емоційний стан, про стан зовнішнього середовища, передача знань про світ, набутий досвід та ін.).

 Мета - це те, заради чого людина спілкується. Мета пов'язана з різноманітними потребами (соціальними, культурними, пізнавальними, естетичними, моральними тощо).

 Треба розрізняти поняття "спілкування", "соціальні відносини" та "міжособистісні відносини".

 Соціальні відносини - це спілкування людей не як особистостей, а як представників соціальних груп, кланів, економічних структур тощо.

 Міжособистісні відносини будуються на основі ділових та емоційних оцінок, а також надання переваг одним людям перед іншими.

 Соціальні й міжособистісні відносини завжди вплетені в спілкування і можуть бути реалізовані лише через нього.

 Спілкування виступає як спосіб об'єднання людей і, разом з тим, як спосіб їх розвитку в особистісному і професійному плані. Спілкування тісно пов'язано із діяльністю, оскільки діяльність однієї людини обов'язково перетинається з діяльністю іншої. Це перетинання створює певне ставлення людини не лише до предмета й характеру діяльності, а й до інших людей. Саме спілкування формує спільноту індивідів, які виконують певну діяльність.

 2. СТОРОНИ ТА ФУНКЦІЇ СПІЛКУВАННЯ. ВИДИ ВЗАЄМОДІЇ

 Оскільки процес спілкування функціонально вельми складний і багатоплановий, прийнято виділяти кілька основних сторін (функцій) спілкування: комунікативну, інтерактивну та перцептивну.

 Комунікативна сторона спілкування проявляється, насамперед, в обміні інформацією, оскільки люди передають одне одному різні відомості, діляться своїми планами, висувають вимоги та ін. Цю сторону спілкування ще визначають як інформаційно-комунікативну.

 Для наявності процесу комунікації необхідні такі основні елементи: відправник інформації, повідомлення (власне інформація), одержувач інформації.

 Передача інформації здійснюється за допомогою знакових систем. Передача інформації може здійснюватися за такими напрямками: зверху вниз, знизу вгору, у горизонтальному напрямку.

 Специфіку процесу обміну інформацією складають:

 1) взаємодія активних суб'єктів (відбувається не просто рух інформації, а обмін);

 2) обмін інформацією передбачає вплив на поведінку партнера;

 3) наявність єдиної чи схожої системи кодування й декодування повідомлень (ідентичність лексичної і синтаксичної систем, однакове розуміння ситуацій спілкування);

 4) можливість виникнення специфічних комунікативних бар'єрів.

 Інтерактивна сторона спілкування - це спілкування як міжособистісна взаємодія. Інтерактивне спілкування пов'язане з організацією спільної діяльності людей, їх взаємодії (інтеракції). За умов групової діяльності її учасникам важливо не лише обмінятися інформацією, а й організувати спільну діяльність.

 Основні види взаємодії - кооперація і конкуренція.

 Кооперація - вид взаємодії, що сприяє організації спільної діяльності (опора на взаємодопомогу, співробітництво).

 Конкуренція - тип поведінки, що охоплює взаємодії, які розхитують спільну діяльність (опора на суперництво).

 Перцептивна сторона спілкування містить у собі формування суб'єктом спілкування образа іншої людини (сприйняття зовнішніх фізичних особливостей людини і розуміння її психологічних рис, особливостей поведінки).

 У соціальній психології сприйняття людини людиною позначається як "соціальна перцепція". Процес сприймання людини відноситься до явища соціальної перцепції, проте не вичерпує її, тому в плані спілкування доцільно говорити про міжособистісну перцепцію (сприйняття людини людиною).

 Сприйняття в соціально-психологічному плані має ряд специфічних рис. Перцептивна функція спілкування не зводиться лише до сприйняття, а містить у собі когнітивні процеси: розумові операції, пам'ять, а також емоції.

 Прагнучи пізнати, зрозуміти іншу людину, суб'єкт спілкування намагається скласти уявлення про її думки, наміри, здібності, переживання, відносини, що пов'язують між собою суб'єктів спілкування. У цей процес включаються якості особистості суб'єкта спілкування: його минулий досвід, цілі спілкування, установки.

 Сприйняття іншої людини - процес, під час якого відбувається відбиття зовнішніх ознак іншої людини, співвіднесення їх з її особистісними якостями та розуміння на цій основі її внутрішнього світу і поведінки. Психологічні дослідження свідчать, що в основі сприйняття незнайомих людей лежать психологічні механізми групового спілкування, а знайомих - психологічні механізми міжособистісного спілкування.

 При побудові стратегії взаємодії суб'єкт спілкування змушений враховувати мотиви та установки іншої людини і те, як вона розуміє його власні мотиви та установки. Усвідомлення себе через інших здійснюється через механізми ідентифікації і рефлексії.

 Ідентифікація (уподібнення) - механізм взаєморозуміння, усвідомлене чи несвідоме уподібнення себе іншій людині.

 Емпатія - здатність до співпереживання.

 Рефлексія - механізм усвідомлення людиною того, як вона сприймається партнером по спілкуванню.

 Стереотипізація - класифікація форм поведінки й інтерпретація їх причин шляхом віднесення до явищ, що вже відомі чи здаються відомими, тобто такими, що відповідають соціальним стереотипам.

 Стереотип - це сформований образ людини, яким користуються як штампом.

 До функцій спілкування відносяться такі:

 1) контактна - встановлення контакту як стану обопільної готовності до прийому та передання повідомлення й підтримки взаємозв'язку у формі постійної взаємоорієнтованості;

 2) інформаційний обмін повідомленнями;

 3) спонукальна - стимуляція активності партнера по спілкуванню, що спрямовує його на виконання тих чи інших дій;

 4) координаційна - взаємне орієнтування й узгоджування дій під час організації спільної діяльності;

 5) розуміння - не лише адекватне сприйняття змісту повідомлення, а й розуміння партнерами одне одного (їх намірів, установок, станів та ін.);

 6) емотивна - емотивне порушення в партнері потрібних емоційних переживань (обмін емоціями), а також зміна з їх допомогою власних переживань і станів;

 7) встановлення відносин - усвідомлення й формування свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків спільноти, у якій діє людина;

 8) надання впливу - зміна стану, поведінки, особистісно-змістових уявлень партнера, у тому числі його намірів, установок, думок, рішень, активності, потреб, ціннісних орієнтацій тощо.

 3. ВЕРБАЛЬНІ І НЕВЕРБАЛЬНІ ВИДИ СПІЛКУВАННЯ

 Спілкування, будучи складним соціально-психологічним процесом, здійснюється через мовний (вербальний) і немовний (невербальний) канали.

 Вербальна комунікація відбувається шляхом використання людьми звукової і письмової мови, за допомогою якої передається семантична сторона інформації - зміст повідомлення.

 Мова - це провідний, спеціально вироблений засіб спілкування, який дозволяє кожній людині засвоювати соціальний досвід, проникати в суб'єктивний світ інших людей, інтелектуально розвиватися, висловлювати свої погляди, здійснювати контакт з іншими людьми. Мова як засіб спілкування водночас виступає і як джерело інформації, і як спосіб впливу на співрозмовника.

 Структура мовного спілкування така:

 1) значення і зміст слів, фраз (точність слова, його виразність, доступність, правильність побудови фрази і вимови звуків, слів);

 2) мовні звукові явища (темп мови, тональність голосу, ритм, тембр, інтонація, дикція);

 3) виразні якості голосу (специфічні звуки, що виникають при спілкуванні: сміх, хмикання; розділові звуки: кашель; нульові звуки паузи, "хм-хм", "э-э-э" та ін.).

 Невербальна комунікація - це виразні рухи, жести, міміка, використання предметів, знаків-символів. Засоби невербальної комунікації розширюють можливості спілкування, часто вони бувають виразні й лаконічні.

 Невербальні засоби спілкування вивчають такі науки:

 1) кінесіка - вивчає зовнішні прояви людських почуттів і емоцій, а саме:

 а) міміку - рухи м'язів обличчя;

 б) жестику - жестові рухи окремих частин тіла;

 в) пантоміміку - моторику всього тіла: пози, поставу та ін.;

 2) такесіка - вивчає дотик у ситуації спілкування: рукостискання, доторкання, погладжування, відштовхування та ін.;

 3) проксеміка - досліджує розташування людей у просторі під час спілкування.

 Е. Хол описав норми наближення людини до людини - дистанції, характерні для північноамериканської культури під час спілкування. Ці норми визначені чотирма відстанями:

 а) інтимна зона (0-45 см) - на таку відстань допускаються близькі, добре знайомі люди; для неї характерні довірчість, неголосний голос, тактильний контакт, доторкання тощо;

 б) особиста або персональна зона (від 45 до 120 см) - візуально зоровий контакт між партнерами (друзі, знайомі);

 в) соціальна зона (від 120 до 400 см) - офіційні зустрічі, як правило, з тими, кого не вельми добре знають;

 г) публічна зона (понад 400 см) - спілкування зі значною кількістю людей.

 Мімічні вирази несуть понад 70% інформації, тобто очі, погляд, обличчя людини здатні сказати більше, ніж вимовлені слова.

 Якщо людина приховує інформацію, то її очі зустрічаються з очима партнера менш 1/З часу розмови. Чоло, брови, рот, очі, ніс, підборіддя - ці частини обличчя виражають основні людські емоції (основне навантаження несуть брови й губи). Негативні емоції яскравіше виражені  лівою половиною обличчя.

 "Алфавіт" жестів можна розбити на такі групи.

 1. Жести-ілюстратори (жести-повідомлення: покажчики, піктографи - образні картини, зображення; кінетографи - рухи тілом; ідеографи - рухи руками, що об'єднують уявлювані предмети разом);

 2. Жести-регулятори (характеризують ставлення того, хто говорить, до чого-небудь: посмішка, кивок, цілеспрямовані рухи руками).

 3. Жести-емблеми - своєрідні замінники слів і фраз у спілкуванні.

 4. Жести-адаптори (специфічні звички людини, пов'язані з рухом рук: почісування частин тіла; пошльопування партнера; погладжування будь-якого предмета, що знаходиться під рукою).

 5. Жести-афектори виражають через рух тіла чи м'язів обличчя певні емоції.

 Невербальні засоби спілкування:

 - створюють образ партнера;

 - виражають якість і зміну взаємовідносин;

 - є індикатором актуальних психічних станів особистості;

 - відіграють роль уточнення, розуміння вербального спілкування;

 - підтримують оптимальний рівень психологічної близькості;

 - характеризують статусно-рольові стосунки.

 Під бар'єрами спілкування мають на увазі ті численні фактори, що утрудняють взаєморозуміння і є причиною конфліктів або сприяють їх виникненню та розвитку.

 Комунікативні бар'єри носять психологічний або соціальний характер. Це може бути відсутність спільної мови й однакового розуміння ситуації; розходження (соціальні, політичні, релігійні та ін.), що породжують різну інтерпретацію одних й тих самих подій.

 4. РІЗНОВИДИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ, ЙОГО МЕТОДИ
ТА ЗАСОБИ

 Мовний вплив має на меті змінити установки або, навпаки, сформувати їх, зрушити систему цінностей слухача. Ефект впливу на людину залежить від того, які механізми впливу були використані: зараження, навіювання або переконання.

 Зараження - найдавніший механізм впливу. Він являє собою передачу певного емоційно-психічного настрою від однієї людини до іншої й заснований на апеляції до емоційно-несвідомої сфери людини. Ефект залежить від емоційного стану людини, яка впливає, і кількості слухачів.

 Причини емоційного зараження:

 - розвиток деякої спільності оцінок, установок, притаманних масі людей;

 - загальний рівень інтелектуального і морального розвитку особистостей, що складають дану спільність.

 Навіювання також засноване на апеляції до несвідомого, до емоцій людини, але вже вербальними засобами. Навіювання передбачає авторитетність джерела інформації. Навіювання носить вербальний характер, тому значною є роль інтонації голосу.

 Сугестивність - ступінь піддатливості навіюванню, здатність до некритичного сприйняття інформації, що надходить. Міра сугестивності різна в різних людей. Ступінь сугестивності залежить від типу нервової системи, від коливання уваги, ставлення до самовираження, від прагнення самостійності чи роботи за зразком, від інтровертованості суб'єкта навіювання, від рівня тривожності й піддатливості особистості, від потреби у творчій діяльності.

 Люди, у яких переважає перша сигнальна система, більш піддаються навіюванням.

 Форми навіювання:

 - гіпнотичне навіювання;

 - навіювання в стані релаксації;

 - навіювання при активному стані пильнування людини.

 Прийоми навіювання спрямовані на зниження критичності людини під час сприймання інформації та використанні емоційного переносу.

 Специфіка навіювання:

 - односпрямований активний вплив того, хто здійснює навіювання, на іншу людину або групу;

 - вербальний характер;

 - перевага емоційно-вольового, а не раціонального впливу.

 Умови, що впливають на ефективність навіювання:

 - вік людини, стосовно якої здійснюється навіювання,

 - психічний і фізичний стан осіб, що піддаються навіюванню;

 - авторитет того, хто здійснює навіювання;

 - особливості особистості, що піддається навіюванню.

 Феномен навіювання проявляється через тісний зв'язок з явищами соціальної перцепції, згуртованості, а також через конформізм індивіда.

 Переконання апелює до логіки, розуму людини, передбачає високий рівень логічного мислення. Зміст і форма переконання повинні відповідати рівню розвитку особистості, її мислення.

 Вимоги до джерела та змісту переконуючого впливу:

 - відповідність індивідуальним особливостям слухача;

 - послідовність, логічність, доказовість промови того, хто переконує;

 - наявність узагальнюючих положень і конкретних прикладів;

 - аналіз фактів, відомих слухачам;

 - переконаність самого оратора.

 Переконання - метод впливу, заснований на логічних прийомах, до яких додаються різного роду соціально-психологічні тиски (вплив авторитетності джерела інформації, груповий вплив тощо).

 Будь-який доказ складається з трьох частин:

 1) теза - думка, що вимагає доказів (теза повинна бути ясно, точно, недвозначно визначена й обгрунтована за допомогою фактів та аргументів);

 2) довід - це думка, що вже доведена, тому може бути приведена для обгрунтування тези;

 3) демонстрація - логічне міркування, сукупність логічних правил, які використовуються у доказі. Докази бувають прямі й непрямі, індуктивні й дедуктивні.

 Наслідування - відтворення діяльності, вчинків, якостей іншої людини, на яку прагнуть походити.

 Умови наслідування:

 - наявність позитивного емоційного ставлення до об'єкта наслідування (захоплення, повага);

 - менша досвідченість людини порівняно з об'єктом наслідування;

 - ясність, виразність, привабливість образа об'єкта наслідування;

 - доступність образа;

 - свідома спрямованість бажань і волі людини на об'єкт наслідування.

 Психологічний вплив припускає, що відбувається зміна механізмів регуляції поведінки і діяльності людини.

 Щоб сформувати в людині нові потреби, використовують такі прийоми і засоби впливу:

 - притягнення її до нової діяльності, використовуючи бажання людини взаємодіяти з якоюсь конкретною особою;

 - притягнення всієї групи до цієї нової діяльності, використуючи мотив слідування дисциплінарним нормам або бажання людини підвищити свій престиж. При такому притягненні до нової діяльності корисно забезпечити мінімізацію зусиль людини щодо її виконання.

 Зміна поведінки людини пов'язана зі зміною її бажань, зі змінами в ієрархії її мотивів. Вона вимагає зміни її поглядів, думок, установок. Умовою руйнування установки є фактор невизначеності. Метод створення невизначених ситуацій дозволяє ввести людину в стан "зруйнованих установок", "втрати себе", і якщо потім показати їй шлях виходу з цієї невизначеності, вона буде готова сприйняти цю установку й адекватно на неї реагувати.

 Метод орієнтуючих ситуацій дозволяє виробити необхідне ставлення до цієї ситуації, яке співпадає зі ставленням інших людей, змінити свою поведінку в даній ситуації у потрібному напрямку.

 Для посилення актуалізації необхідної установки використовують метод поєднання стереотипних фраз з тим, що хочуть впровадити.

 Для зміни емоційного стану й ставлення людини до поточних подій застосовують прийом "спогаду гіркого минулого".

 Для розрядки негативного емоційного стану людей у потрібному напрямку й з потрібним ефектом застосовується "каналізація настрою" (пошук "козла відпущення").

 Коли всі три фактори (мотивація, установки й емоційні стани людей) будуть враховані, тоді вплив буде найбільш дієвим як на рівні окремої людини, так і на рівні групи осіб.

 5. ПОМИЛКИ СПРИЙНЯТТЯ

 Кожна доросла людина в нейтральній ситуації здатна по зовнішності іншої людини, її манері говорити, по поведінці визначити досить точно багато соціально-психологічних характеристик: психологічні риси, вік, соціальний прошарок, приблизно - професію.

 Чим менш нейтральними є стосунки, чим більш люди заінтересовані одне в одному, тим більшою є імовірність помилок. Це пояснюється тим, що перед людиною ніколи не постає завдання просто сприйняти іншу людину (ця інша, вірніше її образ, є регулятором наступної поведінки). Характеристики, що дозволяють віднести партнера до якоїсь групи, сприймаються вельми точно, а інші риси й особливості добудовуються за певними схемами (саме тут й криється велика імовірність помилки).

 Помилки сприйняття обумовлені факторами "переваги", "привабливості" і "ставлення до нас".

 Фактор переваги.

 Схема сприйняття, коли має місце вплив фактора "переваги", приблизно така:

 - якщо людина перевершує нас за якимсь важливим для нас параметром, ми, зазвичай, оцінюємо її більш позитивно, ніж тоді, коли б вона була такою, як ми;

 - якщо людина слабкіша за нас, то ми, швидше за все, недооцінюємо її.

 Причому "фактор переваги" має місце за одним параметром, а переоцінка відбувається за багатьма. Одяг, зовнішнє оформлення (нагороди, коштовності) і манера поведінки людини (як сидить, ходить, розмовляє) лежать в основі надходження через наше сприйняття інформації, що впливає на формування фактора "переваги".

 Фактор привабливості.

 Під його впливом переоцінюються чи недооцінюються якості людини. Це за своїм характером суб'єктивний фактор: в різні століття поняття "краса" було неоднозначним, тому поняття "привабливість" скоріше носить соціальний характер.

 Привабливість можна розглядати як міру наближення до того типу зовнішності, що максимально схвалюється тією групою, до якої ми належимо або прагнемо чи бажаємо належати.

 "Фактор ставлення до нас" - хто до нас краще ставиться, того ми схильні оцінювати вище, а того, хто гірше, - недооцінювати.

 ВИСНОВКИ

 Таким чином, у ситуації спілкування образ іншої людини виникає як результат комунікації й виконує функції регулятора спілкування. Зміст цього образу та його регулятивне значення зумовлені особливостями взаємодії в конкретній ситуації, а самі ситуації визначаються характером і результатом діяльності. Інша людина постає перед нами не лише як суб'єкт певного віку, статі, а й як особистість, що має певні характерологічні властивості, емоційні, вольові та інтелектуальні риси. Розкриття цих властивостей становить головне завдання міжособистісного розуміння.

 У кожної людини під час спілкування формуються загальні морально-естетичні вимоги до інших людей, а також конкретні еталони, що узагальнюють її бачення та оцінку інших людей. Такі еталони відрізняються від наукових понять.

 Формування еталонів відбувається під впливом суспільства, є здебільшого стихійним і неусвідомлюваним процесом. Формування еталонів та стереотипів поведінки забезпечує взаємодію, уніфікує і полегшує спілкування та взаємне пізнання.

 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бандурка О. М., Тюріна В. О., Федоренко О.І. Основи психології і педагогіки: Підручник. - Харків: Вид-во НУВС, 2003. - 336 с.
2. Бодалев А. А. Восприятие и понимание человека человеком. - М.: ИНФРА-М, 2002. - 216 с.
3. Колесников В. Н. Лекции по психологии индивидуальности. - М.: Наука, 2005. - 410 с.
4. Корнєв М. Н., Коваленко А. Б. Соціальна психологія. - К.: Атіка, 2005. - 258 с.
5. Малахов В. А. Етика: Курс лекций. - К.: Либідь, 2001. - 384 с.
6. Психологія: Підручник / За ред. Ю. Л. Трофімова. - 2-е вид., стереотип. - К.: Либідь, 2004. - 558 с.
7. Юсупов И. М. Психология общения. - СПб.: Питер, 2004. - 230 с.