Р ПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА.

РЕФЕРАТ
з дисципліни "Психологія"
на тему:
ПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА

ПЛАН

Вступ 3
1. Предмет психології 5
2. Методологічні принципи в психології 8
3. Методи пізнання в психології 16
3.1 Теоретичні методи психологічних досліджень 16
3.2 Емпіричні методи психологічних досліджень 20
Висновки 24
Список використаної літератури 25

ВСТУП
Відомий вчений-природодослідник В.І. Вернадський позначив час, який наразі переживається людством, "психозойською ерою", тобто ерою, творчим імпульсом у створенні й існуванні якої є психологія [8, с. 112].
Психологія - наука і система знань про закономірності, механізми, психічні факти і явища в житті людини [5, с. 8].
У наданому рефераті психологія розглядається як наука, для чого, насамперед, досліджується її предмет.
Крім того, у рефераті буде розглянуто загальне й відмінне у змісті трьох близьких понять: методологія, методика і метод психології, що характеризують її як самостійну науку. Особливо важливо усвідомити, у чому полягає зв'язок методики і методології, оскільки від цього безпосередньо залежить як якість психологічних досліджень, так і успішність практичних дій психолога.
Метод визначається як спосіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання, сукупність прийомів і операцій теоретичного чи практичного засвоєння (пізнання) дійсності. Метод виконує результативну функцію, вказує психологу, як він повинен поводитися стосовно об'єкта пізнання, які пізнавальні й практичні операції повинен здійснити, щоб досягти поставленої мети [8, с. 113].
Методологія - це система принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему [2, с. 29].
Методика - це система методів і процедур, яка застосовується в психолого-дослідницькій діяльності. Науково-обгрунтована методика вивчення, наприклад, особистості людини припускає сукупність правил, які регулюють послідовність здійснення психологом відповідних операцій і застосування при цьому певних методів [4, с. 18].
Методика - це нібито модель дослідження, розгорнута у часі. Вона завжди конкретна й унікальна, оскільки визначається характером об'єкта вивчення, цілями і завданнями, зовнішніми обставинами та ін.
Отже, саме за такою схемою (методологія - метод - методика) проведене дослідження, представлене в рефераті.


1. ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГІЇ

Психологія - одна з наук про людину. Предмет її вивчення - складна сфера життєдіяльності людини - психіка. Складність психіки, як явища, обумовлена тим, що вона є вищим продуктом біологічного і суспільного розвитку живих істот. Складною є і функціональна сторона психіки. Вона - спосіб орієнтації організму на зовнішнє оточення, регулятор поведінки і діяльності в динамічних умовах середовища [5, с. 8].
Психічна активність людини спрямована на різні предмети. Задовольняючи матеріальні (органічні) й духовні потреби, людина шукає і отримує з навколишнього природного і соціального середовищ необхідні джерела існування, набуває знань, планує свої дії, визначає способи і шляхи їх виконання, напружує свої сили, щоб досягти поставлену мету, переживає успіхи і невдачі [7, с. 10].
Все це - психічна активність людини, предмет вивчення психології.
Предмет психології - закономірності розвитку і прояву психічних явищ та їх механізмів [6, с. 11].
Коло явищ, які вивчає психологія, у кожної людини виявляється чітко і виразно - це відчуття, думки, образи, сприйняття, прагнення, бажання, уявлення, погляди та ін., тобто все, що складає внутрішній зміст нашого життя, даного нам безпосередньо і иакого, що належить нам особисто.
Психічне явище - це певна власність людини [3, с. 35].
Відчуття, думки, образи, сприйняття, прагнення, бажання, уявлення і погляди так чи інакше пов'язані з тим, що знаходиться у зовнішньому світі, що відбите людиною. Віддзеркалення - духовне багатство, яке пов'язує людину з культурою людства і ноосферою [4, с. 14].
Психічне - відображення взаємодії з місцем існування, дійсністю. Людина, відображаючи дійсність, сам є частиною цієї дійсності. До складу відображення входить і відображення самої себе, яке людина переживає у формі відчуття себе. Тому психічні явища виступають як процеси, властивості конкретного світу людини; оскільки в їх складі міститься те, що їй особливо близько й цінно.
Психічне - суб'єктивне відображення [3, с. 36].
Суб'єктивність як властивість відображення накладає відбиток на ставлення людини до свого оточення. Це відображення визначається особистими поглядами, інтересами, смаками та ін., що й свідчить про відмінність людини від інших людей, її неповторність. Надмірна суб'єктивність у відображенні веде до помилкових поглядів, позицій, оцінок і думок, що підвищує вірогідність помилок в діях і діяльності.
Психічне явище - регулятор взаємодії з чинниками зовнішнього середовища.
Відчуття, думки, образи, сприйняття, прагнення, бажання, уявлення і переконання так чи інакше пов'язані з тим, що розташовано поза людиною, що вона відображає.
Користуючись змістом відображення як регулятора дій і діяльності, людина має можливість стабілізувати їх параметри, підтримувати оптимум функціонування, направляти свою діяльність відповідно до певної програми, тобто втілювати свої суб'єктивні досягнення в матеріальні конструкції [2, с. 14].
Психічне життя людини - складне явище і має багато форм існування. Психічні явища - це своєрідні переживання, суб'єктивні образи відбитих (усвідомлених або неусвідомлених) явищ реальній дійсності, це внутрішній світ людини у всій його повноті й різноманітності.
Психічне життя людини виявляється:
1) в активності, що існує суб'єктивно, внутрішньо;
2) в активності стосовно зовнішнього середовища;
3) в активності, яка виявляється й втілює відбите і перетворене (образ, думка або відчуття) в зовнішнє, - предмет або явище [6, с. 13].
В процесі еволюції живих істот психіка як відображення об'єктивної дійсності розвивалася залежно від умов життя і набувала все більш складних форм. Вищий рівень її розвитку - людська свідомість [3, с. 37].
Характерними структурними компонентами свідомості є:
1) знання про навколишню дійсність, природу, суспільство. Рівень свідомості знаходиться в прямій залежності від рівня засвоєння знань і досвіду особи. В процесі суспільно-історичного розвитку у людини розвинулася потреба в знаннях, яка є головною рушійною силою, мотивом пізнавальної діяльності;
2) відділення людиною себе від наочного світу і розділення "Я" і "не Я", протиставлення себе світу предметів. Характерне самопізнання, що стало підставою для самосвідомості, тобто усвідомлення власних фізичних і морально-психологічних якостей;
3) цілеспрямованість, планування власної діяльності й поведінки, передбачення її результатів. Ця сторона свідомості виявляється в самоконтролі і корекції власних дій, їх перебудові, в зміні стратегії і тактики, якщо цього вимагають обставини [4, с. 18]
Вивчаючи форми психічної діяльності, потрібно мати на увазі, що психічне життя, свідомість і діяльність особи завжди виникають в єдності. Ця єдність виявляється в цілеспрямованій діяльності людини, в її ставленні до інших і до самої себе, в різноманітних пізнавальних, емоційних і вольових реакціях.

2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРИНЦИПИ В ПСИХОЛОГІЇ

Як зазначалось вище, методологія - це система принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему.
У питанні про структуру методології відповіді спеціалістами даються неоднозначно. Загальноприйнятим є виділення кількох рівнів методології [8, с. 114].
1. Рівень філософської методології - це загальний спосіб пізнання реальної дійсності. З точки зору філософської методології, ядром якої є діалектика, гносеологічні принципи (принципи розвитку, загального зв'язку, системного підходу, єдності теорії і практики), а також основні закони і парні категорії діалектики слугують основоположними вимогами будь-якого дослідження з будь-якої наукової дисципліни. Це пояснюється тим, що науку цікавлять не лише самі явища, але й їх походження (джерела), внутрішній взаємозв'язок, причинна обумовленість тощо.
2. Рівень загальнонаукової методології характеризує сукупність тих методологічних принципів, які можуть застосовуватись для даної науки (наприклад, в психології, в управлінні, в педагогіці, в математиці та ін.). Загальнонаукова методологія вирішує, виходячи з вимог філософської методології, загальні для даної наукової дисципліни проблеми, виділяючи при цьому свої основоположні ідеї.
3. Рівень конкретно-наукової методології - це сукупність тих принципів і теорій, що притаманні й можуть застосовуватися для цілком конкретного напрямку (галузі) тієї чи іншої науки (наприклад, для загальної психології, для соціальної психології, для юридичної психології та ін.).
4. Рівень процедур і методик дослідження визначає вимоги, які необхідно враховувати психологу, коли він звертається до будь-якого методу чи техніки (процедури) вивчення конкретного явища.
Розглядаючи методологічні філософські принципи, необхідно докладніше розкрити поняття "принцип".
Під принципом розуміють початок, основу, вихідне положення (першопочаток, основоположення) явищ дійсності та їх пізнання [8, с. 114].
Принципи характеризують як об'єктивну реальність, так і реальність суб'єктивну. Наприклад, у принципах зв'язку і розвитку, у принципах вищої нервової діяльності відображено буття речей і явищ об'єктивного світу, їх властивості і відносини.
Принципи складають основу для побудови системи знань, для викладення того чи іншого вчення. Як гносеологічне явище, принцип багатогранний та має подвійну природу, виконуючи дві різні функції:
1) принцип - це знання про дійсність. Розумова діяльність дослідника, нароблюючи емпіричний матеріал, описуючи результати досліду, приводить до утворення наукових понять, а потім, здійснюючи синтез знань, підводить судження і поняття під принципи і ідеї;
2) принцип - це засіб пізнання дійсності. Виступаючи в даній якості, принцип виражає методологічну вимогу, яка ставиться до пізнання, своєрідне правило здійснення пізнавальних операцій. Наприклад, принцип єдності логічного й історичного в пізнанні вимагає, щоб теоретичне пізнання предмета проводилось з урахуванням історії як самого предмета, так і з урахуванням його пізнання.
Принципи виникають внаслідок узагальнення досвіду пізнання. В об'єктивній дійсності принципів немає, і тому вони не можуть з'явитись як відображення самої дійсності в свідомості людини. Вони є відображенням пізнавальної діяльності, практики наукового пізнання.
Велике значення для психології має філософський принцип розвитку, оскільки явища, що вивчаються нею, відзначаються високою динамічністю. Сутність даного принципу полягає у спрямованій, необоротній, закономірній зміні матерії і свідомості. Внаслідок розвитку виникає новий якісний стан суспільного об'єкта [4, с. 20].
Об'єктом психології є людина як індивід й учасник суспільних відносин, а також група людей (колектив). Принцип розвитку вимагає вивчати окрему особистість чи психологічні явища в групі (колективі) в їх розвитку, в динаміці [7, с. 7].
Оцінюючи, наприклад, особистість певної людини, психолог-практик повинен насамперед прослідкувати її життєвий шлях: час, місце народження і проживання, дитинство, навчання в школі, трудову діяльність, сімейне життя тощо. Використання принципу розвитку дозволить йому з'ясувати, як змінювалася свідомість людини в часі, якими були причини і тенденції цих змін, що собою представляє дана людина наразі. Якщо мова йде про оцінку будь-якої групи людей, то принцип розвитку вимагає розглядати розвиток цієї спільноти як обумовлений розвитком спільної діяльності її членів з врахуванням специфіки завдань, що вирішуються, й особливостями групи. При цьому сам розгляд "руху" групи повинен відбуватися в достатньо широкому часовому діапазоні.
Вивчаючи окрему особистість чи групу людей, обираючи той чи інший метод психологічного впливу на них, важливо завжди пам'ятати, що психіка особистості та психологія групи не є щось застигле, нерухоме. Вони безперервно змінюються, знаходяться в постійному русі. Зміни психіки особистості й психології групи обумовлені вирішенням різного роду протиріч під впливом багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів. Тому логіка психологічного пізнання має відтворювати логіку розвитку явища, що вивчається, історію його виникнення і розвитку.
Одне із завдань психології - виділення психологічних особистісних особливостей людини й передумов їх формування. Вивчення даного явища може привести до успіху лише в тому випадку, коли аналізуються у взаємозв'язку всі фактори, що впливають на особистість:
1) їх взаємозв'язок з середовищем, в якому дана особистість здійснює свідому діяльність;
2) цілі та цінності, моральні норми й інтереси особистості;
3) характер стосунків в сім’ї, з оточенням тощо;
4) потреби і можливості їх задоволення в професії, якою володіє ця людина та ін.
Системні зв'язки в предметі пізнання існують об'єктивно та притаманні всім галузям соціальної дійсності, у тому числі й тим, що вивчаються психологією. За допомогою принципу загального зв'язку досліджуються психологічна сторона діяльності людини, її поведінка, взаємовідносини у колективі та ін. [8, с. 115]
Принцип системного підходу припускає:
- розгляд явища, що вивчається, як системи, тобто як відокремленої сукупності взаємодіючих елементів;
- визначення складу, структури, організації елементів і частин системи, виявлення провідних взаємодій між ними;
- виявлення зовнішніх зв'язків системи, виділення серед них головних;
- визначення функції системи та її ролі серед інших систем;
- виявлення на цій основі закономірностей і тенденцій розвитку системи.
В психології принцип системного підходу означає розгляд психології соціальних утворень як сукупності елементів, кожен з яких прямо чи побічно залежить від інших, впливає на них [8, с. 116].
Принцип системного підходу, наприклад, дозволяє психологу-практику встановити механізм визначального впливу соціального середовища (його особливостей) на поведінку окремої людини і соціальної групи. За допомогою цього принципу вивчається якісний характер, цілісність об'єкта і предмета пізнання психології, вплив змін в суспільній системі на психіку окремої особистості, її діяльність і поведінку.
Філософський принцип єдності теорії і практики випливає із самого змісту ставлення людини до її оточення. Людина не пристосовується до природи як тварина, й не є її суто теоретичним дослідником. Вона активно діє, і ця її діяльність виступає способом і формою ставлення до об'єктивного світу, як до природного, так і до суспільного. Така діяльність являє собою процес практико-теоретичного перетворення і освоєння зовнішнього світу. Теорія і практика - дві нерозривно пов'язані й взаємообумовлені сторони життєдіяльності людини [6, с. 17].
Принцип єдності теорії і практики розкриває діалектику руху людського знання до істини і визначальну роль практики в процесі пізнання.
Практика - критерій істинності того чи іншого теоретичного положення. Теорія, що не спирається на практику, виявляється абстрактною, безплідною. Практика, яка не спрямовується теорією, страждає стихійністю, відсутністю необхідної направленості. Саме в цьому виявляється єдність теорії і практики.
Результативне вирішення завдань, які постають перед психологічною практикою, можливе лише на основі добре розробленої теорії. Більш того, чим ширше й складніше коло практичних завдань, тим гостріше відчувається потреба в теорії. Разом з тим, постійно відчувається необхідність переходу від емпіричного рівня осмислення психологічної реальності до теоретичного [8. с. 118].
Будь-яке вивчення психологічного явища починається з аналізу практики, життєвих ситуацій. Проте робиться це не навмання, а з наукових позицій, які повинні бути продумані, вироблені психологом ще до постановки завдань вивчення. Отримавши в результаті дослідження сукупність фактів, він проводить теоретичне узагальнення і пояснення цих фактів, завершуючи свою роботу висновками, покликаними втілитися на практиці в конкретні заходи і дії.
Принцип конкретно-історичного підходу у філософії виступає як загальний принцип пізнання, який в однаковому ступені застосовується як при дослідженні явищ природи і суспільства, так і при вивченні свідомості і мислення людини.
Специфіка застосування принципу конкретно-історичного підходу в психології полягає в тому, що з його допомогою прослідковується поетапний розвиток особистості людини. Необхідно відзначити, що конкретно-історичний підхід у дослідженні допомагає проаналізувати психологію різних осіб, що жили в різні епохи, виділити їх особливості, спільні й відмінні риси.
Розглянуті принципи методології філософського рівня - принципи розвитку, загального зв'язку, системного підходу, єдності теорії і практики, конкретно-історичного підходу - однаково справедливі, необхідні й дійсні при пізнанні проблем біології і математики, соціології і економіки, психології і управління, педагогіки і інформатики та ін.
На базі загальних, філософських принципів склалися методологічні принципи психології.
Суть принципу детермінізму полягає в тому, що свідомість окремої особистості обумовлена загальним буттям, яке породжує її поведінку. Це означає, що соціальне оточення (і "макросередовище", і "мікросередовище") робить визначальний вплив на свідомість як окремої особистості, так і малої групи. Це проявляється у формуванні потреб, соціальних установок, ціннісних орієнтацій особистості й малої групи, у розвитку і функціонуванні певних стосунків та ін.
Принцип детермінізму орієнтує психолога, по-перше, на пояснення більшості явищ виходячи із умов життєдіяльності людини і тих соціальних груп, членом яких вона є. По-друге, принцип націлює на те, що, змінюючи матеріальні, соціальні, духовні умови життя і діяльності людей, можна добиватися необхідних змін в їх поведінці.
Принцип єдності свідомості і діяльності розкриває складну діалектику людської свідомості і діяльності як особливого виду людської активності. Психіка, свідомість кожного конкретного індивіда в даний момент представляє собою продукт розвитку особистості в процесі всього її життя. При цьому основним фактором, який формує психіку, розвиває свідомість людини, є діяльність (гра, навчання, праця і спілкування як специфічний вид діяльності). Чим більш глибоко й детально відомий життєвий шлях людини, діяльність, якою вона займалася, її результати, тим більш точно і всебічно можна оцінити її особистість.
Основний позитивний зміст положення про єдність свідомості і діяльності полягає в утвердженні їх взаємозв'язку і взаємообумовленості: діяльність людини обумовлює формування її свідомості, її психічних зв'язків, процесів і властивостей, а ці останні, здійснюючи регуляцію людської діяльності, є умовою їх адекватного виконання.
Прикладне значення принципу єдності свідомості і діяльності для психології можна визначити у такий спосіб:
а) аналіз спільної діяльності, її результатів, а також вчинків і дій членів групи дозволяють психологу судити про рівень не лише свідомості та інших властивостей окремої особистості, але й про зміст, розвиненість й спрямованість психологічних явищ, притаманних даній конкретній групі;
б) зміни, корекція самої діяльності людей в позитивну сторону може позитивно відобразитися на розвитку індивідуальної свідомості і групових психологічних феноменів;
в) враховуючи офіційні і неофіційні ролі конкретної особистості в тій чи іншій групі, можна повніше вивчати процес формування цієї особистості.
Принцип особистісного підходу розробляється у вітчизняній психології давно. Відповідно до особистісного підходу жодне з психічних явищ, будь то процес, стан чи властивість особистості, яке проявляється в діяльності, а, відповідно, й сама ця діяльність, і її елементи - дії і вчинки, не можуть бути правильно зрозумілі без врахування особистісної їх обумовленості.
Принцип особистісного підходу передбачає розгляд конкретної особистості як пов'язаної в єдине ціле системи внутрішніх умов (елементів структури особистості), які відображають всі зовнішні впливи. Єдність зовнішніх впливів і внутрішніх умов вимагає йти до пізнання внутрішнього змісту особистості, її переживань, свідомості, виходячи із зовнішніх даних її поведінки, зі справ її і вчинків.
Психологічний аспект в наведених положеннях полягає в тому, що вчинки реалізуються в соціальному середовищі, у певній групі. Більш того, мікросередовище (соціальне оточення, групові феномени) справляють на дії й поведінкові акти особистості людини помітний вплив.
При врахуванні принципу особистісного підходу розглядаються в єдності якості людини як представника певної соціальної групи й індивідуальні особливості її способу мислення і почуттів. Особистісний підхід не просто пов'язаний з іншими методологічними принципами психологічної науки, але й вбирає всі основні принципи психології (недарма в окремих працях використовується термін особистісно-соціально-діяльнісний підхід). Він орієнтує дослідника на цілісне вивчення особистості в її залученості в групу і діяльність в єдності головних факторів її розвитку - соціального середовища, діяльності особистості, її внутрішньої активності тощо.

3. МЕТОДИ ПІЗНАННЯ В ПСИХОЛОГІЇ

Розвиток психології як науки безпосередньо залежить від її методичної забезпеченості. Тому кожен дослідник, пошуковець-практик повинен представляти методичні можливості психології, вміти вибрати, а коли необхідно, й розробити відповідно до мети і завдань дослідження конкретні методики. Для цього потрібно мати чітке уявлення про систему методів, яка використовується для пізнання в психології.
Метод - найголовніше поняття. Від методу, від способу дії залежить вся серйозність дослідження.
Оскільки метод є способом досягнення певної мети у пізнанні й практиці він завжди містить дві органічно пов'язані сторони - об'єктивну і суб'єктивну. Виділяють теоретичні та емпіричні методи дослідження.

3.1 Теоретичні методи психологічних досліджень

Теоретичні методи психологічних досліджень дозволяють за зовнішньою стороною соціально-психологічних явищ розглянути їх сутність, в одиничному знайти загальне, виявити внутрішній зв'язок і закономірність. Розглянемо стисло деякі теоретичні методи дослідження.
Загальнонауковий логічний метод дозволяє, спираючись на дані конкретного вивчення будь-якого явища, виявити ті психологічні закономірності, що не лежать на поверхні, а проявляються як їх тенденція, сутність.
У психологічному дослідженні логічний метод виражається через:
1) аналіз і синтез;
2) порівняння і класифікацію;
3) систематизацію і узагальнення;
4) абстрагування і конкретизацію.
Суть теоретичного аналізу і синтезу полягає в тому, що застосування діалектичної логіки при якісному вивчення фактів дає можливість охопити одночасно велику кількість даних і проникнути в їх зміст, провести подумкову реконструкцію досліджуваного, вичленити ознаки, властивості, сторони, які цікавлять.
Теоретичний аналіз дозволяє розкласти явище, що вивчається, на елементи, викрити його структуру і специфіку. Він дає можливість досліднику чи практику відтворити психологічне явище в цілому, в системі найбільш суттєвих зв'язків і опосередкувань, обгрунтувати ту чи іншу концепцію.
Синтез допомагає спеціалісту в галузі психології виявити у чомусь певні загальні положення.
Аналіз і синтез використовуються в ході всього процесу вивчення предмету пізнання. Найбільш активно цей метод застосовується при зборі й обробці емпіричних фактів, розкритті зв'язку між ними, що дозволяє зробити певні висновки і дати практичні рекомендації.
Аналіз і синтез, як правило, проявляються в різних розумових операціях, серед яких необхідно назвати порівняння і класифікацію.
Порівняння - це співставлення одного поняття (явища, факту) з іншим поняттям (явищем, фактом) для встановлення схожості чи відмінності. На початковому етапі вивчення будь-якого психологічного явища багато психологічних моментів виявляються шляхом порівняння з типовими, відомими спеціалісту загальними і особливими тенденціями.
В ході класифікації на основі виділення головних і другорядних ознак визначаються групи чи класи тих чи інших явищ. Зокрема, за допомогою класифікації можна встановити характер психічного розвитку підлітка, рівень розвитку малої групи та ін.
Використовуються в психології й такі розумові операції як систематизація і узагальнення.
Систематизація - це групування, приведення в систему тих чи інших особливостей і проявів за будь-якими ознаках (як правило для систематизації виділяють основні, головні і додаткові, другорядні ознаки).
Узагальнення - це об'єднання різних фактів, які характеризують психологічне явище, що вивчається, виділення на цій основі голових з них.
Серед різних розумових операцій, притаманних логічному методу пізнання, в психології застосовуються абстрагування і конкретизація. Вони тісно пов'язані з аналізом і синтезом, але виконують своє специфічне призначення.
Відомо, що абстрагування - це подумкове відволікання будь-якої ознаки, властивості предмета від самого предмета чи інших його властивостей або ознак з метою більш глибокого вивчення складних психологічних явищ, де застосування технічних засобів, апаратури обмежене чи неможливе.
Конкретизація - це застосування теоретичних знань стосовно конкретної ситуації, з тим, щоб уточнити, поглибити її розуміння.
Взаємозв'язок абстрагування і конкретизації зумовлений самим процесом пізнання: від чуттєвого сприйняття конкретного до абстрактного мислення. Коли окремі ознаки, сторони предмета вивчені, починається новий етап в пізнанні: рух від абстрактного до конкретного. Саме це конкретне і дає результатам дослідження вихід в суспільну практику.
В останні роки все активніше в психологічних дослідженнях застосовують метод моделювання. Сутність його полягає у встановленні схожості явищ (аналогії), адекватності одного об'єкта іншому в певних відносинах і на цій основі перетворення простого за структурою і змістом об'єкта в модель більш складну (оригінал).
Моделювання - це складний процес через різноманітність і складність самих психологічних явищ і процесів, що вивчаються. Втім, необхідність застосування цього методу стає більш відчутною і нагальною. Моделювання має сенс здійснюватись в тих умовах, коли:
1) експеримент над об'єктом, який цікавить спеціаліста, з якихось причин неможливий безпосередньо (наприклад, недоступний фізично в даних умовах, існують перепони морального чи іншого характеру);
2) експеримент над об'єктом вимагає невиправдано значних витрат часу і засобів;
3) експеримент над моделлю забезпечить більш точні результати.
Метод моделювання дозволяє вивчати психологічні явища за допомогою моделей матеріальних, знакових та ідеальних (уявних). Як свідчить практика, в більшому ступені застосовуються ідеальні моделі, а не матеріальні. Вони будуються у свідомості дослідника, тому їх можна вважати певною формою мислення, за допомогою якого чуттєво-наочні уявлення логічно об'єднуються в цілісний образ.
Останнім часом до теоретичних методів в психології стали відносити й кібернетичний метод. Раніше кібернетичний метод інтерпретувався як спосіб, за допомогою якого можна пізнати предмет, що цікавить, з точки зору можливості керування ним.
Близький до кібернетичного математичний метод, який широко й успішно використовується в таких науках, як соціологія, економіка, управління, маркетинг та ін. Цей метод відрізняється від багатьох розглянутих раніше теоретичних методів насамперед тим, що є кількісним способом вираження тих чи інших ознак, властивостей, явищ, що вивчаються.
В психології математичний метод дозволяє виразити кількісно різні психологічні вияви чи психологічні явища. Наприклад, можливо психічні процеси, стани, що вивчаються, зобразити математичними символами і визначити кореляційний зв'язок між ними і тенденції їх розвитку, моделювати окремі психологічні явища.
Елементи математичної статистики, теорія ймовірностей, теорія експертних оцінок, теорія рефлексивного управління та ін. - напрямки математичної науки, що знаходять все більше застосування в психології.

3.2 Емпіричні методи психологічних досліджень

Емпіричні методи пізнання психологічних явищ вельми різноманітні.
Спостереження як метод пізнання передбачає цілеспрямовану фіксацію проявів поведінки однієї людини чи групи людей, або ж окремих психологічних реакцій. Предметом психологічного спостереження виступають лише зовнішні компоненти поведінки чи діяльності:
1) моторні (рухові) елементи практичних і гностичних дій (рухи, переміщення і нерухомі стани людей, швидкість і напрямок руху, дистанція між людьми, спільні дії групи та ін.);
2) мовні акти, їх зміст, спрямованість, частота, тривалість, інтенсивність, експресивність, особливості лексичної, граматичної і фонетичної будови;
3) міміка, жести, поза, пантоміміка, експресія звуків;
4) зовнішні прояви деяких вегето-судинних реакцій: збліднення чи почервоніння шкіри, зміна режиму дихання, потовиділення тощо.
Для отримання об'єктивних результатів при спостереженні необхідно заздалегідь визначити, яке психологічне явище буде вивчатися, скласти програму спостереження, визначити місце спостереження і його роль в середовищі осіб, які вивчаються, правильно фіксувати виділені ознаки, зовнішні прояви.
Експеримент обгрунтовано вважається одним із важливіших методів в психології. Під експериментом розуміється таке дослідження, при якому навмисно чи планомірно викликається зміна психологічних станів, процесів, явищ, що вивчаються і враховуються умови, в яких вони протікають. Експеримент дозволяє маневрувати факторами, які впливають на людину чи групу людей, дає можливість відтворювати психологічне явище, що вивчається, неодноразово.
Експеримент дозволяє:
1) створювати умови, в яких проявляється психіка особистості і психологія групи;
2) спрямовувати в потрібних напрямках самі умови протікання психологічного явища, що вивчається, тобто виділяти вплив окремих факторів, встановлювати зв'язки і систему взаємозалежностей і спостерігати дійсні його закономірності;
3) робити суворе кількісне дозування психологічних явищ, що аналізуються, і умов їх протікання.
Залежно від характеру експериментальної ситуації виділяють експеримент лабораторний і природний.
Особливістю лабораторного експерименту є те, що він проводиться в спеціально обладнаній лабораторії, оснащеній необхідною апаратурою.
Природний експеримент, ідея якого належить великому психологу-досліднику А. Ф. Лазурському, покликаний усунути окремі недоліки лабораторного експерименту. Його сутність полягає в тому, що діяльність і поведінка людини чи групи людей вивчаються в природних, звичайних умовах життєдіяльності (на робочому місці, в соціальних групах, членом яких є певна особа, та ін.), а зміні піддаються деякі фактори відповідно до задумів експериментатора.
Для збору первинної інформації в психології використовуються різні види опитувань: бесіда, інтерв'ю, анкетування.
Діагностична бесіда як спосіб пізнання психічних процесів, станів, властивостей особистості має давні традиції. Ще давні філософи Сократ, Аристотель, Платон надавали великого значення накопиченню знань про характер і поведінку різних верств населення, їх запити і потреби шляхом групових та індивідуальних бесід з людьми. Як метод психології бесіда заснована на безпосередній взаємодії між психологом і опитуваним. Її сутність полягає в тому, що одній чи кільком особам задаються питання, на які вони відповідають усно.
Інтерв'ю як різновид опитування досить широко використовується в психологічній практиці, особливо на початковій стадії дослідження з метою розширення, уточнення, доповнення інформації, отриманої за допомогою інших методів.
Використовується в психології й анкетування, як один з найбільш оперативних способів отримання інформації з будь-якої психологічної проблеми. Сутність анкетування полягає в тому, що опитувані відповідають на заздалегідь підготовані й продумані питання у письмовому вигляді. Зміст і форма питань визначаються, по-перше, завданнями вивчення того чи іншого психологічного феномену і, по-друге, особливостями опитуваних осіб.
Для вивчення особистості в психології з успіхом застосовується метод тестування. Як метод психологічної діагностики тестування використовує стандартизовані питання і завдання (тести), які мають певну шкалу значень.
Тести використовують не лише для отримання будь-яких нових психологічних даних про людину чи групу людей, але й для оцінки рівня розвитку певної психологічної риси в даної особистості порівняно із середнім рівнем (встановленою нормою чи стандартом). Вони дозволяють вивчати здібності людини, індивідуальні особливості протікання психічних процесів (сприйняття, пам'яті, мислення, мови), уваги та інших психічних станів, вид темпераменту, риси характеру та ін.


ВИСНОВКИ
Отже, підсумовуючи викладене у рефераті, можна зробити такі висновки.
1. Психологія - наука і система знань про закономірності, механізми, психічні факти і явища в житті людини.
2. Предмет вивчення психології - психіка. Складність психіки, як явища, обумовлена тим, що вона є вищим продуктом біологічного і суспільного розвитку живих істот. Складною є і функціональна сторона психіки. Вона - спосіб орієнтації організму на зовнішнє оточення, регулятор поведінки і діяльності в динамічних умовах середовища.
3. Крім того, предметом психології є закономірності розвитку і прояву психічних явищ та їх механізмів.
4. Знання методологічних принципів філософського і загальнонаукового рівня та вміле застосування їх вимог дозволяє уникнути грубих помилок в діяльності психолога, підвищити якість вивчення психологічних проблем.
5. Методологічні принципи наукового пізнання практики є основою, базою, на якій будується змістовний аналіз об'єкта і предмета психології.
6. Розглянуті методи пізнання в психології використовуються комплексно як єдина система, за допомогою якої відбувається отримання конкретних фактів про окрему особистість чи групу людей. Добротні й надійні факти в руках дослідника чи практика дозволяють їм проникнути в суть психологічних явищ, що вивчаються.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Братко А. А. Моделирование психики. - М.: Наука, 1990. - 174 с.
2. Гиппенрейтер Ю. Б. Введение в общую психологию: Курс лекций. - М.: ВЛАДОС, 2005. - 336 с.
3. Зинченко В. П., Мамардашвили М. К. Изучение высших психических функций и категория бессознательного // Вопросы философии. - 1991. - № 10. - С. 34 - 40.
4. Общая психология: Курс лекций. - М.: Владос, 2005. - 448 с.
5. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. - СПб.: Питер,
2005. - 712 с.
6. Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии. - М.: Дело,
2004. - 416 с.
7. Соколова Е. Е. Тринадцать диалогов о психологии: Хрестоматия. - М.: Наука, 1990. - 496 с.
8. Хомская Е. Д. О методологических проблемах современной психологии // Вопросы психологии. - 2004. - № 3. - С. 112 - 125.